Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Існує багато форм організації дискусії. Найпоширеніша -- це дерево рішень. Цей метод полягає в тому, що у ході дискусії учасники заповнюють таблицю.

Головуючий ставить проблему на обговорення. Учасникам надається основна інформація, історичні факти, дати, події тощо. Вони мають для себе відзначити позитивні і негативні моменти у вирішенні цієї проблеми і самостійно прийняти рішення, про яке повідомлять в обговоренні.

Інша форма проведення дискусії-- ток-шоу, під час якого є можливість висловити різні точки зору на задану завчасно тему (за умови доброї підготовки учасників). Ведучий ток-шоу повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялися від заданої теми. Першими виступають основні учасники (по 20 хв), після чого інші беруть участь у дискусії. По закінченні дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз, інколи -- поради на майбутнє.

Відома ще одна форма проведення дискусії -- "мозковий штурм". Вона полягає в тому, що збирається велика кількість учасників дискусії, які вільно висловлюють свої думки з приводу розв'язання певної задачі. Ніхто при цьому не може обговорювати, критикувати чи підтримувати ідеї інших. У процесі такої дискусії можна вислухати велику кількість пропозицій з вирішення певної проблеми і в кінцевому варіанті вибрати найоптимальніше рішення.

Дискусію як форму колективного обговорення слід відрізняти від полеміки, яка виступає як конфронтація ідей, поглядів та думок і основна мета якої - - перемога над опонентом, та від диспуту, який використовується, як правило, для публічного захисту тієї чи іншої позиції.

Нині дуже популярною формою дискусії є дебати, в яких є можливість переконати інших у тому, що цей підхід до вирішення проблеми правильний. Ця форма найчастіше використовується ведучими сучасних політичних теле- та радіопрограм.

Важливим елементом ділового спілкування є перемовини і мистецтво перемовин. Ділові перемовини - процес поетапного досягнення згоди між партнерами за наявності різних, а інколи й суперечливих інтересів.

За формою ділові переговори нагадують співбесіду, оскільки, на відміну від спілкування з аудиторією, їм властивий тісніший інтелектуальний, емоційний контакт між партнерами.

У проведенні переговорів важливу роль відіграють такі суб'єктивні чинники, як здібності, вміння переконувати, емоційний настрій тощо.

На етапі підготовки ділових переговорів необхідно контролювати якість і терміни виконання робіт, аналізувати й усувати причини, які перешкоджають досягненню наміченого. Після розроблення плану майбутніх переговорів потрібно письмово (обмін листами поштою, телефаксом, через електронну мережу) узгодити з партнером терміни і програму візиту його представників. Підготовка до візиту представників партнера має охоплювати все, що стосується прибуття та перебування делегації (зустріч в аеропорту чи на вокзалі, супроводження до готелю, вирішення комунікативних, побутових проблем тощо). Байдужість до організаційних проблем може негативно позначитися на настрої партнерів під час переговорів.

Переговори включають такі структурні компоненти, як знайомство, привітання, ознайомлення з проблемою, характеристика проблеми і пропозиції щодо переговорів, детальне формулювання позицій, діалог, вирішення проблеми, завершення.

Недостатня увага до об'єктивних і психологічних аспектів організації і проведення переговорів породжує такі помилки:

1. Партнер розпочинає переговори, недостатньо продумавши їх необхідність, мету, можливі ускладнення та наслідки. У такому разі він змушений лише реагувати, а не діяти, здебільшого підтримувати ініціативу іншого учасника переговорів.

2. Відсутність програми. У партнера немає чіткого плану дій, обумовленого його максимальними і мінімальними інтересами.

3. Партнер захоплений лише власними інтересами, що породжує в учасників небажання розглянути взаємоприйняті варіанти.

4. Партнер не має чітко визначених власних інтересів, тому його пропозиції, оцінки, аргументи не є конкретними, що ускладнює досягнення розуміння сторонами предмета переговорів, пошук прийнятого рішення.

5. Втрата комунікативного контакту. Неправильна поведінка одного з партнерів негативно впливає на атмосферу переговорів, перешкоджає досягненню їх мети, оскільки він не володіє мистецтвом вислуховування іншого.

Залежно від ролі у спрямуванні переговорного процесу розрізняють такі види запитань: запитання про думку партнера; запитання про факти; запитання про згоду; запитання-пояснення; підсумкове запитання-думка; запитання-заява.

Запитання, що виражають інтереси учасників переговорів, повинні випливати з їх змісту, не бути занадто наполегливими, оскільки це може збудити або посилити негативний настрій партнера.

Після закінчення переговорів потрібно зробити підсумки, визначити пункти, з яких досягнута домовленість, а також ті, що потребують доопрацювання, або з яких погляди партнерів розійшлися.

Умовою успіху ділових переговорів є точний аналіз співвідношення власних інтересів та інтересів партнерів, атмосфера і манери спілкування.

35. Дискусія. «Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час колективного обговорення проблеми. Технології проведення «мозкового штурму»

Дискусія - форма колективного обговорення, мета якої - виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та завершальний. На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учасників дискусії краще розмістити у приміщенні так, щоб усі присутні бачили одне одного в обличчя й добре чули.

Добір теми багато в чому визначає ефективність дискусії. Звичайно, краще формулювати її проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п'ять питань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ, щоб учасникам дискусії було легше визначитись щодо основних понять.

На другому етапі обговорюються ті питання, які були винесені на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Від виконання ним своєї ролі залежать хід і результати дискусії. Щоб не тиснути на присутніх авторитетом, ведучому не слід самому багато говорити. Він це може робити тільки тоді, коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему. Ведучому треба ставитися до всіх з повагою й однаково, не засуджувати будь-кого з учасників за його, можливо, некомпетентну думку.

До поведінки учасників дискусії також є певні вимоги. По-перше, всі учасники мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. По-друге, кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. По-третє, всім бажано поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не слід перетворювати дискусію на суперечку, не можна переривати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистісних якостей учасників.

Якщо під час обговорення виникла пауза внаслідок роздумів учасників, переривати її не слід, бо, можливо, вона допоможе знайти новий цікавий поворот дискусії.

Третій етап - підведення підсумків. Це, звичайно, робить ведучий. Проте можна доручити це і досвідченому спеціалісту із числа учасників. Він оцінить повноту й глибину розкриття теми, новизну інформації, відзначить різні погляди, наголосить на значущих результатах обговорення. Добре, якщо до аналізу дискусії буде залучено й інших учасників. Це допоможе всім краще усвідомлювати й контролювати власну поведінку, а також сприятиме підвищенню рівня культури спілкування під час дискусії. Навіть те обговорення, що начебто не вдалося, також принесе користь, бо виграє не той, хто не помиляється, а той, хто вміє зробити з цього для себе певний висновок.

Як свідчать спостереження, дискусія не повинна тривати понад три години. Зловживання часом може викликати роздратування у присутніх. Ведучий має відчути кульмінаційний момент, після якого, зазвичай, інтерес до обговорення зменшується, і зробити підсумки. Важливо також дотримуватися ухваленого регламенту. Як правило, для повідомлення надається 15-20 хвилин, для виступу - 3-5 хвилин.

Під час обговорення нерідко з'являється багато різних думок, іноді цілком полярних (від крайніх лівих до крайніх правих). І тоді учасники відповідно до своїх думок починають тяжіти до людей, думки яких їм близькі. Серед учасників дискусії виникають певні групи, найчастіше так звані меншість і більшість. Тривалий час вважалося, що істина належить більшості, а меншість сприймалася як дестабілізуючий фактор. Справді, більшість використовує психологічний тиск на інших. Проте авторитет її часом ґрунтується на чисельності, а не на правоті. Але, і це підтверджує практика, саме меншість викликає творчу активність аудиторії, твердо й послідовно відстоюючи свої позиції. Тим самим вона стимулює більшість подивитися на проблему під іншим кутом зору. Вважається, що погляди більшості змінюються частіше залежно від етики поведінки та спілкування меншості, аніж від її компетентності.

Про результативність дискусії можна говорити, коли в учасників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питання або підтвердилися погляди, що їх мав дехто із присутніх до початку колективного обговорення. Якщо під впливом дискусії у частини учасників змінились погляди, то це означає, що подіяв “ефект переконання”. Він виявляється навіть тоді, коли в декого зароджуються сумніви щодо правильності своїх думок. “Нульовий ефект” дискусії буває тоді, коли погляди, думки більшості людей не змінюються. Звичайно, це може бути наслідком пасивного ставлення до дискусії та некваліфікованою підготовкою до неї. Якщо під час дискусії у декого сформуються погляди, протилежні тим, які хотілося сформувати під час організації, то це означає дію “ефекту бумеранга”, тобто негативний результат дискусії.

Евристичною формою, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час колективного обговорення проблеми є “мозковий штурм”. Це спільне розв'язання творчої проблеми, яке забезпечується особливими технологіями його проведення. “Мозковий штурм” спрямований на активізацію творчої думки з використанням засобів, які знижують критичність і самокритичність людини, а отже, підвищують її впевненість у собі й готовність до творчого пошуку. Під час “мозкового штурму” на першому його етапі - генерації ідеї - кожний учасник вільно висвітлює свої пропозиції щодо вирішення поставленого завдання. Ця форма обговорення базується цілковито на дотриманні учасниками загальноприйнятих етичних норм. На першому етапі обговорення критика повністю забороняється. А відтак усі учасники можуть спокійно висловлювати свої думки, знаючи, що їх не назвуть смішними або недоречними.

Після генерації ідей бажано вибирати серед них кращі, а не відкинути гірші. Після відбору кращої ідеї треба розділитися на дві групи - прибічників і противників. Вони спробують ще раз проаналізувати всі аргументи “з” й “проти” висловленої ідеї.

Під час “мозкового штурму” важливо виконувати й інші правила, що сприяють підвищенню ефективності роботи. По-перше, бажано, щоб на розгляд виносилася лише одна проблема. По-друге, у процесі обговорення мають брати участь щонайбільше 12 осіб. По-третє, варто розмістити учасників по колу, щоб вони бачили одне одного і були рівноправними. Необхідно також обмежити час обговорення до 30 хвилин. Дефіцит часу породжує стрес і стимулює діяльність мозку.

Звичайно, велику роль у досягненні результатів під час “мозкового штурму” відіграє її лідер. Саме він має зробити все для того, щоб створити відповідну моральну і психологічну атмосферу в групі. Від нього залежить, щоб не було втрачено жодної пропозиції, щоб усі висловлювання перетворилися з оціночних на змістовні. Психологічний бар'єр у такій групі зникає швидше, якщо склад учасників більш-менш однорідний.

Отже, колективні форми обговорення, за яких стимулюється зацікавленість його учасників процесом пізнання, сприяють підвищенню активності людини, розвиткові її творчого потенціалу.

36. Поняття "документ". Основні вимоги до документів. Основні терміни

Документ -- це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища, об'єкти дійсності та розумову діяльність людини.

Вимоги до документів:

1. Документ не повинен суперечити чинному законодавству і вказівкам вищих органів

2. Документ повинен видаватися повноважним органом, або особою відповідно до її компетенції

3. Документ повинен бути достовірним ( Базуватися на фактах, мати реальні пропозиції або вказівки)

4. Складається відповідно до стандарту

5. Бездоганно відредагований та оформлений

Основні терміни: Офіційний, службовий, Управлінський, електронний, архівний документ.

37. Класифікація документів

Класифікація документів:

1. За найменуванням

2. За спеціалізацією:

а) Загальні

б) Адміністративні

в) Спеціалізовані

3. За напрямом:

а) Вхідні

б) Вихідні

4. За формою:

а)Індивідуальні -- Складаються у кожному окремому

б) Стандартні -- однакова форма

5. За походженням:

а) Приватні

б) Службові

6. За призначенням:

а) Інформаційні( Стан справ установ)

б)Розпорядчі( Здійснюється керівництва)

в)Організаційні(Закріплюють права, обов'язки установи, особи протягом певного часу)

7. За місцем виникнення:

а)Внутрішні(Оформлення і виконання у середині установи)

б) Зовнішні(В 1 оформлюється- в іншій виконується)

8. За складністю:

а) Прості(Порушується?)

б) Складні(Порушується 2 і більше питань)

9. За таємністю(Секретністю):

а) Звичайні

б) Для службового користування

в) Таємні

г)Цілком таємні

10. За терміном виконання:

а) Термінові

б) Не термінові

11. За терміном зберігання:

а) Тимчасові(До 10 років)

б) Тривалі(Більше 10 років)

в) Постійного зберігання

12. За стадіями створення:

а) Оригінал -- документ, який вперше створений і належним чином оформлений

б) Копія -- точне відтворення оригіналу

в) Дублікат -- в разі втрати оригіналу

13. За способом фіксації інформації:

а) Письмові

б) Графічні

в) Фотодокументи, кінодокументи, фотодокументи.

38. Національний стандарт України. Склад реквізитів документів

Більше з документів оформляють на бланках. Доньки бувають 2 форматів: А4 і А5. Бланк -- аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містить постійну інформацію(Герб, державні винагороди, емблеми)

Штамп -- Група постійних реквізитів, що відтворенні на аркуші єдиним блоком. Державний стандарт передбачає кутове або повздовжнє розташування штампу.

Формуляр -- сукупність розташованих у визначенні послідовності реквізитів(До постійних додаємо змінні) Якщо документ оформлюють на аркуші А4, то витримують такі поля:

Ліве -- 20-30 мм

Праве -- 10 мм

Верхнє, нижнє -- 20 мм

Основні реквізити:

1. Дата:

-- Цифри(28.09. 15)

-- Комбінований( 28 вересня 2015р.)

-- Словами

2. Адресат -- реквізит в якому зазначається кому або куди подається документ( Зазначається вгорі праворуч)

3. Адресант -- автор документа

4. Заголовок -- реквізит якому передається зміст документа; про що)

Розташована вгорі в першій клітині рядка. Заголовок має бути у документі текст яких більше 10 рядків.

5. Підпис -- обов'язковий реквізити документа(Склад: Посада особи, підпис, його розшифрування -- спочатку ініціали, потім прізвище) Якщо підпис 1 рангу, то і паралельно, колонками 1 під 1.

6. Віза -- позначка зроблено службовою особою на документів, що надає йому юридичної сили, або засвідчує його вірогідність.(Розташовується Внизу, нижче тексту, підпису, довільно)

-Підпис, дата особи що засвідчує

-Висновок, підпис, дата.

В окремих випадках розшифрування.

7. Резолюція -- напис керівника на документі, що містить в собі його рішення з приводу порушених в документі питань.

Розташовується вгорі ліворуч. Складається з рішення, підпису, дати.

8. Затвердження -- після підписання документа затверджується, тобто зазначається його Дія на певне коло організацій чи структурних підрозділів.Розташовується Вгорі праворуч

9. Погодження -- спосіб попереднього ознайомлення з проектом документів, компетентним посадових осіб



39. Вимоги до розташування реквізитів документа

Р1 - Державний герб України. Зображення державного герба України, герба Автономної Республіки Крим на бланках із кутовим розміщенням реквізитів ставлять на верхньому полі бланка над серединою рядків з назвою установи, а на бланках з поздовжнім розміщенням реквізитів - у центрі верхнього поля. Розмір зображення: висота - 17 мм, ширина - 12 мм

Р2 - Емблема організації чи підприємства. Розміщують з лівого боку від назви установи. Як емблему можна використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку

Р3 - Зображення державних нагород. Розміщують у верхньому лівому кутку бланка або посередині документа на рівні найменування установи і найменування структурного підрозділу

Р4 - Код підприємства, установи, організації.Розміщують у верхньому правому кутку

Р5 - Код форми документа. Розміщують у верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи

Р6 - Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа.Розміщують у верхньому лівому кутку або посередині сторінки

Р7 - Повна назва установи, організації або підприємства -- автора документа. Розміщують у верхньому лівому кутку. Може наноситися за допомогою штампа або друкарським способом. Назва установи повинна відповідати найменуванню, зазначеному в положенні (статуті) про неї

Р8 - Назва структурного підрозділу.Розміщують нижче найменування установи, у верхньому лівому кутку, дозволяється друкувати машинописним способом.

Р9 - Довідкові відомості про установу.Містять: індекс підприємства зв'язку, пошта і телеграфна адреса, номер телефону, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер рахунку в банку, адрес електронної пошти. Розміщується нижче найменування установи або структурного підрозділу у верхньому лівому кутку.

Р10 - Назва виду документа.Має відповідати переліку форм, які використовують в організації. Перелік містить назви уніфікованих форм документів згідно з ДК 010 та назви інших документів, що відповідають організаційно-правовому статусу установи. Розміщують посередині рядка. Наводиться в усіх документах, крім листів.

Р11 - Дата документа.1. Дату документа ставлять під назвою виду документа перед індексом на спеціально відведеному місці на бланку. 2. Якщо документ складено не на бланку, його дату проставляють під підписом, ліворуч. 3. Дату затвердження документа зазначають у відповідній графі або на кутовому штампі

Р12 - Індекс документа. Індексування документів полягає у присвоєнні їм умовних позначень - індексів, які надають документам під час реєстрації і вказують на місце складання, виконання та зберігання документів. Цей реквізит дозволяє забезпечити оперативний довідково-інформаційний пошук документа, контроль виконання. Містить три пари арабських цифр, де перша пара - індекс структурного підрозділу, друга - номер справи за номенклатурою для підрозділу, третя - порядковий номер за журналом обліку. Номер документа розташовується у верхній частині сторінки ліворуч

Р13 - Посилання на індекс вихідного документа. Посилання на індекс і дату вхідного документа (розташовується у верхній частині сторінки ліворуч Індекс вхідного документа включає в себе арабські цифри: індекс кореспондента, індекс структурного підрозділу та порядковий реєстраційний номер надходження документа за картотекою певної групи кореспондентів

Р14 - Місце складання документа. Місце складення або видання документа зазначають на всіх документах, крім листів, у яких ці відомості визначають із реквізиту "довідкові відомості про установу". Розташовують на рівні або нижче реквізитів "дата документа" та "індекс документа" посередині рядка У верхній частині сторінки зліва. Включає назву міста чи населеного пункту, де видається документ

Р15 - Гриф обмеження доступу до документу.Гриф обмеження доступу до документа (таємно, для службового користування) проставляють без лапок праворуч у верхньому куті на першій сторінці документа. За потреби його доповнюють відомостями, передбаченими нормативно-правовими актами, які регламентують порядок ведення діловодства, що містять інформацію обмеженого доступу

Р16 - Адресат. Адресати документа - установи, їх структурні підрозділи, конкретні посадові особи, громадяни. Документ не повинен мати більше чотирьох різних адресатів. У разі надсилання документа більш як чотирьом адресатам складають список цих адресатів на окремому аркуші, а на кожному документі зазначають тільки один адресату верхній частині сторінки праворуч. Кожний елемент пишеться із середини нового рядка з великої літери. Адреса, за новими вимогами, вказується після назви установи, структурного підрозділу й прізвища службової чи приватної особи. У разі адресування документа установі або її структурному підрозділу без зазначення посадової особи найменування пишуть у називному відмінку

Р17 - Гриф затвердження.У верхній правій частині документа. Елементи грифу затвердження: слово ЗАТВЕРДЖУЮ; назва посади; особистий підпис; ініціали та прізвище особи, що затвердила документ; дата затвердження; слово ЗАТВЕРДЖЕНО; назва документа, яким затверджено.

Р18 -- Резолюція. Резолюція, яку ставить на документі посадова особа, містить такі обов'язкові елементи: прізвище конкретного виконавця (виконавців) у давальному відмінку, зміст доручення щодо виконання документа, термін виконання, особистий підпис керівника, дату. Відповідальною за виконання документа є особа, наведена в резолюції першою. Як виконавці у резолюції зазначаються службові особи, а не структурні підрозділи. У лівому верхньому кутку. Якщо це місце зайняте іншим реквізитом, то резолюцію вміщують на будь-якій вільній площі лицьового боку сторінки документа, крім полів.

Р19 - Заголовок до тексту документа (короткий зміст). Складають обов'язково до кожного документа. Він має бути максимально коротким і ємним, точно передавати зміст тексту. Заголовок повинен граматично узгоджуватися з назвою документа і містити короткий виклад його основного смислового аспекту.

Р20 - Відмітку про взяття документа на контроль.Розташовують на лівому полі першого аркуша документа, на рівні заголовка до тексту, і проставляють за формою “К” або “Контроль”

Р21 - Текст документа.Розташовують по всій ширині сторінки від поля до поля. Текст документа, що складається з таких логічних елементів: вступу, доказ, закінчення викладають грамотно, стисло, зрозуміло й об'єктивно, без повторів. Зміст документа має бути пов'язаним зі змістом раніше виданих документів з певного питання. Не дозволяється довільне скорочення найменування установ, підприємств, організацій та окремих слів. Текст документа оформляють у вигляді суцільного складного тексту, анкети, таблиці або поєднання цих формР22 - Відмітка про наявність додатків. Відмітку про наявність додатків розміщують під текстом документа. Наявність додатків, повну назву яких наводять у тексті, фіксують за такою формою: Додаток: на 5 арк. у 2 прим.

Якщо документ має додатки, повних назв яких немає у тексті, то ці назви треба подати після тексту, зазначивши кількість аркушів у кожному додатку та кількість їхніх примірників.

Оформлювання сторінки

Організаційно-розпорядчі документи оформлюють на папері формату A4 (2І0 х297 мм) і А5 (210 х 148 мм) (згідно з ГОСТ 9327). Можна використовувати і папір формату A3 (297 х 420 мм) та А6 (105 х 148 мм).

Документи повинні мати такі береги (в мм): 30 - лівий; 10 - правий;20 - верхній та нижній.

Текст документів, оформлених на папері формату А4, треба друкувати через 1, 5 міжрядкових інтервали, а формату А5 - через 1-1, 5 міжрядкового інтервалу.

Реквізити документа (крім тексту), що складаються з кількох рядків, друкують через 1 міжрядковий інтервал. Складові частини реквізитів "Адресат", "Гриф затвердження", "Гриф погодження" відокремлюють одну від одної 1, 5-2 міжрядковими інтервалами.

За наявності кількох грифів затвердження і погодження їх розміщують вертикально на одному рівні: перший - від межі лівого берега, другий - через 104 мм.

Інші реквізити документа відокремлюють один від одного 1, 5-3 міжрядковими інтервалами.

Назву виду документа друкують великими літерами.

Максимальна довжина рядка багаторядкових реквізитів (крім тексту) - 73 мм (28 друкованих знаків).

Оформлюючи документи, треба дотримуватися таких відступів від межі лівого берега документа:12, 5 мм - для початку абзаців у тексті;92 мм - для реквізиту "Адресат" (16);104 мм - для реквізитів "Гриф затвердження" (17), "Гриф обмеження доступу до документа" (15); 125 мм - для розшифрування підпису в реквізиті "Підпис" (23);

* не відступають від межі лівого берега, оформлюючи реквізити "Дата документа" (11), "Заголовок до тексту документа" (19), "Текст" (21) (без абзаців); "Відмітка про наявність додатків" (22); "Прізвище виконавця і його номер телефону" (2?.); "Відмітка про виконання документа і направлення його до справи" (29); назва посади у реквізиті "Підпис)> (23) та "Гриф погодження" (24); засвідчувального напису "Згідно з оригіналом" (27); а також слів СЛУХАЛИ, ВИСТУПИЛИ, УХВАЛИЛИ, НАКАЗУЮ, ПРОПОНУЮ.

Вимоги до оформлення бланків

Для документів з високим рівнем стандартизації друкарським або іншим способом виготовляють бланки, що містять трафаретний текст.

Бланк - це зуніфікована форма (службового) документа з надрукованою постійною інформацією й місцем, відведеним для змінної. Бланки виготовляють згідно з вимогами Національного стандарту України (ДСТУ 4163-2003), чинного від 1 вересня 2003 року.

Він установлює такі види бланків:

- загальний бланк для створення різних видів документів (без зазначення у бланку назви документа), крім листа;

- бланк листа;

- бланк конкретного виду документа (із зазначенням у бланку назви виду документа), крім листа.

Послуговуючись загальним бланком організації, установи, розробляють бланки структурних підрозділів або бланки посадової особи, якщо ця особа мас право підпису документа.

Залежно від установчих документів організації загальний бланк містить такі реквізити: (М, 02, fl3, 04" 06, 07, 08, 09, J4. Можна розміщувати обмежувальні позначення для реквізитів: Ц, 12, 19, 20.

Бланк конкретного виду документа містить реквізити: 01, 02, 03, 04, 05, 06, 02, 0Ј, J0, 14, а також обмежувальні позначення для реквізитів: 11, 12, 12, 20.

Реквізити можуть розташовуватись одним із способів:центрованим (початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково віддалені від меж зони розташованості реквізитів);прапоровим (кожний рядок реквізиту починається від лівої межі зони розташованості реквізитів).

Бланки виготовляють на білому папері високої якості фарбами насичених кольорів. Реквізити друкують українською мовою.

Згідно із Законом України "Про мови в Українській PCP" суб'єкти України мають право реквізити 06, 02, 0§, 09 друкувати українською мовою та мовою національних меншин на одному рівні поздовжнього бланка.

Установи, що листуються з постійними закордонними кореспондентами, можуть виготовляти бланки двома мовами: українською (ліворуч), іноземною (праворуч)

Бланки можна облікувати, проставляючи порядкові номери нумератором, друкарським або іншим способом на нижньому березі зворотного боку бланка.

Застосування бланків під час складання документів підвищує культуру ділового спілкування, надає інформації офіційного характеру.

40. Вимоги до тексту документа. Особливості тексту офіційно-ділового стилю

Під час складання текстів документів слід дотримуватися таких правил:

- Текст викладати від третьої особи: Комісія ухвалила Інститут просить Ректорат клопочеться....

- Від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази.

- Не вживати образних виразів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій.

- Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у зв'язку з, згідно з, з метою, необхідний для, в порядку.

- Використовувати синтаксичні конструкції типу: Доводимо до Вашого відома, що Нагадуємо Вам, що Підтверджуємо з вдячністю У порядку надання матеріальної допомоги У порядку обміну досвідом У зв'язку з вказівкою Відповідно до попередньої домовленості Відповідно до Вашого прохання....

- Дієприслівникові звороти вживати на початку речення: Враховуючи Беручи до уваги Розглянувши Вважаючи....

- Використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів.

- Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові, означення стоїть перед означуваними словами, додатки - після опорного слова, вставні слова - на початку речення).

- Щоб не виявляти гостроти стосунків з партнером, активну форму дієслів варто заміняти на пасивну. Наприклад: Ви не висловили свої пропозиції-Вами ще не висловлені пропозиції....

- Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то тоді треба вживати активну форму: Міністерство не гарантує....

- Уживати інфінітивні конструкції: створити комісію; відкликати працівників....

- У розпорядчих документах слід вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу: Наказую Пропоную....

- Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у діловодстві за загальними правилами: р-н, обл., км, напр., канд. філол. наук.

- Віддавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомогою слів: шановний, високошановний, вельмишановний, високоповажний....

Особливості тексту офіційно-ділового стилю.

1. Наявність реквізитів, що мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення та способу оброблення. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх опрацювання. Підпис є обов'язковим реквізитом будь-якого документа.

2. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль зазвичай позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

3. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

- а) широке вживання готових словесних формул типу: у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з, залежно від що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів;

- б) повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат досягнення однотипності вираження думки.

4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5. Для чіткої організації роботи з документами текст переділяється на параграфи, пункти, підпункти.

6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, виробнича рада розглядає, має місце. Вживаються і такі звороти: з оригіналом згідно, складено й завірено (засвідчено) у двох примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися в заявою, надати слово, оголосити подяку, перерахувати кошти, накласти резолюцію, доводити до відома, давати згоду, вирішити питання.

7. Найхарактерніші речення - прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Вживаються також складні речення із сурядним і підрядним зв'язком.

41. Документи з кадрово-контрактних питань

Документи з кадрово-контрактних питань -- це документи, що містять інформацію про особовий склад підприємства (організації), зафіксовану в заявах про прийняття (звільнення, переведення) на роботу, наказах про особовий склад, автобіографіях, характеристиках, контрактах (трудових угодах) з найму працівників тощо.

Автобіографія -- це документ, в якому особа, що складає його, дає опис свого життя і діяльності. Основна вимога до такого документа -- досягти вичерпності потрібних відомостей і лаконізму викладу. Кожне нове повідомлення починається з абзацу. В автобіографії обов'язково вказуються:

- Прізвище, ім'я та по батькові (Я, Петренко Сергій Миколайович).

- Дата народження (народився 9 серпня 1977 р.).

- Місце народження (місто, село, район, станція, селище, область).

- Короткі відомості про сім'ю, в якій народився (батько, мати, рік народження, їх місце проживання, місце роботи).

- Відомості про навчання (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося вчитися і протягом якого часу).

- Відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи і посад).

- Відомості про громадську роботу (усі її види).

- Короткі відомості про сім'ю (чоловік, дружина, діти, місце роботи, посада, місце навчання, вік).

- Дата і підпис автора.

Заява -- документ, який містить прохання або пропозицію однієї, кількох осіб чи організації, адресовану установі або посадовій особі. Розрізняють офіційні заяви, заяви з кадрово-контрактових питань, заяви-зобов'язання та позовні заяви. Заяви мають такі реквізити:

— Адреса (назва організації або службової особи).

— Відомості про заявника (прізвище, ім'я, по батькові і домашня адреса, у деяких випадках займана посада).

— Назва виду документа.

— Текст (у заяві про прийняття на роботу подається лише сам висновок).

— Перелік додатків із зазначенням кількості сторінок.

— Підпис автора і дата укладання заяви.

Заяви-зобов'язання належать до обліково-фінансових документів. Кредитування за спеціальними позиковими рахунками оформлюється за заявою-зобов'язанням, яка є різновидом термінового зобов'язання.

Характеристика -- документ, у якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника. У кожній характеристиці повинні бути чотири частини, що логічно пов'язані між собою. Перша -- анкетні дані, що йдуть за назвою документа, де зазначають прізвище, ім'я, по батькові, посаду (вчений ступінь і звання), рік народження, освіту, які прийнято розташовувати у стовпчик. Друга -- дані про трудову діяльність (факс, тривалість роботи, рівень професійної майстерності та інше). Третя -- власне характеристика, ставлення до роботи, підвищення професійного і наукового рівня, відносини у трудовому колективі. Тут же міститься згадка про урядові винагороди або заохочення. Четверта -- висновки, де зазначено призначення характеристики.

Текст викладається від третьої особи. Підписи на цьому документі посвідчуються круглою гербовою печаткою. Документ видається на руки працівникові або надсилається до установи, підприємства, що його вимагали.

Контракт -- це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між партнерами (підприємством чи установою й працівником) про засади спільної виробничої і творчої діяльності.

Через контракт громадяни реалізують право розпоряджатися своїми здібностями до праці згідно із Законами України «Про підприємство», «Про власність», які свідчать: «Громадянинові належить виняткове право розпоряджатися своїми здібностями до виробничої і творчої праці, він здійснює це право незалежно або на основі договору». Розрізняють контракти на управління підприємством, контракти на організацію ведення бухгалтерського обліку у товаристві та контракти на виконання обов'язків (трудові договори).

Контракти повинні мати такі реквізити:

— Загальні положення.

— Функції та обов'язки.

— Компенсація та права.

— Формування й умови діяльності.

— Оплата праці й соціально-побутове забезпечення.

— Відповідальність сторін, розв'язання суперечок.

— Умови праці та відпочинку.

— Зміна та розірвання контракту.

— Термін дії та інші умови контракту.

— Адреси сторін та інші відомості.

При укладанні, зміні, виконанні та припиненні контрактів застосовуються такі документи:

— Наказ про прийняття на роботу за контрактом.

— Додаткова угода до контракту.

— Угода про дострокове розірвання контракту.

— Наказ про розірвання контракту.

— Заява про дострокове розірвання контракту.

— Ухвала підприємства про дострокове розірвання котракту.

Контракт складається у двох примірниках -- по одному для кожної сторони. Про це зазначається у тексті контракту.

Трудові угоди -- це документи, що укладаються між організаціями і працівниками, які не входять до складу цієї організації, для виконання певних видів робіт, коли ці роботи не можуть бути виконані на договірних засадах з відповідними установами та підприємствами. Трудова угода повинна мати такі реквізити:

— Назва документа (трудова угода).

— Дата і місце складання.

— Перелік сторін, що уклали угоду.

— Зміст угоди із зазначенням обов'язків виконавця і замовника.

— Юридичні адреси сторін.

— Печатка підприємства або організації.

Укладається в кількох примірниках, один з яких видається виконавцеві, а інші зберігаються у справі організації-замовника.

Протокол -- це один із найпоширеніших документів колегіальних органів. У ньому фіксують хід і результати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад. У протоколах відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, рішення, ухвалені в результаті обговорення. Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа. Протоколи загальних зборів (нарад) підписують голова й секретар, а протоколи засідань комісій -- усі члени президії.

Протокол має такі реквізити:

— назву виду документа, яку пишуть посередині рядка;

— порядковий номер протоколу;

— назву зборів, конференції, засідання, наради із зазначенням їх характеру (загальні збори, виробнича нарада, розширена нарада);

— назву установи, підприємства чи організації, де відбулися збори, конференція;

— дату проведення зборів, засідання, наради, яку пишуть нижче від назви організації з лівого боку. У цьому ж рядку з правого боку пишуть місце проведення (назву міста);

— кількісний склад учасників, який пишуть з нового рядка. При великій кількості присутніх на засіданні їх список складають окремо й додають, а в протоколі зазначають лише загальну кількість. Якщочсількість учасників сягає 10 --12 осіб, то вказують усіх присутніх;

— посади, прізвища, ініціали керівників зборів, конференції, наради (голови, секретаря, членів президії);

— порядок денний, тобто питання, що їх розглядають на зборах, нараді або конференції. Питання у порядку денному формулюють у називному відмінку;

— текст;

— перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок;

— підписи керівників зборів, засідання, конференції (голови й секретаря).

Основний текст протоколу поділяється на розділи, які відповідають пунктам порядку денного. Кожний розділ містить: «Слухали», «Виступили», «Ухвалили».

Витяг із протоколу - цей документ оформляють для ознайомлення з рішеннями, прийнятими під час роботи колегіального органу, посадових осіб або підвідомчих організацій. Документи підлягають завіренню. Реквізити витягу із протоколу аналогічні реквізитам протоколу. Окрім того є відмітка про завірення копії та відмітка про виконання. З текстової частини беруться тільки ті елементи, які треба довести до відома зацікавленої особи. Від протоколу витяг відрізняється тим, що в ньому подається ухвала лише з одного питання, тому порядок денний у ньому не зазначається. Витяг з протоколу складають та надсилають (або передають) окремим особам чи підприємствам на їхню вимогу.

42. Довідково-інформаційні документи. Вимоги до їх оформлення

1. Протокол - документ, що фіксує хід обговорюваних питань та ухвалення рішень на зборах, нарадах, конференціях.

Це первинний документ, на підставі якого керівництво має право вимагати від підлеглих виконання зафіксованих у протоколі рішень.

Залежно від повноти висвітлення подій протоколи бувають:

*Стислі - зазначається лише хто доповідав (одним реченням), хто виступив і що ухвалили.

*Повні - передається зміст усіх доповідей, виступів і ухвал.

Текст складається з 2-х частин: вступної та основної.

Вступна будується за такою схемою:

-Голова зборів

-Секретар

-Присутні (якщо до 10-12 - перераховуються усі прізвища, більше 12 - записуються прізвища керівництва, а кількість цифрою)

-Відсутні (прізвища і причина)

-Порядок денний: зазначаються питання, що розглядались на зборах від більш складного до менш складного і формулюють у називному відмінку. Обов'язково після кожного питання записується хто доповідає чи інформує.

Основна частина будується за схемою:

-СЛУХАЛИ

-ВИСТУПИЛИ

-УХВАЛИЛИ

Ця схема повторюється стільки разів, скільки питань порядку денного.

Протокол підписує голова і секретар. Під час зборів протокол ведеться у чорновому варіанті. Протягом трьох днів має бути надрукований і підписаний.

Реквізити:

1.Назва виду документу

2.Порядковий № протоколу

3.Дата і місце проведення зборів

4.Заголовок (назва зборів із зазначенням їх характеру)

5.Текст

6.Додаток (змінний)

7.Підпис

2. Витяг з протоколу - відтворена частина з протоколу.

Реквізити:

1.Назва виду документу

2.№

3.Заголовок (які саме збори, якої установи)

4.Дата проведення зборів

5.Текст

6.Підпис

7.Дата (коли оформляється витяг)

3. Звіт - документ, який містить письмове повідомлення про виконання роботи (завдань) за визначений період часу.

Залежно від характеру виконаних робіт, звіт поділяється:

*Прості

*Складні

Залежно від закладеної інформації:

*Тестові - виконуються здебільшого довільно, але є усталені вимоги до їх оформлення (на загальних бланках чи А4)

*Цифрові (статистичні) - виконуються на спеціальних бланках і характеризуються вищим рівнем стандартизації

Залежно від місця виникнення:

*Внутрішні (оперативні)

*Зовнішні

Реквізити:

1.Штамп установи

2.Гриф затвердження (для зовнішніх)

3.Назва виду документу

4.Заголовок (зазначається установа, про що звіт і за який період, статус, місце роботи, навчання укладача, його ПІП)

5.Текст

6.Додаток (змінний реквізит)

7.Підпис автора документу або реквізит підпис керівника установи (для зовнішніх)

8.Дата укладання

9.Печатка (для зовнішніх)

Виклад тексту:

1.Вступ (зазначаються обсяги завдань, які були поставлені перед установою чи конкретною особою за звітний період)

2.Основна частина (описуються та аналізуються виконані роботи із наведенням позитивних і негативних прикладів із зазначенням конкретних осіб, фактів, цифр)

3.Висновки (рекомендації, пропозиції, зауваження щодо покращення чи вдосконалення форми чи методу роботи перспективи на майбутнє).

4. Доповідна записка - документ, що подається керівнику (даної чи вищої установи) і містить детальний виклад певного питання з висновками або пропозиціями автора.

Доповідні поділяються:

*Внутрішні - можна оформляти на А4 і на бланках залежно від статусу посадовця (автора)

*Зовнішні - обов'язково оформляються на бланках

Залежно від інформації в тексті, доповідні записки поділяються:

*Ініціативні

*Інформативні (ініціатор - керівництво)

*Звітні

Реквізити:

І варіант (на бланку):

1.Адресат

2.Адресант

3.Назва виду документу

4.Дата місце видання (на бланку)

5.Заголовок

6.Текст

7.Підпис

8.Дата

ІІ варіант (на А4):

1.Адресат

2.Назва виду документу

3.Текст

4.Підпис (посада, підпис, розшифрування)

5.Дата

5. Під цією назвою є 2 документи. Пояснювальна записка може бути вступом до основного документу - сформульовані найважливіші положення цього документу (план, звіт, дипломний проект).

Пояснювальна записка - документ, в якому особа пояснює свої дії (порушення дисципліни, невиконання роботи).

Ініціатор створення - керівництво, іноді особа.

Реквізити:

1.Адресат

2.Назва виду документу

3.Текст

4.Підпис (посада, підпис, розшифрування).

6. Довідка - це документ, в якому зазначаються біографічні або юридичні дані про особу чи установу.

Довідки бувають особисті та службові.

Особисті довідки видаються установою на прохання особи. У них зазначається така інформація: де особа навчається, ким і де працює, розмір з/п, де особа мешкає і т.д.

У службових довідках міститься інформація про стан справ в установі.

Реквізити:

1. Штамп

2. Назва виду документа

3. Номер довідки

4. Дата

5. Місце складання

6. Текст

7. Підпис

8. Печатка

1) У тексті прізвище особи рекомендується записувати у Н.в.

2) Повідомлення на що зроблено запит.

3) Призначення (до якої установи подається).

7. Рапорт - письмове офіційне повідомлення про що-небудь у вищі інстанції керівництву.

Рапорт - це різновид доповідної записки, , в якому стисло, але докладно викладено суть якої-небудь справи.

Оформляється аналогічно доповідній записці.

43. Етикет службового листування. Вимоги до оформлення службового листа

Письмовий діловий етикет (мовний етикет) - це сукупність усталених мовних фраз, які допомагають авторові листа в будь-якій ситуації лишатися ввічливим і доброзичливим.

Службовий лист зазвичай розпочинають із загальноприйнятої форми звертання до адресата листа, а завершують - заключною формою вияву ввічливості.

Звертання є формою вияву ввічливості, ставлення, що висловлює повагу до посадової особи - адресата листа. Звертання до службової особи завжди завершують знаком оклику; перше слово пишуть з великої літери й абзацу.

Звертання доцільно використовувати у випадку, якщо лист адресується конкретній посадовій особі, компетентній у вирішенні викладеного в листі питання. Якщо посада особи, до якої лист потрапить на розгляд, невідома, застосовувати форму звертання недоречно, листа слід адресувати безпосередньо установі, наприклад: Міністерство фінансів України, Редакція газети "Факти", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сокіл".

Якщо звертання складається:

1) з двох власних назв - обидва слова в К.В. (Шановна Надіє Петрівно)

2) з двох загальних назв - обидва слова в К.В. (Шановний пане студенте)

3) загальна назва і прізвище - І - К.В., ІІ - Н.В (Шановний пане Остапенко)

4) загальна назва та ім'я - обидва слова К.В (Шановний пане Ярославе)

У документах суто інформаційного характеру, а також типових листах, які розсилають широкому колу установ, потреби у звертанні немає. Це ж стосується і супровідних листів, за винятком листів, адресованих посадовим особам вищого рівня, згідно з якими подають на затвердження або погодження проекти документів.

У більшості ситуацій питання про застосування звертання має вирішуватись індивідуально. Проте у листі-вітанні чи листі-запрошенні звертання до адресата є обов'язковим.

Лист - документ, який є засобом спілкування між людьми

Службові листи оформлюються на бланку. На відміну від інших документів формуляр службового листа не має назви.

Види:

1. за кількістю адресатів:

1) звичайний - лист, що надсилається з однієї установи до іншої(1 адресат та адресант)

2) циркулярний - лист, що надсилається з однієї установи декільком їм підпорядкованим (1 адресант, декілька адресатів)

3) колективний - лист, що надсилається від імені керівників декількох установ в одну установу (декілька адресантів, 1 адресат)

2. за функціональним призначенням:

1) листи, що потребують відповіді (лист-прохання, запит, вимога)

2) листи, що не потребують відповіді (супровідний, інформаційний, лист-подяка)

Реквізити:

1. Штамп

2. Номер

3. Дата

4. Адресант

5. Місце складання

6. Заголовок

7. Текст

8. Відмітка про наявність додатку (змінний)

9. Підпис

44. Наукова комунікація як складова фахової діяльності. Науковий етикет

Науковий етикет тісно пов'язаний з мовним етикетом. Мовний етикет - це сукупність словесних форм ввічливості, прийнятних у певному колі людей

Мовний етикет наукового стилю регулює мовну поведінку, взаємини чітко окресленого кола мовців. Крім того, він обслуговує сферу фахового спілкування, тому засоби його вираження мають певні диференційні ознаки залежно від наукового стилю.

Структура мовного етикету в науковому стилі визначається формою спілкування. В усному спілкуванні науковців переважають такі елементи мовного етикету, як звертання, прощання, подяка. Вибір мовних засобів в усному мовленні майже повністю підпорядковується вимогам структурно-семантичної організації конкретного виду й жанру публічного виступу. Мінімальна «свобода вибору», а отже, стереотипність функціонування, притаманна етикетним висловам вітання й прощання.

Стрижень писемного спілкування становлять такі елементи комунікативних ситуацій: згода/схвалення, заперечення, побажання, подяка, що виникають як результат гармонійного співіснування двох - семантичного й комунікативного - потоків інформації в науковому тексті.

Писемна традиція наукового тексту передбачає дотримання певних правил співіснування власне авторської та інтекстової інформації. Мовний етикет регулює три основні різновиди такої взаємодії: 1) нейтральна позиція автора (проста констатація поглядів інших учених, що виявляється передусім у семантиці дієслів, які входять до складу різних конструкцій (напр.: зазначив, запропонував, наголошував, займався тощо); 2) схвалення позиції інших авторів (зумовлена подібністю чи навіть адекватністю поглядів автора й інших науковців, переважно виражається прикметниково-прислівниковим лексичним ланцюжком, як-от: слушний/слушно, справедливий/справедливо, а також вставними словами «без сумніву», «безперечно» і т. ін.; 3) несприйняття автором позиції інших авторів (спостерігається певна градуальність такого несприйняття: сумнів - несприйняття - заперечення).

Факультативний характер у науковому мовленні мають етикетні вислови подяки, бо вживаються лише в обмежених ситуаціях усного спілкування. У кінці передмови здебільшого висловлюють вдячність людям, які були причетні до створення праці (рецензентам, редакторові, працівникам архівів, бібліотек, а ще - тим, хто допомагав авторові в збиранні фактичного матеріалу). Дуже рідко - такі вислови фіксуємо в кінці наукових статей, напр.: «Автор складає подяку професорові С. І. Дорошенку за цінні зауваження й поради, висловлені під час обговорення матеріалів цієї статті».

Науковим текстам (і усному мовленню) властиве вживання своєрідного граматичного засобу мовного етикету: авторського «ми» (напр.: на наш погляд, вважаємо, ми переконані, ми дотримуємось іншої класифікації).

Мовний етикет наукового мовлення узгоджується з нормами наукової етики. Поява в тексті вислову «приклад взято з» і цитат загалом свідчить не лише про повагу до авторитету інших, а й про дотримання етичних норм.

Отже, особливість наукового мовного етикету на противагу текстам інших стилів, виявляється в тому, що етикетні вислови відображають специфічні правила мовної поведінки здебільшого одного з комунікантів. Вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування. Він повністю визначається формою наукової комунікації, її різновидом, жанром і узгоджується зі структурою наукового тексту.

...