Логіко-семантичний аспект концептуального аналізу метафоризованого значення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Логіко-семантичний аспект концептуального аналізу метафоризованого значення

Як відомо, у сучасній науці концептуальний аналіз є головним методом моделювання структур уявлення знань. Це пояснюється спрямованістю сучасної наукової парадигми до когнітивізму. Специфіка цього процесу в лінгвістиці відбивається в переорієнтації в плані когнітивного пояснення механізмів одержання ономасіологічної структури значення на основі зв'язку об'єкта найменування, поняття, концепту, слова, семантики й смислу. Це, на думку О.О. Селіванової, дає можливість когнітивно пояснити такі функціональні явища, пов'язані зі вторинним означуванням, як метафоризація. Вони сприймаються як результат висвітлювання нових концепцій на базі наближення, вбудованості концептів або концептуальних ділянок [8, 27-28]. При цьому вторинне означування сприймається як головна когнітивна операція, за допомогою якої один тип об'єкта розуміється та сприймається в термінах об'єктів іншого типу. Незважаючи на давню історію цього методу (початок береться ще із середньовіччя) та розмаїття термінів (пропозиція, фрейм, схема, схемата, план, сценарій, скрипт та ін.), концептуальний аналіз має дві орієнтації - психологічну та логічну.

Згідно з першою орієнтацією концептуальний аналіз - це чуттєво-пізнавальна абстракція предметів і явищ, розумовий і психологічний образ об'єкта, різносубстантна одиниця свідомості, яка містить уявлення, образи, гештальти, поняття. Згідно з другою - концепт дорівнюється до логічного судження, дискретної одиниці свідомості, яка відображає предмет реального або ідеального світу, що зберігається в національній пам'яті носіїв мови, а також у логіко-семантичному аспекті - це сукупність семантичних ознак при компонентному аналізі лексики [8, 111].

Ці два напрямки сформували два основних типи концептуального аналізу:

1) ейдетичний, коли думка представлена в нерозчленованому вигляді;

2) логічний як структурація та членування цілісності.

Проте у всіх напрямках концептуальний аналіз визначається насамперед як аналіз одних концептів за допомогою інших.

На погляд С.А. Жаботинської, прикладом концептуального аналізу в аспекті фреймів-схем може бути виявлення інформаційних структур, які відслідковуються в лексичних сигніфікативних значеннях [6, 6], тобто в тих значеннях, які безпосередньо пов'язані зі формуванням думки. Такий підхід дозволяє, на наш погляд, витоки когнітивної метафори шукати в поняттєвій структурі лексичного значення на основі застосування певних елементів компонентного аналізу.

Лексичне значення можна трактувати широко і вузько:

1) як структуру, що має денотативний зміст і конотативні нашарування;

2) як лише денотативний зміст.

Ми дотримуємось першого погляду, виходячи із сучасної концепції слова.

Якщо слово визначається автономною одиницею системи й носієм смислу, то можна виділити такі аспекти цієї системи:

1) зовнішній (зв'язок слова з іншими словами через тематичні групи);

2) внутрішній (зв'язок ЛСВ у середині одної лексеми);

3) глибинний (структура і зміст лексичного значення).

Це пояснює те, чому все частіше лексичне значення розкладають як певну ієрархічну структуру.

За допомогою компонентного аналізу виділяються далі нерозкладні елементи смислу - диференційні ознаки (схема, семантична ознака, семантичний елемент, семантичний компонент, семантичний примітив, мікрокомпонент, маркер та ін.). звідси, лексичне значення - це обмежений набір диференційних елементів, які поєднані оператором й утворюють систему.

Проте диференційний метод не є результативним при здійсненні глибинних семантичних досліджень. Виникає необхідність у застосуванні інтегральних методів. З точки зору інтегрального підходу лексичне значення розуміється як безмежно складна й надмірна структура, що складається із денотативного змісту з ядром і периферією та конотативного оточення [9, 14-15]. концептуальний метафора конотація когнітивний

З позиції інтегрального розуміння лексичного значення - це складна структура, що утворюється з множини концентричних кругів (з центральною денотативною частиною і конотації, що її оточують). Денотативна частина складається із семантичного ядра й периферій. Ядерні семи позначають постійні й обов'язкові ознаки об'єкта, визначаються методом компонентного аналізу й відображаються у словникових дефініціях. Периферійні семи позначають другорядні ознаки й не виконують диференційних функцій.

Денотативну частину оточує конотативна. Це система значеннєвих елементів, які несуть додаткову інформацію про предмет. Дана система складається з трьох рівнів:

1) потенційні семи, які репрезентують ознаки, спільні для всього колективу;

2) семи заховані, нечіткі, вірогідні, які вичленяються лише при інтегральному аналізі;

3) оказіональні семи, що відбивають індивідуальні асоціації й служать для будови поетичних творів. Чим більше загальнозрозумілою є сема, тим ближче вона до денотативного ядра.

Питання розуміння метафори пов'язують передусім з поняттями інтеграції, відношення і збігу. Останній спостерігається тоді, коли обидва члени метафори мають спільні властивості, відношення утворюються при спільності функцій, а інтеграція - при виникненні того нового, що є результатом інтегрування певних аспектів її складових.

Такий підхід дозволив В.Г. Гаку побудувати модель метафоричного значення: номінативне значення, до складу якого входить певний набір диференційних сем: категоріальна архісема А + родова В + видова диференціююча сема В + потенційна сема С (надана властивість). Звідси метафоризацію спричиняють: усунення родової і видової сем і актуалізація потенційної семи [4, 11-26].

На думку М. Бірдслі, можливість метафоричного вживання мовної одиниці залежить від відчуття розбіжності між наборами властивостей інтенсіоналу (сигніфікату) слова. Перший набір містить необхідні умови для правильного вживання слова, властивостей маргінального значення слова, його конотації. При комбінуванні слів таким чином виникає логічна опозиція між центральними значеннями даних слів, відбувається зсув від центрального значення до маргінального. Такий зсув сигналізує про метафоричне вживання. Питання логічної опозиції пов'язано як з прямою несумісністю семантичних властивостей, так і з опосередкованою несумісністю між пресуппозиціями слова [3].

За М. Бірдслі, приналежність до метафори визначається наявністю двох складових:

1) семантичною розбіжністю між двома рівнями значення;

2) логічною опозицією на одному з рівнів, тобто відбувається зсув від десигнації до конотації.

Конотації - це множина акцидентальних властивостей, що притаманні або приписуються об'єктам. Вони поділяються на основні й потенційні. Ступінь новизни метафори залежить певною мірою і від контекстів, в яких вживається метафоричне слово, а також від аналогічних або паралельних висловів, які є в мові цього періоду. На думку М. Бірдслі, метафора не лише вводить до складу значення заховані конотації, але і включає такі властивості, які раніше не малися на думці. Все це підтверджує думку про те, що характерною рисою для мовної метафори вважається відсутність спільного з вихідним значення семантичного елемента.

Компонент семантики, який здійснює семантичний зв'язок метафоричного значення з вихідними, має різний ступінь складності:

1) конкретна ознака, яка експліцитно пов'язує метафоричне значення і вихідне;

2) спільне або подібне уявлення, яке в словниках членується на часткові ознаки й асоціації.

Іноді у мовній метафорі актуалізуються нерелевантна для денотата сема, навіть протилежна побутовому уявленню про об'єкт. І це спричинює вести дослідження як процесу метафоризації, так і самої метафори в аспекті логічної семантики, оскільки в зазначеному процесі важливий зв'язок між метафорою та свідомістю її творця.

Отже, логіко-семантичний аспект концептуального аналізу полягає в тому, що метафоричне значення розглядають перш за все як сигніфікативний різновид лексичного значення, що розкладається на складові лексичного поняття, яке ієрархічно структуровано за принципом ядра - периферії. Такий аналіз дозволяє визначати стабільний центр поняття, та його факультативну частину, яка сприяє утворенню асоціацій як передумов для виникнення нових значень, тобто нових понять, а звідси й нових знань.

Щоб визначити специфіку метафоричного значення у логіко-семантичному аспекті, необхідно повернутися до структури лексичного значення як взаємодії формальних і значеннєвих ознак.

Співвідношення формальних та значеннєвих ознак примушує нас у структурі лексичного значення виділяти галузь поняття і галузь власне мовного знаку.

У лінгвістиці термін поняття вживають:

1) для найменування думки, яка узагальнено відображає предмет і явища дійсності, фіксуючи їх властивості й відношення;

2) як синонім граматичної або семантичної категорії;

3) тотожно концепту, тобто поняттю/значенню в системі логічних відношень і форм, які розглядаються як з логічної, так і з мовознавчої точки зору.

Як правило, значеннєву структуру пов'язують із поняттям, а формальну - із знаком.

Проте само поняття також структуровано. У структурі поняття виділяють:

- контенсіонал (зміст поняття);

- екстенсіонал (обсяг поняття - предметна співвідносність);

- інтенсіонал (постійна центральна частина контенсіоналу одиничних понять про речі даного класу) з індивідуальними, необов'язковими ознаками даної речі.

За визначенням М.В. Нікітіна, контенсіонал - це сукупність, або структура відображення у даному понятті (значенні, імені) ознак, а екстенсіонал - це множина речей (денотатів), з якими співвідносяться зазначені ознаки.

Сукупність обов'язкових сем утворюють певну структуру/конфігурацію змістовно-значеннєвих залежностей лексичного значення, оскільки вони забезпечують якісну визначеність значення в мовленнєвому варіюванні ЛСВ.

Стабільне ядро, тривка частина контенсіоналу - інтенсіонал значення, знаходиться з екстенсіоналом в оберненій залежності: багатий інтенсіонал містить багато ознак, а це свідчить про незначне число речей, до яких застосоване дане ім'я. Інтенсіонал - закрита система, яка має кінцеву множину ознак.

Семи, які входять до інтенсіоналу поняття, внаслідок необхідного або можливого суміщення ознак семи імплікують деякі інші семи, що прямо не представлені в інтенсіоналі. Сукупність таких сем складає імплікаціонал лексичного значення. В.М. Нікітін відмічає, що імплікація може коливатися від обов'язкової та сильновираженої до маловірогідної і неможливої. Семи, що не сумісні з даним значенням, у сукупності складають його негативний імплікаціонал/негімплікаціонал.

Імплікаціонал - завжди відкрита система (за типом ймовірності структури світу).

Інтенсіонал визначає екстенсіонал, а імплікаціонал - предметні зв'язки сутностей.

Отже, поняття співвідноситься з інтенсіональним значенням.

Як вже зазначалось, інтенсіонал у сучасній лінгвістиці визначається:

1) як центральна частина/ядро лексичного значення, що включає обов'язкові семантичні ознаки;

2) поняття (з дедуктивно-логічної точки зору);

3) зміст поняття в протиставленні його обсягу.

Звідси, можливий розподіл значення на екстенсіональне (предмет або клас предметів, що позначається цим іменем) та інтенсіональне (зміст вислову).

Так, у галузі поняття основу лексичного поняття складають екстенсіонал та інтенсіонал.

У галузі власне мовного знаку також використовують поняття екстенсіоналу та інтенсіоналу.

При позначенні тим самим знаком різних денотатів мова іде про обсяг знака (обсяг поля денотатів) - це екстенсіональний підхід до характеристики знака (екстенсія - "протяжність").

"Екстенсіонал знаку - це клас усіх його припустимих денотатів. Різні знаки можуть мати спільний екстенсіонал" [11, 13], описуючи з різних сторін той самий денотат.

Незважаючи на те, що збіг за екстенсіоналом, коли ті ж самі предмети іменуються за різними ознаками, характеризує лише різні властивості знаку, але не визначає його повністю, вирізняють ще інтенсіональний аспект знаку, тобто здатність знаку висловлювати загальне поняття.

"Інтенсіонал - це смисл знаку, тобто поняття, яке відповідає знаку, засіб, яким знак указує місце позначуваного в системі явищ" [11, 14].

Розбіжність між екстенсіоналом та інтенсіоналом у тому, що перше відноситься до конкретного стану дійсності в хронотопі, а друге - постійне в будь-якому розумовому універсумі.

Оскільки інтенсіонал знаку - це зміст поняття / характеристика концепту, тобто змісту знаку, то розбіжність між екстенсіоналом та інтенсіоналом визначається як розбіжність обсягу та змісту поняття.

Розбіжність між інтенсіоналами перевіряється тим, що в певній знаковій ситуації вони не взаємозамінюються. Таким чином, у логіці знакових систем екстенсіонал ототожнюють переважно з денотативним значенням / обсягом поняття, а інтенсіонал - із сигніфікативним (смислом) змістом поняття, які, як вже зазначалось, знаходяться в обернено пропорційній залежності.

Інтенсіонал (сигніфікативне/інваріантне) значення розглядається як інваріант змістовної структури як слова, так і ЛСВ.

Так, лексичне значення (сукупність семантичних ознак, які утворюють структуру лексичного значення, з інтенсіоналом як ядром та імплікаціоналом як периферією) розуміється не як жорстка система зі стабільним складом, а як стохастична структура не тільки з контенсіональною (інтенсіональною) частиною, а й з екстенсіональною, яка, до того ж, підлягає конотативному й прагматичному впливу, що обумовлює необхідність розрізнення компонентів значеннєвої/семантичної структури слова згідно з двома планами: об'єктивного/екстралінгвістичного та суб'єктивного/лінгвістичного/ідеального. Відношення цих планів, на думку В.Г. Колшанського, повинно характеризувати не відношення комунікації слова та предмета (денотата), а відношенням значення (сигніфікату, десигната, інтенсіоналу) і об'єкта (денотата) [7].

У термінах силогічної та індуктивної логіки означення/денотат - це обсяг, широта, а співозначення - зміст, інтенсивність (тобто зв'язок імені з поняттям).

У Р. Карнапа детонат/екстенсіонал - обсяг поняття (його класифікаційні параметри), інтенсіонал/смисл - зміст поняття (його властивості).

Широко відомі такі опозиції:

- значення: смисл (Г. Фреге),

- екстенсіонал: інтенсіонал (Р. Карнап),

- референція: значення (У. Куайн),

- денотат: сигніфікат (А. Черф).

Звідси інтенсіональна семантика пов'язана із значенням, а екстенсіональна - з референцією. Таким чином, змістова структура лексичного значення аналогічна структурі поняття.

Узагальнюючи викладене вище, відмітимо, що всі наведені точки зору базуються на контенсіональному й екстенсіональному компонентах понятійного значення. Ще Е. Бенвеніст, аналізуючи проблему співвідношення категорій думки, законів мислення і відображення організацій і дистрибутивних властивостей категорій мови, писав: "Ми мислимо світ таким, яким нам оформила його спочатку наша мова" [2, 36]. Розбіжності в духовному житті людини неусвідомлено залежать від класифікації, яку здійснює мова внаслідок своєї знакової природи.

Значення відрізняються від понять зв'язком зі знаком. Вони не утворюють особливого концептуального рівня свідомості. При цьому поняття і значення мають той же самий предметно-концептуальний рівень абстрагуючих одиниць свідомості, але розглядаються вони з різних поглядів.

З точки зору поняття визначаються: зміст, структура й системні зв'язки одиниць цього рівня, з точки зору значення - співвідношення й розподіл між ними. Таким чином, значенням, як і поняттям, властиві зміст, структура, системні зв'язки, характер відбивної природи тощо, а також додаються наслідки зв'язків зі знаком.

Розглядаючи типології значень у сучасній лінгвістиці, М.В. Нікітін до первинних понять загальної типології значень відносить розподіл останніх на імплікаційний та знаковий тип, в основу якого покладено характер інформації зв'язку між двома сутностями. Імплікаційний тип спостерігається при об'єднанні імплікаційною залежністю у свідомості суб'єкта двох фактів речей, явищ, подій тощо, що відображає їх природну залежність у реальній дійсності. При знаковому типі залежність неприродна, умовна, конвенціональна, але значення вторинних знаків опосередкуються природною мовою, тому ми спираємося на визначення С.П. Денисової, яка пише, що метафоризація - це "процес утворення переносного значення внаслідок уподібнення денотатів/класів, денотатів або концептів при збереженні позначуючого" [5, 11], що дає можливість враховувати екстралінгвістичний аспект.

Виникнення переносних значень зумовлено необхідністю подолання природними мовами неадекватності системи, тобто вираження думок у ситуаціях, що потребують найменування, не збільшуючи словник повними одиницями. Як правило, метафоричний перенос здійснюється в імплікаціоналі лексичного поняття. В імплікаціональних ознаках міститься фонова інформація. Слід додати, що будь-яка імплікаціональна ознака може бути покладена в основу метафоричного переносу. Спостережено, що відпрацьований і стереотипний асоціативний зв'язок концептів переводить конкретне метафоричне значення із мовлення у мову, тобто із когнітивної метафора перетворюється у генералізуючу. Необхідно підкреслити, що основна номінативна функція метафори у когнітивному аспекті - це утворення нових образних значень, іноді ця функція виконується разом із додатковими, зокрема надання мовленню виразності за допомогою образної метафори.

Переносне значення може бути трьох типів:

1) утворення стилістичних фігур, що не веде до зміни значень (слышен хрустящий шаг; сміливі очі; she felt that sweet pain in her heart);

2) утворення нового ЛСВ (живой пример; набивав собі вченістю ціну; his rich voice);

3) переносне вживання на основі метафоричного або метонімічного переносу під впливом екстралінгвістичних факторів (похороны богатые; над тихим світом леліла-курилася зоряна імла; he loved her madly).

Метафора, з одного боку, сприяє утворенню стилістичних фігур, з іншого - виникненню нового відтінку значення.

Таким чином, специфіка метафоричного значення полягає в тому, що утворюється нове значення на основі транспозиції образних сем у структурі лексичного поняття. Сам механізм метафоризації можна визначити за такими параметрами:

1) зміни у контенсіоналі (інтенсіональна та імплікаціональна частини);

2) зміни в екстенсіоналі (інтенсіональна та імплікаціональна частини).

Звідси випливає методика нашого дослідження. Вона полягає в наступному: аналізуючи метафоричний вираз, ми відмічаємо, в якій частині відбувається семантичний зсув або актуалізація сем, звертаючи увагу на постійну або факультативну частину лексичного поняття. Якщо у певному виразі одне із слів (або всі) має метафоричне значення, то з'ясовується тип переносного значення, тобто в усіх словах досліджується як зміст, так і обсяг поняття з двох точок зору: інтенсіоналу та імплікаціоналу.

Таким чином, метафора, що виникає як засіб подолання комунікативного / інформаційного дефіциту, реалізується на двох рівнях:

а) ономасіологічному - коли одне слово вживається замість іншого, маючи з першим спільний семантичний компонент (ясный ум; порхающие руки усталых мастериц; серою пушистою пылью; черная неблагодарность; exploiting the new opportunities; the flow of information);

б) семасіологічному - при заміні архісеми або її перетворенні (десь стрепенулась чутка; шаленіла хмільна вода; що вони виловлюють - рибу чи далеку минувшину; how then should a general theory of the brain be constructed).

Специфіка мовного, метафоризованого значення полягає в утриманні нового поняття або нового значення при збереженні образного компонента. Звідси в такому значенні є необхідність виділяти номінативний план і образний. Номінативний план утворюють денотативне та сигніфікативне значення, а образний - переважно конотативне. Таке членування дає змогу проводити концептуальний аналіз метафори в логіко-семантичному аспекті, оскільки йому притаманна структурація думки як лексичного поняття.

Література

1. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика) // Лингвистика и поэтика. - М.: Наука, 1979. - С. 147-173.

2. Бенвенист Э. Общая лингвистика. - М.: Прогресс, 1974. - 447 с.

3. Бирдсли М. Метафорическое сплетение // Теория метафоры. - М.: Прогресс, 1990. - С. 201-219.

4. Гак В.Г. Метафора: Универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. - М.: Наука, 1988. - С. 11-26.

5. Денисова С.П. Типологія категорій лексичної семантики. - К.: Віпол, 1996. - 294 с.

6. Жаботинская С.А. Когнитивная лингвистика: принципы концептуального моделирования // Лінгвістичні студії. - Черкаси, 1997. - Вип.2. - С. 3-11.

7. Колшанский Г.В. Объективная картина мира в познании и языке. - М.: Наука, 1990. - 83 с.

8. Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология: Монография. - К.: Фитосоциоцентр, 2000. - 247 с.

9. Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка. - СПб.: Наука, 1993. - 150 с.

10. Степанов Ю.С. В трехмерном пространстве языка. - М.: Наука, 1985. - 335 с.

11. Шрейдер Ю.А. Логика знаковых систем. - М.: Знание, 1974. - 24 с.

Размещено на Allbest.ru