Оцінка внеску наукового товариства імені Т. Шевченка у розвиток та становлення українськомовної термінологічної лексики

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

У розвитку української термінологічної лексики дожовтневого освітнього процесу актуальною була проблема створення навчальної книги з єдиною впорядкованою термінологією.

Важливі аспекти становлення й розвитку національної школи України, що певною мірою стосуються періоду нашого дослідження, розкрили Г. Васькевич, В. Майборода, В. Помагайба, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, С. Філоненко, М. Ярмаченко. Загальні теоретичні питання термінології розглядали А. Бурячок, І. Кочан, А. Крижанівська, І. Ковалик, Н. Непийвода. Праці мовознавців (В. Захарчин, А. Крейтор, М. Москаленко, Т. Панько, Л. Симоненко, П. Чучка та ін.) містять багатий фактичний матеріал щодо історії становлення окремих терміносистем. Проте питання розвитку навчального термінотворення автори не розглядають. Вагомим внеском у дослідження розвитку української навчальної термінологічної лексики стала колективна монографія І. Кочан, Г. Мацюк, Т. Панько «Українське термінознавство» (Львів, 1994 р.), в якій залучено до наукового обігу значний масив недосліджених джерел, розкрито концептуальні засади формування різних терміносистем на функціональному рівні: поява терміну, його вживаність, фіксація в словнику тощо, з'ясовано роль конкретних особистостей в українському термінотворенні. Звертає на себе увагу кандидатське дослідження В. Разумейко «Педагогічна лексика української мови» (Київ, 1995 р.), присвячене питанням становлення окремих педагогічних понять в другій половині ХІХ - початку ХХ століття.

Автором також узагальнено національний педагогічний досвід, визначено роль спадщини окремих українських просвітителів, учених, письменників.

Особливе місце в процесі вироблення навчальної термінології посідає діяльність Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (НТШ), яке існувало у Львові з 1873 по 1939 рік (формальне закриття сталося 14 січня 1940 р. Відновлено роботу за кордоном у 1947 р., а в Україні - 21 жовтня 1989 р.).

Та невелика кількість термінологічних матеріалів, надрукованих в Україні до початку діяльності НТШ, фактично була підготовчим етапом у становленні української термінологічної школи.

1. Історія та основні особливості наукового товариства імені Т. Шевченка

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) - перша українська національна академія наук. Товариство створене в 1873 р. у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, розшматованої на той час двома чужинецькими імперіями - Росією та Австро-Угорщиною. Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 р.) та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії.

Це була перша в українській історії суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім'я (початкова назва інституції - Товариство ім. Шевченка).

Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 р., перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріоритетом до проблем українознавства).Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: Історично-філософська, Філологічна та Математично-природописно-лікарська. Від 1892 р. з появою першого тому "Записок НТШ" а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913): великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів.

Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених - дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. У цей період з'явилось ряд фундаментальних збірників та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна "Історія України-Руси" Михайла Грушевського). Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльности Товариства, створювала "золота трійця" в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Іван Франко (голова Філологічної секції) та Володимир Гнатюк (науковий секретар, наукові зацікавлення - фольклор і етнографія).

Перша світова війна радикально змінила долю НТШ. В час нетривалої російської окупації Львова (1914-15) Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня. Також наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Проте Товариство продовжувало свою діяльність, виходили "Записки НТШ" та інші збірники. Набули значної ваги наукові напрямки пов'язані зі стислими науками, формувалися нові музеї та природні заповідники. Вийшла друком перша Українська Загальна Енциклопедія. Набула особливого світового значення бібліотека україніки НТШ.В 1940 р. після приходу у Львів більшовиків Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко, В. Старосольський, І. Фещенко-Чопівський). Проте вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміграцію, на своєму з'їзді в Баварії у 1947 р. відновили діяльність НТШ. У зв'язку з міграцією переміщених осіб у різні країни вільного світу в діаспорі утворилося чотири краєві центри НТШ: в США (з 1947 р.), Канаді (1949) та Австралії (1950); західноєвропейський осередок НТШ переселився в Сарсель під Парижем, де під проводом проф. В. Кубійовича сформувався Інститут Енциклопедії Українознавства. Упродовж останніх п'ятидесяти років діаспорні крайові Центри НТШ достойно представляли у світі вільну українську науку, в першу чергу українознавство.

В період так званої перебудови і з наближенням розвалу СРСР вчені Львова - 21 жовтня 1989 р. відновили діяльність НТШ в Україні, як суспільного сектора української науки. Упродовж років нової Української незалежності НТШ перетворилося в загальноукраїнську суспільну академію з центром у Львові. Діяльність Товариства охоплює 6 наукових секцій та 35 комісій, а також 15 територіальних осередків, переважно в обласних центрах України. У частково відзисканих будинках розташована адміністрація Товариства, бібліотека, сесійні приміщення, Дослідно-видавничий центр НТШ, що включає комп'ютерний осередок, друкарню та "Українську книгарню наукового Товариства ім. Шевченка". Найвагомішим здобутком відродженого Товариства є активна видавнича діяльність, вона включає випуск численних серійних видань, зокрема "Записок НТШ".

Поза всяким сумнівом, Наукове товариство ім. Шевченка виникло і розвивалось як соборне явище Сходу і Заходу України. Ініціативу його створення на підавстрійських теренах в Галичині пов'язують насамперед з іменами історика Володимира Антоновича і письменника Олександра Кониського, хоча статутно членами засновниками могли стати лише галичани. Серед останніх чільне місце належить Корнилу Сушкевичу (перший голова Товариства), о. Степанові Качалі, Омеляну Огоновському, Юліянові Романчукові.

Меценатами Товариства (в першу чергу його друкарні) стали придніпрянці Дмитро Пильчиков, Єлизавета Милорадович-Скоропадська, Михайло Жученко. Найвизначнішими фундаторами будівель Товариства були Василь Симиренко, Павло Пелехін, Євген Чикаленко, Теофіл Дембіцький.Чільні діячі Товариства на першому етапі його діяльности: Корнило Сушкевич, Омелян Огоновський, Сидор Громницький, Олександр Барвінський. Останній, разом з Юліяном Целевичем, ініціював трансформацію Товариства в наукову академію. На цьому наступному етапі діяльности НТШ виплекало і згуртувало цілу плеяду вчених, що створили фундамент сучасного українознавства.

В рамках Історично-філософської секції під проводом Михайла Грушевського виросла значна історична школа. Це насамперед Степан Томашівський, Іван Джиджора, Іван Крип'якевич, Мирон Кордуба. До когорти вчених-правників та суспільників належали Кость Левицький, Володимир Охримович, Володимир Старосольський, Станіслав Дністрянський, Михайло Лозинський, Василь Панейко та інші.Філологічна секція крім Івана Франка мала особливо багато видатних вчених. Серед них Омелян Огоновський, Степан Смаль-Стоцький, Микола Сумцов, Кирило Студинський, Сергій Єфремов, Василь Щурат, Євген Тимченко, Михайло Возняк, Іван Зілинський, етнологи Володимир Гнатюк, Федір Вовк, Олександр і Філарет Колесси, Володимир Шухевич, Іларіон Свєнціцький.

Особливо цікавим був розвиток третьої секції, що охоплювала широкий спектр стислих наук, починаючи від математики до медицини і в рамках якої вперше, в нашій історії почато генерування україномовного наукового продукту в сфері стислих наук. Тут яскраво виділяються імена математика Володимира Левицького, природодослідників Івана Верхратського, Івана Раковського та Миколи Мельника, славетного електротехніка Івана Пулюя, світової слави біохеміка і водночас парламентського діяча Івана Горбачевського, лікаря Євгена Озаркевича.

Світовий рівень діяльності НТШ підтверджує участь його делегатів у міжнародних конференціях (Прага, Париж, Варна, Софія, Санкт-Петербург), а також численні дійсні члени НТШ чужинці. Серед них Альберт Айнштайн, Олекандр Брікнер, Ян Бодуен де Куртене, Давид Ґільберт, Альфред Єнсен, Раймунд Кайндль, Фелікс Кляйн, Андре Мазон, Томаш Масарик, Любор Нідерле, Макс Планк, Олексій Шахматов, Ватрослав Ягич та інші.Не зважаючи на складні політичні та економічні обставини польської окупації у міжвоєнний період, діяльність НТШ успішно розвивали історики Іван Крип'якевич, Мирон Кордуба, філологи Василь Сімович, Михайло Возняк, Кирило Студинський, Василь Щурат. З'явилися видатні особистості в нових напрямках стислих наук: Іван Фещенко-Чопівський (металургія), Володимир Кучер, Олександр Смакула, Зенон Храпливий, Василь Стасів (фізика). На новий рівень вийшла географічні студії під проводом Володимира Кубійовича. Засновником модерної енциклопедичної справи слід вважати проф. Івана Раковського.

2. Наукові здобутки і роль НТШ як загальнонаціонального фактора

Якщо подивитися на здобутки НТШ узагальнено, то насамперед треба ствердити, що Товариство, численні покоління його діячів, у своїх працях розбудували систему українознавчих знань у сфері історії, мови, літературознавства, етнографії, фольклористики, географії, антропології та інших дисциплін, зафіксували й науково опрацювали безцінну багатовікову спадщину українського народу в контексті плюралістичного слов'янознавства як проблеми окремого народу.

Ще у 80-х роках ХХ століття Омелян Огоновський, а далі й Степан Смаль-Стоцький, у мовознавчих працях Товариства науково довели окремішність української мови в середовищі рівноправних слов'янських мов та безпідставність тверджень імперських мовознавців про діалектний рівень нашої мови.

Михайло Грушевський, довголітній голова НТШ, у своїх історичних студіях, зокрема, у схемі руської історії, науково аргументував окремішність українського історичного процесу, його пряму спадкоємність від Київської княжої держави. Ці праці були об'єктом шаленої нагінки і спротиву, як зі сторони імперських російських істориків, так і пізніше з боку більшовиків, що з позицій імперського екстремізму, замаскованого під радянську інтернаціональну ідеологію, відмовляли українцям у праві на власний національний і державний розвиток.

Унаслідок титанічної праці в НТШ великої когорти етнографів, фольклористів та географів (В. Гнатюк, Ф. Колесса, Ф. Вовк, С. Рудницький, В. Кубійович та інші) була показана етнічна соборність українських земель, яка витримала випробування століть, незважаючи на нашу хронічну бездержавність та вікове розчленування українських земель під різними окупаціями; були встановлені і демографічно описані етнічні обшири українських земель.

НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. НТШ співавтор першого загальноукраїнського правопису.

Діяльність Товариства з перших років праці мала чітко окреслене націотворче та націозахисне спрямування. Скеровані на Схід друковані видання Товариства створювали ефективну протидію заборонам валуєвського і емського циркулярів, діячі НТШ від імені усієї інтелектуальної України представляли українство на міжнародних конгресах, а також на підросійських археологічних з'їздах, на ювілеї І. Котляревського тощо.

Наукові середовища НТШ, його чільні діячі чинили постійний тиск на польські шовіністичні кола з метою утвердження української присутності в університеті, вони очолювали змагання за український університет в Галичині. Діячі НТШ відіграли провідну роль в діяльності Таємного українського університету та в обороні українського шкільництва.

В час, коли більшовицьке правління над Східною Україною увійшло в стадію сталінської диктатури, НТШ у Львові залишалося єдиною загальноукраїнською академічною науковою установою, що представляло вільну наукову думку на українських землях, а також протидіяла процесам політичного та культурологічного етноциду в УРСР.

Зібрані під егідою НТШ фонди стародруків, рукописів, часописів, книг, колекції українських старожитностей та фольклорної спадщини становлять золотий фонд україніки, мають особливий пріоритетний характер, оскільки є в переважній більшості хронологічно першими національними збірками, їх унікальність та загальнонаціональне значення зумовлене ще й тим, що подібні збірки були відсутні на Сході України, або були знищені войовничим російським більшовизмом і внаслідок воєнного лихоліття упродовж 40-х років XX ст.

3. Роль НТШ в розвитку української термінології

Наукове Товариство ім. Т. Шевченка своєю появою завдячує спільним зусиллям східно- та західноукраїнських наукових і культурних діячів. Якщо в царській Росії після Валуєвського циркуляру для розвитку навчальної термінології склалися вкрай несприятливі умови, то в західноукраїнських землях розпочалося інтенсивне створення різноманітних культурних і освітніх товариств, які сприяли розвиткові української науки й розбудові української наукової мови. Тогочасні розбудовники фахових терміносистем інколи вважали, що наукові праці діячів НТШ нав'язують мові недоречні «ковані слова». Як правило, на початкових етапах терміни є надбанням індивідів - творців наукової мови. Причина того, що національна наукова література на початкових етапах її творення не всім зрозуміла, полягає, як роз'яснював І. Стешенко, не в мові: «Наукові Записки пишуться для спеціалістів, і було б прекрасно, коли навіть селяни їх розуміли, але тепер се неможливо. Діло тут не в мові, а в неосвіченості, а мова переймається разом з вищою думкою» .Час показав, що діяльність Наукового Товариства ім. Т. Шевченка йшла в руслі з часом: сприяла розвиткові української мови, виробленню й становленню навчальної термінології. У більшості передмов до праць учених НТШ знаходимо основні положення, якими керувалися автори: незадовільний стан шкільної навчальної термінології з природничо-математичних дисциплін, недостатня кількість підручників із належною термінологією. НТШ займалося переважно термінами природничо-математичних дисциплін. У 1902 р. вийшли «Материяли до математичної термінольогії» В. Левицького, в передмові до яких він зазначає, що хоч у підручниках з елементарної математики П. Огоновського, Е. Савицького «можна найти добру термінольогію до математики низшої», та видати матеріали до математичної термінології необхідно, нехай навіть і не повні, тому «язикова комісія Наукового Товариства ім. Шевченка припоручила мені зладити термінольогію математичну, переважно з узглядненєм математики шкільної».

Автор пропонував використовувати підручник у реальних школах, гімназіях. Підручник (словник) термінів охоплював математичну термінологію в такому обсязі, який передбачав план середніх шкіл. Термінологію геометричну В. Левицький включив у підручник з надією, що «геометрія мусить увійти в план математики шкільної» . Видання «Збірника НТШ» орієнтувалось на фахового читача. У першому томі надруковано дві праці з математики В. Левицького і стаття з хімії І. Горбачевського. Остання відзначається дублетністю хімічних термінів: безподобне (аморфне) тіло, грузила (друзи) кристалів, нульові скупники (агрегати). Саме другі назви узвичаїлися сучасною хімічною термінологією, але така своєрідна синонімія відтворює пошук шляхів у творенні хімічних термінів. Перший том «Збірника НТШ» (1897) був яскравим підтвердженням цілеспрямованої діяльності НТШ у справі формування української термінології природничих дисциплін. У другому томі «Збірника НТШ» (1897) знаходимо сучасні терміни в статті з мікробіології О. Дакури: бактерії, мікроорганізм, мікроскоп, бактеріологія. За свою п'ятдесятирічну історію НТШ у Львові зуміло практично повністю створити хімічну, географічну, фізичну, біологічну, медичну наукові термінології та видати їх у вигляді словників або систематизованих матеріалів у своїх збірниках. Не всі пропоновані терміни функціонують в сучасній українській літературній мові, але основи термінології, включаючи навчальну, були закладені, причому на наукових засадах термінотворення.

Одним з основних Положень діяльності Наукового Товариства ім. Т. Шевченка був підхід до термінотворення спроектований не тільки на науку, а й на освіту. В кінці ХІХ ст. хоча й неорганізовано, стихійно, але помітними темпами починає створюватись і розвиватись українська лексикографія. Саме спостереження за лексикографічними довідниками того часу дають можливість не тільки засвідчити увагу до термінів, а й можливість вичленити навчальну термінологічну лексику, однак в обмеженій кількості. Так «Малорусско-німецький словарь» Є. Желехівського і С. Недільського (Львів, 1886) фіксує такі назви: наук (аритметика, анатомія, географія, геометрія, фізика, фізиологія, фільозофія, фільольогія), речовин (азот, аміяк, водород, кварц, кисень, ртуть, хром), математичні (двочлен, знаменник, квадрат, параболя), фізики (маятник, силомір). У 1892 р. у Львові виходить невеличкий «Русско-украинский словарь» Є. Тимченка. Тут знаходимо незначну кількість навчальних термінів (азот, алюміній, арифметика, агрикультура), як і в «Словаре російсько-українському» М. Уманця й А. Спілки (1893) одиничні назви на зразок агрономія, куб, магніт, дрібногляд. У розбудові наукового стилю української мови, у формуванні навчальної термінолексики, особливо природничої, позитивну роль відіграла діяльність українського вченого, члена Наукового Товариства імені Т. Шевченка Івана Верхратського, якого вважають фундатором української термінології. Вимога вироблення навчальної термінології обґрунтовувалася передусім потребами освітнього розвитку народних мас. Запровадження в освітніх закладах Галичини навчання рідною мовою загострило проблему навчальної термінології, зрозумілої й доступної народові. «Тепер, - писав І. Верхратський, - коли руська мова і руське письмо що разъ обширніший кругъ заберає, коли вже и у гимназіяхъ починають по людській вчити, дає чутись чимъразъ то сильніше тріба науковихъ ділъ, а особливо учебниківъ школьнихъ на матернім язиці». У Львові протягом 1864-1879 років видаються шістьма випусками «Початки до уложення номенклятури і терминологиі природописної, народної», в яких автор підтримав ідею створення термінологічного словника, започатковану ще М. Левченко в «Основі». У своїй праці І. Верхратський використав друковані матеріали різних авторів, багато власних діалектних записів, а іноді, не знаходячи потрібної назви, перекладав з латинської мови або утворював сам, виходячи з певних ознак понять. Культурно-освітнє спрямування термінографічних досліджень І. Верхратського було типовим для лексикографічної практики того часу. У 1863 році вийшов його термінологічний словник «Матеріали до словаря зоологічного», а в 1892 - «Списъ важнъйшихъ выразовъ зъ ботанічнои термінольогіъ и номенклятуры зъ оглядомъ на школьну въ высшихъ клясахъ гімназіъ». Цінність цих праць визначається не тільки в зібраному й упорядкованому матеріалі з ботаніки та зоології, а й у сприянні виробленню фахової термінології. Саме в передмові до «Спису…» І. Верхратський пише, що через недостатню кількість підручників з ботаніки для вищих класів гімназії відчувається потреба в термінології і номенклатурі для науки ботаніки. «Щобы именно ученикамъ улегчити корыстанє зъ того спису поза школою, а отакъ по части и розширенє въдомостей зъ ботанічнои термінольогіъ въ школъ набутыхъ… выстеръгався въ термінольогіи значнъйшихъ змънъ, хиба що они оказались доконечными изъ зглядовъ педагогічних». Природознавчі праці І. Верхратського цінні з історико-пізнавального боку як одне з джерел дослідження процесу формування українського наукового стилю, зокрема навчально-природничої термінології. Ученим була зроблена спроба вироблення й граматичної термінологічної лексики: накінчик (суфікс), ладня (узгодження), словолад (синтаксис), іменяк (називний відмінок), передросток (префікс), падежня (відмінки), рідник (родовий відмінок), дайник (давальний відмінок), відсажені поняття (абстрактні), скорота (скорочення), рідник (родовий відмінок), зовник (кличний відмінок), творник (орудний відмінок), містик (місцевий відмінок).

Ці та інші терміни через їх «штучність» не узвичаїлися ні в подальших граматиках, ні в сучасній українській мові. Як зазначав Іван Огієнко, «занадта виробленість і штучність термінольогії (граматичної) І. Верхратського перешкоджає їй розповсюджуватись і поки що, крім самого автора, її ніхто не вживає» . Але фонетичні терміни голосівка, шелестівка (приголосний) тривалий час використовувалися в підручниках та навчальних посібниках, а термін шиплячий, вжитий вперше І. Верхратським, залишився в сучасній фонетичній термінології. Хоча багато назв, зафіксованих у І. Верхратського, не знайшли свого відображення в нормативних термінологічних і загальномовних словниках через вузькодіалектний характер, наприклад, шкаралупник (черепаха), мьякуни (молюски), «сама подача, пізнання їх дали можливість вченим вибрати найкращі, найточніші українські найменування . Б. Грінченко в «Огляді української лексикографії» писав: «Ухови, незвиклому до галицької термінольогії здається, що, наприклад ботанічна термінольогія І. Верхратського не задовольняє першому вимаганню від усякої термінольогії: щоб вона була легка і до зрозуміння (бо тільки тоді вона добре називатиме речі) і до вимови (бо тільки тоді вона зразу прищепиться до мови і не буде її псувати). Ми бачимо в його такі наприклад, слова: складистость, улистненє, земнопрямность, виплощатость і т.д. Всі такі слова або незрозумілі для перекладу, або тяжкі і чудні до вимови, надто, як, згадати, що над такими річами мусять морочити собі голову бідолашні діти» .Навчальна термінологічна лексика І. Верхратського, зібрана та систематизована в його працях, відбивала початковий, апробаційний характер української термінології, що, зрештою, підкреслюється самими назвами. Не можна не відзначити щирого намагання І. Верхратського подавати в «Початках…» природознавчі назви не тільки з Галичини, а й з «однокровної нам України». Серед джерел, які використав автор у «Початках…» були журнал «Основа», «Українські приказки» М. Номиса, розвідка «О дикорастущихъ врачебныхъ растеніяхъ Полтавской губернії» В. Августиновича і К. Кеслера. «Праці І. Верхратського, - констатував у 1928 році директор Інституту української наукової мови Г. Холодний, відзначаючи його заслуги в термінознавстві, - намітили основну дорогу, що нею треба було йти надалі».

Висновок

термінотворення науковий український грушевський

Зрозуміти формування та розвиток навчальної термінологічної лексики в кінці ХІХ - початку ХХ ст. дають змогу ті пам'ятки наукової, освітньої літератури, які зберегло наше минуле. Заборона національного наукового друку в Росії призвела до того, що українські вчені (як і письменники) почали друкувати свої твори в галицьких виданнях, перетворюючи їх на загальноукраїнські. У ході цієї співпраці відносно стабілізувалися мовознавча, природнича, математична термінології, їх орфографічне оформлення. М. Грушевський так схарактеризував цей період розвитку української мови: «Головним знаряддям національного розвою є культурна мова, здатна обслуговувати всі сфери культурного життя. Не можна сказати, що такої мови у нас не було зовсім. Протягом п'ятдесяти літ вона розвивалася, пристосовуючись до потреб наукового мислення, … підбираючи слова до шкільної або юридичної термінології. Але ця робота над мовою, як і робота над культурним розвоєм українства, більше велася на Галичині, ніж у російській Україні. Але через ці обставини українську культурну мову «галицькою» назвати ніяк не можна, хоч і часто її так називають. Куліш, Драгоманів, Кониський, Нечуй-Левицький, Комар-Уманець мали безперечно, більший вплив на становлення української культурної мови, ніж галицькі письменники». Підхід до творення навчальних термінів і в діячів НТШ, і в граматистів, і в укладачів словників, як бачимо, був різний. Ми можемо класифікувати його за такими напрямами:

1. принцип відбору народних слів;

2. творення нових;

3. запозичення готових термінів із різних мов;

4. поєднання різних, нерідко крайніх засад.

У комплексі використання різних підходів сприяло підготовці та створенню умов для формування української навчальної термінології та застосування її у шкільних підручниках. Вивчення досвіду вчених НТШ у виробленні українськомовної навчальної термінолексики слід враховувати при перегляді, видозміненні, замінені та оновленні наукових і шкільних термінів, щоб не допустити регресивних явищ в еволюції національного термінотворення.

Література

1. Верхратський І. Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописноі, нородноі / І. Верхратський. - вип. 2. - Л. : Друк. Ставропиг. ин-та, 1869. - 40с.

2. Верхратський І. Спис важнійших выразів з рускои ботанічнои термінольогії и номенклятури з оглядом на шкільну науку въ высших клясах гімназії / І. Верхратський. - Л. : Печатня Т-ва им. Шевченка, 1892. - 48с.

3. Грінченко Б. Якої нам треба школи / Б. Грінченко // Календар «Просвіти». - К., 1907. - Р. 1. - С. 30.

4. Грушевський М. Про українську мову і українську справу : ст. й замітки. / М. Грушевський. - К. : Друк. П. Барського, 1907. - 23с.

Размещено на Allbest.ru