Відображення концептосфери права у мовній концептуальній картині світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відображення концептосфери права у мовній концептуальній картині світу

Постановка проблеми. Серед актуальних напрямів сучасного мовознавства, - семасіології, психолінгвістики й етнопсихолінгвісти- ки, теорії тексту, комунікативної лінгвістики - когнітологічний напрям стає найпоширенішим і найтісніше пов'язаний з теорією картин світу. Цей напрям розвинули такі науковці: Дж. Лакофф, С. Томпсон, Ж. Фоконьє, Р. Джекендофф, А. Вежбицька та ін. Українськими ученими із когнітології є М. Кочерган, Т. Радзієвська, О. Селіванова, С. Жабо- тинська, Н. Алефрієнко та ін. У центрі когнітології - пізнавальна діяльність людини, її мовний образ, сфера її емоційної й раціональної поведінки, такі важливі феномени, як ментальні процеси.

Когнітивна лінгвістика послуговується своїми термінами, хоч і методика здійснення концептуального аналізу і його термінологія перебувають у процесі становлення. Мовна репрезентація поняттєвого апарату когнітивної лінгвістики передусім пов'язана з уявленнями про основні смисли (модуси) людського буття, їх аксіологією, морально- етичною оцінкою. Мовну картину світу українців сьогодні описують такі вчені, як В. Іващенко, О. Левченко, Л. Лисиченко, Т. Космеда, Т. Радзієвська, О. Селіванова та ін.

Концептосфера права містить, відповідно, концепти із сфери правознавства, до яких передусім відносимо концепти «право», «закон», «правосуддя», «судочинство» тощо. Наголосимо, що предметом цього аналізу є не об'єкти наук, зокрема теорії права, окремих галузей права, а концепти як цінності відповідних галузей культури, попри те, що енциклопедичні знання з філософії права, постулати звичаєвого права, частково можуть використовуватися.

Мета цієї наукової розвідки - охарактеризувати особливості вияву концептофери права у межах мовної картини світу.

Виклад основних положень. Сьогодні сформувалася усталена думка, що практично усі гуманітарні дослідження необхідно зосереджувати у напрямі інтеграційного процесу на грунті лінгвістики. Не винятком є й юридична лінгвістика, яка утворилася на перетині лінгвістики та юриспруденції! й однаковою мірою належить як лінгвістиці, так і юриспруденції.

Як зазначає Ю. Ф. Прадід, не виникає анінайменшого сумніву в тому, що синтез лінгвістики та юриспруденції в юридичній лінгвістиці сприяє взаємному збагаченню двох наук, вирішенню однієї з найактуальніших проблем сьогодення - підвищенню ефективності правоохоронної та судової діяльності [7, с. 137].

Мову справедливо називають засобом, що допомагає пояснити духовність людини, систему її цінностей, ментальність, тобто спосіб мислення, процес породження думки, світогляд, поведінку. Саме мова визначає спосіб членування світу у тій чи іншій культурі, спосіб його опису, інтерпретації. Саме за допомогою мови людина описує категорії права, інтерпретує закон.

Становлення правових систем європейських держав споконвіків тривало пліч-о-пліч із намаганням урегулювати проблему «право- справедливість». Ще в античні часи тогочасні нормативні акти творили достатньо високий рівень права у свідомості громадян; вони не зазнавали буденної політичної дискусії і могли бути змінені лише за особливих обставин. Хоча, з іншого боку, в суспільстві засуджувався правовий позитивізм. Так, Цицерон уважав найдурнішим припущення про справедливість усього, що записане в законах і взагалі у праві народів. Гострою була також проблема зневажання закону, свавілля сильних у ставленні до слабших, про що свідчать ранні твори грецької літератури, зокрема «Теогонія» і «Труди і дні» Гесіода [4, с. 539-604].

Як слушно зазначає В. М. Сироткін, «правову свідомість трудящих мас класового суспільства становили знання певних норм, офіційного права та традиційні народні правові звичаї й поняття. Звід останніх у науково-публіцистичній літературі відомий як «звичаєве право».

Право пов'язане з концептами правди, істини, святості. Ідеї істинності, що безпосередньо стосуються кожної людини, поєдналися у моральному терміні «правда», що походить від старослов'янського *правь (прямий, правильний, справжній) зі смисловими відтінками, які поступово розвинулися, - «добрий, «чесний», «порядний», «сильний», «дієвий», «сміливий», «такий, що прагне вперед [5, с. 550-551]. Одним і тим же терміном позначилися і правда життя, тобто вільне самозречення особистості в ім'я блага, і правда в юридичному аспекті, тобто найважливіший принцип суспільної справедливості. Так сформувалося «право» як абстрактне поняття, зокрема й у значенні «правосуддя», «справедливості», що містить такі смисли, як «визнана звичаєм або надана влада», «сила», «воля», «свобода дії»; влада і воля в умовних межах».

Отже, у словах «право», «справедливість», «правосуддя» і «правда» в українській мові простежуємо етимологічно спільний корінь [5, c. 550]. У цьому, очевидно, слід убачати давню глибоку українську традицію втілення у праві правди та справедливості.

У Великому тлумачному словнику української мови лексема правосуддя ототожнюється зі справедливим судом. Словник українських синонімів підкреслює, що правосуддя (юстиція, суд, судівництво; судочинство) має своїм завданням забезпечити точне і неухильне виконання законів [9, с. 917].

Ці лексеми імплікують додаткові смисли цієї моральної категорії, такі як «вірний», «правильний», «істинний», «правдивий», «правомірний», «законний», «праведний», «совісний», «чесний» і т. д. Вони засвідчують, що довіра до людей, які здійснюють правосуддя, була високою, як і суспільна оцінка їхньої діяльності, статус у суспільстві.

Ключове слово «правда» об'єднувало пізнавальну категорію істини із етичною категорією справедливості й визначило сприйняття правової дійсності. Ще у період Київської Русі право ґрунтувалося на морально-етичних цінностях свого часу. Така установка відповідно вплинула на формування і розвиток української юридичної мови. Як відомо, чимало законів давньоруської держави формувалися та закріпилися в усній формі в дописемний період, а в писемності був зафіксований готовий, опрацьований усний текст цих законів; водночас у складі багатьох термінологічних сполук зберігалося морально-етичне вихідне протиставлення правди і кривди (правого та лівого, етимологічно «правий» - прямий, рівний, правдивий; «лівий» - кривий, нерівний неправдивий, наприклад, правим десятком називали стягнення з виправданої у судді сторони. Усталена сполука «руська правда» стала джерелом для утворення конструкції «дати правду» (виправдати, задовольнити судом), за синтаксичною аналогією - «правду взяти» - (добитися права, користуватися правами), виник і синонімічний ряд, що означав лжесвідчення: «на правду не стати», «противу правди мовити», «не на правді» і т. д. Негативний смисл слова «неправда» (криве, ліве) відобразилося, зокрема, у термінологічному значенні слова «образа» як позначенні усіх правопорушень. Форма образа утворено від образити - разити («робити боляче», «вдарити») не прямо, а навколо, «по-кривому, тобто «викривлено» [5, с. 142].

Давні слов'яни іменували звичай словами «закон», «правда», «право». У розмовно-побутовому стилі слово «правда» означало «справедливість» і за семантикою було протилежним до слова «кривда». Крім того, протиставлення правда - кривда було одним із головних у слов'янській язичницькій міфології. Поширення дії закону як норми обов'язкової поведінки людей під страхом владного примусу призвело до семантичного ототожнення термінів «правда» й «закон» [3, с. 19].

Як зазначено у тлумачному словнику української мови, закон - це: «1. Встановлене найвищим органом державної влади загальнообов'язкове правило, яке має найвищу юридичну силу (...) // тільки одн., без додатка. Сукупність таких загальнообов'язкових правил та державних постанов, що визначають суспільні відносини людей; втілення найвищої влади в суспільстві (...); // у знач. присуд., перен. Те, що сприймається як незаперечне розпорядження, веління, обов'язкове для неухильного виконання (...); 2. кого, чого, чий і без додатка. Загальноприйняте усталене правило співжиття, норма поведінки (. . .); // звичай, обряд (...); 3. чого, перен., мн. Основні правила в якій-небудь ділянці людської діяльності, що випливають із самої суті справи (...): 4. чого і без додатка. Об'єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв'язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їх внутрішньої природи, сутності; закономірність (у 2 знач.) (...); // основне положення якої-небудь науки, що відбиває причинно-наслідковий зв'язок між явищами, характеризує перебіг названих процесів у природі або суспільстві (...); // що-небудь неминуче, незаперечне, що є виявом певної закономірності (...); 5. Сукупність догм (основних положень) якої-небудь релігії, віровчення (...); закон божий - у дореволюційній школі - спеціальна дисципліна, що вивчала основи православного віровчення (...) [10, т. 3, с. 154-155].

Поняття «закон» обґрунтовувалося в науці впродовж кількох тисячоліть. Був час, коли в це поняття включали всі джерела права або ж якогось одного з них. У ХІХ ст. пропонували навіть розрізняти формальний (прийнятий за встановленою процедурою законодавчим органом) та матеріальний як синонім до терміна «джерело права» закони [6, с. 162].

А. Б. Венгеров, цитуючи п. 1 ст. 120 Конституції Російської Федерації 1993 р., зазначив, що «судді незалежні і підкоряються тільки Конституції Російської Федерації та федеральному закону», в якому недоречно вжитий термін «закон». «Але тоді виникає запитання, - аргументує науковець, - а чому суддя не повинен підкорятися закону, прийнятому суб'єктом федерації, іншими джерелами права?» [2, с. 408-409].

«Подібні помилки, - як слушно акцентує Ю. Ф. Прадід, - на жаль, трапляються і в українських нормативно-правових актах» [6, с. 162].

На думку Ю. Ф. Прадіда, яка викладена в статті «Зміст понять та значення термінів закон і законність в сучасній юридичній літературі», визначення поняття закону, що подаються у енциклопедичних словниках, є неповними, потребують відповідних уточнень. Цей учений пропонує таке визначення: закон - це «нормативно-правовий акт, прийнятий найвищим органом державної влади, який регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів» [6, с. 163]. Якщо ж ідеться про закон як термін, то Ю. Ф. Прадід, спираючись на визначення, що містяться у тлумачних словниках, пропонує таке своє коротке, порівн.: «закон - юридичний акт, прийнятий найвищим органом державної влади» [6, с. 163].

Отже, у наведених визначеннях маємо смисли: «акт», «влада», «орган», «відносини», «сила», «правовий», «нормативний», «державний», «суспільний», «найвищий», «регулювання», «інший».

Концепт «закон» охарактеризований Ю. Степановим у його словнику концептів, де описано, як цей концепт сформувався у російській духовній культурі і російському менталітеті. У зазначеній словниковій статті справедливо наголошено, що концепт «закон» можна розглядати у таких аспектах, як 1) юридичний; 2) божий; 3) науковий [11, с. 571-600]. Те ж, як бачимо, стосується й української культури та українського менталітету.

На ґрунті аналізу словникової статті зі словника української мови можна виокремити такі основні смисли концепту «закон», що характеризують концептосферу права, як-от: «звичай», «обряд», «правило», «постанова», «веління», «розпорядження», «влада», «сила», «держава», «суспільство», «виявлення», «виконання», «втілення», «усталеність», «норма», «причина», «наслідок», «сукупність», «зв'язок», «діяльність», «справа», «суть», «сутність», «загальнообов'язковість», «загальноприйнятність», «неухильність», «відносини», «громадянин», «людина», «співжиття», «поведінка», «найвищий», «незаперечний», «закономірний», «встановлений», «об'єктивний», «необхідний», «існуючий», «основний».

У словниковій статті СУМу до слова «закон» подано і низку фразеологізмів, що доповнюють зазначений концепт деякими смислами, порівн.: іменем закону, тобто владою, наданою діючим законодавством; бути поза законом (перебувати, стояти і т. ін.) - бути позбавленим громадянських прав, заступництва з боку державних органів; ставити (оголошувати і т. ін.) поза законом кого - позбавляти кого- небудь громадянських прав, заступництва з боку державних органів (...); сухий закон - заборона вживати алкогольні напої [10, т. 3, с. 154155]; вовчий закон - про відносини у суспільстві, де панує сваволя сильних (...) [10, т. 1, с. 713]. Отже, виокремлюємо такі додаткові смисли: «законодавство», «державний орган», «заступництво», «позбавлений», «громадянський», «заборона», «сваволя», «сильний».

Висновки

Зі зміною принципів, що конституюють розуміння права, змінюється й правова мова, а також формуються певні лексико - граматичні варіації, оскільки нові ключові слова мають своє специфічне значення, інші можливості синтаксичної сполучуваності і т. д. Сучасна дійсність, як відомо, знову активізує проблему трансформації юридичної мови. Чинне законодавство, юридична наука та практика застосування права оперують поняттями «пріоритет прав та свобод людини і громадянина», «розподіл влади», підприємницька діяльність» тощо. Попри це, юридична мова здатна здійснювати і зворотний вплив на правову систему суспільства. Річ у тому, що слова, які використовують у процесі конструювання права та його інститутів, задають ті чи інші схеми сприйняття довкілля, наприклад: право - справедливість - революційна доцільність; право - справедливість - дотримання прав людини; покарання - відшкодування за збиток, помста; покарання - страх перед відповідальністю; покарання - поновлення соціальної несправедливості тощо. Такі концептуальні схеми стають невіддільною частиною суспільної свідомості. Вони виконують роль своєрідного «культурного реформатора» соціального життя і тією чи іншою мірою впливають на прийняття різних нормотворчих і правозасто- совних рішень.

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад і голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ПЕРУН, 2007. - І738 с.

2. Венгеров А. Б. Теория государства и права: учебник для юрид. вузов / А. Б. Венгеров. - М.: Новый Юристъ, 1998. - 480 с.

3. Іванівська О. П. Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект: навч. посібник / О. П. Івановська. - К.: ТоВ «УВПК «ЕКС-Об», 2002. - 264 с.

4. Історія європейської ментальности / за ред. Петера Дінцельбахера / переклав з нім. Володимир Кам'янець. - Львів: Літопис, 2004. - 720 с.

5. Етимологічний словник української мови: у 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (головн. ред.) та ін. - К.: Наукова думка, 1983. - Т. 4: Н-П.

6. Прадід Ю. Ф. Зміст понять та значення термінів закон і законність в сучасній юридичній літературі / Ю. Ф. Прадід // У царині лінгвістики і права. - Сімферополь: Еліньо, 2006. - С. 163-165.

7. Прадід Ю. Юридична лінгвістика як окрема галузь знань / Ю. Прадід // У царині лінгвістики і права. - Сімферополь: Еліньо, 2006. - С. 132-139.

8. Сироткін В. М. Прислів'я та приказки як джерело вивчення етико- правових звичаїв і уявлень українського народу / В. М. Сироткін // Народна творчість та етнографія. - 1987. - № 1. - С. 39-42.

9. Словник синонімів української мови: у двох т. / А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, Головащук та ін.; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т української мови. - К., 2000. - Т. 2: О-Я. - С. 381.

10. Словник української мови: в 11 т. - К.: Наукова думка, 1970. - Т. 1. - 800 с.; Т. 3. - 1972. - 746 с.

11. Степанов Ю. Константы: словарь русской культуры: изд. 2-е, испр. и доп. / Ю. Степанов. - М.: Академический Проект, 2001. - 990 с.

Размещено на Allbest.ru