Теоретичні засади української школи художнього перекладу
Розгляд та характеристика короткої історії становлення українського художнього перекладу, його ролі в освоєнні культур інших народів та збагаченні власної літератури. Ознайомлення з процесом формування двох течій в історії українського перекладу.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.06.2017 |
| Размер файла | 22,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Київський національний лінгвістичний університет
Теоретичні засади української школи художнього перекладу
Кузенко Г. М., докторант кафедри германської і фіно-угорської філології
Анотація
У статті розкривається коротка історія становлення українського художнього перекладу, його роль в освоєнні культур інших народів та збагаченні власної літератури.
Ключові слова: історія художнього перекладу, теоретики та практики перекладу, напрями художнього перекладу.
Розвиток українського перекладу мав досить тривалу й складну історію, проте саме такі перешкоди зробили його більш досконалим і визначним. Історія українського перекладу має свої особливості порівняно з класичною схемою більшості європейських літератур: спершу переклад Біблії, потім античних творів, тоді сучасників і загалом авторів національних літератур.
Художній переклад посідає особливе місце в історії української культури. За умов, що склались на українських землях протягом ХІХ - ХХ ст., можливості розвитку оригінальної літератури були обмеженими. Натомість художній переклад міг розвиватись порівняно вільно, тому й перейняв на себе основну, на наше переконання, функцію художньої літератури - функцію розвитку та збереження національної мови. Склалась парадоксальна ситуація, коли живлення літературної мови значною мірою перенеслося з оригінальної літератури на перекладну.
Метою статті є розгляд теоретичних засад української школи художнього перекладу.
Р. Зорівчак з приводу наведеного пише: «З'явилося в нас чимало невігласів, які (чи з власного безголов'я, чи на догоду комусь) намагаються ствердити, що й перекладацької школи в Україні ніколи не було, і успіхи нашого перекладознавства в найкращих випадках спорадичні. Адже найлегше подолати, підкорити той народ, якого вдалося поступово, підступно переконати, що в його культурі нічого не існувало» [7, с. 5].
Перед українськими перекладачами кінця ХІХ - початку ХХ ст., як і перед їхніми попередниками, стояли завдання просвітницького й культуротворчого, а також естетичного характеру. Просвітницький пафос їх діяльності поставав із того, що із часів поразок у козацьких війнах, наслідком чого стали обрусіння української шляхти, міщанства й духівництва, остаточне запровадження кріпацтва, ліквідація Гетьманщини та полкового устрою України, а разом із ними - української церкви та українського шкільництва, - селяни залишалися останньою незрусифікованою суспільною верствою України, а також потенціальним резервом для національного відродження. Невіддільним від просвітницького в останній третині ХІХ ст. став культуротворчий аспект праці українських перекладачів: після загибелі розвиненої барокової (зокрема й книжної) культури ХУП - початку ХУШ ст. із часом визрівала потреба культурного будівництва на новоєвропейських засадах. Специфічна роль у цьому відбудовчому процесі належала українському художньому перекладу: його матеріалом була жива українська мова як інструмент національної ідеї, а в ширшому плані - українська культура в цілому як унікальний спосіб бачити світ, а саме в колі інших європейських і світових мов та інших національних культур [6].
У сучасних дослідженнях сформувалось розуміння двох течій в історії українського перекладу [3; 5].
Перша, «класична», походить від М. Старицького та І. Франка; сягнувши вершин у неокласиків, вона виявляється сьогодні в практиці більшості провідних майстрів: від Г. Кочура до М. Москаленка. її представникам притаманне тяжіння до вироблених літературних норм, орієнтація на новітню європейську й національну традицію, обережне ставлення до експерименту в галузі форми та лексики, прагнення відтворювати стильові риси оригіналу переважно засобами нормативної мови. український художній переклад
Другу, «фольклорну», течію, що спирається на усну творчість і традиції бароко, репрезентують П. Куліш, І. Костецький, В. Барка, М. Лукаш. Представникам цієї течії властива схильність до експериментів, використання фольклорного й діалектного матеріалу для відтворення стильових особливостей першотвору.
В Україні інтенсивний розвиток художнього перекладу починається в 20-30 рр. ХІХ ст. Поети-романтики перекладають твори російської та польської літератури. Л. Боровиков- ський (1806-1886 рр.) робить вільний переклад «Світлани» В. Жуковського (під назвою «Маруся»). Більшість українських перекладів цього часу не відтворює національну своєрідність оригіналів чи принаймні їхні формальні характеристики: поети скорочують або, навпаки, розширюють тексти оригіналів [6].
У 1840-1850-х рр. чільне місце в історії українського художнього перекладу посідає Т. Шевченко (1814-1861 рр.). У циклі «Давидові псалми» поет об'єднує власні переклади з переспівами окремих біблійних віршів: зберігаючи образну систему оригіналів, перекладач часто надає їм іншого ідейного забарвлення.
1863 р. вийшов Валуєвський циркуляр, який обмежував друкування творів українською мовою. В Україні не існувало елементарних умов для розвитку майстерності художнього перекладу.
У другій половині ХІХ ст. спостерігається розквіт творчої діяльності М. Старицького, який увійшов до історії вітчизняного перекладу завдяки роботі з «Гамлетом» В. Шекспіра, сербським народним епосом, поезією М. Лермонтова («Демон»), О. Пушкіна та М. Некрасова. Художній переклад у виконанні М. Старицького стає справжньою лабораторією зі створення нових засобів поетичної мови, зокрема й неологізмів [5].
П. Куліш (1819-1897 рр.) переклав 15 п'єс В. Шекспіра, твори Й. Гете, Ф. Шиллера, Дж. Байрона, Г. Гейне та інших митців. Частина його перекладів є наближеними до переспівів.
Трохи пізніше розгортається перекладацька діяльність великого поета та вченого І. Франка (1856-1916 рр.), автора численних перекладів із багатьох мов світу. Він переклав першу частина «Фауста» Й. Гете, «Мертві душі» М. Гоголя, політичну лірику Г. Гейне, велику кількість творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, А. Міцкевича, балади й пісні західноєвропейських народів, твори античних майстрів. І. Франко в статті «Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання» критично проаналізував польський переклад свого відомого вірша, обстоюючи необхідність повноцінного художнього перекладу, який здатен відтворював оригінал у єдності його форми й змісту.
Леся Українка (1871-1913 рр.) відома в історії українського художнього перекладу своєю роботою над десятками ліричних віршів Г. Гейне, прозою М. Гоголя та М. Горького, уривками з творів Гомера, Данте, Дж. Байрона, ліричними піснями давнього Єгипту та гімнами з давньоіндійської «Рігведи».
П. Грабовський виконав багато перекладів із мов народів Східної Європи, Америки та Російської імперії. Він працював за допомогою підрядників, які готували для нього його товариші - політичні висланці. Найкращі переклади П. Грабовського є видатними художніми творами, які, проте, дають чітке уявлення про оригінал. Сам перекладач писав: «У кожному творі для мене мають увагу головна думка та загальний характер, дрібниці мені - ніщо» [5, с. 35].
Перекладознавчі публікації в Україні впродовж ХІХ ст. дедалі більше акцентували на засвоєнні здобутків світової цивілізації через переклади як одну з основних вимог до творення сучасної національної літератури, а отже, і нації. Розвиток перекладу, який останньої третини ХІХ ст. досягнув високого рівня (власне переклади замінили травестії та переспіви), лише тепер міг забезпечити матеріал, щоб встановити критерії якості перекладу та почати усвідомлювати, як ці критерії відрізняються з історичної й типологічної позицій. Ці питання лягли в основу перекладознавчої концепції І. Франка, який обґрунтував націєтворчу роль перекладу, розвинув перекладознавчий аналіз у руслі інтерпретаційно-стилістичної методики, а також вивчав окремі питання теорії й історії художнього перекладу. Саме тому основоположником українського перекладознавства доцільно вважати саме І. Франка, чия концепція сформувалась упродовж 1880-1910-х рр. [3].
Період становлення перекладознавства як наукової та навчальної дисципліни в Україні (після Першої світової війни до Другої світової війни) є вагомим для українського пере- кладознавства. Дослідники розглядали, як український читач сприйматиме переклади: із часової перспективи (Г. Іваниця) чи просторової (І. Кулик). Такі розв'язки модифікували вибір перекладацької стратегії. Науковці також вивчали переклади в діахронному плані, намагаючись визначити, які давні переклади можна рекомендувати сучасному читачу. Саме історичні дослідження могли вказати на місце перекладної літератури в цільовій культурі (М. Зеров), виявити розвиток мовних засобів під впливом перекладів (М. Зеров, А. Ніковський), з'ясувати особливості перекладів того ж автора в різні періоди (П. Ти- ховський). До становлення історії перекладу як окремої дисципліни найбільше спричинився М. Зеров. Його курс історії української літератури ХІХ ст. охоплював перекладну літературу як рівноцінну частину української літератури та формулював окремі критерії для оцінки перекладів у різні періоди літературного процесу [2]. Дослідник О. Фінкель розвинув лінгвостилістичну концепцію перекладу, у межах якої виділено три види перекладу: прозовий нехудожній, прозовий художній і віршовий.
Українське перекладознавство впродовж ХХ ст. пройшло тривалий та складний шлях. Чільне місце як теоретик і практик українського художнього перекладу ХХ ст. посідає М. Рильський (1895-1964 рр.). Зокрема, він переклав поему А. Міцкевича «Пан Тадеуш», поему Вольтера «Орлеанська діва», роман О. Пушкіна «Євген Онєгін», новели Г де Мопассана, оповідання Дж. Лондона, повісті М. Гоголя, трагедії В. Шекспіра, сотні ліричних творів російських, білоруських, французьких і німецьких авторів.
М. Бажан (1904-1983 рр.) переклав «Витязя в тигровій шкурі» Ш. Руставелі, «Фархад і Ширін» А. Навої, «Моцарта і Сальєрі» О. Пушкіна, твори Й. Гете, Ф. Гельдерліна, Р Ріль- ке тощо. Його переклади характеризує відтворення найтонших нюансів думки автора в поєднанні з глибокою увагою до особливостей поетичної мови оригіналу, зокрема її ритміки й фонетики.
Б. Тен (1897-1983 рр.) - автор багатьох перекладів із давньогрецької («Іліада» й «Одіссея» Гомера, трагедії Есхі- ла та Софокла, комедії Арістофана), англійської (трагедії В. Шекспіра), німецької (драми Ф. Шиллера), польської (драми Ю. Словацького, поезії А. Міцкевича), російської («Живий труп» Л. Толстого) мов. У його перекладах глибина наукового проникнення до оригіналу сполучається із залученням широкого спектра засобів української мови.
Трагічні події 1930 рр. вивели з рядів українського перекладу таких талановитих митців, як М. Зеров, В. Підмогильний, М. Драй-Хмара, М. Вороний, П. Пилипович, Д. Загул, які вважаються представниками «розстріляного Відродження».
У другій половині 1940 - на початку 1950 рр. відбувається активізація перекладацької діяльності, проте об'єктом перекладу виступає переважно російська радянська література, що було негативним чинником, адже кількість перекладів з інших мов значно зменшилася. Також з'явилася практика перекладати іншомовні твори не з оригіналів, а з їх російських перекладів. Цього ж часу своєрідно відроджується практика буквального перекладу через штучне наближення української мови перекладів до російської мови оригіналів; з'явився своєрідний «перекладацький» варіант української мови, повний калькувань, штучно створених слів і граматичних конструкцій.
Кінець 1950 - початок 1960 рр. - період «відлиги», під час якого було послаблено ідеологічний контроль Москви, що дало можливість частково виправити ситуацію з перекладами. Починає виходити журнал «Всесвіт», спеціально присвячений перекладам іншомовних художніх творів. У видавництвах відкриваються відділи перекладної літератури. Видавництво «Дніпро» починає друкувати серії перекладних книжок: «Бібліотека світової класики», «Вершини світового письменства», «Перлини світової лірики», «Зарубіжна новела». Виходять антології й зібрання творів класичних зарубіжних авторів. Починають активно перекладати не лише з відомих європейських мов, а й з іспанської, італійської, шведської, датської, грецької, східних мов тощо. З поєднання практики перекладів та теоретичних розробок формується відома українська школа художнього перекладу. Згадаємо про двох найвідоміших представників цієї школи: Г. Кочура та М. Лукаша.
Г. Кочур був справжнім ерудитом, знавцем світової літератури. Він був засуджений і провів у таборах 10 років за звинуваченням в українському націоналізмі. Після повернення до України став організатором літературних сил, насамперед молодих перекладачів. Г Кочур є автором 371 публікації: літературознавчих нотаток, енциклопедичних статей, рецензій і ґрунтовних розвідок, у яких дослідник перекладознавчої критики розглядав важливі питання історії українського художнього перекладу. Ґрунтовне вивчення перекладацької й перекладознав- чої спадщини вченого розпочалось наприкінці 1980-х рр. [4].
Яскравою постаттю у світі художнього перекладу був М. Лукаш. Він був поліглотом і перекладав із 14 мов. Його особливістю був сміливий підхід до вирішення складних перекладацьких завдань, він часто експериментував із мовними засобами. Тривалий час його переклади було заборонено друкувати, а сам автор перебував фактично під домашнім арештом.
Спадщина науковця В. Коптілова кінця 1960-х - початку 1970-х рр. як підсумок третього, повоєнного, періоду розвитку українського перекладознавства закладає основи нової епохи розвитку. Дискусії про літературознавчу чи лінгвістичну природу теорії перекладу лише підтверджують розуміння, що теорія перекладу охоплює і лінгвістичний, і літературознавчий аспекти, залишаючись відмінною від цих обох галузей філології, а отже, має окрему структуру, свої особливі цілі й методи. Загальними засадами перекладознавчої концепції В. Коптілова є такі: 1) перекладність кожного твору з будь-якої мови будь-якою іншою; 2) можливість і потреба перекладу художнього твору в єдності його змісту й форми; 3) збереження в художньому перекладі того ж співвідношення між частиною та цілим, яке наявне в оригіналі [6]. У центрі теорії перекладу перебуває поняття перекладності, яке тісно пов'язується з питанням співвідношення об'єктивного й суб'єктивного в перекладі. В. Коптілов розглядає неперекладність як явище та з'ясовує об'єктивну основу перекладів. На його думку, сприйняття перекладу, як і будь-якого художнього твору, - це явище суб'єктивне, проте кожний переклад має досить об'єктивну ґенезу й функцію. Тому кожний перекладач має розглядати твір як результат «двох епох», «двох середовищ» та «двох стилістичних систем» [7, с. 50-51].
М. Новикова в центрі своїх наукових зацікавлень поставила питання про співвідношення поетики перекладу й поетики оригіналу та про розмаїття метаморфоз, яких зазнають образи першотвору в перекладі.
Критичні статті на тему перекладу з оригіналом друкує В. Радчук. З рецензіями на нові переклади, оглядами перекладної літератури, проблемними публікаціями звертаються зі сторінок фахової періодики Р Зорівчак, О. Чередниченко, П. Бех, М. Стріха, К. Шахова, В. Карабан, І. Корунець, Л. Черноватий, Л. Коломієць, О. Ребрій та інші науковці.
Висновки. Отже, варто зазначити, що праці видатних українських перекладачів дають можливість осягнути духовні скарби інших народів, таким чином розвиваючи власну літературну мову, розширити коло понять, збагатити національну культуру. Уже зараз можна стверджувати про унікальність і високий рівень української школи перекладознавства, яка посідає самостійне місце у світовому перекладознавстві.
Література
1. Березіна В. Переклад - міст між мовними світами? (на підґрунті філософської герменевтики Г.-Г Гадамера) / В. Березіна // Філософська думка. - 2009. - № 1 : Феноменологія сьогодні. - С. 43-53.
2. Брюховецький В. Микола Зеров: літературно-критичний нарис / В. Брюховецький. - К. : Радянський письменник, 1990. - 309 с.
3. Зорівчак Р Внесок Івана Франка в розвиток перекладознавчої думки в Україні / Р Зорівчак // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин : матер. Міжнар. наук. конф. (м. Львів, 25-27 вересня 1996 р.) / редкол. : Л. Бондар, М. Гнатюк, І. Денисюк та ін. - Львів : Світ, 1998. - С. 41-46.
4. Коптілов В. Першотвір і переклад (роздуми і спостереження) / В. Коптілов. - К. : Дніпро, 1972. - 215 с.
5. Корунець І. Вступ до перекладознавства : [підручник] / І. Корунець. - Вінниця : Нова Книга, 2008. - 512 с.
6. Стріха М. Український художній переклад: між літературою і наці- єтворенням / М. Стріха. - К. : Факт ; Наш час, 2006. - 344 с.
7. Шмігер Т. Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя : [монографія] / Т. Шмігер. - К. : Смолоскип, 2009. - 342 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Засади художнього перекладу та аналіз моделей перекладу з точки зору їх відповідності загальній меті художнього перекладу. Основні аспекти відтворення авторського стилю в романі "Друга стать". Лексико-стилістичні особливості перекладу даного твору.
дипломная работа [95,6 K], добавлен 14.10.2014Ім'я М. Лукаша в сузір'ї перекладачів, його місце в історії українського художнього перекладу. Біографія українського митця. Перекладацький дебют Лукаша - роман А. Стіля "Перший удар". Вільне органічне звучання перекладів, віртуозне поводження зі словом.
реферат [40,1 K], добавлен 17.12.2014Історія художнього перекладу. Основна творча діяльність Михайла Гаспарова. Особливості перекладу розмірами оригіналу і вільним безримовим віршем. Концептуальний підхід до проблем художнього перекладу. Композиція книги "Записки й виписки" Гаспарова.
дипломная работа [98,9 K], добавлен 22.06.2014Проблема адекватності перекладу художнього тексту. Розкриття суті терміну "контрастивна лінгвістика" та виявлення специфіки перекладу художніх творів. Практичне застосування поняття "одиниці перекладу". Авторське бачення картини світу під час перекладу.
статья [26,9 K], добавлен 24.04.2018Максим Рильський – поет, учений, громадський діяч – один із невід’ємних елементів української культури. Діяльність Максима Тадейовича Рильського в галузі художнього перекладу – не епізод в його поетичній творчості, а великий подвиг поета і громадянина.
реферат [20,9 K], добавлен 09.01.2008Теоретичні основи вивчення лексичних перекладацьких трансформацій, їх види й причини. Дослідження сутності перекладу. Функції і стилістика перекладу текстів художнього жанру. Використання лексичних трансформацій на прикладі уривку з твору Дж.Р.Р. Толкіна.
курсовая работа [125,5 K], добавлен 13.05.2012Загальна характеристика синхронного перекладу: короткий огляд історії розвитку та його різновиди. Умови екстремальності та особливості синхронного перекладу - його структура, швидкість виконання перекладацьких дій, характер лінгвістичних трансформацій.
курсовая работа [118,6 K], добавлен 21.10.2014Художній текст та особливості його перекладу. Перекладацькі трансформації. Аналіз перекладів художніх текстів (як німецького, так і українського художнього твору), для того, щоб переклад був професійним. Прийоми передачі змісту і художньої форми.
курсовая работа [51,7 K], добавлен 21.06.2013Теоретичні засади дослідження гіпотаксису в контексті німецько-українського перекладу науково-публіцистичних текстів. Граматична специфіка, морфологічні та синтаксичні особливості перекладу. Принципи класифікації складнопідрядних речень у німецький мові.
курсовая работа [94,3 K], добавлен 07.04.2013Виявлення спільних та відмінних рис при перекладі фразеологічних одиниць в різних мовах. Класифікація фразеологізмів за видом стійких сполук і за формою граматичної структури. Проблематика художнього перекладу фразеологізмів: прислів’їв, приказок, ідіом.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 18.01.2012Теоретичні підходи в дослідженні газетно-інформаційних повідомлень та їх перекладу. Загальні поняття і роль перекладу в сучасному світі, проблеми перекладу газетно-інформаційних повідомлень, аналіз лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів перекладу.
дипломная работа [76,8 K], добавлен 06.06.2010Розгляд фонових знань необхідних для перекладу текстів в галузі психології. Ознайомлення з положеннями перекладу та визначення особливостей перекладу текстів науково-технічної літератури. Систематизація і класифікація труднощів з метою їхнього подолання.
курсовая работа [67,5 K], добавлен 26.02.2012Дослідження особливостей та основних проблем художнього перекладу. Огляд засобів передачі іншомовних реалій. Характеристика ресурсів реалізації лексико-семантичних аспектів у перекладах художніх творів на українську мову шляхом їх порівняльного аналізу.
курсовая работа [129,3 K], добавлен 04.12.2014Переклад художнього тексту як особливий вид лінгвістичної та мовознавчої діяльності. Головні засоби досягнення адекватного перекладу, основні форми трансформацій. Особливості перекладу ліричних творів, фразеологічних одиниць та їх метафоричних елементів.
курсовая работа [45,0 K], добавлен 20.11.2011Розгляд антонімічного перекладу як однієї з лексико-граматичних трансформацій. Аналіз мовного антонімічного перекладу формальної негативації, позитивації й анулювання наявних у реченні негативних компонентів. Опис контекстуального антонімічного перекладу.
статья [20,1 K], добавлен 14.08.2017Поняття і вивчення класифікації метафор як мовностилістичного засобу поетичних творів. Проблеми перекладу поезії як виду художнього тексту. Виявлення і дослідження особливостей перекладу українською мовою метафоричних зворотів творів К. Кавафіса.
курсовая работа [52,0 K], добавлен 11.07.2013Предмети дослідження загальної теорії перекладу. Етапи аналізу художнього перекладу. Сутність і значення заповнення лакуни. Призначення експлікації змісту оригіналу при перекладі. Особливості використання круглих і квадратних дужок. Розділи есе.
контрольная работа [16,3 K], добавлен 17.10.2009Конструкції та комплекти з дієприкметником, їх види та функції у реченні. Визначення основних прийомів, способів, синтаксичних особливостей перекладу англійських абсолютних дієприкметникових зворотів; дослідження їх лексико-семантичноі трансформації.
курсовая работа [49,5 K], добавлен 31.01.2011Поняття про герундій та його функція у реченні. Особливості перекладу герундія після прийменників. Варіанти перекладу герундія залежно від виконуваних функцій. Аналіз способів перекладу пасивного і перфектного герундія, його зворотів та конструкцій.
курсовая работа [62,7 K], добавлен 10.03.2013Художній переклад як особливий вид перекладацької діяльності. Особливості перекладу художнього тексту. Характеристика лексичних трансформацій на матеріалі роману Дена Брауна "Втрачений символ". Трансформації, які переважають при перекладі тексту.
курсовая работа [61,7 K], добавлен 26.04.2014
