Явище омонімії в японській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра мов та цивілізацій Далекого Сходу

Курсова робота

Явище омонімії в японській мові

Студентки 401 групи(Пяп 01-10)

Факультету сходознавства

Шевченко Валерії

Науковий керівник:

Кандидат філологічних наук, доцент

Пирогов Володимир Леонідович

Київ 2014



План

Вступ

1. Підходи до вивчення явища омонімії

1.1 Система омонімів японської мови

1.2 Основні джерела омонімії в японській мові

2. Графічна диференціація омонімів японської мови

2.1 Гра слів-омонімів у японській мові

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Явище омонімії здавна привертало увагу лінгвістів і філософів (див.: Античні теорії мови й стилю, 1936, 33; Реформатський, 1967, 64).

Інтерес до вивчення омонімії, їх походженню й розвитку в окремих мовах, у сім'ях і групах родинних мов, то розпалювався, то загасав, але ніколи не зникав повністю (Виноградов, 1960, 3). Це пояснюється тим, що явище омонімії багатоаспектно й вимагає всебічного мовного аналізу.

У сучасній науці про мову загальновизнано, омонімія - абсолютна універсалія. Наявність омонімів у мові обов'язково й закономірно, глибинно обумовлене як фізіологічно (дією принципу економії в системі звукових оболонок слів), так і самою природою мови як системи, зокрема - існуванням у мові категорій симетрії й асиметрії. Парні категорії симетрії й асиметрії зізнаються нині атрибутами будь-яких об'єктів-систем. Мовна система не є виключенням.

Вивчення явища омонімії є доволі актуальним, особливо у процессі вивчення японської мови та перекладу з данної мови. Японська мова насичена омонімами, що значно ускладнює розуміння, особливо при відсутності графічного відображення, а також переклад текстів, особливо виконаних в усній формі. Для покращення навичок розпізнавання, розуміння та перекладу омонімічних одиниць необхідним є поглиблене дослідження системи омонімів, диференціації, різновидів, шляхів поповнення омонімів у мові.

Омоніми з'являються внаслідок звукових змін у слові у процесі розвитку мови; смислових змін у слові у процесі розвитку мови; випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови; випадкового збігу звучання форми різних слів, їх кількісь у мові періодично збільшується, в результаті чого з'являється необхідність у постійному продовженні дослідження данної теми.

Явище омонімії являє собою невід'ємну частину японської мови, без дослідження якого неможливе повноцінне вивчення мови та виконання високоякісного перекладу, з урахуванням особливостей даного явища. Розпізнавання омонімів не підлягає можливостям компьютерних програм, які зазвичай полегшують процес перекладу, і може бути здійснено беспосередньо перекладачем з урахуванням графічного відображення та контексту. Полегшенню сприяє вивчення та дослідження різноманітних видів аналізу тексту для визначення та розпізнавання омонімів, таких, як контекстуальний аналіз, аналіз семантики слова.



1. Підходи до вивчення явища омонімії

При вивченні явища омонімії в будь-якій мові виникає безліч проблем. З омонімією зв'язане широке коло питань, які дотепер залишаються багато в чому не з'ясованими, і різні лінгвістичні напрямки, різні лінгвісти вирішують їх по-різному.

Одна з таких проблем, про яких не можна не згадати, це проблема полісемії як джерела омонімії: чи можна вважати полісемію джерелом омонімії або ж не визнавати існування омонімів, що є результатом історичного розвитку багатозначності слова, і як проводити розмежувальну лінію між полісемією й омонімією.

Одні мовознавці вважають, що омоніми - це слова, які випадково збіглися по звучанню на тому або іншому етапі розвитку мови, а по походженню є різними, нічого загального між собою, що не мають. Такої точки зору дотримується, наприклад, В.І. Абаев: «Співзвуччя по омонімії, як співзвуччя випадкове, мислиться як щось протилежне співзвуччю, заснованому на єдності походження. Таке розуміння омонімії абсолютно правильне, тому що тільки при цьому розумінні проводиться чітка демаркаційна лінія між омонімією (однакове звучання різних слів) і полісемією (різні значення одного слова)». І далі: «Якщо перед нами розщеплення значень колись єдиної лексеми в рамках документованої історії даного мови, те, як би далеко не розійшлися значення і як би великий не видався "розрив семантичних зв'язків", ми можемо говорити тільки про полісемію, але ніяк не про омонімію. Омонімія виникає не тоді, коли виникає враження "розриву семантичних зв'язків", а лише у випадку, якщо цих зв'язків ніколи в історії даного мови не існувало»".

Точка зору В.І. Абаева була підтримана на дискусії з питань омонімії І.Е. Анічковим, К.П. Авдєєвим і В.Н. Сидоровим.

Слід зазначити, що й деякі закордонні дослідники англійської мови також дотримуються саме такої точки зору на омоніми. О.Ф. Емерсон пише: «Омоніми - слова, що походять від різних коренів, яке завдяки фонетичним змінам, іноді контамінації або безпосередньому впливу одного слова на інше прийшли до однієї і тієї ж фонетичної форми». Ту ж точку зору висловлюють Е. Уіклі, Дж. Кеннеді, Дж. Джеггер і ін.

Погляд на омоніми як на слова різного походження, заперечення факту утворення омонімів з полісемантичних слів можливі лише при абсолютній нерозрізненній синхронії й діахронії.

Безперечно, більш слушної представляється нам інша позиція, на якій коштує більшість лінгвістів. Вони вважають, що, поряд з омонімами етимологічними, споконвічними, або гетерогенними, тобто, що мають різне походження й лише випадково на якомусь етапі розвитку мови, що збіглися по звучанню, існують ще й омоніми гомогенні, історичні, або семантичні. Ці омоніми є результатом історичного розвитку лексеми, значення якої розійшлися так далеко, що на сучасному етапі розвитку мови вони сприймаються як окремі, зовсім не зв'язані між собою лексичні одиниці. У цьому випадку джерелом омонімії є полісемія.

Така точка зору представлена в роботах В.В. Виноградова, який указує на існування омонімів, зобов'язаних своєю появою «семантичному розпаду єдиної лексеми на декілька омонімічних лексичних одиниць (типу світло "всесвіт" і світло "висвітлення". Аналогічний підхід до явища омонімії можна виявити й у працях Р.А. Будагова («...самі омоніми в ряді випадків виникають із полісемії, що підпала під процес руйнування»), який розпад полісемії, поряд з випадковим звуковим збігом, уважає одним з найважливіших основних каналів утворення омонімів.

О.С. Ахманова в роботі «Нариси по загальній і російської лексикології» говорить про необхідність розрізняти омонімію, що виникла в результаті властиво фонетичних процесів (наприклад, фр. еаи й аи), і омонімію, що виникла в результаті процесів структурних, морфологічних. Обидва ці процесу, засновані на збігу звучання, у свою чергу, відрізняються від виникнення омонімії в результаті полісемії, тобто процесів семантичних. Омоніми, що з'явилися як результат розпаду полісемії слова, включені О.С. Ахмановою у словник омонімів російської мови.

Однак такі методи, як, наприклад, контекстуальний аналіз, не дають істотних результатів для розрізнення омонімів від полісемантичных слів. Так, М.Е. Ципишева відзначає: «...Контекстуальний аналіз показує, що мовні умови функціонування омонімів і полісемічних слів не відрізняються друг від друга, і отже, у мовленні відмінності між лексичною омонімією й полісемією не проявляються».

Цей висновок перегукується із зауваженням О. Есперсена, зробленим ще в 1933 р.: « Необхідно відзначити, що психологічне сприйняття полісемії, де " те саме слово" має багато значень, точно те ж, що й у випадку, коли два або три слова різного походження випадково стають омонімами». Не випадково тому при спробах формалізувати зняття омонімії (наприклад, для автоматичної обробки текстів) поняття полісемії й омонімії ототожнюються й застосовується та сама методика для розмежування й омонімів, і полісемантичних лексем.

І.Ф. Вардуль, узагальнюючи всі операціональні процедури, що існують для «ототожнення в мові тотожного й розрізнення різного (зокрема - для розрізнення омонімів)», зводить їх до трьом видам приймань.

Усі названі способи розрізнення омонімічних одиниць застосовні для розмежування омонімів у самому широкому сенсі слова, коли омонімія покриває полісемію, але для розмежування відносин « полісемія-омонімія» вони не можуть уважатися універсальними.

Одним зі способів опису лексичних одиниць мови є створення так званих тлумачно-комбінаторних словників, які можуть бути використані для розмежування полісемії й омонімії. Однаково звучні слова, що не мають загальних тлумачень, уважаються при цьому омонімами. Для обмеженого числа лексем, безумовно, можуть бути побудовані потрібні тлумачення, за допомогою яких омонімія й полісемія будуть розмежовані. Однак для мови в цілому ця проблема ще не може вважатися вирішеною, тому що принцип побудови тлумачень поки не зовсім ясний і багато в чому залежить від того, чого бажає дослідник.

Лексикологи вважають, що аналіз семантики слова повинен бути вирішальним при розрізнення омонімів від багатозначних слів, однак, методика цього аналізу багато в чому неясна. Наприклад, О.С. Ахманова пише: «Дивергенція словотворчих рядів, особливості керування й т.п., безумовно, можуть і повинні використовуватися при розмежуванні полісемії й омонімії. Але вони виступають не як самостійні критерії або вирішальні ознаки, а лише як додаткові, як допоміжні моменти, що підтверджують і фіксуючі факти, виявлені за допомогою властиво семантичного аналізу».

У передмові до словника омонімів російської мови О.С. Ахманова говорить, що основним критерієм розмежування полісемії й омонімії повинен з'явитися системний характер лексико-семантичних відносин, а саме той або інший індивідуальний випадок повинен трактуватися як стосовний до того або іншому типу. Тут важливим представляється зауваження про те, що «ступінь омонімізації» або «омонімності» того або іншого лексико-семантичного відношення може бути далеко не однакової. У словник зроблен спроб розмежува «, що заверши_» й «, що незавершившиеся» Однак методика проведення семантичного аналізу залишається дотепер багато в чому мрячній і часто ґрунтується лише на інтуїції і язиковім чутті дослідника.

Ще один спосіб розв'язку проблеми, описаної С. Ульманом, - це виявлення омонімів за допомогою статистичних даних опитування, такого ж, яким користується, наприклад, соціологія для дозволу спірних проблем. Однак і цей метод опирається на те, що «відчуває» носій мови.

Інакше кажучи, проблема проведення розмежувальної лінії між багатозначністю й омонімією в лінгвістиці не вирішена, і універсальних критеріїв, придатних для всіх випадків розмежування омонімії й полісемії, ще не розроблене.

Самим близьким до досконалості способом розмежування відносин « полісемія-омонімія» нам представляється створення такого тлумачно-комбінаторного словника мови, яка найбільше об'єктивно відбиває семантичні відмінності між лексичними одиницями. Однак, як уже було сказано, ця проблема зараз перебуває в стадії розв'язку. Оскільки в нашій роботі не ставиться завдання створити опис лексичних одиниць японської мови за допомогою тлумачно-комбінаторного словника, при розв'язку проблеми « полісемія-омонімія» ми будемо виходити з того, що опис лексичного складу японської мови вже існує й задане за допомогою словника.

При розгляді поняття «омоніми» можуть виникати й інші проблеми, які неоднозначно вирішуються різними лінгвістами. Зокрема, спостерігаються розбіжності із приводу того, із чого виходити при визначенні омонімів -- із графіки або зі звукової сторони мови. Відповідно одній з точок зору, до омонімів зараховуються або слова (словоформи або лексеми), що збігаються й по звучанню, і за написанням, або слова, що збігаються за написанням і звучанню або тільки за написанням, або ж слова, що збігаються по звучанню при обов'язковім різнім написанні.

Ця точка зору легко може бути простежена на практиці складання словників. Автор «Словника омонімів башкирської мови» М.X. Ахтямов у вступній статті до Словника дає наступне визначення омонімів, що опирається на графічну сторону мови: «Омоніми ( від грецького homos"однаковий" і опута "ім'я") -- це слова або частини слів, що збігаються по звучанню й написанню, але, що різняться за значенням».

Список омонімів англійської мови, складений Скитом, містить тільки слова, що збігаються за написанням і звучанню або тільки за написанням. Словник англійських омонімів, складений у Японії X. Огата й Р. Інглотом, включає тільки однаково звучні, але по-різному написані слова. Слова ж, що збігаються й по звучанню, і за написанням, у словник не включені свідомо.

Прихильники іншої точки зору, відволікаючись від написання слів, опираються лише на їхній фонетичний склад і вважають омонімами однаково звучні слова незалежно від написання слів, від збігу або розбіжності їх на письмі. На цих позиціях стоїть більшість лінгвістів. Серед них В.В. Виноградов, А.І. Смирницький, О.С. Ахманова, Р.А. Будагов, І.С. Тишлер, А.А. Реформатський, П.І. Гладкий, Н.І. Супрун, А.Я. Шайкевич, Л. Блумфілд, С. Ульман, О. Емерсон, А. Кеннеді й інші.

В.В. Виноградов пише: «Термін "омонімія" слід застосовувати до різних слів, до різних лексичних одиниць, що збігаються за звуковою структурою у всіх своїх формах». А.А. Смирницький, описуючи явище омонімії в англійській мові, також опирається на збіг звучання слів, а не їхнє написання (слова - son-sun, blight-night уважає омонімами). Критикуючи список омонімів, складений Скитом, А.І. Смирницкий указує: « чи Навряд можна сумніватися в тому, що... основним зовнішнім оформленням мови є його оформлення у звуках. Тому повна зневага звуковою омонімією в списку англійських омонімів не можна не визнати вже саме по собі грубим викривленням англійської омоніміки».

На нашу думку, поняття «омоніми» рівною мірою може ставитися як до словоформ (лексемам), що звучать однаково (незалежно від їхнього написання), так і до словоформ (лексемам), написаним однаково (незалежно від їхнього звучання), при безумовній відмінності в значеннях як тих, так і інших. У першому випадку ми маємо справу з омонімами усного варіанта мови, у другому - з омонімами письмового варіанта мови, і кожний із цих двох випадків повинен бути об'єктом спеціального дослідження. Інша справа, що при розгляді омонімів усного ( відповідно, письмового) варіанта мови ми можемо ( зокрема, при класифікації омонімів) ураховувати збіг або розбіжність їх у письмовій ( відповідно, усної) формі.

Таким чином, цілий ряд проблем, пов'язаних з омонімією, залишається дотепер не вирішеним остаточно й вимагає спеціального уточнення стосовно до конкретних завдань дослідження.

1.1 Система омонімів японської мови

Визначення омонімів японської мови

Аналіз будь-яких проблем, пов'язаних з омонімією, повинен опиратися на те або інше визначення омонімів. Як було показано, не існує єдиного, поділюваного всіма лінгвістами визначення омонімів ні в європейському, ні в японському мовознавстві. Однак перш ніж переходити до дослідження омоніміки японської мови, необхідно роз'яснити, як буде ухвалюватися термін «омоніми» у даній роботі.

Виходячи з того, що омонімія -- це збіг означаючих при відмінності означуваних, і обмежуючись рівнем словоформ, ми визначаємо омоніми як словоформи, що збігаються в плані вираження (графічно або фонетично), але різні значення, що мають (лексичні або граматичні).

Розглядаючи будь-які дві словоформи японської мови, що є омонімами, можна віднести їх до одному із трьох класів, представлених у наступній таблиці.

Запис: ієрогліфами або абеткою	Звучання	Значення
I. - (не збігається)	+ (збігається)	- (не збігається)
II. + (збігається)	+ (збігається)	- (не збігається)
III. + (збігається)	- (не збігається)	- (не збігається)

Так, омонімами, що належать до класу I, є, наприклад, КІРУ «надягати» і КІРУ «ухвалювати на себе (провину)», КИРО «кілометр» і КИРО « дорога назад», КИРАЙ «відраза» і КИРАЙ «повернення», КИРЭ-рЭ -- форма дієприслівника -- ТЭ від дієслова КИРЭРУ «рватися» і іменник КИРЭТЭ «ділова людина», КИВАМЭ «вища крапка» і КИВАМЭ «границя», КИСАЙ «проникність» і КИСАЙ «публікація» (у газеті). Мається на увазі, що наведені приклади беруться в ієрогліфічному записі (за винятком запозичених з англійської мови), тобто графічно не збігаються, звучать однаково й мають різне лексичне або граматичне (або лексичне й граматичне) значення.

До класу II ставляться словоформи, що збігаються й на письмі, і у звуковому вигляді, але, що різняться значеннями. Наприклад, записані однаково КОРАРЭ-РУ -- форма пасивного стану від дієслова КУРУ «приходити» і КОРАРЭРУ - форма ввічливості від того ж дієслова; КАРА- причинний сполучник і КАРА ганіо. Будь-яка пара омонімів - ієрогліфічних слів, записаних абеткою, підпадає із класу 1 у клас II: КИНКО: «рівновага»; КИНКО: «пригород»; КИНКО: «металіст»; КИНКО: «копальня»; КИНКО: «золота руда» і ін.

Клас Ш являє собою безліч омонімів письмового варіанта японської мови: вони збігаються тільки графічно, але їх звучання й значення різні. Наприклад, записувані однаковими ієрогліфами ГАКУ «сума» і ХІТ АИ «чоло», ТАЙСЭЙ «загальна ситуація» і ПРО;ДЗЭЙ «багато народу», ХО: «сторона» і КАТА «людей», СИНТЮ: «душу», «серце» і СИНДЗЮ: «самогубство по змові», ДЗІТТЛУН «10 хвилин» і ДЗЮ.БУН «досить», КАНА «абетка кана» і КАМЕЙ «вигадане ім'я», КІДЗІ «тканина» і СЕЙТИ «місце народження», ХЕНКА «зміна» і ХЕНГЕ «перевертень», КЕМБУЦУ «огляд» і МІМОНО «цікаве видовище» і т. п.

Усередині кожного із трьох класів можна виділити окремі групи залежно від того, яке зі значень (лексичне або граматичне) різниться в омонімічних словоформах. Ця проблема буде порушена нами надалі.

Визначивши, що таке омонімічні словоформи, переходимо до визначення омонімічних лексем. Дві лексеми будуть називатися омонімічними в тому випадку, якщо їх відповідні словоформи (тобто словоформи, що мають однакове граматичне значення) є омонімами.

Оскільки, як уже було сказано, у японській мові багато лексичних класів являють собою класи незмінних слів, а саме: не змінюються не тільки прислівники, вигуки, сполучники, частки й т.п., але й уся субстантивна лексика (іменники, займенники, числівники), рамки поняття «лексема» і «словоформа» для таких класів слів збігаються, і нам байдуже, будемо ми говорити в таких випадках про омонімічних лексемах або про омонімічних словоформах.

Однак ми вважаємо за необхідне розмежувати ці поняття, оскільки опозиція змінюваних і незмінних слів у японській мові все-таки існує й класи змінюваних слів представлені досить багато дієсловами, предикативними й непредикативними прикметниками.

Таким чином, прикладами омонімічних лексем у японській мові можуть служити лексеми, представлені однієї словоформою (порівн.: КІСЮ «тип літака», КІСЮ «носова частина літака», КІСЮ «вершник», КІСЮ «прапороносець», АЛЕ: «здатності», АЛЕ: « сільське господарство», ГА (союзне слово) і ГА (ганіо), а також такі лексеми, парадигми яких збігаються. Порівн., наприклад, дієслова АЯМАРУ «бути неправильним» і АЯМАРУ «вибачатися», у яких повністю збігається парадигма:

АЯМАРУ (проста форма теперішньо-майбутнього часу), АЯМАТТА (проста форма минулого часу), АЯМАРАНАЙ (проста негативна форма теперішньо-майбутнього часу), АЯМАРАНАКАТТА (проста негативна форма минулого часу), АЯ-МАТТЭ ИРУ (тривалий вид, проста форма теперішньо-майбутнього часу), АЯМАРІТАКУ НАІ (проста негативна форма, бажане нахилення, теперішньо-майбутнє час), АЯМАРІТАКУ НАКАТТА (проста негативна форма, бажане нахилення у минулому часі), АЯМАРИМАСУ (увічлива форма теперішньо-майбутнього часу) і т. д.

Аналогічним чином омонімічними лексемами слід уважати прикметники АЦУЙ «товстий» і АЦУЙ «жаркий», парадигма яких представлена наступними співпадаючими словоформами:

АЦУЙ (теперішньо-майбутній час, проста форма), АЦУЙ ДЕС (теперішньо-майбутній час, увічлива форма), АЦУКУ НАЙ (теперішньо-майбутній час, проста негативна форма), АЦУКУ АРІМАСЭН (теперішньо-майбутній час, негативна ввічлива форма), АЦУКАТТА (минулий час, проста форма), АЦУКАТТА ДЭСУ (минулий час, увічлива форма), АЦУКУ НАКАТТА (минулий час, проста негативна форма) і т. д.

Наше визначення омонімів вимагає ряду пояснень. Насамперед необхідно уточнити, як вирішується в теперішній роботі проблема полісемії-омонімії, тобто як проводиться грань між багатозначними словами й омонімами.

Будемо виходити з того, що існує якийсь семантичний опис словникового запасу японської мови, зафіксоване в словнику. Відволікаючись від того, на скільки цей опис близький до досконалості, будемо на нього опиратися й уважати, що різні значення мають ті лексеми, які поміщені в різних словникових статтях. Інакше кажучи, кожна словникова стаття відбиває лексему й притім тільки одну.

Так, наприклад, омонімами будуть: КАСІ «дуб», КАСІ «позичка», КАСІ «нижні кінцівки», КАСІ «дарунок імператора», КАСІ «глибока непритомність», КАСІ «текст» ( до музичного добутку), КАСІ «ласощі», КАСІ «Фаренгейт», КАСІ «прийомний син» і ін. До омонімії будуть ставитися випадки полісемії, які містяться в різних словникових статтях. При цьому, як правило, за словами закріпилося різне ієрогліфічне написання. Наприклад, КАМІ «верх» і КАМІ «волосся», ЦУГУ « іти за чим-небудь» і ЦУГУ «успадковувати». Однак спільність написання може зберігатися. Наприклад, ЯМА «гора» і ЯМА «спекуляція», ВІН «звук», «вимова» і ВІН «"онне" читання ієрогліфа».

Випадки подачі значень слова в одній словниковій статті ми будемо розглядати як полісемію: ТАКАЙ «високий», «дорогою»; ХІ «день», «сонце»; КАКАРУ «висіти», «працювати» (про механізм), «іти» (про п'єсу) і т.п. Таким чином, з нашого розгляду випадають омофоно-синоніми, які входять в одну словникову статтю як різні ієрогліфічні написання одного слова.

У письмовому варіанті японської мови за аналогією з омофоно-синонімами в усному варіанті виділяється група слів, для характеристики яких може бути використаний термін «омографо-синоніми». Омографо-Синонімами ми називаємо слова, що мають однакове написання, різне звучання й близькі (або співпадаючі) значення, наприклад, ТА й ХОКА «інший», ХІ й НИТКИ «день» і т.п. Омографо-Синоніми, як і омофоно-синоніми в нашій роботі не розглядаються.

1.2 Основні джерела омонімії в японській мові

Розглянемо питання про джерела омонімії в японській мові. Багато лінгвістів указують на те, що існує тільки три шляхи виникнення омонімів у мові. Наприклад, С.Ульман пише про те, що із трьох джерел появи омонімів: фонетичні зміни, розбіжність значень полісемантичного слова, іноземні запозичення - третій найбільш важливий.

Основним джерелом омонімії в японській мові слід уважати китайські лексичні запозичення (канго), складові значну частину сучасної японської лексики. Японські джерела вказують що кількість канго в газетах, становить 50%, а в цілому їхня частка в мові не менш 40%. На думку А.Н. Соколова в сучасній японській мові частка канго становить не менш 60% слів, а в деяких текстах (політичних, економічних, наукових) кількість канго досягає 70-80% слів.

Якщо говорити точніше, те джерелом омонімів з'явилися, в основному, запозичене китайське коріння, з якого утворювалися канго. А.Н. Соколов пише у зв'язку із цим: «Утвір слів на базі однаково звучних китайських кореневих елементів викликав розвиток омофонії в японській мові» і далі: «Поширення омонімів серед китайського корінь прийняло небачені для європейських мов розміри. Причину цього треба шукати в самій китайській мові, багатому омонімами, а також у тому, що на японському ґрунті в результаті фонетичних змін багато неомонімів стали омонімами. З корінь-омонімів відбуваються корінняскладені слова- омоніми».

Коли японські лінгвісти пишуть про омонімію, вони завжди говорять про те, що канго €к основне джерело омонімів у японській мові:

«Найважливішим джерелом омонімів у японській мові є існування канго».

«Перевага канго €к стислість, але, з іншого боку, їх недолік у величезній кількості омонімів. Наприклад, у словнику Сінканва дзітэн 401 ієрогліф має читання ДО:. з них 60 ієрогліфів входять в ієрогліфічний мінімум, установлений Міністерством освіти. Ієрогліфів, що мають читання РЄ:, налічується 286, 51 з них включений в ієрогліфічний мінімум. Існує 57 слів зі звучанням ДО:РЄ:утворених із з'єднання ДО: і РЄ:».

Мікі Сэйкіті, уважаючи канго основним джерелом омонімії, пише: « Серед канго багато омонімів. Справа в тому, що в китайській мові чітко розмежовуються чотири тони, що дають можливість розрізняти омоніми на слух. Однак у японській мові, що запозичила китайські слова, немає такого строгого розмежування тонів, він сприйняв тільки форму ієрогліфів і їх звучання. Слід сказати, що й звучання в багатьох випадках було пристосовано до фонетики японської мови, наприклад, що звучать як СОН у японській мові морфеми спочатку мали різні звучання, схожі на СУН, САН, СЮН, а зрештою перетворилися в СОН. От чому в японській мові налічується тепер кілька сот омонімів канго».

Необхідно відзначити дуже цікавий факт, який безпосередньо пов'язаний з омонімією канго в японській мові. Цей факт - існування ієрогліфів, які є головної із причин життєздатності омонімів-канго. Справа в тому, що більшість омонімів-канго €к це слова, що збігаються у звуковій формі, але, що мають різне ієрогліфічне написання. Сфера вживання більшості канго €к не устнаЃCа письмове мовлення, а тому що на письміЃCяк правило, не виникає ніяких двозначностей завдяки ієрогліфам, зіткнення омонімів не відбувається, не відбувається й ніяких процесів, що забезпечують компенсацію омонімів (як, наприклад, заміна на «зрозумілі» ваго й т.п.) т. е. омоніми-канго продовжують існувати. Таким чином, самі ієрогліфи повинні вважатися непрямим джерелом омонімії в японській мові, джерелом збереження омонімів-канго.

Не можна забувати й про те, що саме ієрогліфічна писемність часто є джерелом омонімії й у письмовому варіанті японської мови, де тим самим ієрогліфом можуть бути записано два різні слова, що звучать по-різному, як наприклад, ГАКУ «сума» і ХІТАЙ «чоло».

Відразу необхідно відзначити, що гайрайго у зв'язку з явищем омонімії мають двоїсту природу. Будучи одним із джерел омонімії, вони одночасно являють собою засіб боротьби з омонімією канго в японській мові. Докладніше це питання буде розглянуто в третьому розділі.

Питання про запозичення канго й гайрайго, принесших у японську мову багато омонімів, тісно переплітається із проблемою різних фонетичних процесівЃC що сприяли перетворенню неомонімів в омоніми.

Одним з таких процесів, що привели до росту омонімії в японській мові, з'явилася конвергенція КВхК= ДО и ГВхГ=Г, у результаті якої такі словаЃCякЃCнаприклад: КАСІ (колишнє КВАСІ) «насолоди» і КАСІ «ссуда», «борг», ГІКАЙ (старе ГІКВАЙ) «парламент» і КИТАЙ «тлумачення», стали омонімами. Сліди ставшихся у мові фонетичних змін зберігає історична орфографія складового листа. У результаті фонетичних змін омонімами стали, наприкладЃC наступні слова, що історично мають різний запис абеткою кана

Одним з найважливіших фаткорів, що викликали появу величезної кількості омонімів у японській мові є проста структура японського складу, для якого не характерна комбінація приголосна + голосний + приголосний. Це призвело до того, що багато запозичені китайські корніЃCщо розрізняються фонетично, були поступово перетворені в більш прості по фонетичному складу групи й число омонімічних корінь у японській мові збільшилося.

Японський мовознавець Мідзутані Сідзуо, що досліджує японську омонімію, говорить про те, що в якості причиниЃCпороджує велику кількість омонімів у японській мові, «часто приводиться той факт, що японська мова має просту складову структуру ( як правило, у межах певного кількості фонем число помітних складів, що полягають із приголосного + голоснийЃC значно менше, чим складів типу приголосний + голосний + приголосний)». Більше того, Мідзутані Сідзуо доводить, що та фонетична організація, яку має японська мова, неминуче веде до виникнення омонімів. Автор розглядає штучну мовуЃC фонетична структура якого нагадує японський (береться токійський діалект).

Уважається, що штучна мова, розглянутий автором, має високий коефіцієнт корисної дії передачі інформації, тобто число складів у слові назад пропорційно частотності слова. Інакше кажучи, часто вживані слова мають менше складів, чому слова з низькою частотністю.

Мідзутані Сідзуо шляхом простих підрахунків показує, що якщо максимальна кількість складів слова в мові даної фонетичної системи досягає чотирьох, то омоніми з'являються обов'язково, а якщо виключити омоніми, те неможливо буде постачити мова необхідною кількістю лексичних одиниць. Автор пише: «Навіть у мові з високим КПД передачі інформації не можна виключити небезпека виникнення омонімії. Це важливий висновок, який дотепер випускали з уваги дослідники омонімії».

Про зв'язок кількості омонімів у мові з такими факторами, як довжина слова, структура складу, писав і С. Ульман. Він указував, що чому коротше слово, тем скоріше воно може збігтися з іншими словами: «Звідси випливає, що чим більше в мові односкладових або інших коротких слівЃCтим більше в них буде омонімів».

У японській мові, зокрема серед слів-канго, велика кількість двоскладних слів, що разом з особливостями японського складу й приводить до достатку омонімів. Таким чином, сама фонетична організація японської мови й структура японського слова, що полягає з невеликої кількості складів, можуть розглядатися як найважливіші факториЃCщо сприяють омонімії.

З виникненням омонімів у японській мові безпосередньо зв'язане питання про семантичні процеси, що ведуть до розпаду багатозначних лексем на омоніми. Багатозначні лексеми розпадаються на омоніми, за якими може закріплюватися різне написання.

Точка зоруЃCу відповідності з якої різне написання однакове звучних слів служить ознакою їх омонімічності, висловлювалася й відносно європейських мов. Так, у японській мові стали омонімами наступні слова, що є раніше, за твердженням японських лінгвістів, різними значеннями єдиної лексеми: КАКУ «писати» і КАКУ «згрібати»ЃC«скребти»; КАНЕ «гроші», «метал» і КАНЕЃsколокол»; КАМІ «волосся» і КАМІ «верх»; КАТАРУ «говорити» і КАТАРУ «виманювати (шахрайським шляхом)».

Для деяких омонімів, що виникли в результаті розпаду полісемії, загальне ієрогліфічне написання зберігається. Прикладами таких слів можуть бути В АКИ «бік» і В АКІ «окреме»ЃC«інше»; МОТО «початок» і МОТО «колись»; ВАТАРУ «переходити через що-небудь» і ВАТАРУ «прилітати» (про птахів); ФУСАГУ «закривати» і ФУСАГУ «бути в подавленому стані» і т.п.

До омонімії в японській мові часто приводять так звані слово- і корнескладання. Необхідно підкреслити, що такий шлях виникнення омонімів є специфічним для японської мови на відміну від європейських мов, де слово- і корнескладання не в та який ступені поширені (за винятком, можливо, німецької мови, де ці способи словотвору не приводять до достатку омонімів через зовсім іншу структуру складу й складової структури морфеми).

Омонімія японських корнескладних слів безпосередньо пов'язана з омонімією канго, а також з омонімією китайських кореневих морфем, здатних приєднуватися до самостійно використовуваних слів.

1.Той самий корінь приєднується до омонімів-канго, у результаті чого виходять корнескладені слова-омоніми. Цей корінь може стояти як на початку слова, так і наприкінці.

ДЗЕН+	«увесь процес»	ДЗЕН	+ «уся сім'я»
КАТЕЙ		КАТЕЙ
СИН+	«нові дані»	СИН+	«нові історичні матеріали»
СИРЁ:		СИРЁ:
ФУ+	«нездоров'я»	ФУ+	«невідповідність»
КЕНКО:		КЕНКО:
КЁ:З:+	«концертЃt€к	КЁ:З:+	«рапсодія»
КЁКУ		КЁКУ
ІРЁ:+ХІН	«медикаменти»	ІРЁ:+ХІН	«одяг»

Омонімічні морфеми приєднуються до тому самому словуЃCутворюючи корнескладені омоніми.

КАКУ+ «ядерні €к КАКУ+ «кожне випробування»

ДЗІККЕН випробування» ДЗІККЕН

ТА+ «численні €к ТА+ «інші цілі»

МОКУТЕКІ мети» МОКУТЕКІ

ОНГАКУ+ «концерт» - ОНГАКУ+ «музичні кола»

КАІ КАЙ

СЕММОН+ «фахівець» - СЕММОН+ «спеціалізація»

КА КА

3. Омонімічні морфеми з'єднуються з омонімнними словами, утворюючи корнескладені омоніми.

ДЗЕН+	«усі	органі»-- ДЗЕН+	«колишній
КІКАН		КІКАН	період»
КІКАН+	« газета-орган»- - КІКАН+	«журнал, ви квартал, що ходить раз в, »
СІ		СІ



4. Омонімічні слова-канго, з'єднуючись із іншими словами (теж омонімічними або співпадаючими), утворюють складні омонімічні зчеплення.

СіЮ:+

ДЗАЙСАН « приватна власність»

ДЗіССІ+

КіКАН «орган, що здійснює щось»

КАГАКУ+

ТАЙКЕЙ «наукова система»

СІЮ:+

ДЗАЙСАН «міська власність»

ДЗІССІ+

КІКАН «час здійснення»

КАГАКУ+

ТАЙКЭЙ «загальний курс хімії»

Ще одним джерелом омонімії слід уважати скорочення слів (звичайно канго). «Скорочення слів веде до збільшення числа омонімів», - відзначає С. Ітікава. Японські дослідники омонімії пишуть про те, що останнім часом спостерігається тенденція вживати малознайомі широкій публіці скорочення по радіо й телебаченнюЃCсприйняття яких утруднено через омонімію.

Так, поза контекстом, а іноді й у контексті важко розрізнити слова ДО: ДО: «вище технічне училище» (скор. від ДО:ТЕ: ДО:ГЕ:ГАККО:) і ДО: ДО: «підвищена загальноосвітня школа» (скор. від ДО:ТЕ: ГАККО:);

ДЕНКО: «електричний спалах» і ДЕНКО: «електрик» (скор. від ДЕНКІКО:); ТОККО: «політична таємна поліція» (скор. від ТОККО:КЕЙСАЦУ), ТОККО: «доброчесні справи», ТОККО: «специфічна дія».

Найважливішим джерелом омонімії в японській мові є широко розповсюджене явище конверсії. Деякі лінгвісти, зокрема, О. Есперсен і слідом за ним С. Ульман уважають конверсію особливим випадком полісемії, при якім слово належить до різних частин мови, як, наприкладЃCdrink (дієслово) і drink (іменник). У цьому вони бачать подібність англійської мови з китайським. О. Есперсен мотивує неможливість віднесення слів, що співвідносяться по конверсії, до омонімів у такий спосіб: «Якщо ми будемо вважати всі ці слова омофонами - їх можна було б назвати граматичними омофонами, €к вони збільшать кількість омофонів настільки, що буде зовсім неможливо порахувати, скільки омофонів в англійській мові». У російському мовознавстві прийнята інша точка зору. Явище конверсії звичайно зв'язується з омонімією, але одні дослідники відносять конверсійні слова до лексико-грамматичної, інші €к до грамматико-лексичноїЃCтретьої - до граматичної омонімії. А.І. Смирницький показуєЃCщо конверсія в англійській мові являє собою не вживання того самого слова у функції різних частин мови, а співвідношення одиниць, що є по відношенню друг до друга окремими, різними словами.

У всіх роботах радянських японознавців словаЃCщо співвідносятся по конверсії, розглядаються як омоніми. А.А. Пашковский уважав конверсію частин мови одним зі словотворчих процесів («перетворення частин мови»), заснованих на зміні синтаксичних функцій і зв'язків слів і граматичних форм, їх семантичної й морфологічної трансформації. З явищем конверсії зв'язане чимало не вирішених ще проблем, таких, як розрізнення трансформації (перехід в іншу лексико-граматичну категорію лише певної форми слова) і властиво конверсії (такий вид зміни категоріальної приналежності слова, при якім в іншу частину мови переходить основа даної частини мови), установлення різних стадій конверсії (часткова й повна конверсія) і т.д. Ми не ставимо перед собою завдання виявити всі можливі типи конверсії й трансформації, так як це вивело б нас далеко за межі певної нами теми.

Досить сказати тільки, що ми розглядаємо конверсію як джерело лексико-граматичної омонімії в японській мові, оскільки словоформи, що співвідносяться по конверсії, реалізують у різних синтаксичних контекстах різні категоріальні значення. Конверсія часто супроводжується розривом із системою значень вихідного слова. На підставі цього ми можемо говорити про конверсійні слова як про лексико-граматичні омоніми.

Прикладами конверсії в японській мові можуть служити, зокрема, субстантивація дієслів (перехід в іменник другої основи дієслова), наприклад: ХА- НАСІ «розмова» від дієслова ХАНАСУ «говорити»ЃCКО- ТАЕ «відповідь» від дієслова КОТАЕРУ «відповідати» і т.д. Перехід в іменник може бути відзначений для деяких форм предикативних прикметників. Порівн.: ТЕ:І «далекий» €к ТЕ:КУ «далечінь», 0:І «численний» - 0:КУ «безліч», «велика кількість»; ЦОКАЮЧИ «близький» - ТІКАКУ «близь». Форми на -КУ входять у парадигму прикметників, але, реалізуючись у синтаксичній позиції іменника (зокрема з ганіо), вони, зберігаючи зовнішні ознаки прикметників, здобувають нові граматичні властивості й значення. Лексико-граматична омонімія типу «іменник-прикметник» може бути представлена такими прикладами:

ФУЮКАІ «неприємність» - «незручный»

КІКЭН «небезпека» - «небезпечний»

КО:ФУКУ «щастя» - «счастливый»

ХЕІВА «мир» - «мирний»

ДЗІЮ: «воля» - «вільний»

Приналежність основ подібного роду до категорії прикметників може бути доведена їхньою здатністю ухвалювати формант -НА в позиції визначення до іменника й формант -НІ в позиції визначення до дієслова (обставинної).

Прикладами конверсії « прикметник-прислівник» можуть служити такі, як ТАКУСАН «численний» -- «досить», ТАЙХЕН «жахливий» - «дуже», КАНАРІ «серйозний» - «довольно». У цьому випадку критерієм віднесення словоформи до тієї або іншій граматичній категорії служать форманти -НА в означальній, -НІ в обставинній позиціях (для прикметників), -АЛЕ в позиції визначення й форма «ноль» у позиції обставини ( для прислівника).

Б.В. Бейко відзначає, що прислівникові основи типу ГУ: ДЗЭН «випадково»ЃCСІДЗЕН «природно», ХІЦУДЗЕН «неминуче» і т.п. мають граматичні, лексико-граматичні омоніми як прикметників, так і іменників.

Таким чином, ми встановлюємо наступні джерела омонімії в японській мові:

запозичене китайське коріння, з якого утворювалися японські слова канго;

ієрогліфи, використовувані в японській писемності;

запозичення з європейських мов (гайрайго);

фонетичні процеси, що відбуваються в японській мові;

фонетична організація японської мови;

семантичні процеси, що ведуть до розпаду полісемантичних лексем на омоніми;

слово й корнескладання;

скорочення слів;

конверсія.

Незважаючи на те, що перераховані тут як джерела омонімії явища ми ставимо в один ряд, не можна сказати, що ці явища зовсім однопланові. Якщо одні з них являють собою фактори, що безпосередньо викликають поява омонімів, що і є прямими джерелами омонімії (запозичене китайське коріння, запозичення з європейських мов, фонетичні й семантичні процеси, що відбуваються в мові, конверсії), то інші лише сприяють омонімії й можуть бути названі її непрямими джерелами (китайські ієрогліфи, фонетична організація японської мови, слово й корнескладання, скорочення). Так, китайські ієрогліфи, самі по собі не викликаючи омонімії, відіграють роль фактора, що зберігає омоніми-канго в японській мові. Фонетична організація японської мови через структуру японського складу й структуру слова створює умови для виникнення великої кількості омонімів. Слово й корнескладання й скорочення слів діють як джерела омонімії, як правило, завдяки достатку омонімічних китайського корінь.

Однак ці непрямі джерела омонімії відіграють настільки значну роль у створенні сприятливих умов для існування омонімів, що ми вважаємо за необхідне розглядати їх поряд з іншими джерелами омонімії, чого дотепер не робилося в нашім японознавстві.

У цілому можна сказати, що майже кожний з названих джерел появи омонімів функціонує у взаємодії з іншими джерелами омонімії. Китайські запозичення (канго) і європейські запозичення (гайрайго) пройшли (або проходять) через цілий ряд фонетичних змін, перш ніж стати омонімами. Фонетичні зміни, які перетерплюють запозичені слова, зв'язані, у свою чергу, з фонетичної (у тому числі й тональної) організацією японської мови: багато запозичених слів стали омонімами тому, що їхнє звучання пристосувалося до японської фонетичної системи, багато китайського корінь змінили тонізацію. Омонімія гайрайго часто пов'язана зі скороченням слів. Існування окремих груп лексико-граматичних омонімів у японській мові, як було показано, наприклад, у роботах Б. В. Бейко, пов'язане із процесом запозичення лексикограмматичних омонімів з китайської мови, звідки ці омоніми «у готовому виді» прийшли в японську мову.



2. Графічна диференціація омонімів японської мови

У зв'язку з наявністю в японській мові великої кількості омонімів і тим, що омоніми, як правило, мають різне написання, представляється необхідним торкнутися питання про так звану графічну диференціацію омонімів стосовно до японської мови. Уважається, що графічна диференціація допомагає розмежуванню омонімів. Про це пишуть багато мовознавців.

Ш. Балли, стосуючись французької орфографії у зв'язку з омонімією, говорить про те, що орфографія французької мови сприяє розрізненню омонімів. Особливо це стосується простих слів-омонімів, усна й письмова форма яких, як правило, різниться.

«У той час як німецький орфографія є більш-менш нормальною й щодо пристосованої до розмовних форм, французька орфографія, навпаки, дуже далека від них». Ш. Балли вважає, що орфографія виявляє дуже ефективну допомогу при читанні на такій мові, як французький, слова якого, більш короткі, чому, наприклад, німецькі, «тонуть у синтаксичній комбінації». «Чому довше слово у французькій мові, тим більше його орфографія наближається до вимови (calorifere "калорифер"), а чим коротше, тим більше слово здобуває штучні властивості (gue, alors, в, fair)». Останнє пов'язане з тим, що односкладові слова мають омоніми.

С. Ульман пише: «Коли орфографія не ґрунтується на фонетичному принципі, вона може відігравати важливу роль у розрізненні омонімів, а короткі слова при такій орфографії бувають більш відчутними й ґрунтовними».

Приблизно ту ж думку можна знайти в X. Бредлі, точку зору якого критикує О. Есперсен: «Д-р Генрі Бредлі пише: "Укладач короткого словника іноземної мови може використовувати, не боячись бути незрозумілим, такі слова, як son, sun; knight, night; oar, ore; hair, hare; dye, die; sow, saw; reighn, rain. Якби англійський лист був фонетичним, необхідно було б дати пояснення до цих слів..." Зауваження Бредлі є частиною його красномовного доводу проти фонетичного листа, доводу, у якім він надає великого значення- по-моєму, несправедливо- перевагам графічної диференціації слів, які звучать однаково. Він не враховує тих випадків, коли омофони не різняться на письмі». Заперечуючи переваги графічної диференціації омонімів для англійської мови, О. Есперсен разом з тим, говорячи про китайську мову, що має просту фонетичну організацію, висловлює думка про те, що саме ідеографічний лист допомагає розрізняти при читанні масу китайських омонімів.

Японські лінгвісти надають великого значення графічної диференціації омонімів японської мови, указуючи на те, що ієрогліфи є найважливішим - засобом розмежування омонімів і що без ієрогліфів японський лист буде незрозуміло.

Необхідно з'ясувати питання, чи правомірно говорити про графічну диференціацію омонімів. Л.В. Малаховский, наприклад, уважає, що погляд, при якім графічна диференціація розглядається як корисне явище, що допомагає розрізняти омоніми в мовленні, є неправильним, тому що в цьому випадку змішується рівень мови й рівень мовлення. «Дія графічної диференціації проявляється тільки на рівні мови». Далі Л.В. Малаховский доводить, що «графічна диференціація не може служити засобом розмежування омонімів у мовленні» і що «роль її зводиться лише до того, що вона зменшує кількість омонімів у письмовій мові в порівнянні з усним. Таку ж думку висловлював і С. Ульман у зв'язку із графічною диференціацією омонімічних слів: «У мовах з нефонетичною писемністю написання часте допомагає диференціювати слова, що звучать однаково. Однак це, звичайно, не більш ніж паллиатив; це зменшує кількість омонімів на написаній або надрукованій сторінці, але залишає незачепленим розмовна мову, за винятком тих випадків, коли потрібно швидко дозволити виникле нерозуміння: якщо є якісь сумніви в тому, що ми маємо на увазі -- night або knight, набагато легше написати їх, чим дати визначення їх значень».

Дійсно, якщо розглядати изольовано друг від друга письмове й усне мовлення японською мовою, те оскільки в уснім мовленні втримується багато омонімів, а на письмі завдяки наявності ієрогліфів омоніми, що спостерігалися при уснім спілкуванні, перетворюються в неомоніми, проблема омонімії дозволяється лише на рівні мови взагалі, якщо «мова взагалі» ми будемо розуміти як єдність двох систем: усного й письмового варіантів мови. І тільки в цьому випадку ми має право говорити про графічну диференціацію омонімів. При уснім же спілкуванні графічна диференціація практично не діє, оскільки звучне слово сприймається мовцям, як правило, поза зв'язком з його письмовим виглядом, про що може свідчити й той факт, що за допомогою усного мовлення спілкуються люди, не навчені письму.

Можна знати слово й не знати ієрогліфів, якими воно записується. Нерідкі випадки, коли японці не можуть записати ієрогліфами слова, написані каною, і вдаються до допомоги словника. Це показує у вже згадуваній роботі Мацусака Таданорі, який полемізує з Фукуда Цунеари, що вважають, що значення слова знають тому, що знають ієрогліфи.

Виключення становлять випадки, коли при уснім спілкуванні виникає конфлікт через омоніми, нерозуміння співрозмовниками один одного, і вони в розмові апелюють до написання слова. Бувають випадки, коли японець, почувши яке-небудь слово-канго, уточнює, якими ієрогліфами воно записується, щоб зрозуміти його значення, якщо воно недостатньо ясно з контексту й загальної ситуації розмови. Тільки в цьому випадку проявляється дія графічної диференціації при уснім спілкуванні. Вона допомагає розмежуванню омонімів в усному варіанті мови при звертанні до письмового варіанта. Однак це відбувається нечасто, і основна перевага різного написання омонімів у японській мові полягає не в тому, що це різне написання допомагає розв'язати проблему омонімії при уснім спілкуванні, а в тому, що кількість омонімів на письмі значно скорочується. Це, очевидно, і мають на увазі японські лінгвісти, коли пишуть, що ієрогліфи сприяють розмежуванню омонімів.

У зв'язку з тим, що графічна диференціація омонімів у японській мові при уснім спілкуванні, як правило, не розв'язує проблемы омонімії, хотілося б розглянути питання про те, як слід ставитися до такої відмінності на листі однаково звучних слів уважати його зручністю або перешкодою, що вимагає усунення. Існує, зокрема, точка зору, відповідно до якої вважається, що різне написання омонімів є незручністю, яка «відчувається не тільки іноземцями, що вивчають дана мова, але й самими носіями мови при письмі й особливо при оволодінні грамотою». Зміни в англійській орфографії, які вели до того, що омофони ставали омографами, тобто усувалася графічна диференціація, уважаються при цьому результатом реакції носіїв мови на цю незручність.

Відомо також твердження Л. Блумфілда: «Немає ніяких підстав побоюватися, що, якщо омоніми (наприклад, pear "груша", pair "пари", pare "підрізати", "чистити" або piece "шматок", peace "мир") будуть писатися однаково, лист стане незрозумілим; лист, що відбиває фонеми мови, настільки ж зрозуміло, як і сама мова». Чи вірні ці положення для японської мови, писемність якого є наполовину ієрогліфічної? При скасуванні ієрогліфів, тобто при усуненні графічної диференціації, величезна кількість омонімів усного варіанта мови стане також омонімами письмового варіанта, що викличе ще більші труднощі в передачі інформації на письмі, чому ті, з якими зустрічаються японці при уснім спілкуванні. Японський лист буде більш незрозуміло, ніж усне мовлення, тому що тут необхідно враховувати усну й письмову норми мови. Дійсно, якщо записати без ієрогліфів за допомогою абетки те, що легко й зручно сприймається на слух, то на листі це буде настільки ж зрозуміло, як і у звуковому вигляді. З іншого боку, якщо представити в абетковому записі текст газети, наукового журналу й т.п., який підкоряється письмовим нормам мови, сприйняття його буде утруднено. Це викликане тим, що письмове мовлення характеризується більшою кількістю слов-канго. Для усної ж мовлення, де кількість канго різко обмежене, число омонімів значно скорочується, і ускладнення в їхній відмінності зводяться до мінімуму. Таке розмежування усної й письмової норм мови в японській мові яскраво виражене й відчувається значно сильніше, чим, скажемо, у російському й англійському мовах.

У зв'язку із цим випадки зміни різного написання омофонів, що є результатом реакції носіїв мови на їхній неоднозначний запис, нетипові для японської мови з його масою омонімів-канго, у відмінність, наприклад, від англійської мови або російського (де ніяких незручностей не викликала зміна правопису слів МИРЬ і МІРЬ), оскільки для цих мов проблема сприйняття омонімів на слух не варто так гостро, як для японського.

Навіть деякі прихильники скасування ієрогліфічної писемності в Японії вважають, що якщо зараз відразу скасувати ієрогліфи, те це викличе ускладнення в різних областях життя. Наприклад, Мацусака Таданорі пише: «Якщо спробувати використовувати в газетах тільки ієрогліфи шкільного ієрогліфічного мінімуму (881) або ж писати каною або ромадзі, це зрештою приведе до того, що газети будуть незрозумілі». Він призиває до поступового вдосконалювання рідної мови для того, щоб можна було підготувати його до відмови від ієрогліфічної писемності, а це стане можливо тоді, коли буде дозволена проблема омонімії. Проблему ж омонімії Мацусака пропонує дозволити за допомогою різного роду еквівалентної заміни незрозумілих на слух, а отже, при фонетичній писемності - і на письмі, омонімів.

Нам представляється, що положення, висловлене Л. Блумфілдом стосовно до англійської мови, ніяк не може бути поширене на японську мову. Різне написання омонімів у японській мові можна, звичайно, уважати, з одного боку, незручністю й труднощами як для японців, так і для іноземців, що вивчають японську мову. Ці труднощі пов'язана з оволодінням ієрогліфічною писемністю. Але, з іншого боку, саме ієрогліфи, як відзначають японські дослідники, і допомагають усунути ті труднощі, які існували б у сприйнятті канго при читанні японського тексту, написаного каною або ромадзі. Із цього погляду, користуючись термінологією Л. В. Малаховського, можна сказати, що письмовий варіант японської мови має значно менший ступінь омонімічності, чому усний. У цьому змісті графічна диференціація вигідна для добре навчених японському письму.

У цей час перехід на неієрогліфічний лист у Японії неможливий. Ієрогліфи продовжують відігравати важливу роль у японській писемності, надаючи різний письмовий вигляд однаково звучним словам. Скасування ієрогліфів може відбутися тільки тоді, коли перестануть уживатися численні омонімічне канго, незрозумілі без ієрогліфів. А це чи навряд трапиться в найближчому доступному для огляду майбутньому. Більше того, кількість уживаних японцями ієрогліфів не тільки не зменшується, а росте. З розвитком комп'ютерної техніки й створенням нових сучасних програм їх число становить більш 6000 знаків. І це, очевидно, не межа ' . Комп'ютер дає можливість написати будь-яке важке слово, він пише за вас, але все-таки залишає вам розв'язати проблему омонімії. При перекладі в ієрогліфічний запис кани або ромадзі ви повинні вибрати правильний варіант із представленого вам програмою списку омонімів і омофоно-синонімів. Проблема омонімії поки погано піддається програмуванню, тому в комп'ютерних текстах часто зустрічаються зроблені користувачами помилки, викликані існуванням численних омонімів.

...