Тематична група лексики природи у побутових та обрядових українських піснях

Слово «Селезень» вжито двічі. «Ти виплинь,селезню» , «Скажи,селезню» [24 ]. У обох випадках слово «селезень» вжито у кличній формі та у прямому значенні.( Селезень, -зня, м. 1) Селезень. Пливи, пливи, селезню, против води тихо. Мет. 49. Ум. селезник, семлезничок. Грин. I. 104. Не наступай, селезнику, уточці на крильця) [За сл. Грінченка].

Слово «Півень» вжито п`ять раз. «Сидить півень на колі» , «Вже півник кричить», «Сидить півень на маківці» , «Півень з курками ходить» [24 ] та ін. У всіх випидках слово вжито у прямому значенні :( ПІВЕНЬ, вня, чол. 1. Свійський птах з червоним гребенем на голові, пишним хвостом і шпорами на ногах; самець курки. Ходила квочка з курчатами, кури, і між ними, гордо задравши голову й виблискуючи на сонці своїм червоним гребенем, півень (Панас Мирний, I, 1954, 50); В той вечір Санька приймала гостя з особливою пошаною: заставила Сергія зарізати півня і цілий вечір пекла, варила і смажила (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 157). [ Словник української мови: в 11 томах. -- Том 6, 1975. -- Стор. 380.]. В одному з випадків слово «півеник» вжито у зменшено пестливій формі.

Слово «гуска» у текстах пісень вжито двічі. «Плавали гуси по річці» , «Зарізана гуска» [24 ]. В обох випадках слово вжито у прямому значенні. ГУСКА, и, жін. 1. Великий водоплавний свійський і дикий птах з довгою шиєю; самка гусака. Раз нашу гуску яструб вбив під плотом (Іван Франко, XIII, 1954, 435); Не бачила вона, як з-під воріт .. дворища з гелганням вилізла стара гуска, а за нею викотились маленькі гусенята (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 80); [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 198.]

Дикі

Тварини

Назви диких тварин трапилися нам у проаналізованих піснях тринадцять раз переважно у прямому значенні.

Слово «Ведмідь» у проаналізованих піснях трапилось двічі. «Сидить ведмідь на копі» , «Розсердився ведмедичко» [24 ]. Слово вжито у прямому значенні: ВЕДМІДЬ, медя, чол. 1. Великий хижий ссавець з незграбним масивним тілом, укритий густою шерстю. В бору плодились кабани, Ведмідь і сарна прудконога (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 359) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 316.. У другому випадку слово у зменшено-пестливій формі.

Слово «Вовк» ужито також двічі. «Щоб по йому вовки вили» , «Вовчика сіренького немає» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ВОВК, а, чол. 1. Хижак родини собачих, звичайно сірої масті. У лозах десь вовки завили (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 180) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 316...У другому випадку слово ужите у зменшено-пестливій формі.

Слово «миша» у проаналізованих піснях вжито лише один раз. «Впіймав мишку за хвосток» [24 ]. У цьому контексті слово ужите у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні : МИША, рідко МИШ, і, жін. Невеличка тварина ряду гризунів, перев. сірого кольору, з гострою мордочкою і довгим тонким хвостом. Миша у стозі, а піп у селі ніколи не загинуть (Номис, 1864, № 8068) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 722.

Слово «Заєць» уживається порівняно частіше, шість раз. «Зайчику,мій братчику» ужито як звертання. «Сірий (заєць) кульгає» у цьому контексті слово вжито як перифраз. «Сидить зайчик» , «Ходить зайчик, заюшко» та інші[24 ]. Слова вжиті у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні : ЗАЄЦЬ, зайця, чол. 1. Невеликий полохливий звірок родини гризунів, з куцим хвостом, довгими задніми І ногами і довгими вухами. Менш цінне хутро [ніж білки] дають зайці, з яких використовується і м'ясо (Зоологія. Підручник для 7 кл., 1957, 148); Полохливий заєць і пенька боїться (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 213) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 3, 1972. -- Стор. 120.

Слово «Лисиця» ужито двічі. «А лисичка Парасиця» , «А лисичка Горпиночка» [24 ]. Слово ужито у переносному значенні : ЛИСИЦЯ, і, жін. * У порівняннях. -- Орися крутилася біля Сергія Золотаренка, як тічкуюча лисиця (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 9) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 490.

Дикі птахи

За тематичною класифікацією лексики природи ми дослідили також гупу назв диких тварин, яка поділяється на підгрупи назв диких звірів та диких птахів.

У проаналізованих нами піснях назви диких птахів трапилися дванадцять раз.

Зокрема слово «Сорока» виживалося двічі. «А сороки оснують» , «Сидить сорока» [24 ]. У цьому випадку слова вжито у прямому значенні : (СОРОКА, и, жін. 1. Лісовий птах родини воронових з довгим хвостом і чорно-білим пір'ям, що видає характерні звуки -- скрекотіння. Понад поляною все яструби літають, ворони,., сороки (Іван Франко, IV, 1950, 52)) [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 9, 1978. -- Стор. 463.]

Слово «Сокіл» вжито тричі. «Сів соколонько» , «Чотири сокілки на дереві» [24 ]. Тут слово вжито у прямому значенні : (СОКІЛ 1, кола, чол. 1. Хижий птах родини соколиних з міцним гачкуватим дзьобом, кривими кігтями і довгими гострими крильми. І сокіл вище сонця не літав (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 45); Чи винна ж голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? (Тарас Шевченко, I, 1963, 4) [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 9, 1978. -- Стор. 463.]. «У нашого пана три соколи» тут слово вжито у переносному значенні : . перен., поет. Юнак або чоловік, який відзначається красою, сміливістю, молодецтвом. Ідуть з фронту комсомольці, Славні соколи -- орли! (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 25) [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 9, 1978. -- Стор. 463.]. Слово «Соколоньки» та «сокілки» вжито у зменшено-пестливій формі.

Слово «Зозуля» трапилося шість раз. «Прилетіла зозуленька» , «Зозуленька сива» [24 ]. Тут слово вжито у прямому значенні : (ЗОЗУЛЯ, і, жін. Корисний перелітний птах-самка з світло- чи бурувато-сірим оперенням; поширений у Європі і Азії; кладе яйця в чужі гнізда; живиться комахами, зокрема волохатою гусінню. Зозуля знищує дуже багато комах, серед яких більшість шкідників лісу, і тому заслуговує на особливу охорону (Корисні птахи України.., 1950, 52)), «Як зозулечка в садах» . В цьому випадку слово вжито як порівняння . «Закувала зозуля» - цей вираз часто використовують в українських народних піснях та віршах. Також письменники використовують такий вираз у своїх віршах та як назви творів, наприклад : Земляк Василь. Як закувала зозуля. З усіх птахів зозуля є одним з найпророчіших. Спочатку вона була тільки доброю віщункою як провісниця весни й літа -- найкращих пір року. При цьому, значення доброї віщунки зозуля значно іншою мірою витримала в народній літературі, аніж в українській. А втім в Україні скрізь заведено в народі питати зозулю, коли хтось уперше почує її кування, скільки років він проживе, скільки разів зозуля прокує, стільки років, передбачається, проживе той, хто запитує. Коли зозуля кує, то з волечка в неї в цей час випадає зернятками «намисто», яке вона нанизує на гілочку (всім відомі яєчка гусіні-кільцепряда). Якщо в того, хто вперше почує кування, виявляються в кишені гроші, то вони не переводитимуться в нього цілий рік. Ось чому дехто навесні зав'язує шага (гріш) у сорочку, щоб завжди бути при грошах. (Василь Сидорович Земляк · Советская классическая проза. Як закувала зозуля)

Частіше в українській народній поезії -- і незрівнянно рідше в поезії народів західноєвропейських зозуля є злою віщункою. В українських піснях про смерть козака його мати, сестра й кохана, тужачи, прилітають до нього на могилу зозуленьками. Кування зозулі в заспіві вже зарані вказує на сумний зміст пісні. За українськими та польськими народними повір'ями, крик зозулі в саду віщує погану погоду, а трикратний над оселею -- смерть господаря. Тривале кування провіщає поганий рік та хвороби людей і скотини.( Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К.: Довіра, 1992.)

Слово «голуб» вживалось двічі. « Два голубчики» [24 ] тобто два парубки, тобто як порівняння. Слово вжито як порівняння : ( ГОЛУБЧИК, а, чол., розм. Ласкаве звертання до кого-небудь. -- Іваночку! Голубчику!.. Не знаю, що мені, але боюся, страшенно боюся бути сама (Іван Франко, I, 1955, 90)) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 119.. «Сиві голуб`ята».Слово вжито у прямому значенні. Голуб`ята, тобто пташенята голубки. Вжито у зменшено пестливому значенніі.

Слово «Журавель» ужито у текстах пісень двічі. «Та внадився журавель» [24 ] чоловічий рід та «Журавочка дибле» [24 ] жіночий рід , вжито у зменшено пестливій формі. Слова вжиті у прямому значенні. Журавель є теж символом України. Про журавля у Літинському повіті кажуть, ніби він створений із землі, а в Луцькому -- ніби журавлі пішли з циган, але як саме -- невідомо. Якщо побачиш журавлів уперше навесні, коли вони летять з вирію, то треба називати їх веселиками, а не журавлями; хто назве веселиками, тому буде цілий рік весело, а хто журавлями, той буде цілий рік журитись.

За народними віруваннями журавлі якнайсуворіше дотримують подружньої вірності; вони зграєю збираються судити самицю, яка завинила, і нещадно вбивають її своїми дзьобами.

Слово «Соловей» вжито у текстах пісень чотири рази. «Соловієнко красно співає» , «Як соловейко красно співає» [24 ] . Вжито слово у прямому значенні: (СОЛОВЕЙ, в'я, чол. 1. Маленький перелітний корисний птах родини горобиних з сірим оперенням, самець якого чудово співає, особливо в період гніздування. Соловей співає, поки дітей не виведе (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 242)) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 9, 1978. -- Стор. 444.

У порівнянні «Мов той соловейко заливається» [24 ] , вжито аналізоване слово у переносному значенні : перен., розм. Людина, яка має гарний, перев. високий голос і володіє мистецтвом співу (Словник української мови: в 11 томах. -- Том 9, 1978. -- Стор. 444.)

Про походження лексеми «солов'я» знаходимо у П.Куліша таку легенду-казку. Одна дівчина дуже запала в серце вужеві. Та й сама закохалася в нього. Він і повіз її до себе в палац. А в нього палац весь був з кришталю. Стояв він під землею, в якійсь могилі, або що. Старенька мати спочатку побивалася за донькою. А донька там завагітніла і народила близнят -- хлопчика і дівчинку. Обоє як з воску вилились у матір. А вона була гарна. Коли вона народила, то сказала: «Як вже наші діти людьми народилися, то ми їх у людей і перехрестимо». Поїхала в село до священика разом з дітьми. Матері про це розповіли. Стара зчинила галас на все село, схопила косу та й до царини. Бачить дочка неминучу смерть, та як заголосить до діток, а тоді й каже: «Літайте ж ви, мої дітки, пташками по світу: ти сину, соловейком, а ти, донечко, зозулею». Не стало й доньки, тільки понад шляхом на тому місці виросла кропива.

Слово «Лебідь» вжито один раз. «А білії лебеді убілять на воді» [24 ]. Слово вжито у прямому значенні : (ЛЕБІДЬ, бедя, чол. 1. Великий перелітний дикий водоплавний птах з довгою, красиво вигнутою шиєю і білим (рідше чорним) пір'ям. То не хмару снігів Буйний вітер навів, -- Піднімаються лебеді білії (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 123) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 458.

Слово «Ластівка» у текстах пісень вжито тричі. «А й ластівонька сидить» [24 ], «Прилетіла ластівка, стала щебетати» [24 ].Слово вжито у прямому значенні : (ЛАСТІВКА 1, и, жін. 1. Перелітний птах ряду горобцеподібних з вузькими гострими крилами, стрімкий у льоті. Ластівки вились над ставком і от-от не черкались крилом блискучої хвилі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 40) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 452.). У порівнянні « Як та ластівонька». Тут слово вжито у переносному значенні : перен., розм. Ласкава назва дівчини або жінки. -- Е, дочко, -- каже старий, -- любих гостей до хати просять, а ти тут в'єшся. Йди, моя ластівко! (Марко Вовчок, I, 1955, 72) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 452.). Слово вжито у зменшено пестливій формі.

В Україні із птахів важливою і часто вживаною є ластівка. За переказами це -- Божа пташка (Київський повіт), створена вона Богом із землі (Ушицький та Латинський повіти). Благословив її Господь за те, що, коли розпинали Христа, ластівки крали цвяшки (Проскурівський повіт). Якщо ластівка в'є під чиєюсь стріхою гніздо, то це передвіщає щастя тій родині (Старобільський та Літинський повіти). Розоряти гніздо ластівки або драть їхні яєчка -- гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів'ячих яєчках (Літинський, Київський та Старобільський повіти). Більше того, ластівка, щоб відомстити, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі -- молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду (Старобільський та Новомос-ковський повіти). Хто розорить гніздо ластівки і вб'є її пташенят, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню (Харківський і Старобільський повіти). Щоб вивести з обличчя ластів'яче ряботиння (веснянки), потрібно, як уперше на весні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим рушником, в якому носили святити паску, -- не тільки зійде ластів'яче ряботиння, а й станеш білолицим (Старобільський повіт).

Слово «Перепілка» вжито чотири рази. «Тут була перепелоука» [24 ]. Слово у прямому значенні: (ПЕРЕПІЛКА, и, жін. 1 Самка перепела; перепелиця. Чорніють яри. Перепілка, чуть, десь у житі лящить (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 106) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 6, 1975. -- Стор. 250.). «Як та перепелойка у полі» , «зажурилась наша перепілонька» . Тут слово вжито у переносному значенні : 2. перен., розм. Пестлива форма звертання до дівчини, жінки. Ти дівчино, перепілко, ти моє сердейко [серденько] (Коломийки, 1969, 126) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 6, 1975. -- Стор. 250.)Слово вжито у зменшено-пестливій формі.

Слово «Ворон» трапилося тричі. « Вже ворон кряче» , «Ворони полетіли» , «Ворони оснують» [24 ]. Слова вжиті у прямому значенні : (ВОРОН 1, а, чол. 1. Великий хижий птах із блискучим чорно-синім пір'ям, що живе подалі від осель (переважно в лісі). На стрісі, край угла [рогу] селянської хати, Сів ворон та й кряче, недолю віщує (Іван Франко, XIII, 1954, 94) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 740.)

Слово «Галочка» вжито один раз. «Галочку чутно» [24 ] .Слово вжито у прямому значенні : (ГАЛКА, и, жін. 1. Птах родини воронових з чорним пір'ям, блискучим на спині. Упаде із неба промінь, Дим пов'ється з димарів, На току підніме гомін Зграя галок і граків (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 217) Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 20.)

Висновки

Ми проаналізували 50 календарно обрядових пісень. Із цих пісень лексики на позначення живої природи трапилось вісімдесят чотири лексеми(75,6%), а на позначення неживої природи - шість(5,4%).

Багато було лексики на позначення природи, а сааме на позначення назв диких рослин. Більшість із них було вжито як дерево-символ, або квітка-символ. Також серед назв диких птахів зустрічалися назви птахів символів України. Про ці назви символи писали Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та інші. У піснях не завжди назви рослин чи тварин стояли у значенні символу.

Більшу частину назв зернових культур ми зустрічали у жниварських та обжинкових піснях. Назви квітів та рослин здебільшого траплялися у веснянках та гаївках. А назви домашньої худоби у колядках та щедрівках.

Для аналізу лексем природи ми використовували етимологічні та тлумачні словники. Та ще використовували словники символів України.

Лексика на позначення природи трапляється у обрядових піснях часто. Отже, назви живої природи утворюють складну лексико-семантичну парадигму, яка складається з кількох мікропарадигм, вичленованих на підставі актуалізації багатьох диференційних ознак, основних і додаткових. Диференційними ознаками при виділенні таких найменувань можуть бути традиційні, виділювані при аналізі лексики цієї ТГ у літературній мові (назва дорослої особини - назва маляти; назва особини чоловічої статі - назва особини жіночої статі; загальна назва тварини, що не передбачає розрізнення за статтю - назва, що передбачає розрізнення за статтю). Використовуючи в роботі комплекс цих ознак, описуємо лексику живої природи як цілісну систему в її просторовій варіативності.

Література

1. Білодід І.К. Словник української мови в 11 томах / за заг. ред. І.К. Білодіда. - Том 10. Т-Ф - К.: Наукова думка, 1979. - 658 с

2. Бусел В. Т. / автор, кер. проекту, гол. ред. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170 000 слів - К.; Ірпінь: Перун, 2002. - 1428 с.

3. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К.: Довіра, 1992.

4. Граве Л. В. Экспрессивная лексика со значением лицав смоленских говорах / Л. В. Граве // Вопросы теории и методики изучения русского языка : учен. зап. - Вып. 22 - Смоленск, 1970. - С. 179 - 197;

5. Грінченко Б. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. -- К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 330.

6. Гура А. В. Символика животных в славянской народной традиции / А. В. Гура. - М. : Индрик, 1997. - 912 с;

7. Земляк В.С. Советская классическая проза. Як закувала зозуля

8. Історія української мови. Лексика і фразеологія/ В.О. Винник, В.Й.Горобець, В.Л.Карпова та ін.

9. Кронгауз М.А. Семантика М., 2005., 130с.

10. Мельничук О. С. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. -- К.: Наук. думка, 1985.

11. Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти) / О. О. Селіванова. - К. - Черкаси : Брама, 2004. - 276 с;

12. Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997

13. Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1970. -- Стор. 672.

14. Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 198.

15. Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 414.

16. Словник української мови: в 11 томах. -- Том 5, 1974. -- Стор. 611..

17. Словник української мови: в 11 томах. -- Том 6, 1975. -- Стор. 380.

18. Словник української мови: в 11 томах. -- Том 8, 1977. -- Стор. 415.

19. Словник української мови: в 11 томах. -- Том 9, 1978. -- Стор. 430.

20. Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 620.

21. Стернин И.А. Лексическое значение слова в языке и речи. Воронеж, 2005.,380с.

22. Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики языковых единиц. М, 2006., 178с.

23. Телия В. Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультуро-логический аспекты / В. Н. Телия. - М. : Шк. „Языки русской культуры”, 1996. - 288 с;

24. Українські народні пісні, Сінокіл І.М. , Юнак О.І , Фатальчук В.Д. - К.:державне видавництво художньої літератури , 1963р.

25. Чабаненко В. А. Основи мовної експресії / В. А. Чабаненко. - К. : Вища шк., 1984. - 167 с.

Размещено на Allbest.ru