Судження з відношеннями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судження з відношеннями

Як уже зазначалося, у судженнях з відношеннями предикатом виступає така ознака як "відношення".

Наприклад, "Арістотель - сучасник Платона". Із цього слідує, що в цих судженнях предикат може відноситися до пари, трійки, четвірки і т.д. предметів.

Судження з відношеннями за якістю поділяються на: стверджувальні і заперечувальні.

Стверджувальним називається таке судження з відношеннями, в якому стверджується, що предмети знаходяться у певному відношенні.

Наприклад, "Деякі міста більші столичних міст".

Заперечувальним називається таке судження з відношеннями, в якому говориться про те, що предмети не знаходяться у певному відношенні.

Наприклад, "Лейбніц не є ровесником Гегеля".

За кількістю судження з відношеннями поділяються на:

- одинично-одиничні;

- одинично-загальні;

- одинично-часткові;

- загально-загальні;

- загально-одиничні;

- загально-часткові;

- частково-часткові;

- частково-загальні;

- частково-одиничні.

Як і атрибутивні судження, судження з відношеннями також можна перекласти мовою логіки предикатів.

Для того, щоб перекласти судження з відношеннями на мову логіки предикатів необхідно виконати такі дії:

1. Замінити одиничні імена предметними константами, а загальні - предикатними константами.

2. Замінити кванторні слова відповідними кванторами.

3. Виписати квантори згідно того порядку як вони входять в дане судження.

4. Після послідовно виписаних кванторів записати предикат у якому індивідна змінна зв'язується першим по порядку квантором.

Якщо це квантор загальності, то після даного предикату ставиться знак імплікації, а якщо квантор існування, то - знак кон'юнкції (&); після знаку імплікації чи кон'юнкції ставиться ліва дужка, після якої виписується предикат у якому предметна змінна зв'язується другим по черзі квантором.

5. Виписати формулу, що представляє останній предикат.

6. Після формули, яка представляє останній предикат ставиться необхідна кількість правих дужок. Якщо судження заперечувальне, то перед останнім предикатом ставиться заперечення.

Здійснимо переклад суджень з відношеннями мовою логіки предикатів:

Знаючи суть процедури перекладу суджень з відношеннями на мову логіки предикатів можна здійснити цей переклад для будь-якого судження.

Судження існування

Наступний вид простих суджень - це "судження існування". У логіці їх ще називають "екзістенціальні судження".

Змістовний аспект проблеми пов'язаний із вирішенням питанням про те, яким об'єктам можна приписувати ознаку "існує". Можна виділити дві основні концепції існування: сильна, послаблена.

Сильна концепція існування приписує ознаку існування лише індивідам, властивостям та відношенням об'єктивного світу.

Наприклад, "Чорні лебеді існують"; "Електропровідність існує" тощо.

Послаблена концепція дозволяє приписувати ознаку "існування" лише предметам теорії. В цьому випадку "існувати" означає "бути конструктом теорії". Тут можна говорити про існування результатів інтелектуальної діяльності.

Формальний аспект проблеми існування полягає у пошуку синтаксичних засобів фіксації ознаки існування. Одна із таких спроб полягає в намаганні виразити ознаку "існування" через предикатну змінну. Якщо взяти одиничне судження, то в цьому випадку лише предикатна змінна дійсно несе інформацію про існування. Наприклад, "Англійська конституційна монархія існує" - ознака "існування" (Англійська конституційна монархія) = Р(а).

Недоречності виникають при перекладі частковозаперечувальних суджень на мову логіки предикатів.

Візьмемо судження "Деякі форми ведення землеробства не існують" і перекладемо його мовою логіки предикатів:

позиція знаходить своє обґрунтування в тому, що ознака "існування" не є властивістю об'єкту ( тобто це не акцидентальна характеристика об'єкту), а суттєва (субстанціональна) характеристика об'єкту. У цьому випадку парадокси частковозаперечувальних суджень елімінуються. Виходить, що "існувати" це означає "бути значенням підкванторної змінної, яка виражає об'єкт думки".

Як правило, у традиційній логіці спеціально не виділяли суджень існування, оскільки судження існування з певними застереженнями можна витлумачити як атрибутивні.

Підсумовуючи зазначене про прості судження (атрибутивні, судження з відношеннями, судження існування) легко помітити, що в них приписування ознаки предмету відбувається з певною однозначністю.

Наприклад, "Місяць є природний супутник", "Наполеон сучасник Гегеля", "Електромагнітне поле Землі існує" тощо. Але часто зустрічаються судження де зв'язок предмета і ознаки обумовлюється певними обставинами. Тому атрибутивні судження, судження з відношеннями, судження існування називають категоричними.

Категоричним називається судження, в якому предикат стверджується або заперечується відносно суб'єкта без формулювання спеціальних умов.

Категоричні судження протиставляються умовним, розділовим і модальним. Можна зобразити поділ суджень за характером зв'язку між предметом думки та ознакою предмета думки такою схемою:

судження логіка предикат запитання

Рис. 1

Модальні судження

Модальним судженням називається таке просте судження, в якому відношення між предметом думки і ознакою предмета думки обумовлюється своєрідним характером зв'язку. Наприклад, "Необхідно, що вода кипить при 100°".

Цей характер зв'язку фіксується спеціальними оцінками, які називаються модальностями.

Модальність (від лат. Modus - міра, спосіб) - це оцінка висловлювання, яка проголошена з тієї чи іншої точки зору. Модальні оцінки виражаються за допомогою понять: "необхідно", "можливо", "ймовірно", "доведено", "обов'язково" тощо.

У традиційній логіці модальні судження за природою модальності поділяють на: судження за об'єктивною модальністю і судження за логічною модальністю.

За об'єктивною модальністю судження поділяють на:

1) судження можливості;

2) судження дійсності;

3) судження необхідності.

Судженням можливості називається таке модальне судження, в якому відображена реально існуюча, але не реалізована можливість.

Наприклад, "Можлива образа словом", "Можливий позитивний результат іспиту" тощо.

Судженням дійсності називається вид модального судження, в якому дещо відображається як уже існуюче в дійсності.

Наприклад, "Робота першого блоку ЧАЕС зупинена", "Конституція України прийнята" тощо.

Судженням необхідності називається модальне судження, яке відображає неминучість існування якогось предмета, явища, або зв'язку між ними.

Наприклад, "Після зими необхідно приходить весна", "Необхідно, що всі закони затверджує Верховна Рада", "Необхідно, що всі свідки повинні говорити правду" тощо.

За логічною модальністю судження поділяють на: проблематичні (ймовірні) та достовірні.

Проблематичним називається такий вид модального судження в якому яка-небудь ознака стверджується або заперечується відносно предмета думки лише передбачувано.

Наприклад, "Тут імовірно, була симуляція крадіжки". Треба розрізняти проблематичні судження і судження можливості.

Наприклад, візьмемо два судження: "Можлива побудова мосту через річку" і "Ймовірно, в цьому місці побудувати міст через Дніпро".

Перше судження є судженням можливості, оскільки у ньому виражене знання про те, що в дійсності можливо розв'язати таке завдання, як побудову мосту через річку. Друге судження проблематичне, оскільки у ньому зафіксоване знання про те, що дана дія може конкретно реалізуватися. Судження можливості висловлюється у результаті глибшого вивчення предмета. Виражене в ньому знання є завершеним.

А проблематичне судження виражає знання передбачливе, незавершене. Передбачуване твердження про належність певної ознаки у предмета означає, що цей предмет може й не мати цієї ознаки.

Наприклад, "Ймовірно, підозрюваний знав потерпілого до вчинення злочину" тощо.

Достовірним називається судження в якому фіксується знання, що містить цілковиту визначеність про належність ознаки предмету.

Наприклад, "Достовірно, що діагоналі квадрату при перетині утворюють прямі кути".

У сучасній логіці існує цілий розділ, який вивчає типологію модальностей, їх природу і основні функції в пізнавальній діяльності і практиці міркувань.

Запитання

Надзвичайну роль у пізнанні та практиці міркування відіграють думки, що втілені в запитальних реченнях. Розв'язання різноманітних проблем передбачає постановку тих або інших запитань. Від вірного, своєчасного, послідовного формулювання запитань значною мірою залежить успішне розв'язання проблеми. Часто ми висуваємо запитання не тільки в процесі розв'язання нових завдань, які стоять перед наукою чи практикою, але й у процесі засвоєння, оволодіння уже навеяними знаннями. Таким чином,

Запитання - це думка, в якій зафіксована вимога або прохання поновити наявну інформацію з метою усунення або зменшення пізнавальної невизначеності.

Запитання, на відміну від судження, оцінюються не як "істинні" чи "хибні", а як "логічно коректні" чи "логічно некоректні".

Логічно коректним називається запитання, на яке можна дати істинну або хибну відповідь.

Наприклад, "Хто може бути обраний Народним депутатом ?", "Чому дорівнює відстань від Землі до Сонця ?".

Логічно некоректним називається запитання, на яке не можна дати ні хибної, ні істинної відповіді.

Логічно некоректні запитання бувають двох видів: тривіально некоректні запитання і нетривіально некоректні запитання.

Тривіально некоректним є запитання на яке не можна дати ніякої відповіді.

Тривіально некоректні запитання втілюються в реченнях, що містять неясні (невизначені) слова або словосполучення. Наприклад, "Які інтенції властиві квадрату в точці перетину його діагоналей ?".

Нетривіально некоректним називається запитання, на яке не можна дати істинної відповіді. Такі запитання називають ще провокаційними. Наприклад, "Коли перестануть вирощувати ананаси на Місяці?", або "Коли Україна перестане загрожувати Польщі?" і т.д.

Існує типологія відповідей на запитання. Серед істинних відповідей на запитання розрізняють: правильні відповіді і неправильні відповіді.

Правильною відповіддю називається відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність.

У свою чергу, відповідь, яка повністю усуває пізнавальну невизначеність називають сильною, а яка не повністю - слабкою.

Наприклад, маємо запитання "Хто відкрив Америку ?".

Сильною відповіддю на це запитання буде: "Христофор Колумб", а слабкою - "Іспанець", "Якийсь іноземець" тощо.

Неправильними називаються відповіді, які не знижують пізнавальної невизначеності.

У таких відповідях частково або повністю повторюється інформація передумови запитання.

Наприклад, на запитання "Кому із видатних письменників XIX ст. належить авторство роману "Граф Монте-Крісто"?" маємо неправильну відповідь: "Видатний письменник XIX ст.".

Размещено на Allbest.ru