Стилістичні функції словотворчих засобів дієслів у художньому дискурсі Марка Вовчка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стилістичні функції словотворчих засобів дієслів у художньому дискурсі Марка Вовчка

Заєць В.Г.

Анотація

У статті розглядаються стилістична роль словотворчих засобів дієслів у художньому дискурсі Марка Вовчка. Проаналізовано погляди мовознавців на стилістичні властивості дієслів. Досліджено словотворчі афікси дієслів. Обґрунтовано вплив словотворчих афіксів дієслів, тавтологічних сполук, притаманних розмовному стилю, на художній дискурс Марка Вовчка. стилістичний дієслово афікс

Ключові слова: дієслово, афікс, словотворчі засоби, стилістика, художній дискурс, тавтологічні сполуки.

Постановка проблеми. Стилістична категорія дієслова найбільш представлена в сучасній українській літературній мові, зокрема в художньому дискурсі. Призначення словотворчих афіксів дієслів у текстах художніх творів Марка Вовчка пов'язане з розмовним стилем та розповідною манерою героїв.

Мета статті - проаналізувати художній дискурс Марка Вовчка, розкрити роль словотворчих засобів у реалізації стилістичного навантаження.

Виклад основного матеріалу дослідження. Стилістичні функції дієслова закладені природою граматичних категорій, якими наділена частина мови. Саме словотворчі засоби підкреслюють приналежність дієслів до певного стилю.

Сучасні дослідники П. Дудик, Л. Мацько, О. Сидоренко, О. Мацько суголосні в думці про стилістичну силу дієслів, яка "міститься в їх семантиці, і в розгорнутій системі морфологічних форм", завдяки яким "художній текст ніби рухається" [4, с. 200; 6; с. 45-46]. О. Пономарів також розглядає природу дієслова, як "один із засобів відтворення динаміки, тому художній та розмовний стилі широко послуговуються цією частиною мови" [7, с. 157]. Думки вищезгаданих вчених підтримує в наукових дослідженнях І. Прокопенко [8].

Українській мовознавчій науці відомі дослідження І. Біло- діда, В. Ващенка про стилістичні явища в національній мові [1; 2]. Зокрема, В. Ващенко, аналізуючи дієслова, радив "зважати на факти живого функціонування граматичних категорій, не мирячись із системами, які спрощують і схематизують численні розрізнювання" [2, с. 79].

Цілком погоджуємося з думкою Т. Возного про те, що відсутність "методики аналізу стилістичних властивостей словотвору" позбавляє можливості принагідно розкрити особливості художнього дискурсу, побудованого на розмовному стилі, тому вважаємо актуальним дослідження впливу афіксів на творення дієслів з урахуванням стилістичного навантаження [3].

Роль стилістичних функцій словотворчих засобів художнього дискурсу Марка Вовчка є малодослідженим питанням сучасної мовознавчої науки з огляду визначення місця, здатності творення слів за допомогою афіксів (префіксів та суфіксів), тавтологічних сполук тощо.

Загальновідомо, що у стилістичному забарвленні дієслів особлива роль належить префіксам, яких сучасна українська літературна мова нараховує 15, тоді як із фонетичними варіантами кількість налічується до 30, як-от: в- (у- уві-, вві-), ви-, від- (од-), воз-, до- (ді-), з- (зо-, зі-, із-, ізі-, с-), за-, на-, о- (об-, обі-), пере-, під- (піді-), по- (пі-), при-, про-, роз-(розі-).

У художньому дискурсі Марка Вовчка зустрічаємо словотворчий афікс в-, який вживається для утворення форм доконаного виду, водночас підкреслює завершеність, результат дії або процесу (впала, врадив, всміхнулась, вгодила, втерла, вскочила, вгоджу, вмилосерджу): "Парубки наші кинулись, тільки дзвеніло скло в вікнах, вскочили в покої, вхопили Оксану та й помчали до отця Андрія" [5, с. 88]; "Може, вгоджу, може, вмилосерджу" [5, с. 128]. Інколи автор використовує різновид префікса у-, здійснюючи взаємозамін попереднього, що не вносить відмінностей у значення або стилістичне навантаження: "Взяла свій тлумочок та тихенько й вийшла з хати"; "От там узяла кілька грошенят, то те купила, то те" [5, с. 28, 33]. Використання фонетичних варіантів префікса в-, як-от: ві-, вві-, уві- (вгнути - вігнути; вбрати - вібрати; ввійшла - увійшла) передають багатство національної мови і характерні для розмовного стилю: "Ввійшла до покою; пані сидить і гадає на картах, не помітила її приходу" [5, с. 52]; "Бачу, і вона увійшла: старесенька, малесенька, ледве од землі видно, а ще чуйненька, говірка" [5, с. 31].

Письменниця використовує дієслова з антонімічними префіксами в- та ви-, раз- та за-, од- та за-, зі- та розі-, що надає висловленому оповідачем твору особливої динамічності. "А про ту заморську нісенітницю, то я в одно ухо впускала, а в друге випускала, та й зовсім-таки не знаю" [5, с. 104]; "<..> люд, як комашня, копошиться, одно на одного наступає, зіходяться, розіходяться, гомонять, кричать - і люди, й пани, і міщани" [5, с. 36].

Уживання префікса о- є якісно-виражальним засобом передачі стану героя, його поведінки, внутрішнього світу (охмурніла, осмутніла, опалила, омертвіла, оступачу, острахнувсь, осміхнутися, оскіряються, оплакувати): "Іду, іду і не оглядаюсь", "А дітки як очепились за шию, то й не вступаються, цілують та просять" [5, с. 28]; "Я зо всього викручусь, іще й їх осту- пачу" [5, с. 104]; "Тоді вона побиватися та оплакувати дзвінким голосочком" [5, с. 178]; "А далі, як схаменулась вона, як глянула на дочку, охмурніла і осмутніла знов тяжко" [5, с. 269].

В аналізованому дискурсі зустрічаємо дієслова з префіксом од-, оді- (оддала, оділлються, одкупитися, одливаються, одмов- ляють, одперти). Як відомо, префікс од- притаманний розмовному стилю, тоді як у науковому й офіційно-діловому стилях використовується його варіант від-: "Смерті, кажуть, не одперти" [5, с. 24]; "Господь їх святий знає, що таке! Може, то ваші сльози їм одливаються" [5, с. 39]; "Оділлються мені твої сльози"; "Куди не вступить, усюди одмовляють, інші аж плачуть [5, с. 48]; "Оддала ту бумагу, що панотець мені дав, узяла гроші, подякувала, та й до брата" [5, с. 41]; "А ти думаєш за скільки викупитися" [5, с. 79]. Для передачі стану героїв письменниця використовує обидва варіанти: "Його Катря одцуралася - він усіх за те в/дцурався людей: і своїх рідних, і чужих" [5, с. 248].

У художньому дискурсі письменниці найбільш уживаним є дієслівний префікс по-, який вказує на завершеність дії до моменту мовлення (погладив, покинула, посідали, поговорили, покохались, поставив, побратався, побралися): "Яокинула робити й вийшла з городу"; "Яокинула вечеряти й з хати пішла"; "брат змовчав, тільки по голівці дівчинку погладив" [5, с. 26, 27]; "Яосідали, поговорили, покохались - усе лихо забулось" [5, с. 127].

Разом з тим письменниця використовує префікс по- на позначення початку дії, її неповноту або епізодичність, частковість (поплакала, погримав, поглядає, пождала): "Яождали ми ще трохи, поки пані радилась із тим Захаровичем" [5, с. 81]; "Ще ми постояли, подивились. Маруся пішла до своєї господи, а я її провела і в неї трохи посиділа" [5, с. 256]; "Як п'яна, то, було, ще заговорить до мене і дитину попестить, пожалує" [5, с. 266].

У художньому дискурсі префікс за- також вживається автором на позначення початку дії або її завершеність, а також підсилює їх емоційність (застукотить, загримить, заплакала, закрила, заспівав, забурчав, заворушивсь): "Якось сидимо ми в своїй хаті, говоримо собі таки про його, недобрим словом згадуючи, як застукотить у сінях, загримихтить - сам пан у двері!" [5, с. 62]; "Задумала Орлиха свого Василя одружити, стала шукати людей" [5, с. 83]; "По тій печалі зовсім захиріла, занепала Катря" [5, с. 129]; "Уранці вийти забороняє, увечері сам двері замикає" [5, с. 205].

Марко Вовчок використовує префікси при-, на-, під- у значенні /з- на позначення досконалості дії, виконаної героєм (ізучив, ізучилась, ізвела, /зглядуємось): "/зглядуємось, та сміх нас так і бере"; "Ти, мабуть, усіх так ізучив, що вони з тобою запанібрата!"; "І вона ізучилась бігати, не питаючись" [5, с. 102, 119-120]; "Горюючи-плачучи, ізвела голову, погляну - як то округи мене сумно усе, а у вікно вже світання синіє" [5, с. 197].

Характерним для художнього дискурсу письменниці є використання префікса зо-, який зустрічається лише в розмовному стилі (зостанеться, зомліла, зов'яв): "Боже мій! Світе мій! Та я й зомліла: одно, що радість велика - побачила, а друге - згадала своє горе й лихо" [5, с. 34].

Загальновідомо, що префікс пере- позначає доконаність дії, її повторення, рух поверх чогось тощо. У художньому дискурсі автора префікс пере- несе значення по-, про-, при-, що підтверджує народність мови, її виразну вишуканість і водночас стильову приналежність: "Перше він переставився, а за їм і вона: вкупі поруч і поховали" [5, с. 30]; "І марно її літа молодії перейдуть" [5, с. 47]; "Марина - перечули ми через люди - скоро вмерла: кажуть, дуже лихий чоловік був" [5, с. 60].

Подвійні префікси зана-, запро-, опо-, спо-, одпо-, пона-, попри-, попо-, пороз-, пови- також характерні для розмовного стилю і відображають довготривалу дію, стан, процес: одпо- віщає, повиливала, порозбуджує, понаїздило, понаставлювала, попомучилась, попричиняла, розпозичив, спозирає. У дискурсі письменниця використала їх для увиразнення дії, передаючи стилістичну забарвленість експресивністю дієслівних форм: "А що попомучилась вона, що сліз повиливала над ними, - Мати Божа!" [5, с. 49]; "Розпозичив гроші то тому, то іншому, ще до того й погуляти любив, та й не схаменувся, як подвір'я спустіло і ковані скрині спорожніли" [5, с. 96]; "І по кімнатах водить, усе показує, усе розказує; а панночка тільки обертається туди-сюди та все цікавим оком спозирає"; "Наїдків, напитків понаставлювала; сама сіла коло неї";"На весілля панів, паній понаїздило, - гуде у будинку, як у вулені"; "Метнулась я та двері всі попричиняла, щоб пани не почули"; "Бабуся спокійненько одповіщає" [5, с. 103, 116, 121, 135]; "Вдосвіта, раненько, вона вже прокинулася, вже робить і співає, було, й сусід порозбуджує своїм голосочком" [5, с. 143].

У художньому дискурсі тавтологічні сполуки дієслів використовується як стилістичний прийом, що підкреслює походження з розмовного стилю. Письменниця використовує тавтологічні сполуки для передачі тривалості дії, стану (плачу-плачу, плакала-плакала, погомоніли-погомоніли, мордувались-мор- дувались), наростання дії (летить-летить): "Проводжу того чоловіка за село та плачу-плачу" [5, с. 33]; "Ялакала-плакала, та треба було привикати" [5, с. 42]; "Парубки погомоніли-по- гомоніли та розійшлись" [5, с. 45]; "Ялачеш-плачеш, та й чхнеш" [5, с. 47]; "Сидять, було, просиджують ніч темну рука з рукою, а в серці горенить, мов отрутою" [5, с. 152]; "Як то ви живете-проживаєте" [5, с. 52]; "Мордувались-мордувались, таки мусили дати два рублі за копію" [5, с. 84]; "Як хто гукає, кажуть, так і одгукується" [5, с. 84] Потрійний повтор дієслів, ужитий в наказовому способі, увиразнює сприйняття героїнею свого становища: "бо стара хоче те у хазяйстві навернути, що дочка витратила, - та й д'хнути мені не дає: роби, та й роби, та йроби" [5, с. 39].

Дієслівні словосполучення-синоніми (ридає-плаче, поспі- шуся-прискорюся, оддаліло-промайнуло, гукала-питала), схожі на тавтологічні сполуки, використані автором для підсилення співпереживання героєві художнього дискурсу: "Що таке замислив ти? - гукала-питала" [5, с. 172].

Певного стилістичного ефекту досягає письменниця поєднанням дієслова з однокореневими словами, що допомагає донести читачеві стан героїв, природи, підсилити певні риси, властивості тощо: "Перво тугою тужила я тяжко, а там усе мені стало невдивовижу, усяка ганьба байдуже" [5, с. 94]; "Ішов він та думав, дівчину згадував: чи то ж і сьогодні плаче вона? Як то вона журиться журно", "Став він дивитись у віконце, у той вечір темний вдивлятись, задумався"[5, с. 147]; "Вона вже червоніє, як жар найчервоніший" [5, с. 80]; "То одна моргне бровою, а друга їй одморгує"; "Квіток, було, назриваєм та позаквітчуємось" [5, с. 102-103]; "Такеньки уся зима-зим- ська перезимувалась" [5, с. 144]; "Вона у куток закуталась, очі заплющила - болем їй голова боліла, у стук серце стукало" [5, с. 171]; "Подивилася я на неї пильно, та аж у крик покрикну- ла" [5, с. 229]; "воно було у горі, то сльози виплаче, у радощах - сміх висміє" [5, с. 260].

Створений автором опис природи сполуками спільнокоре- невих слів, (цвіте-процвітає, блискавка блискає, грім гримне) попереджає читача про подальше розгортання подій і їх фінал, часом трагічний: "Ніч темна-темна, тільки блискавка блискає. А грім гримне, то наче всі гори наддніпрянські луснуть" [5, с. 92].

Як відомо, суфікси є малопродуктивним способом творення дієслів, однак ті, що використані письменницею, надають експресивності мовлення і мають стилістичне забарвлення: "Усяко роз/важ/ува/ли, мірк/ува/л/и/ся, див/ува/л/и", "То іншим молодицям мак сіять та моркву садить, а вам, їй же Богу моєму, вам отаман-ува-ти" [5, с. 174, 183]. У поєднанні із префіксами суфікс -он- передає грубість, раптовість дії: "Та раптом як спів- он-е" [5, с. 130]; "Як ірв-он-е з себе коралі дорогі" [5, с. 229]. Суфікс -от- та -ихт- посилюють раптовість дії: "Якось сидимо ми в своїй хаті, говоримо собі таки про його, недобрим словом згадуючи, як за/стук/от/и/ть у сінях, за/грим/ихт/и/ть - сам пан у двері" [5, с. 62].

Експресивністю відзначаються дієслова, які походять від вигуків за допомогою суфіксів -ну-, -а-, -ка- (ух/ну/в, з/ойк/ ну/л/а, ох/а/ти, ой/ка/ти): "Воно зітхнуло разочок - і душечка її одлетіла" [5, с. 267].

Суфікси можуть надавати дієсловам синонімічного значення: по/мил/ува/ти - жал/ува/ти; за/не/дуж/а/ти - з/не/дуж/а/ти; у/глед/і/ти - о/гляд/і/ти.

Зустрічаються в художньому дискурсі письменниці дієс- лова-дублети, експресивності яким надають суфікси (при/цін/ юєть/ся - при/цін/я/єть/ся, в/говор/юва/ти - в/говор/я/ти, бага- т/і/ти - багат/ш/а/ти -багат/іш/а/ти, бід/н/і/ти - бід/н/іш/а/ти, весел/і/ти - весел/іш/а/ти): "Я й позичила йому ті гроші, що за хату й за худобу взяла, та ніби в нас і в хаті повеселішало" [5, с. 25].

Висновки

Багатство національної мови, використане письменницею в художньому дискурсі підкреслює роль словотворчих засобів дієслів, за допомогою яких передаються почуття, настрої героїв. Стилістичне навантаження дієслів у художньому дискурсі Марка Вовчка посилене словотворчими афіксами (префіксами, суфіксами, префіксами і суфіксами), тавтологічними сполуками, які вносять національний колорит в мистецтво слова, поповнюючи лексичний склад української мови.

Література

1. Білодід І. Стилістичне використання засобів словотвору/ І. Білодід // Українська мова в школі. - 1951. - № 3. - С. 24-31.

2. Ващенко В. Стилістичні явища в українській мові / В. Ващенко. - Х., 1958. - 227 с.

3. Возний Т. Стилістичні можливості дієслівного словотвору в сучасній українській літературній мові [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs.

4. Дудик П. Стилістика української мови: [навчальний посібник] / П. Дудик. - К. : Видавничий центр "Академія", 2005. - 368 с.

5. Марко Вовчок. Народні оповідання: повісті та оповідання / Вовчок Марко; передм. О. Засенка. - К. : Веселка, 1983. - 276 с.

6. Стилістика української мови: [підручник] / [Л. Мацько, О. Сидоренко, О. Мацько] ; за ред. Л. Мацько. - К. : Вища школа, 2003. - 462 с.

7. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови: [підручник] / О. Пономарів. - 3-тє вид., перероб. і доповн. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. - 248 с.

8. Прокопенко І. Синтаксичні функції синсемантичних дієслів: дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.02.01 "Українська мова" / І. Прокопенко; Нац. пед. ун-т ім. М. Драгоманова. - К., 2005. - 18 с.

Размещено на Allbest.ru