Методи дослідження середньовічних текстів у часи цифрових технологій: ("стара" й "нова" філологія, віртуальне дослідницьке середовище – цифрова бібліотека "Manuscriptorium")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методи дослідження середньовічних текстів у часи цифрових технологій: («стара» й «нова» філологія, віртуальне дослідницьке середовище - цифрова бібліотека «Manuscriptorium»)

Даґмар Петішкова

У статті на прикладі популярного середньовічного твору Lucidarius розглянуто різницю у вивченні манускриптів та стародруків двома різними методами - генеалогічним і «найкращого тексту». Увагу зосереджено на чеській і українській редакціях джерела. Наголошується на нових тенденціях у дослідженнях рукописів і стародруків. Представлено портал Національної бібліотеки Чеської Республіки «Мапшсгірїогіит», що понад десять років забезпечує використання дослідницького підходу «нової філології».

Ключові слова: історичні фонди, нова філологія, Manuscriptorium

Від 1990-тих років дослідження історичних фондів супроводжують інтенсивні дискусії про шляхи їх розвитку в часи загальної комп'ютеризації, що поширюється також на сферу дослідження манускриптів і стародруків. Усе наполегливіше говориться про потребу переосмислення дотеперішніх методів дослідження історичних текстів, яка виходить з генеалогічного (стемматично- го) методу чи пізнішого методу встановлення «найкращого тексту». Йдеться про вільніший, комплексний підхід до вивчення рукописів.

Мета статті - наголосити на нових тенденціях у дослідженнях рукописів і стародруків. Хоча застосування традиційних текстуально критичних методів є обґрунтованим і сьогодні, все ж треба зважати на те, що «цифрова революція», поширення комп'ютерів та інтернету в кінці минулого століття змінює погляд і підходи в дослідницькому середовищі, породжуючи нові виклики в роботі з історичними фондами.

Проаналізуємо конкретну середньовічну працю, знану і в чеській, і в українській літературі, - тлумачний збірник «Lucidarius», який вважається попередником енциклопедій. На прикладі чеської редакції («Lucidar.») можна побачити різницю в підходах до його вивчення на початку XX століття тодішнім методом текстової критики і в нинішню добу оцифрування старих літературних пам'яток. На відміну від чеської редакції, два стародруки якої сьогодні вже існують у цифрових факсиміле, український Люцідарій поки що не оцифровано.

Засновником сучасної текстової критики вважається Карл Лахман (Karl Lachmann, 1793-1851), котрий розвинув метод встановлення зв'язків (тобто часової послідовності і ступеня спорідненості) між збереженими рукописами - «свідками»; на основі цих рукописних «свідків» створюється родовід (стемма) рукописної пам'ятки. Лахманівський метод стемматичної філіації («встановлення батьківства») заснований на принципі «однакові помилки, однакове походження». Отже, якщо у двох рукописах виявляться однакові помилки, відхилення чи особливості, то припускається, що вони походять із одного джерела.

Однак генеалогічний метод виявився непридатним для дослідження всіх рукописів, бо з деяких збережених текстів не можна було створити стемму. Недоліком «методу Лахмана» є і те, що під час реконструкції і пошуку «правильного» тексту виникав новий текст, не ідентичний жодному конкретному рукопису. Такий «еклектичний» текст, який комбінує читання з двох або більше різних джерел, є de facto історично неможливим.

У кінці XIX-го століття проти генеалогічного методу піднімаються критичні голоси. Особливо категоричним критиком був Жозеф Бедьє (Joseph

Bedier, 1864-1938), який запровадив метод «найкращого тексту». Цим методом Бедьє повертається до практик редакторів епохи гуманізму: треба вибрати рукопис, найкращий для представлення, і виправити чи доповнити його там, де це справді необхідно.

Практичне використання обох методів і їхню результативність коротко можна охарактеризувати так: «метод Лахмана» є незамінним для створення текстуально критичного апарату, що для критичного видання такий самий важливий, як і основний текст (при цьому наводяться всі значніші варіанти рукописів, пропозиції виправлень тексту, висловлені редактором і його попередниками); натомість, коли йдеться безпосередньо про текст (constitutio textus), виграє метод «найкращого тексту» Бедьє.

В останні два десятиріччя минулого століття у зв'язку з оцифруванням рукописів і стародруків обговорюються нові методи дослідження історичних фондів. Одним із найбільш перспективних є «нова філологія».

Програмним маніфестом New Philology стало декілька нарисів в американському престижному журналі «Speculum». У передмові до збірника його редактор Стівен Дж. Ніколс (Stephen G. Nichols) сформулював основні тези «нової філології», спираючись на позицію Бернара Серкіліні (Bernard Cerquiglini): «середньовічне письменство не створювало варіантів; воно є варіантом само по собі». Ніколс однією з головних цілей «нової філології» вважає подолання певної ізоляції медієвістичних досліджень за допомогою їхнього включення до сучасних течій пізнавальних методологій, якими є лінгвістика, антропологія, культурологія, сучасна історія, соціологія і т. д.

«Нова філологія» виходить із принципу, що не існує двох рукописів, які були б абсолютно однаковими. Середньовічні рукописні твори є варіативні, зміст кожного рукопису потрібно сприймати як оригінальний твір. Отже, зараз не є найголовнішим завданням шукати архетип чи найкращий текст, як це було характерно для попередніх методів, бо кожен рукопис є унікальним історичним свідоцтвом, незважаючи на те, якою є його стемматична позиція. Традиційні текстологічні методи зазнають критики і через те, що як тільки було обрано і видано відповідний текст, відхилення в інших рукописах починали вважатися помилками, викликаними усним переказом чи недоглядом переписувачів. Однак нова філологія намагається показати історичний текст у його комплексності, з усіма текстовими варіантами.

На практиці це означає виявлення всіх відомих текстів того чи іншого твору і відтворення їх у цифровій формі як корпус. Ці оригінальні оцифровані твори (джерела) буде доповнено текстами похідних документів (літературою про джерела).

«Нова філологія» наголошує на тому, що рукописи виникали і поширювалися в середовищі, яке відрізнялося від середовища друкованої книжної культури. До створення рукописів як фізичних об'єктів імовірно залучалося чимало осіб. Рукописи виникали в певний час, у певному місці, для певних цілей, отже, текст твору був детермінований соціально-економічним середовищем, інтелектуально і раціонально. Згадані чинники треба взяти до уваги в дослідженні, бо вони відчутно впливають на текстову форму і є складовою частиною значення цілого твору.

Літературні твори не існують незалежно від свого матеріального втілення. Фізичне оформлення тексту - невід'ємний компонент його значення, тому потрібно звертати увагу на зв'язок між самим текстом і паратекстуальними знаками, що ними є впорядкування і оформлення, абзаци, мініатюри і т. д. Під час дослідження конкретного історичного твору не можна залишати поза увагою взаємопов'язані з ним тексти, які виникають у той самий час, у подібному соціальному, економічному й інтелектуальному середовищі тощо. стародрук lucidarius бібліотека

Предметом статті є конкретний ранньосередньовічний твір, який не лише в середні віки, але й у пізніші часи був надзвичайно популярним, знаним у чеській та українській літературах, і який на межі XIX та XX століть став об'єктом досить широкого історико-літературного дослідження. Сьогодні, коли деякі чеські редакції «люцідарія» вже представлені у формі цифрових факсиміле, варто подивитися на цю літературну пам'ятку поглядом «нової філології».

«Lucidarius», що означає «Даритель світла», - це анонімний твір кінця XII століття, написаний середньоверхньонімецькою мовою (Mittelhochdeutsch), яким починається європейська енциклопедична традиція. У формі діалогу між учителем і учнем тут популярно викладено важливі для тодішньої простої людини справи. Відповідаючи на питання, учитель послідовно роз'яснює учневі відомості, що стосуються теології, біблійної історії, космографії, географії та антропології.

Назва джерела інспірована латинським теологічним трактатом початку XII століття «Elucidarium» Гонорія з Аутуна. Рукописи, а потім і стародруки, які під назвами «ЕІжШагіш», <^жШагіш», «ЬжШаіге», «Lucidario», «Lucy- dary», «Lucidar» і т. д. з'являються в європейських літературах від XII століття, є або перекладами латинського теологічного трактату «Еіж^агіит», або німецькими компіляціями ширшої спрямованості «Lucidariш». В одному випадку це був текст латинського трактату початку XII століття, в іншому - текст німецької компіляції кінця XII століття, що викликало буквально перекладацьку експансію. Переклади латинського або німецького твору існують практично в усіх національних мовах католицької середньовічної Європи, а деякі літератури (норвезька, ісландська) мають у своєму фонді переклади обох джерел.

Із другої половини Х!У-го й особливо протягом усього XV століття рецепція літературних творів стала загальноєвропейським явищем, а отже, і явищем центральноєвропейським. Центральноєвропейські країни зближуються політично, соціально і культурно, поступово створюється спільний історичний культурний регіон, де чеські землі упродовж певного часу відіграють провідну роль.

Ще однією рисою середньовічного європейського культурного простору є рецепція думок високої теологічної вченості нижчими соціокультурними верствами. У цьому запозиченні «вчених ідей» цілком особливу роль відіграли як «ЕІжШагіит» Гонорія, так і теологічна частина німецької компіляції (^ж^агіш».

Внаслідок перекладу німецького тексту на початку XV століття виник старочеський «Ьисібаг». Оригінал не зберігся, а найстаршим відомим текстом старочеської редакції є єдиний зафіксований рукопис середини XV століття, так званий Ги^ґепЬе^ку ткор^ із князівської бібліотеки замку Кршівоклат (Кгіуокіаї). У збірках Страговської бібліотеки та Національного музею в Празі зберігаються примірники першодруку - «Ьисібаг» за 1498 рік, який у Пльзені випустив Мікулаш Бакаларж. Протягом наступних століть первісний текст часто передруковувався і перероблявся, передусім у XVII та XVIII століттях, спорадично - у XIX-тoмy, коли він з'являвся між так званими ярмарковими книжками для народного читання. Дослідженням чеських версій люцідарного тексту на межі XIX-XX століть займався Ченєк Зібрт.

Кожна нова копія чи пізніше книжкове видання містили, крім необхідних мовних чи графічних поправок, також актуальні тогочасні спостереження і натяки, доповнення з інших книг, передусім гербаріїв, космографічних чи астрологічних трактатів. Це стає зрозумілим з огляду на те, що в чеському середовищі «Ьисібаг» читався протягом чотирьох століть. Деколи спроби актуалізувати текст «люцідарія» відповідно до нових знань і поглядів допроваджували аж до того, що залишалася лише назва книги, загально знана й улюблена, популярна форма діалогу між учителем та учнем, але зміст уже абсолютно відрізнявся від первісної редакції. Плутанина в найрізноманітніших версіях ставала причиною того, що погляди на чеський «Ьисібаг» були дуже різноманітними, відтак чеські «люцідарні» тексти не заохочували дослідників до аналізу. Через те в цьому випадку було б дуже важко реконструювати стемму, і дерево родоводу виглядало б досить розгалуженим.

Правдоподібно вже в ХУІ-му, але найпізніше - в середині наступного століття, «люцідарний» текст з'являється і в українському літературному середовищі. Спочатку він вважався специфічним «малоруським» варіантом російської редакції, що виникла на основі німецького перекладу, однак у кінці XIX століття з'явилося кілька досліджень, в яких висловлювались припущення, що українська редакція твору могла би бути прямим перекладом з чеської мови.

Так, Євфімій Карський у своєму критичному виданні «Люцідарія» «малоруської» редакції відсилає до праці «Бїагосезку Ьиеібаг» Зібрта. Карський тут опублікував текст, що найвірогідніше датується ХУІІ століттям; на основі історично-лінгвістичного аналізу він висловлює переконання про прямий переклад української редакції з чеського джерела. Дослідження Карського продовжив Іван Франко, опублікувавши дві «українсько-руські» версії «Люцідарія», а саме тексти, що містяться в Сокольському і Боршевицькому рукописах.

Згідно з новим поглядом на середньовічні тексти ми характеризуємо чеську й українську редакції «люцідарія», як, зрештою, всі мовні мутації, що творять європейську «люцідарну» традицію, як «відкритий» текст, коли кожна нова рецензія чи версія видозмінюється, скорочується чи доповнюється переписувачем чи пізнішим редактором.

І хоч відповідно до всіх свідчень у чеському середовищі функціонував «Ьиеібаг» переважно вже в друкованих екземплярах, я переконана, що як документ (який твориться сукупністю текстових варіантів) його можна характеризувати як текст, що має ознаки рукописних копій. Йдеться про твір із надзвичайно широкою варіативністю текстів, через яку не дійшло до текстової стабілізації, типової для друкованого середовища.

Хоч можна заперечити, що первинне й інспіраційне джерело, «Біиеібагіит», таки має свого автора, однак в силу своєї нестабільності і довільності «люцідарні» тексти наділені всіма атрибутами анонімного твору. Для манускриптів є типовою «незавершеність». Саме такими незакінченими є тексти різних мовних редакцій «люцідаріїв», що з кожною новою копією чи передруком приносять нові переробки, доповнення, правки. Виправлення, які з'являються в тій чи іншій переробці, можуть слугувати істотним внеском до пізнання культурного й соціального середовища досліджуваного періоду. Це стосується, крім іншого, і тих переробок, у тексти яких під впливом реформації було внесено тенденційні вставки, що по-новому обговорюють теологічні питання, особливо есхатологічні.

Український «Люцідарій» існував лише в рукописах, і його текстова варіативність не є обширною. Удоступнення цифрових факсиміле дало б змогу створити простір для порівняння збережених текстів літературної пам'ятки і далі для її історичного і соціокультурного вивчення.

Основою «нової філології» є доступ до оцифрованих повних текстів первинних документів у їхньому первісному вигляді. Цифровому факсиміле оригінального документа, яке і є так званою «цифровою книгою», буде забезпечено заголовок, фоліацію чи пагінацію. Ідеально, коли разом із факсиміле рукопису будуть доступні і критичні видання - тобто впорядкований текст із редакторськими рекомендаціями (буде виправлено пошкоджене чи нерозбірливе місце в тексті, при цьому використано відповідний уривок з іншого збереженого тексту твору). Водночас буде долучено відомості про літературу питання.

Цифрове факсиміле не передає достатньо достовірно фізичний характер оригінального документа, але для дослідників, що займаються рукописною традицією і трансмісією текстів воно є безперечним надбанням. Адже науковці отримують змогу, сидячи за власним комп'ютером, шукати й вивчати документи з історичних фондів, які досі були важкодоступними. «Нова філологія», отже, є водночас викликом і новими можливостями для дослідників (фахівців і нефахівців), які всі збережені примірники досліджуваного твору (в ідеальному випадку) можуть порівняти в цифровому вигляді.

Дослідницьким намірам «нової філології» суттєво допомагає проект Національної бібліотеки ЧР «Мапшсгіріогшт» розпочатий близько десяти років тому як відкритий каталог історичних фондів і розширений спочатку до цифрової бібліотеки фотокопій манускриптів, інкунабул,інших історичних документів, а згодом - до порталу, що надає доступ до повних текстів у рамках електронної бібліотеки. Протягом кількох останніх років до проекту «МапшсгірШгіит» долучено оцнфровані рукописи, інкунабули й інші документи багатьох чеських та закордонних установ. Врешті, виникло віртуальне дослідницьке середовище, що на сьогодні надає доступ до понад п'яти мільйонів цифрових документів.

Якщо ми задамо на порталі «МапшсгірШгіит» пошук назви «ЛпеМаг», то отримаємо посилання на різні текстові варіанти цього твору. Знайдемо тут, наприклад, першодрук 1498 року, де до цифрового факсиміле додано повний відредагований текст і опис документа. Для вивчення супровідної літератури, що стосується досліджуваного твору, послужать два інші портали НБЧР.

Портал «Кгатегіш» (http://kramerius.nkp.cz) удоступнює цифрові факсиміле періодичних видань і монографії. Мотивацією для створення системи була повінь у Празі в 2002 році і велика кількість знищених і пошкоджених книг. Переформатування документів було використано як один із способів їх порятунку або компенсації пошкоджених фрагментів.

«WebArchiv» (http://www.webarchiv.cz) забезепечує доступ до первісних інтернет-публікацій, упорядкованих у цифровому архіві. Метою є зархівувати все (або основне), що було будь-коли оприлюднено в інтернеті на чеських інтернет-сторінках.

Нова філологія, звичайно, становить конкуренцію для традиційної текстології. Водночас із забезпеченням вільного доступу до рукописів і стародруків, безперечно, відбувається демократизація доступу до культурної спадщини загалом, що стає надбанням не лише виключно невеликої групи дослідників, але й нефахівців, яких вона теж спроможна зацікавити.

Размещено на Allbest.ru