Феноменологія и етика дослідження. Пограним: пошук нової наукової мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феноменологія и етика дослідження. Пограним: пошук нової наукової мови

кордон рубіжність конфліктний

Наприкінці ХХ ст. Кліффорд Гіртц констатував: у найближчому майбутньому розвитку політичної теорії може стати на заваді її власна мова, яка віддає перевагу узагальненням перед конкретною аналітикою. «Жанри описання чи судження, які є у нашому розпорядженні, не надто придатні для багатогранного, заплутаного, невпорядкованого й мінливого світу, у якому ми живемо». Відштовхуючись від цієї констатації, Егберт Ян наголошував на нагальній необхідності навчитися «диференційовано аналізувати й узагальнено синтезувати», виходячи за рамки «єдиної і в принципі безкінечної потреби у диференціюванні» Национализм в поздне- и посткоммунистической Европе. - Т. 1. - С. 17-89, 369-. Ішлося, зокрема, про пошук відповідей на питання: чи сумісний етнонаціоналізм з демократією? Як узгодити визнання права на національне волевиявлення з проблемою територіальної цілісності держав? Чому у 80-90-х рр. ХХ ст. завершилися невдачею спроби реформ, метою яких оголошувалася справжня федералізація? Зміцнюватиметься чи, навпаки, слабшатиме зв'язок національності з територією і які шанси на успіх у сучасному світі мають сецесіоністські рухи?

Нині, у контексті «гібридної війни» на Сході України, пошук нової наукової мови переростає рамки практичного завдання і стає потребою чіткої концептуалізації субдисциплін, наукових напрямів, передачі смислових відтінків термінів і понять. Відповідь на запитання: «якими мають бути обриси й межі сучасної регіональної історії?», сьогодні доводиться відшукувати з урахуванням безлічі негативних процесів і явищ: світової «неотурбулентності», небаченого потягу до розширення ареалів насильства, активізації сепаратистських проявів, переростання сепаратизму у тероризм. Попри часте вживання поняття «регіональна історія» має доволі розмиті обриси, химерно поєднуючи зовсім різнопланові сутності, як, приміром, історичне знання про реально існуючі й «уявлені» регіони чи доробок істориків, що працюють «поза центром». Предметне поле регіональної історії можна розширювати за рахунок історії кордонів, порубіжних територій, історичних рефлексій довкола регіональних сюжетів, процесів формування регіональної свідомості й відповідної ідентичності, дослідження «образів» окремих територій. У кінцевому рахунку під поняття «регіональна історія» можна підвести усе те, чим займається історична регіоналістика, здійснюючи до того ж екскурси в суміжні галузі соціогуманітарного знання - соціальну психологію, культурологію, конфліктологію тощо. Але навряд чи в такий спосіб вдасться знайти такий відповідник німецькому Zeitraum, який вивів би проблему співвідношення регіонального простору й історичного часу поза звичні рамки метафоричного моделювання.

Новий погляд на феноменологію й етику погранич потребує чіткого означення не лише дисциплінарних полів, але й нової системи понять, що передають відтінки взаємодій і «взаємовідштовхувань»; поки що можна констатувати лише початок формування відповідного тезаурусу. Єдине, що виразно проглядається: вертикальну модель знання замінює горизонтальна - з особливим інтересом до проблеми «пов'язань і взаємозв'язків (interconnectedness:)», а також мереж, поза якими не може існувати жоден організм. Новий тезаурус вибудовується навколо пласких альтернатив (flat alternatives) і реляційних підходів (relational approaches), а в ролі основних понять фігурують горизонтальні взаємини, асоціації, цілості (assemblages), симбіотичні зібрання (symbiotyczny zbiorowosCi), сплетіння (entanglement). Утім, якщо пильно придивлятися до нових підходів (один з них пропонує Кваме Ентоні Аппіа у книзі про космополітизм ) легко помітити, що йдеться по суті про Appiach K.A. Cosmopolitanism: Ethics in a world of strangers. - New York, 2006. етичні принципи толерантності й доброзичливості у спілкуванні з Іншим. Про «емфатичну цивілізацію» в епоху глобальних криз пишуть як про своєрідний ідеал у спілкуванні представників різних рас і націй; з'явився й термін homo empaticus на означення зрілої й толерантної людини .

Прослідковування етимології термінів і понять - завдання, яке послідовно розв'язується на шляхах концептуалізації історичної регіоналістики, урбаністики, історичної лімології та інших відгалужень історичного знання. Щоправда, поліфонічність і об'ємність предметних полів далеко не завжди дають змогу визначити межі допустимої транссловації понять, що для вітчизняної соціогуманітаристики поки що лишається складним завданням. Доволі часто вона заміщується метафоричним моделюванням - найпоширенішим прийомом, який легко стирає грань між історією як наукою і штучними іміджевими конструкціями; останні у кращому випадку виборюють своє право на існування в системі колективної пам'яті. У гіршому - вони просто задаються новітніми міфотворцями з метою впливу на політичні настрої у потрібному їм руслі. Від ступеня майстерності того чи іншого історика чи публіциста залежить, чи здобуде такий конструкт право на існування, чи залишиться у межах інтелектуальної гри.

Якщо говорити у цьому контексті про зміст категорії «Південна Україна», то не так вже й складно відмежувати від окреслених територіально географічної цілісності чи економічного регіону той «уявлений конструкт», який став дієвим чинником впливу на суспільну свідомість. І хоч «винайдення традиції» (термін Е. Гобсбаума) тут виявилося переобтяженим амбівалентністю ціннісних орієнтацій та нашаруванням різних маніпулятивних технологій, правомірно говорити про Південну Україну як про відкриту семіотичну систему зі своїми критеріями символізації й культурними кодами. Місцеву субкультуру з явними ознаками глибокої поляризованості суспільних настроїв легко зрозуміти через цінності, ідеали, знакові системи, які застосовують представники певних суспільних груп чи політичних сил для «огранювання» власного орієнтаційного простору. Кожна з цих знакових систем забезпечує для групи комунікативну, компенсаторну та інші функції, які формують своєрідну ауру «контркультури» щодо домінуючих у даному регіоні культурних настанов. Доманська Е. Куди прямує сучасна гуманітаристика? // Український гуманітарний огляд. - Вип. 16-17. - К., 2012. - С. 116-131.

Варто мати на увазі, що навіть у міжнародному (англомовному) слововжитку глосарій кордонів і погранич не відзначається чіткістю. Набір термінів, застосовуваних у рамках Border (Boundary) Studies доволі широкий (border, borderland., bordier zone, boundary, frontier), але практика їх застосування неусталена - інколи вони використовуються як синоніми, частіше робляться спроби (не дуже вдалі) їх розмежування. У баченні Х. Доннана та Т. Вілсона термін border має використовуватися на означення: 1) юридичної лінії проходження кордону; 2) агентів та інститутів держави, які демар- кують кордон і підтримують його режим; 3) «зон домовленостей», якими регулюються відносини на порубіжжях. Утім, для останнього випадку значення поняття «фронтир» уявляється їм більш придатним. Чіткіше формулює відмінності австралійський географ В. Прескотт. У його трактуванні bound.ary - це розмежувальна лінія між країнами та їхніми територіальними утвореннями, а frontier - зона, що відрізняє заселену територію від ненаселеної, або політичний простір, на який впливають суміжні країни. Поняття border та boundary він вживає як синонімічні - на означення територій, що складаються з двох периферійних зон суміжних країн.

Вже згадуваний американський історик А. Мегілл вважає, що розмаїття політичних режимів змушує дослідників урізноманітнювати термінологію кордонів і говорити не просто про кордон, а про кордон-border, кордон-boundary і кордон-frontier. При цьому border застосовується ним як загальний термін, що стосується усіх маркерів просторового поділу території між політичною державою й тим, що перебуває поза її межами. Що ж до Ьоundary і frontier, то він пропонує розглядати ці терміни у квазі-діалектичній опозиції один до одного. Boundary у його баченні - точно визначена лінія, що відрізняє одну частину території від іншої. Кордон-frontier більш «зональний», ніж «лінійний». За наявності кордону-фронтиру доволі часто неможливо точно встановити, де саме проходить державний кордон.

Спроби окреслення типології кордонів у Мегілла базуються на класифікаціях Чарльза Майера, ґрунтованих на функціональному призначенні міждержавних рубежів. Кордони держав, що протистоять одна одній як ворожі, позначаються терміном «anti-adver- sarial» (спрямований проти суперників). Для інших типів кордонів застосовуються поняття «прото-територіальний» (proto-territorial), «захисний» (anti-incursive), «фіскальний» (tributary). Природно, що такі типології є умовними, що визнає і сам Мегілл Мегилл А. Границы и национальное государство. - С. 43-49..

Зрозуміло, що коли доходить справа до практичного розмежування цих понять, без термінологічної плутанини обійтися важко. У російськомовних та україномовних дискурсах ця небезпека особливо відчутна. Поняття «пограничний простір», «прикордонна зона», «прикордонна територія» поза закладеним у них офіційно-правовим змістом репрезентовані далеко не повною мірою.

Поняття «лімологія» в принципі є україномовним еквівалентом терміна Border (Boundary) Studies; і тут і там кордони - головний предмет дослідження. Російські та білоруські науковці, які вже істотно просунулися на шляху концептуалізації кордонознавства як дисципліни, все ж намагаються відшукати між ними певну різницю, наголошуючи на міждисциплінарності досліджень, здійснюваних у його рамках.

Головний редактор білоруського профільного журналу «Перекрестки» І. Бобков звертає увагу на поняття, які, згідно давній традиції європейського мислення, прагнуть до універсальної, тобто незалежної ні від яких локальних контекстів, змістовності. Терміни «пограниччя», «етика», «транскультурність» у сполученні з поняттям «білоруський досвід», на його переконання, утворюють динамічну цілісність, яка внаслідок зіткнення у просторі мови різних смислів не завжди піддається раціональним поясненням. Ані універсалізація унікального, ані, навпаки, унікалізація універсального тут не можуть бути панацеєю. «Пограниччя лежить по обидві сторони від кордону, і його топонімічний статус парадоксальний: пограниччя набуває певної цілісності через факт власної розділеності, тобто через динамічну подію розмежування, зустрічі й переходу Свого й Чужого, чи Єдиного й Іншого. Саме ця динамічна подія відповідає тому, що в європейському мисленні називається сутністю, центром, принципом, першопричиною, Богом... Але пограниччя, побачене із центру, не існує ні як онтологічна, ні як топологічна цілісність, або, якщо переформулювати цю думку з перспективи онтології, центру, пограниччя існує лише як механічне поєднання двох периферій, розділених кордоном. Щоб справді побачити пограниччя, ми повинні уявити собі якусь іншу онтологію, знайти іншу метафору» Бобков И. Этика пограничья: транскультурность как белорусский опыт // Перекрестки. - 2005. - № 3-4. - С. 128..

Якщо розглядати кордон як розрив тотожності, місце зустрічі й переходу свого в чуже, міркує далі Бобков, у пограниччі не варто бачити звичайну периферію: динаміка простору тут ґрунтується не на одержанні імпульсів від центру, а на зіткненні сутностей, їхньому розмежуванні й поєднанні. І саме у присутності кордону виразно дає про себе знати агресивність. Саме тому «культурне пограниччя (чи культура пограниччя) - це не тільки геокультурний (топологічний), але й екзистенційний феномен». А процес індивідуальної самоідентифікації з усім культурним простором - не стільки подія приєднання до іншої ідентичності, скільки процес балансування між у поліцентричному просторі культурної багатоманітності.

У вітчизняному слововжитку справа вибудови кордонного тезаурусу значною мірою ускладнена наявністю паралельних термінів кордон, границя фронтир, межа. Найуживаніше поняття «кордон» побутує і у широкому сенсі («межа», «перехід»), і у більш вузькому, територіальному значенні («границя»). З визначенням пограниччя справа ще складніша.

На перший погляд, відповідь самоочевидна: це територія, наближена до кордону і залежна від тих комунікативних потоків, які він забезпечує. Але така загальна відповідь не дає уявлення ані про відстані, ані про ступінь залежності, ані про механізми впливу «кордонності». Фахівці фіксують увагу на полісемантичності поняття «пограниччя» і навіть доводять, що «докладна і точна дефініція «пограниччя» неможлива» Коган В.М. Феномен пограниччя в соціокультурному вимірі // Автореферат. - Сімферополь, 2008.. Можна погодитися і з тими дослідниками, які вважають: як просторово-соціальний і просторово-культурний феномен пограниччя має більш-менш визначені обриси лише в залежності від тієї чи іншої його інтерпретації.

В. Кравченко, приміром, звертає увагу на те, що в російській (відповідно й українській) мові поняття «фронтир» набуває не стільки географічного чи культурного, скільки певного мілітарного змісту. Розрізняє він також поняття «порубіжжя» й «пограниччя» - перше в його баченні ближче до поняття контактної зони, тоді як друге більше відноситься до території, що визначена політичним кордоном, а також до чітко окреслених культурних, релігійних чи мовних областей Кравченко В. Харьков/Харків: столица Пограничья. - С. 25.. От тільки з чіткими визначеннями при дослідженні порубіжних територій доводиться мати справу нечасто.

Наскільки продуктивною є концепція фронтирів для подальших наукових пошуків в українській історіографії - проблема, на яку важко дати однозначну відповідь. З одного боку, сила традиції відчутно впливає на історіографічний процес. З другого - вже явно відчувається необхідність істотного переосмислення запропонованих у свій час Ф. Тернером підходів. Модуль зіткнення цивілізації з варварством явно не витримує випробування часом, і, зрештою, у теоріях фронтирів лишається лише акцент на рухливості населення й колонізаційних переміщеннях. Очевидно, що новий погляд на феномен номадизму здатен остаточно зруйнувати підвалини, на яких теорії фронтиру вибудовувалися упродовж століття. Чи не час замінити їх більш конструктивними у межах нової субдисципліни - історичної лімології?

Використовувати й надалі для аналізу непростих українських реалій концепт фронтиру чи відмовитися від нього - справа особистих уподобань кожного дослідника. Як вдала метафора він, безумовно, має право на існування. А в понятійному ряду, принаймні в ролі оціночного критерію, більш органічним для аналізу контактних/конфліктних зон є, на наш погляд, концепт рубіжності й погранич.

Під виразним впливом постмодернізму проблема пошуку нової наукової мови по суті перетворилася на проблему конструювання нових значень, способів і типів комунікації. Продуктивні інтерпретаційні парадигми сьогодні вибудовуються в руслі «мережевих підходів» на стиках різних наукових дисциплін і різних дискурсів, у контексті переосмислення основоположних проблем гібридності, рубіжності, лімінальності, демаркаційних ліній. Відштовхуючись від визнання «зовнішніх» і «втутрішніх» контекстів історичної дійсності, соціогуманітарії вибудовують культурно-орієнтовану картину минулого й теперішнього на фундаменті нових когнітивних практик і «конструктивних альтернатив».

Загалом можна констатувати, що проблеми із семантикою понять, використовуваних у дослідженнях погранич, виявилися доволі складними - насамперед через розмаїття відповідних термінів у різних мовах. В англійській мові їх три - border(land), frontier, boundary, у французькій також три - frontiиre, confins, limite. У російській мові дослідник має можливість обирати між поняттями «граница», «край», «окраина», «рубеж», український вибір ще ширший (границя, грань, межа, кордон, рубіж).

І все ж без бодай приблизного визначення пограниччя неможливо окреслити предметне поле відповідних просторових досліджень. На наш погляд, пограниччя є просторово обмежена територія (регіон) і відповідно організований соціум, чия залежність від кордону зазвичай є більшою, ніж залежність від центру. Залежно від того, які функції (бар'єрні, фільтруючі, консолідуючі) виконує у кожному конкретному випадку кордон, розрізняють типи погранич: стикове (з переважанням бар'єрної функції), перехідне (з переважанням функцій культурної взаємодії), фронтирне (регіон освоєння). За ступенем культурної дистанції між соціокультурними спільнотами, що межують і взаємодіють, пограниччя можуть бути культурно-варіативними чи культурно протиставленими. За домінуючими культурами всередині погранич розрізняють бікультурні та полікультурні типи, симетрично-культурні та асиметрично-культурні пограниччя.

Для історичної лімології, яка нині проходить процес власної концептуалізації, такі підходи виявляються вельми перспективними. Адже всі ті негативні явища, які стимулюють їхнє утвердження (економічна криза, міграції, дедалі потужніші стихійні лиха, почастішання масових убивств та тероризму) концентруються здебільшого у «кордонному» просторі. Для їх пояснення єдино придатним виявляється компліментарний підхід - із поєднанням гуманітарного, соціального та природничого знання. За Е. Доманською, «ключовими дослідницькими проблемами для постгуманітаристики є межі видової ідентичності, взаємини між тим, що людське і нелюдське (зв'язок людини з середовищем, технологією, тваринами та речами), а також питання біовлади, біополітики та біотехнологій. Ідеться, звісно, не про виключення людини з досліджень, а про критичний підхід до її сприйняття як пана чи центру всесвіту». Гуманітаристика, про яку йдеться, може бути охарактеризована як екологічна, багатовидова та неантропоцентрична - хоч у даному разі вихід поза межі антропоцентризму не означає відмови від антропоморфізму, «бо ми здатні пізнати світ лише з людської перспективи».

Інша річ, що далеко не всі підходи й тенденції, які, найімовірніше, свідчать про когнітивний «поворот» до речей/матеріальності та до дієздатності, легко узгоджуються один з одним; частіше парадигми й теорії суперечать одна одній. Необхідної метамови для концептуалізації постгуманітаристики ще немає. Отже, якщо говорити про етичне спрямування сучасної історичної лімології, то варто обирати з-поміж традиційних і нетрадиційних підходів саме ті, які вписуються у позитивно зорієнтовану гуманітаристику - ту, яка вибудовує почуття безпеки й базується на етиці солідарності. Шукаючи відповідь на питання, поставлене у свій час Бруно Латуром - «чи (і як) ми можемо жити разом?», можна, зрозуміло, вправно оперувати поняттями «чужий», «дистанція», «конфлікт» і т.п. Але значно продуктивніше наповнити зрозумілими смислами поняття «сусід», «спільнота», «співтовариство», «транскордонна взаємодія» тощо.

Терміни пограниччя і прикордоння часто вживаються як синоніми. Смислове наповнення цих понять, однак, відмінне. Прикордоння - поняття політико-географічне; здебільшого ним позначають вузьку (від 5 до 100 км) смугу обабіч кордону. Пограниччя - не стільки географічне, скільки історико-культурне поняття. Ним позначаються регіони різних розмірів, які є внаслідок свого близького до кордону розташування ареалами перетину різних політичних, культурних, релігійних та інших впливів і міжетнічних контактів. Тією чи іншою мірою кожен такий регіон продукує і артикулює власну ідентичність, відмінну від тих обох, які мимоволі «схрещуються».

Географи-міжнародники увели в обіг поняття «бар'єрність» і «контактність» як критерії оцінювання рівня прикордонної безпеки. Першим терміном позначається здатність кордону бути ефективним рубежем проти нелегальних і небажаних транскордонних потоків, другим - спроможність забезпечити проникність для потоків бажаних. У зв'язку з цим постійно зазнають уточнень поняття «пограниччя», «погранична територія», «трансгранична територія», «транскордонні географічні структури», «регіональні пограничні підсистеми» тощо. Термін «пограниччя» (порубіжжя, borderland) зазвичай застосовується на означення прилеглої до кордону (з одного або з обох боків) зони, виділення якої здійснюється на основі сукупності специфічних ознак, важливих для досягнення певної мети. Погранична територія - ареал, в якому здійснюється реальна або потенційна взаємодія (взаємовплив) сусідніх держав. Трансгранична територія - відносно цілісна природно-антропогенна система, що складається як мінімум із двох взаємопов'язаних приграничних територій і є сферою геополітичних інтересів сусідніх країн. Сподіваємося, що нам вдалося бодай наблизитися до розмежування цих понять у колективній монографії «Схід і Південь України: час, простір, соціум» (2014). Націоналізм у ній розглядається не стільки як різновид політичної ідеології, скільки як світоглядний принцип, специфічний стан свідомості певних суспільних страт і політичних сил. Особливу увагу приділено аналізу своєрідного «гегемоністського» націоналізму, що ідеологічно й політично обслуговує російську агресію на Південному Сході України.

Польський історик В. Вжосек розглядає поняття «кордон» і «граничність» як мисленневі категорії, що допомагають з'ясувати сутність ідеї скінченності й/або перервності. Ідея граничності у його баченні (перекладачі на українську мову не зовсім точно, на наш погляд, передають її поняттям «межовість») має сильні просторові асоціації, які виразно домінують над темпоральними. При цьому він відштовхується від думки Г. Зіммеля: «Соціологічний факт - це те, що люди відмежовуються від сусідів. А чи будуть вони вважати кордоном (межею) гору, ріку або ущелину, чи проведуть її в чистому полі, то вже є конкретне «просторове наповнення». Простір сам по собі нічого не означає. Це люди надають йому сенс і відповідно в ньому діють».

У різних дискурсах, за Вжосеком, використовуються або дефініції, або метафори границі. В історіографії поняття кордону (межі) виступає одночасно у своїй метафоричній загадковості та багатоманітності. Суперечки, конфлікти, угоди та війни ведуться довкола кордонів. «Кордон» в історичній репрезентації є те, що під ним історично розуміють, а отже, ним може бути обшир територій, населення яких становлять люди, підпорядковані певному керманичеві, обсяг воєнного контролю над територіями, обшир держави та обов'язкового права, обсяг прав династії. Кордони делімітовані й охороняються або ні, визначені прикордонними заставами або митницями.

Багато що залежить і від того, міркує Вжосек, хто виступає суб'єктом визначення чи «уявлення» кордонів. Від політичних кордонів, які проводяться волею держав, монархів тощо, відрізняються ті, які визначаються культурними практиками: господарчими, торгівельними, релігійними. Так з'являються границі дифузії, поширення та наслідування - межі протестантизму, бароко, Реформації і т.п. Завжди треба враховувати полісемантичність поняття «кордон» - це може бути і межа, окраїна, і сполучна ланка між культурами, і бар'єр, і «простір між». Концепція гетеротопії у Мішеля Фуко випливає з положення про змінність простору та його внутрішніх меж, які визначаються делімітуючими соціальними практиками, соціальними знаннями та ментальністю .

Як бачимо, питання про те, чому проблеми формування територіальних ідентичностей виявляються «легкозаймистими», надзвичайно складне; шукати простих і однозначних відповідей тут, очевидно, не варто. Однак уведення його у контекст «взаємодії на пограниччях» у широкому хронологічному діапазоні все ж обіцяє певне наближення до розгадки «секретів несумісностей». В усякому разі очевидно, що закладені в далекому минулому стереотипи світосприймання й реагування на «виклики долі» здатні відлунювати в сьогоднішній день і несподівано проявлятися у поведінкових реакціях і електоральних уподобаннях.

До сказаного варто додати, що сучасні конфлікти цінностей майже не підвладні традиційним методам врегулювання і швидко розростаються до рівня міжцивілізаційних протистоянь. Доктрини Вжосек В. Історія - Культура - Метафора. Постання некласичної історіографії. Про історичне мислення. - К., 2012. - С. 221-230. й інструменти миротворчої діяльності девальвовані. Політологи дедалі частіше визнають: у конфліктах нового покоління мобілізація ресурсів відбувається на ментальному, ціннісному рівні, тому вони здатні об'єднувати величезні маси людей. «Для провідних світових держав, що прагнуть глобального лідерства, сьогодні вигідніше зробити конфлікт керованим і потім використати його у своїх цілях, ніж сприяти його мирному розв'язанню» .

Проблема інваріантності в осмисленні суспільних процесів ускладнена тим, що ми майже ніколи не маємо справу з осмисленим вибором певною порубіжною спільнотою того чи іншого сценарію власного розвитку. Незалежно від того, усвідомлюють це її політичні еліти чи ні, результат тут детермінований як попереднім розвитком, так і геополітичними інтересами «центрів впливу».

Размещено на Allbest.ru