Вивчення прислів’їв в англійському дискурсі з урахуванням структурно-семантичних та комунікативно-прагматичних аспектів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Мова це цілий світ з властивою йому структурою, системою цінностей, проблемами і переживаннями. Прислів'я та приказки, фразеологізми, неологізми, крилаті вирази та інші засоби роблять мову більш яскравою, образною, насиченою і таким чином, стимулюють комунікативну, пізнавальну і естетичну мотивацію до оволодіння мовою.

Прислів'я являють собою елемент народної творчості, який дозволяє стисло й образно висловити народну мудрість, відобразити історію і світогляд народу, його звичаї, традиції, звичаї і ціннісні орієнтири. У них здоровий глузд і гумор, емоційна виразність і здатність виражати почуття і настрій, національну своєрідність і глибинe культури народу носія цієї мови.

Прислів'я надають можливість познайомитися з життям і культурою народу, для якого дана мова є рідною, переконують нас в тому, що у різних народів можуть бути однакові погляди і моральні цінності. Вивчення прислів'їв сприяє розумінню менталітету та національного характеру носіїв цієї мови. Прислів'я охоплюють велику частину людського досвіду.

В. П. Феліцина визначає прислів'я як ціле завершене судження, яке завжди має яскравий емоційний ореол.

В англійській мові живуть сотні прислів'їв. Вони створювалися багатьма поколіннями людей, розвивалися і удосконалювалися протягом століть. Необхідно відзначити, що багато англійських прислів'їв багатозначні, що робить їх важкими для тлумачення і порівняння. Проте, важливо пам'ятати, що, складаючись у різних історичних умовах, англійські прислів'я для вираження однієї і тієї ж або подібної думки часто використовували різні образи, що, у свою чергу, відбивають різний соціальний уклад і побут народу і часто не є абсолютними еквівалентами.

Питаннями походження прислів'їв і приказок займалися вітчизняні і зарубіжні вчені-лінгвісти: Ш. Арора, Р. Рейдаут, К. Уіттінг, А. Тейлор, М. Ф. Аліференко, Ф. С. Бацевич, В. В. Виноградов, І. Р. Гальперін, Є. О. Журавльова, В. А. Маслова, Г. Л. Пермяков, М. М. Шанський та інші.

Актуальність обраної теми зумовлена чітко вираженим потужним комунікативно-прагматичного потенціалом пареміологічних одиниць в цілому та прислів'їв зокрема, що і обумовлює їхнє частотне вживання у мовленнєвій діяльності людини.

Матеріалами дослідження виступають художні та публіцистичні тексти з частим вживанням прислів'їв.

Мета роботи комплексне вивчення прислів'їв в англійському дискурсі з урахуванням структурно-семантичних та комунікативно-прагматичних аспектів.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі вирішується ряд завдань:

1) обґрунтування теоретико-методологічних засад дослідження;

2) визначення особливостей прислів'їв на ряду з іншими фразеологічними одиницями;

3) визначення джерел англійських прислів'їв;

4) виявлення та опис комунікативно-прагматичних особливостей прислів'їв.

Об'єктом дослідження виступають англійські прислів'я.

Предметом дослідження є комунікативно-прагматичний аспект англомовних прислів'їв.

Методи дослідження: кількісний, текстовий, синергетичний, структурний, функціональний.

Теоретична значущість роботи полягає в розширенні знань про комунікативно-прагматичний аспект прислів'їв.

Практична значущість дослідження виявляється в можливості використати результатів при викладанні спецкурсів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНОГО АСПЕКТУ ПРИСЛІВ'ЇВ

1.1 Прагматичні аспекти досліджень в сучасній лінгвістиці

Мовленнєва діяльність є одним із центральних елементів життєдіяльності людини, а кожна діяльність пов'язана з деякою метою. Мовленнєва діяльність не виключення: в її основі лежать певні мотиви, і вона незмінно спрямована на досягнення певних цілей. Як відзначає О. Г. Почепцов, вивчення мови в дії, тобто не як деякого утворення, позбавленого будь-якої функції, а як одного з найважливіших знарядь, що людина використовує у своїй діяльності, є основною ознакою прагматики.

Термін «прагматика» був введений у науковий ужиток одним із засновників семіотики загальної теорії знаків Ч. Моррісом. Він розділив семіотику на семантику вчення про відношення знаків до об'єктів дійсності, синтактику вчення про відносини між знаками, і прагматику вчення про відношення знаків до їх інтерпретаторів, тобто до тих, хто користується знаковими системами. Прагматика, таким чином, вивчає поведінку мовних знаків у реальних процесах вербальної комунікації.

Як зазначають Г. Брюннер і Г. Граефен, прагматика це наукова дисципліна, що вивчає конкретне вживання мови, а також умови цього вживання. Також прагматику розглядають як наукову дисципліну, що досліджує мову як форму соціальної дії, як інтеракцію між комунікантами в конкретних ситуаціях спілкування.

Ф. С. Бацевич визначає прагматику як напрям сучасної лінгвістики, який ґрунтується на виявленні та описі функціонування суб'єктивного чинника в Мові, Мовленні та Комунікації як модусах існування живої природної мови.

Н. Д. Арутюнова трактує прагматику як область дослідження в семіотиці і мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні.

Вищезазначені дефініції є різними за звучанням, але суть залишається незмінною: прагматика це наукова дисципліна, що вивчає вживання мови в реальних процесах вербальної комунікації. Вивчення прагматики висловлювань становить важливу область мовних знань, тому що володіння мовою вимагає не тільки уміння будувати висловлювання (мовна компетенція), але й уміння правильно вживати їх в актах мовлення для досягнення необхідного комунікативно-функціонального результату (комунікативна компетенція).

Людське мислення, відображаючи в мові об'єктивний світ, вносить елемент суб'єктивності, обумовлений складним характером пізнавальної діяльності людини. Суб'єктивний елемент зберігається на рівні мовної інтерпретації думки і впливає на процес відображення зовнішнього світу у мовній системі: залежно від глибини пізнання людиною реального світу, від правильного бачення його, цей світ буде представлятися в мові в більш-менш адекватному вигляді. З цього випливає, що метою лінгвопрагматики є вивчення мови в контексті соціальному, ситуативному тощо, тобто дослідження мови як засобу комунікації.

Межі прагматичної теорії і практики ще не цілком визначилися і залишаються досить розмитими, проте вони відображають тісну взаємодію лігнвопрагматіки з такими областями гуманітарного (і власне лінгвістичного) знання, як теорія мовних актів, дискурс-аналіз, а також соціо-, етно- і психолінгвістика, антропологія та ін.

До кола питань, якими займається прагматика, відносять проблеми, пов'язані з суб'єктом мовлення (мовцем), адресатом (слухачем), стратегією і тактикою мовної поведінки, також досліджуються форми мовного спілкування, відносини між комунікантами, інтерпретація мови і перформативні висловлювання.

Лінгвістична прагматика тісно пов'язана з соціолінгвістикою і психолінгвістикою, з філософією природної мови, теорією мовних актів, функціональним синтаксисом, лінгвістикою тексту, аналізом дискурсу, теорією тексту, а також (в останні роки) з когнітивної наукою, з дослідженнями в галузі штучного інтелекту, загальною теорією діяльності, теорією комунікації.

У лінгвопрагматиці можна виділити дві течії: перша орієнтована на систематичне дослідження прагматичного потенціалу мовних одиниць (текстів, пропозицій, слів), а інша спрямована на вивчення взаємодії комунікантів у процесі мовного спілкування.

Представники першого напряму розглядають питання про встановлення меж між семантикою і прагматикою (Р. Познер, Дж. Р. Серль, Н. П. Анісімова). Досліджуються значення мовних одиниць, топікалізація умови істинності пропозицій / висловлювань та їх зв'язок з контекстом тощо, але не зачіпаються проблеми мовних функцій мовних висловлювань і ситуативно обумовлена ??сторона виражених в них пропозицій.

Другий напрямок лінгвістичної прагматики на початку 70-х років ХХ століття змикається з теорією мовних актів. Проявляється інтерес до максим Г. П. Грайса. Особлива увага приділяється правилам мовного спілкування, що організовують чергування мовленнєвих ходів комунікантів в діалозі, структурування та впорядкування у змістовому і формальному аспектах дискурсу, що визначає вибір мовних засобів і побудови висловлювань відповідно до вимог кількості, якості та релевантності переданої інформації, адекватного способу її передачі, визначення статусних ролей комунікантів та тощо.

Отже, під лінгвопрагматикою розуміють закріплене в мовній одиниці відношення адресанта до дійсності, до змісту повідомлення та адресата.

1.2 Прислів'я як особливий вид фразеологічних одиниць

Серед дискусійних проблем сучасної фразеології лишається питання встановлення межі фразеологічного масиву мови та співвідношення фразеологізмів із пареміями (прислів'ями, приказками, скоромовками, замовляннями, загадками, крилатими словами тощо). Номінативна структура фразеологічних одиниць різна й складна, адже до складу фразеології належать словосполучення, речення, і навіть мікротексти, тому деякі фразеологи пропонують відмежувати паремії від власне фразеологізмів, а в межах фразеології виділити окрему галузь пареміологію. Інші науковці вважають, що паремії слід вивести за межі фразеології і віднести їх до фольклористики. Українська дослідниця О. О. Селіванова вважає, що таке остаточне розмежування є «невиправданим, оскільки паремії та фразеологізми об'єднують ознаки відтворюваності, стійкості, культурної маркованості, а також високий рівень кумулятивності та трансляторності» [14, с. 645].

На думку прихильників так званого широкого розуміння фразеології, прислів'я слід розглядати як своєрідні фразеологічні одиниці комунікативного типу. О. В. Кунін зазначав, що «прислів'я повинні вивчатися і у фольклорі, і у фразеології, але з різних точок зору. У фразеології вони вивчаються як одиниці фразеологічного фонду мови, наділені своєрідними семантичними, стилістичними і структурними особливостями [7 , с. 17]».

Однак, В.Н. Телія бачить протиріччя у тому, що прислів'я, водночас будучи одиницями фразеології, відносяться і до фольклору, бо використовуючи цей критерій, можна зробити висновок, що і всі інші види фразеологізмів можна віднести до одиниць фольклору. Але з цим не можна погодитись. По-перше, фразеологізми, на відміну від паремій, не укладаються в поняття «жанру». По-друге, вони не мають повчального характеру [16, с. 95].

Підтримуючи О. О. Селіванову, у її твердженні про недоцільність відділення прислів'їв від інших фразеологічних одиниць, все ж доцільно було б зазначити їх відмінні риси.

Спираючись на визначення тексту Н. С. Болотнової «комунікативно-орієнтований, концептуально зумовлений продукт реалізації мовної системи в рамках певної сфери спілкування, що має інформативно-смислове і прагматичну сутності [1, с. 132]» можна стверджувати, що прислів'я є текстами, хоч вони і характеризуються стислістю, а саме виражаються однією пропозицією. Все ж з огляду на певні відмінності прислів'їв доцільніше було б визначати їх як тексти особливого жанру, в свою чергу спираючись на визначення, наведена в «Тлумачному перекладацькому словнику»: «жанр тексту це клас вербальних текстів, що виділяються на основі спільності структур, меж варіативності та використання в однотипних комунікативних контекстах [11, с. 54]».

Прислів'я виражають судження, узагальнену думку, мораль, на відміну від інших фразеологічних одиниць, що зазвичай позначають якесь явище, поняття чи предмет.

Для прислів'їв нехарактерна зміна значення кожного слова-складника в залежності від вживання їх поза цим сполученням, але саме сполучення стійке через часте вживання та нерідко ритмічну форму. В них римуються окремі слова, окремі частини чи навіть весь вираз. Вони різноманітні за формою вираження: може бути включений діалог чи монолог.

Класичне прислів'я за змістом завжди двопланове: має одночасно прямий план змісту висловлювання, точно відповідний значенням слів, що утворюють його, і алегоричний план змісту висловлювання.

Прислів'ями можуть стати тільки пропозиції, що мають, крім частого сталого використання в мовленні, широку семантику, що дозволяє співвідносити прислів'я з різними життєвими ситуаціями.

Прислів'я описують певну типову ситуацію. Ці ситуації відрізняються від звичайних мовних ситуацій своєю більш стійкою відтворюваністю. Одне і те ж прислів'я може вживатися в численних контекстах, що передбачає, по-перше, наявність інваріантних елементів у значенні цього прислів'я, по-друге, варіативні риси пояснюють можливість вживання даної мініатюри в безлічі ситуацій.

У Середні віки і навіть ще в кінці XVII ст. паремії в цілому та прислів'я зокрема часто мали статус загальновідомих, універсальних істин і використовувалися для підтвердження чи спростування якогось аргументу. Були складені довгі списки прислів'їв, щоб допомагати вченим чи студентам під час дебатів. З цією ж метою в англійську мову було запозичено багато паремій з латинської, грецької та інших континентальних мов. З кінця XVIII ст. їхня роль помітно спадає, зокрема в роботах освічених письменників вони почали вживатися вже як засіб «банальної мудрості», нерідко були об'єктом глузувань у наукових колах [13]. Переважна більшість прислів'їв та приказок склалася в сиву давнину й із того часу передається з покоління в покоління з тим самим значенням.

В прислів'ях відбиваються різноманітні сторони людського життя: міфологічні уявлення, війни, ворожі нашестя, хоробрість, мужність та героїзм народу. В них закарбувалися всі сторони діяльності народу, любов до рідної землі, прославляється праця. Прислів'я виникали в усіх прошарках населення. Анонімність створення можна визначати як типову рису прислів'їв.

В прислів'ях використовуються різноманітні художні засоби виразності: порівняння, метафори, уособлення, антитези. Часто прислів'я будуються на протиставленні.

За композицією вони поділяються на одночленні, двочленні та багаточленні. Більшість з них двочленні.

О.А. Іванчикова ділить прислів'я на два класи: частина прислів'їв, що вживаються в якості різного роду повчань, нагадувань про здобутий в житті досвід, не відносяться до фразеології; друга частина це прислів'я, які втратили зв'язок із ситуацією, що була їх першоджерелом, має безпосереднє відношення до фразеологічних одиниць [4, с. 111].

А.І. Генсьорський зазначає, що «від інших словосполучень вони відрізняються: а) з семантичного боку повнотою самодостатньої замкненої в них думки; б) із структурного боку частою двоскладовістю конструкції та досить стійким порядком компонентів [13]».

Дослідник Н. Ф. Алефіренко відзначає, що за своїм змістом і функціями прислів'я близькі до ліричної поезії. Їх призначення в тому, щоб в коротких афористичних формулах висловлювати ставлення народу до різних життєвих явищ [1, с. 22].

О. В. Магіровська вважає, що зміст прислів'їв специфічний. Всі разом узяті вони відображають життя повніше, ніж будь-який інший жанр фольклору [8, с. 207]. Тематика творів інших жанрів (казок, билин, історичних пісень) в тій чи іншій мірі обмежена, а тематика прислів'їв буквально безмежна. Вони реагують на всі явища дійсності, відображають життя і світогляд народу у всьому різноманітті, вони передають побутові, соціальні, філософські, релігійні, морально-етичні, естетичні народні погляди.

В. І Даль, аналізуючи глибинні структури прислів'їв, їх однозначність, говорить про наявність зафіксованих у змісті прислів'їв культурних концептів, ціннісних вимірів, що дозволяють виділити рамки їх вживання. Характер вживання прислів'їв, поширеність у різних шарах суспільства дають можливість застосовувати також соціолінгвістичні принципи їх дослідження, виділяти соціальну і навіть особистісну маркованість прислів'їв.

Як зазначає дослідник, «багатоаспектна природа прислів'їв була б неповною без акценту на їх поведінку в динаміці мови, без акценту на актуалізацію семантики прислів'їв у тексті і зміну їх формальних характеристик [10]».

Через свою різнооформленість деякі прислів'я мають варіанти і використовуються творчо. Є. А. Демиденко вважає, що при творчому перетворенні прислів'їв вдаються до заміни компонентів [5, с. 51]. У результаті цього процесу широке поширення в мові (набагато більш широке, ніж прислів'я у їхній повній формі) отримали деривати-фразеологізми, генетично пов'язані з прислів'ям, але на сучасному етапі розвитку мови мають самостійне вживання. При оказіональному вживанні прислів'я може набувати нетрадиційного значення, і перлокутивний ефект його використання буде сильним, але відмінним від ефекту, виробленого узуальною формою.

В.М. Мокієнко також досліджував структуру прислів'їв. За його зауважень, мовна форма прислів'їв в значній мірі визначається їх основними рисами: узагальнюючим характером змісту, фольклорним походженням, а також переважно побутово-розмовної сферою вживання.

Так, граматична форма прислів'їв відповідає характеру їх змісту [10]. Саме тому французькі прислів'я це в основному розповідні, а почасти й спонукальні речення. Питальні та окличні конструкції для них не характерні. З тієї ж причини безліч прислів'їв побудовано як невизначено-особові речення.

Таким чином, структура прислів'їв зумовлює їх зміст, тому невипадково вони найчастіше виражені оповідальними й спонукальними пропозиціями, тому що саме ці два види синтаксичних одиниць сприяють відображенню моралі укладеної в прислів'ях, а також мають більш прагматичне вираження, ніж питальні, наприклад, або окличні речення.

1.3 Комунікативно-прагматичний аспект прислів'їв як фразеологічних одиниць

У сучасному мовознавстві велика увага приділяється дослідженню семантики й прагматики мовних одиниць, що пов'язано з необхідністю виявлення особливостей їх функціонування в процесі комунікації. Визнання соціальної природи мови в мовознавстві передбачає розгляд мовних одиниць з позиції суспільної приналежності мови, тобто як засобу людського спілкування [12, с.234]. Ці питання вивчає комунікативна лінгвістика, що розглядає мову не як замкнуту в собі сутність, а як один з найважливіших компонентів суспільної практики людей, їх діяльності, спрямованої на спільне, колективне осягнення та перетворення світу. При вивченні мови як засобу комунікативної діяльності стає очевидним той факт, що мова є не тільки засобом передачі будь-якої інформації, але й засобом впливу на людину, засобом суб'єктивної оцінки навколишньої дійсності.

Поняття комунікативної діяльності в лінгвістичній прагматиці базується на розумінні висловлювання як дії адресанта, спрямованої на адресата. Будь-яка діяльність, у тому числі й мовленнєва, не може бути безпредметною [6]. Отже, така діяльність передбачає наявність певної мети. При цьому адресант повинен не тільки передати адресатові інформацію, але й водночас вплинути на нього, для того щоб інформація була сприйнята згідно з задумом мовця. Мовець, добираючи мовний матеріал, обов'язково повинен орієнтуватися на конкретного адресата. Таким чином, комунікативна діяльність передбачає наявність комунікативної мети, відповідних їй дій, способів і засобів їх передачі.

Питання мовленнєвого впливу на отримувача інформації відносяться багатьма сучасними лінгвістами до числа широко обговорюваних у сучасній прагматиці (Н. Д. Арутюнова, В. Г. Гак, О.Л. Каменська, Г. В. Колшанський, З. І. Хованська, А. Д. Бєлова, М. С. Чаковська, Є. Й. Шендельс та ін.).

При комунікативному підході до тексту головним чинником слід вважати його комунікативне призначення або, іншими словами, прагматичну сутність, в передачі предметно-логічної, естетичної, образної, емоційної та оцінної інформації [9, c. 5]. Тому можна стверджувати, що комунікативний статус фразеологічних одиниць очевидний. До того ж такий багатий зміст, що вони містить в собі, дозволяє їх вважати комунікативно орієнтованими одиницями мови, тобто такими, що володіють повною комунікативністю.

У зв'язку з цим привертає увагу прагматичний компонент семантики фразеологізмів, що пов'язаний з «відображенням оцінки позначуваного його кваліфікації, як «доброго» та «поганого», з його чуттєвим сприйняттям як «приємного» або «неприємного», а також з відображенням відношення мовця до ситуації мовлення», що допомагає вибирати потрібні засоби і застерігає від «недоладної мовленнєвої поведінки [12, с. 235]». Все це стверджує той факт, що фразеологічні одиниці, які навіть можуть бути не включені в мовлення, тобто розглядаються як одиниці словника, відзначаються високим ступенем комунікативно-прагматичного заряду.

Так як прислів'я відносяться до фразеологічних одиниць, а значить провідну роль в їх семантиці відіграє конотація, можна вважати їх прагматично маркованими.

Конотація це аспект лексичного значення одиниці, за допомогою якої закодовано виражається емоційний стан комуніканта та зумовлене цим станом ставлення до адресата, об'єкта чи предмета мовлення або ситуації, у якій відбувається спілкування [15, c. 88]. Будь-який із традиційно перелічуваних мікрокомпонентів конотації експресивний, оцінний, емотивний пов'язаний з різними прагматичними факторами.

Оцінність визначається як мікрокомпонент конотації, що несе інформацію, об'єктивно-суб'єктивну чи суб'єктивно-об'єктивну, про ставлення людини до об'єкта [17, с. 151]. Суб'єктивність оцінки виражається в позитивному чи негативному ставленні суб'єкта оцінки до об'єкта, а об'єктивність орієнтується на притаманні об'єкту властивості, на підставі яких він оцінюється.

Так, завдяки цій особливості своєї семантики прислів'я можуть уживатися в певних мовленнєвих актуалізаціях у вигляді поради, рекомендації, прохання.

Непряма спонукальна інформація, яка передається в прислів'ї, сприяє більш ефективному протіканню комунікативного акту, оскільки імпліцитне спонукання під час спілкування має особливий психологічний вплив на адресата, примушуючи його самого проаналізувати ситуацію, що склалася, і зробити висновок про необхідність тієї чи іншої дії.

Емотивність розуміємо як закріплену в значенні прислів'їв інформацію про емоційне ставлення до об'єкта, його чуттєву оцінку [9, с. 6]. Мовець, виявляючи емоцію, в першу чергу намагається передати своє ставлення до змісту висловлення, а вияв емоцій має прагматичну спрямованість: вплинути певним чином на слухача у необхідному для мовця напрямку. Відчуваючи емоцію, мовець асоціює її з позитивною чи негативною оцінкою, оскільки емоція це форма оцінки суб'єктом об'єкта світу.

Прагматичне значення прислів'я це значення, якого воно набуває у процесі реалізації в реальній комунікації, тобто те, для чого і з якою метою вживається те чи інше прислів'я [9, с. 6]. Ці одиниці здатні найбільш повно схарактеризувати акт мовлення, самих мовців, виразити ставлення до того, про що говориться, та спрямувати читача на вірне розуміння ситуації.

Прагматична інформація, що реалізується за допомогою прислів'я, виявляється з урахуванням як мовної природи такої одиниці, так і типу прагматичного контексту. Прислів'я можуть виступати у ролі елементів різноманітних прагматичних контекстів і можуть кваліфікувати висловлення з різних боків. лінгвістика прислів'я фразеологічний комунікація

Використовуючи такі «прагматично заряджені» одиниці, як прислів'я, адресант отримує додаткові можливості акцентуації, підкреслення найбільш важливих в комунікативному плані елементів висловлювання, що допомагає ціленаправленому впливу на адресата, що залежить як від змісту, так і від форми сказаного.

Серед прагматичних функцій можна виділити наступні:

1) функція привертання уваги адресата;

2) функція виділення комунікативно значимих елементів;

3) функція компресії інформації.

Функція привернення уваги адресата: прислів'я використовуються на фоні нейтрального контексту і самі привертають до себе увагу образністю, загальністю значення, дидактичним смислом. Тобто прислів'я володіють здатністю активізувати увагу, створювати передумови для ціленаправленого сприйняття, а значить і посилювати мовленнєвий вплив.

Функція акцентування (виділення) комунікативно значимих елементів тісно пов'язана з функцією привертання уваги, так як виділяються найбільш значимі характеристики, котрі в образній формі отримуються адресатом.

Функція компресії інформації: прислів'я представляють зразок мовної економії. Це можливо знову ж завдяки образному характеру прислів'їв. Соціально закріплене значення прислів'їв очевидні, що дозволяє використовувати їх як смислові сигнали оцінного смислу.

Поява прислів'їв у висловленнях залежить насамперед від таких позамовних чинників, як спонтанність мовленнєвого акту, ступінь офіційності, в якій він відбувається, розподіл ролей комунікантів у діалозі, що сприяє актуалізації емоційного та експресивного значення висловлення [16, с. 147]. Тому можна вважати, що прислів'я легко пристосовуються до потреб комунікативної ситуації, що породжує різноманітні прагматичні конотації, які деталізуються й уточнюються відповідно до прагматичних параметрів комунікативної ситуації. Діапазон семантичних змін і оказіональних перетворень в комунікативних актах набагато ширший, ніж просте посилення образності. Прагматична установка таких перетворень не тільки привернути увагу адресата, зацікавити його незвичністю форми, але й підвищити інформативність, експресивність висловлювання і тим самим здійснити емоційно-оцінний вплив на адресата.

Отже, результатом дії прагматичних правил, що регулюють функціонування прислів'їв в комунікативних актах, є обмеження їх вживання конкретними ситуаціями. Проте прагматично зумовлене вживання фразеологічних одиниць в цілому та прислів'їв зокрема в комунікативних актах часто будується на порушенні прагматичних правил або їх різній інтерпретації учасниками комунікації в залежності від їхньої приналежності до певних соціальних, національних, вікових і т.п. груп. Так, часто відбувається модернізації образності фразеологічних одиниць (в нашому випадку прислів'їв), що сприяє реалізації авторської інтенції.

РОЗДІЛ 2. ПРИСЛІВЯ ЯК ПРАГМАТИЧНО МАРКОВАНІ ОДИНИЦІ

Прислів'я як одиниця комунікації це особлива одиниця мови, що представляє собою відтворений у промові оборот повчального характеру, структурно рівний пропозиції, але в змістовному плані ширше пропозиції, тому на додаток до структурно-семантичної схемою пропозиції (і збігаючись з нею) прислів'я володіє комунікативно-прагматичним потенціалом, який розкривається в комунікативній взаємодії партнерів.

Прагматична специфіка використання прислів'їв в комунікації полягає в прагненні адресанта максимально яскраво висловити своє ставлення не тільки до того чи іншого факту, події, а й до адресата.

Використання прислів'їв у мовленні характеризується іллокутивною силою впливу на адресата і цілеспрямованим перлокутивний ефектом.

З комунікативно-прагматичної точки зору прислів'я інтенціональні, тобто для них характерна умисність. Інтенціональність прислів'їв не може виникнути до початку дискурсу. Цей мовний акт виникає спонтанно, як реакція на ситуацію, в міру розгортання дискурсу ситуації, як відгук на репліку співрозмовника.

Відтворюваність в мовленні в якості цілісного «твору» дає можливість визначити специфіку прислів'я як мовленнєвого акту. Мовленнєвий акт цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в певному суспільстві. Виходячи з вищезазначеного, види мовленнєвих актів можна розцінювати як типи прагматики, що несуть прислів'я.

У ході дослідження був проведений експеримент, в ході якого було опрацьовано художні джерела з частим використанням прислів'їв, що дало змогу з'ясувати основну направленість їх прагматики.

Було з'ясовано, що для прислів'їв найбільш характерними є інтенції передачі досвіду, мудрості, поради, застереження, докору.

Найбільш типовою прагматичною настановою для англійських прислів'їв є передача досвіду, мудрості. Це характерно для всіх прислів'їв в тій чи іншій мірі, з огляду на те, що вони створювалися віками, нашими предками, які за допомогою цих коротких притч прагнули передати свої знання. Проте в деяких прислів'ях ця ознака мовленнєвих актів виражається сильніше:

Прислів'я «Little by little the bird builds its nest» («Пташка поступово гніздечко будує») використовується в спілкуванні з інтенцією повчання, передачі досвіду: поспіх не найкращий спосіб досягти мети; доцільніше працювати повільно, але якісно:

(1) You do not have to save a huge amount of money, but as little you can save, try do it. Little by little, a bird builds its nest. You can save money the same way.

«Little is better than none» («Краще щось, ніж нічого») виражає настанову цінувати те, що маєш, розглядати щось незначне як основу чогось великого; це стосується не лише матеріальних благ, а й моральних:

(2) “Good morning!” I said the same back than she asked, “Do you know anything about cooking?”

I said, “O know a few things here and there, but I'm not even close to a chef.”

She said, “Aright well a little is better than none at all anytime in this business.”

Прислів'я «East or west, home is the best» («В гостях добре, а вдома краще») має на меті передати споконвічне знання про важливість рідного дому у порівнянні з чужою стороною:

(3) These people had been very established in life having deep rooted and sentimental even though the social amenities are limited, the living conditions poor, poor economy, lack of employment. These things do not matter; East or West the home land is the best for them.

Прислів'ям «A broken friendship may be soldered, but it will never be sound» («Розбиту дружбу можна склеїти, та вона вже ніколи не буде міцною») передається настанова цінувати взаємні відносини з оточуючими людьми. У цій паремії втілено людський досвід про те, наскільки важко відновити довіру людини, яку було зраджено:

(4) The incident left Dev sorry and upset; intimacy between the two men was never so close again. “A broken friendship can be soldered but will never be sound.”

Англійське прилів'я «Behind every great man there's a great woman» («За кожним великим чоловіком стоїть велика жінка») має інтенцію настанови поважати жінку, рахуватися з нею; передає споконвічну мудрість, що жінка, чиї досягнення не завжди ціняться по заслугам, завжди робить можливими досягнення чоловіка:

(5) Some of the elders cackled and screeched, “Put the insolent cow in her pace! Show her your power! O, glorious leader!” The woman's eyes were sharp and narrows, anger overtaking her features. “Deal with me swiftly, shall you? You forget. Behind every great man there's a great woman. You would be venturing into folly to conspire against me! Do not make this mistake, the love of mine. Love or nor, one must fight for what they believe is right…”

Порада це некатегоричний директивний акт, у якому спонукання робиться на користь адресата. Припущення мовця про корисність (позитивність) пропонованої дії для адресата є диференційною ознакою поради. Чимале значення має і її доречність. Радять переважно тоді, коли відчувають, що в адресата виникла в цьому потреба, навіть якщо він і не звертався з проханням про пораду. Даючи пораду, мовець думає або певен, що адресат перебуває в ситуації вибору стосовно своєї майбутньої дії, має сумнів у її доцільності або не знає шляхів розв'язання труднощів.

Порада не є наполегливою спробою спонукати адресата виконати якусь дію, як це буває в мовленнєвих актах прохання, наказу і вимоги; порада лише повідомляє адресата про те, що буде для нього добрим. З іншого боку, синтаксичні ознаки порад, зокрема можливість уживання імперативних конструкцій, їхній пропозиційний зміст, експліцитно або імпліцитно наявна оцінка у висловленні тощо, змушують бачити в порадах спробу мовця вплинути на майбутні дії адресата, схилити його до певної лінії поведінки.

Хоча для прислів'їв не дуже характерне використання імперативу, проте у тих випадках, де вони мають ознаки мовленнєвого акту поради, застосування наказового способу типовий прийом.

Прислів'я «Make hay while the sun shines» («Роби все вчасно; коси, косо, поки роси») та «Strike the iron while it's hot» («Куй залізо, доки гаряче») мають інтенцію поради правильного розпланування часу, вчасного виконання обов'язків, користуючись сприятливими умовами моменту:

(6) “…I got plans. This country is ripe for the picking with lots of god in lots of mines. We'll be busy clear through to winter.” “Winter ain't that far off,” Earl said. “Nope, it ain't… Make hay while the sun shines.” Earl laughed. “And in the winter, there's a bank ot two we can hit.” he said.

(7) “…I'm not questioning what we've been able to do, and how well it's grown. My only concern is that we could be starting phase two, too early.” “Too early? Gordon, this is the perfect time. Do it now while there's still such a state of confusion. Strike the iron while it's hot, as they say. If we wait until this starts dying down, we may miss our opportunity.”

Прислів'я «Try before you trust» («Довіряй, але перевіряй») націлює на необхідність все перевіряти, перш ніж повірити чомусь або довіритись комусь:

(8) Eagle stayed his fight and entreated a Lion to make an alliance with him to their mutual advantage. The Lion replied, “I have no objection, but you must excuse me for requiring you to find surety for you good faith, for how can I trust anyone as a friend who is able to fly away from his bargain whenever he pleases? Try before you trust.”

Застереження, в основі якого лежить бажання змусити уникнути небезпек, базується на бажанні адресата не діяти всупереч своїм інтересам після сповіщення про небезпеку.

Проте в деяких випадках воно застосовується як засіб попередження про щось неминуче, маючи на меті надати якомога більше інформації про майбутню подію і дати змогу підготуватися до неї.

Застереження марковане позитивною бенефіціарністю для адресата, де застосування насильства по відношенню до реципієнта не входить в наміри мовця, так як він особисто не представляє ту «силу», яка приводить у виконання обіцянку негативних наслідків.

В прислів'ях застереження часто виражається приховано, з використанням розповідних речень, щоб не надавати висловлюванню категоричного виду, так як «м'які» директиви мають більше шансів на втілення у справу:

Англійське прислів'я «Ask no questions and hear no lies» («Не запитуй і не почуєш брехні») імпліцитно виражає застереження отримати неправдиву відповідь на питання, на яке співбесідник не хоче відповідати:

(9) “What have you got in the bag, Jim?” he asked, between strokes. “Ask no questions and you'll hear no lies.” Jim glanced down at the waterproof canvas bag that lay between his feet.

«Little leak will sink a great ship» («Від малої течі великі кораблі тонуть») попереджає про те, що і дрібниці, які здаються неважливими, можуть негативно вплинути на перебіг подій, зруйнувати задум, план. Зараз це прислів'я має широкий спектр значень, проте в оригінальному варіанті, автором якого був Бенджамін Франклін, йшлося про гроші: він застерігав від випадкових витрат, які можуть спустошити гаманець:

(10) Beware of little expenses; a little leak will sink a great ship.

Прислів'я «Little pitchers have long ears» («Діти люблять підслуховувати розмови дорослих») повідомляє про можливість підслуховування розмов дітьми і несе в собі конотацію застереження про можливість негативних наслідків:

(11) There has been a natural antipathy, an instinctive dislike, between Mrs. Major Hazleby and me, ever since since she paid her first visit here, and, seeing me listening to something she was saying to Mamma, she turned rounf upon me with that odious proverb, “Little pitchers have long ears.”

Комунікативна мета прислів'їв з інтенцією докору дати негативну оцінку поведінці адресата та стимулювати зміни його поведінки відповідно до норм і правил, прийнятих у певному соціумі, і згідно з намірами самого мовця:

Англійське прислів'я «It is an equal failing to trust everybody and to trust nobody» («Довіряти кожному і не довіряти нікому одна вада») несе в собі імпліцитне засудження поведінки адресата, його нездатності довіряти чи навпаки, його неспроможності відчути співбесідника:

(12) “Please excuse my language, Madam First Secretary, but there's something not right about Mr. Hof.” “Some of my security people say the same thing about you, Ms. Schwinn”, Ellen adds with a piercing look. “Look, it is an equal failing to trust everybody and to trust nobody. There are difficult times. If we cannot find in our hearts forgiveness and trust, sometimes even when it is not merited, we shall do nothing, build nothing, leave nothing for our children and grandchildren.”

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алеференко Н. Ф. Фразеология и паремиология: учебн. пособие / Н. Ф. Алеференко, Н. Н. Семененко. М. : Флинта: Наука, 2009. 344 с.

2. Англо-український фразеологічний словник [уклад. Т. К. Баранцев]. 2-ге вид., випр. К. : Т-во «Знання», КОО, 2005. 1056 с.

3. Болотнова Н. С. Филологический анализ текста: учебн. пособие / Н. С. Болотнова. М. : Флинта: Наука, 2007. 520 с.

4. Вітренко А. В. Характеристика семантики німецьких та українських прислів'їв про працю / А. В. Вітренко // Вісник Маріупольського державного університету. 2012. №7. С. 110-115

5. Демиденко Е. А. Загадки и их структурно своеобразие. Пословицы и поговорки. Понятие метафоры. Понятие антитезы / Е. А. Демиденко // Прил. к газ. «Первое сентября». 2003. №8. 56 с.

6. Магировская О. В. Когнитивные особенности пословиц и загадок как единиц вторичной номинации / О. В. Магировская // Филология и культура: Мат-лы V Международ. науч. конф. 19-21 октября 2005 года. Тамбов: Изд.-во ТГУ им. Г.Р. Державина, 2005. 592 с.

7. Мерзлікіна О. В. Комунікаативно-прагматичний аспект функціонування присів'їв у художніх творах (на матеріалі творів М. Сервантеса): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.05 «Романські мови» / О. В. Мерзлікіна. К., 2001. 20 с.

8. Нелюбин Л. Л. Толковый переводческий словарь / Л. Л. Нелюбин. 3 изд., перераб. М. : Флинта: Наука, 2003. 320 с.

9. Паньків О. Б. Комунікативно-прагматичний аспект фразеологічних одиниць англійської мови / О. Б. Паньків // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Дарагоманова. 2003. №3. С. 234-237

10. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / О. О. Селіванова. Полтава : Довкілля-К, 2006. 716 с.

11. Смоляр Н. П. Конотація як феномен мови та мовлення / Н. П. Смоляр // III Всеукраїнський науково-практичний семінар «Мовні універсалії у міжкультурній комунікаціі». Луцьк : Зоря Плюс, 2013. С. 86-90.

12. Тимощук Н. П. Конотація фразеологізмів на рівні мови та мовлення / Н. П. Тимощук // Вісник Житомирського державного університету. 2009. №48. С. 151-154

Размещено на Allbest.ru

...