Різноаспектні дослідження мовної інтерференції

3. Коротко охарактеризувати класифікації за- гальнолінгвістичних ознак інтерференції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Міжмовна інтерференція неодноразово перебувала об'єктом дослідження вітчизняних і зарубіжнихлінгвістів. Зокрема, ця проблематика є колом наукових інтересів таких учених, як А. В. Капуш, А. С. Д'яков, В. Н. Комісарова, Е. Мегісте, Б. Ку- делько, Й. Хольц-Ментері, О. А. Шаблій, Т. Р. Кияк, Ю. О. Карпенко та інші. Проблему теоретичних засад вивчення інтерференції у мовленні досліджували такі вчені, як А. Н. Баранов, В. П. Белянин, А. Вежбицкая, И. Н. Горелов, К. Ф. Седов, В. О. Гум- больд, И. Л. Медведева, А. В. Соколов, Е. Ф. Тарасов, Н. В. Уфимцева, Р. М. Фрумкина, Н. П. Шумарова.

Термін «інтерференція» (від англ. interference) був створений у Празькій лінгвістичній школі, де вона визначається як процес відхилення від норм контактуючих мов. Проте широке визнання цей термін отримав відразу після виходу друком монографії У. Вайнрайха [1].

З лінгвістичної точки зору термін «інтерференція» використовується у зв'язку із вивченням проблеми контактування мов для позначення тих змін, які спостерігаються в мові носіїв двомовності (багатомовності) як результат взаємодії різних мовних систем. Однак у визначенні поняття мовної інтерференції немає повної єдності серед лінгвістів. Деякі пов'язують її із поняттям мовної норми, інші -- з лінгвістичним переплетенням (накладанням). Деякі трактують це поняття широко, включаючи в її зміст явища запозичення та субстрату, інші -- вузько, обмежуючись лише порушеннями мовних норм в мовленні [2, с. 104-110].

Під інтерференцією розуміють, як правило, тільки неконтрольовані процеси, а свідоме запозичення до неї не відносять. Рідкість і нестійкість збалансованої двомовності пояснюється тим, що повної симетрії в соціально-етнічних умовах співіснування двох мов в одному суспільстві практично не буває. Слід узяти до уваги також індивідуальні (психолінгвістичні й психологічні) аспекти двомовності. Збалансована двомовна ситуація була б можлива в тому випадку, коли б більшість членів якогось соціуму володіли досконало обома мовами, використовуючи їх у будь-яких мовленнєвих ситуаціях, з легкістю перемикаючись з однієї мови на іншу, не змішуючи при цьому різні мови. Однак, на думку таких відомих учених, як Б. Гав- ранек, А. Мартіне, Е. Хауген, повне й автономне (без змішування мов) володіння двома мовами перевищує психічні можливості звичайної людини. В її мовній свідомості окремі риси нерідної мови уподібнюються ладу рідної (або основної) мови. Відбувається інтерференція двох мовних систем, тобто часткове ототожнення й змішування, що призводить до помилок у мовленні (іноді -- однією, іноді -- обома мовами) [3, с. 94-111].

Психологи розглядають інтерференцію як виникнення перешкод внаслідок перенесення навичок і умінь з однієї діяльність у іншу. З огляду на психолінгвістичний бік цього явища, оскільки форма мовних творів, викликаних інтерференцією, обумовлена функціонуванням психофізіологічних механізмів їх породження, то інтерференцію необхідно розглядати, як «обумовлений об'єктивними розбіжностями процес конфліктної взаємодії мовних механізмів, що виявляється зовні у мові білінгва у відхиленнях від закономірностей однієї мови під впливом негативної взаємодії іншого чи внаслідок внутрішньомовних впливів аналогічного характеру» [8].

У лінгвістиці проблема інтерференції у рамках мовних контактів розуміється як «порушення бі- лінгвом (людиною, що володіє двома мовами) правил співвідношення двох контактуючих мов» [7].

Ю. Жлуктенко вважає, що інтерференія -- це «зміни в структурі мови та її семантиці, що визначаються міжмовною взаємодією у ситуації мовного контакту» [6, с. 76], змішуючи процес інтерференції з її можливими наслідками для мови, що зазнає впливу.

У сучасному лінгвістичному словнику О. Се- ліванової знаходимо наступне визначення цього поняття: «Інтерференція -- взаємне проникнення в мовлення білінгвів елементів різних рівнів двох мов, якими він володіє, що сприймається як іншомовний акцент. Інтерференція є відхиленням від стандартів рідної мови, мовленнєвою помилкою. Інтерференція може охоплювати всі рівні мови, однак особливо послідовно виявляється у фонетиці у вигляді ідеофонії. Інтерференція може виникати при засвоєнні нерідної мови індивідом або за умови існування тривалих мовних контактів» [12, с. 211].

О. Лазаренко вважає, що інтерференцію потрібно пов'язувати з мовленнєвим рівнем, бо в мові відбувається вже не інтерференція, а процес усталення деяких наслідків інтерференції, і називає інтерференцією заміну в мовленні бі- лінгва елементів однієї мови елементами іншої. Заміну мовних елементів дослідниця розглядає як відхилення від літературної норми (або діалектної, якщо інтерференція відбувається на рівні діалекту) тієї мови, що зазнає інтерференції. Унаслідок цього процесу в мовленні такої мови виникає інтерференційна помилка, яку автор називає інтерферемою. Для характеристики інтер- ферентної лексичної помилки мовознавець пропонує терміни «інтерферонімія» -- оказіональне запозичення лексичних одиниць з однієї мови в іншу в результаті міжмовної інтерференції; «ін- терферонім» -- слово, що виникло внаслідок такого запозичення [4].

Протягом тривалого часу вважалося, що міжмовна інтерференція відбувається лише в одному напрямі -- з рідної мови в іноземну. Кінець цій думці поклала мовознавець Е. Мегісте, яка займалася дослідженням проявів інтерференції у трилінгвів. Учена дійшла висновку, що фактично лише одна з мов, якими володіє трилінгв, є «активною». За її дослідженням, це та мова, яку трилінгви використовують у повсякденній практичній діяльності (навчанні, професійній діяльності тощо) та якою активно спілкуються упродовж певного часу (у Мегісте -- від одного року й більше). При цьому їхня рідна мова переходить у розряд пасивної -- мови винятково домашнього вжитку з обмеженим певною побутово-родинною тематикою лексиконом [10, с. 81]. Цей факт дає підстави стверджувати, що інтерференція відбувається не з рідної мови в іноземну, а з іноземної мови в рідну й навпаки.

Тому класифікація мовних інтерференцій як явищ соціолінгвістики повинна виглядати так, аби вона охоплювала обидва види [8, с. 17].

У методичній літературі виокремлюють такі види інтерференції: 1) за походженням -- зовнішня і внутрішня; 2) за характером перенесення навичок рідної мови -- пряма і непряма; 3) за характером прояву -- неприхована і прихована; 4) за лінгвістичною природою -- фонетична, лексична, граматична. Явище інтерференції також розглядається як відхилення від правил мовленнєвої реалізації, що відбувається у свідомості мовця внаслідок накладання елементів первинної (рідної) мовної системи на вторинну (українську). Ю. Де- шерієв щодо цього питання зазначає: «У результаті взаємодії, взаємовпливу структур і структурних елементів двох основних компонентів білінгвізму у процесі мовної діяльності білінгвів виникає міжмовна інтерференція [5, с. 28]». Необхідно зазначити, що інтерференція має здатність виникати на всіх мовних рівнях, у результаті чого відбувається: 1) порушення системи (логіко-се- мантичного змісту); 2) порушення норми (форми); 3) порушення узусу (ситуативної адекватності) [3]. Інтерференція проявляється у тому випадку, якщо мови, котрими володіє білінгв, одночасно мають певний ступінь подібності та відмінності.

Висновки

Таким чином, виявлення зон міжмовної інтерференції, дослідження вже засвідчених інтерференційних явищ мають велике значення для підвищення рівня культури мови. Привернення уваги до тих ділянок і одиниць мови, де є вірогідною поява відхилень від норми під впливом іншої мови, може допомогти уникнути інтерференції.

3. Гавранек Б. К проблеме смешения языков // Новое в лингвистике. - М.: Прогрес, 1972. - Вып. 6: Языковые контакты. - С. 94-111.