Дослідження іншомовних запозичень у французькій мові

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Робота присвячена дослідженню іншомовних запозичень у французькій мові.

Актуальність дослідження.

Питання запозичень завжди являли великий інтерес для істориків та лінгвістів. Одним з дослідників цього предмету був французький вчений А. Доза (1877-1955). Він є автором багатьох poбіт з історії французької лексики. Розвиток лексичного складу він вивчає на фоні зміни суспільних відносин, виникнення нових літературних напрямків, розвитку економічних відносин з іншими країнами.

Видатний дослідник французької Ф.Брюно (1860-1938) в своїй праці «Історія французької мови» значне місце відвів історії формування словникового складу, яку він вивчає у взаємозв'язку з історією суспільства, культури та літератури Франції.

Ця робота являє певний інтерес, бо проблема іншомовних запозичень на даний момент не досліджена до кінця.

Мета роботи. Дослідити особливості іншомовних запозичень у французькій мові. Дослідити історичні, культурні, економічні передумови, що сприяли проникненню іншомовної лексики у французьку мову i з'ясувати яких змін вона зазнала при переході до французької мови.

Метод дослідження. Оскільки в основі цієї роботи лежить походження лексичної одиниці, у якості головного використовується метод етимологічного аналізу.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли весь світ охоплений процесами глобалізації та єднання різноманітних націй i культур i прагне універсального діалогу, питання про взаємовплив та взаємопроникнення мови та культури постає дуже гостро. Це викликано тим, що мова як засіб відображення культури є її відображенням, i величезна кількість запозичень, властивих сучасному етапу, викликає серйозні побоювання стосовно збереження цілісності та самобутності національної культури. Наскільки це можливо за таких умов зберегти стабільність національної мови та культури, i чи можлива ідея створення загального діалогу, що підсумовує yci досягнення цивілізації - це питання, що турбує сьогодні не лише лінгвістів i культурологів, але й політиків. В умовах глобалізації потрібно вирішити питання про те, як зберігати національну своєрідність i не звести досягнення окремих культур до єдиної універсальної монокультурі.

Відомо, що в переломні моменти історії країни, у періоди глобального реформування управлінського апарату, науки то освіти, виробничих процесів має місце широкомасштабне запозичення реалій іншої культури, яке виявляється в першу чергу у великій кількості лінгвістичних запозичень. Але, як відомо, не вci вони набувають однокового значення у мові, що їх запозичує, частина їх асимілюється, частина сприймається як іноземні слова, а деякі назавжди зникають з мови, як тільки для них знаходяться еквіваленти в рідній мові.

Запозичення - цілковито нові лексичні форми для позначення предметів, які не знайшли інших способів вираження в мові. У мову увійшла велика кількість запозичень, що є синонімами до вже існуючих слів. Причини появи запозичень:

- необхідність швидко заповнити відсутні ланки у лексичній системі професійної, побутової, літературної мови;

- необхідність враховувати той факт, що нові запозичення лише частково співпадали за змістом з їх відповідниками;

- запозичення стали інтернаціональними;

- пристосування запозичень до норм мови, яка запозичу, тобто до її морфологічної системи;

- фразеологічна активність слова, різноманітність його ймовірних поєднань з іншими словами i різноманітність вживання.

Найбільш охоче мова пристосовує до своїх потреб ті іншомовні слова, які заповнюють певні ніші її семантичного поля. Kpiм того, у мові, незважаючи на її велику адаптаційну можливість, існують мовні константи (незмінні форми), базові поняття, які визначають самобутність та унікальність мови нації. Інновації невластиві духові народу не знаходять необхідної натхненності у носія мови.

Феномен запозичення існує в ycix мовах. Виключенням не стала i французька мова. Стрімке проникнення іншомовної лексики в yci сфери її словникового складу викликало бурхливі дискусії сучасних лінгвістів про наслідки цього процесу для французької лінгвокультурної середи, її самобутності та перспектив її розвитку. Сучасна мовна ситуація та спори навколо неї стурбували i уряд Франції, внаслідок чого був прийнятий та затверджений новий закон про французьку мову.

1. Проблеми запозичень романських мов

1.1 Загальні проблеми запозичень

Крім внутрішніх джерел, таких як розширення змісту, утворення слів та їх еквівалентів, французька мова, як i будь-яка інша мова, володіє зовнішнім джерелом збагачення словника - запозиченням з інших мов.

Треба зауважити, що в деяких роботах з лінгвістики зустрічаються різноманітні визначення терміну «запозичення».

Саме тому у своїй роботі про мовні запозичення JI. Деруа зазначає: «Запозичення у певній мові можна лише логічно визначити, як елементи, що проникли в неї після більш або менш чітко визначеної дати, як умовно позначає виникнення цієї мови».

Французька мова дійсно почала запозичувати слова лише після того, як вона позбулася характерних ознак латинської мови та набула основних рис особливої (окремої, своєрідної) романської мови. Саме тому неправильно розглядати власне кажучи як запозичення слова кельтського походження (наприклад, bouleau, bee, tonneau тощо) та слова германського походження (jardin, fauteuil, gare тощо), що відносяться до часу формування французької мови як незалежної.

Запозичення робиться з мови, що докорінно відрізняється від мови, що запозичує це слово. В цьому розумінні, треба сказати про запозичення у французькій мові з арго або з різноманітних термінологій, бо арго та численні термінології є гілками повсякденної французької мови. З тієї ж причини важко відрізнити справжні запозичення від діалектичних слів, що проникли у повсякденну мову, бо діалекти також є різновидами державної французької мови.

Таким чином, ми називаємо запозиченнями лише слова та елементи слів, взяті французькою мовою з іноземних мов, а також мов національних меншин, які проживають на території Франції (баскський, бретонський, фламандський).

Зазвичай, запозиченнями називають лише запозичені слова. Хоч дійсно частіше за все запозичуються слова, але існують й інші приклади, коли запозичуються також значення та морфологічні ознаки. Таким чином, нове значення французького дієслова realiser - «уявляти co6i, усвідомлювати» - це семантичне запозичення з англійської мови. Croissant (у пекаря) та lecteur (в університеті) є семантичними запозиченнями з німецької мови. Під впливом англійських дієслів, що відповідають французьким ignorer та contrоler відповідно отримали значення «нехтувати» та «панувати».

Зовсім особливим засобом запозичення є прийняття не лише значення, але також «внутрішньої форми» іноземного слова. Цей вид запозичення називається «калька». В якості приклада можна навести surhomme утворене за моделлю німецького «Ubermensch», gratte-ciel відповідно до англо-американського «sky-scraper». Морфологічні елементи впроваджуються у мову за допомогою ряду слів, що складаються з цих елементів. Перед тим, як стати французьким, суфікс - ade входив до складу багатьох іменників, запозичених з інших романських мов. За допомогою безлічі запозичень з латинської мови суфікс - ation увійшов до французької мови.

Дослідження (вивчення) запозичень підкреслюють зв'язок між мовою та історією народу, творця цієї мови.

Словник сучасної французької мови нараховує достатньо велику кількість запозичень з іноземних мов у piзні епохи.

Кожен період розвитку французької мови характеризується кількістю та якістю запозичених слів, що витікає з конкретних історичних умов, характеру відносин між французьким та іншими народами. Іноді запозичення було продиктоване модою, або абсурдним снобізмом. Але, взагалі, сама мова народу в певний період часу набула великого престижу на світовій арені та переважаючого (вирішального, вагомого) економічного та культурного впливу, що стає багатим джерелом запозичень. Саме тому запозичення становлять великий інтерес не тільки для мовознавця, а також для історика як документ, що має історичну та культурну цінність.

Щоб запозичення відбувалося легко, політичного та культурного впливу однієї нації на іншу зовсім недостатньо. Процес запозичення особливо полегшується, коли мова, що позичає, i мова-джерело належать до однієї родини, а особливо до однієї спілки.

Іноді дуже важко простежити за шляхом запозичень. Відповідно до того, відбувається запозичення з мови безпосередньо чи за посередництвом іншої мови, розрізняють прямі та непрямі запозичення. Екзотичні слова у французькій мові часто є непрямими запозиченнями. Так, слово piroque - запозичення з мови Карибських островів, здійснене при посередництві іспанської мови, bambou - запозичене з португальської, яка в свою чергу запозичила його з малайської мови; albafros та veranda -- слова португальського походження, увійшли до французької з англійської.

Наведемо в якості прикладу декілька слів, які після запозичення іншими мовами з французької, повернулися до мовного лона невпізнанними: таким є слово budget, запозичене безпосередньо з англійської та походить від старофранцузького bougette - невелика торбина; tennis - походить з англійської, але є лише альтерацією французької форми «tenez», терміну з гри в м'яч; humour - запозичене з англійської, походить від французького humour в значенні «схильність до жартів». Треба визначити, що запозичення, зроблені певною мовою, іноді обмежені у географічному відношенні: англіцизм commodites в значенні «продовольчі товари» невідомий у Франції, але широко використовується в канадській французькій мові; tramway, скорочено tram, навпаки, поширене у Франції, тоді як канадці говорять char urbain; в Бельгії зазвичай використовують англійські футбольні терміни goal, goal-keeper, back, half, shot, shoter, hands, corner, у Франції їx більш охоче заміняють на відповідні традиційні французькі слова: but, gardien de but, arriere, demi, tir, tirer, coup de main (ou main), coup de coin.

1.2 Роль запозичень у збагаченні словникового складу

Запозичення з інших мов - це звичайний, постійний процес, що виникає в результаті встановлення більш тісного контакту між народами. Головним чином запозичення збагачують мову, яка їx отримує. Але трапляється так, що в деякі періоди запозичення стають надмірними i, як наслідок, шкідливими. Так мода на італійські слова при королівському дворі у XVI столітті спричинила законну реакцію збоку поборників чистоти мови. У цьому відношенні відома діяльність Естьєна.

Надмірний вплив англійської мови на французьку у XIX столітті спричинив протест письменників. У своєму вірші «Mardoche» Мюссе висміює англоманію денді свого часу:

... son compagnon, compere et confident,

Etait un chien anglais, bon pour l'oeil et la dent.

Cet homme, ainsi reclus, vivait en joie. - A peine Le spleen le prenait-il quatre fois par semaine.

A потім:

And how do you do, mon bon pere, aujord hui?

У той самий час Вьєне, один з останніх представників класицизму, в якості завзятого пуриста виступає проти всякого роду запозичень, особливо англійських. У своєму вірші, який він продекламував під час урочистого засідання у Французькому інституті він пише:

On n'entend que des mots a dechirer le fer;

Le railway, le tunnel, le ballast, le tender,

Express, trucks et wagon; une bouche fran9aise Semnle broyer du verre ou macher de la braise.

В наш час поборники чистоти та відносності однорідності французької мови бурхливо реагують на масове проникнення англіцизмів та американізмів. У своєму головному творі стосовно лінгвістичних запозичень Л. Деруа пише: «... у Франції найчастіше використовують англійські терміни через снобізм, захоплення або примхи часу...». У статті Фелікса де Гран Комб можна прочитати наступне: « Деякі автори вважають, що приправляти твори англійськими термінами необхідно, щоб створити «атмосферу». Як тільки вони ступили в Дувр, вони вже не обідають (dejeuner), а «брекфестничають» - (breakfaster). Найважливішим нам здається застерегти читача від інших надмірних термінів, що ось-ось проникнуть у сучасну французьку мову...».

Фелікс де Гран Комб склав лист цих надмірних термінів у сьогоденній французькій мовi, супроводжуючи їх своїми коментаріями. Наведемо деякі з них: businessman: чому надають перевагу цьому слову, а не слову «homme d'affaires»?; label - хоч можна сказати «etiquette»; shopping: не можна вибачити цього англіцизму, оскільки у фpaнцyзькiй мовi є чyдoвi слова «achats» та «emplettes», не кажучи про «acquisitions»; «struggle for life»: ніякої користі заміняти ним вираз «lutte pour la vie».

Сповнені іронії коментарі цього автора стосовно американізмів cocktail та chewing-gum: « Ми могли б завадити запозиченню слова cocktail. Чи не здається це дивним, що в країні настільки багатій чудовими національними напоями, стільки співвітчизників вважають себе зобов'язаними ковтати цю заатлантичну мішанину?»... « Стосовно слова chewing-gum, краще було б позбавитися не лише цієї огидної звички, але й цієї peчi».

Лише ті запозичення є виправданими, які заповнюють недоліки у мові, i вигляд яких не є шокуючими. Таким є запозичення poster une lettre, яке з'явилося під впливом англійського дієслова «to post», i яке є кращим за «jeter une lettre a la boite». Те ж стосується слова analphabetisme, італійського запозичення, яке не має лексичного еквіваленту у французькій мові. Запозичення необхідне, коли мова йде про позначення суто іноземні peчi: pudding, samovar, taiga, yatagan.

Таким чином використання запозичень у розумній мipi, не переобтяжуючи та не заглушаючи мову, сприяє її збагаченню та укріпленню.

Історичний досвід показує, що, за деякими виключеннями, мова врешті решт зберігає корисні слова, які не мають достатньо точних та виразних еквівалентів у самій мові.

1.3 Запозичення з класичних мов

Латинська мова, родоначальник романських мов, завжди здійснювала значний вплив на французьку мову. Збагачення французького словника за допомогою вокабул та латинських елементів датується з періоду формування французької мови як самостійної та продовжується до сих пір.

Можна сказати, що латинська мова завжди слугувала французькій невичерпним джерелом збагачення. Що стосується давньогрецької мови, хоч i її вплив був значним починаючи з XIV століття, його неможливо порівняти з необмеженим впливом латинської мови.

Вплив латинської та грецької мов особливо відчувається у XVI столітті, в епоху Відродження культури та античного мистецтва. Велику кількість слів латинського та грецького походження можна знайти в творах Рабле, Монтеня та інших письменників цього часу, як відповідно до головних тенденцій століття, викладених в Teopiї Дю Белле, використовували yci можливі засоби i джерела, щоб заповнити прогалини у словнику рідної мови. Запозичення з мертвих мов часто робляться з метою усунути нестачу абстрактних термінів. Такими словами є: evolution, concours, education, structure, social, enumeration, explication, exister, assimiler, hesiter (з латинсъкої); academie, epigramme,hypothese, sympathie, periphrase, anarchie, economie, politique, aristocratie (з грецъког).

Поряд з запозиченнями цілих слів, треба згадати велику кількість запозичень елементів слів, основ та афіксів. Деякі з них i досі продовжують слугувати ефективними засобами утворення нових слів. Наведемо приклади продуктивних запозичених афіксів: -ation = lat. -ationem; -ement = lat. - amentum; - ite = lat -- itatem; - ible = lat. --ibilis; -al = lat. --alis; -isme = lat. -- ismus -- gr. -ismos; - anti = contre = gr. -- anti. Велика кількість слів утворена від латинських та грецьких основ. Наприклад: manuscrit (від лат. manus + scriptum - ecrit); velocipede ( від лат. velox - rapide; pes, pedis - pied); mastodonte (від грец. mastos - mamelle та odous, odontos - dent); microphone (від грец. micros - petit + phone - voix); греко-латинські основи: velodrome від лат. velo - rapide + грец. dromos - course); coronographe (лат. corona + грец. graphe).

Можна сказати, що вплив латинської мови на французьку був настільки сильним, що це відчувається навіть у її структурі.

Зауважимо, що слова та їх частини, запозичені з латинської та давньогрецької традиційно називають складними словами у порівнянні зі словами набутими загальнодоступним шляхом. Проте, термін «складне слово» став зовсім класичним (звичайним) у сучасній французькій мові. (виключно умовним). Дійсно багато запозичень з мертвих мов вже майже не використовуються, як у час їx виникнення, у тій чи iншій термінології; вони все глибше проникають у повсякденну мову. « Хто сьогодні припустить, що такі слова, як regiment, nature, imbecile, facile, fatiguer, habituer, imaginer є складними словами?», - говорить Ж. Парі. Будь-який француз користується не лише колишніми запозиченнями, такими як penser i reflechir, але також нещодавніми, наприклад: avion, aviation, telephone, photogi'aphie.

1.4 Запозичення зі східних мов

Серед ряду слів, запозичених зі східного та середземноморського світу знаходимо значну кількість арабських слів (більш ніж 250), близько 50-ти перських, майже стільки ж турецьких, до яких треба додати близько 30-ти єврейських.

Арабські слова увійшли у французьку мову науковим шляхом починаючи з Середньовіччя. Слова з літературної арабської мови, що фігурували на пергаменті та у книжках, були перенесені у французьку мову завдяки перекладам: azymut, zenith, chiffre, zero, algorithme, algebre, alchimie, alambic, elixir, alcool, abracadabra. Астрономічні, математичні, алхімічні, фармацевтичні або медичні терміни свідчать про внесок арабських вчених, які засвоїли та розвинули грецько-індійський спадок.

Що стосується термінів єврейського походження, то тут мова вже йде не про наукову традицію, а про релігійну. Так само походячи від семітської мови, та донесені грецькими або латинськими традиціями Біблії внаслідок чого значно змінені, ці терміни були перейняті християнською традицією у повсякденне користування: eden, marine, scandale, capharnaiim, tohu-bohu.

Слова, що прийшли зі Сходу, отримали лише використання - у медицині. Араби, великі мореплавці, власники кораблів та спритні торговці, справжні купці Середземного моря в епоху Середньовіччя, виступали тоді посередниками між Далеким Сходом та Західною Європою. Невідомі продовольчі товари транспортувалися на верблюжих спинах через Персію до Візантiї, потім у трюмах кораблів перетинали Середземне море i нарешті розвантажувалися у портах Італії, Венеції, Генуї, а звідси проникали до християнського світу, який відкривав новi смаки. Протягом століть Захід намагатиметься знайти застосування різноманітним їстівним речовинам, які прийшли зi Сходу: safran, sucre, artichaut, abricot, bergamote.

Таким чином, обмін продовольчими товарами сприяв кругообігу слів, які іноді осідали в одній з багатьох мов, перед тим як досягти берегів Франції. Дійсно арабська мова принесла у французьку мову слова запозичені з Середнього Сходу або з Середземноморських країн, перськіi (jasmin, lilas) та грецькі (talisman) слова. Турецька мова внесла слова hammam, sultan, minaret, taffetas, kiosque. Арабська мова, що належить до семітських мов, та турецька, що належить до урало-алтайських, змінили правила вимовляння слів, запозичених з інших мов, перед тим, як передати їx до французької мови.

Мореплавці, мандрівники та купці стали справжніми посередниками між Східною та Західною культурами i завезли до Європи різноманітні pечі, одяг, ігри, музичні інструменти: tapis, matelas, divan, tasse, jupe, turban, roque, hasard, luth.

Мода та політика сприяли запозиченню східних слів, особливо турецьких (tulipe, cafe, bakchich), що свідчить про те, що починаючи з XVII століття між Францією та Османською Імперією встановилися дипломатичні відносини.

Починаючи з 1830 року, разом з колонізацією Алжиру, у французькій мові з'явилися слова, що безпосередньо походили з арабського діалекту, на якому розмовляли у Магрибі. Серед слів, що використовували у своїй мові військові, деякі продовжують позначати речі, що існують у цій місцевості: casbah, mehari, chechia, oued. Інші асимільовані слова отримали додаткове значення, що використовується у повсякденному житті: nouba, toubib, bled, maboul.

Нарешті сьогодні діти іммігрантів з Північної Африки є носіями мови, яка може модернізувати повсякденну французьку мову: наприклад kiffer.

1.5. Німецькі, слов'янські, угорські та фінські запозичення

Французька мова запозичила близько 200 слів з німецької мови. Якщо прийняти до уваги центральне положення Німеччини у Європі, можна легко уявити, яким чином німецька мова могла слугувати посередником між розмовними мовами Центральної Європи або Північної Європи та французькою мовою. За допомогою німецької мови запозичені слова, що відносяться до індоєвропейських мов, слов'янських мов (чеські, польські, сербські та російські слова) i декілька слів, що походять з фіно-угорських мов (угорські або фінські).

Вражає те, що слова, що прийшли з Німеччини, були непомітні до XV століття. Спочатку вони просто не знайшли посланців. Але у наступному столітті ними стали солдата. Щоб вести боротьбу з ворогом, французькі королі неодноразово зверталися за допомогою до армії німецьких та швейцарських найманців. Під час битв французькі солдати навчаються військовим термінам. Німецьким словам: arquebuse, halte, estourbir, cible, bivouac. А також чеським i угорськими словам: pistolet, obus, sabre.

Під час війн також були введені слова, що відносяться до персонажів, більш позитивних сьогодні: chenapan та loustic. Крім того, спільне проживання французьких, німецьких, алеманських у полках французьких королів залишило несподіваний слід - слова, що стосуються товариського характеру. Уявіть co6i цих солдат, що пересуваються з місця на місце зi своєю зброєю, пересувним майном та своєю рідною мовою. Французькі солдати та найманці воюють пліч-о-пліч. Вони підіймають тости за кращі дні i, хоч розмовляють різними мовами, закінчують тим, що обмінюються словниковим складом під час бесід, у яких присутні жарти: trinquer, bringue, brindezingue, asticoter.

Це семантичне поле живилося протягом довгої черги війн XVI - XX століть різними країнами Європи: flinque, kepi, cravate, hussard, ersatz, blockhaus. Історичні події старої Європи також залишили слід у французькому словнику: goulag, perestroika, glasnost (російські слова), krach, rafle, putsch (німецькі слова).

Інші слова прийшли до французької мови більш мирним шляхом технічних та наукових знань. Починаючи з епохи Відродження французька мова запозичає з німецької назви руд: zinc, cobalt, quartz, nickel. Пізніше завдяки німецьким вченим французький науковий словник збагатився такими словами як: aspirine, ecologie, paranoia, homeopathie, chromosome. На перший погляд ці слова не здаються іноземними, бо вчені створили ці терміни на основі грецьких та латинських коренів.

З Німеччини та Pociї до французької мови прийшли слова, що використовуються географами, ботаніками, зоологами: ballon, edelweiss, teckel, hamster, toundra, steppe, mammouth.

Нерідко письменники виявляються корисними посланцями, які приносять запозичені слова в інші мови. Оповідання про подорожі де ла Перуза або маркіза де Кюстіна, романи Александра Дюма або Жюль Верна, переклади романів російських авторів познайомили французів з багатьма новими словами. На сторінках словників можна також знайти слова accordeon (нім.) та robot (чеське), яю прийшли до французької мови завдяки літературі.

Також завдяки книгам знаходимо у французькій мовi слова, що збуджують уяву: vampire та Walkyrie. 3 Німеччини то Польщі прийшли назви ритмів, що змусили всю Європу танцювати: valse та polka, mazurka.

Для повсякденного життя французи запозичили слова у Ельзаса (bretzel, quenelle, kouglof, nouille, choucroute, schnaps, firichti), з Польщі (baba, meringue), Aвстpiї (croissant), Pociї (blini, vodka) i навіть Угорщини (goulasch).

У французьких будинках можна знайти предмети, назви яких запозичені з німецької (bock, vasistas) i навіть з фінської мови (sauna).

1.6 Запозичення з мов національних меншин

Мови національних меншин, що проживають на території Франції, зробили менш значний внесок у лексичний склад французької мови. Але все ж таки наведемо декілька запозичень з бретонської мови, що є найбільш численними: goeland - від бретонського «gwalan»; bijou - від «bizou» - каблучка; biniou - волинка (бретонський музичний інструмент); dolmen - слово, утворене від «taol» - «стіл» та «теп» - «камінь» та позначає металевий пам'ятник, що являє собою великий плоский камінь, розташований на інших вертикальних каменях; menhir - від «теп» - «камінь» та «hir» - «довгий» i позначає «мегаліт».

2. Універсалії у розвитку романських мов

2.1 Лексика

За схожістю розвитку романських мов лінгвісти часто звертали увагу на розбіжності в області лексики. Так, X. Міхаеску відмітив в румунській мові понад 115 слів латинського походження, відсутніх в інших романських мовах. Іоргов Йордан відібрав з основного лексичного фонду каталанської мови 100 слів, невідомих іншим романським мовам, і 140 слів, знайомих тільки іспанському та португальському.

Ю. Юд відзначає ряд розбіжностей між іспанським, з одного боку, і французькою та італійською, з іншого.

Відмінною особливістю іспанської лексики (і в багатьох випадках португальської) є збереження слів, висхідних до класичної латини: avis > ісп. ave, порт, ave; rnetus ісп. miedo, порт, medo, Беар. met; comedere ісп. comer, порт, comer; foetere > ісп. lieder, порт, feder, Беарн. heder. В інших мовах прототипом романських слів послужили відповідні вульгарнолатинські форми: avicellu, pavore, manducare, pu-tere (пор. фр. Oiseau, peur, manger, puer). Окситанська лексика латинського походження займає проміжне положення між галло-романської і іберо-романської групами. У деяких випадках вона ближче до гало-романської лексики: оксіт. trobar, кат. trobar, фр. trouver (пор adflare ісп. hallar, порт, achar); fenestra оксіт. finestra, кат. fi-nestra, фр. Fonetro. В інших випадках ми спостерігаємо ряд подібностей з іберо-романської групою (головним чином з іспанської мови): afartar (hartar), calar (callar), сатрапа (сатрапа), flac (flaco), garganta (garganta), lairar (ladrar ), lenha (lefia) perna (pierna), ort (huerto). Встановлення розбіжностей у лексиці романських мов, тобто виявлення індивідуальних рис у функціонуванні і розвитку лексико-семантичних одиниць, орієнтувало дослідників на аналіз окремих слів (навіть якщо вони входили в тематичні групи термінів споріднення, назв частин тіла, часів року, релігійних свят тощо), на з'ясування особливих, обставин лінгвістичного характеру (наприклад, так зване зіткнення омонімів) або екстралінгвістичного.

Якщо проаналізувати фр. en noir et blanc et en couleurs, ісп. en bianco у negro у en colores, ит. in bianco e нього ea colori, то схожість між порівнюваними мовами полягає не тільки в зовнішній схожості лексем noir, negro, рябо-blanc, bianco, bianco - couleurs, colores, colori, але головним чином в особливому значенні третього елемента couleur, color, colore , який в цих мовах є полісемантичним, бо в своєму лексичному полі ця лексема займає дві позиції: позицію архілексеми, маючи значення колір взагалі: фр. couleur verte, ісп. color verde і позицію архілексеми в секторі хроматичного позначення кольору (пор. приклади з en couleurs, en colores, a colori) в протиставленні ахроматичному значенню.

Важливим показником подібності романських мов являється наявність лексичних одиниць, що успадкували від латинського однаковий або приблизно однаковий набір значень (сем) або деякі з них (більше одного).

Так, в латинській мові successus мало значення:

1. Результат (prosperus); 2. Хороший результат, успіх, удача (plenus successibus annus; successu exultare стрибати від щастя). Те ж саме ми спостерігаємо в романських мовах: фр. succes: 1. (issue quelconque d'une affaire: bon, mauvais succes); 2. Успіх (avoir du succes); ісп. suceso: 1. Подія (La seccion de «sucesos» en los periodicos' події у газетах); 2. Успіх, удача (buen suceso); іт. successo: 1. Подія, результат, (i suc-cessi della guerra події війни; giudicare dai successi судити по справам); 2. Успіх, удача (successo clamoroso' галасливий успіх; ottener successo 'завоювати успіх); порт, sucesso: 1. Пригода, подія (os ultimos su-cessos do dia' останні події дня5); 2. Успіх, удача (bom sucesso); кат.Succes 1.Подія (незвичайна); 2.Успіх. Повного збігу значень (особливо друге) у ряді випадків ми не спостерігаємо. Так, наприклад, передача значення Успіх (або невдача) в іспанському виявляється по контексту (оточенню): buen suceso «успіх», mal suceso «невдача»; у французькому avoir du succes передає позитивне значення - «мати успіх №. Для позначення поняття «успіх» іспанський воліє exito, так само як і португальська - exito, тоді як французький - succes, італійський - successo. В італійському esito поряд зі значенням «результат» (сприятливий чи несприятливий: esito favorevole, dubbio esito і т.д.) має вузьке значення благополучний результат. Пор. англ. exit «смерть» поряд зі значеннями «вихід», «відхід зі сцени»; фр. exit зберегло тільки театральне значення - «актор лишає сцену. Фр. fleuve відповідає ит. fiume, йен. по, порт. rio.Отже, можна зробити нескладний висновок про те, що французький подібний з італійським в цьому відношенні, але обидва вони відрізняються від іспанської та португальської. Доводиться визнати, що перераховані романські мови діляться на дві групи, і отже, не єдині. Однак вони виявляються єдиними в порівнянні з німецькою мовою, в якому можна спостерігати досить вільну альтернацію з однаковим значенням. Романські мови відповідно використовували б тільки одне слово: фр. fleuve - fleuve, іт. fiume - fiume, ісп. rio - по, порт, rio - rio. На цій підставі можна зробити висновок про те, що романські мови щодо цього явища відрізняються від німецького і, отже, мають спільну рису негативної властивості: вони не мають у своєму розпорядженні синонімічні засоби для матеріально різної номінації даного предмета.

2.2 Запозичення з романських мов

Італійська мова залишила значний слід у французькій мові. Вона здійснила свій вплив у два етапи, у XVI та у XVIII століттях. Вплив італьської мови був настільки значним у XVI столітті, - пише А. Дарместетер, - що деякі письменники, такі як Aнpi Естьєн, продовжують писати, щоб захистити чистоту французької мови. Запозиченнями з італійської мови ми завдячуємо військовим кампаніям в Італії (з 1494 до 1558 року), а також зростаючому впливу італійської культури.

Проникнення та розміщення італійських торговців та банкірів у містах півдня Франції певним чином сприяли поширенню італійських слів.

Запозичення з італійської мови, як i більшість термінів іноземного походження, стосуються певних сфер людської діяльності.

Війна з Італією та ознайомлення з італійським військовим мистецтвом внесли до французької мови такі військові терміни, як attaquer - «attacare»; barricade -- «barricata»; bastion -- «bastione»; bataillon -- «battaglione»; brigade -- «brigata»; canon - «canone»; cantine - «cantina»; cartouche - «cartoccio»; cavalcade - «cavalcata»; cavalerie -- «cavalleria»; cavalier -- «cavaliere»; citadelle - «cittadella»; colonel - «colonnello»; caporal - «caporale»; escadron - «squadrone»; - «scorta»; fantassin - «fantaccino»; parapet - «parapetto»; sentinelle - «sentinella»; soldat - «soldato».

Серед них декілька морських термінів: boussole - «bossolo»; escadre - «squadra»; golf - «golfo»; fregate - «fregata».

Схожість життя при королівському дворі в обох країнах сприяла проникненню таких слів, як: altesse - «altessa»; ambassade - «ambasciata»; cortege - «corteggio»; courtisan - «cortigiano»; mascarade - «mascarata»; page - «paggio».

Вплив італійського мистецтва у Франції особливо у сферах архітектури, музики, живопису також залишив свій слід у французькому словнику. Поміж інших наведемо терміни архітектури: balcon - «balcone»; cabinet - «cabinetto»; facade - «facciata»; fresque - «fresco»; mosaique - «mosaico»; belvedere -- «belvedere»; corridor - «corridore»; faience - «faenza»; maquette - «macchietto»; музичні терміни (що проникли до французької мови у XVIII столітті): ariette - «arietta»; arpege - «arpeggio»; concert - «concerto»; finale; duo; soprano; tenor; serenade - «serenata» (дослівно «ясне небо»), opera - «opera» (дослівно «Tвip»); терміни живопису: aquarelle - «aquarelle»; pittoresque - «pitoresco»; pastel - «pas tell о».

Торгівельні відносини, вплив системи фінансів також внесли велику кількість спеціальних термінів, таких як: banque - «bапса»; banqueroute - «bancarotta»; bilan - «bilancio»; credit - «credito»; faillte - «falito».

Вплив італійської мови на французьку був настільки значним, що деякі італійські слова витіснили відповідні вокабули французького походження. Наприклад італійські слова canaille, cavalerie, guirlande, які замінили колись вживані французькі chenaille, chevalerie, garlande.

Приблизно у той самий час, тобто у XVI, XVII, XVIII століттях, французька мова зазнала впливу іспанської мови. Ще у XVI столітті досить численні контакти з солдатами-найманцями та іншими переселенцями, вторгнення іспанських військ під час релігійних війн сприяли проникненню іспанських слів. Саме у XVII столітті при дворі Людовіка XIII став помітним іспанський вплив, який відчувався i надалі у літературі.

Іспанські запозичення стосуються різноманітних сфер людської діяльності. Це військові терміни: adjudant - «ayudante»; miradore - «mirador» від «mirar» - «дивитися»; «guerilla»; сарагадоп - попона, наведемо окремо слово camarade, яке будучи військовим терміном стало загальновживаним; Терміни мореплавства: embarcation - від «embarcacion», звідси embargo; canot - «сапоа»; embarcadere - «embarcadero»; музичні терміни: castagnette - «castaneta»; bolero; tango; fandago; кулінарні терміни: chocolat - «chocolate»; vanille - «vainilla»; tomate - «tomata»; caramel - «caramelle»; anans; alberge - «alberchiga»; А також багато інших, найбільш поширеними з них є: algarade - від «algarada»; jonquille - «junquille»; mantille - «mantilla»; carapace - «carapacho»; infant - «infante»; sieste - «siesta»; creole - «criollon»; cigare - «cigarro»; canari - «canario»; cannibale - «canibal».

У цей самий час з португальської мови були запозичені такі слова: mandarin; caste - «casta» тобто «pid»; fetiche - «feitiqo»; autodafe - «autodafe»; caravelle - «caravela»; acajou - «acaju»; bambou - «bambu»; banane - «banana»; baroque - «barocco»; albinos.

2.3 Проблеми дослідження словотвірних гнізд у романських мовах

Постановка проблеми. Системні відношення у сфері лінгвістичних одиниць постійно знаходяться у центрі уваги дослідників, дериватологів у тому числі. Характерною особливістю сучасної дериватології є зосередження уваги на вивченні системи дериватів, об'єднаних спільною твірною основою у комплексні словотвірні одиниці. Однією з таких системотвірних одиниць у словотворі є словотвірне гніздо (далі СГ). Дослідження цієї багатомірної структури, яка демонструє усю складність зосереджених у одній лексемі рис (фонетичних, морфонологічних, лексичних, граматичних та інш.), дозволяє змістити акцент дериваційних розробок з дериваційних формантів на твірну основу. Гніздовий підхід до комплексного вивчення лексики романських мов становить порівняно новий лінгвістичний напрямок, що, на нашу думку, сприятиме дослідженню ґенези, функціонування та еволюційних процесів романського слова. Як зазначає дослідниця слов'янської лексики Т.О. Черниш, гніздовий підхід дозволяє виявити динаміку уявлень і думок, пов'язаних з давніми коренями. Лексичні одиниці споріднених мов є особливо цінними, тому що надають можливість враховувати різноманітні семантичні параметри. Незважаючи на існуючі у романському мовознавстві давні та багаті традиції у розробці питань семантики і словотвору саме проблеми типології СГ не знайшли відповідного відображення, і нам невідомі цілеспрямовані дослідження подібного напрямку на цей час. Але певний досвід типології СГ вже накопичено на матеріалі слов'янських мов, де основною одиницею зіставного опису є словотвірний тип. У цілому, опис СГ зводиться більше до структурного, ніж до семантичного дослідження. Наприклад, за ліпографічним принципом виділяють чотири типи гнізд: І - СГ без похідних дієслів, ІІ - без похідних іменників, ІІІ - без похідних прикметників, без похідних прислівників. Але, на жаль, існуючі методики не дозволяють використовувати їх у повній мірі в аналізі романського мовного матеріалу, тому що не враховують особливостей романських мов. Лексичний склад романських мов вже був предметом зіставного дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів. Лінгвісти часто звертали увагу як на лексичні подібності, так і на лексичні розбіжності романських мов. Так, на базі 51 поняття встановив лексичне співвідношення п'яти романських мов, констатуючи, що 25 з 51 понять мають специфічні риси у румунській мові, у іспанській та португальській мовах - 18 понять, у французькій - 13 понять, у італійській - 11 понять. Таким чином, приходимо до висновку, що італійська мова має більше за всіх спільних лексичних рис зі своїми мовами-сестрами, а румунська мова найбільш віддалена. В.Г. Гак, аналізуючи кореневий склад романських мов, зазначає, що 36,4 % слів співпадають у 5 мовах, 59,1 % у 4 мовах, 78,1 % у 3 мовах. Е. Бурсьє приділяє увагу лексиці португальської та іспанської мов, помічаючи деякі розбіжності у розвитку народнолатинської лексики на Іберійському півострові. Г.В. Степанов, аналізуючи стан романського порівняльного мовознавства і зазначаючи, що воно не розробило конкретних історичних рекомендацій щодо систематизації подібностей і розбіжностей у лексиці споріднених мов, наводить результати досліджень Х. Михаєску (встановив у румунській мові більш ніж 115 слів латинського походження), Й. Йордана (вибрав з основного лексичного фонду каталанської мови 100 слів, невідомих романським мовам і 140 слів, відомих тільки іспанській та португальській) та Ю. Юда (помітив розбіжності між іспанською з одного боку, і французькою та італійською з іншого).

У рамках сучасної наукової парадигми досліджень подібного роду не здійснювалось. Ми констатуємо факт відсутності спроб проаналізувати кореневий фонд від латини у романські мови як динамічну систему і процес диференціації лексико-семантичних систем романських мов. У цьому заслуговують на увагу спроби воронізьких лінгвістів (В.Т. Титов, А.А. Кретов, О.Б. Полянчук) створити у рамках романської лексикології такого аспекту як романська радіксологія, яка дозволила б проводити дослідження кореневої системи романських мов у рамках лексико-семантичної системи і надати повну інформацію про кореневі морфеми. Таким чином, мова йде про створення радіксарію романських мов з метою вивчення еволюції та системної ваги того чи іншого романського кореня. Актуальність дослідження. На наш погляд, настав час говорити про комплексний аналіз СГ романських мов, який враховував би всі аспекти СГ (фонетичні, семантичні, словотвірні тощо). Зіставному аналізу СГ з метою побудови можливої їх типології повинен передувати структурно-семантичний аналіз СГ кожної мови, а подальший аналіз формального і семантичного устрою дозволив би встановити ступень еквівалентності і специфічності СГ. Окреслюючи завдання типологічного дослідження СГ, Є.С. Отін один з перших у вітчизняній лінгвістиці конкретно помітив: "Об'єктом вивчення мають стати: внутрішньогніздова валентність (валентність кореня), відмінність у статусі спільноструктурних утворень у спільнокореневих гніздах споріднених мов, а також лексичного складу спільнокореневих гнізд, зумовлені особливостями їх історичного розвитку; національна специфіка в морфонологічних зв'язках афіксів, в організації гнізд, у смисловому обсязі порівнюваних гнізд тощо". Аналізуючи романський мовний матеріал, слід говорити про застосування універсальних способів систематизації словотвірного матеріалу. Критеріями такої характеристики СГ можуть виступати: 1) зіставлення за частиномовним складом, 2) зіставлення за об'ємом, 3) зіставлення за структурою, 4) зіставлення за словотвірною активністю і продуктивністю, 5) зіставлення словотвірної валентності тощо. Дослідження типологічних особливостей похідних одиниць у романських мовах у декількох аспектах забезпечить, на нашу думку, найбільш повну уяву про загальні аспекти і своєрідні риси системи словотвору: способи словотвору, словотвірні афікси (інвентар словотвору), системи словотвірних значень, морфонологічні явища тощо.

3. Проблема дискурсу

3.1 Дискурс як система

Дискурс є складнім багатоплановим феноменом, що знаходиться у центрі уваги сучасної науки у цілому і лінгвістики, зокрема: він вивчається філософією семіотикою, соціальною психологією, теорією штучного інтелекту, етнографією, літературознавством, теорією комунікації, а також різними напрямами лінгвістики: психолінгвістикою, когнітивною лінгвістико, прагмалінгвістикою, етнолінгвістикою, лінгвокультурологією та ін. Однак в різних науках і в різних парадигмах самої лінгвістики в термін “дискурс” вкладаються різні значення, що утруднює спілкування між науковцями. Як відзначає С. Міллз, спектр його можливих трактувань є ширшим, ніж у якогось іншого терміну у літературознавстві та теорії культури.

У сфері соціальних наук, включаючи лінгвістику, інтерес до дискурсу пов'язаний з інтересом до проблем особистості (у тому числі мовної особистості), що теоретично оформився в соціальному конструктивізмі, який розглядає комунікацію як соціальний процес побудови світу. У філософії постмодерну термін “дискурс” застосовується на позначення утворення, що має мисленнєво-комунікативну природу та належить до типу об'єктів, що можуть бути адекватно інтерпретовані лише у світлі нелінійної парадигми: “Користуючись мовою сучасної концепції нелінійних динамік, можна сказати, що дискурсивність може бути інтерпретована як іманентна здатність нерівно вагового середовища до самоорганізації, процесуальність, що реалізується в якості нелінійної”. У дискурсивній психології, що стоїть на позиціях інтеракціоналізму, дискурс розглядається як соціальна діяльність в умовах реального світу.

Якщо в сучасній науці соціально-психологічні підстави дискурсу досить глибоко вивчені, то його лінгвальні аспекти залишаються недостатньо дослідженими , що й обумовлює актуальність і своєчасність їхнього аналізу. Метою колективної монографії є виявити лінгвокогнітивні підвалини та комунікативну сутність дискурсу у їхньому органічному поєднанні, уточнивши розуміння поняття дискурсу в антропоцентричній парадигмі знань у лінгвістиці, а також описати в антропоцентричній парадигмі знань у лінгвістиці, а також описати деякі типологічні риси дискурсу.

Згідно синергетичним уявленням система, що самоорганізується, (наприклад, дискурс) повинна складатись як мінімум з двох ієрархічних підсистем, здатних моделювати стан одна одної, а також стан системного оточення. За образно-порівняльним визначенням Г.Г. Почепцова: “Пропозиція - звичайний для нас елемент структури. Висловлення поєднує в собі як саму пропозицію, так і соціальний контекст його використання. На вищому рівні ті ж відносини повторюються в тексті й дискурсі”. У наведеному визначенні для нас важливо те, що тут ясно простежуються складові дискурсу - текст і соціальний контекст, їхня взаємна залежність. Отже, система (текст і контекст), які здатні відбивати одна одну і своє соціально-психологічне , когнітивне оточення. Однак це загальне твердження вимагає уточнень.

Текст має добре відомі й розроблені категорії: зв'язність, інформативність та ін. У цьому ж ряді понять знаходиться і поняття стилю тексту неминуче зводиться до відображальних можливостей текстових категорій.

3.2 Літературний дискурс

Стиль автора “є сукупністю прийомів використання мови ...” і “різновид мови, що характеризується особливостями в доборі, сполученні й організації мовних засобів у зв' язку із завданнями спілкування”. В іншій роботі йдеться , що “стиль як системотвірний і саморозвитковий фактор становить собою сукупність різнорівневих мовних засобів втілення соціально значущих ідей, архетипів, і в ракурсі, специфічному для кожної мовленнєвої сфери і кожного мовленнєвого соціально-історичного середовища, виявляється та описується у вигляді певного набору стильових рис, найбільш адекватних початковому соціальному замовленню”. Як системотвірний фактор тексту, стиль має потребу в більш глибокому поясненні, у нових висновках і дефініціях.

Нагадаємо також, що являє собою стиль з різних точок зору, відбитих у ряді робіт:

- з точки зору статистики стиль являє собою фільтр , що слугує для добору відповідної лексики , фразеології. Досить цікавим також є прояв у текстах закону Ципфа як вимірника індивідуального стилю;

- з конструктивної точки зору стиль у тексті має структуру стильових рис і їхніх зв'язків;

- з психолінгвістичної точки зору усталений стиль переходить в архетип.

Наведені характеристики, функції, атрибути стилю свідчать про його текстовірну роль.

3.3 Романські запозичення у літературному дискурсі

Багато французьких письменників у своїх творах використовували запозичення з романських мов. У якості прикладу наведемо творчість видатних письменників 18, 19, 20 століть.

Стендаль (1783-1842) - один із видатних французьких письменників 19го століття Анрі Бейль творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Стендаль -- назва німецького міста, у якому народився відомий німецькі мистецтвознавець XVIII століття Йоганн Винкельман).

Стендаль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера . Але з початком революції в родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть ховатися. Мати хлопчика рано померла, і сім'я надовго вбралася у траур. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро, Гольбаха). Читання, а також найсильніші враження і переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників 19 століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.

1797 року Стендаль вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією новоствореної буржуазної держави. Тут хлопець захоплювався математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив. Стендаль прибув до Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу в Італію. У 1800 році сімнадцятилітній Стендаль вступив в армію Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку й 1802 року повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.

Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але ставлення письменника до нього, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку загрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.

Стендаль брав участь у поході Наполеона в Росією в 1812 році, був у Москві,Смоленську, Могильові зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії. Враження про Росію були надзвичайно сильні. Він бачив героїзм російського народу, який захищав свою батьківщину, бачив також і жорстоку сваволю самодержавства.

Після падіння Наполеона й повернення Бурбонів у Францію Стендаль їде до Італії лише інколи буваючи на батьківщині. Стендаль полюбив Італію; ця країна відіграла чималу роль у формуванні поглядів письменника. Його приваблювало насичене громадське життя цієї держави. У 1821 році відбуваються повстання карбонаріїву ряді міст (Неаполь, Турін). Співчуття Стендаля цьому рухові дало підставу урядові звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити австрійські володіння північної Італії.

Перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів. Це робота з історії мистецтва «Історія живопису в Італії», «Прогулянки по Риму», новели «Італійські хроніки». Нарешті, Італія дала йому сюжет одного з найбільших його романів "Пармський монастир”.

У своєму творі «Прогулянки по Риму» він використовує запозичення з італійської, такі як:

- Ladriani

- carbonarisme

- vetturino

- Frangimani

- Catanzaro

- Livourne

-Sarrasins

- angelus

-etc.

Проспер Меріме (1809-1870) народився у Парижі, в сім'ї художника, послідовника Ж. Л. Давида, чий по-класицистичному суворий, лапідарний стиль справив неабиякий вплив на юнака. Не менший вплив справив на нього й передромантичний стиль «Пісень Оссіана»; зазнав він і нетривалого захоплення руссоїзмом. Ідеалом Меріме став В. Шекспір. Дружба зі Стендалем (від літа 1822 p.), ознайомлення з його трактатом «Расін і Шекспір» (1823--1825), відвідування літературного гуртка Делеклюза, де панував культ В. Шекспіра, ще більше посилили схиляння Меріме перед великим драматургом. У ці ж роки формуються політичні погляди письменника. Він був тісно пов'язаний з «доктринерами» -- невеликою, але впливовою партією ліберального штибу, яка брала участь у підготовці Липневої революції 1830 р. і повалила режим Реставрації. Після революції Меріме отримав нагороди, посади у різних міністерствах. Найбільше значення мала його діяльність в якості інспектора історичних пам'яток, збереженню яких він віддав багато сил і енергії. Одначе скандал, що вибухнув у зв'язку з публікацією новели «Арсена Гійо «наступного дня після обрання Меріме у Французьку академію (1844), свідчив про те, що злиття політичних поглядів письменника, його соціальної позиції з офіційною ідеологією так і не відбулося. У липні 1848 p. Меріме брав участь у придушенні повстання паризьких робітників. Суперечливість його поглядів, що наростала в період Липневої монархії, поглиблюється. Письменник негативно поставився до перевороту, здійсненого у 1851 р. Луї Наполеоном Бонапартом, але опинився у складному становищі: Бонапарт, котрий проголосив себе імператором Наполеоном III, одружився з дочкою близької подруги Меріме. На письменника посипалися милості двору, його призначили сенатором. Зовнішній добробут спричинив духовну кризу, ознаменовану майже повним припиненням художньої творчості. Познайомившись у цей період з Меріме, І. Тургенєв зазначав: «Схожий на свої твори: холодний, витончений, вишуканий, із сильно розвиненим почуттям краси й міри і з цілковитою відсутністю не лише якої-небудь віри, але навіть ентузіазму».

...