Теоретичні основи відбору засобів вираження категорії інформативності (на матеріалі давньогрецької мови)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Теоретичні основи відбору засобів вираження категорії інформативності (на матеріалі давньогрецької мови)

Шовковий В.М., доцент кафедри загального мовознавства та класичної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат педагогічних наук.

У статті обґрунтовано теоретичні основи відбору засобів вираження фактуальної, концептуальної, підтекстової, емоційної та оцінної інформації, необхідної для розуміння та інтерпретації давньогрецьких автентичних текстів.

Ключові слова: інформативність, типи інформації, давньогрецька мова, текст.

Шовковый В.Н. Теоретические основы отбора средств выражения категории информативности (на материале древнегреческого языка)

В статье обоснованы теоретические основы отбора средств выражения фактуальной, концептуальной, подтекстовой, эмоциональной и оценочной информации, необходимой для понимания и интерпретации древнегреческих аутентичных текстов.

Ключевые слова: информативность, типы информации, древнегреческий язык, текст.

Schovkoviy V.N. Theoretical bases of selection of facilities of expression of category to informing (on material of the ancient Greek language)

In the article theoretical basis for selection of expression faktualnoyi, conceptual, pidtekstovoyi, emotional and evaluative information necessary for understanding and interpretation of authentic ancient Greek texts.

Key words: informative, information types, Greek language text.

Зміст

Серед основних текстових категорій найбільш вагомою для розуміння тексту є категорія інформативності, яка включає інформаційний масив текстового макрознаку, що не лише міститься у його вербальній організації, а є результатом її взаємодії з авторською й читацькою свідомістю [7]. Хоча у лінгводидактиці Е. Пассовим [6] розроблено теоретичні засади відбору навчального матеріалу з сучасних іноземних мов, ці положення розвинено у працях наступників, однак проблема відбору засобів вираження категорії інформативності до цього часу є нерозробленою. Навчання класичних мов здійснюється в умовах рецептивного білінгвізму; основною метою навчання є підготовка фахівця, здатного до адекватного розуміння давньогрецького автентичного тексту та понять і явищ давньогрецької культури, що потребує відбору насамперед засобів вираження категорії інформативності. Саме це й зумовлює актуальність публікації, мета якої - розробити теоретичні основи відбору засобів вираження категорії інформативності (на матеріалі давньогрецьких текстів). Досягненню поставленої мети сприятиме вирішення таких завдань: виділити мовні та позамовні засоби вираження категорії інформативності; здійснити вибірку текстів для навчання студентів-давньоелліністів, які найбільше репрезентують означену категорію.

Аналізуючи заявлену проблему, зазначаємо, що текст може включати п'ять типів інформації - фактуальну, концептуальну, підтекстову, емоційну та оцінну.

Фактуальність (змістовно-фактуальна інформація) - різновид текстової інформації, яка є повідомленням про факти, події, процеси, явища у текстовому, змодельованому авторською свідомістю світі. Вона найлегше сприймається, не потребує залучення допоміжної інформації, ґрунтується на знаннях адресатів як на набутому досвіді, їхньому розумінні явищ дійсності; передається експліцитно знаками із прямими значеннями, зберігає істинну, несуперечливу структуру судження [1; 7]. Змістовно-фактуальна інформація може відображати як реальний світ, так і вигаданий автором [1]. Фактуальна інформація домінує у прозових творах. Її розуміння залежить від надання адекватної семантики лексичним, морфемним, морфологічним, синтаксичним та стилістичним одиницям мови. Проте ці одиниці є визначальними і в процесі розуміння інших чотирьох типів інформації. Тому потрібно виділити першорядні фактори, які впливають на адекватне розуміння того чи іншого типу інформації. Вважаємо, що для змістово-фактуальної інформації першорядним фактором будуть лексичні одиниці давньогрецької мови, особливо лексика з етнокультурним та етноментальним компонентом, знання про історію, культуру, побут давніх греків.

Концептуальність (змістовно-концептуальна інформація) - різновид текстової інформації, яка породжується й інтерпретується на основі складної синтетичної конденсації і когнітивного перероблення цілісного змісту на підставі авторського задуму чи інтерпретаційного фільтра читача. Змістовно-концептуальна інформація є глобальною, перерваною, експліцитно-імпліцитною, адже вона поширена в цілому тексті пунктирно і репрезентована піковими моментами вербалізації [7]. Різницю між змістовно-фактуальною і змістовно-концептуальною інформаціями можна представити як інформацію буттєвого характеру й інформацію естетико-художнього характеру [1].

Змістовно-концептуальна інформація надає читачеві індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами, описаними засобами змістовно-фактуальної інформації, розуміння їх причиново-наслідкових зв'язків, їх значимості в житті народу. Така інформація вилучається з усього твору і є творчим переосмисленням указаних відношень, фактів, подій, процесів, які відбуваються; вона представлена автором у створеному ним вигаданому світі [1]. У наведеній нижче поезії Анакреонта зміст концептуальної інформації полягає в тузі ліричного героя за пройденою молодістю, втратою чоловічої привабливості.

Концептуальна інформація цього твору визначається із суцільного тексту. Передумовою її визначення є кумулювання лінгвістичних та екстралінгвістичних компонентів тексту, змістовно-фактуальної та змістовно-підтекстової інформації. Визначальними є знання культурно-специфічної лексики та слів з культурно-маркованою конотацією ; тлумачення підтекстової інформації - Ерот, кинувши в мене пурпуровим м'ячем,… = ліричний герой закохався; - з дівчиною в барвних сандалях тепер спонукає мене гратися = залишається не повністю зрозумілим, що автор укладає у зміст слова іншому звабно моргає [підтекстовість полягає в незрозумілості глибини стосунків у цьому любовному трикутнику]); знання світогляду, норм поведінки, принципів життя давніх греків. Тому для забезпечення адекватного розуміння змістовно-концептуальної інформації твору герменевтизації повинна підлягати окреслена лексика, а також екстралінгвістична інформація.

Підтекст - підпорядковане категорії інформативності явище тексту, що є різновидом інформації, яка ґрунтується на вербальній організації тексту і формується шляхом її змістового перероблення та збагачення без збільшення знакового обсягу. Підтекст стає зрозумілим зі змісту вербального фрагмента; він нашаровується на нього як другий план і має психолінгвістичну природу інтерпретації, що застосовує оброблення різних структур знань автора й читача [7]. В основі розпізнання підтексту лежить здатність людини до паралельного сприйняття двох дистанційованих один від одного, але семантично зв'язаних між собою повідомлень. Джерелом створення підтексту є здатність слів "розщеплювати" свої значення, створюючи рівнобіжні образотворчі плани. При цьому стають можливі зближення різних сутностей, прості "речі" набувають символічного значення. І. Гальперін виділив два типи змістово-підтекстової інформації - ситуативний, пов'язаний зі знаннями попередніх текстових фактів, подій, й асоціативний, що виникає на підставі зв'язків викладеного вербально з накопиченим особистим і суспільним досвідом [1].

Передумовою розуміння підтексту є володіння читачем усім конотативним потенціалом лексичних одиниць, їх символьною семантикою, а також системою екстралінгвістичних знань про культуру, побут, світогляд, цінності, символіку, мораль, життєві принципи давніх греків.

Підтекст хоч і є складним явищем, у якому переплітаються лінгвістичні та екстралінгвістичні знання, однак він дуже повно репрезентує екстралінгвістичну інформацію, яскраво відображає образ світу у свідомості давніх греків. Тому твори, які містять підтекстову інформацію, будуть включені у зміст навчання студентів-давньоелліністів - поетичні твори Сапфо, Архілоха, Семоніда, Гіпонакта, Алкея, Анакреонта та інших. З метою економії навчального часу, раціоналізації змісту навчання та забезпечення якомога більшої інформаційної насиченості навчального процесу пропонуємо розглядати підтекстову інформацію тільки на матеріалі творів з суцільною імпліцитністю.

Категорія оцінки - текстова категорія, яка виражає ставлення адресата, його функції у тексті, дійових осіб, імовірного реального чи модельованого авторською свідомістю гіпотетичного читача до описуваних подій, явищ, осіб, їхньої поведінки за абсолютною шкалою "добре - нейтрально - погано" і відносною шкалою "краще - так само добре - так само нейтрально - так само погано - гірше" [7]. Виступаючи одним із прагматичних компонентів семантики слова, оцінне значення є носієм когнітивної інформації (логічні судження суб'єкта про цінність об'єкта) та емоційного навантаження (емоційне ставлення суб'єкта мовлення до об'єкта оцінювання), що зумовлює виділення його різних типів - загальнооцінного і частковооцінного [4].

Ядро поля оцінки складають лексичні одиниці з оцінним емоційно-експресивним забарвленням, серед яких центральне місце займають оцінно-марковані лексеми - слова з іронічним, зневажливим, фамільярним відтінками, розмовні та лайливі, які позначають назви осіб; дії і процесуальні стани людини, неопредмечені риси і ознаки людини (зрідка тварини, предмета, явища), опредмечені дії людини. Навколоядерний простір поля оцінки утворюють слова раціональної оцінки: назви осіб, моральних понять, опредмечених станів, опредмечених дій людини, побутових предметів і речей тощо [4; 5]. У цілому семантичні фони цих слів збігаються в обох мовах, окрім хіба що дієслів, у яких оцінна семантика виражена дещо менше. Тому лексика ядра поля оцінки сприймається студентами у більшості адекватно і не потребує тлумачення, окрім тих слів, де оцінно-експресивний фон виражений неявно або суперечить мовній картині світу українців. До власне ядра поля оцінки входять оцінні фразеологізми з високим ступенем інтенсифікації оцінного компонента значення. Вони співвідносяться за семантичними і граматичними значеннями з лексико-граматичними класами слів з оцінною семантикою і виражають позитивне чи негативне ставлення мовця до предметів та явищ об'єктивного світу:заздрість є найважчою із хворою (негативна оцінка заздрості), голод для багатьох стає учителем (позитивна оцінка голоду). Лексика та фразеологія з оцінною конотацією у цілому потребує герменевтизації, оскільки оцінні конотації цих одиниць в обох мовах, зазвичай, не збігаються.

До периферії функціонально-семантичного поля оцінки відносять слова, до складу яких входять суфіксальні та префіксальні морфеми з оцінним значенням, частки з високим ступенем експресії - схвалення, несхвалення, обурення, злості, іронії, незадоволення, погрози, розгубленості, сумніву, недовір'я, вигуки (семантика яких, зазвичай, кумулюється з емотивністю), які передають радість, захоплення, схвалення, заохочення, похвалу, подив, сум, горе, жах, страх, відчай, біль, співчуття, переляк, вагання, нерішучість, безнадію, осуд, обурення, презирство, гнів, іронію, невдоволення, докір, застереження, тривогу, загрозу: - ах! вигук розчарування. І композити, і частки, і вигуки потребують постійної герменевтизації через їх багатозначність та відсутність лексичного значення. Крайню периферію категорії оцінки складає інтонація (окличні речення, рідше - питальні), яка, зазвичай, не має формальних показників у давньогрецькому тексті, тому її виявити надзвичайно складно, і вона потребує постійного тлумачення.

Категорія оцінки дуже часто не є прив'язаною до якогось мовного рівня, а відображена в самому сюжеті, випливає з описуваних подій, але обумовлена певним соціокультурним фоном. Так, наприклад, читаючи поему Софокла "Антігона", тільки з сюжету стає зрозумілим, що бути непохованим це є "дуже погано", що підтверджується двома фактами: Антігону не лякає навіть смерть, аби тільки поховати брата, а Креонт згоден убити наречену свого сина за її прогріх - таким принциповим є для нього це питання. Негативну оцінку непідтримки Антігони Ісменою бачимо в епізоді, коли Антігона хоче поховати свого брата Полініка і просить їй допомогти в цьому сестру Ісмену, однак та відмовляється. І хоча немає прямої вказівки на те, що цей вчинок поганий, однак про негативну оцінку можна здогадатися з самого сюжету: після відмови Ісмени іде її монолог-виправдання, далі говориться про те, що вона порушує закони богів про поховання людей, надаючи перевагу наказу Креонта, і нарешті слова Антігони про відкриту ненависть до Ісмени. Усі ці факти вказують на негативну оцінку Антігоною вчинку Ісмени; напевно, не схвалює цього в собі й сама Ісмена (її основним аргументом є страх смерті, і більше нічим вона не аргументує свого вчинку; крім того, вона обіцяє мовчати про те, що робитиме Антігона, тим самим схвалюючи її вчинок); не виправдовує цього вчинку й автор твору. Негативну оцінку страху, паніці, розпачу проводирки хору Етеоклом (Есхіл "Cемеро проти Фів") бачимо також із сюжету поеми та реплік героїв. Цю оцінку можна віднести до рангу "дуже погано". Такого ефекту автор досягає не одним реченням чи фразою, а цілим діалогом, який відбувається між Етеоклом і проводиркою хору, використовуючи прийом градації, де кожна фраза проводирки нагнітає ситуацію паніки в місті, а у кожній фразі Етеокла міститься все більша нота обурення і осуду. Насамкінець він звертається до Зевса з риторичним запитанням, навіщо він послав для чоловіків жінок. Наводимо цей уривок e перекладі.

Проводирка хору: Мені страшно, гуркіт у воріт сильнішим став.

Етеокл: Усе місто хочеш сполохати? Помовч.

Проводирка хору: О боги! Не віддавайте фортеці!

Етеокл: То ти замовкнеш нарешті, проклята?

Проводирка хору: О градодержці, у рабство не хочу йти!

Етеокл: Сама готуєш рабство і собі, і нам.

Проводирка хору: О Зевсе могутній, блискавкою ворогів убий!

Етеокл: О Зевсе, навіщо ти жінок дав нам у супутники!

Таким чином, оцінка випливає з поведінки, реплік героїв, обставин, за яких відбуваються події (це сюжетно-ситуативно обумовлена оцінка).

Для надання описуваним подіям адекватної оцінки чи розуміння оцінки, даної автором, читач повинен володіти системою екстралінгвістичних знань, особливо знати оцінку тогочасного суспільства описуваним фактам, явищам, процесам та подіям, життєві і моральні принципи, світогляд носіїв мови. Лише система екстралінгвістичних знань дасть можливість студентові дати правильну оцінку описуваним подіям. Наприклад, грецьке слово - на кого показують пальцем (у грецькій мові мало значення "знаменитий, щасливий"), в українців показування пальцем сприймається негативно, це знак поганої слави (на нього всі показують пальцем, тобто знають його вади і погані справи). Отже, знання окреслених цінностей, норм поведінки, поглядів, пріоритетів фракійців є обов'язковою передумовою розуміння оцінки об'єктивної реальності через призму свідомості тогочасного фракійця (це світоглядно-культурно обумовлена оцінка).

Ще одним важливим сюжетним та культурно-обумовленим виявом оцінки у тексті є іронія - стилістична фігура, яка ґрунтується на вживанні висловлювань у протилежному щодо буквального змісті, на приховуванні за удавано серйозними речами комічного, за позитивною оцінкою - негативної. Виявлення іронії та її адекватне розуміння в автентичному тексті зумовлюється володінням студентами соціокультурною інформацією, а також негативною експресивною конотацією лексичних одиниць.

Обумовлені сюжетно-ситуативно і світоглядно-культурно, іронічні оцінки є найскладнішими для розуміння і повинні підлягати спеціальному тлумаченню. вираження інформація давньогрецький текст

Категорія оцінки тісно пов'язана з категорією емотивності. Більшість дослідників ці дві категорії розглядають у тісному взаємозв'язку [2; 3; 4; 5]. Емотивність виражає емоційне ставлення адресанта, його функції у тексті, дійових осіб, імовірні емоції реального чи модельованого авторською свідомістю гіпотетичного читача щодо описуваних подій, явищ, персонажів, їхньої поведінки й активізується за допомогою емоційно заряджених текстових компонентів (емоціогенних маркерів) [7].

Емотивність актуалізується за допомогою сукупності текстових компонентів - показників емотивності, тобто вплетених у текстову тканину емотивно навантажених слів, фраз, речень тощо, які прямо або опосередковано вказують на характер авторських емоційних інтенцій, експліцитно виражених або імпліцитно окреслених у тексті, моделюють імовірне емоційне реагування читача на текстову дійсність та/або опредметнюють фрагменти знань про світ, що є чи стають емоціогенними [3]. Категорія емотивності є дуже складна: одним і тим же словом можна позначити різні емоції, а одна і та ж емоція може мати кілька референтів, вона відображає складні процеси мовної свідомості певного етносу, має зв'язок з природним та культурним його середовищем.

Услід за Гладьо, характеристиками показників емотивності будемо вважати симптоматичність та іконічність (картинність) або символічність. Симптоматичністю відзначені такі текстові елементи, які, слугуючи провісниками (симптомами) певної емоції (гами емоцій), виступають як семантичні "тригери" емоційних реакцій читача на тканину тексту, на його структурно-семантичний шар. Когнітивною основою для ідентифікації таких емоційно значущих елементів тексту є знання адресата про емотивно навантажені мовні засоби та його вміння розпізнавати неконвенційне використання в тексті мовних одиниць або нетрадиційність знакових образів [3]. Сфера емоційного може виражатися лексичними, словотвірними та синтаксичними засобами.

Серед лексичних засобів варто виділити слова-ефективи, емотивність яких закладена у самому змісті, слова з емотивним значенням прекрасний, сильне бажання, любов тощо); слова з емотивною конотацією, емотивні семи яких знаходяться за межами логіко-предметного макрокомпонента семантики слова і поєднані з певними ядерними семами або асоціюються з ними жовчний, гіркий = сердитий, мені приємно); слова, емотивна семантика яких представлена в статусі потенціалу: це слова-символи, які асоціюються з поняттями красивого, поганого, лагідного, злого, доброго тощо: ? (Med. 1341-1344). - Нещасливий я і розорений... Ти левиця, а не дружина, і якщо серце є у Скілли, так вона добріша за тебе. До слів-символів з емотивною семантикою потрібно віднести епітети богів, які дуже часто вживаються у грецьких текстах: - далеко кидаючий або попадаючий (епітет Аполлона), - епітет Феба: 1) той, що кидає стріли; 2) лікуючий, 3) палаючий, сяючий. Слова-афективи, зазвичай, мають еквіваленти в рідній мові і тому не потребують додаткового тлумачення. Натомість слова з емотивною конотацією та слова з емотивним потенціалом потребують ґрунтовного тлумачення, оскільки вони відображають мовну картину світу, екстралінгвістичні явища, цінності та емоції носія мови.

Емотивність часто виражається у фразеологічних одиницях, які повинні обов'язково підлягати тлумаченню: - бик наступив йому на язик (тобто підкупом змусили мовчати).

Категорія емотивності виражається вигуками, які характеризуються полісемантичністю, відсутністю лексичного значення і точних відповідників у рідній мові: наприклад, вигук може виражати горе, здивування, обурення, радість. Таких вигуків надзвичайно багато, тому емотивна семантика вигуків повинна обов'язково тлумачитися.

Емотивність може виражатися і словотвірними засобами, особливо суфіксами з демінутивною семантикою, це форманти: Особливу увагу потрібно звертати на слова з означеними суфіксами, які втратили демінутивну конотацію. Емотиви також знаходимо і в композитах: той, хто лагідно дивиться, лагідність, (жарт.) давньо-медово-сидоно-фриніхо-солодкий.

Іконічність показників емотивності виявляється в тих випадках, коли авторські емоційні інтенції втілюються за допомогою ситуативного опису, який сприяє створенню привабливих або непривабливих образів ситуацій текстової дійсності, що впливають на емоційну сферу адресата та формують його емоційне ставлення до них. Іконічність характерна для тих емотивнонавантажених текстових компонентів, які пов'язані з репрезентацією змістово-розповідного шару семантики художнього тексту. Когнітивною основою для впізнання в тексті показників емотивності, яким притаманна іконічність, є знання учасників комунікації про прототипові об'єктивно-реальнісні ситуації, що провокують ті чи інші емоції, закріплені в певному суспільстві. Цим текстовим компонентам властивий символічний характер [3].

Так, наприклад, дуже легко помітити відчуття страху, розпачу, жаху перед навалою ворогів у 109-117 віршах поеми Есхіла "Семеро проти Фів".

У створенні страху війни автор вдається до образів-символів: вихром дихаючого Ареса, бога війни, образів молодих дівчат, яким загрожує рабство, образу верховного бога Зевса, на якого покладається вся надія на порятунок, порівняння великої кількості воїнів з морем. Образна символіка в українській та давньогрецькій мовокультурах відзначається гетерогенністю та гетеросемією. Про більшість образів україномовний читач не може здогадатися, без чого неможливе адекватне розуміння змісту всього тексту (так, наприклад, щоб адекватно зрозуміти наведений фрагмент тексту, читач повинен, як мінімум, володіти інформацією про образи Ареса та Зевса, про уявлення античних про їх функції). Емотивно навантажені текстові компоненти, які властиві носіям певної мови, назвемо світоглядно-культурно обумовленими рефентами категорії емотивності; їх віднесемо до рангу найскладніших явищ для розуміння.

Однак крім цих образів, відчуття страху, приреченості викликають самі описувані події. Автор досягає емоційного ефекту за допомогою створення емотивної ситуації (сюжетно-ситуативно обумовлена емотивність), яка, за словами Гладьо, репрезентує фрагменти художнього тексту, пов'язані з експлікацією в тексті емоціогенного знання про світ, а саме - з віддзеркаленням у тексті ситуацій об'єктивної дійсності, здатних впливати на емоційну сферу читача та сприяти формуванню його емоційного ставлення до об'єктів, агентів і подій текстової дійсності. Це базується на загальному знанні адресанта й адресата про прототипові ситуації, спроможні виражати чи викликати емоції людини [3]. У наведеному фрагменті емоціогенними є ситуація війни, факт рабського поневолення, велика кількість загарбників. Якщо емоціогенні знання у представників двох лінгвокультур збігаються, то такі знання будуть інтерпретуватися адекватно (у проаналізованому фрагменті і факт війни, і рабства, і завоювання викликають однаково негативні емоції як у греків, так і в українців); якщо певне знання про об'єктивну реальність має відмінності у концептуалізації двох народів, тоді така інформація повинна підлягати тлумаченню.

Основними одиницями організації репрезентантів категорій оцінки та емотивності у процесі читання давньогрецьких автентичних текстів будуть окремі слова, вільні та зв'язані (фразеологізми) сполуки слів, які входитимуть до складу одиниць вищого порядку - речень і формуватимуть одночасно знання про оцінну сферу давніх греків, а також лексичні та граматичні знання, навички та вміння; речення з емоційно-оцінним забарвленням, а також автентичні тексти зі світоглядно-культурно обумовленими та сюжетно-ситуативно обумовленими оцінкою та емотивністю, які акумулюватимуть лексичну, граматичну та соціокультурну інформацію.

Отже, організація вивчення категорій емотивності та оцінки буде здійснюватися у тісному зв'язку з граматикою і поглиблюватиметься паралельним засвоєнням соціокультурних знань про сферу цінностей, емоцій, оцінок, світогляду, переконань, принципів життя давніх греків. Для успішного формування у студентів адекватних уявлень про емоції та оцінки давніх греків вважаємо за доцільне ознайомити їх з якомога більшою кількістю культурно специфічної інформації (тобто про елементи емоційно-оцінної сфери, які не мають відповідників в українській мові, інтерпретуються або потенційно можуть інтерпретуватися з іншим смислом). У процесі аналізу автентичних текстів дійшли висновку, що сфера емоцій найбільш репрезентована в поетичних творах, тому для читання пропонуємо суцільні тексти Гомера, Есхіла, Софокла, Менандра, Еврипіда, Піндара, Сапфо, Алкмана, Алкея. Інша сфера - оцінки - репрезентована найбільше у діалогах та ораторських творах, тому для читання пропонуємо суцільні тексти Платона, Ісократа, Лісія.

У творах інших жанрів емотивність та оцінка представлені дещо менше, тому вони можуть бути задіяні фрагментарно (окремі речення, абзаци), паралельно ілюструючи граматичний матеріал. Визначені нами засоби вираження різних типів інформації - фактуальної, концептуальної, підтекстової, емоційної та оцінної створюють перспективи для розроблення методичних прийомів навчання розуміння та інтерпретації окреслених типів інформації під час читання давньогрецьких текстів.

Список використаних джерел

1. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования / И.Р. Гальперин. - М.: Наука, 1981. - 139 с.

2. Гамзюк М.В. Емотивність фразеологічної системи німецької мови (досвід дослідження в синхронії та діахронії): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. філол. наук: спец. 10.02.04 / М.В. Гамзюк. - К., 2001. - 33 с.

3. Гладьо С.В. Емотивність художнього тексту: семантико-когнітивний аспект (на матеріалі сучасної англомовної прози): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 / С.В. Гладьо. - К., 2000. - 22 с.

4. Онищенко І.В. Категорія оцінки і засоби її вираження в публіцистичних та інформаційних текстах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 / І.В. Онищенко. - Дніпропетровськ, 2004. - 22 с.

5. Островська О.М. Лінгвостилістичні засоби реалізації категорії оцінки (на матеріалі американської художньої прози): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 / О.М. Островська. - Львів, 2001. - 22 с.

6. Пассов Е.И. Основы методики обучения иностранным язикам / Е.И. Пассов. - М.: Рус. яз., 1977. - 216 с.

7. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О.О. Селіванова. - Полтава: Довкілля-К, 2006. - 716 с.

Размещено на Allbest.ru