Формування словотвірної структури локативних найменувань в історії української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування словотвірної структури локативних найменувань в історії української мови

Білоусенко П.І.

Суфікс -щина виник унаслідок нашарування *-skна -т-а [9, с. 95], асимілятивнодисимілятивні процеси в *-skпnа, що призвели до утворення *-scina, зумовлені першою палаталізацією задньоязикових, час дії якої відносять, за різними даними, від VI--V ст. до н. е. [27, с. 38] до ІІ [40, с. 236] чи V-VI ст. н.е. [36, с. 77]. Цей формант виокремлюється в реконструйованих дериватах праслов'янської доби, наприклад, *bratovbskb `братерський' *bratovbscma `братання, братські стосунки' [41, с. 120], тому вважати, що суфікс -щина порівняно недавнього походження [26, с. 73], немає підстав.

Утворення на -чина (-щина) від прикметників на -ськінколи відносять до дериватів, у словотвірній структурі яких вичленовується формант -ина, [див., наприклад, 11, с. 585]. Оскільки умови для зміни *-skma > *-scina давно зникли, прихильники такої словотвірної інтерпретації, очевидно, допускають можливість зміни -ськ+ -ина > [-шчина] у порівняно недавно створених словах за виробленими зразками, як, скажімо, чергування к-ц-ч у словах типу аптека аптечка аптеці. Однак, нам видається, більш сприйнятливою є думка тих дослідників, які вважають, що суфікс -ськ(рос. -ск-) при словотворенні випадає, як не зберігається у твірній основі й суфікс -н-, елізія котрого при творенні дериватів на -щина не викликає, здається, ні в кого заперечень. Окрім того, подібні утворення нерідко опосередковано мотивуються також іменниками [див. 31, с. 175, 180; 21, с. 77; 29, с. 231 та ін.]. Отже, деривати типу панщина слід розглядати як утворення на -щина незалежно від мотивувальної основи пан чи панський.

Попередник згаданого форманта, суфікс -ina, мав високу продуктивність у праслов'янській мові, велику територіальну поширеність, здатність сполучатися з широким колом іменних [42, с. 544], рідше, дієслівних [41, с. 120] основ та творити похідні з різнимим типами словотвірних значень. Серед реконструйованих матеріалів праслов'янської доби трапляються немало й локативних найменувань. Давні й нові просторові назви на -ина часто документуються в писемних пам'ятках української мови різних періодів її розвитку [див. 4]. Однак суфікс -щина не брав участі у творенні локативних назв у праслов'янській мові, не трапляється він і в обстежених текстах української мови ХІ-ХІІІ ст. Проте цей формант успадкував від свого попередника семантику сукупності, яка прозирала в багатьох дериватах на -ина праслов'янської доби [див. 41 І, с. 121] та українській мові давньокиївського періоду. Зокрема, у Київському літописі під 1159 р. документується слово братьщина: и начаша Ростислава звати льстью оу братьщину [...] на Петровъ днь (к. ХІІ/бл. 1425 ЛК 425) (ін. список братщиноу П.Б.) `бенкет у складчину'; мостовщина (XII//XV СРЯ ІХ 276) `побор, пов'язаний з будівництвом, лагодженням мостів', аже боудеть кн#зю городъ роубити ини к городоу а поборомъ и тотарьщиною (ін. список татарьщиною) ко кн#зю (к. ХТТТ/1425 ЛГВ 904) `податок, який сплачували татарам' від татарьскии. У неавтентичних текстах грамот, які датуються кінцем ХІІІ початком ХГУ ст., документуються, крім згаданих, іменники посеребщина і свадебщина, водшцина, що позначають податки [див докладніше 3]. Просторових назв із цим формантом в обстежених пам'ятках української мови ХІ-ХІІІ ст. не виявлено, однак дещо пізніше згадана семантика сукупності стала підґрунтям для появи дериватів із локативним значенням. суфікс локатив лексичний словотвірний

Семантика збірності поступово закріпилася в нових дериватах. Найперше вона відчувається в багатьох утвореннях від посесивних прикметників за належністю земель, територій певним особам. З.Т. Франко відзначала, що топоструктури з цим суфіксом в XГV-XV ст. “набули значення релятивної просторової абстракції, ставши формантом найменувань об'єктів, які не були точно окреслені на терені, тобто земельних ділянок, володінь, ланів, нив, тощо. [...] Переважна більшість структур на -щина досить густою сіткою покриває територію Київщини, [...] звідки, слід гадати, ці структури і беруть свій родовід, далі ізоглосою проходять уздовж північного етнічного порубіжжя аж до Волині, а на південно-західному терені не зустрічаються зовсім. Експансія йшла, як видно, з центральних регіонів у південно-західному напрямі” [33, с. 47]. Перші деривати цього типу фіксуються, за нашими даними, у XIV ст. це, власне, переважно назви земельних володінь на різних територіях.

Найменування володінь у Київській землі: морхина даєть дві вєдрі мєдоу из нєкрашєвщиньї по(л)тора вєэдра мєдоу Степановщины дві вєдрі мєдоу ивашєвщиньї (бл. 1458 ССУМ І 420); михалковщина (бл. 1458 599); из некрашевщины по(л)тора вєдра мєдоу [...] харьковщины п#(т)дєс#(т) грошєи на пєчєрьскии домь (бл. 1458 II 505); василевщина (бл. 1471 ССУМ І 153); вепревъщина (бл. 1471 164); глазовщина (бл. 1471 243); Жеровлевщина (бл. 1471 358); занеевщина (бл. 1471 379); Лазоревщина (бл. 1471 537); Лисовъщина (бл. 1471 547); Матъвеевъщина (бл. 1471 581); Михоновщина (бл. 1471 600); Онтоновъщина (бл. 1471 II 87); Ратоковъщина (бл. 1471 289); соупроуновщина (бл. 1471 402); Тимовщина (бл. 1471 431); Оилиповъщина (бл. 1471 591).

Назви землеволодінь у Волинській землі: оу возерищехь на оуханехь со юлексеевщины (бл. 1377 П 55); Хобовщина (бл. 1445 ССУМ II 508); Мишковщина (бл. 1494 I 601) `назва земельної ділянки у Волинській землі'; Петровщина (бл. 1494 II 142) `назва лану у Волинській землі'.

Назви земельних володінь у Віленському та Троцькому воєводставах: Перхоуровщина (бл. 1491 ССУМ II 140); Тиховщина (бл. 1491 432); Коузневщина (бл. 1492 I 526) `назва ниви у Троцькому воводстві'; зє(м)лю [...] на им(#) Чигиревщину (бл. 1495 Рус 54) та ін.

Такі похідні „означали певну територію, розташовану біля населеного пункту, назва якого лягла в їх основу” [9, с. 75]. Панівна більшість із цих утворень іменує не один лан (хоча трапляються й такі випадки), а сукупність земель, якими хтось володіє, радше сукупність полів, сіножатей, лук, рік, потоків, озер, ставків, гаїв, ловищ, млинів тощо. А назва Хобовщина, наприклад, означала комплекс осель, які “жалував” великий князь Свидригайло панові Петрашу Ланевичу Мильському (1445 р.). Шовірно, вона утворена на основі власної особової назви колишнього власника цих осель і належить до типу так званих спадкових географічних назв на -щина, відомих і іншим слов'янським народам” [33, с. 47]

Шенники з суфіксом -щина семантично могли співвідноситися не лише з прикметниками, а й з іменниками, субстантивованими прикметниками. Подвійна мотивація цих похідних спричинила появу суфікса -овщина > (-івщина), що часто ускладнює визначення частиномовного типу мотивувальних основ. На топоніми такого структурного типу часто натрапляємо й у пам'ятках староукраїнської та середньоукраїнської мови. Жидовщина (1517 Тимч 929) `місце, де жили євреї'; тивунщина (1542 МатТимч II 390) `округи, підвідомчі тивуну'; дворища [...] Ко(т)ло(в)щна прозываемое (1577 ВолГр 203); которую зовуть Глинщина (1579 АЮЗР I 108); нєбожчикь Выкгура вдирался чєрєз угнор в Чуриловщину [XVI 32, с. 176], пор. по полє цєрковноє имєнєм Чурилоское [Там само]; 8ІеїІ8гсге Lobkowszczyna (1593 Арх ЮЗР 1Л 387); в Рако(в)щине видє(л) (1605 ДМ 90); в селе Андрєєвщинє (1611 АЖ 1611 14); в Силє(н)щинє положоны(и) и писаны(и) (1611 172) «назва села»; до мя(с)тє(ч)ка Лисотщины (1635 АЖГУ 143); в Сіверщин і (1658 КГ 97); позволивь [...] стати войску литовскому у Стародубовщині (до 1672 ЛСам 28): солтань [...] з ордами притягнули у Білогородщину (1673 1118); подбужаль такь запорожцовь [...] и в Полтавщині и иннихь городахь (1675 129), пошоль [...] ажь в Білогородщину (до 1678 ЛСам 86); Tiutkowszczyna (1683 Арх ЮЗР 6/!, дод., 156); набрали вь Волощині

Домну (1720 ЛВел І 8), Волощина (1739 Тимч 302) `Молдавія', въ Волощину били впали (1770 СИ 353) `Молдавія', будетъ [...] славної Волощини половину отдавати (УкрП 71); позволилъ [...] сходить из городовъ къ Полтавщині (30-і XVIII КОМ 234); у лядщину [...] би принялъ уіню (1756 Гетьм 56), пор. лядьскыи `польський' див. (ЕСУМ III 337); Потягли на низ в Херсонщину слободы глядти (XVШXVШ !нт 204); гетманъ [...] Полтавщину, Миргородщину и Лубенщину опустошилъ (30-і XVIII КОМ 255). ханъ пускалъ загони въ Стародубовщину (30-і XVIII 258) та ін.

Назви територій (це переважно найменування країн) за етнічним складом населення: Сербщина (Б-Н 325); Шведщина (Б-Н 404, СМШ II 421), Шведчина (ЬШумл 514); Туречщина (Б-Н 404, СМШ II 351), Туреччина (Гр IV 296, Саб 399), въ Турещыни жывуть [1894 Новицкій 96], Туреччина, Турещина (!вШумл 474); Кацапщина (Ж 338); Німеччина (Кв-Осн II 269, СМШ II 517, Ж 530, Гр II 567, Саб 73), Німещина (МатГуц 118) «Німеччина»; Датчина (СМШ I 164); Шляхетчина (II 428); Болгарщина (Ж 38, Гр I 84, Крим I 49) `територія Болгарії'; Угорщина (Ж 1002, Гр ГУ 315, Крим I 85, ГалЛем 476 та ін ); Бойківщина (Гр I 82); Гуцульщина (344); Татарщина (IV 249) `татарська земля'; Греччина (Яв 161); Комендант сховав револьвер і повелів своїм воякам, щоби повели того вовка на Мадярщину, де він покаже його своїй дружині (Черемш 162); Арабщина (Крим I 8) `місце проживання арабів'; Басарабщина (33) `історична область між Чорним морем і ріками Дунай, Прут, Дністр, східна частина історичної Молдови, назва походить від імені воєводи Басараба I Великого (1289-1352)'; Вірменщина (Там само) `територія Вірменії'; ляхівщина (Крим III 2161) `назва Речі Посполитої, надана козаками і міщанами “українних” земель'.

Найменування території за назвою особи (монастиря, управи), що нею володіє (керує): зєхатися над Троєчинну (варіанти Тросчина, Тротчина, Троєчьчина) [XVI 32, с. 176] від Троїцький (грунт), оскільки ці землі належали Троїцькому монастирю, сучасна назва Троєщина зафіксована в 1667 р. [Там само]; Заплатинщина [1880-1902 34, с. 116] `назва фільварку в Угерцях Заплатинських повіту', тепер Городоцького повіту Львівської області, первинне значення `маєток Заплатинського', `спадщина Заплатинського' ; Гетманщина (Б-Н 97, СМШ I 132, Гр I 281) `область під владою гетьмана', Батько мій захожый козакъ з гетманщины (1889 Новицкий 1990 39), Гетьманщина (СУМ II 58) `напівофіційна назва території Лівобережної України, якою з 1667 по 1764 рік управляв гетьман'; Біскупщина (Гр I 57) `володіня єпископа'; Грапщина (322) `графський маєток'; Війтівщина (237) `двір і будинок війта'; земщина (СловСоцЕк 95) `частина території Російської держави з окремим управлінням боярством, управляння якої здійснювалося земською Боярською думою земством'. Пор. батьківщина (Крим II, 827) `країна стосовно до людей, які народилися в ній і є її громадянами; місце народження кого-небудь'.

Сюди ж і назви садиб або місцин, де вона колись була: попівщина (СУМ VII 200) заст., розм. `попова садиба'; Панщина (ВелЛуг 179) `назва ділянки північного берега Каховського водоймища' (місце колишньої панської садиби).

Назва території або держави за іменем міста, навколо якого вона розташована: Московщина (Б-Н 229, СМШ І 422, Гр II 447; Крим I 84) “Московська держава, царська Росія”; Уманщина (СМШ II 361); Смілянщина (270); Фастовщина, Хвастовщина (371); Брянщина (Ж 46); Київщина (Крим I 716); `Київська область; територія Києва і прилеглих районів'. Згодом утворення з суфіксом -чина (-щина) стали неофіційними назвами областей, територій в Україні, а також у РСФСР, Білорусії, Казахстані. Вони мотивуються безпосередньо прикметниками з суфіксом -ськ-, “а опосередковано іменниками, географічними та етнічнимии назвами, у більшості ж назвами міст обласних та районних центрів (Полтавщина), рідше назвами рік (Донщина), етнонімами (Гуцульщина)” [31, с. 185]. В Україні “практично всі адміністративні хороніми належать до похідних утворень на -щина/-чина” [17, с. 123], пор., зокрема, узвичаєні для всіх областей, назви районів Закарпаття і прилеглих регіонів: Берегівщина,

Великобрезянщина, Воловеччина, Виноградівщина, Іршавщина, Міжгірщина, Перечинщина, Мукачівщина, Пряшівщина, Рахівщина, Свалявщина, Тячівщина, Ужанщина, Хустщина [35, с. 28]. Пор. також “Рефлекс [і] засвідчений у переважній більшості гуцульських говорів Сучавщини, у всіх гуцульських говірках Мараморщини” [30, с. 38], Мараморош `українська назва території Румунії, де компактно мешкають українці, Сучава `місто в Румунії'.

Найменування територій за назвою басейнів рік чи (рідше) за назвами інших водойм творяться звичайно за допомогою конфіксів, у структурі яких наявний другий компонент -щина. Перший компонент над-, по-, за-, узвказує на характер просторового розташування території: Подніпрянщина (ІвШумл 309); Задніпрянщина (Крим II 415) `історична область України; місцевість, що лежить за Дніпром'; заозірщина (462) `місцевість за озером, озерами'; Надвислянщина (III 2324); Узвислянщина (Там само) `місцевість, розташована уздовж берегів Висли'; Наддніпрянщина (2337) `історичногеографічна частина України, яка початково включала в себе центральні і північні області України з центром у Києві. Згодом назва поширилася на всі українські землі у складі Російської імперії (крім Криму та Кубані)' ; Наддністрянщина (Там само) `місцевість, що прилягає до верхів'їв ріки Дністер' тощо.

Назви населених пунктів: Опарщина [1880-1902 34, с. 166] `назва присілку с. Кривеньке Чортківського району Тернопільської області'; Сахновщина (ТопСлов 130) `селище міського типу на Харківщині' від прізвища магната Сахновського, на землях якого була збудована залізнична станція і пристанційне селище; Казловщина (Зел2) `назва хутора'; Пекарщина [23, с. 128] `назва населеного пункту', Стахорщина [23, с. 134] `назва населеного пункту'; села Петрівщина, Сидорівщина, Пушкарщина, Пекарщина, Масольщина [37, с. 127]; Боремщина, певне, вторинна форма з первісного *Боремльщина похідного на -щина від якогось об'єкта *Боремль/Боромль [38, с. 15]; Чехівщина [149] `назва хутора'. “Бурхливий розвиток старой новоукраїнської ойконімії супроводжувався й певними якісними змінами: [...] формуванням нових ойконімних моделей на -щина” [18, с. 94]: с. Яснопільщина на Сумщині [Там само]; Білещина, Ярова Білещина `назви сіл в Прилуцькому районі на Чернігівщині', пов'язується з прикметником біл-(ий) < Ьё1ъ `ґрунт' [2, с. 8]; Яновщина [14, с. 174]; Смородщина, Миргородщина [13, с. 92] `назви поселень ойконімного рівня (вторинні) на Полтавщині'; Попівщина [5, с. 99] `назва села на Холмщині'.

Дослідники відзначали, що назви населених пунктів на -щина в Україні численні як і на інших слов'янських землях, вони вказують переважно на ім'я, прізвище (прізвисько) засновника чи власника. А.П. Корепанова, зокрема, наводить низку назв населених пунктів, головно на півночі і в середній частині України, де утворювалися хутори (зазвичай в часи столипівщини), наприклад, села Андріївщина, Писарівщина. Трапляються назви, що вказують на топографію місцевості (села Білозерщина, Озерщина), а також назви, похідні від інших назв населених пунктів (села Лубенщина, Новополтавщина) [12, с. 44-45].

В ойконімії північно-східного Лівобережжя, за даними Т.І. Поляруш, суфікси -щина, -івщина поступаються регулярністю лише словотвірному форманту -івка і становлять 9% від загальної кількості суфіксальних. Вони майже порівну розподілені між відантропонімними та відапелятивними моделями. Відантропонімна модель реалізується в утвореннях від прізвищ, прізвиськ та особових імен, які нерідко стають твірними основами ойконімів з іншими суфіксальними утвореннями [28, с. 85]

Назви земельних, лісових угідь за різними ознаками: пеньковщина (Гр ІІІ 106) `ліс, який мають вирубати'; лощина (Сі 11 Л 117) `галявина, видолинка в лісі', `мокра, заболочена низина, поросла травою', співвідносне з давнім *лоск `полога низина, долина' (ЕСУМ ІІІ 296); удобшч'ина, удобеч'іна, удобіч'іна [22, с. 34], удопшчына [1, с. 323] `земля, придатна для обробітку'; гречкившчина [22, с. 42] `поле, на якому росла гречка'; незайманщина (СУМ У 307) `земля, якої ніхто не обробляв'; ниудобщина (Корз 174, Чаб ІІ 358) `непридатне для обробітку поле', неудопшчына, нэудобшчына [1, с. 323] `неплодородна піщана земля”; лащівчина `орна нива біля лісу' < лоща, лощити; погорівщина `спалений ліс' < погоріти [10, с. 516]; Білющина `назва земельного угіддя' мотиваційна основа можливо пов'язана з дієсловом білити, оскільки на Білющині зазвичай сіяли коноплі, а поряд на лузі відбілювали полотно [5, с. 142]; Війтівщина (Там само) `назва земельного угіддя' пов'язана з війт, війтів.

Давній іменник поустовщина (XV ССУМ ІІ 276) `виморочний маєток', пор. пустовщина (Гр ІІІ 501) `опустіле поселення, пустка', пустовщина (ІвШумл 66) `пустовщина, безспадщинне майно' набуває іншого значення: пустовщина (пустівщина) (Крим I 191) `незаселена, необроблена ділянка землі, що заросла травою, кущами'; пустовщина (Лис 180, Дорош 116, Зел 30) `непридатна для обробітку земля', пустовщина (СУМ УІІІ 40) `те саме'. Хоча, здається, цей дериват можна розглядати як нове утворення з новим значенням.

Дослідники відзначали особливо високу продуктивність суфікса -чина (-щина) в мікротопонімії, особливо в північно-східній [17, с. 123, 28, с. 85 та ін.]. О. Горбач зазначав, що “серед мікротопонімів Теребовельщини слід відмітити вживання північноукраїнського наростка -(ів)щина, -(еч)чина, що первісно виражував приналежність комусь даного поля, цілини, долини чи лісу” [8, с. 173]. Зрозуміло, що ці мікротопоніми “позначали мікротериторії локального значення, відомі обмеженій групі людей [...], вони утворювалися від особових назв” [15, с. 96]. Згадані деривати співвідносяться з прізвиськами (прізвищами) або іменами осіб, які спричинилися до виникнення відповідних місцевих назв. Однак перетворення антропоніма іменникового типу в мікротопонім тут обов'язково спиралось на відносно-присвійні прикметники із суфіксами -івськ(ий), -инськ(ий), які фактично і виражали залежність денотата [16, с. 433; 7, с. 76]. Серед виявлених різними дослідниками найменувань місцин задокументовано кілька семантичних типів мікротопонімів.

Назви урочищ: Канциберивське озеро и урочыще Канциберивщына (гряда) жывъ характерныкъ Канцибера [1885 24, с. 65]; Судиловщина [37, с. 32] `назва урочища в басейні Стиру Рівненської області' від від ойконіма (мікротопоніма) *Судилів або як відантропонімне утворення від основи Судил[Там само]; Сибірщина [25, с. 88] `назва урочища на Чернігівщині' від Сибір з метафоричним значенням `далеке місце'; Жуківщина (1999 ВелЛуг 80) `назва урочища', пов'язана з прізвищем якогось Жука, що мав на грядах лівого берега Дніпра сінокоси й пасіку; Паліївщина (78) `назва урочища на лівому березі Дніпра'; Петрівщина (183) `назва урочища на правому березі Дніпра'; Поповщина (195) `назва криниці, групи озер, урочища' (за місцевими переказами, назва походить від того, що тутешні угіддя арендували священники); Хватівщина (239) `назва лугового рівчака', за місцевим переказом, біля нього був город та сінокіс якогось Хвата (чиХватівського); Погарчина (Негрич 2008 208) `назва урочища'.

Назви гір, їхніх вершин, полонин: віпчина (ГуцГов 260) «верх хребта гір з полониною», пор. назву гори на Тернопільщині Випчина та назву найвище розташованого населеного села в Україні Випчина (Чернівецька область); Жидівщина [6, с. 135] `назва гори' походить від апелятива жидівщина `земля, що належала жидам'; Медульчина (241) `назва гори', співвідносне з прізвищем Медулич або Медула; Микущина (242) `назва гори', співвідносне з Микула, Микушка/Микушко чи прізвищем Микуш; Погарчина (297) `назви ряду гір на Івано-Франківщині' утворено семантичним шляхом від апелятива погарчина «невеликий погар»; Нивчина (457) `назва полонини', співвідносне з мікротопонімом Нивка/Нивки або апелятивом нива; Рищина (466) `назва полонини', на думку автора, співвідносне з антропонімом Рузька чи Рузя.

Назви лісових масивів: Фусівщина `назва лісу в басейні Стиру на Львівщині', пов'язане з географічним терміном фоса `яма; оповзень; болото; місце, де копають торф тощо' [37, с. 28]; Башуковеччина, Раківщина, Божищина, Вербовеччина [16, с. 433] `назви лісів Західного Поділля'.

Назви частин населених пунктів, вулиць: Опарщина [1880-1902 34, с. 166] `назва присілку с. Кривеньке Чортківського району Тернопільської області'; Баранеччина `назва вулиці, вигону', Волощина `назва кінця села', Калинівщина, Шляхотчина `назви вулиць'; Блавіщина, Краківщина `назви кутів села', Волощина `назва кінця села', Вишньовщина `назва частини села', Війтівщина `назва частини міста' [15, с. 96]; Баворівщина, Восиччина, Нагаївщина, Баранеччина, Коралівщина [16, с. 433] `назви вулиць'.

Назви пасовищ, полів, долин і т.ін.: Будлянщина (ССГ 42) `назва місцини'; Шибайовщина (52) «назва поля»; Храпівщина «назва поля», Шляхотчина `назва вулиці' [15, с. 96]; Бікерщина `назва пасовища або поля', Відовщина `назва пасовища'; Болазубнеччина, Гнидовеччина, Жеребеччина, Клюбівщина, Кацапщина, Вербіччина, Моравщина, Синовеччина, Чапровщина `назви полів'; Бобрівщина `назва долини' [16, с. 433]. Пор. Сторчаччина [39, с. 257] `назва копанки в с. Валява Городищенського району на Черкащині'.

Мовознавці відзначали, що серед гідронімів, особливо серед назв річок, майже немає найменувань на -щина [12, с. 44]. Наприклад, у гідронімії північно-східного Лівобережжя України назви на -щина становлять 6% від усіх суфіксальних. Вони надаються переважно незначним гідрооб'єктам: болотам, озерам, ставкам, поточинам, мокрим балкам, значно рідше невеликим річкам [12, с. 44, 28, 85-86], зокрема, притока Десни має назву Лободовщина [12, с. 44]

Дослідники зафіксували на різних теренах України велику кількість таких мікротопонімів, ці об'єкти “могли бути в чийомусь володінні” [12, с. 44], тому твірними основами тут виступають антропоніми: Ломаковщина, Петрівщина, Хванявщина [28, с. 85-86]. У басейні нижньої Десни зафіксовано багато мікротопонімів на -чина, частіще -овщина (-івщина) з присвійним значенням: Грановщина, Сарнавщина, Устимівщина, Симоновщина, Васльовщина, Сіриківщина, Яремовщина, Харламовщина, Лютовщина, Окербоновщина, Чечелівщина, Лутковщина, `назви боліт'; Лотовщина, Кизимовщина,

Чайківщина, Лобаківщина [12, с. 45] `назви озер'; Лебедівщина (ВелЛуг 133) `назва озера, яке знаходилося в товщі Великого Лугу', назва пов'язана з прізвищем легендарного запорізького отамана Лебедя, (В.А. Чабаненко припускає, що це, можливо, інша назва озера Лебедеве (Там само)); Сеньковщина, Холодівщина `назви ставків'; Губаровщина, Петренківщина `назви торфовищ' [12, с. 45]; Веґерщина (Матіїв 13) «назва поточини»; Короліщина (39) `назва потічка басейну річки Стрий' тощо. Окремі мікрогідроніми можливо, утворені від етнонімів або від прізвищ власників: Татаровщина, Московщина `назви боліт'. На професію колишнього власника, мабуть, вказують назви озера Крамаровщина, болота Мельниківщина [12, с. 45-46].

Віддієслівних дериватів на -чина (-щина) в обстежених матеріалах фіксується небагато: займанщина `земельна власність, придбана правом першого зайняття вільної землі; ділянка, розчищена і оброблювана звичайно далеко за межами села і поза громадськими землями'; `те саме, що заплава частина річкової долини, що затоплюється під час весняної повені' (Крим II 423); погорівщина `спалений ліс' < погоріти [10, с. 516].

Отже, фонетичні процеси в структурі слова спричинили лівобічне поширення суфікса -ина, а новостворений його варіант -чина/-щина досить рано став сприйматися мовцями як окремий формант і зажив самостійним життям. Як і суфікс -ина, він досить активно брав участь у продукуванні відіменникових, відприкметникових та, у поодиноких випадках, віддієслівних просторових назв. Але ця здатність творити локативи не є успадкованою ним від свого попередника, вона розвинулася на основі семантики сукупності, яка здавна була притаманна структурам на -ина. Від назв землеволодінь та розташованих на них урочищах, садибах, виробничих, господарських будівлях суфікс -чина/-щина досить рано став деривувати (у панівній більшості випадків) топоніми різного типу, збігаючись функціонально в цьому плані з суфіксом -ина у відіменниковому творенні.

Література

1. Аркушин Г. Іменний словотвір західнополіського говору / Г. Л. Аркушин. Луцьк : Вежа, 2004. 764 с.

2. Бабичева Е. Л. Карпато-полесские лексические и топонимические параллели как отражение переселенческих говоров (на материале земледельческой лексики) / Е. Л. Бабичева // Студії з ономастики та етимології. К., 2004. С. 3-10.

3. Білоусенко П. І. Назви податків з суфіксом -ина та -чина (-щина) в історії української мови / П. І. Білоусенко // Відображення історії та культури народу в словотворенні: Доповіді міжнародної наукової конференції Комісії зі слов'янського словотворення при Міжнародному комітеті славістів (25-28 травня 2010 р., Київ, Україна) : [упор. та наук. редаг. Н. Ф. Клименко і Є. А. Карпіловської]. К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2010. С. 346-354.

4. Білоусенко П. І. Нариси з історії українського словотворення (суфікс -ина) / П. І. Білоусенко, В. В. Німчук. Запоріжжя-Ялта-Київ : ЛІПС, 2009. 251 с.

5. Вишневська Г. Холмщина і Підляшшя. Історія, культура, назви поселень / Г. Вишневська , П. Левчук К. : Пульсари, 2008. 191 с.

6. Габорак М. Назви гір і полонин Івано-Франківщини. Словник-довідник / М. Габорак. Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. 500 с.

7. Герета Н. М. Відантропонімні назви поселень Північної Хмельниччини / Н. М. Герета // Студії з ономастики та етимології. 2007. С. 72-79.

8. Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Олекса Горбач. Мюнхен, 1971. С. 145-181 : [Відбитка з «Наукових записок» Українського Технічно-Господарського Інституту].

9. Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XV ст. / Л. Л. Гумецька. К., 1958. 208 с.

10. Данилюк О. Географічні терміни Волині з суфіксом -ин(а) / О.Данилюк // Актуальні проблеми українського словотвору. Івано-Франківськ : Плай, 2002. С. 512-516.

11. Карпіловська Є. А. Кореневий гніздовий словник української мови /

Є. А. Карпіловська. К. : Українська енциклопедія ім М. П. Бажана, 2002. 912 с.

12. Корепанова А. П. Словотворчі типи гідронімів басейну нижньої Десни /

А. П. Корепанова. К. : Наук. думка, 1969. 100 с.

13. Лисенко А. В. Способи словотворення ойконімів Полтавської області /

А. В. Лисенко. // Студії з ономастики та етимології. 2009. К. : Довіра. С. 88-94.

14. Лисенко А. В. Характеристика процесу перейменування населених пунктів

Полтавської області / А. В. Лисенко // Студії з ономастики та етимології. 2007. К. : Пульсари. 436 с.

15. Лісняк Н. Про продуктивні типи мікротопонімів Західного Поділля / Н. Лісняк // Актуальні проблеми українського словотвору. Матеріали ІІІ-х наукових читань, присвячених пам'яті професора Івана Ковалика. Івано-Франківськ : Плай, 1995. С. 95-96.

16. Лісняк Н. Суфіксальна деривація мікротопонімів Західного Поділля / Н. Лісняк // Вісник Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Ювілейний випуск на пошану 100-річчя від дня народження проф. Івана Ковалика. Філологія. Випуск ХУ-ХУТТТ. Івано-Франківськ : Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТЮ, 2007. 730 с.

17. Лучик В. В. Власні назви місцевостей в українській мові / В. В. Лучик // Студії з ономастики та етимології. 2002. К. : Кий, 2002. С. 123-127.

18. Лучик В. В. Ретроспективний і перспективний погляди на українську ойконімію та стан її вивчення / В. В. Лучик // Lingustika slavia: Ювілейний збірник на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк. К. : Кий, 2002. 200 с.

19. Максимов В. И. Суффиксальное словообразование имен существитель-ных в русском языке / В. И. Максимов. Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. 224 с.

20. Масенко Л. Т. Розвиток топонімічної лексики Л. Т. Масенко // Історія української мови. Лексика і фразеологія /. К. : Наук. думка, 1983. С. 620-659.

21. Мойсієнко А. К. Динамічний аспект номінації / А. К. Мойсієнко. К. : Київський університет, 2004. 100 с.

22. Никончук М. В. Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся / М. В. Никончук. К. : Наук. думка, 1985. 312 с.

23. Никончук М. В. Поліська лексика народної медицини та лікувальної магії / М. В. Никончук, О. М. Никончук, В. М. Мойсієнко. Житомир : Полісся, 2001. 148 с.

24. Новицкий Я. П. Народная память о Запорожье: Предания и рассказы, собраные в Екатеринославщине. 1875-1905 г. / Я. П. Новицкий. Рига : Спридитис, 1990. 188 с.

25. Отін Є. С. Конотативні топоніми Є. С. Отін. //Ономастика Полісся / К., 1999. С. 77-91.

26. Пелих Г.Ф. Суфісальне творення збірних іменників у подільських говірках Одещини / Г. Ф. Пелих // XIV Республіканська діалектологічна нарада. Тези доповідей. К. : Наук. думка, 1977. С.71-73

27. Півторак Г. П. Формування і діалектна диференціація давньоруської мови / Г. П. Півторак. -- К. : Наук. думка, 1988. 280 с.

28. Поляруш Т. І. Словотворчі моделі на -щин(а) в топонімії північно-східного Лівобережжя України / Т. І. Поляруш // Тези доповідей та повідомлень міжвузівської наукової конференції з питань східнослов'янського іменного словотвору (Запоріжжя, 24-26 вересня 1974 р.). К. : Наук. думка, 1974. С. 85-86.

29. Потиха З. А. Современное русское словообразование / З.А. Потиха. М. : Просвещение, 1970. 384 с.

30. Робчук І. Студії і статті / І. Робчук. Бухарест : Мустанг, 1999. 290 с.

31. Русская грамматика. Т. І. Фонетика. Фонология. Ударение. Словообразование. Морфология. М. : Наука, 1982. 783 с.

32. Смаль О. Л. Давній ойконім Троєщина на карті сучасного Києва / О. Л. Смаль // Студії з ономастики та етимології. 2009. К. : Довіра. С. 175-180.

33. Франко З. Т. Словотворчі типи мікротопонімів староукраїнської мови XFV-XV ст. / З. Т. Франко // Мовознавство. 1984. № 4. С. 44-50.

34. Худаш М. Л. Походження українських карпатських і прикарпатських населених пунктів (відантропонімні утворення) / М. Л. Худаш, М. О. Демчук. К. : Наук. думка, 1991. 268 с.

35. Чучка П. П. Прізвища закарпатських українців : Історико-етимологічний словник / П. П. Чучка. Львів : Світ, 2005. 704 с.+ XLVm с.

36. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови / Юрій Шевельов. Харків : Акта, 2002. 1054 с.

37. Шульгач В. П. Гідронімія басейну Стиру / В. П. Шульгач. К. : Наук. думка, 1993. 144 с.

38. Шульгач В. П. Ойконімія Волині : Етимологічний словник-довідник / В. П. Шульгач. К. : Кий, 2001. 189 с.

39. Щербина М. М. Мікрогідроніми Городищенського р-ну Черкаської області / М. М. Щербина // Студії з ономастики та етимології. 2006. К. 260 с.

40. Moszynsk L. Wst^p do filologn slow^^k^. [Panstwowe Wydawrnctwo Naukowe]. -- Warszawa, 2006. -- 408с. : Електронний ресурс. Режим доступу :http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%B1% D0%BD%D0%B0%D1 %8F:%D0%98%D 1%81 %D1%82%D0%BE%D1 %87%D0%BD% D0%B8%D0%BA%D0%B8_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3/8301147202

41. Slawsk F. Zarys slowotworstwa praslowianskiego / F.Slawsk // Slowrnk praslowmnskk Wroclaw. Warszawa. Krakow. Gdansk. Tom 1, 1974. S. 58-141.

42. Vondrak W. Vergleichende slavische Grammatik. Bd. 1. Lautlehre und Stammbildungslehre / W. Vondrak. Gцttingen, 1924. XVIII. 724 s.

Размещено на Allbest.ru