Теоретичні засади дослідження динаміки нульсуфіксальної деривації іменника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні засади дослідження динаміки нульсуфіксальної деривації іменника

Білоусенко П.І.

Анотація

Розкрито історію розвитку лінгвістичної думки щодо способу творення іменників за допомогою матеріально не виражених суфіксів. З'ясовано, чому похідні іменники типу хода, які не мали у своїй будові префіксів і матеріально виражених суфіксів, тривалий час не були предметом словотвірного аналізу. Стверджується, що розмежування історичного словотвору та етимологічного аналізу дає підставу відмовитися від суфіксального j у словотворчій структурі похідних іменників типу гуща (<gust-ja), суша (<such-ja). Суфікси -ь, -ь, -а в праслов'янській мові поєднували в собі дві функції: словотвірну і флексійну. Описано, чому в українській мові після занепаду зредукованих згадані форманти почали виконувати лише функцію флексій, а словотвірні значення дериватів - виражати значущу матеріальну відсутність афікса.

Ключові слова: праслов'янська мова, нульовий суфікс, протонульсуфіксальні форманти, значуща відсутність суфікса, історичний словотвір, етимологічний аналіз

Поняття "нульова морфема" уведено в науку про мову досить давно [див., наприклад, 3, с. 268; 58, с. 138], однак виокремлення морфемних нулів тривалий час не виходило за межі словозміни. Уявлення про нульовий суфікс, а відповідно й нульсуфіксальне творення сформоване в українському мовознавстві протягом двох останніх десятиліть.

У часи, коли словотвір як окрема лінгвістична дисципліна не мав належного теоретичного обґрунтування і фактично не був відмежований від морфології, словотворчий аналіз нульсуфіксальних дериватів базувався на морфемній будові слова. Наприклад, у граматиці української мови С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера, де свого часу було подано найповніший опис творення іменників, про нульсуфіксальний (чи то безафіксний) спосіб не згадується, а структури типу вхід, вибір, назва, загорода, перебіг та ін. подані серед префіксальних утворень [65, с. 154-158] з огляду на те, що в їхній структурі є префікс. Префіксальними похідними вважав іменники вхід, вступ, відпис, відгук, відплата, роздріб та ін. Є. Тимченко [52, с. 73-83], щоправда тут уже звернуто увагу на велику кількість "безсуфіксних слів" у підрозділі "Наголос безсуфіксних слів залежно від префіксу", де подаються акцентуаційні характеристики нульсуфіксальних іменникових дериватів, які мають у морфемній будові префікси [Там само, с. 83-88].

В. Сімович структури на кшталт вихід, перемога теж розглядав серед "приросткових" (префіксальних) [49, с. 112-113]. П. Горецький та Ів. Шаля слова типу просвіта, зріст відносять до тих, що утворені "з кореня і помічних частин" [10, с. 28], під "помічними частинами" розуміючи, звісно, префікси про- і з-.

Такий підхід у словотвірній інтерпретації іменників згаданого типу був панівним в українських граматиках першої половини ХХ ст. Проте слід зазначити, що ряд похідних іменників, які нині відносять до нульсуфіксальних дериватів (біль, чернь, синь, зелень, погань, молодь та ін.) Є. Тимченко кваліфікував як утворення суфіксом і > (ь). І хоч у довоєнні роки не лише не було сформоване поняття нульового словотворчого суфікса, а й безафіксного творення імеників, мовознавці не могли не звернути увагу на велику кількість похідних слів, які не мали у своїй структурі суфікса. "Лексикон цих слів необмежений, сила новотворів (термінологічні словники, красне письменство тощо), отож група жива, творча", - підкреслював А. Вовк [8, с. 131]. О. Курило навіть рекомендувала заміняти іменники на -ння, -ття структурами без суфіксів [25, с 45].

Визнання факту функціонування в мові "безсуфіксних іменників", ще не є визначенням способу їх творення. Тому похідні іменники типу хода, які не мали у своїй будові префіксів і матеріально виражених суфіксів, тривалий час не були предметом словотвірного аналізу.

В. Ільїн у "Курсі сучасної української літературної мови" за ред. Л. Булаховського в підрозділі "Словотвір" приділяє безсуфіксним іменникам окремий параграф, однак ці іменники винесено за межі суфіксального словотворення [21, с. 367]. Серед безсуфіксних іменників тут же подано кілька дієслівних утворень типу біг, ляк та ін., що не мають у своїй структурі префікса. Отже, можна сказати, відбувся й факт визнання безсуфіксного творення іменників. лінгвістичний іменник суфікс

Але, здається, уперше впритул підійшов до усвідомлення поняття нульового форманта Л.Булаховський, який кваліфікував російські девербативи й деад'єктиви бег, глубь, ширь і под. за способом творення як "безсуфіксні іменники", відзначаючи, що в таких структурах "формальна роль на тлі утворень, що супроводжуються позитивними прикметами, належить більшою мірою відсутності останніх" [2, с. 164].

За межі суфіксальної деривації винесла девербативи, утворені "безсуфіксним способом", Л. Гумецька [14, с. 78]. І. Матвіяс на противагу суфіксальним утворенням подає "похідні безсуфіксні іменники" біг, шум, біль, зелень та ін. [36, с. 63-64]. Цей же підхід простежується і в написаному ним розділі "Іменник" в академічному виданні "Сучасна українська літературна мова. Морфологія" (К. : Наук. думка, 1969), де І. Матвіяс стверджував, що крім "багатьох суфіксальних основ для української мови характерні похідні безсуфіксні іменники (точніше, іменники з нульовим суфіксом)" [35, с. 45]. Зауважимо, що подане автором уточнення в дужках мало б увести "безсуфіксні іменники" в розряд "суфіксальних".

С. Самійленко іменники типу вступ, виклад, допит розглядає в параграфі "Префіксація", зазначаючи проте, що вони "з погляду сучасного сприймання є утвореннями безсуфіксними " [48, с. 37].

О. Пінчук уже розглядає "безсуфіксні віддієслівні іменники", утворені за словотвірними моделями "дієслівна основа + 0" і "дієслівна основа + 0а" серед суфіксальних девербативів [45, с. 45-46, 50-51]. Послідовно вживає термін "нульовий суфікс" Н. Клименко у відомій монографії "Система суфіксального творення сучасної української мови" (К. : Наук. думка, 1973).

Отже, термін "нульсуфіксальне творення іменників поступово завойовує прихильників в українському мовознавстві, його здебільшого розуміють як синонім до "безафіксного творення", а похідні з цим суфіксом розглядають серед суфіксальних утворень, саме таке розуміння нульсуфіксації закріплене у виданні "Словотвір сучасної української літературної мови" (К. : Наук. думка, 1979) та інших академічних виданнях [18, с. 92]. Воно проникає в підручникову літературу [24, с. 187].

Спосіб творення дериватів типу виклик, біг, заміна, прорість, глиб, соня, вись та інших подібних утворень у слов'янському мовознавстві називали по-різному: безсуфіксний (безафіксний), зворотний, регресивний, реверсивний, фонетичний, фонетико- морфологічний, синкретико-афіксальний, флективний, конверсія, усічення, десуфіксація, [53, с. 22-25; 9, с. 100]. Нульсуфіксальні іменникові деривати були об'єктом дисертації Л. Третевич, у якій вона показала понятійно-термінологічну перевагу нульової суфіксації порівняно з іншими визначеннями та здійснила дериватологічний структурно- семантичний аналіз девербативів і деад'єктивів з нульовими суфіксами в сучасній українській мові [54, с. 6-7]. Пізніше згадана дослідниця значно розширила пошуки в царині феномена імпліцитності як катерогії комунікативної лінгвістики, включивши до розгляду прихованих (нульових) компонентів у лексиці, граматичних категоріях, морфології та синтаксисі й опублікувала монографію [40]. На початок 80-х років поняття нульового суфікса у вітчизняному мовознавстві було сформовано, а з його утвердженням, як справедливо зазначав В. Горпинич, зникла підстава для назви безсуфіксний спосіб [12, с. 116].

Однак не всі лінгвісти відмовились від терміна "безсуфіксне творення", у підручниковій літературі це інколи спричинено методичними міркуваннями (з огляду на тривалу традицію вживання) [див., наприклад, 32, с. 162; 46, с. 169 та ін.]. Щоправда, під поняття "безсуфіксне творення" підводиться інколи не лише нульсуфіксальний спосіб, а й усі способи творення слів без словотворчих суфіксів - складання, абревіація, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний та ін. [11, с. 26].

Жоден з матеріально виражених суфіксів у теоретичному плані не викликав до себе стільки уваги, як нульовий. У східнослов'янському мовознавстві теоретичне обґрунтування нульсуфіксації як способу творення похідних слів уперше найбільш повно здійснив В. Лопатін [див. 27; 31], головним висновком якого є те, що " "безсуфіксних" типах носієм словотвірного значення є нульовий суфікс, тобто значуща відсутність афікса в основі" [27, с. 79], а не словозмінна парадигма мотивованого слова, як вважали прихильники терміна (і поняття) конверсія [див. 51, с. 71 і наст.].

Не всі дериватологи сприйняли висновок В. Лопатіна як остаточно доведений факт. Найбільш конструктивно заперечувала існування безафіксного (нульсуфіксаційного) способу творення слів у російській мові Р. Ліхтман, яка обстоювала думку, що в російській мові є чимало структур, утворених за допомогою афіксів, які виконують словотворчу і формотворчу функцію одночасно, і що термін "словотворення" слід розуміти в буквальному значенні, а не в значенні "основотворення" [26, с. 52-53], а значить у ряді випадків основний словотворчий засіб може бути за межами основи. Отже, на думку Р. Ліхтман, при творенні слів типу глушь (від глухой), гладь (від гладкий), подвоз (від подвозить), накипь (від накипать), богач (від богатий), золотой (від золото), зелень (від зелений) тощо приєднується афікс, який поєднує в собі різні функції - він є одночасно формотворчим і словотворчим, а спосіб творення таких слів дослідниця умовно визначила як "синкретико-афіксальний" [Там само, с. 58].

В. Лопатін погодився з рядом аргументів, висунутих опонентами, результатом чого стало оновлене розуміння словотворчого форманта: "Дальший аналіз кола утворень, що нас цікавить, привів до висновку про те, що в склад форманта при нульовій суфіксації входить не лише нульовий суфікс, а й система флексій мотивованого слова" [28, с. 391]. До того ж, В.В. Лопатін дав системне обґрунтування нульової суфіксації: нульовий суфікс ми виокремлюємо не лише тому, що його "мотивація [...] спирається на синонімічні ряди" [63, с. 61], тобто "ряд утворень з однаковими значеннями типу зелень - желтизна - краснота чи супруга - учительница - санитарка, а й тому, що він мотивується парадигматичними відношеннями в словотворенні, у які вступають деривати, що походять від одного й того ж слова. При мотивувальному дієслові - це значення "опредметнена дія", "витворювач дії", "місце дії", "призначений для виконання дії" тощо: (читать) - чтение, читатель, читальня, читальный...; (перевозить) - перевоз, перевозка, перевозчик, перевозный при мотивувальному прикметнику - значення "абстрактна ознака", "носій ознаки", "неповний вияв ознаки", "надавати ознаку" (синій) - синь, синева, синяк, синеватий, синить... тощо" [28, с. 396-397].

Нульовий суфікс вичленовується лише в словотворчо похідних словах - підкреслювали В. Лопатін, О. Земська [20; 28].

Проте періодично з'являються публікації, у яких мовознавці заперечують нульову суфіксацію часом там, де, здавалося б, вона є загальновизнаною, наприклад: "Найчастіше фахівці зі словотвору говорять про нульовий суфікс девербативів типу біг, літ, [...]. А даремно. І історично, і типологічно системно ніякого словотвірного суфікса тут виділити не можна. Історично утворення біг-бігати, як показують етимологічні студії, нерідко первинним мають іменник і вже вторинним, утвореним від нього, - дієслово.[...] Отже, переважна більшість нульових суфіксів є витворами мовознавців, а не мови" [22, с. 333-334]. Певно, ми маємо тут справу сплутування етимологічного аналізу й аналізу на синхронному (хоча б і історичному) рівні. А нульовий суфікс у теорії словотворення вперто пробиває собі дорогу. В сучасному українському мовознавстві маємо докладний аналіз нульсуфіксальних прикметників [43]. Мовознавців зацікавило явище синтаксичного нуля [19, с. 342-351].

До нульсуфіксальних утворень вряди-годи відносять структури типу кума (<кум), маркіза (< маркіз), внука (< внук), Валентина (<Валентин) і под. [20; 30]. Такі утворення в українському мовознавстві називали флективними [7; 12], безсуфіксними (при

послідовному вживанні терміна нульовий суфікс!) [47, с. 98] чи утвореннями за допомогою суфікса-флексії [57, с. 80; 1, с. 161; 60, с. 134]. Та незважаючи на розбіжності в термінах, українські дериватологи в основному сходяться на тому, що в таких мотивованих іменниках "матеріально виражена флексія [...] одночасно виконує функцію суфікса" [12, с. 43]. Її називають синкретичним афіксом [38, с. 66; 34, с. 65; 41, с. 128-129]. На це є певні підстави. Виокремлення нульового суфікса в таких похідних опирається лише на синонімічні ряди типу раб > раба, рабиня; Валентин > Валентина, але й Степан > Степанида, Феофан > Феофанія, Іван > Іванна; пор. також Павло > Павла, Павлина. Потенційно слабкі в словотвірному відношенні мотивувальні іменники не дають достатньої кількості утворень, що складають більш-менш регулярні ряди словотвірних значень, отже, мотивація нульового суфікса в цих структурах не спирається на парадигматичні відношення в словотворенні. Дещо осібно згадані утворення стоять ще й тому, що формант -а в них у функціональному плані обмежений: він не надає мотивованим словам нового частиномовного значення (пор. рада - радитися, споруда - спорудити), а лише модифікує значення мотивувалього слова, як, до речі, і в утвореннях типу їжак > їжача, князь > княжа, май > Майя, Василь > Вася.

Серед дериватологів немає єдності в поглядах на те, до йотсуфіксальних чи нульсуфіксальних утворень слід відносити структури типу суша, будівля. Іншими словами, перед дослідниками мови постає питання глибини відтворення форми твірної основи, "межі застосування "глибинного запису"" [29, с. 298]. У часи, коли етимологія й словотвір не були чітко розмежованими, цілком закономірною сприймалася інтерпретація похідних типу гребля, годівля, торгівля, круча, пуща, гуща як йотсуфіксальних. Однак і тоді, коли були чітко визначені мета й завдання етимологічного й словотвірного аналізу, різні дослідники згадані структури часом відносять до різних утворень. Наприклад, Л. Гумецька вважала іменники віїжа, рЬь, чаща, пуща словотворчо непохідними [14, с. 77], а в структурах госпожа, торгівля, душа вбачала суфікс -](а) [Там само, с. 88, 95]. О. Пінчук іменники типу кража, ноша, торгівля, будівля відносить до утворень за різними варіантами однієї словотвірної моделі "дієслівна основа + ]а", вважаючи, що альтернативні морфологічні чергування не порушують єдності словотвірної моделі та її елементів [45, с. 38, 61], а іменник ноші розглядає серед структур, утворених за моделлю "дієслівна основа + 0и" [Там само, с. 58]. Доцільним вважають уведення глибинного ] у подібні структури Д. Уорт, Т. Булигіна та інші мовознавці [див. 56, с. 79; 4, с. 336-337].

Ряд дослідників історичного словотворення слов'янських мов вважають згадані похідні іменники нульсуфіксальними дериватами [див., наприклад, 15, с. 48; 66, с. 5; 39, с. 28, 5254 і наступні]. В. Лопатін наголошує, що введення елемента ] в утворення типу гуща шї- ]-а), суша (зиек-і-а), які в синхронічному плані мають лише нульовий суфікс, є не що інше, як історичний коментар, але в жодному разі не синхронна морфонологічна презентація [29, с. 308]. Л. Третевич (Невідомська) підкреслює, що з діахронічного погляду "морфемний нуль може відповідати матеріально вираженому закінченню чи суфіксу, які з різних причин зникли. [...]. Робити висновок, що в імениковому словотворі існує модель "дієслівна основа +-ja" [...] означає привносити в дериваційну систему елементи, які функціонували на іншому, давнішому, етапі її розвитку" [40, с. 263]. У принципі цей підхід на рівні практичного словотвірного аналізу застосовують Н. Клименко [23, с. 102 і наступні], В. Максимов [33, с. 66], Л. Третевич [54, с. 12] та ін. Розвиток сполучень приголосних з ] призводить до того, що ] ніби розчиняється в структурі слова, змінюючи лише його парадигматичну характеристику. Тому видається необгрунтованим поділ таких структур (йотованої і нейотованої) як самостійних паралельних на праслав'янському рівні [6, с. 208].

Отже, від уведення суфіксального j відмовляються як дериватологи-історики, так і дослідники словотворення сучасних слов'янських мов. І річ не лише в тому, що поява перших віддієслівних утворень з суфіксальним j (<*і) сягає праслов'янської чи дослов'янської доби, де j був "живим" суфіксом (чи його елементом), а потім "розчинився" у структурі слова, залишивши по собі ряд історичних (морфологічних) чергувань.

Суфіксальний j в сполученні з негубними приголосними в праслов'янський період фактично не міг виступати, оскільки він асимілювався попереднім приголосним і зникав, сполучення губних з j на початку слова переходило в сполучення губних з 1' [62, с. 53], і твердження про те, що "середньопіднебінний звук [j] [...] в дослов'янський період [...] у відношенні до попереднього приголосного залишався нейтральним і жодним чином на них не впливав" [17, с. 86] стосується етапу і цього звука [див. 62, с. 27]: nosi-ti > nosi-a > nosi-a > nosja > nosa; tisti-s > tisti-a > tbstj-а > tesca. Процес зміни приголосних з наступним j був завершений у праслов'янській мові [5, с. 104 та ін.], й оскільки віддієслівних іменників, утворених таким способом, було досить багато [59, с. 194], то саме в цей період - період дефонологізації j - й були закладені морфонологічні чергування, які бралися до уваги при творенні нових іменників тепер уже способом нульсуфіксації в окремих слов'янських мовах.

Нульові словотворчі засоби української мови виникли на базі матеріально виражених тематичних суфіксів індоєвропейського періоду, а тому іменники розгляданого типу творення спочатку мали у своїй структурі кореневу, суфіксальну і флексійну морфеми: б fab (*beg-o-s), ходь (*chod-o-s) тощо [див. 61, с. 286; 42, с. 38]. Такі іменники належали до тематичних безсуфіксних утворень. Тематичні голосні *а,*б,*і,*u спочатку служили засобом іменникового словотворення, первинне їхнє значення зараз уже не відновлюється [59, с. 193]. Великий вплив на подальшу долю цих імен справило встановлення ними відношень з дієсловами [37, с. 171], що активізувало словотвірну здатність у праслов'янській мові деяких континуантів вгаданих суфіксів: -а (<*-а), -ь (<*-

о) і почасти -ь (<*-і). Паралельно від одних і тих же кореневих основ могли утворюватися ітеративні й каузативні дієслова на -iti. Отже, при іменниках типу brodb існували дієслова типу broditi. І якщо на більш ранніх етапах ці пари перебували в паратактичних словотвірних відношеннях, то в праслов'янській мові іменники почали сприйматися похідними від дієслів. Це дало поштовх для творення нових девербативів [64, с. 59].

Суфікси -ь, -ь, -а в праслов'янській мові мали специфічний характер, вони поєднували в собі дві функції: словотвірну й флексійну, тобто виконували роль дериваційних формантів і одночасно вказували на належність дериватів до певного типу відмінювання. Ця двофункціональність була рисою, яка суттєво відрізняла структури з нульовим суфіксом від дериватів з матеріально вираженим формантом. Тематичний суфікс поступово втрачає своє словотвірне значення [66, с. 12-13], згодом він повністю поглинувся флексією.

Словотвірна похідність між словами має бути виражена за допомогою морфеми. Таким виразником похідності стала нульова морфема аналогічно до того, як у формотворенні у відповідальних випадках виступає нульове закінчення [42, с. 40]. У літературі до матеріально виражених суфіксів, які згодом стали нульовим, відносять також іменники із суфіксом -ь < u (synb, volb, domb, medb, polb, vbrxb). Етимологічні реконструкції показують, що ці іменники мають давній тематичний суфікс -u, причому частина із них має етимологічний зв'язок із дієсловами, наприклад, volb походить *valjati "каструвати", пор укр. валяти "каструвати коней", валах "кастрований баран" (ЕСУМ І 399), *polb здебільшого пов'язують із *^)р(И)вІ- "розколювати (надвоє)" (ЕСУМ ІУ 384) тощо, однак уже на праслов'янському мовному ґрунті згадані іменники сприймалися як немотивовані. Це по-перше, а по-друге, при них у праслов'янський період не було співвідносних дієслів, які могли б сприйматися як базові для віддієслівного словотворення.

Названі форманти могли виступати в сполученні з попереднім суфіксальним йотом, який був виабстрагований із утворень від дієслівних основ на -і або від іменників на - і [59, с. 197]. Від взаємодії йота з попереднім приголосним з'явився альтернативний ряд фонем [г]-[г'], [1]-[Г], [п]-[п'], [к]-[с'], [Ь]-[ЬІ'] та ін., що виступали (і виступають зараз) в кореневих аломорфах при словотворенні (і при формотворенні) як додатковий засіб.

Пари "іменник/дієслово" в історичний період почали сприйматися мовцями як взаємозалежні, у яких відбулася зміна мотиваційної співвіднесеності, що дало ґрунт для зворотнього словотворення, тобто творення слів від іменників. Г. Ніколаєв ці іменники в плані їх генетичного відношення до однокореневих дієслів поділяє на три групи:

1) утворення незалежні від дієслів і паралельно до них від одного давнього кореня (сучасні брід, грім тощо); 2) утворення від дієслова (прохід, укол, загін тощо); 3) імена, що послужили твірною базою для дієслів (рід, суд, лов) та ін. "безпрефіксні" утворення [42, с. 39].

Розвиток залежності нульової суфіксації від дієслів пов'язаний із рядом факторів:

1) із посиленням дієслівності в розвитку дієслівно-іменних словотвірних відношень;

2) зі збереженням у семантиці віддієслівних імен, що втратили давні твірні, девербативного значення, яке підтримується тепер похідним від цього імені дієсловом і яке часто є синонімом до втраченого [44, с. 108]; 3) із розвитком у цих іменах абстрактного значення дії чи стану; 4) з відсутністю матеріально вираженого елемента, який закріпив би їхнє місце в словотвірному ланцюгу та ін. [42, с. 40].

Отже, суфікси -ь, -ъ, -а, які в праслов'янську епоху активно творили іменники, у давньоруськоукраїнській мові ХІ-ХІІІ ст. виконували лише функцію флексій. Але оскільки суфікс і флексія невіддільні одне від одного з точки зору компонентів словотвірного значення, яке вони вносять у похідне слово, являючи собою єдиний морфематичний комплекс [29, а 89], адже без участі словозмінного афікса не може бути оформлене слово, то, спираючись на поняття форманта, що включає в себе нульовий суфікс і флексію, можна виділити такі типи формантів, які брали участь у творенні: нульовий суфікс + закінчення -ь або -ъ (пізніше нульове закінчення), нульовий суфікс + флексія -а, нульовий суфікс + флексія -и (-і).

Література