Художні засоби у текстах ораторського дискурсу стародавньої Греції (на матеріалі промов Демосфена)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художні засоби у текстах ораторського дискурсу стародавньої Греції (на матеріалі промов Демосфена)

Янкович М.В.

У статті проаналізовано художні засоби, які функціонують у текстах ораторського дискурсу Стародавньої Греції (на матеріалі промов Демосфена). Виявлено, що особливою продуктивністю відзначаються епітети, порівняння і метафори. Усі вони служать, в основному, потужними засобами підсилення емоційно-психологічного впливу на численного адресата.

Ключові слова: художні засоби, ораторський дискурс, метафора, епітет, порівняння.

Постановка проблеми. Художні засоби вважають елементами великої мистецької майстерності мовця, які зумовлюють розкриття можливостей його таланту, створюють неповторну своєрідність мовлення, забезпечують її життєвість. За допомогою художнього засобу адресант отримує можливість чіткіше виділити у предметі чи явищі його особливість, надати йому конкретності, оцінити його, збагатити і окрасити мовлення, додати йому образності та виразності.

Актуальність теми наукової статті зумовлена необхідністю дослідження художніх засобів, оскільки вони беруть активну участь у творенні ораторського дискурсу Давньої Греції, утворюючи своєрідну мовну картину світу письменника. Використання таких засобів в ораторському дискурсі залежить від того, які функції вони виконують і з якою метою в певних випадках їх прагне вжити автор.

Мета статті - визначення і аналіз найбільш продуктивних художніх засобів, а також їх функціонування у текстах ораторського дискурсу Давньої Греції. епітет метафора ораторський

Виклад основного матеріалу. Під художніми засобами ми розуміємо сукупність прийомів, способів мовленнєвої діяльності оратора, за допомогою яких він досягає мети - творить художньо-естетичну вартість.

До найбільш продуктивних художніх засобів, притаманних ораторським текстам, ми відносимо епітет, порівняння та метафору. Особливо поширені є епітети (від старогр. то ш 0єтот - додаток), які належать до загальновідомих словесних художніх засобів. Епітетами у сучасній стилістиці називають художні, образні означення, що підкреслюють характерну рису, визначальну якість предмета, явища, поняття чи дії [3, 338]. У своїй роботі ми, однак, будемо дотримуватись широкого розуміння епітета як будь-якого емоційно-оцінного експресивного атрибута [4, 145].

Найчастіше використані в досліджених текстах епітети можна поділити на такі групи: епітети на позначення розміру, епітети за кількісним виявом, епітети, які мають етичну семантику та епітети, які характеризують емоційний стан.

Ознаку за розміром, що характеризують зовнішній вигляд предметів чи людей, передають прикметники: оМуод (невеликий, малий), цєуад (великий), цікрод(малий), врахуй (короткий), цМкод (великий, об'ємний). Особливою продуктивністю відзначаються прикметникові епітети, які складають антонімічну пару: цєуас; (великий) та щкрод (малий). У промовах вони вживаються лише по відношенню до неживих предметів, наприклад: ... каі ^етоид єіолєцш каі хрццат' алоотШа каі бвгаціг цєуаГпг єхют антод єоті лрообокіцод [11, 61, 1-3] - він і посилає найманців, і відправляє гроші, і, маючи велике військо, очікує. Також такі епітети часто сполучаються з іменниками непредметної семантики: "О каі цєуштог єоті ка 0' ццюу єукйціог, ю аубрєд А 0гр/аїоі [11, 55, 4-5] - це і є, афінські мужі, для вас найбільшою похвалою; тут ад'єктивом цєуютот мовець виражає позитивне оцінне значення, хвалячи афінян за те, що вони добре вміють розбиратися в справах справедливості.

Кількісну ознаку у політичних промовах передають прикметники: яоМд (численний), цотод (одинокий, єдиний), ікауод (достатній), ццрюд (який дорівнює десяти тисячам), ок>д (цілий, весь), кияод (решта), ацц 0г|тод (величезний, безчисленний). Найбільш вживаним з цієї групи виявився епітет яоМд (численний), який сполучається лише з назвами предметів, явищ, а також з абстрактними іменниками. Найчастіше це іменники ^буод, хроуод, ботащд: ццєїд 5є, ю аубрєд А 0гр/аїоі, якість бвгаціг ашміш єхоутєд... [10, 231, 18-19] - ви, афінські мужі, серед усіх маєте найчисленніше військо; абікєї поМіг цбц хрогог, каі тобто антод арюта оотоібєу єаито [11, 63, 5-7] - вже довгий час він чинить несправедливо і це сам прекрасно знає. У цих реченнях епітети надають образну характеристику іменникам "військо" та "час" і конкретизують уявлення про них.

Досить численну групу становлять епітети, що характеризують емоційний стан: фоРєрод (страшний, грізний, небезпечний), 0аицаотод (дивовижний, достойний подиву), єнбаїцол/ (щасливий), а 0код (нещасний, бідний), бцококід (незадоволений, буркотливий), бцотропод (впертий, норовливий), бцояо^єцгцод (нездоланний), талєщод (бідний, принижений), катауєХаотод (смішний), цбцд (приємний), ха^єяод (важкий, неприємний, незадоволений), єрццод (одинокий, покинутий), абоідод (безславний, ганебний). Наприклад:... 'О цст єибаї'цш каі цєуад каі фоРєрод псюгу 'ТИрої каі РарРароїд, ццєїд б' єрпцої каі татгої', тр ката тру ауорау єгетрріа Хацлроі, тр б' йу лрооркє шраокєцр катауєГаатої [13, 180, 1-3] - він [Філіп] щасливий і великий, і страшний всім грекам і варварам, а ви одинокі і принижені, славні надміром на ринку, у підготовці [того, що стосується війни] смішні [із-за слабкості]. В поданому уривку можемо побачити, як епітети виражають негативні емоції мовця через те, що афіняни, на відмінну від Філіпа, нещасні і принижені. Вони додаються до звичайних іменників, з метою посилити експресивність висловлювань, а також, щоб висунути важливе на передній план, і, таким чином, привернути особливу увагу слухача. Крім того, варто зауважити, що такі ад'єктиви в політичних промовах часто попарно з'єднані за допомогою сполучника каі.

Чимало епітетних словосполучень виражають етичну ознаку. Такі епітети, передаючи позитивну чи негативну ознаку, а іноді містячи ще й оцінну семантику, наповнюють мовлення емоційно-експресивним зарядом. Серед епітетів, які мають етичну семантику: иxQpoз (ворожий, ненависний), аya0фз (хороший, добрий), аk|0фз (правдивий), каф (гарний, прекрасний), илєр^фауод (високомірний, гордий), фаиккд (поганий, негідний), ysvvaоoз (благородний), оФфрш (благорозумний), бкаіод (справедливий, чесний), фЛоу 0ролод (чоловіколюбний, гуманний, привітливий).

Носієм негативної етичної ознаки в ораторських промовах виступає Філіпп: ... йravo єїбФцст, ou s$P°З avGponog каі та ццєтєра fpвз алоотєрє!.. [10, 238, 13-15] - ми знаємо те, що [цей] чоловік ворожий і в нас наше відбирає. Як бачимо у цьому прикладі оратор, використовуючи по відношенню до Філіппа ад'єктив йx0pфз, передає його негативну оцінку.

Епітети на позначення морально-етичних якостей іноді сполучаються з суспільно-політичними назвами осіб, соціальних станів, наприклад: ... Шд бікаюи яоЯхои криго ф Tвv лрауцдш' awcrpav аvri ф йv тф куш харітод аірєїа 0аі [9, 187, 2-3] - але я вважаю, що [обов'язком] чесного громадянина є віддавати перевагу спасінню державних справ, а ніж приємності від промов. Проте найчастіше засвідчено поєднання таких епітетів з абстрактними іменниками: 'Оратє уар, Ф тФрєд А 0гфоі, то лрауца, оі лроєк|Ь 0ет ааєАуєІад ау 0ршод, oз оиб' aпрєolv цф 8^8юol той лраттш ц ауш fouxiav, сЛТ ашШ каі фонд msp^avouз, Фд фаоі, куєі...[10, 210-211, 13-16, 1-2] - бо бачите, афінські мужі, справу - до якого нахабства дійшов чоловік: він не дає вам вибору діяти чи залишатися спокійними, але погрожує і, як кажуть, говорить високомірні слова.

З усіх поданих прикладів ми можемо зробити висновок, що епітетами в ораторському дискурсі виступають переважно прикметники, тому найпоширенішою моделлю епітетних словосполучень вважаємо таку Adj + Subs. Крім того, звертаємо особливу увагу й на те, що такі епітети можуть вживатися в одному із ступенів порівняння, частіше у найвищому.

Важливе місце в ораторському дискурсі посідають й порівняння - "стилістичний прийом, який полягає у зіставленні одного предмета, явища (суб'єкта порівняння) з іншим предметом, явищем (об'єктом порівняння) на основі якихось ознак (основа порівняння) з метою більш точного і одночасно образного описання першого" [2]. За допомогою порівнянь відбувається зближення таких віддалених понять, як живе й неживе, як фізичне й психічне; порівняння може торкатися якості і кількості, емоцій і експресії, іншими словами, у порівнянні особливо виразно проявляє себе єдність процесів пізнання людиною світу [1, 24].

Порівняння, які виступають в досліджуваному дискурсі, за семантикою можна поділити на певні лексико-семантичні групи (ЛСГ). За значенням суб'єкта порівняння їх можна поділити на 2 ЛСГ: людина та абстрактні поняття. Розглянемо, з якими образами (об'єктами) вони порівнюються в політичних промовах.

При суб'єкті порівняння людина об'єктом виступають:

1) інші люди: ...Фолєр 5є оі РарРарої лжтєшиоиу ошго локцатє Фйшш [10, 232, 4-6] - як варвари б'ються на колесах (= в кулачному бою), так ви воюєте з Філіпом. У цьому уривку афіняни порівнюються з варварами, які боягузливі, не можуть подивитися супротивникам в очі, при ударах відразу ж тримаються за поранені місця. ... аk' от)5' етєуєр 0^аі 8отацг 0а, Шд цav8рayфрav лєяююан ц ті фарцаш' Шо [тоїотот] йo^кa цст №0рФлоід [13, 165, 8-10] - а ми не можемо прокинутись, але подібні на людей, які випили мандрагори чи іншого засобу. У даному прикладі порівняння виражається за допомогою лексеми єоіка, якою мовець прирівнює себе і афінян до людей, які ніби випили якийсь магічний засіб. З поданих речень можемо ясно побачити, як цей художній троп не лише конкретизує уявлення про описувані суб'єкти, але й відображає негативне емоційне ставлення до них мовця.

2) міфічні істоти: Мц yap Фд Оєф тоці^єт' єкєкф та лароута лєлцуєуаі лрауцата аОетата... [10, 210, 1-3] - не вважайте, що у нього як у бога, теперішні справи (становище) залишаться вічними. Тут Філіпп прирівнюється до бога за допомогою сполучника юд, що є реально-порівняльним показником.

3) явища природи: ... каі tov ашот тролот Фопєр ф хакф єцоїує Sokowiv Оєюрєіу.. [12, 154, 1-2] - мені здається, що вони дивляться на нього як на град. У цьому ж прикладі оратор порівнює Філіпа (а точніше його дії) з таким явищем природи, як град, що падає на афінський народ. Таке зіставлення далеких понять, зведених в один образ явищ живого й неживого, вносить в ораторські промови додаткову експресивну барву. Ои yap sotiv оик єон tmv є^ю ф локюд exOprav крафаі, npiv av тонд sv аитц тц локі кокоцт' єхОройд, Ш' dvayiq тонтоїд Фопєр лроРокід лроолтаюутад штєрі^ш eravrav [13, 178, 20-23] - бо не можна, не можна перемогти зовнішніх ворогів держави, раніше ніж ви покараєте ворогів внутрішніх (у державі), але натикаючись на них як на скелі, ви з необхідності відставатимете від них. У цьому уривку дається порівняння ворогам держави зі скелями, адже мовець вважає їх сильними і неприступними, тобто тут також можемо спостерігати зіставлення живого з неживим.

Коли ж суб'єктом компарації виступають абстрактні лексеми, тоді їх порівнюють з іншими абстрактними лексемами:... ооф 5є та ф локюд єШтю уєуоує, тоооитю та Tomrov грфаі [9, 191, 15-17] - наскільки [добробут] міста (держави) зменшився, настільки їх збільшився. Тут мовець порівнює добробут афін- ських політиків і добробут держави, вказуючи на те, що такі люди розкошують і стають багатими, тоді, як їхнє місто занепадає. Можна також побачити, що таке порівняння виражає негативну оцінку автора по відношенню до афінським політичних діячів.

Класифікувавши використані у політичних текстах порівняння, робимо висновок, що їх введення дає змогу створити у читача чіткіше уявлення про афінян, Філіпа і становище держави. Зіставляючи далекі поняття, мовець додає промовам емоційності та експресивності, а подекуди вводить до структури порівнянь компонент оцінності.

Для текстів досліджуваного дискурсу характерне також вживання метафор. Метафора є одним з найбільш поширених засобів вербалізації абстрактних понять, до яких належать емоції та емоційні стани людини. Метафору розглядають як "тип переносного вживання слова, що ґрунтується на подібності тих чи інших ознак" [5,121], як "семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об'єкта позначення на інший на основі певної подібності між цими об'єктами при відображенні свідомості мовця" [6, 334]. Метафоричні явища пов'язані з чуттєвим світосприйманням, експресивним переосмисленням дійсності й відтворенням її емоційно забарвленими мовними засобами.

Серед метафоричних словосполучень, зафіксованих у політичних текстах, ми виділили за граматичним вираженням такі основні типи: субстантивні, дієслівні та атрибутивні. Особливою частотністю вживання виділяються дієслівні метафори, тобто такі, в яких один член (другий) виражений дієсловом з переносним значенням. Досить продуктивними в ораторському дискурсі є дієслівні метафори, які виникають на перенесенні стану людини на предмети неживої природи: о ^sv ow napwv кдірод, Ф етбрєд Афаіоі, jiovovouxi kysi фюvцv афтеід, оті тюу лрауцатюу идїу єштегу arnm; dv-nkirnsov soxiv, єїлєр таєр oarcrpa; arnfiv фроті^єтє [7, 122, 5-10] - отже, теперішній випадок, о мужі афін- ські, майже говорить, вимовляючи слово, що вам самим треба взятися за ці справи, якщо ви піклуєтесь про свій порятунок. У поданому прикладі можна спостерігати, що метафора виступає важливим засобом привернення уваги слухачів і знаряддям емоційного впливу на них. Так, оратор, апелюючи за допомогою метафори до емоцій афінян, закликає їх взятися за державні справи задля порятунку країни.

Активно вживаються дієслівні метафори, до складу яких входить компонент о лбкдо; (війна) та т| тихл (доля). Наприклад: ота |jЈv yap av, оіцси, рєро; n Tf; ликах; ouvanoarnkj, Kav ^ naoa Eapj ка'і то xwv 0ewv supers; каї то т^; тохп; ЛВ™ сигаугагі^атаї [10, 235, 12-16] - бо куди б, я думаю, не була послана якась частина [громадян] міста, хоча б і не вся, [там] і прихильність богів і доля за вас бореться; ... та т^; тохп; олар^аі, длєр dєi рктют д дрєї; дроте aware sni^km^Ga ...[10, 213, 1-3] - справи долі сприяють нам завжди більше, ніж ми турбуємось самі про себе. Тут ми можемо побачити, що метафора використовується суб'єктом для створення ефекту образності, для впливу на слухачів, а також для передачі позитивної оцінки того, що сама доля сприяє і допомагає афінянам у боротьбі проти тирана Філіпа, і тим самим мовець впливає на слухачів.

Метафори з компонентом війна дають змогу образно, з більшою експресивністю передати стан військових справ, наприклад: аирдоаі та oa0pa, ю av5ps; АОгртюі, дає єкєши npay^arav аито; о яокро;, av єліхєірйрст [10, 235, 5-8] - знайде, мужі афінські, сама війна погані [місця] в його справах, якщо ми за них візьмемось; про; 0sfiv, ті; оитю; єид 0д; soTiv upaiv, ооті; dyvoєї tov єкєї0ет яокрог байро дфгта, av dpskpoipsv [7, 131, 8-11] - заради богів, хто з вас є настільки нерозумний, що не розуміє, що війна звідти прийде сюди, якщо ми не потурбуємось.

Окрім дієслівних метафоричних словосполучень фіксуємо також два приклади з атрибутивною та субстантивною метафорою: ... dk' оибє Pap^apav отєй 0ет 60sv rakv єілш, dk' ок 0рои Макабого;, 60sv ои 5' dv5pdn"5ov nplaiTO ті; av лотє [12, 153, 17-18] - тому не з варварів [він], про яких можна добре сказати, але з македонського нещастя, де ніколи хтось не міг купити [навіть] раба; ... Фіклл"; єоті єх 0ро; 6Хд тд локі Kai тф тд; яокга; ебафаі, лроо 0доа> 5є Kai тої; av тд лбкі 0єої; ...[13, 166, 17-20] - Філіп є ворогом цілому полісу і грунту поліса, і додам богам міста. У наведених уривках мовець навмисне використовує слова з метафоричними значеннями з метою переконати слухачів, що Філіп є справжнім деспотом і головним винуватцем бід грецького народу.

Таким чином, для підсилення емоційно-психологічного впливу політичної промови оратором активно використовуються художні засоби. До групи найбільш уживаних прийомів належать епітет, метафора та порівняння. Такі фігури найкраще відтворюють тогочасну дійсність, надаючи звичайному тексту особливої емоційності та оцінності. Крім того, вони служать потужним засобом збільшення експресії та маніпулювання аудиторією.

Література

1. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови /

2. Культура русской речи: Энциклопедический словарь-справочник / [под. ред. Л.Ю. Иванова, А.П. Сковородникова]. - М.: Флинта: Наука, 2003. - 840 с.

3. Мацько Л. І. Стилістика української мови: підруч. для філол. спеці- ал. ВНЗ / Л. І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько. - К.: Вища школа, 2003. 454 с.

4. Селіванова О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. - Полтава: Довкілля-К, 2006. - 716 с.

5. Сучасна українська літературна мова / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.; за ред. М.Я. Плющ. - К.: Вища школа, 2003. - 430 с.

6. Українська мова: енциклопедія / [ред. В.М. Русанівський, О.О. Татаренко та інші]. - К. : Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2000. - 824 с.

7. Demosthenis Philippicae orationes V et Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta : OL I / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : Prostat in Officina Broenneria, 1829. - P 121-140.

8. Demosthenis Philippicae orationes Vet Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta : OL II / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : Prostat in Officina Broenneria, 1829. - P 145-166.

9. Demosthenis Philippicae orationes Vet Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta : OL III / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : Prostat in Officina Broenneria, 1829. - P 173-193.

10. Demosthenis Philippicae orationes Vet Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta : PH I / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : Prostat in Officina Broenneria, 1829. - P 204-239.

11. Demosthenis Philippicae orationes Vet Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta : PH II / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : Prostat in Officina Broenneria, 1829. - P 46-86.

12. Demosthenis Orationes: PH IV / Demosthenis. - Lipsiae : In aedibus B. G. Teubneri, 1903. - P 163-181.

Размещено на Allbest.ru