Роль діалектної мови як джерела етимолого-семантичного словника І.І. Огієнка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль діалектної мови як джерела етимолого-семантичного словника І.І. Огієнка

Стаття присвячена аналізу деяких аспектів наукової концепції І.І. Огієнка як лексикографа, зокрема проаналізовано особливості побудови словникових статей у його праці «Етимолого-семантичний словник української мови». У дослідженні акцентовано на тому, що в розробці словникових статей автор приділив увагу аналізу семантики лексичних одиниць, зв'язку між граматичною формою живого народного слова і його змістом, питанням семантичної повноти номінативної одиниці.

І.І. Огієнко ще на початку розвитку семантичного вчення намагався відтворити структуру семантичного поля окремої лексеми, виділити його компоненти, об'єднані на основі інтегральної семи. Методика представлення мовного матеріалу в «Етимолого-семантичному словнику української мови» у багатьох аспектах є новаторською. Проаналізовані словникові статті у структурі «Етимолого-семантичного словника української мови» І.І. Огієнка свідчать про глибокий інтерес ученого до лексичного багатства рідної мови, комунікативних особливостей слова, до сприйняття номінативної одиниці як одиниці мовлення, семантична повнота якої постає в тексті, про увагу вченого до взаємозв'язків між синтаксичним і лексичним рівнями діалектної мови; до з'ясування процесів номінації, динаміки семантичної структури діалектної лексики.

Ключові слова: Етимолого-семантичний словник, діалектна мова, теорія семантичного поля, семантичний аналіз, вторинна номінація, динаміка діалектної системи.

В українській діалектології нині не втрачає актуальності проблема осмислення доробку великих мовознавців минулого в аспекті розвитку сучасного лінгвістичного вчення. Постать великого сина України, ученого, громадського діяча, педагога І.І. Огієнка продовжує вражати нащадків своєю багатогранністю. Дослідники нашого часу приділяють велику увагу вивченню різних аспектів діяльності І.І. Огієнка, зокрема, мовознавчим студіям автора присвятили свої праці А.А. Бурячок, Л.І. Мацько, Л.В. Мовчун, В.Б. Задорожний та ін. Та все ж деякі аспекти мовознавчої діяльності Огієнка ще чекають на ґрунтовні праці.

Жива народна мова посідала чільне місце в колі наукових зацікавлень І.І. Огієнка, окрім наукового доробку О.О. Потебні, О.О. Шахматова, О.І. Соболєвського, П.Ф. Фортунатова, Х. Востокова, Ф.І. Буслаєва, І.І. Срезневського, С.П. Обнорського та ін., дослідник вивчав праці І.Я. Франка, В.М. Гнатюка, М.С. Возняка, І.М. Зилінського, А. Панькевича тощо.

Вагомим внеском у розвиток української лексикографії стало видання 4-х томів «Етимолого-семантичного словника» І.І. Огієнка Далі - ЕССУМ. Цей найбільший словник ученого, який друкувався в журналі «Віра й культура», так і не побачив світ окремим виданням за життя автора.

Згодом його впорядкував Ю. Мулик-Луцик. Чотиритомний словник вийшов у світ у Вінніпезі (1979-1994 pp.). Як відомо, на час укладання ЕССУМ І.І. Огієнко вже мав чималий лексикографічний досвід, він був автором 10 опублікованих і ще 5 рукописних словників. ЕССУМ є етимологічним словником української народної мови, але його цінність для розвитку саме діалектології безперечна, а отже актуальними нині залишаються деякі аспекти укладання цієї праці.

Огієнко розглядав у нерозривному зв'язку поняття народної і діалектної мови. Він писав: «Народна мова ховає в собі силу найрізніших мовних перлин, часом навіть на означення тонких духовних переживань та найрізніших термінів...Те саме маємо із формами. Жива мова, як цілість, надзвичайно багата на найрізніші форми -- архаїчні й нові, рідкі й часті.» [2, с. 78]. Словник І.І. Огієнка є словником нового типу, залишається в україністиці унікальним і досі як словник, що аналізує народну етимологію і семантику діалектних слів. Це фундаментальне досягнення ЕССУМ, адже, як відомо, у багатьох словниках, зокрема О.О. Преображенського, М.Р. Фасмера, Н.М. Шанського та ін., діалектна лексика не була розглянута зовсім, або служила фоном для загальнонародної лексики.

Огієнко розвинув традицію включення діалектних даних у загальнослов'янський етимологічний контекст. У ЕССУМ на значних лексичних даних продемонстровано вкрай важливий для аналізу етимології запозичених лексем факт підключення останніх до зв'язків між територіально суміжними мовами.

Огієнко звернув увагу і на явища поліцентризму запозичень, що зумовлює високу достовірність результатів етімологічного аналізу автора.

Огієнко запроваджує цікаві форми інтерпретації лексичного матеріалу в ЕССУМ, коли увага звернена і на явища семантичних полів лексики, і на явища вторинної номінації, і на вербалізовані одиниці комунікативного рівня мови, якими є вигуки, модальні слова тощо.

Нами виділено декілька сучасних теоретичних напрямків, що розроблялися в українській діалектології останнього часу, і які простежуємо в методологічних засадах опису лексики в ЕССУМ, а саме: засади теорії транспозиційного синтаксису, теорії семантичного поля, питання вторинної номінації, динаміки семантичної структури діалектної лексики [3, с. 34-35].

Огієнко звертав увагу на те, що синтаксична будова мови перебуває в тісному зв'язку з розвитком категорій мислення. Учений, розвиваючи концепцію О.О. Потебні [4], утверджував домінування граматики над мисленням, яке виявляється в тому, що мова не просто виражає готову думку, але членує її, оформлює, інтерпретує її, збагачуючи своїм граматичним значенням. Автор довів, що в основі змісту речення лежить психологічне судження, яке в ньому виражене. І. І. Огієнко поділяв прогресивні погляди Л.А. Булаховського, який пов'язував синтаксичні конструкції мови з формуванням смислових цілостей - надфразових єдностей [5, с. 8]. Розвинув І. І. Огієнко і принципову наукову засаду С.Й. Смаль-Стоцького, що полягала в орієнтації при дослідженні синтаксису на живе українське мовлення. У статті «Історія української граматичної термінології» І.І. Огієнко назвав С.Й. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера «творцями теперішньої нашої термінології» [6, с. 111-113; 7]. Автор з надзвичайною увагою ставився не лише до власне лексичної семантики досліджуваних номінативних одиниць, але і побіжно аналізував у ЕССУМ процеси творення слів, що постають внаслідок синтаксичної деривації, трансформації пропозитивних, комунікативно зумовлених синтаксичних конструкцій. Розглянемо деякі приклади. Аналізуючи в ЕССУМ прислівник «бігме».

Огієнко зазначає: «Бігме - легка божба: доправди, справді, дійсно, так. Ось в інтермедії Якова Гаватовича 1619 р. знаходимо «богме», «бугме». Часте слово в західноукраїнських говорах, мало знане в східних. Походження його темне. Ів. Франко: «Галицько-руські народні приповідки» 1901 р. с. 36 подає, що «бігме» - мабуть скорочена формула стародавньої присяги: Біг мене покарай або Біг мені свідок; пор. німецьке Bei Gott, сербське «Бога ми». Можливо ще, що це «Біг йме» мене, коли неправду кажу (пор. ходити-ме з ходити йме). Словник Бориса Грінченка подає тільки «бігматися» - божитися». Перед нами приклад аналізу явища синтаксичної транспозиції в історичному аспекті. Нині, як відомо, в українській діалектології дериваційні процеси лексики на ґрунті синтаксичної транспозиції є маловивченими і пов'язані, передусім, з дослідженням живого діалектного мовлення, діалектних текстів.

Значне зацікавлення процесами номінації загалом і вторинної зокрема припало на минуле століття у зв'язку із розвитком семасіології та ономасіології. В основу вторинної номінації покладено, як відомо, асоціативність людського мислення [9, с. 73, 92]. Прогресивні ідеї І. І. Огієнка в галузі семантичної мотивованості і вторинної номінації можна продемонструвати на прикладі матеріалів з ЕССУМ, зокрема, методики формування словникових статей. Розглянемо словникову статтю лексеми «баба». Слід зазначити, що учений ставився з великою увагою до кожного зрушення в семантиці лексеми, детально відтворював її семантичне поле, яке постає на основі аналізу діалектного мовлення. Так, баба в ЕССУМ - це «мати батька чи матері, часом замужня жінка. Ст. сл. баба. Слово всеслов'янське й індоєвроп». [8, с. 108-109]. Автор розглядає цікаві шляхи постання вторинного номена «баба» в українській мові, підкреслює нерозривний зв'язок семантичного поля літературної мови і діалектів: «Баба - праслово, постале з дитячого лепету ба, здвоєне як мама, тато, тета, тьотя, неня, дядя, папа, дідо. Спочатку слово не мало докладно окресленого значення, тому з ходом часу «баба» набуло собі багато найрізніших значень. Словник Б. Грінченка, напр., подає аж 27 значень нашого «баба». Баба - мати брата чи сестри, дуже розросле в українській мові: бабця, бабин, бабувати й ін. Баба - взагалі замужня жінка. Баба - сповитуха. Постало з дитячого лепету ба-ба-ба! ... Баба - чоловік часто зве свою жінку «баба», а ще частіше - «стара», хоч би була вона молода. У такому значенні «баба» відома в пам'ятках XV століття. Баба, ст. сл. баба, «Пов. вр. Літ»: «Аще бы лихъ Законъ греческій, то не бы баба твоя приняла Ольга». Десь з XVII в. з'являються пестливі форми: бабка й ін. В укр. часто бабця, бабуня, бабуся. З XV ст. слово «баба» набуває значення взагалі замужня жінка: «Призваше бабу свою Нюнилу» (Пролог, XV в.). Ще пізніше «баба» набуває презирливого відтінку: От баба, та й усе! Баба - у тюркських народів - це почесна назва кожного, старшого віком. «Баба» й «бабка» - великодні особливі печива, відомі по всій Україні як у мові народній, так і літературній. В «Укр.-рос. словарі» Грінченка знаходимо, що на Полтавщині бабка зветься папушник. Слово це місцевого вжитку, поширене мало. Під словом баба (1 ст. 55) дається у Б. Грінченка приклад із Носима: «Хазяїнова хазяйка напече пасок і всякої всячини: пани й панійки, папушники там, баби, пундики. Виходить, папушник і баба трохи різні печива» [8, с. 108-109]. На нашу думку, великою перевагою такої побудови словникової статті є те, що семантичні зрушення і явища вторинної номінації передані вченим у діахронічному аспекті. А отже, слід зазначити, що ЕССУМ вводить в українську діалектну лексикографію елементи опису динаміки семантичної структури діалектних назв.

діалект семантичний словник український

Література

1. Мулик-Луцик Ю. Передмова до «Етимолого-семантичного словника української мови» в контексті лексикографічних праць його автора / Ю. Мулик-Луцик // Етимолого-семантичний словник української мови : в 4-х томах / І. І. Огієнко / [гол. ред. Ю. Мулик-Луцик]. -- Вінніпег : Волинь. -- Т. I. -- 1979. -- C. 1-11.

2. Огієнко І. І. Історія української літературної мови / І. І. Огієнко. -- К. : Либідь, 1995. -- 296 с.

3. Гриценко П. Ю. Моделювання системи діалектної лексики / П. Ю. Гриценко. -- К. : Наук. думка, 1984. -- 255 с.

4. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике : в 3-х томах / А. А. Потебня. -- М. : Просвещение, 1958. -- Т. 1-2. -- 551 с.; 1968 - Т. 3. -- 536 с.

5. Булаховський Л. А. Питання синтаксису простого речення в українській мові / Л.А. Булаховський // Дослідження з синтаксису української мови. -- К. : Вид-во АН УРСР, 1958. -- С. 11-43.

6. Огієнко І. І. Історія української граматичної термінології / І.І. Огієнко // Записки Українського Наукового Товариства в Києві. -- К., 1908. -- Кн. 1. -- С. 111-113.

7. Смаль-Стоцький С. Граматика руської мови / С. Смаль-Стоцький, Ф. Ґартнер. -- 3-є переробл. вид. -- Відень, 1914. -- 202 с.

8. Денисова С. П. Типологія категорій лексичної семантики / С.П. Денисова - К. : Вид- во Київського держ. лінгвістичного ун-ту, 1996. -- 294 с.

9. Огієнко І. І. Етимолого-семантичний словник української мови : в 4-х томах / І. І. Огієнко // [т.т. 1-3 - гол. ред. Ю. Мулик-Луцик ; т. 4 - гол. ред. Магдалина Куцюк]. -- Вінніпег, Канада : Вид-во Trident Press Ltd. -- Т. 1. -- 365 с.; Т. 2. -- 400 с.; Т. 3. -- 416 с.; Т. 4. -- 557 с.

Размещено на Allbest.ur