Постмодерністська авторська пунктуація як один із прийомів мовної гри (на матеріалі прозових творів представників станіславського феномена)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА АВТОРСЬКА ПУНКТУАЦІЯ ЯК ОДИН ІЗ ПРИЙОМІВ МОВНОЇ ГРИ (НА МАТЕРІАЛІ ПРОЗОВИХ ТВОРІВ ПРЕДСТАВНИКІВ СТАНІСЛАВСЬКОГО ФЕНОМЕНА)

Тепшич А.І., к. філол. н., Донецький національний університет, вул. 600-річчя, 21, м. Вінниця, Україна.

У статті доводиться, що порушення правил пунктуації є одним із виявів мовної гри, притаманної постмодерністським текстам. Автор розглядає використання авторських розділових знаків у прозі представників станіславського феномена та виявляє основні тенденції обігравання пунктуації.

Ключові слова: постмодерністський текст, мовна гра, норма, авторська пунктуація.

Зміст статті

Мовна гра є головною ознакою постмодерністського тексту, особливості якої визначувані іронічним постмодерним світоглядом. Гра допомагає письменникам позбутися від наслідків тоталітаризму, адже вона вільна, руйнує канони, проголошує відкритість, знімає опозицію центр - периферія.

Лінгвістичне розуміння мовної гри досить широке, проте й на сьогодні це поняття не має несуперечливого й однозначного тлумачення [2; 6; 15; 19; 20]. На нашу думку, доречно розглядати мовну гру у зв'язку із мовною нормою, адже порушення встановлених відношень між мовними одиницями породжує незвичні, контекстуально зумовлені значення. Переважно мовна гра реалізується за рахунок нестандартного використання мовних одиниць, яке сприймається лише у співвідношенні з нормативним. Читач має володіти знаннями про норми кодифікованої літературної мови, щоб помітити й інтерпретувати відхилення від них.

Мовна гра в художній прозі представників станіславського феномена присутня на всіх рівнях мовної системи та переважно виявляється через порушення норми (фонетичної, словотвірної, морфологічної, лексичної, синтаксичної, пунктуаційної, графічної).

Для досягнення художнього задуму письменники використовують усі можливі засоби письмового мовлення. Метою нашого дослідження є аналіз авторської пунктуації як одного із прийомів мовної гри в постмодерністському тексті.

Автори художніх творів намагаються так використовувати пунктуаційну систему мови, щоб найефективніше передати бажану інформацію. А. Корнієнко зазначає, що письменники могли б створити власну пунктуацію, якщо б їх не стримувало бажання бути зрозумілими [13, с. 193]. Саме тому майстри художнього слова узгоджують власне використання розділових знаків із загальними правилами, зберігаючи логіку і сенс.

Доволі часто письменники-постмодерністи розставляють розділові знаки не за загальноприйнятими правилами, а ступінь відхилення від норми може значно варіюватися. Здебільшого такі відхилення не перешкоджають комунікації між автором та читачем, а навпаки, допомагають глибшому розумінню художнього задуму. Якщо відхилення від правил вживання розділових знаків слугує для увиразнення авторської думки, то його не можна вважати помилкою, у таких випадках йдеться про авторську пунктуацію.

Термін "авторська пунктуація" розглядається філологами в широкому та вузькому розуміннях. У широкому розумінні авторську пунктуацію тлумачать як непередбачувану правилами пунктуаційну систему, що має свої зображально-виражальні функції. У вузькому розумінні авторська пунктуація - явище суб'єктивного плану, тобто специфічні, послідовні та систематичні пунктуаційні прийоми, характерні для певного автора.

У зв'язку з цим спостерігаються дискусії щодо визначення поняття "авторська пунктуація". У сучасному мовознавстві можна виокремити три його основні значення: 1) усі розділові знаки, які наявні в авторському тексті [5; 18]; 2) розділові знаки, що не відповідають чинним правилам [3; 4; 5]; 3) розділові знаки, що домінують у творі [3; 4; 14]. У роботі ми використовуємо друге та третє значення поняття "авторська пунктуація", оскільки це узгоджується з нашим розумінням мовної гри як свідомого порушення норми.

Пунктуаційні прийоми у прозі представників станіславського феномена, незважаючи на їхню різноманітність, можна згрупувати так:

1. Наявність/відсутність розділового знаку. Наявність розділового знаку там, де він необов'язковий, - рідкісний прийом мовної гри. Твір Ю. Іздрика "Острів КРК" побудовано у формі своєрідної сповіді, тому оповідь ведеться від першої особи, але один з фрагментів тексту, що контрастує за змістом, взято в лапки. Так у ліричну оповідь головного героя вривається роздум про "бутафорських аристократів". Автор руйнує цілісність тексту і за допомогою пунктуаційно-графічних засобів звертає на це увагу читача [10, с. 47].

Відсутність якогось одного або усіх розділових знаків трапляється в постмодерністській прозі набагато частіше та виконує такі функції: 1) слугує для передачі фізичного чи психічного стану персонажа: внутрішні монологи хворого Северина з новели "Довкола озера" Т. Прохаська позбавлені крапок; 2) створює потік свідомості: своєрідним внутрішнім монологом, власне молитвою є новела "Канонізація" Кт> Ю. Іздрика, вона записана без крапок; сни в романі "Воццек" є важливими елементами для розуміння твору, вони кілька разів виникають на сторінках твору та завжди оформлені без крапок.

2. Заміщення знаків. Авторська індивідуальність може виявлятися в підсиленні знакової позиції. У таких випадках необов'язковим є відхід від норми і порушення пунктуаційних правил: прийом полягає в заміні недостатньо сильних знаків більш сильними за своєю розділовою чи емоційною функцією. Наприклад, розчленованість мовлення створюється заміною коми на крапку: "Двадцять шість. Двадцять п'ять. Двадцять чотири" [10, с. 62]. Так ліричний герой відраховує секунди свого перебування під водою, йому важко дихати, коли дихати стає неможливо, мовлення стає ще членованішим, спазматичним: "Тринадцять удар ногами. Нічого. Не дає. Забува" [10, с. 62]. Мозок персонажа перестає функціонувати, думки втрачають окресленість та набувають форми потоку свідомості, тому там, де крапка потрібна, її немає, і навпаки. До цього ж прийому вдається Ю. Іздрик для опису психічних проблем, тяжких душевних переживань персонажа: Воццек пише листа коханій, мова листа яскраво демонструє психічну нестабільність героя: "Я хочу вбирати всі запахи твого тіла. Вони прекрасні. Цілувати тебе всюди, куди тільки можуть потрапити уста. Пестити без краю. Годувати тебе. Купати, як немовля. Колисати на ніч. Бути з тобою. Бути тобою. Бути" [9, с. 129], недарма листа "згодом було підшито до лікарняної справи".

Нами зафіксовано такі випадки заміни розділових знаків, що не вкладаються в жодні правила. Велика кількість дужок та тире в прозі Т. Прохаська є наслідком того, що автор ніколи не використовує лапки для передачі прямої мови на письмі. Письменник відокремлює мовлення персонажів за допомогою дужок: "Старий Беда відписував (Якби я пам'ятав усе, що вони казали, що ми говорили...)" [17, с. 36], або тире: "Франциск казав - сюжети не закінчуються і не зникають" [17, с. 69]. Короткі вислови Франциска в романі "Непрості" ніколи не беруться в лапки, можливо, для того, щоб акцентувати на їхній анафоричності, універсальності висловленої мудрості, можливо, щоб продемонструвати нездатність Себастяна відрізнити свій досвід від досвіду "вчителя".

Цікавим із мовного погляду є роман Ю. Іздрика "Подвійний Леон": текст закінчується не крапкою, а комою. Для сворення ефекту відкритої кінцівки автор вдається до гри на лексичному, пунктуаційному та графічному рівнях: "Нам, як і справедливо забутому Маріво П.К. де Шамблену де, вже більше нічого сказати, і все, що здатні ми зробити, аби не уподібнитися блаженному Леонові, це поставити нарешті велику, промовисту, хоча й нічого не обіцяючу нікому кому, дві коми, багато ком,,,,,,,", а внизу сторінки - авторська примітка: " Кома - 1 (грам.). Розділовий знак, який розмежовує частини речення. 2 (мед.). Стан непритомності з порушенням чутливості й рефлексів..." [11, с. 174].

3. Помітна частотність використання певного розділового знаку. Якщо в художньому тексті домінує певний пунктуаційний знак, то це одразу привертає до себе увагу. Цікавою з цього погляду є проза Т. Прохаська: його "найулюбленіші" розділові знаки - тире та дужки.

Автор використовує тире: 1) для редукції: розгорнені в часі та просторі події скорочуються до одного словосполучення чи речення, а їхню послідовність демонструє тире: "весна 1944 - остання весна автобуса-бару - колони вантажівок на гірських дорогах - деякі машини стоять тижнями - безпорадність управління - єдиний мотив - на Захід - солдати живуть у кузовах, вдень чекають можливого від 'їзду, вночі бродять околицями - кілька угорських капралів п'ють цілу ніч в барі - Себастян впізнає серед них двох румунських опришків, котрі двадцять років тому відрізали голову Францові - він показує їх нишком Анні як фрагмент приватного епосу - не знати, чи могли опришки- капрали пригадати Себастяна, але ніхто нікому не каже жодного слова - вранці мадяри ідуть спати до вантажівки, а Себастян з Анною переїжджають трохи вперед - Анна просить, щоб він дуже детально оповів, як все відбулося з дідом Францом..." [17, с. 99100]; 2) для передачі логічного розгортання думки, демонстрації причинно-наслідкових зв'язків: "Линва від балкону веде до високопіднятого повітряного змія - на змієві прилаштована птахоловська сітка - у сітку потрапляють птахи - птахи втікають зі своїх місць від фронту - за Чорногорою живе орнітолог - орнітолог кільцював птахів - птахи покільцьовані - вони летять через Чорногору - потрапляють у сітку - Франц оглядає кільця - Франц знає орнітолога - Франц розуміє його коди кільцювання - на кільцях вказані місця гніздування - птахи втікають зі своїх місць - значить, туди дійшов фронт" [17, с. 78]; 3) для унаочнення розташування предметів у просторі: "Франциск вирішував, як їм надалі сідати: він - Анна - Себастян, він - Себастян - Анна, чи Анна - він - Себастян" [17, с. 63]; 4) щоб створити відчуття напруги: перед тире читач робить паузу і завмирає в очікуванні: "В обох руках - ножі. Видно, що один він вже почав кидати - якраз випускає з руки. Анна тримається ногами за його талію, спина торкається Себастянових колін, а волосся - підлоги" [17, с. 93].

Частотне використання автором тире є виправданим та має велике значення для розуміння твору, адже один із головних персонажів, Себастян, між іншим, як і більшість герої твору, "воліє риторику ощадну, а не надмірну - значень більше, ніж слів, а не навпаки" [17, с. 99]. На місці пропущених слів з'являється тире. Саме тому "непроза" Себастяна є такою цікавою, адже її потрібно зрозуміти, власне, це і є одним із завдань земляних богів "непростих": вони "розшифровували непрозу, вміючи уявляти собі навіть більше" [17, с. 94]. Читач у такий спосіб долучається до богів, намагаючись осягнути магію тексту. постмодерністський пунктуація станіславський мовна

Головна функція дужок у творах Т. Прохаська - створення уповільненого ритму оповіді. Як зазначає Ю. Іздрик, "...ключ до прози Прохаська: вона вкрай щільна, концентрована, насичена, як екстракт. Отож, у читанні найвагомішим є темпоритм. Читати треба повільно, якомога повільніше..." [8, с. 11]. Але читати інакше неможливо: письменник постійно ніби зупиняє нас, уводячи в текст інші тексти, що подаються в дужках, часом вони перевищують за розміром основний текст і змушують постійно повертатися до вже прочитаного: "Непокоїти власна фізіологія перестала його відразу після того, як вчитель розповів йому, що Брем оповідав, ніби у псів нюх в мільйон разів кращий, ніж у людей. Це було незбагненно, жодна уява не могла навіть близько підійти до такого поняття. Але Франц, зменшивши порядок принаймні до десяти, перейнявся тим, як все, що відбувається назовні, побільшено відображається у псячих головах, які протяги носяться коридорами їхнього мозку (Це він також розповів Себастянові, і той намагався вважати з різкими запахами, щоб псів не подразнювало те, від чого неможливо втекти. Себастян мало не плакав, коли - ідучи на снайперські позиції - мусив намащувати черевики тютюновим розчином, щоб пси, раз затягнувшись тим запахом, втратили охоту і здатність йти його слідом). (Франц так заповажав псів, що, поселившись у Ялівці, завів собі кількох дуже різних. З поваги ж ніколи не виховував їх. Пси жили, народжувалися і вмирали вільними. Здається, дивлячись на життя інших псів в околицях Ялівця, вони були за це Францові вдячні. Зрештою, саме вони були справжньою інтелігенцією Ялівця)" [17, с. 24-25].

Надмірне використання в художніх текстах дужок притаманне й іншим письменникам- представникам станіславського феномена, але вже не на рівні цілого тексту, а на рівні окремих його фрагментів. Дужки зазвичай виконують такі завдання: 1) у дужках подається суб'єктивна оцінка ситуації: "Рейтузи щільно (надто щільно) облягали її мускулясті ноги і розвинені (надто розвинені) стегна. На шкіряному поясі висів довгий (надто довгий) ніж з узористим лезом і вишуканим (надто вишуканим) держалном" [7, с. 26]; 2) для ускладнення тексту: "Саме він згодом, через невідомо яку кількість чи протяжність цього нашого-вашого часу написав портрет А., але це трапилося пізніше, коли А. повернулася з мандрів, повернулася відомою, майже знаменитою, здобувши в мандрах ім'я (ім'я, ім'я, читачу, ім'я, над розгадкою якого ми так марно б'ємося з тобою (тут знову виникає бажання відкрити дужки, щоб уявити собі цей марнославний і марнослівний двобій з уявним читачем ("б'ємося з тобою"), але дужки, на жаль, створюють лише ілюзію тривимірності тексту, і скільки б не вміщав їх одна в одну, ніколи не досягнеш ефекту, відомого в літературі під назвою "синдром Любанського") [9, с. 132] - автор вдається до деконструкції речення; 3) у дужках подається конкретизація, уточнення: "Втім (чи до того ж) масштаб явищ не мав жодного значення, бо точнісінько так само виразно ти чув: як тихо пропливає у невеличкому лісовому озері зграйка полохливих риб (вірніше - розрізняв рух кожної рибини в усіх можливих зграях й табунах усіх можливих рік, озер, морів, водоймищ); і як за кілька кроків від ліжка, у шафі, вгризається в офіцерське сукно старого пальта личинка сірої молі (насправді ж ти бачив рух кожного вусика кожної комахи на всьому просторі підвладного тобі світу)" [9, с. 42]. Як видно з наведених прикладів, нерідко письменники безпосередньо наголошують чи натякають на штучність свого тексту, його надмірну ускладненість і надлишковість. Якщо у Т. Прохаська кожний пунктуаційний знак має певне "містичне" значення, яке читач має розшифрувати, то інші письменники, вдаючись до вставлених конструкцій, демонструють свою майстерність у володінні мовою чи почуття гумору, їхні коментарі часто мають іронічний характер.

Можна зробити висновок, що багатофункційність авторської пунктуації полягає не просто в порушенні пунктуаційної системи мови, а в підсиленні значень розділових знаків, розширенні меж їх використання та в збагаченні образотворчих можливостей мови для досягнення художньої виразності. Перспективи подальшого дослідження полягають в аналізі ігрової пунктуації Ю. Іздрика, Ю. Андруховича, Т. Прохаська, В. Єшкілєва у фокусі психолінгвістики, що дозволить зрозуміти характер мовних особистостей персонажів й оповідачів, а також ідейно-тематичні та художньо-естетичні настанови авторів.

Література

1. Андрухович Ю. Перверзія: [роман]/ Юрій Андрухович. - Львів: ВНТЛ-Класика, 2004. - 304 с.

2. Арутюнова Н.Д. Аномалии и язык (к проблеме языковой картины мира) / H. Д. Арутюнова // Вопросы языкознания. - 1987. - № 3. - С. 3-20.

3. Базжина Т.В. Авторская пунктуация [Електронний ресурс]/ Т.В. Базжина, Т.Ю. Крючкова // Русский язык. - 2000. - № 14 (230). - С. 14-16.

4. Береговская Э.М. Очерки по экспрессивному синтаксису / Э.М. Береговская. - М.: Рохос, 2004. - 208.

5. Валгина Н.С. Актуальные проблемы современной русской пунктуации: [учеб. для студ. вузов]/ Н.С. Валгина. - М.: Высшая школа, 2004. - 259 с.

6. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / А. Вежбицкая / [отв. ред. и сост. М.А. Кронгауз]. - М.: Русские словари, 1996. - 411 с.

7. Єшкілєв В. Імператор повені / Володимир Єшкілєв. - Львів: ЛА "Піраміда", 2004. 200 с.

8. Іздрик Ю. Про.. за ... про: [передмова]/ Ю. Іздрик // Лексикон таємних знань: [новели]/ Т. Прохасько. - Львів: Кальварія, 2006. - С. 7-11.

9. Іздрик Ю. Воццек & воццекургія / Ю. Іздрик. - Львів: Кальварія, 2002. - 204 с.

10. Іздрик Ю. Острів Крк та інші історії: [повість, новели, автокоментар]/ Ю. Іздрик. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. - 120 с.

11. Іздрик Ю. Подвійний Леон / Ю. Іздрик. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. - 204 с.

12. Іздрик Ю.Р. Таке / Ю. Іздрик. - Харків: Вид-во "Клуб сімейного дозвілля", 2009. 271 с.

13. Корниенко А.А. Периферийные знаки препинания как элемент фигуративного синтаксиса в новеллистических текстах А. Сомон / А.А. Корниенко // Материалы научно-методических чтений ПГЛУ. Часть III. - Пятигорск, 2006. - С 192-197.

14. Мельничук О.А. Повествование от первого лица: интерпретация текста / О.А. Мельничук. - Москва: Изд-во московского университета, 2002. - 208 с.

15. Норман Б.Ю. Игра на гранях языка / Б.Ю. Норман. - М.: Наука, 2006. - 344 с.

16. Прохасько Т. Лексикон таємних знань: [новели]/ Т. Прохасько. - Львів: Кальварія, 2006. - 192 с.

17. Прохасько Т. Непрості / Тарас Прохасько. - [2-е вид.]. - Івано-Франківськ: Лілея- НВ, 2006. - 140 с.

18. Савченко І.С. Пунктуація сучасної української мови: [підр. для вищ. шк.]/ I. С. Савченко. - Черкаси: "Відлуння-Плюс", 2008. - 152 с.

19. Санников В.З. Русский язык в зеркале языковой игры / В.З. Санников. - [2-е изд., испр. и доп.]. - М.: Языки славянской культуры, 2002. - 552 с.

20. Сковородников А.П. Языковая игра / А.П. Сковородников // Культура русской речи: энциклопедический словарь-справочник / [под ред. Л.Ю. Иванова, А.П. Сковородникова, Е.Н. Ширяева и др.]. - М., 2003. - С. 796-803.

Размещено на Allbest.ru