"Опыт собрания старинных малороссийских песен" М. Цертелєва в історіографії та суспільній думці

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці

М.М. Суздаль

Аналізується рецепція збірки М.Цертелєва «Опыт собрания старинных малороссийских песен» від часу її виходу у світ до початку ХХІ ст. Здійснено спробу визначити причини неослабного інтересу до цієї публікації та її місце в науковому й громадському житті.

Ключові слова: «Опыт собрания старинных малороссийских песен», Цертелєв, фольклористика, романтизм, ідеологія, малоросійська ідентичність. цертелєв малороссийский збірка рецепція

У 2015 р. виповнюється 225 років від дня народження українського фольклориста, мовота літературознавця, громадського діяча Миколи Андрійовича Цертелєва (1790-1869 рр.). Його діяльність уже давно привертає до себе увагу дослідників¹, однак, як правило, це епізодичні, фраґментарні згадки. Як творчість, так і сама постать М.Цертелєва заслуговують на увагу сучасників, адже його життя, ніби в мініатюрі, відбиває всі колізії та перипетії історії України першої половини XIX ст. Він перебував у самому «серці» ідейно-інтелектуальних рухів Росії й України.

Мережа культурних українсько-російських зв'язків М.Цертелєва демонструє прихильність до нього як знакових осіб, так і діячів другого, третього планів. Зокрема, Микола I особисто дякував йому за бездоганну службу, Д.Трощинський відгукувався про князя як про гідну й талановиту людину, М.Максимович радився з ним, ділився своїми творчими планами, О.Пушкін у листах переказував йому вітання, В.Жуковський виявляв до нього свою прихильність, Ґ.Державін запрошував до себе на гостини, І.Дмитрієв надавав матеріальну допомогу для завершення навчання, Д.Хвостов у скрутні для князя часи надавав йому всіляке сприяння тощо. Упродовж усього життя М.Цертелєв культивував елементи української культури в російському суспільстві, причому як у столиці, так і провінції. В українському соціумі намагався усталити елементи світського столичного побуту.

Однак знаковою для творчості М.Цертелєва стала укладена ним збірка «Опыт собрания старинных малороссийских песен», саме завдяки їй він потрапив у фокус дослідників гуманітаристики. Наче пророчими для діяча стали слова П.Куліша: «Ледь чи князь Цертелєв і пп. Максимович, Срезневський, Лукашевич і Метлинський (тут і далі курсив мій М.С.) будуть так довго жити в літературних переказах за своїми творами, як за записаними і виданими ними народними піснями» Записки о Южной Руси / Изд. П.Кулиш. Т.1. Санкт-Петербург, 1856. С.220-221. Див.: Ениколопов Н.К. Пушкин в Грузии. -- Тбилиси, 1950. -- С.18.. і дійсно, побачивши світ 1819 р., відтоді й до сьогодні ця публікація викликає інтерес науковців. У чому ж секрет її наукового «довголіття»? Справа в тому, що в невеличкій за обсягом публікації (всього 64 с.) автор зміг умістити й розв'язати чимало актуальних питань того часу. Багатовекторність проблематики збірки сприяла тому, що вже сучасники надавали їй статусу певного символу-знаку (що загалом відповідало світогляду романтизму). У XXI ст. горизонти «прочитання» розширилися, набули нових відтінків і можливостей «гри сєнсів» (історичний, ідеологічний, літературний тощо).

Звичайно, певна знаковість публікації надавалася саме через те, що це було перше видання українського епосу. З іншого боку, велика заслуга автораупорядника не тільки у самому факті виходу праці, а й у її популяризації серед культурної еліти Петербурґа. Хоча М.Цертелєв, як він сам зазначав, дещо побоювався реакції столичного товариства з його вишуканими смаками, ба більше -- навіть перепрошував за «дивність і неприємність наріччя», яке «застаріло для самих малоросіян», однак прагнення «розкрити малоросійську душу й силу почуттів», достоїнства народу виявилося сильнішими за острах. До того ж саме на той час припав і зірковий творчий період самого М.Цертелєва, коли він перебував у найвишуканіших товариствах Петербурґа, і повсюди -- чи то на офіційному засіданні наукового товариства, чи в невимушеній атмосфері салону -- князь виступав із промовами про українську народну творчість, її історичне й літературне значення, закликав звертатися до цього джерела. Українська «екзотика» припала до смаку російським літераторам. Як відомо, цією та іншими працями М.Цертелєва користувалися О.Пушкін³, К.Рилєєв Див.: Цейтлин А.Г. Творчество Рылеева. -- Москва, 1955. -- С.265--266. Див.: Новиков А.А. Грибоедов и Украина: Автореф. дис.... канд. филол. наук. -- X., 1991. -- 19 с., О.Ґрибоєдов⁶. Отже, із культурного простору українських маєтків, де було популярним побутування народних пісень (дум), М.Цертелєв вивів їх до загальноросійського й навіть європейського літературно-інтелектуального процесу.

У передмові до збірки впорядник уперше намагався обґрунтувати важливість вивчення народних пісень як історичного, літературного, морально-естетичного джерела. Однак найвища їх цінність, на його думку, полягала в тому, що вони дають змогу відтворити психологічний портрет народу. Серед ментальних рис «малоросів» М.Цертелєв називав чуттєвість, емоційність, «чисту моральність», «тихий смуток» та ін. Він робив спробу пояснити витоки цих рис, виходячи з історичних подій (особливу увагу зосереджуючи на впливах татар). Використовував терміни, присутні й у сучасному лексиконі дослідника, як-от «характер народу», «дух народу», «душа народу» тощо.

Збірка пісєнь містила дві провідні ідеї-проблеми: народності та мови, обидві в той час належали не стільки до творчо-літературної сфери, скільки до громадсько-ідеологічної, стаючи маркерами «перехідної єпохи». Боротьба класицизму й романтизму виходила далеко за межі літератури. Ідея народності стала стрижневою як для тих, хто волів зміцнити усталений порядок і патріотичні почуття (наприклад, діяльність О.Шишкова та його «Беседы»), так і для тих, хто бажав цей порядок кардинально змінити (письменники-декабристи).

Отже, «Опыт собрания...», містячи основні елементи романтизму, став першим його маніфестом, а вивчення народної культури було проявом пошуку національної ідентичності. Таким чином, маємо дещо парадоксальну ситуацію: «зразковий» російський підданий князь М.Цертелєв чи не вперше у своїй праці обґрунтовує окрємішність українського народу, яка пізніше трансформується в політичну й ідеологічну сфери.

Для самого М.Цертелєва «Опыт собрания.» став перепусткою до інтелектуального товариства російської столиці, сприяючи формуванню мапи культурно-службових зв'язків. Перша рецензія на збірку з'явилася 1820 р.⁶ (її автор, воліючи не вказувати свого прізвища, підписався «Е.Т-ій»). Рецензент зазначав, що прочитав книжку із задоволенням, однак це не завадило йому знайти ряд, на його думку, мінусів. Головним із них автор назвав правопис («.одне не сподобалося мені в ній, а саме правопис. П[ан] видавець повсюди дотримувався в ньому вимови, а не етимології. [.] Здається, краще було б видавцеві дотримуватися правопису, прийнятого в малоросійській “Енєїді”») Сын Отечества. 1820. №ХІ. 4.60. С. 218-219. Там же.. Загалом же рецензент давав схвальну оцінку збірці, уважаючи «Опыт собрания.» корисною та актуальною працею:

«Книга ця є першою з таких і заслуговує на увагу прихильників вітчизняної словєсності. В уміщених у ній віршах є багато справді поєтичних висловів і описів -- особливо ж приваблива вона для нас, малоросіян, що мешкають у столиці, тим приємна спогадом про Батьківщину, який народжується при її читанні.

Вєльми бажано, аби п.[ан] видавець, або хто-небудь інший, обдарував нас Більшим зібранням подібних віршів. Малоросія багата на них -- варто прислухатися й записати» Там же..

Очевидно, що висловлєні в рецензії думки знайшли співчуття серед «малоросійських вихідців», для яких «Опыт собрания.» став тєкстом-символом, що у закодованому вигляді містить інформацію, яка сприяє збереженню почуття національної належності, блокує механізми повного розчинення «малоросійської» ідентичності у «великоросійській». Це не шлях «до себе», утім це прагнення і не втратити «себе». із роздумів рецензента переконуємось у наявності принципу дуалізму щодо тлумачення патріотизму, який усвідомлювався на двох рівнях: державному й місцевому (що важливо, така ситуація сприймалася «малоросійським» дворянством як норма).

Збірка М.Цертелєва послужила взірцем для М.Максимовпча під час створення ним «Малороссийских песен». Примітно, що як для першого, так і для другого шлях до літературно-інтелектуальних кіл відкрився саме після виходу збірок пісень, які мали певний резонанс серед творчої еліти. Попри те, що між публікаціями М.Цертелєва та М.Максимовича минуло майже десятиліття, для них обох гостро стояла проблема друкованих джерел. У листі до М.Цертелєва М.Максимович писав:

«Прошу Вас покірно, шановний пане, не відмовте мені звісткою про друковані джерела для мого предмета, адже я окрім Вашої книги, граматики Павловського та “Сахарной деревни” Кулжинського не маю нічого; хотілося б мені бачити заперечення на Ваші зауваження Павловського»⁹.

Загалом епістолярний дискурс М.Максимовича дає нам зрозуміти, що в 1827 р. він потребував порад, допомоги, схвалення з боку більш досвідченого М.Цертелєва: «Дозвольте до Вас звернутися з проханням про виконання Вашої обіцянки, яка для мене тепер дуже потрібна й була б вельми корисною» (ішлося про надання М.Цертелєвим текстів пісень для збірника М.Максимовича). Князь посприяв колезі, зазначивши в листі: «Додаючи до цього тридцять дві обіцяні малоросійські пісні, щиро бажаю, щоб Ви якнайшвидше обдарували своїх земляків виданням народних малоросійських віршів»¹⁰. Молодий дослідник сподівався отримати пораду від М.Цертелєва й щодо правопису. Як бачимо, між «Опытом собрания...» та «Малороссийскими песнями» беззаперечно існує генетичний зв'язок, зумовлений як культурною спадкоємністю, так і особистим спілкуванням інтелектуалів.

У 1834 р. побачила світ присвячена «малоросійським пісням» стаття М.Гоголя¹¹. Підвищений інтерес стосовно предмету своїх зацікавлень автор пояснював прагненням до самобутності та власної поезії, однак нічого не зазначав про укладачів перших збірок¹². Відповідь знаходимо в листі М.Гоголя до М.Максимовича:

«Нещодавно С.С. (С.С.Уваров -- М.С.) отримав від Срезневського примірник пісень і звернувся до мене з бажанням бачити мою думку про них в “Журналі просвіти”, так само, як і про здійснені до нього видання -- Твоє та Цертелєва. Що ж я зробив? Я написав статтю, тільки найважливіше забув: нічого не сказав ані про Тебе, ані про Срезневського, ані про Цертелєва»¹³.

Таким чином, М.Гоголь добре знав збірки М.Цертелєва, М.Максимовича й навіть отримав офіційне «замовлення» на їх своєрідне рецензування, однак, Див.: Бессонов П.А. Князь Николай Андреевич Цертелев (Эпизод из истории русской литературы и педагогической деятельности на протяжении полувека) // Российский государственный архив литературы и искусства. -- Ф.2866. -- Оп.2. -- Д.7. -- Л.130. Цертелев Н. О народных стихотворениях (письмо к г-ну Максимовичу) // Вестник Европы. -- 1827. №12. С.272. Гоголь Н. О малороссийских песнях // Журнал министерства народного просвещения. -- 1834. -- №2. -- С.16--26. Там же. -- С.16. Гоголь Н.В. Письма: В 4 т. / Под ред. В.И.Шенрока. -- Т.1. -- Санкт-Петербург, 1901. -- С.299. захопившись безпосередньо предметом народних пісєнь, «нє помітив», як відійшов від ролі рецензента.

У 1840-х рр. «Опыт собрания...» не втрачав своєї актуальності, однак трактувався здебільшого не як наукова цінність, а віха в історії етнографічних досліджень, до того ж ставши символом «українськості», а сам М.Цертелєв сприймався як носій ідеї народності. Окрім того, рецепція збірки відбувалася на двох рівнях: науково-інтелектуальному й культурно-побутовому. Підтвердження знаходимо в ряді спогадів студентів Харківського університету Неслуховский Ф.К. Из моих воспоминаний // Харківський університет XIX -- початку XX ст. у спогадах його професорів та вихованців: У 2 т. -- Т.1. -- X., 2011. -- С.226--227; Де-Пуле М. Харьковский университет и Д.И.Каченовский // Там само. -- С.272--332. Неслуховский Ф.К. Из моих воспоминаний. -- С.232., котрі, описуючи своє дозвілля, інтелектуально-творчі вечори, часто-густо згадували М.Цертелєва саме як діяча, що дав «перший поштовх до збирання південноросійських народних пісень»¹⁶. У мемуарах знаходимо опис жвавої суперечки з приводу ідеї народності та обґрунтування окремішності українців, найпалкішим захисником якої був М.Костомаров. Він переконував присутніх «іти в народ» і вивчати його традиції, звичаї, світогляд, при цьому відрізняти «твори народні від творів порожніх фантазерів і римачів. Тут Костомаров почав указувати на подібні помилки, що вкралися у збірники Цертелєва, Максимовича та інших, порівнював твори суто народного мистецтва з віршами, складеними порожніми римачами» Там жє. -- С.229..

Як бачимо, у 1840-х рр. М.Костомаров не сприймав серйозно перші спроби укладання збірок народних пісень. Зауважимо, що й за двадцять років думка відомого історика про «Опыт собрания.» М.Цертелєва зміниться мало. Зокрема, 1857 р. він доволі різко відгукувався про це видання, зазначаючи, що думи надруковано «потворною мовою й у поганих варіантах» Див.: Костомаров Н. [Рєц.]. Записки о Южной Руси. -- Т.1 / Изд. П.Кулиш // Отечественные записки. -- 1857. -- T.СXII. -- №6. -- С.41. Срезневский И. Взгляд на памятники украинской народной словєсности: Письмо к профессору И.М.Снегиреву // Ученые записки Императорского Московского университета. -- 1834. -- №4 (октябрь). -- С.143. Кулиш П. Гоголь как автор повестей из украинской жизни и истории // Основа. -- 1861. -- №5. -- С.1--33..

У 1834 р. І.Срєзнєвський назвав збірку М.Цертелєва «дорогоцінним виданням», однак сповненим «жахливих помилок»¹⁸. П.Куліш з ім'ям князя-видавця пов'язував початок доби української словесності, уважаючи його «видатним збирачем» українського фольклору. Одночасно в його поглядах присутня певна дихотомія щодо оцінки публікації М.Цертелєва. З одного боку, він стверджував, що «пара крихітних збірників народних пісень українських, виданих у 1819 і 1827 рр., одна пародія, дві театральні п'єси та декілька невеликих віршів видавалися чимось на кшталт намогильних пам'ятників нашої народності, на які лише зрідка звертали погляд живі люди»¹⁹. і водночас П.Куліш зазначав, що ці «надгробки» мали велике значення для становлення української словєсності: «Народні пісні українські, на які звернено увагу з 1819 р. (йдється саме про збірку М.Цертелєва М.С.) допомогли [...] через друк ясніше, аніж досі» побачити, «яка прекрасна мова, про котру ані слова не мовиться в підручниках, і з якої наші наставники знущаються з кафедри» Кулиш П. Простонародность в украинской словесности // Там же. -- 1862. -- №1. -- С.7--8. Schaffarik P.J. Geschichte der slawischen Sprache und Literatur nach allen Mundarten. -- Ofen, 1826. S.140..

Згадав М.Цертелєва словацький та чеський славіст, діяч національного відродження П.Шафарик. У своїй праці з історії слов'янської мови й літератури, характеризуючи вкрай бідне становище нового українського письменства, він поставив збірку пісень М.Цертелєва поряд з «Енєїдою» І.Котлярєвського та «Граматикою» О.Павловського²¹. Знаний представник української школи в польській літературі М.Ґрабовський у своїх працях також згадував М.Цертелєва та його збірку. Високо оцінюючи народні пісні, убачаючи в них важливе історичне джерело, першим видавцем і популяризатором цього жанру в Росії автор назвав саме М.Цертелєва, поставивши його в один ряд із З.Долєнґою-Ходаковським, М.Максимовичем Grabowski M. Literatura i krytyka. T.I. Cz.II. Wilno, 1837. S.35..

Нарисом про діяльність М.Цертелєва розпочинається третій том фундаментальної праці О.Пипіна Пыпин А.Н. История русской этнографии. -- Т.3. -- Москва, 1891. -- 481 с.. Автор уважав, що Микола Андрійович стояв біля витоків «етнографічної зацікавленості», мотиви якої О.Пипін віднаходив у працях князя, а «Опыт собрания...» дослідник назвав «першим підступом до предмета, який доти був чужим літературі російській і малоросійській» Там же. -- С.14.. Найближчим наступником справи М.Цертелєва О.Пипін визначив М.Костомарова. Узагалі він проводив ідею спадкоємності у царині етнографічних зацікавлень між старшим (М.Цертелєв, Г.Квітка-Основ'яненко, І.Котляревський) і молодшим (М.Костомаров, О.Бодянський, І.Срезневський) поколіннями.

Найбільш детальним аналізом збірки з усіх, зроблених сучасниками князя, став розбір його біографа П.Безсонова, який відвів публікації одне з найважливіших місць у творчому доробку М.Цертелєва та виняткове значення в історії української фольклористики й літератури:

«Праця князя Цертелєва залишається основою, яку більше чи менше перевертають досі з боку на бік. Після нього найуспішніше діяв власне Я.Ф.Головацький та М.О.Максимович: але праця першого затягнута у видання п. Бодянського, а другий завдячує своєму попереднику, старшому збирачеві. Коли освічений діяч рідного краю, єдиний знавець його народності та компетентний суддя в наші дні, позбавлений усяких особливих домагань і упереджень, проте якого в усій Росії зустрічають з однаковим співчуттям і повагою, надумав видавати малоросійські пісні, він звернувся передусім по допомогу й поради до кн.

Цертелєва: той прислав йому тридцять дві свої чудові пісні, і плодом цієї першої допомоги стала збагачена змістом книга п. Максимовича, досі найкраща після Цертелєвої, досі настільна й незамінна, де послідовник гідно вшанував вдячністю першого видавця українських дум. [...] А між тим, на сором багатьох і на честь князя Цертелєва, перше видання його, навіть за праць Максимовича, залишається досі, упродовж п'ятдесяти років, не тільки головним, але й дієвим та вживаним. Додамо, що знаменитий Шафарик визнав князя за цю справу серед “славетних мужів” слов'янства й покликався на його чудове зібрання. [...] [Збірка М.Цертелєва] досі має єдину, безперечну, високу вартість і значно перевищує наступні видання п. Срезневського в “Запорізькій старовині”. Правопис подекуди невправний, бо ж правила тоді ще недостатньо встановилися (що, на жаль, у багатьох малоросійських видавців триває досі). Примітки на перший раз не цілком пояснюють зміст пам'яток і способи творчості. Але, повторюємо, це був перший крок відносно всієї тодішньої Росії. Багато значив як досвід збирання на місці, із вуст самого народу. Найважливіше, що тут є пам'ятки творчості історичної, які вже зовсім зникли б до наших днів, якби не захопив їх князь вчасно» Бессонов П.А. Князь Николай Андреевич Цертелев... -- Л.7--9..

Своєрідно, яскравими фарбами дослідник змалював риси М.Цертелєва, що сприяли появі його знаменитої збірки:

«Тільки особлива м'якість душі, котра вирізняла князя, правильні інстинкти його виточеної природи, непорушна чистота в образах фантазії, точність освіченого погляду та вічна юність характеру, а навколо, із малих років, благодатний край Малоросії та задушевність простої її мови, -- ось ті властивості та умови, які були потрібні та самі лише мали достатню силу, щоб у ту епоху, серед тодішніх обставин зупинити теплу участь на пам'ятках творчості народної, налаштувати до них увагу сердечну, підняти за них благородний голос серед спільноти та порятувати самі пам'ятки старовини, надовго пробудивши до них цікавість у послідовників» Там же. Л.6 об..

Безперечно, приязне ставлення П.Безсонова до М.Цертелєва позначилося й на оцінці його творчої діяльності, яка подається в ідеалізованому вигляді. Так, роль «Опыта собрания...» важко переоцінити, адже це, за словами П.Безсонова, поки що найкраща праця серед усіх подібних. Звичайно, дослідник не міг проіґнорувати вади збірки, однак, указуючи на них, він ніби виправдовує автора, повсякчас нагадуючи, що це перша спроба. інший арґумєнт -- мовляв, усі публікації, котрі побачили світ після 1819 р., теж не без прорахунків. Складається враження, що відповідний історіографічний огляд автор і зробив лише задля знаходження помилок в інших публікаторів, на цьому тлі вкотре не забувши наголосити на винятковості збірки М.Цертелєва. Навіть якщо іншу працю П.Бєзсонов і оцінював доволі високо, він усе одно прив'язував її до впорядника «Опыта собрания.», зокрема коли йшлося про «Малороссийские песни» М.Максимовича. Загалом жоден дослідник творчої спадщини М.Цертелєва ані до, ані після П.Безсонова так високо не оцінював роль і значення його фольклорного видання.

Відносно стійкий інтерес дослідників народної творчості до «Опыта собрания...» М.Цертелєва, котрий спостерігався в першій половині XIX ст., змінився майже забуттям у другій половині століття. Своєрідне пояснення науковометодологічного характеру дав М.Сумцов:

«Не бачу особливої потреби визначати зв'язки сучасних етнографів із попередніми, зв'язки книжні та особисті. За малими винятками, сучасна етнографія має цілком самостійне походження. Такі збирачі й дослідники ранішого часу, як Цертелєв, Срезневський, Максимович, Метлинський, Костомаров майже цілковито забуті; крім Потебні, ніхто на них не покликається й не користується їхніми етнографічними працями... Загалом зв'язок новітньої етнографії з попередньою вельми незначний» Сумцов Н.Ф. Современная малорусская этнография // Киевская старина. -- 1892. -- №1. -- С.2. Горленко В. Бандурист Иван Крюковский // Там же. -- 1882. -- №12. -- С.481--518; Житецкий П. Старинная запись народных малорусских дум с обзором вариантов к ним // Там же. -- 1892. №12. С.391-408; 1893. №1. С.95-125; №2. С.293-318; Быстров Б. К южнорусским песням // Там же. 1895. №2. С.234-256; К.Ф.У.О. [Ухач-Охорович К.]. Кобзарь Остап Вересай, его думы и песни // Там же. 1882. №8. С.259-282. Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII поч. XX ст.). К., 2000. С.205. Мочульський М. Погруддя з бронзи... -- С.28-36. Там само. -- С.29-30..

Вряди-годи на «Опыт собрания...» посилалися автори «Києвской старины» В.Горлєнко, П.Житєцький, Б.Бистров та ін.²⁸ Бєз Етнографічної збірки М.Цєртєлєва постать цього діяча взагалі була б забутою в наративному просторі провідного на той час українознавчого журналу.

Ситуація різко змінилася на початку XX ст., що було продиктованє зародженням ідеології українського націоналізму, національний рух тоді набув нового громадсько-політичного сєнсу²⁹. У ту добу праці українських інтєлєктуалів, окрім власнє творчої цінності, розглядалися щє й на прєдмєт суспільно-політичної значимості. Відповідно збірка М.Цєртєлєва набула нового значення в україністиці, а її укладача дослідники відтєпєр рєпрєзєнтували як прєдставника старшинського національного руху, що стояв біля витоків доби романтизму й початку національного відродження.

Самє з окреслених позицій «Опыт собрания.» М.Цєртєлєва розглянув М.Мочульський³⁰. Спочатку автор подав рєтєльну характєристику зовнішнього вигляду збірки, зазначивши при цьому всі парамєтри: обсяг праці, формат, опис титульного аркушу, присвяту, цєнзора, зміст та аналіз структури. Зміст подавався у вигляді «повільного читання» з коментарями та власними зауважєннями. Особливого значєння автор надав вступній розвідці «О старинных малороссийских песнях», яку поділив на три змістово-смислових Блоки: і. Погляд на історично-літєратурнє значєння українських дум. 2. Суд про їх мову. 3. Естєтична оцінка простонародної української поезії³¹.

Показова для зазначєного пєріоду нєвєличка праця Г.Гєтьманця Гетьманець Гр. [Гр. Сьогобочний]. Наші перші народолюбці і письменники поети (ДоленгаХодаковський, Цертелєв, Максимович). -- К., 1919. -- 42 с., автор котрої зазначав, що на формування поглядів М.Цєртєлєва щодо мови визначально вплинуло культурно-політичнє становищє України:

«Бачучи, як освічєні пани українського роду цураються своєї рідної мови та переймають московську, Цертелєв і сам набрався тієї думки, що наша мова ось незабаром щезне. Цертелєв став далі думати та казати, що се й не мова самостійна, а так собі, якесь застаріле наріччя, проста говірка, до доброї науки негодяща» Там само. С.10..

За таких умов, продовжував далі автор, не дивно, що М.Цертелєв задався питанням:

«Кому ж потрібна і нащо здалася ота моя праця? Для чого я збираю, для чого записую від народу оті пісні? Адже українці освічені по-московському вже балакають, на москалів перетворюються [...] тепер настав уже час нашим людям московитися, забувати своє старе рідне та переймати московське» Там само..

Чи то дорікаючи князеві за його погляди, чи то радіючи за нього, Г.Гетьманець завершив свій виклад такими словами:

«Він дожив до того часу, коли на власні очі побачив, що тяжко помилився у своїх думках. Він переконався, що наша мова не щезла, а що ні далі, то все розвивається і в письменстві, і в житті. А та невеличка збірка пісень, що назбирав Цертелєв, придалася серед збірок інших людей і була корисна нашій змосковленій інтелігенції та освіченим людям при вивченні народного життя та рідної мови нашої» Там само..

Історик і літературознавець Г.Житєцький із виходом у світ збірки «Опыт собрания старинных малороссийских песен» пов'язував зародження української етнографії, уважаючи цю подію знаковою та прирівнюючи її до постановки «Наталки Полтавки» І.Котляревського Житецький Г. «Вік» української етнографії (1819--1919) // Книгар. 1919. №20. С.1241. Грушевська К. Українські народні думи. -- К., 1927. -- С.ХІХ..

К.Грушевська не давала однозначної оцінки ролі та значення публікації М.Цертелєва, але й не сприймала тезу багатьох дослідників, які пов'язували початок історії вивчення дум саме з виходом у світ «Опыта собрания.». На її думку, «початкову дату в історії дум можна було віднести до 1805 р. і за основоположника збирання вважати не Цертелєва, а Ломиковського»³⁷. Особливий погляд дослідниця демонструвала при з'ясуванні мотивів створення збірки, в яких вбачала не стільки наукову зацікавленість, скільки суто прагматичне бажання «зробити приємність Трощинському» й, відповідно, отримати його протекцію Там само. -- С.ХХІ..

Примітно, що в радянський час цікавість до збірки не зникла, однак трактували її по-іншому. Як це не парадоксально, але якщо українські діячі розглядали «Опыт собрания.» каталізатором національної ідентичності, то тепер -- у дусі концепції «єдиної народності». Якщо раніше дослідники використовували працю задля демонстрації окремішності «малоросів», то тепер вона вважалася об'єднавчим культурним елементом «братніх народів».

Збірку М.Цертелєва, як і в попередні часи, нерідко згадували побіжно, епізодично. Водночас жодна ґрунтовна праця з фольклористики українських чи російських радянських авторів не обходилася без детального аналізу «Опыта собрания...». Так, М.Азадовський у своїй фундаментальній студії Праця М.Азадовського була однією з перших спроб створити повну історію російської фольклористики, такий собі радянський аналог «Истории русской этнографии» О.Пипіна. Як зазначав М.Азадовський: «Ми не маємо повної та вичерпної історії російської фольклористики; єдиною студією такого роду все ще є відома чотиритомна праця О.М.Пипіна “История русской этнографии” (1890--1892). Це дослідження досі багато у чому не втратило свого значення; принаймні воно стоїть значно вище багатьох тематично споріднених праць» (див.: Азадовский М.К. История русской фольклористики. -- Т.1. -- С.22). вказував на те, що публікація М.Цертелєва стала віхою в історії як української, так і російської фольклористики. Особливо цінним, із погляду автора, був вступ, який повністю перебував в орбіті «тих суперечок про народність і народну поезію, котрі були характерними для російського суспільства в перших десятиліттях XIX ст., хоча в його позиції й наявні певні своєрідні риси, зумовлені специфікою українського матеріалу». За словами М.Азадовського, М.Цертелєву належить роль піонера у царині систематизації, планомірного вивчення українського фольклору, а також у встановленні певних тенденцій і кристалізації традицій. У дусі свого часу дослідник пояснював незвичне захоплення князя народною творчістю. З одного боку, це популярність такого роду практик у першій половині XIX ст., з іншого -- вплив українських, здебільшого «козакофільськонаціоналістичних» захоплень. Останні були притаманні місцевому дворянству, яке відчувало себе обділеним при розподілі «благ земних і мріяло в майбутніх кращих часах повернути собі колишню вагу». Однак через політичну й економічну залежності від Російської імперії «націоналістичне» українське дворянство не наважувалось на активні дії, натомість мріяло про майбутні зміни, тим часом утішаючись культом козацько-старшинської старовини. Утім, М.Азадовський уважав, що для М.Цертелєва політичне замовлення колекціонування пісень було чужим і неприйнятним, та, зайнявшись збиранням, він непомітно, можливо навіть для самого себе, потрапив під вплив настроїв, що панували серед його найближчих сусідів і друзів (Д.Трощинський, В.Капніст, В.Ломиковський та ін.). Насамкінець автор зазначав, що «ці дворянськонаціоналістичні тенденції можна звести до формули: українська народна поезія помирає, як померла й сама Україна» Там же. -- С.256--258..

Працю О.Дєя відкриває глава «Перше видання українських дум», в якій детально проаналізовано збірку М.Цертелєва «етапну віху в українській науці про народну творчість», що відкрила історію відповідних публікацій, започаткувала дослідження фольклору, звернула увагу «передової громадськості Росії» на кобзарів як носіїв оригінального жанру народної поезії, стала зразком і стимулом до дальших записів українських дум. О. Дєй зазначав, що «збірка М.Цертелєва з'явилася майже на десятиріччя раніше від уславленої книжки М.Максимовича “Малороссийские песни”, отже їй судилося бути первістком українських Фольклористичних видань взагалі». «Видатною науковою заслугою» збірки автор уважав те, що вона стала своєрідним початком, першим поштовхом до наукового вивчення народної творчості. Підсумовуючи свій нарис про перше видання дум, О.Дєй зазначав, що воно вже давно стало раритетом, утім не втратило наукової та бібліографічної цінності, а отже заслуговує на перевидання фототипічним способом Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. -- К., 1975. -- С.12--23..

Доволі розлога розвідка про публікацію М.Цертелєва міститься у праці Б.Кирдана Кирдан Б. Собиратели народной поэзии: Из истории украинской фольклористики XIX в. -- Москва, 1974. 280 с. (зауважимо, що на цього дослідника найбільше покликатимуться автори при згадуванні збірки), котрий ніби й розглядає «Опыт собрания...» за усталеною схемою (зовнішній вигляд, структура, зміст), однак постійно робить відступи різного характеру, часто-густо змальовуючи творчу атмосферу часів М.Цертелєва, при цьому авторитетом для нього виступають праці В.Базанова Базанов В.Г. Вольное общество любителей российской словесности. -- Петрозаводск, 1949. -- 422 с.; Его же. Ученая республика. -- Москва; Ленинград, 1964. -- 463 с.. Так, особливу увагу Б.Кирдан приділяє реакції сучасників на вихід у світ збірки. Цінна для нас рецензія, яку автор віднайшов у фонді Срезневських, котрий зберігається в Російському державному архіві літератури й мистецтва, у рукопису під назвою «Издания староукраинских народных дум». Б.Кирдан наголошував: із назви та передмови видно, що автор у своїй праці хотів розібрати декілька видань, однак обмежився лише збіркою М.Цертелєва. У рукопису зазначено, що «Опыт собрания.» став книгою, в якій «уперше показалися у друкованому світлі староукраїнські думи» Цит. за: Кирдан Б. Собиратели народной поэзии... -- С.44--45..

В єдиному монографічному дослідженні біографії князя М.Цертелєва хоча й уміщено доволі розлогу розвідку про видання українських дум, однак вона не містить якихось нових оцінок чи підходів. О.Ґвінчидзє при аналізі «Опыта собрания.» покликається на Б.Кирдана та повністю солідаризується з ним Гвинчидзе О.Ш. Николай Андреевич Цертелев. -- С.18--33..

Показово, що з нагоди 150-літнього ювілею збірки було влаштовано справжнє свято української народної пісні:

«1969 р. для української фольклористики особливо знаменний.

Півтора століття тому, у 1819 р., М.Цертелєв видрукував збірку “Опыт собрания старинных малороссийских песен”. Відзначенню цієї пам'ятної дати був присвячений вечір в КДУ.

Члени гуртка українського фольклору, який працює під керівництвом професора Г.Сидоренко, запросили до себе в гості головного редактора журналу “Народна творчість та етнографія”, доктора Філологічних наук, професора О.Дєя, який цікаво розповів присутнім про спробу збирача і видавця українських дум, а також зробив ідейно-художній аналіз творів, що складали збірку» Федас Й., Форкун Ф. Відзначення пам'ятної дати // Народна творчість та етнографія. -- 1969. -- №1 (січень -- лютий). -- С.110..

На заході були присутні студенти й викладачі інших факультетів, а також науковці зі Львова. До речі, вечір, присвячений 150-річчю з часу видання збірки М.Цертелєва, відбувся й у цьому місті⁴⁷. Отже, і в нових суспільноідеологічних рамках публікація М.Цертелєва продовжувала виконувати функцію своєрідного символу національної культури та єдності.

Після проголошення незалежності України перед суспільствознавцями постала проблема творення власного/національного наративу. Історики, філологи, психологи, етнографи намагалися не просто реконструювати, а радше показати зсередини процеси «пошуку» та «віднайдення себе», своєї ідентичності, ментальності. Певна річ, що в такому контексті знаковим стало дослідження «довгого XIX ст.», а «Опыт собрания...» М.Цертелєва чимало українських істориків пов'язували саме з початком національного відродження Федас Й., Форкун Ф. Відзначення пам'ятної дати. -- С.110. Грицак Я. Нариси з історії України: Формування української модерної нації. -- К., 1998 [Електронний ресурс]: http://www.twirpx.com/file/701144; Яковенко Н. Вступ до історії. -- К., 2007. -- С.141; Колесник і.і. Українська історіографія (XVIII -- поч. XX ст.). -- С.231; Сарбей В.Г. Національне відродження України. -- К., 1999. -- С.51.. У такому ж ракурсі збірка розглядалася й у підручниках із культурології Попович М.В. Нарис історії культури України. -- К., 1998. -- С.317; Культурологія: українська та зарубіжна культура / За ред. М.М.Заковича. -- К., 2009. -- 589 с..

Для літературознавців ця публікація стала одним з етапів на шляху становлення нової літератури та утвердження романтизму. Щоправда з'являлися й нові підходи до бачення та потрактування її ролі. Так, І.Арендаренко за допомогою компаративістського підходу проаналізувала пісенні збірники М.Цертелєва й англійського фольклориста Т.Персі. Авторка дійшла висновку, що обидві «збірки давньої поезії стоять на межі фольклористики та літератури. А художнє редагування Т.Персі та М.Цертелєва дало змогу розглядати балади, пісні, думи як перші зразки преромантичної поезії» Арендаренко і. По дорозі й назустріч: Англійські та українські романтичні поезії: порівняльна типологія і поетика. -- К., 2004. -- С.30..

Стійкий інтерес до збірки М.Цертелєва проявляють фольклористи й етнографи. Історіографічний зріз розвитку думознавства в XIX -- першій половині XX ст. здійснила І.Матяш Матяш і. Студії з думознавства (1818--1931): історіографічний нарис // Народна творчість та етнографія. 2008. №6. С.64-89.. Розгортання дослідницької роботи у цій царині авторка пов'язала з ім'ям М.Цертелєва, еволюція наукових поглядів котрого, розуміння ним наукової важливості вивчення пам'яток героїчного епосу стали можливими завдяки сукупності обставин: по-перше, впливу ідей романтичної школи; по-друге, безпосереднім враженням від живого виконання народних пісень і фольклору на Хорольщині та Прилуччині; по-третє, фаховому вишколу в Московському університеті. Дослідниця зауважує, що М. Цертелєв замість терміна «дума» послуговується термінами «історичні пісні», «поеми», «козацькі пісні». Таку ситуацію, вочевидь, спричинило те, що на момент укладання збірки термін «дума» ще не отримав поширення в науці. І.Матяш припускає, що укладач «Опыта собрания.» не ставив перед собою завдання визначення жанру записаних ним фольклорних творів і їх наукового аналізу, водночас М.Цертелєв «уперше звернув увагу на історизм дум, вбачаючи у них, відповідно до аксіоми романтизму, найтісніші зв'язки народної пісєнності з історією народу, джерело для вивчення поглядів і звичаїв, думок і почуттів наших предків, зображення в них найвизначніших з народного погляду історичних подій». Утім, авторка зазначає, що інтерес до історизму дум не був власне джерелознавчим -- дослідника більше захоплювала естетична цінність народних творів. Поряд з історизмом думи несуть у собі високу народну мораль, у них виражено характер народу. Цінність збірки М.Цертелєва полягає в тому, що вона відкривала шлях і визначала напрями для подальших розвідок на ниві історичної пісенності. І.Матяш резюмує, що праці М.Цертелєва «сколихнули не лише українських дослідників, а й європейських, остаточно порушивши сприйняття епічної народної творчості в класицизмі та естетичному раціоналізмі Заходу» Там само. -- С.67..

Збірка пісєнь М.Цертелєва часто згадується у студіях М.Дмитренка, при цьому він доходить таких самих висновків, що й І.Матяш Дмитренко М. Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження // Народознавчі зошити. 2009. №1/2. С.136-137.. С.Грица називає М.Цертелєва серед перших публікаторів дум. Дослідниця демонструє особливий погляд на деякі нюанси видання народного епосу. Зокрема зазначає, що на початковому етапі вивчення дум публікатори виявляли пильний інтерес до їх сюжєтів, що заважало зосередитись на постаті виконавця. Останній, хоча й високо цінувався дослідниками, проте не був персоніфікований, а набував узагальнюючого образу Грица С. Українські думи народнопісенний епос // Українські народні думи. К., 2007. С.33..

Автори «Історії української етнографії», ведучи мову про М.Цертелєва та його «Опыт собрания...», зверталися до дискусії щодо початків української етнографії -- від Г.Калиновського, М.Цертелєва чи З.Долєнґи-Ходаковського? Посилаючись на праці М.Тарасенка, Ф.Савченка, Д.Дорошенка, О.Грушевського, В.Горленка, М.Сумцова фахівці, зрештою, указують на Г.Калиновського Горленко В., Кирчів Р. Історія української етнографії. К., 2005. С.18.. В.Горленко та Р.Кирчів зауважують, що «М.Цертелєв, М.Максимович, М.Костомаров та ряд інших дослідників дещо перебільшували значення пам'яток усної народної творчості з історичних та етнографічних джерел, тлумачили їх занадто прямолінійно і використовували не завжди доцільно» Там само. С.336..

Окремо хотілося б звернути увагу на лексикографічну складову рецепції збірки М.Цертелєва. Очевидно, уперше відповідний аналіз було здійснено автором рецензії, яка зберігається в архіві Срезневських. Зокрема, стверджується, що «словничок» публікації «примітний не лише тому, що був одним з перших у своєму роді, але й тому, що великоросіянину можна за ним вивчити головні відмінності вимови південноруської від великоруської» Цит. за: Кирдан Б. Собиратели народной поэзии... С.44-45..

Пізніше мовознавці неодноразово звертатимуться до словника «Опыта собрания.». Отримуючи різні оцінки, він поповнить перелік джерел початкового періоду розвитку лексикографії нової української літературної мови й стане в один ряд зі словником «Енєїди» І.Котлярєвського, «Кратким малороссийским словарем» О.Павловського, словником Войцеховича та ін. Наприклад, у 1907 р. украй неґативну характеристику словнику М.Цертелєва дав І.Огієнко:

«Особливої цікавості словничок не викликає, бо він і занадто невеличкий -- всього 218 слів, і складений недбало; алфавіт додержано тільки до першої букви, та й то не скрізь; окрім сього в словничку чимало друкарських помилок і в словах не зазначено наголосу. Все се робить його зовсім нездатним до практичного користування. [...] Самі слова підібрані недбало; є чимало і не зовсім відповідних слів і перекладів. [...] Взагалі про словник треба сказати, що він вже занадто виявляє, що його склав не українець, чого наприклад, зовсім не можна сказати про словник Павловського» Огієнко І. Огляд українського язикознавства // Записки Наукового товариства імені Шевченка. ТНХХХ. Л., 1907. С.45..

За радянської доби П.Горецький більш стримано характеризував словник при «Опыте собрания.», утім теж указував на значну кількість помилок Горецький П.Й. Історія української лексикографії. К., 1963. С.48-49.. Сучасний дослідник Л.Полюга прив'язує збірку пісень М.Цертелєва до процесу утвердження української мови й національної ідеї наприкінці XVIII -- у першій половині XIX ст. На думку автора, словникарська справа в умовах бездержавності набувала ідейного змісту й леґалізувала самостійний статус української мови. Лексикографія була спрямована на розкриття мовного багатства, словники ніби виборювали рівноправність підневільної української мови з колонізаторською російською, і тим виховували в носіїв бажання самостійно розвивати власну культуру Полюга Л. Роль української лексикографії в утвердженні національної самобутності // Вісник Львівського університету: Серія журналістики. Вип.23. Л., 2003. С.144-152..

Отже, утвердившись як своєрідна ідіома, збірка М.Цертелєва набувала різноманітних історіографічних образів і сентенцій відповідно до ідеологічних, а також наукових реалій. В історіографічній традиції її вивчення можна виокремити різні періоди, кожен з яких має свої специфічні риси й особливості.

Перший період романтичний охоплює 1820-1860-ті рр. й характеризується зміною ситуації: від активної запитаності збірки в науково-культурному середовищі після її виходу до поступового згасання інтересу впродовж 1860-х рр. Популярність публікації М.Цертелєва пояснюється, по-перше, відсутністю подібних досвідів; по-друге, вона несла у собі важливі й актуальні для суспільства ідеї народності та мови. Відповідно до трансформації цих ідей змінювався і підхід до ролі збірки. У 1820-х рр. вона привертала увагу як українців, так і росіян, котрі на той час проявляли підвищений інтерес до подібної «екзотики». У 1840-х рр. меланхолійні спогади князя при гортанні сторінок «Опыта собрания старинных малороссийских песен», його бажання ознайомити російську еліту з «малоросійською душею» трансформувалися новим поколінням в ідею національної окрємішності, «інакшості» порівняно з «великоросами» й поляками. Саме це питання, і саме в такому ракурсі починало хвилювати багатьох людей.

Наступний період позитивістський припадає на другу половину XIX ст. й характеризується єпізодичними згадками «Опыта собрания...» в контєксті висвітлення українськими дослідниками інших питань. Водночас видання М.Цертелєва високо цінували російські автори (О.Пипін, П.Бєзсонов).

Третій період державницький охоплює час із кінця XIX ст. до 1930-х рр. і характеризується відродженням інтересу як до збірки, так і до постаті її укладача, що було спричинене ренесансом українознавчих студій та підвищеним інтересом до історії першої половини XIX ст. Саме на цей період припадає здійснене М.Мочульським перше монографічне дослідження життя та діяльності М.Цертелєва. Один із розділів праці було присвячено аналізу його відомої збірки. Примітно, що на 100-літній ювілєй видання фольклористи й літературознавці відгукнулися низкою статей.

Четвертий період радянський припадає на 1930-1980-ті рр., його початок збігається з «ідєйною» перевіркою як самої постаті М.Цертелєва, так і його збірки, котра набуває нового сєнсового відтінку, виконуючи роль об'єднавчого культурного елементу «братніх народів». У кожному виданні з історії Фольклористики присутній аналіз «Опыта собрания.». Слід зазначити, що на відміну від своєї публікації сам М.Цертелєв «не пройшов» тест на «ідейну перевірку», як результат -- його зображували «дворянином-реакціонером», «націоналістичним елементом».

П'ятий період новітній триває з 1990-х рр. і до сьогодні. Це другий ренесанс українознавчих студій, що характеризується свідомою рефлексією попереднього культурного й історичного досвіду, з'ясуванням механізмів зародження та здійснення процесу консолідації, Ідентифікації нації. Не дивно, що збірка М.Цертелєва, окрім Фольклористів чи літературознавців, активно згадується й істориками як каталізатор національної самосвідомості. Утім, за роки незалежності України ані видання М.Цертелєва, ані його постать так і не стали предметом окремого дослідження.

Збірку вивчають представники різних наук, при цьому кожну з них цікавить окремий аспект праці. Власне для історії літератури найбільшу цінність становить передмова (до речі, надрукована окремим відбитком у 1818 р.⁶¹), яка відкрила широкому загалу українську поезію. «Опыт собрания.» виступає джерелом нової української літератури, своєрідним маніфестом романтизму. Для мовознавців збірка -- це етапний момент у розвитку новітньої української мови. історики й культурологи з публікацією М.Цертелєва пов'язують початок національного відродження. Найбільший інтерес збірка викликала в етнографів і Фольклористів. Залежно від ідеологічних приписів та науково-методологічних підходів до народного епосу в різні часи різнилась і дослідницька рецепція.

Своєю появою «Опыт собрания старинных малороссийских песен» відразу привернув увагу сучасників. Упродовж майже двох століть збірка перебуває на перехресті різних соціально-культурних проблем. Праця М.Цертелєва й сьогодні не втратила своєї популярності, ба більше -- відносимо її до того типу історичних джерел, які концентрують у собі осмислєний народом досвід минулого. Указану публікацію можна трактувати як один з елементів механізму національної самоідентифікації, без чого неможливе існування державності.

Размещено на Allbest.ru