Тактильні імплікатури у драматичному тексті буковинських письменників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Тактильні імплікатури у драматичному тексті буковинських письменників

Виконала:

Іванна Струк

Драматичний текст (далі ДТ) є різновидом художнього тексту, що становить сплав авторського мовлення і мовлення героїв. У ДТ авторське мовлення і мовлення героїв чітко розмежоване. На відміну, від будь якого художнього тексту, структурною одиницею якого є надфразна єдність, ДТ має дві конструктивні одиниці - ремарку як вияв авторського мовлення та репліку, що репрезентує мовлення героїв. Це дає підстави нам виділити основну одиницю драматичного тексту - ім- плікатуру (зв'язок репліки і ремарки) - взаємодію вербального і невербального компонента у драматичному тексті, що утворюють єдине візуальне, структурне, смислове та функціональне ціле, яке забезпечує його комплексний прагматичний вплив на адресата.

Поняття імплікатури увів Херберт Пол Грайс, досліджуючи умови ефективного спілкування. Імплікатура - семантико-прагматичний компонент висловлення, який відсилає до його змісту, але не виражений в ньому явно та не зумовлений ним¹. О. Селіванова визначає імплікатуру як тісно пов'язану з вербальним змістом невербальну скриту інформацію, що опосередкує змістову залежність між висловленнями в тексті чи повідомленні і організує його інтерактивну спрямованість .

Для репрезентації невербальних компонентів комунікації у драматичних творах залучаються певні структурно-семантичні, лексико- граматичні та стилістичні засоби, вивчення закономірностей яких є внеском у дослідження системи невербальної комунікації в цілому.

З огляду на специфіку драми, беручи до уваги усталеність терміна невербальна комунікація, у драматичному тексті імплікатури розподіляємо на дві групи: 1) імплікатури, що фіксують дії персонажів (акціональні); 2) імплікатури, які характеризують мовлення персонажів мовленнєві) . Перша група імплікатур репрезентує влас- не-невербальні та невласне-невербальні комунікативні компоненти. Серед власне- невербальних компонентів розглядаємо кінесичні (тактильні жести, міміка, постава, поза, візуальний контакт) та проксемічні комунікативно значущі зміни особистого простору мовців відносно один одного) складники мовленнєвого акту.

Метою нашої статті є аналіз тактильних імплікатур, їх функцій у різноманітних комунікативних ситуаціях, зокрема можливість передавати емоції героїв у драматичних творах. Тактильні засоби комунікації розглянуто на матеріалі творів буковинських письменників - Ю. Федьковича, С. Воробкевича, С. Яричевсько- го, І. Синюка, творчий доробок яких найяскравіше репрезентує усно-розмовне мовлення буковинців кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Тактильні контакти звичайно виступають як метакомунікативні маркери окремих фаз спілкування. Особливо велике значення вони мають на початку і в кінці бесіди. Найбільш поширеним серед них є рукостискання - символ довіри та знак поваги. Це традиційна і найдавніша інформативна форма вітання. Не випадково німецький філософ І. Кант назвав руку „видимою частиною мозку”³. Цей жест може говорити як про зацікавленість людиною, так і про відсутність будь-якого інтересу до неї, може виражати впевненість або ж сигналізувати про слабкості, показати теплоту, відкритість і чесність або, навпаки, бажання щось приховати. Рукостискання - це ключ, який відчиняє або зачиняє двері, якщо тільки приділити йому необхідну й достатню увагу⁴. За допомогою такого тактильного обміну можна передати енергетичний сигнал іншій людині або відмовити їй у цьому. Зацікавленому спостерігачеві рукостискання здатне розповісти про людину дуже багато цінної інформації. Науковці в галузі невербальної комунікації на основі низки проведених досліджень виробили певну класифікацію рукостискань. Відомий французький психоаналітик Ж. Мессінжер виділяє такі типи рукостискань⁵: 1) енергійне рукостискання; 2) рукостискання в динаміці; 3) коротке рукостискання; 4) довге рукостискання. 5) середнє рукостискання.

Атрибутом зустрічі чи прощання є рукостискання. Тактильний засіб вказує на добре ставлення співбесідників один до одного. У складі вітальних реплік гуцулів при рукостисканні часто фіксуємо питання Як ся маєш? (як маєшся?), яке сприймається як цілковито ритуальне і не вимагає змістовної відповіді: ПИСАР. Є, є. Єк си маєте, пане двірниче? (Подає двірникові руку). ДВІРНИК. Вже-м хтів за вами посилати (Син., с. 158). Якісно-означальні прислівники у ремарках увиразнюють настрій адресанта, зокрема дружелюбність. Напр.: ФАКТОР. Добрий день! Як си маєте? ДВІРНИК І ПИСАР (утішно подають руки). От бідуєм, що май чувати у вас? (Син., с. 162).

Нерідко при вітанні вербальний зміст висловлення повторює невербальний комунікативний складник, зокрема поцілунок в руку, напр. : ЛІКАР. Цілую руці, пані добродійка! (Пракседа подає руку, він цілує. До Олі.) Моє поважання. (Оля подає руку). А що ж тут такого у панства? Ага, бачу. Пан добродій щось хворий. Побачимо, пізнаємо (С. Ярич., с. 261).

Подекуди рукостискання є виявом дружнього ставлення між чоловіками: ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ (подаючи руку Ярославу). Я дякую вам обоїм за пам'ять. А! Мої панове юристи, добродію (до Замашистого подаючи руку). А як там проживаєте? Candidate quarti anni, кандидате четвертого року, добродію (до Пчоли, подаючи руку). Давно ми не бачились, добродію. (Оба студенти кланяються) (С. Ярич., с. 284).

У буковинців кінця ХІХ - поч. ХХ ст. поцілунок у руку був однією з форм подяки, виявом шанування та прихильності до людини з вищим соціальним чи віковим статусом. Напр.: ДВІРНИК. Ади, єк утік, боїться, аби щось не заплатив. Такі-то люди сегоднє. Не знати, варе, кілько обірвав? (Дві молодиці входять і цілують двірникові руку). Ага, ви на право? Но, відповідайте, як то було (Син., с. 162); ЗОСЯ. Не плач! Як він єго не випустить, то даю тобі слово, що сама єго на волю пущу. ПАРАСКА (цілує її в руку). Най вам Бог нагородить! (С. Воробк., с. 309).

Фіксуємо етноспецифічний тактильний засіб, що підтверджує слова адресанта, дублюючи вербальні компоненти. Напр.: ЯКИМ. Най буде на половині, лиш най з торбами йде. ДВІРНИК. Слово. (Дає руку, Тодер перетинає). Мотєхо, око горівки! Не журіться, я вже... (Син., с. 166).

Тактильні невербальні компоненти, зокрема рукостискання, поцілунок в руку супроводжують також прощання батьків і дітей під час благословення. Комунікативну ситуацію складають репліки-прохання благословення і репліки батьківського благословення, як-от: ЯРОСЛАВ (цілує Пракседу в руку, бере Олю за руку, вона соромиться, приступають до Пракседи): Благословіть нас, добродійко наша! ПРАКСЕ- ДА: Благословляю вас, дітоньки мої. ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ (підняв обі руки): Благословляю вас і я любі мої. (Благословить, Оля цілує руки, Ярослав їх стискає) (С. Яр., с. 275).

Подекуди поцілунок в руку як знак вдячності дітей батькам супроводжують доброзичливі побажання, які є виявом поваги до адресантів, напр.: ДАНИЛО: Дєдю, нене! Благословіть нас! (Бере Олену за руку і обоє клякають перед родичами). ІЛАШ І ГАФІЯ: Боже вас благослови, дїточки! ДАНИЛО: Аби ваша душа межи солодкими медами - ОЛЕНА: - і пахучими ладанами спочивала (Цілують їм руки) (С. В., с. 279).

У текстах Юрія Федьковича натрапляємо на тактильні імплікатури, що є елементами хіромантії, тобто ворожіння по руці. Герої в такий спосіб хочуть дізнатися про майбутню долю свою чи близьких їм людей, напр.: ГАРБУЗИХА. Ану подиви ся и менї на руку, що менї стоїт? (Подає руку). АНДРІЙ. Гай-гай, молодице ма пишна та намальована! Не час би тобі ще удовицев каратись на світї, та мусиш!.. (Ю. Федьк., ІІІ, І ч. Б, с. 229); ДЇВЧИНА. Та я лиш хотіла знати, чи мій Илько прийде з війська домів чи може... АНДРІЙ. А ну-ко сюди руку (Дівчина подає 'му руку). Гай-гай! А єго-ж давно відобрали? (Ю. Федьк., ІІІ, І ч. Б, с. 238). У першому випадку рукостискання дублює власне мовлення персонажа, в другому - комунікативного партнера. тактильний імплікатура комунікативний

Фактичний матеріал засвідчує й фразеологізми у складі невербальних підсилювальних компонентів-ремарок. Напр.: ПИСАР Може, буде щось і від другої партії. ДВІРНИК. Отсе. (Показує фігу). То бідолахи, я вже перевідав (Син., с. 162). У Словнику фразеологізмів вираз показати фігу фіксуємо поряд із ідіомою показати дулю [СФУМ; 532]. Фіга - „1) те саме, що фігове дерево; 2) плід цього дерева; інжир; 3) розм. те саме, що дуля” [ВТССУМ, с. 1534]. Негативна конотація лексичного компонента фіга фразеологічної одиниці пов'язана з функційним призначенням листя фігового дерева, з узагальненістю образу на позначення „того, чим прикривають, маскують щось нечесне, ганебне і т. ін.” [ВТССУМ; 1534]. Лінгвалізований фразеологічний компонент невербального засобу свідчить про емоційний стан не тільки героїв твору, а й самого автора.

Спілкування закоханих супроводжують також обійми. За характером обіймів, їх силою, тривалістю визначають значення виражених людиною почуттів. Напр.: ВАСИЛИНА (з плачем). Павле! Мій Павле! (Кидає ся в єго обійми). КСЕНЯ. Отсе по моєму! Михайле! Мій Ми- хайле! (Кидає ся також в обійми Михайла) (С. Воробк., с. 213).

Вербалізований компонет кидатися в обійми іноді замінюють синонімічними лексемами обгортати, голубити, напр.: КОЛОТИЛО (обгортає ю за стан). Або сей станочок тонесенький... ШЕВЧИХА (вириваєсь). (Ю. Федьк., ІІІ, І ч. Б, с. 180); МАТЇЙ (подає чарку). Зволяй, горличко моя воркітлива, ти моє дороге золото! ТЕТЯНА (бере): Дякую, козаче мій, коханочку мій єдвабний і пишненький! (Сідають на лаву і голублять ся.) (С. В., с. 230)

Обійми вказують також на щирі почуття один до одного близьких людей, щирість яких підсилюється емоційними звертаннями, як-от: МАРТА. Ірино! Ірино! ІРИНА. Марто! Марто! Дружечко моя незабута! (Обнимають ся і цілують ся) (С. Воробк., с. 132).

Подекуди рукостискання призводить до негативної реакції реципієнта, що викликає конфліктну ситуацію: КОЛОТНІЦКИЙ (Бере її за руку). Ручка ся й найразливіщу рану загоїла -б від разу!.. (Притискає руку до серця). НАТАЛІЯ (хапає руку). Ов! - пустїт! Мене болит! (Ю. Федьк., ІІІ, І ч. А, с. 135

Серед тактильних засобів розглядаємо й погладжування, зокрема під час залицяння: КОЛОТИЛО (гладит ю по голові). Або сей шовковий волосочок!.. не варт би, аби єго золоті чільця здобили? ШЕВЧИХА (відступаючись). Коли у мене такий гарний волос, як ви кажете: то не знаю, чого би я 'го під чільця носити (Ю. Федьк., ІІІ, І ч. Б, с. 180). Проте, незважаючи на те, що такі тактильні елементи супроводжують вербалі- зовані емоційні апелятиви, комунікант все ж таки зазнає невдачі: ПЕНТЕЛЕЙ (до Тетяни). Поз- літочко моя пишненька! (гладить єї під боро- ду).ТЕТЯНА. Щезай! (С. Воробк., с. 384). Подекуди погладжування має негативне значення і сприймається учасником комунікації як погроза, що підсилються нанизування окличних речень:

ДОВБУШ. Так! - теперь менї нї крока з місця! бо... (иде и гладит князя по під бороду). Не бій ся мій пане Образпольський! - думаєш - що вік не є твій довший як сей ніж? - О, того лиш не бій ся! - в гуцулів хто пса би ти убив - то й до стола би того приймили! - О не бій ся від мене ти лиш смерти! КНЯЗЬ. Ще якого сорому діжду ся? (Ю. Федьк., Ш, І ч. А, с. 96).

Jegomoн>ж нехай не журить ся! Коби я і Гаврило здорові, все гаразд буде, і податок збиремо і рекрутів повиписуємо і для себе і для ]^отон>жі де-щось придбаємо. БРОНЇСЛАВ (плеще го рукою по плечах). Знаю, старий, що ти доброго серця. Але де той вражий туман Гаврило? Куда єго мара знов занесла? Навчу я псяпару уряду пильнувати (С. Воробк., с. 289-290).

Виявом радості і похвали є оплески, які є ада- пторами тіла, що являють собою здатність пристосовуватися до мінливих зовнішніх умов, тобто адаптивні форми комунікативної поведінки людей. Це комплекси, які складаються з вчинених у комунікативному акті самостійних знакових рухів тіла або з тілом людини⁶ та звуків від цих рухів і які є функціонально орієнтованими, насамперед, на партнера по комунікації, напр.: ЄЗУЇТ. А біля раю зараз ад палає! Маршалку! (Плеще в долоні). МАРШАЛОК (виступає). Слухаю (Ю. Федьк., Ш, І ч. А, с. 232).

Підсилює такі невербальні елементи вигук італійського походження брамво (bravo) Первинне його значення - вигук схвалення і захоплення, що часто супроводжував вистави в італійській опері. У зв'язку з поширенням у світі італійської музики слово браво з таким значенням стало вживатися у багатьох мовах, у тому числі й в українській. Наприклад: МАРШАЛОК. Мав давно вже воєводу здогонити. Бо як я се безпечно перечув - то князь ще по дорозі у гостину на добу повернув. ЄЗУЇТ (плеще з радіщ у долоні). О, браво! (Ю. Федьк., ІІІ, І ч. А, с. 232).

Серед тактильних імплікатур в окрему групи виділяємо жести-ілюстратори, що супроводжують мовлення в комунікативному акті, зображують те, що вже висловлено. Вони допомагають більш повно передати описувану подію, явище. До них належать: 1) дейктичні (жести вказівним пальцем); 2) піктографічні (жести, які допомагають уявити розмір, форму або кількість описуваних предметів); 3) пантомімічні (виражальні рухи руками); 4) експресивні жести. У творах буковинських драматургів найчастіше фіксуємо дейктичні жести, які скеровують увагу адресата на конкретний денотат. Вказуючи головою, рукою, пальцем на предмети, людей, тварин, комуніканти одночасно виокремлюють просторові координати, що уможливлює адекватне розуміння жеста адресатом.

Дейктичні жести здебільшого пов'язані з інтелектуальною дією і є субститутами обставини, напр.: АДАМ. Присяжні, правда, що не вміють рахувати? Їх би кождий ошукав... Но за то от- тут глузди! (Показує на чоло).ТАНАСЇЙ. Правда, ваша голова повнїсенька (С. Воробк., с. 185). ДАНИЛО. Го! Го! Не дам більше на своїй голові кілє тесати, не вічно потяти в гнїзд ї сидїти! В сїм черепі (показує на голову) не пусте клоче, но здоровий мозок! ГАФІЯ. Даниле! Даниле! (Данило стрепенув ся). Якби-сь мав свій розум, не ходив би-сь блудом пустими дорогами, не гриз би-сь старого дєдя, твоєї старої доброї ненї, не безчстив би-сь твоєї рідної сестри (С. Воробк., с. 221); МАРШАЛОК. Нинї в них Вартоломія, де всї у зброї ходя. СЕКРЕТАР (показує на чоло). Ну - а тут? (Ю. Федьк., ІІІ, І ч. А, с. 337). Об'єктом дії є такі номінації як голова, чоло, що символізують розум та інтелектуальні здібності людини.

Вказівні жести пов'язані і з внутрішнім станом людини: ДАНИЛО. Він, той рудий Матій, виною всего мого нещастя і упадку, він мене на бездорожє запровадив, він менї тут, тут (показує на груди), глїбоко острий нїж застромив, вточив, все серце менї затроїв, всї мої золоті надїї ледяним градом до крихтоньки збив (С. Воробк., с. 259). Незважаючи на те, що об'єкт дії має конкретну семантику, взаємодіючи з вербальними компонентами, набуває іншого переносного значення.

Подекуди денотат дії може бути невідомий, так як знаходиться поза сценічним простором, вказівку містять тільки вербальні компоненти, а дейктичний жест повідомляє тільки про місце знаходження, як-от: СЕКРЕТАР. Ходи-ж, та ми поможеш перебратись, бо нарід вже ся сходит (Показує по за подрю). МАРШАЛОК. Той звесь Иван, брат рідний Довбуша, а з ним єго товариш Лагадин (Ю. Федьк., ІІІ, І ч. А, с. 337).

У наступному прикладі вказівний жест доповнює фразеологізований вербальний компонент: КСЕНЯ. Він [Михайло Биндяків] щось і мене на свій чорний вусок намотав (показує рукою). Дам я йому! (С. Воробк., с. 205). Словник фразеологізмів вираз намотати на вус подає зі значенням: 1) придивлятися, прислухатися до чого- небудь; помічати [СФУМ, с. 409].

Реєструємо дейктичні жести, які свідчать про необізнаність мовця з етикою спілкування. Показувати пальцем на людей вважається неввічливим, на що не зважає одна з героїнь п'єси, вербально знеособлюючи співрозмовника. Пор.: 1 -

МОЛОДИЦЯ. Акурат хтіла-м кінчити. Біжу я, біжу попри хату сеї (показує пальцем), а вона стоїть на воротах та... 2-МОЛОДИЦЯ. Неправда, у мене воріт нема, лиш перелаз... (Син., с. 163).

Термін піктографічні жести використовуємо зважаючи на визначення В. А. Істріна: піктограма - знак, який відображає риси об' єкта, предмета або явища в узагальненому вигляді⁷.

У творах буковинських письменників фіксуємо піктографічні жести, що вказують на розмір предмета, описуваного комунікантом, напр.: ТЕТЯНА. Зла совість ним носить, як тим проклятим Марком, як вихор перекотиполем. Змінив ся, почали і єго сотати. КСЕНЯ. На него і феш- терчука такі довгі протоколи писатимуть (показує руками), і чорнила не стане... (С. Воробк., с. 201). Довжину протоколів підкреслює порівняльна гіперболізована конструкція чорнила не стане.

Невизначену кількість підсилює піктографічний жест, що разом з вербальним елементом містить порівняльну семантику, як-от: КАТЕРИНА. Не хочу твого панованя! Шукай собі богачки, такої против твого плеча. Я не тобі під пару. СЕМЕН. Є їх, нівроку, от тілько (показує на волосє), але я не хочу їх, я лиш тебе забаг, лиш тебе хочу! (Зближає ся до Катерини). КАТЕРИНА. Щезай від мене, идолів сину! (С. Воробк., с. 20).

Пантомімічні жести-ілюстратори є важливим елементом авторського мистецтва, зорієнтованого на відтворення усномовних ситуацій життя, розкриття на сцені і в художньому тексті найголовнішого, найтиповішого в характері й поведінці людини. Такі жести виконують доповнюва- льну функцію стосовно вербальних складників, унаочнюють мовлення адресанта, напр.: БРОНЇ- СЛАВ. Завтра як женців не буде, пам 'ятайте, що вам кажу: як умію, так нагрію ту чуприну вашу вражу. ЧОРНИЛО І ГАВРИЛО. Серпом будуть так махати (показують) і пшеницю будуть жати... (С. Воробк., с. 318).

Пантомімічні жести за допомогою рук можуть описувати невербальну поведінку, участь у якій беруть інші частини тіла, напр.: ФЕДЬКО. Тебе, як спрячуть, то ще три дни у гробі язиком кивати меш! КЛИМ (до Федька).О так, о! (показуєрукою, як язиком махати ме). А я... Я був у Сте.Стефана і І.Івана, у Гав.рила і Данила, у Гри... григорія і Федо...о...ра... (С. Воробк., с. 345). У складі ремаркової конструкції фіксуємо фразеологічний компонент махати язиком - говорити (перев. що-небудь нерозумне, недоречне, нецікаве і т. ін.) [СФУМ, с. 361].

Подекуди пантомімічні жести ілюструють чию-небудь психічну неповноцінність або нерозумну поведінку, як-от: ПРАКСЕДА. Що? Він питає що? Чи тобі, може, не?.. (Крутить пальцем по чолі). Чуєш, може, він догадався, що у нас грошей нема, та й далі в ноги від нас! То зле! (С. Ярич., с. 229). Емоційність комуніка- нта посилюється низкою питальних та окличних речень.

Серед пантомімічних елементів реєструємо етноспецифічний жест, що використовують при прощанні: БРОНЇСЛАВ. Па! Па! (махаєрукою), моє серденько, моя петрушко, моя цибуле і хріне мій любий! (С. Воробк., с. 320). Такий жест у різних народів дещо відрізняться, наприклад європейці, прощаючись, махають долонею, піднімаючи її догори й ворушачи пальцями, а українці при прощанні, звичайно, махають рукою не назад, а зі сторони убік, щоправда, латиноамериканець сприйняв би це як жест запрошення. Американець сприйме цей жест як заклик „іди сюди”, адже, прощаючись, американці тримають долоню горизонтально, лише злегка її піднімаючи, начебто поплескують когось по голові або по плечу.

Серед експресивних жестів найчастіше фіксуємо етноспецифічний невербальний елемент грозити пальцем (махати пальцем від себе і до себе), напр.: ОЛЯ. ...Баламут з вас, тільки фліртувати любите (грозить йому пальцем) (С. Ярич., с. 226). Емоційність жесту посилюється якісно-означальними прислівниками: ОЛЯ. Авжеж, дуже-таки сумно! Ви їх знаєте, тих невдячників, ви їх добре знаєте (грозить сумно, фіглярко пальцем) (С. Ярич., с. 264). У складі імлікатури фіксуємо розмовний елемент фігляр- но (Фігляр, розм. - 1. Акробат, фокусник, блазень. 2. перен. Кривляка, позер // пустун, витівник [ВТССУМ, с. 1321]), що є запозиченням з польської мови. Подекуди такий жест суперечить змісту вербальної інформації, що характеризується імпліцитністю, напр.: МИХАСЯ. Ха! Ха! Ха! Ото потішно ви мені відповіли! О, ви собі тиха водиця! (Грозить пальцем) (С. Ярич., с. 277).

Фіксумо експресивні жести при агресивній невербальній поведінці комунікантів. Наприклад, вимахування складеною в кулак рукою сигналізує про погрозу чи заборону: ДАНИЛО. Ха-ха-ха! Жебрачку для мене вибрали! ВАСИЛИНА. Она до тебе з торбов не ходила, а ти до неї ходив, коханя-любови жебрав! Ци-сь уже забув? ДАНИЛО (лютий). Мовчи, періста гадюко! (вимахує кулаком). Напосіла ся на мене, як той злющий воріг (С. Воробк., с. 227). Агресивність комуніканта посилюється звертанням у формі зооніма, що має негативну семантику. У імлікатурах такого типу погроза подекуди підкріплюється дієсловами у формі майбутнього часу (напр. побачиш, попам 'ятаєте) з метою стимулювання когнітивної діяльності співрозмовника МАТЇЙ (грозить кулаком). Накарбую я собі! Попам'ятаєте мене! (С. Воробк., с. 241). ПРАКСЕДА. ... А ти мій, пане мужу, будь ласкав затямити собі, що так зробиш, як я скажу, а ні... то побачиш! (Грозить йому п'ястуком, опісля виходить, у дверях звертаєсь) (С. Ярич., с. 232). С. Яричевський використовує лексему п'ястук, що у ВТССУМ маркована позначкою „західне” (П'ястук - зах. Кулах [ВТСУМ, с. 1008]), а в СУМ - „діалектне” (П'ястук - діал. Кулак [СУМ, Т. 8, , с. 419]).

Емоційний стан мовця часто підсилюють симптоматичні жести, які найчастіше є мимовільними, вказують на відчай мовців: ДАНИЛО. Вибрав собі Тетяну Бойчуківну. ГАФІЯ (збиває руками). Хрань, Мати божа! Та її на собачій улиці хвалять; за нею женихи аж кишать! Не для тої нехлюйницї я тебе виплекала! Як соняшник до сонця клонить ся, так она до хлопцїв (С. Воробк., с. 225); 1-а МОЛОДИЦЯ (заломлює руки). Я казала це, Марі?! 2-МОЛОДИЦЯ. Казала, казала (Син., с. 164).

Експресивні невербальні компоненти можуть указувати й на самокритичну поведінку мовця. Такі жести, вербалізовані ремарками з опорою на дієслівну лексему б'ється (діал. б'є ся), виражають здивування мовця, підсилюючи штампи розмовного характеру, напр.: ДВІРНИК. Дурню! Ти не видів, що він упав та сам єї собі розбив, га? 1-Й ПРИСЯЖНИЙ. Агій на мене. (Б'є ся по чолі). Та де не видів? Можу навіть присягнути. Не видко, відай, лежить (Син., с. 156). Подекуди ремаркові конструкції такого типу супроводжують паремії-прокльони, як-от: 1 -а ЖІНКА. Вилізли би му пулькаті, так, єк покійному Пет- ришинової Докії фіни Додикові. (Б'є ся по роті) (Син., с. 172).

Отже, правильно дібрані тактильні імплікату- ри дозволяють мовцеві передавати інформацію, почуття, емоції, уміння слухачеві відповідним чином впливати на його почуття, думки, поведінку та на подальшу його діяльність, а слухачеві адекватно сприймати отримувану від мовця інформацію. Тактильні імплікатури у діалогічному мовленні мовців використовуються для виділення чи акцентування вербальних засобів, для посилення якої-небудь частини повідомлення, для додавання нової інформації до висловлювання.

Список умовних скорочень

ВТССУМ - Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. І голов. Ред. В. Т. Бусел. - К. ; Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2004. - 1440 с.

І. Син. - Синюк І. Мужики (Сільський образок в 3 діях) / Іван Синюк // Письменники Буковини початку ХХ століття. - К : Держ. вид-во Художньої літератури, 1958. - С. 154-176.

С. Воробк. - Твори Ізидора Воробкевича. - Львів: Вид-во товариства „Просвіта”, 1911. - Т. 3: Драматичні твори. - 421 с. - (Руська письменність).

СУМ - Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970-1980.

СФУМ - Словник фразеологізмів української мови / Уклад.: В. М. Білоноженко та ін. - К.: Наукова думка, 2003. - 1104 с.

С. Ярич. - Яричевський С. Твори у 2-х т. Том 2. - Сильвестер Яричевський / [Упоряд. Магдалина Ласло -Куцюк. - Бухарест : „Критеріон”, 1978. - 503 с.

Ю. Федьк. - Писаня Осипа Юрія Федьковича. Перше повне виданє Т. ІІІ. Перша часть А. Драматичні твори. З передруків і автографів видав др. Олександер Колесса. Львів. З друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1906. ХУІІ+445 с., іл. (портр., автогр.); Писаня Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне виданє. Т. ІІІ. Перша часть Б. Драматичні твори. З автоґрафів видав др. Олександер Колесса. Львів. З друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1918. 625 с.

Література

1. Grice H. P. Logic and conversation / H. P. Grice // Syntax and semantics; [ed. by P. Cole and J.L. Morgan]. - N. Y. : Academic Press, 1975. - Vol. 3. - Р. 41 -58.

2. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. - Полтава : Довкілля-К, 2006. - С. 177.

3. Морозова А. В. Деловая психология. Курс лекций: учебник для высших и средних специальных учебных заведений / А.В. Морозова. - СПб.: Издательство Союз, 2000. - 576 с.

4. Мессинжер Ж. Я вижу вас насквозь. Научитесь читать человека как книгу / Ж. Мессинжер, К. Мессинжер; пер. с фр. - Харьков: Книжный клуб „Клуб Семейного Досуга”; 2015. - 512 с.

5. Верещагин Е. М. О своеобразии отражения жестов и мимики вербальными средствами (на материале русского языка ) / Е. М. Верещагин, В. Г. Костомаров // Вопросы языкознания. 1981. - №1. - С. 36-47.

6. Истрин В. А. Происхождение и развитие письма / В. А. Истрин. - М.: Наука, 1965. - С. 40.

Размещено на Allbest.ru