Нульсуфіксальні віддієслівні іменники зі значенням дії/процесу та стану в художніх текстах І. Франка

т.24, с. 245]; «Приймаю твою услугу, але з тою умовою, що не буду тобі ні в чім розказувати» [9, т. 18, с. 282]. З огляду не лише на лексико-словотвірне значення, а й на стилістичні особливості та контекст у більшості дериватів спостерігаємо втрату дієслівності й появу вторинних лекси-

ко-семантичних варіантів, наприклад: «Живцем її візьмімо враз / До музею на показ» [9, т. 1, с. 136]; «Маєш ти показ сей віщий?» [9, т. 4, с. 117]; «В нас підмога лиш одна єсть / Се розумна голова» [9, т. 4, с. 131]; «Ось з села нам на підмогу /Л юди йдуть, зо двадцять душ!» [9, т. 4, с. 153]; «Швидко мало вже світати, /Як з проходу до палати /Потайно халіф вернув <...>» [9, т. 5, с. 116]; «Де много / стриміло лому, хабузу плелось, / що, бачилось, повік тут ні для кого / нема проходу, і мені б прийшлось / вертати в темінь, сильною рукою /рубнув він і прохід свобідний ось!» [9, т. 2, с. 338]; «Я постою на сторожі» [9, т. 24, с. 79]; «Давай поброджу / По заулках, чи сторожу / Здиблемо, що дба про лад!» [9, т. 5, с. 98]; «Велику кривду мені робить Цезар, / Що своїм приходом мій збір податків / Погіршує» [9, т. 6, с. 323]; «Кажуть, якраз до народного збору /Мав він промову якусь» [9, т. 6, с. 455].

Виявлені в контексті девербативи мотивуються семантичними варіантами дієслів, зазнають прирощення змісту. У результаті повного перетворення похідне слово набуває конкретного предметного значення. Для демонстрації процесу транспозиції дієслова в іменник і семантичного перетворення нами вибрано декілька похідних. Кожне варіантне значення іменника хід мотивується окремим значенням мотиватора ходити. Зазначеним девербативом позначаються «рух, переміщення кого-, чого-небудь у певному напрямі» [8, т. 11, с. 69] («А тяжкі були до ходу, /Наче проса два мішки» [9, т. 4, с. 301]); «відстань, яку можна пройти за певний час» [8, т. 11, с. 69] (Аж на третій день ходою / він з тяженькою бідою /ледве в царський двір приліз» [9, т. 4, с. 82]); «черговий виступ гравця в картярській, шаховій, шашковій та іншій грі» [8, т. 11, с. 69] («Га, як господар сього місця, маєш / все перший хід! [9, т. 24, с. 241]); «похід, процесія» [8, т. 11, с. 69] («Величезний хід той суне, суне тихо, наче мла» [9, т. 5, с. 84]).

Дериват рада мотивований дієсловом зі значенням процесу та позначає «спільне обговорення яких-небудь питань, обмірковування чого-небудь із кимось» [8, т. 7, с. 426]: «Потім трохи мислі ладив /1 з сенатом раду радив <...>» [9, т. 4, с. 83]; «Військо кличе, радить раду, / Будуть тутка за три дні!» [9, т. 4, с. 130]. Поет розташовує твірну й похідну одиниці поруч, причому вони перебувають у відношенні прямої мотивації, а в першому випадку застосовано композиційну інверсію. У процесі розгортання дієслівного значення змінюється характер відношень між мотиватором і мотивованим, іменник набуває більш рельєфної предметної семантики «пропозиція, вказівка, як діяти в яких-небудь обставинах, допомога добрим словом у скруті; порада» [8, т. 7, с. 426]: «Але дати мудру раду вміє тілько Лис оден» [9, т. 4, с. 90]; «На таке письмо мерзенне / Цап йому ще раду дав!» [9, т. 4, с. 128]; «Добра й баба до поради, / Слухай моїх рад і ти!» [9, т. 4, с. 159]. Третій лексико-семантичний варіант іменник на позначення колегіального органу, який радить у чомусь: «І халіф, що у троновій / Своїй залі мармуровій / Серед візирів і годж / Раду радив про державу, / Вчувши крик той, богу славу /Дав і рада вийшла проч» [9, т. 5, с. 95]. Крім того, іменник рада репрезентує в контекстному оточенні ще два значення, а саме в складі фразеологізмів «вийти зі скрутного становища» («Із сим дамо собі ще раду!» [9, т. 24, с. 241]) та «не можна зарадити» («Але й на се не було ради» [9, т. 20, с. 124]).

Іменник суд [8, т. 9, с. 821] охоплює весь потенціал твірного дієслова, позначаючи «судове засідання» («Царю наш великодушний! / Слову твойому послушний, /я на суд твій правий став» [9, т. 4, с. 97]); «думку про кого-, що-небудь, оцінку когось, чогось» («Їм лишилася по батьку / Гарна частка поля в спадку, / І на твій здаються суд» [9, т. 4, с. 69]); «судовий процес» («Най нас суд розсудить твій» [9, т. 4, с. 74]); «орган, який розглядає справи про порушення порядку, чиюсь негідну поведінку» («А членом суду, що мене судив на згубу, чи ж не був сей глупий Цап?» [9, т. 4, с. 127]). Крім того, іменник суд вживається в значенні «ухвала суду про винність або невинність підсудного, вирок, рішення»: «Право ж каже тричі звать /Винного на суд твій пане. / А як третій раз не стане, / Суд заочний видавать» [9, т. 4, с. 89]; «Далі возних зве на згоду, / щоб вони всьому народу /Вибубнили царський суд <...>» [9, т. 4, с. 110].

Як бачимо, у контекстах різних творів нульсуфіксальні девербативи виконують інформативну, характеристичну, естетичну, текстотвірну функції. Слово осмислюється не в суто прагматичній площині, а в категоріях філософських, психологічних. У полеміці щодо введення в літературну мову лексичних новотворів І. Франко зайняв недвозначну позицію. Він писав: «Не забуваймо, що на ковані слова, провінціалізми, неологізми <...> нарікають звичайно ті, які або раді би звузити обсяг українського письменства до рамок «домашнього обихода» і яким українська мова видається аргіогі непридатною для вислову інтелігентних думок і відносин <.> або ж се мимрять люди, які хвилю перед тим або хвилю по тім без церемонії будуть доказувати бідність та некультурність української мови, брак у ній найпростіших слів і термінів для культурної потреби тощо» [9, т. 33, с. 275]. Щоправда, нульсуфіксальні оказіональні деривати у творах І. Франка трапляються рідко, наприклад: «<...> Не тим душа моя так важко заболіла, /А тим, що тяжча ще пригноба тут засіла /На лицях, голови недоля вниз хиляє <... >» [9, т. 1, с. 78]; «Русин крикнув: «Ой господи, / Що се тутки за розпуди?» [9, т. 1, с. 139]; «Довго бігав безуговку <...>» [9, т. 4, с. 104]; «От лиш з тим вирубом ніяк /Не можем до кінця долізти» [9, т. 2, с. 51]; «Раді повинності /Давні нести /Без супротивності / Й хитрої мсти» [9, т. 2, с. 367]; «Він в кожду найдрібнішу справу /Вникав сумлінно й перед лаву / Судейську не ставав ніколи / Без приготови, по неволи» [9, т. 6, с. 293]. Як лексичний дериват функціонує нульсуфіксальний композит-оказіоналізм кривосуд, мотивований словосполученням криво судити: «Але ще мав неправедну відвагу / Свій власний кривосуд по наш суд піднести» [9, т. 7, с. 542]. Перша основа корелює з прислівником, а друга співвідносна зі словом, якому властива семантика «розглядати чию-небудь справу в судовому порядку». У результаті їх поєднання постає іменник зі значенням «несправедливість, лицемірство».

Синтаксис є частиною форми художнього твору. Будова синтаксичних конструкцій відбиває авторське світосприйняття через специфічне розташування окремих структурних елементів. Стилістичні фігури найпотужніші елементи формування синтаксичних структур і їхнього експресивного потенціалу стають стрижнем усього художнього вислову та формують індивідуальну образність. Зокрема, такий ефект досягається завдяки нагромадженню нульсуфіксальних дериватів: «Де жура душу тлить, /Живе серце болить, / Де в важкій боротьбі /Духа втома в'ялить <...>» [9, т. 1, с. 34]; «А труп бездушний ми без жалю, без промови / Ногою копнемо й підемо дальш на лови» [9, т. 1, с. 63]; «Се дім плачу, і смутку, і зітхання, /Гніздо грижі, і зіпсуття, і муки!» [9, т. 1, с. 151]; «Тепер вмре жінка леда днини / Не пережить їй ті родини! / Справляй і погріб, і хрестини <...>» [9, т. 1, с. 193]; «Стогін, галас, крик /На цвинтарі несповідимий!» [9, т. 2, с. 56]; «І крик піднявся, плач і зубний скрегіт: «Ти зрадник! Зрадник! Зрадив люд закутий!» [9, т. 5, с. 58]; «Плюском, реготом і свистом / Коней налякали в них?» [9, т. 11, с. 283]. Інколи відбувається нанизування іменників разом з епітетами: «Глибоку тугу і пекельну муку / В лицях їх видно, тіні їх тремтять <...>» [9, т. 1, с. 283]; «Всю ніч молився він, весь другий день / то тихим шептом, то болющим стоном» [9, т. 4, с. 29].

З антитезою в художньому мовленні пов'язують вживання антонімів, часто контекстуальних, для підкреслення думки шляхом протиставлення: «І як невпинно він о камінь дзвонить, / Каміння грюк в душі мені лунає, / З душі ж луна та співом виринає» [9, т. 1, с. 143]; «Не радість їх родить, не втіха їх плодить, / Не гра пуста, А в хвилях недолі, задуми тяжкої / Самі уста / Їх шепчуть <... >» [9, т. 1, с. 40]. Девербативи-антоніми слугують засобом творення оксюморону: «Він один пропанував спокійно, / Не зазнавши бунту у народі, / Ні роздору в горожанській згоді» [9, т. 6, с. 473]. Вживання нульсуфіксатів в одному вислові з однокореневими дієсловами (або формами дієслів) сприяє експресії та емоційності контексту, проникливості рефлексій: «Ні, не однако для всіх сонце сяє, / Хоч безучасно над всіми блищить. / Бідний слізьми його блиск заливає, / Щасним воно і терни золотить» [9, т. 1, с. 92]; «Мов шум понад скали / Безслідно шумить» [9, т. 1, с. 43]; «Так Котляревський у щасливий час / Вкраїнським словом розпочав співати, / І спів той виглядав на жарт не раз» [9, т. 1, с. 143]; «Іноді зустрінеться подібна / Тінь до моєї, що теж так засуджена блудом блудити, / друга тінь чи свояка <...>» [9, т. 11, с. 289]; «Іплакав по ній син і внуки малі, / Пішов плач великий по руській землі» [9, т. 6, с. 104]. Нульсуфіксати, поєднані з кондублікованими однокореневими вербативами, витворюють експресивні ампліфіковані ряди, подекуди з елементами афористичного узагальнення: «Дай працювать, працювать, працювати. / В праці сконать» [9, т. 1, с. 28]; «О розстроєна скрипка, розстроєна! / Стільки рук нетямущих, брудних/Доторкалося струн чарівних /1 вона їх розстроєм напоєна» [9, т. 3, с. 104].

Висновки

Таким чином, нульсуфіксальні віддієслівні субстантиви зі значенням дії/процесу та стану широко представлені в художніх текстах І. Франка. Нульовий суфікс є засобом творення слів загального літературного вжитку, дериватів із певним стилістичним забарвленням, похідних, обмежених у вживанні, індивідуально-авторських іменників. Віддієслівні іменники проаналізованого словотвірного типу відображають ідіолект, стаючи показниками авторського письма, специфіки художнього мовлення.

Перспективу дослідження пов'язуємо з вивченням закономірностей творення й функціонування у Франковій поезії та прозі похідних із суфіксом -ств(о), а також з аналізом їх ролі в більш повному увиразненні специфіки авторського мовомислення.

Література

1. Біленко Т. Нульсуфіксальні деривати лінгвопоетичний феномен художнього мовлення Василя Стуса / Т. Біленко, Л. Стовбур // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологічна». 2011. Вип. 21. С. 10-17.

2. Вокальчук Г. Словотворчість українських поетів ХХ століття : [монографія] / Г Вокальчук. Острог : НУ «Острозька академія», 2008. 536 с.

3. Волинець Г Нульсуфіксація в словотвірній системі українського іменника : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01 / Г. Волинець ; Запорізький нац. ун-т. Запоріжжя, 2009. 20 с.

4. Логвиненко Г Лексико-словотвірні типи нульсуфіксальних українських міфологем / Г. Логвиненко // Вісник Запорізького державного університету : зб. наук. статей. Серія «Філологічні науки». 2004. № 4. С. 89-91.

5. Полюга Л. Слово у поетичному тексті Івана Франка / Л. Полюга. К., 1977. 165 с.

6. Третевич Л. Про словотвірну семантику віддієслівних іменників з нульовими суфіксами в сучасній українській мові / Л. Третевич // Словотвірна семантика східнослов'янських мов. К. : Наукова думка, 1983. С. 120-129.

7. Федурко М. Морфонологія відіменникового словотворення / М. Федурко. К. ; Дрогобич : Вимір, 2003. 271 с.

Словники: