Фоносемантичний аналіз прозових текстів (на матеріалі німецькомовної літератури)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фоносемантичний аналіз прозових текстів

(на матеріалі німецькомовної літератури)

Найдеш О.В.

У статті досліджуються фоносемантичні особливості німецького прозового тексту. Запропонований «мінорний/мажорний» поділ прозових текстів слугує виявленню певних закономірностей уживань у тому чи іншому мотивному творі відповідних фонестемних рядів, що також сприяє посиленню мінорної чи мажорної тональності тексту.

Ключові слова: фоносемантика, звуковий символізм, фонестема, фонестемна лексика, «мінорний» і «мажорний» мотив, мінорно/мажорна тональність тексту.

Ключевые слова: фоносемантика, звуковой символизм, фонестема, фонестемная лексика, «минорный» и «мажорный» мотив, минорно/мажорная тональность текста.

Key words: phonosemantics, sound symbolism, phonestem, phonestemic vocabulary, "minor" motif, "major" motif, minor/major tonality of a text.

Фоносемантика як лінгвістична наука досліджує звукозображальну систему мови, що відображає зв'язки між звуком і значенням і розглядає три типи фонетичних одиниць: фонеми, фонетичні ознаки та сполучення фонем [4, с. 20-46].

Проблема «звук-зміст», значення початкових фонемних сполучень привертала увагу багатьох вітчизняних (О.П. Журавльова, С.В. Вороніна, В.В. Левицького, А.Б. Михальова, А.М. Жерновей, А.А. Калити, С.С. Шляхової, Л.П. Прокоф'євої та ін.) і зарубіжних дослідників (Л. Блумфільда, Ф. Хаусхолдера, Дж. Фьорса, Х. Марчанда, Б. Уорфа, С. Ульмана, З. Харріса, В. Мюса, Е. Юнгера, Е. Фенца, Г Мюллера, З. Ертеля та ін.).

С.В. Воронін, розглядаючи проблему співвідношення семантики й фонетики, вводить поняття «фоносемантика». «Фоносемантика мислиться як наука, що народжує й утверджує себе на межі фонетики (згідно з планом вираження) і лексикології (згідно із сукупністю цих планів)» [1, с. 21].

Об'єктом дослідження є 29 початкових сполучень приголосних сучасної німецької мови ([Ь1], [Ьг], №), [А], [&], [Ј1], [яд], М, [кі], [кп], [кг], [ку], МІ, [РШ, [рі], [рг], Ці], [|ш], [|п], [Тр], Цг], [Ту], №, [Трі], [Трг], [Д], [М Дг], Д§у]) та функціонування їх у прозових творах. Актуальність роботи полягає в комплексному фоносемантичному аналізі початкових сполучень приголосних німецької мови, визначенні семантики кожної фонестеми, розробці власного підходу в установленні мінорно/мажорних фонестемних рядів у прозових текстах австрійської літератури. Предметом дослідження послугували символічні властивості німецьких початкових сполучень приголоснихзвуків (фонестем). Під фонестемою (слідом за Дж. Фьорсом) ми розуміємо проміжну між фонемою й морфемою одиницю системи вираження звукової мови, яка за своєю формою є повторюваним двоі трифонемним сполученням, а за своїм змістом наближається до семи, тобто асоціюється з певним значенням за відсутності морфологізації іншої частини словоформи [2, с. 6].

Дослідження символічних значень і функціональних властивостей початкових звукосполучень посідає важливе місце в сучасній фоносемантиці. Ці властивості можуть бути вивчені за допомогою психолінгвістичних і статистичних методів на матеріалі словникового складу й текстів. Нами запропоновано дослідження об'єктивних і суб'єктивних фоносемантичних властивостей початкових сполучень приголосних, що входять до складу фонестемної лексики [5; 6].

Існують два основні підходи (умовно) до аналізу фоносемантичних особливостей тексту: методика О.П. Журавльова та методика З. Ертеля.

О.П. Журавльов уводить термін «фонетичне значення» (далі ФЗ) і пропонує формулу для його визначення. При цьому змістовність мовної форми розуміється як символічне значення, а символіка звуків мови вважається значущою для фонетичної форми, або фонетичним значенням [3, с. 31]. Учений твердив, що не лише окремі звуки мають ФЗ, а й їх сполучення [3, с. 117]. О.П. Журавльов досліджує символіку звуків у поетичному мовленні, де організація звукової форми набуває значимості через комп'ютерну обробку текстів. У такий спосіб А.П. Журавльов спробував виміряти ФЗ поетичного тексту й зіставити результатитакого дослідження із загальним емоційно-значеннєвим змістом віршів.

Друга методика вивчення звукосимволічних властивостей тексту запропонована З. Ертелем, за допомогою якої вивчався розподіл «сильних» (щодо звукосимволічних ознак) і «слабких» приголосних у листах відомих діячів ХІХ ст. До сильних звуків (на основі попередніх експериментів) зараховані [р], Щ, [к], і], ^], до слабких [Ь], И, Ы, [V], И. Увесь список поділений на дві частини: 15 «динамічних» і 14 «нединамічних» особистостей. До першого списку ввійшли, зокрема, К. Маркс, Р. Вагнер, А. Гумбольдт, Л. ван Бетховен, Ф. Ніцше, О. Бісмарк, Г. Гейне та ін. Припускалось, що в їхніх листах сильні звуки траплятимуться частіше, ніж слабкі. Стосовно більшості з 15 «динамічних» особистостей ця гіпотеза підтвердилася [7, с. 170-177].

У дослідженні під час вивчення фоносемантичних властивостей німецьких початкових фонестем і розподілу їх у художньому прозовому тексті з мінорною (негативною) та мажорною (позитивною) конотацією ми спираємося загалом на методику З. Ертеля й частково використовуємо методику О.П. Журавльова.

Нами здійснюється поділ творів на «мінорні» та «мажорні». Мінорність чи мажорність, на нашу думку, зумовлюється задумом автора, сюжетною канвою твору, його тематикою, ідеєю та впливом на читача; змалюванням у творі «сумного, трагічного» чи «веселого, радісного». Щоб уникнути суб'єктивізму, ми спиралися на критичну літературу щодо характеристики обраних для аналізу творів, отже, ми згрупували твори на «мінорні» й «мажорні», керуючись аналізом експертів-критиків [8].

Отже, нашим завданням є таке: а) з'ясувати співвідношення між конотативними ознаками найбільш уживаних у зазначених творах сполучень і змістом текстів; б) порівняти частоту вживання досліджуваних фонестем у різномотивних творах; в) установити певні фонестемно-лексико-семантичні зв'язки, закономірність існування яких підтверджується отриманими статистичними результатами; г) виявити закономірності вживання відповідних фонестем (із негативною та позитивною «оцінкою») у мінорних і мажорних текстах, які можуть сприяти мінорно-мажорній тональності творів.

Для дослідження функціонування початкових приголосних фонестем у різномотивних творах німецькомовної літератури нами проаналізовано низку творів австрійських письменників: І. Бахманн, Г. фон Гофманнсталя, Е. Єлінек, А. Шнітцлера щодо встановлення зв'язку теми творів різного жанру (новел, оповідань, опер, драм) із набором фонестем, які здатні певною мірою підкреслювати або суперечити загальній темі й мотивові досліджуваних текстів. Поділ указаних творів на «мінорні» та «мажорні» здійснено з урахуванням критичного матеріалу [11; 12; 16; 17].

Розподіл різномотивних прозових текстів зроблено в такий спосіб, де мажорний мотив представлений комедійними творами І. Бахманн, Г. фон Гофманнсталя та А. Шнітцлера (комедійною оперою І. Бахманн „Der junge Lord” [9], комедійними п'єсами Г. фон Гофманнсталя [13] і комедією А. Шнітцлера „Professor Bernhardi” [18]), а мінорний мотив ілюструється трагічною оперою І.Бахманн „Der Prinz von Homburg” [10], трагедіями Г. фон Гофманнсталя „Der Abenteuer und die

Sдngerin”, „Elektra”, „Jedermann”, „Das Salzburger groЯe Welttheater” [14] і романом Е. Єлінек „Klavierspielerin” [15]. Із названих творів проведена суцільна вибірка загальним обсягом 76 100 слововживань і дослідженням 8 277 фонестем із творів мажорного складу та 73 600 слововживань (11 832 фонестеми) у творах мінорного мотиву.

Проаналізуємо початкові кореневі приголосні фонемні сполучення з метою встановлення закономірності вживання їх семантичного компонента й отримання статистично значущих результатів.

Так, порівняння всіх фонестем у мінорі та мажорі, які містять фонеми [г] і [1], доводить кількісну перевагу фонестем із [г] у мінорі над фонестемами мажорі. Ця перевага суттєво підтверджується значущими критерієм хі-квадрата та коефіцієнтом взаємної спряженості (%2=419,26; К=0,167). Якщо зіставити фонемні сполучення з фонемою [1] (типу Ь1-, А-, g1-, кі-, р1-...), що зустрічаються в мінорних і мажорних творах, з іншими досліджуваними фонестемами (відповідно, 2 705 фонестем; 3 005 фонестем), то одержуємо позитивний результат і підтвердження переваги фонеми [l] у мажорі, оскільки х2=602,28; K=0,147. А порівняння всіх фонестем із фонемою [г] (типу br-, fr-, gr-, kr-, dr-, tr-, tr-, Jr...) у досліджуваних творах мінорного й мажорного характеру (відповідно, 6 015 одиниць; 3 332 одиниці) доводить, навпаки, кількісну перевагу в мінорі [r], тому що критерій х2 дорівнює 219,17 і коефіцієнт К становить 0,104. Для зручності подамо отримані результати порівняння кожного фонемного сполучення в мінорі й мажорі та суттєвість/несуттєвість ознаки в таблиці 1.

Під час порівняння в мінорі й мажорі окремо взятих фонестем br-, fl-, fr-, gr-, kl-, kr-, pr-, Jpr-, Jtr-, drодержуємо позитивні результати, що констатують значну перевагу фонестеми з фонемою [l] у мажорі та суттєву перевагу в мінорі фонестем із фонемою [г]. Але кількісно перевищують у мінорі фонестеми bl-, gl-, plунаслідок часто вживаних «нейтральних» слів bleiben, glauben, pl^zlich. Проте, порівнюючи bl-br в мінорі й мажорі (аналогічно gl-gr, pl-pr), бачимо, що blу мажорі більше, в мінорі менше, і це закономірність (відповідно, х2=33,22; K=0,045; х2=73,62; K=0,06).

Таблиця 1

Частота вживання досліджуваних фонестем

У мінорі фонестема grсуттєво переважає над фонестемою gl(х2=105,66; K=0,07), а в мажорі навпаки. І цей результат суттєвий, оскільки при цьому х2=30,83; K=0,04. У біномі pl-pr також підтверджується перевага plу мажорі (х2=25,46; K=0,04), а prу мінорі (х2=37,21; K=0,04) і значущість одержаного результату. Більше того, під час порівняння не лише кількісного співвідношення, а і якісного (тобто враховуючи значення лексем, що містять порівнювані фонестеми) знову встановлюється порушена закономірність (див. далі табл. 2). Несуттєвими є результати стосовно фонестем Jp-, tr-, Jl-, pfl-, оскільки величина х2 менша за критичний мінімум. Однак ми й не стверджуємо обов'язковість закономірності «l > в мажорі, r > в мінорі» для кожного бінома типу pl-pr та окремих фонестем (наприклад, trу мінорі й мажорі), а розглядаємо її на загальному рівні, враховуючи ввесь фонестемний масив. Так, що стосується фонестем, які містять початкову фонему [J] типу Jt-, Jm-, Jpr-..., то їх кількість перевищується в мінорі (3 964 фонестеми; 2 582 фонестеми) і є суттєвою (х2=11,81; K=0,024). Проте в процесі детального розгляду цих фонестем помічаємо, що фонемного сполучення Jnбільше в мажорі, ніж у мінорі (відповідно, 204, 167). Тому потрібно розглянути семантичний компонент досліджуваних фонестем, який ми подамо в порівнянні в наступній таблиці (слова розташовані в порядку зменшення частоти вживання до 10).

Таблиця 2

Фонестемно-лексичний зв'язок в різномотивних творах

Аналіз значень найчастіше вживаних фонестемних слів у творах мінорного й мажорного мотивів показує наявність різних семантичних ознак: від «позитивний» до «негативний» і «нейтральний». Досліджувані фонестеми з провідними фонемами [г], [1], [І] у лексемах з урахуванням їх семантичного навантаження можна зобразити в таблиці 3.

Таблиця 3

Мінорно-мажорна залежність частоти вживання основних фонестем

Ураховуючи не лише кількісну характеристику, а й семантичний компонент цих фонестем, з'ясовуємо достовірність твердження «1 > в мажорі, г > в мінорі, І > в мінорі» через величину хі-квадрат і коефіцієнт К. Так, порівнявши «негативні» [1] і [г] у мінорі з позитивними [1] і [г] у мажорі, одержавши істотну вірогідність через х2=16,51; К=0,49, стверджуємо, що негативне [г] домінує в мінорі, а позитивне [1] домінує в мажорі. Одержуємо позитивний результат (тобто х2=28,94; К=0,53) під час порівняння в мінорі й мажорі негативних за змістом слів, які містять у початкових фонестемах фонему [г], і підтвердження того факту, що мінорності сприяє також негативне [г]. Мажорність, навпаки, визначається позитивним [1], що становить більшість у мажорі, ніж у мінорі та є суттєвим твердженням, оскільки х2=19,57; К=0,55. Порівнюючи вживання в мінорі й мажорі фонестем із компонентною фонемою [І], помічаємо, що вони мають нейтральний, дуже рідко позитивний чи негативний зміст, причому в мінорі негативізм значно вищий (|-мін=24, |-маж=6). Значущість цієї ознаки підтверджується, адже х2=11,45 і К=0,37.

Отже, можемо констатувати, що у творах мінорного складу кількісно і якісно переважають досліджувані фонестеми з фонемою [г], які сприяють вираженню «негативізму» у творах і нашому сприйняттю їх. А у творах мажорного характеру значно переважають фонестеми з фонемою [1] не лише кількісно, а і якісно, вживаючись при цьому в словах із позитивною семантикою. Стосовно мінорності й негативізму фонестем з початковою фонемою [І] свідчать суттєві (значущі, вагомі) кількісні та якісні переваги зазначених фонестем.

У прозових творах різних жанрів із мінорним мотивом переважають фонестеми, які включають фонему [г] і провідну фонему [І] і мають «негативний» семантичний показник, підкреслюючи в зображенні твору «щось трагічне, сумне, печальне».

У прозових творах мажорної тональності, навпаки, переважають слова зі сполученням фонем, що містять фонему [1], і семантичними компонентами, які мають «позитивне» значення для зображення «чогось веселого, радісного». Лексеми з фонестемами з фонемою [г] становлять меншість і мають здебільшого «нейтральне» значення.

У процесі розгляду частоти вживання певних біномів у різномотивних творах ми відзначаємо, що не завжди підтверджується перевага відповідної конкретної фонестеми. Однак на загальному рівні, враховуючи весь фонестемний склад, який містить фонеми [г], [1], [І], спостерігаємо закономірність: «[г], [І] > в мінорі, [1] > в мажорі».

Отже, порівнюючи на семантичному рівні «негативні» [1] і [г] у мінорі з «позитивними» [1] і м у мажорі через %2 і коефіцієнт спряженості К, констатуємо, що негативне [г] домінує в мінорі, а позитивне [1] у мажорі. Позитивний результат одержується також під час порівняння в мінорі й мажорі негативних за змістом слів, які містять у початкових фонестемах фонему[г], і підтвердження того факту, що мінорність визначається домінантою негативного [г]. Мажорність, навпаки, зумовлюється перевагою позитивної [1]. Порівнюючи вживання в мінорі й мажорі фонестем із компонентною фонемою [І] різного семантичного забарвлення, з'ясовуємо, що в мінорі «негативізм» фонеми [І] значно вищий.

У перспективі доцільним видається дослідження символічних властивостей фонестем у синхронії та діахронії; комплексне вивчення їх звукосимволічних властивостей в інших мовах (споріднених і неспоріднених); фонетико-семантичне дослідження початкових сполучень приголосних не лише в художній прозі й поезії, а й у публіцистиці чи феміністичній літературі.

фоносемантичний аналіз прозовий текст

Література

1. Воронин С.В. Основы фоносемантики : [монография] / С.В. Воронин. 2-е изд., стер. Л. : Изд-во Ленанд, 2006. 246 с.

2. Воронин С.В. Фоносемантические идеи в зарубежном языкознании: очерки и изречения / С.В. Воронин. Л. : Издательство Ленинград. ун-та, 1990. 200 с.

3. Журавлёв А.П. Фонетическое значение / А.П. Журавлёв. Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1974. 160 с.

4. Левицкий В.В. Звуковой символизм. Мифы и реальность : [монография] / В.В. Левицкий. Черновцы : Черновицкий национальный университет, 2009. 264 с.

5. Найдеш О. Об'єктивний звукосимволізм фонестемної лексики німецької мови / О. Найдеш // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць / наук. ред. В.В. Левицький. Чернівці : Рута, 2009. Вип. 431: Германська філологія. С. 94-111.

6. Найдеш О.В. Суб'єктивні тенденції у вивченні символіки початкових фонемних сполучень німецької мови / О.В. Найдеш // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць / наук. ред. В.В. Левицький. Чернівці : ЧДУ, 2000. Вип. 71 : Германська філологія. С. 131-138.

7. Eitel S. Psychophonetik: Untersuchungen ьЬег Lautsymbolik und Motivation / S. Eitel. Gьttingen : Verlag fer Psychologie C.J. Hogrefe, 1969. 230 S.

Размещено на Allbest.ru