Переклади С. Караванського як текстотворчість: особливості поетики перекладача

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Запорізький національний технічний університет, м. Запоріжжя

Переклади С. Караванського як текстотворчість: особливості поетики перекладача

І. В. Каширіна,

У статті розглядаються переклади С. Караванського як текстотворчість. Висвітлено деякі особливості поетики перекладача в цьому аспекті. Автор статті висловлює критичні міркування щодо текстоцентричної концепції творчості у поетичному перекладі. Аналіз демонструє помітний антиколоніальний зсув у розумінні текстоцентричної концепції творчості, водночас пунктирно окреслюючи всеукраїнський антиколоніальний дискурс та його індивідуальне втілення у творчості С. Караванського.

Ключові слова: текстоцентрична концепція творчості, поетика перекладача, постколоніальні студії, антиколоніальний дискурс.

TRANSLATION PROCESS BY S. KARAVANSKY AS TEXT PRODUCTION CREATIVE ACTIVITY: SOME CHARACTERISTIC FEATURES OF THE POETICS

The article pays tribute to the creative legacy of a Ukrainian translator, Language Studies Scholar and lexicographer Svyatoslav Karavansky.

The article is focused on the analysis of the translation process as text production creative activity viewed through the contemporary text-centric model of a translator creativity. The poetics of S. Karavansky is described herein, introduced as the constituent part of his translation method. The poetic text production creative activity by S. Karavansky is viewed in the context of postcolonial studies. The article highlights the multifaceted nature of Karavansky's anticolonial discourse.

The author of the article argues that under modern paradigm postcolonial studies is an obvious interpreting strategy sufficient enough to say its word about the common patterns of the translation method of S. Karavansky. The analysis reveals the visible anticolonial shift in understanding the text-centric model, while providing elements of S. Karavansky anticolonial discourse and its individual characteristic features.

Key words: text-centric model of a translator creativity, poetics of a translator, postcolonial studies, anticolonial discourse.

КАРАВАНСКОГО КАК ТЕКСТУАЛЬНОЕ ТВОРЧЕСТВО: ОСОБЕННОСТИ ПОЭТИКИ ПЕРЕВОДЧИКА

В статье рассматриваются переводы, выполненные С. Караванским, как текстуальное творчество. Обращается внимание на особенности поэтики переводчика в этом аспекте. Автор критически оценивает применение текстоцентрической концепции творчества в поэтическом переводе. Осуществленный анализ демонстрирует заметный антиколониальный уклон в понимании текстоцентрической концепции творчества, одновременно контурно характеризуя всеукраинский антиколониальный дискурс и его индивидуальное воплощение в творчестве С. Караванского.

Ключевые слова: текстоцентрическая концепция творчества, поэтика переводчика, постколониальные исследования, антиколониальный дискурс.

Постановка проблеми. Переклад як художня форма відтворення дійсності позначений ознаками імітаційності та імпровізаційності [8, с. 256]. В умовах колоніального існування нашої держави переклад радянського періоду був додатково наповнений національним міфом, що звеличував імперську державу СССР і відштовхував самі лише натяки на ідеї, несумісні з концептуальною доктриною «любові до радянського Отєчєства». В таких умовах культура України була б приречена на мовчання, якби не певні свідомі націєборчі (за влучним висловлюванням Р. П. Зорівчак) виміри українського художнього перекладу. Ці виміри можна розглядати на рівні мови - горизонтально, а можна рухатися вглиб, простежуючи творення текстової тканини, як на це вказує О. Ребрій [8, с. 258]. В лоні сучасної наукової парадигми, думається, вже існує нагальна потреба переосмислення принципів текстотворення в такого репрезентативного з точки зору постколоніальних досліджень у перекладі, як С. Караванський, досліджуючи текстотворення перекладача поетапно, починаючи з образної складової.

Огляд останніх досліджень і публікацій. Наразі постколоніалізм визнано інтерпретаційною стратегією у працях вітчизняних та зарубіжних вчених М. Іваницької [3], Л. Коломієць [4], М. Лановик [5], Г. Бгабга [1], яку в цьому дослідженні пропонується залучити до розгляду текстоцентричної концепції творчості [8] для більш детального опрацювання творчого методу С. Караванського, що оприлюднює себе у загальноукраїнському антиколоніальному дискурсі.

Матеріал дослідження. Розглядаючи переклади С. Караванського як текстотворчість, почнімо з логічного питання: що саме є продуктом такої діяльності? Традиційне визначення тексту як «витвору мовленнєвого процесу» належить І. Гальпєріну [9, с. 3], але з цього визначення виключено особистість агента мовленнєвого процесу. У визначенні оригіналу «як джерела перекладацьких дій» статус агента - перекладача - начебто поновлено, але знову ж таки, в суто технічному ракурсі, бо про творчий характер цих дій не йдеться: типологізуючи оригінал (зазначене джерело перекладацьких дій) як текст, А. Науменко встановлює існування так званих «дотекстових текстів», до яких відносяться лексема, словосполучення, фразеологізм, та «власне текстових текстів», які вербально оформлено як висловлювання, дискурс, фрейм [6, с. 113-114].

О. Ребрій пропонує залучити до розгляду процесу перекладу напрацювання естетики та культурології [8, с. 166]. Такий підхід видається цілком слушним і дозволяє перейти від розуміння перекладу як тексту до перекладу як культури, змодельованої в тексті (так званий `cultural turn' в перекладознавстві, тобто «розвернення в бік культури») у вигляді складно побудованого естетично оформленого лінгвопоетичного сенсу, якщо мова йтиме саме про художній переклад.

Прирівнюючи художній переклад до мистецтва, ми одночасно говоримо про перекладацькі напрями й про індивідуальні характеристики творчості, про закономірне, що є об'єднавчим у множинності втілень, та про унікальне, неповторне, за яким - особистість майстра красного письменства. Власне множинність втілень свідчить про безперервність «поезису», про невпинний пошук нових художньо-естетичних форм. «Прекрасне є процес», підкреслює В. Радчук, і в такому сенсі «потреба у нових тлумаченнях зумовлюється насамперед самою специфікою перекладу як мистецтва» [7, с. 69].

Водночас, «переклад є діалектичне поєднання двох національних начал, двох епох, двох творчих індивідуальностей» [7, с. 69] і тому говоримо не тільки про функціонування перекладу в культурі, а й про функціонування культури в перекладі: унікальним націєтворчим середовищем, в якому довгий час зберігалися й розвивалися всупереч імперському тиску СССР українська мова й культура, вважають так званий український радянський / антирадянський переклад (термін М. Стріхи). Щодо діалектичного поєднання двох творчих індивідуальностей, не забуваймо про особливу природу функціонально-естетичної рівнодії: тлумач імпровізує та імітує, але й привносить своє.

Повертаючись до питання текстотворчості, зазначимо, що вирішення на загальнотекстовому рівні питання естетичної цінності перекладів потребує, на думку О. Ребрія, відмови від класичного автороцентричного підходу на користь читачо- центристського. Схожий підхід продемонстровано й в моделюванні метапоетичного письма (Л. Коломієць): після вибору тексту для перекладу розпочинається аналітичне читання, або мультиінтерпретація, яка передує процедурі створення проекту письма [4, с. 173]. Про феномен Фенікса в цьому аспекті говорить М. Зубрицька: «Текст набуває онтологічного статусу лише за умови його творчого сприйняття, тобто за умови надзвичайно складного і водночас неймовірно цікавого фазового переходу «від тексту до читача», який неможливо звести до універсальної уніфікованої моделі чи бодай до постійних і однозначних параметрів, оскільки кожний високомистецький текст подібно до мітологічного Фенікса володіє феноменальною здатністю до багатократного оживання» [2, с. 176]. За О. Ребрієм, дотичним до «образу перекладача» є поняття «поетики перекладача» (термін П. Торопа), і категорія «образу перекладача» може бути зведена до категорії перекладацької стратегії, і в такій якості у функціональному ключі є стратегією перекладу, зумовленою специфікою інтерпретації першотвору, «в якій зміст, «закладений» автором, комбінується зі змістом, «доданим» перекладачем» [8, с. 189]. При цьому онтологічною передумовою об'єктивності перекладацької інтерпретації є текст як джерело перекладацької творчості, тобто багаторівневості прочитання та мультивекторності пересотворення.

Текстоцентрична концепція творчості у перекладі втілюється у чотирьохскладовій лінгвохудожній моделі перекладознавчого аналізу, яку розроблено О. Ребрієм: «перші три складових якої - образна, текстуальна та прагматична - «занурені» у четверту - мовну, адже саме мовні засоби у процесі перекладу піддаються різноманітним замінам та трансформаціям. Виходячи з цього, текстоцентрична концепція творчості у перекладі визначатиметься прагненням перекладача до створення такого тексту перекладу, в якому зміни на мовному рівні запроваджуються заради збереження цілісності системи образів, текстуальності та прагматичного навантаження вихідного тексту» [8, с. 257].

Традиційно вчені досліджують особливості стилю перекладача із залученням широкої панорами компаративного аналізу. У нашій статті пропонується простежити особливості текстотворчості С. Караванського на прикладі лінгвохудожнього аналізу образної складової в українському перекладі 2 сонету, який належить до групи сонетів 1 - 17 з сонетарію В. Шекспіра, об'єднаних загальною назвою Procreation, тобто «продовження роду». Білявому Юнакові в цьому сонеті Великий Бард дружньо радить пам'ятати про дві іпостасі природного часу: він творець і водночас руйнівник, і єдиний спосіб кинути по собі слід означає залишити по собі нащадка.

Центральним образом 2 сонету постає час, але не історичний, а природній, якому підвладне швидкоплинне людське життя. Ось як змальовує В. Шекспір цей образ: When forty winters shall beseige thy brow, // And dig big trenches in thy beauty's field // (тут і далі цитування тексту оригіналу відбувається за джерелом [11, с. 18] - І. К.). Це приклад улюбленого В. Шекспіром тропа - металепсису, тобто подвійної метонімії, використаної для уособлення часу через шкалу вимірювання людського віку - зими, які, в свою чергу, прирівнюються до плугаря; подвійна метонімія перетікає в метафору: людська краса - то поле, яке після збирання урожаю треба підготувати до нової ораниці, до озимих, а з цією метою прибирають суху полову та наново боронять землю.

Образ часу є циклічним, герменевтично замкненим. В перекладі С. Караванського час реметафоризується, образ пересотворюється за рахунок поєднання метафори з персоніфікацією: Коли твоє чоло за сорок зим // Поріже невблаганний плуг життя (тут і далі цитування тексту перекладу відбувається за джерелом [10, с. 70] - І. К.).

«Зими» як засіб уособлення часу піддано деметафоризації і зведено до узуальної часової віхи, яка вказує на швидке наближення старості. Предикацію shall beseige / dig у перекладі контаміновано, причому отриманий в результаті контамінації присудок інвертовано з метою створення розгорнутого порівняння, побудованого на засадах народно-пісенної традиції за схемою «коли... тоді»: Коли твоє чоло за сорок зим //Поріже невблаганний плуг життя // ... Тоді себе самого запитай: //.

Здійснено смисловий розвиток, використано прийом додавання з метою уведення метафори плуг життя, аксіологічна валентність якої посилюється за рахунок атрибуту невблаганний. Загалом уявлення про життя як про невблаганного плугаря, який квапиться порізати чоло зморшками, не є типовим для української культурної традиції, тому можна зробити висновок про намагання наблизити читача до естетичних ідеалів автора оригіналу, що робить образ перекладача гомо- морфним (термін О. Ребрія) відносно авторського.

Наступі образи - юності та старості - утворюють багатопланову антитезу, в якій протиставлено не тільки два відрізки людського життя, а й способи використання краси, які призводять до появи двох типів людського життя - гідного високої оцінки та марного, де мірилом успішності виступає ренесансне уявлення про доцільність віддавати те, чим нагородила природа, своїм нащадкам, бо тоді в очах своєї дитини ти побачиш світло власної краси та чеснот, яке зігріватиме твою душу в старості.

Юність подвійно метафоризовано з метою показати її швидкоплинність: в образі пишної лівреї (proud livery), типового вбрання царедворця, й водночас як суху полову на полі (tatter'd weed, of small worth held); старість зображено метонімічно: глибокі зморшки (deep trenches) та запалі очі (deep-sunken eyes). Зауважмо подвійне навантаження метафоричного епітету deep: на використанні його тропеїчних значень побудовано металепсис, який цього разу розірвано в тексті оригіналу (ми зустрічаємо початок металепсису у першому катрені, і наприкінці другого). В перекладі така словогра зникає.

В перекладі С. Караванського систему образів, побудованих на антитезі, відтворено наступним чином. Про те, що юність таки дуже швидко минає, дізнаємося через частково інвертовану предикацію: І стане образ юности старим // . Розгорнуте порівняння Що вже давно слід кинути в сміття // відтворює відокремлене означення of small worth held, причому С. Караванський для побудови антитези знову уводить до перекладу смисловий розвиток: навіщо тримати при собі те, що належить віддати (held - слід кинути в сміття?

Красу і юність С. Караванський поєднує у розгорнутій концептуальній метафорі: «краса юнацьких днів» то є «скарб», який скупар «запер в собі». Тобто фізичне тіло й душа Білявого Юнака в інтерпретації С. Караванського метафорично позначають «герметичне вмістилище, в якому гине краса» як привабливість обличчя й духовні скарби як чесноти.

Прикметно, що С. Караванський вдається до вживання іменників на позначення ймовірного душевного стану марнотрата, які контекстуально сприймаються як парні синоніми, причому узгодження підмета й присудку відбувається на рівні третьої особи однини: А сором і відчай // Не пік твого сумління, не палив? //, що цілком вкладається в народно-пісенну традицію, до якої тяжіє перекладач. Сема «однина» тут передає категорію конкретизації, завдяки стилістичному прийому в художньому контексті «прочитується» адгерентна конотація напруження, інтенсивно-якісного значення, «сором і відчай» переживаються одночасно, як неподільна емоція.

С. Караванський застосовує прийом градації (пік, палив) в риторичному питанні для посилення імпресії українського перекладу. Афективність синтаксису забезпечує ритмічність та мелодійність перекладу 2 сонету і прямо пов'язана з семантичною структурою перекладеної поезії. Старість та юність протиставлено й на рівні афоризму, що замикає сонет: Тоді твоя, що вже холоне кров, //В твоїй дитині закипіла б знов. // Перекладач знову вдається до інверсії предикації, ніби замикаючи герменевтичне коло: від смерті до народження, цикл за циклом.

Окремо зауважмо роль рими у відтворенні образної системи сонета. С. Караванський застосовує чоловічу риму, що цілком відповідає оригіналові. Розглянемо, як рима допомагає у пересотворенні образів часу і юності у першому катрені. Застосовано точну риму (зим - старим), а також риму, побудовану на асонансі (життя - сміття). Причому спостерігаємо асоціативно-образну конотацію рими: в першому випадку вибудовується ланцюжок «велика кількість зим - сивина старість», а в другому випадку «життя (читай, носій життя - людина), що не віддавало, нічого не варте».

Рима в другому катрені побудована на алітерації та асонансі (запитай - відчай; днів - палив), причому перша рима сама по собі може сприйматися як питання та відповідь, а друга схожа на лаконічне повідомлення, яке метафорично-влучно резюмує усе життя особи, адже «палити» в українській лінгвокультурі асоціюється з неприпустимим вчинком: нація хліборобів, українці добре знають, що буває через необережне поводження з вогнем, і степові заграви були і залишаються явищем, добре відомим навіть городянам.

Третій катрен і заключний афоризм побудовано з використанням прямої рими (заслужив - жив; дитя - життя; кров знов), де асоціативно-образна конотація прозора щодо сенсу життя: ти його заслужив і життя було не намарне, коли в тебе з'явилось дитя; на контекстуальному рівні «дитя», «кров» та «життя» виступають синонімами на позначення циклічності людського існування.

Висновки та перспективи використання результатів дослідження

Створюючи тексти перекладу, С. Караванський послідовно впроваджує стратегію відмови від категорій імперської культури, її естетики, ілюзорних стандартів і нормативів, що тяжіли над використанням української мови колоніального періоду. Тлумач тонко нашаровує поетичні образи, причому головним засобом збереження образності оригіналу на синсемантичному рівні виступає рима, яка є засобом текстотворення на рівні автентично-народних форм і джерелом асоціативно-образної конотації.

Текстотворчість С. Караванського спрямована на відтворення первинної гармонії й джерела метафоричності тексту, в перекладацькому методі віддання змістової структури поетичного тексту відбувається як органічна єдність естетично оформлених словесних знаків, що є прикладом діалектико-органічної інтерпретації тексту.

текстотворчість караванський антиколоніальний дискурс

Література

Бгабга Г. Націєрозповідність / Гомі Бгабга // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / М. Зубрицька [ред.].

Львів : Літопис, 1996. - С. 559-562.

Зубрицька М. Homo legens : читання як соціокультурний феномен / Марія Зубрицька. - Львів : Літопис, 2004. - 352 с.

Іваницька М. Особистість перекладача в українсько-німецьких літературних взаєминах / Марія Іваницька. - Чернівці : Книги - ХХІ, 2015. - 604 с.

Коломієць Л. Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу / Л. В. Коломієць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2004. - 522 с.

Лановик М. Теорія відносності художнього перекладу : літературознавчі проекції / М. Лановик. - Тернопіль : Редакційно- видавничий відділ ТнПу 2006. - 470 с.

Науменко А. М. Блуканина сучасного перекладу : від глухого кута семіотики до глухого кута когнітивної лінгвістики / А. М. Науменко // Нова філологія. - № 3 (18), 2003. - С. 105-349.

Радчук В. Д. Наукову основу - практиці перекладання / В. Д. Радчук // Теорія та практика перекладу. - Вип. 9, 1983. - С. 68-73.

Ребрій О. Сучасні концепції творчості у перекладі / О. В. Ребрій. - Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2012. - 376 с.

Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. - М. : Наука, 1981. - 138 с.

Караванський С. Книга-журнал одного автора / Святослав Караванський. - Львів : БаК, 2010. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru