Ментальний аспект концепту "Війна" (на матеріалі творів Тараса Шевченка)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ментальний аспект концепту «Війна» (на матеріалі творів Тараса Шевченка)

Постановка проблеми в загальному вигляді

концепт війна шевченко

Концепт -- це культурно-ментально-мовна одиниця, «...жмут уявлень, понять, знань, асоціацій, хвилювань, які супроводжують слово» [3, с.38]. Головними дискусійними проблемами сучасної лінгвоконцептології (на думку

О.Селіванової) є: 1) розмежування концепту і поняття (їх або ототожнюють, або відносять до різних сфер науки, або включають до концепту поняття як ядро його змісту); 2) залежність концепту від мовної вербалізації (одні дослідники вважають їх повністю вербалізованими (Р.Джекендофф, О.Бабушкін), інші -- частково вербалізованими (О.Кубрякова, Ю.Апресян, Г.Гачев), мовоподібними чи картиноподібними (А.Пейвіо), зоровими образами, ментальними моделями та пропозиційними структурами (Ф.Джонсон-Лерд); або повністю автономними від мови (А.Вежбицька); висловлюється думка щодо наявності вербалізованих (стійких) і невербалізованих (нестійких) концептів, зважаючи на автономність процесів мислення й вербалізації (за О.Лурія); 3) кваліфікація концепту за способами його формування (різносубстратна структура свідомості, мисленнєве утворення, образна схема тощо); 4) зв'язок концепту та значення (повна їхня тотожність «під дахом» одного знака, відношення перетину значення й концепту або активація значення в концептуальній структурі залежно від контексту й ситуації); 5) наявність у концептів оцінно- емотивних, ціннісних і прагматичних компонентів; 6) відмінність концепту в індивідуальній свідомості або колективній (загальнонаціональній, груповій, регіональній); 7) обсяг концепту залежно від індивідуальної чи етнічно-колективної репрезентації, наукової чи наївної картини світу (за А.Вежбицькою, виокремлюється концепт-мінімум, максимум та енциклопедичний додаток); 8) типологія концепту; 9) структура концепту (польова модель (ядро / периферія, базовий шар / додаткові когнітивні ознаки), сіткова структура, метафорична модель, ментально- психонетичний комплекс тощо); 10) методики його опису й аналізу тощо [2, с.258].

Формулювання цілей статті... Мета статті спрямована на дослідження метафоричного образу війни в поезіях Тараса Шевченка. Основним методом нашої роботи є метод компонентного аналізу, інструментарій якого можна застосувати до словарних дефініцій слів війна, мир в словниках різних типів; б) прислів'їв, афоризмів, фразеологізмів та інших прецедентних текстів; в) контекстів зі словами війна, мир та дотичних до них (наприклад, боротьба, слава тощо) вибраних з поетичних творів Тараса Шевченка. Як додатковий засіб використано аналіз концептуальних метафор, співвідносних з поняттями війна, мир, за методикою професора А.П. Чудінова [4].

Виклад основного матеріалу

Аналізуючи за описаною методикою концепт ВІЙНА в творах Тараса Шевченка, ми знайшли в його змісті такі значення: `збройний (-а, -е) конфлікт, боротьба, протистояння'; `смертельно небезпечний (-а, -е)'; `який залучає (-а, е), велику масу людей'; а також такі значення, як `руйнування', `жорстокість', `страх', `боротьба', `горе, нещастя', `смерть' та ін.

Так як концепт -- одиниця культурно-ментально-мовна, то в його змістовій структурі ментально забарвлені компоненти досить суттєві. Саме це виділяємо в понятті народно-визвольна боротьба, яке сформувалось в українській мовній свідомості на основі соціального досвіду, духовної історичної спадщини, усього пережитого народом.

Війна в творах Тараса Шевченка -- це народно-визвольна боротьба. Історичні поезії Шевченка пройняті волелюбними мотивами й надихані сучасністю. Вони мали збудити національну й соціальну самосвідомість українців, протиставити їхній громадянській пасивності героїчну боротьбу предків за волю. Шевченків образ історичного минулого грунтувався на народних уявленнях про Запорозьку Січ і козацтво, як вони склалися в народній пам'яті, переказах, піснях і думах, і відповідав настанові поета звеличити героїчну боротьбу народу за волю. Напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої. Однією з причин війни стала невідповідність між набуттям козацтвом фактичного політичного лідерства в українському суспільстві та погіршенням його становища за «Ординацією 1638 p.», яку польський сейм ухвалив в січні 1639 р. Згідно з «Ординацією» реєстр зменшувався на 6 тис. і включав козаків, які не брали участь у повстаннях. При цьому ліквідувалося виборність козацької старшини, козацьке судочинство.

Замість гетьмана призначався польський комісар. На посади полковників та осавулів претендували представники польської або полонізованої шляхти. Селянам і міщанам заборонялося вступати до козаків. Козаки мали право оселятися тільки в прикордонних містах. За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина здрібнілої української шляхти.

Як одне із значень концепту війна, компонент `народно-визвольна' не тільки розширив його рамки, не тільки збільшив глибину змісту, але й звеличив цей концепт, наблизив його до сакральних понять.

В.І. Кононенко, досліджуючи концепти, вербалізовані в творах українських письменників, звертає увагу на символічність мови Тараса Шевченка, а саме: піднесене сприймання моря, Біблійну символіку, образи-символи сови, хати, води, слави та ін. «В орбіту Шевченкових символів, -- твердить В.І.Кононенко, -- входять найменування людей -- носіїв соціальних і професійних ролей у їхньому узагальнено-образному призначенні; кобзар -- уособлення ідеї слави («...тільки слава Сонцем засіяла. Не вмре кобзар, бо Навіки його привітала»), перебендя -- уособлення правдивого слова («Перебендя старий, сліпий. -- Хто ж його не знає?»), гайдамака -- уособлення ідеї волі («Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля.»), козак -- ідеї чоловічої звитяги, благородства душі, щирості.» [1, с.305].

У поезіях Тарас Шевченко створює певну модель війни:

1. Про справедливість народно-визвольної війни (панувати у значенні перемагати):

Було колись - в Україні

2. Про характер, важкість та наслідки війни (боротьби):

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами Текла-червоніла.

Текла, текла та й висохла,

Степи зеленіють;

Діди лежать, а над ними Могили синіють (85).

У Шевченка славні походи козаків асоціювались із прогулянками:

Ануте, хлоп'ята,

Героїчні козаки воювали з ворогами і засівали ними поле (тобто їх убивали):

Там родилась, гарцювала Козацькая воля;

Там шляхтою, татарами Засівала поле,

Поки не остило...(58).

Шевченко козацьке військо порівнює з морем, дуже тужить за минулими героїчними часами:

Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали Козацької слави убогих руїн (77).

Минулу славу козачу, боротьбу з турками та іншими ворогами України Шевченко пов'язує з іменами відомих героїв: Богдана Хмельницького, Наливайка, Остряниці та ін.

Згадайде праведних гетьманів:

Де їх могили? Де лежить Останок славного Богдана?

Де Остряницина стоїть Хоч би убогая могила?

Де Наливайкова? Нема!

Живого й мертвого спалили.

Де той Богун, де та зима? (84).

Звертається поет до Дніпра, який має напитися ворожої крові, створює таку метафору:

А сю ніч уп'єшся. Пекельнеє свято По всій Україні сю ніч зареве;

Потече багато, багато-багато Шляхетської крові. Козак оживе;

Оживуть гетьмани в золотім жупані;

Прокинеться доля; козак заспіва:

«Ні жида, ні ляха», а в степах Украйни -

0 боже мій милий - блисне булава (87).

Шевченко звертається до причин, які приводять до таких воєн:

А за віщо?

За що люди гинуть?

То ж батька, такі ж діти - Жити б та брататься-.

Ні, не вміли, не хотіли,

Треба роз'єднаться!

Треба крові брата, крові Бо заздро, що в брата Є в коморі і на дворі,

1 весело в хаті! (92).

Отже війна, навіть визвольна, асоціюється з могилами, кров'ю, горем:

Погуляли гайдамаки,

Добре погуяли:

Трохи не рік шляхетською Кров'ю наповали Україну та й замовкли - Ножі пощербили.

Нема Гонти; нема йму Хреста, ні могили (110).

Дослідивши диференційну семантику поезії , ми визначили, що основними денотативними подіями є народно-визвольна боротьба, яка символізує особливості реалізації концепту «війна» в якості художнього концепту в концептуальній семантиці тексту. Домінантним компонентом понятійної ознаки концепту є сема `збройна боротьба між державами чи соціальними класами'. `Народно-визвольна боротьба' є додатковою, або пасивною ознакою.

Позитивна оцінка представлена в точках зору учасників і прибічників повстання і має сенсорне значення (гедоністичне та емоційне): повстання розглядається і як пригода, і як подвиг, і як єдиний шлях до свободи і незалежності України:

На ґвалт України

Орли налетіли; вони рознесуть

Ляхам, жидам кару;

За кров іпожари

Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть (78).

Як зазначалось вище, концепт «війна» індивідуально-авторської картини світу Тараса Шевченка повністю узгоджується із загально-національною картиною світу. Однією з характерних ознак мовної картини світу українського народу є особливості фольклорних зразків мовлення, які впливають не тільки на використання письменниками народних поетизмів для підсилення експресивності вислову, а й на творення ними самими образів фольклорного типу за моделями прислів'їв, побажань і т. ін., які Шевченко вкладав в уста кобзарів:

Недолю співаю козацького краю:

Слухайте ж, щоб дітям потім розказати,

Щоб і діти знали, внукам розказали,

Як козаки шляхту тяжко покарали (85).

Характерною ознакою стилю Шевченка, зокрема, вираженого мовними засобами, є опис знарядь, за допомогою яких гайдамаки здобували волю, як святих, тим самим автор вводив їх до сакральної сфери:

...Де ходили гайдамаки з святими ножами...(110).

Отже, війна займає велике місце в поезіях Тараса Шевченка, який оспівує її як велике народне потрясіння, яке не проходить безслідно мимо жодної людини, розповіді про неї передаються з покоління в покоління:

Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу:

Я її онукам тепер розказав (110).

Результати проведеного дослідження свідчать про значущість аналізованого концепту для розуміння української лінгвокультури.

Список використаних джерел і літератури

1. Кононенко В. І. Мова у контексті культури : [моногр.] / В. І. Кононенко. -- К.--Івано-Франківськ : Плай, 2008. - 390 с.

2. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. Селіванова. -- Полтава К. : Довкілля, 2006. -- 716 с.

3. Степанов Ю. С. Константы: Словарь русской культуры (опыт исследования) / Ю. С. Степанов. -- М., 2001. -- С. 38--43.

4. Чудинов А. П. Метафорическая модель и методика ее описания / А. П. Чудинов // Языковая картина мира и ее метафорическое моделирование. -- Екатеринбург, 2002. -- С. 113--119.

Размещено на Allbest.ru