Мовна проблематика в друкованих засобах масової інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Інститут права та психології

Кафедра журналістики та засобів масової комунікації

Курсова робота

Мовна проблематика в друкованих засобах масової інформації

Львів, 2017



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДВОМОВНИХ ВИДАНЬ У БІЛІНГІВІСТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

1.1 Білінгвізм як мовне та соціальне явище

1.2 Історичні умови розвитку періодики в Україні

1.3 Особливості функціонування двомовної періодики

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МОВНОЇ СИТУАЦІЇ В ДРУКОВАНИХ ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

2.1 Мовна ситуація на сторінках друкованих ЗМІ

2.2 Двомовність періодики як одна із тенденцій розвитку суспільства

2.3 Суржик на сторінках української преси

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Роль ЗМІ в українському суспільстві постійно зростає - це пояснюється їх функціонування і як сфера функціонування суспільних відносин, і як політично-правове поняття.

Українська мова зіштовхнулась з явищем уподібнення, поштовхом до якого стало масове зросійщення українців, масове засвоєння російської мови, білінгвізм.

Двомовність - це є світова практика. Процеси бікультурності та білінгвізму нині актуальні не лише для України, а й для всього світу, зокрема й Європи. Деякі мови (англійська, французька, іспанська, німецька, російська) мають міцні позиції не лише у своїх державах, а й за кордоном, тобто є державними або мовами міжнаціонального спілкування. Як приклад можна навести таку державу як Швейцарія.

Розвиток двомовної періодики в Україні налічує майже два століття, але не відзначається певною послідовністю: історичні обставини в той чи інший період зумовлювали зростання зацікавлення до мови корінної нації чи, навпаки, перевагу офіційної мови держави, в межах якої були українські території (царська Росія, Радянський Союз). У зв'язку з цим для України, де поряд із власною вільно функціонує мова сусідньої держави, під гнітом якої вона перебувала впродовж багатьох несприятливих століть, постають нагальні питання міжмовної конкуренції, захисту мови корінного населення, збереження національної ідентичності.

В Україні є повноправно функціонують українська мова як державна і російська мова як мова офіційна, мова більшості населення України. Українська мова розвивається й посідає належне їй місце, що закріплено статтею 10 Конституції України: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України» [1].

Теоретичною основою для написання праці стали праці радянських та сучасних мовознавців, політичних та громадських діячів про мовну взаємодію у білінгвістичному суспільстві: І. Білодіда, В. Русанівського, Т. Панько, В. Шевчука, Г. Залізняк, С. Караванського, С. Смаль-Стоцького, В. Габора, О. Потебні, І. Дзюби, Б. Ажнюка, Т. Бурди, Н. Шовгун, Н. Шумарової. В історичному розрізі білінгвізм вивчали мовознавці О. Коляструк, Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька.

Метою роботи є дослідження друкованих ЗМІ на предмет двомовності та їх функціонування в інформаційному просторі України. Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:

· вивчити історичних підвалин появи двомовності у ДЗМІ;

· вивчити ринок друкованих видань в Україні;

· дослідити мовний фактор як засіб здійснення редакційної політики;

· розглянути якість подачі матеріалів та їх інформаційну наповненість.

Об'єктом дослідження є всеукраїнська двомовна періодика. Насамперед проаналізовано такі газети: «Дзеркало тижня», «Голос України», «День», «Високий замок» та ін. Територіальні межі, в яких проводилося дослідження, - Центральна та Східна Україна, де українська та російська мови активно конкурують між собою. Предметом дослідження стали історія, практика і тенденції розвитку білінгвістичної ситуації в Україні, що позначається на мові періодичних видань та дискусіях про державну мову.

При аналізі двомовних періодичних видань використовували бібліографічно-описовий, історико-порівняльний, проблемно-тематичний методи та метод контент-аналізу. Джерельною базою дослідження стали всеукраїнські двомовні видання. Це зокрема, «Дзеркало тижня», «День», «Високий замок», «Голос України», «Робітнича газета», а також наукові праці, присвячені розвитку двомовності в Україні та взаємовпливу двох мов у суспільстві.

У дослідженні розглянуто процес взаємодії двох мов протягом останнього часу на підставі аналізу публікацій всеукраїнських двомовних періодичних видань; простежено етапи розвитку й особливості функціонування двомовної періодики на території України.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в роботі була здійснена спроба проаналізувати та охарактеризувати проблему білінігвізму в українській періодиці, а також розкрити механізми утвердження української мови у зрусифікованих регіонах України за допомогою двомовності.

Практичне значення одержаних результатів. Розглянутий у дослідженні фактологічний матеріал і зроблені висновки можуть бути використані в наукових роботах та дослідженнях, які вивчають становлення, розвиток, функціонування національної преси, утвердження національної ідеї у періодиці.



РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДВОМОВНИХ ВИДАНЬ У БІЛІНГІВІСТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

1.1 Білінгвізм як мовне та соціальне явище

Білінгвізм (двомовність) - специфічний стан суспільного життя, при якому спостерігається і є визнаним факт функціонування й співіснування двох мов у межах однієї держави. Джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність самого суспільства, наприклад, існування в одній державі двох етносів, що користуються різними мовами. Через те, що в сучасному світі практично немає етнічно „чистих” держав, білінгвізм як явище отримав велике поширення.

Білінгвізм відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою, внаслідок юридично закріплених норм або законів, на рівні офіційних і з рівноправним статусом для кожної з цих мов. Серед типових прикладів країн з офіційним білінгвізмом: Канада, Бельгія, Фінляндія, Казахстан та інші.

Інтеграційні процеси сприяють перетворенню Європи в багатомовний простір, в якому всі національні мови мають рівні права. Адже з відкриттям кордонів між країнами Європи посилюється мобільність людей, установлюються та виходять на новий рівень підтримувані раніше контакти як усередині країни, так і із зарубіжними друзями та партнерами. Ці процеси значно посилюють мотивованість європейців до опанування іноземних мов.

Сьогодні двомовне навчання визнано багатьма вченими Європи однією з можливостей найбільш ефективного опанування іноземних мов і водночас є суттєвою складовою полі культурної освіти. Значний вплив на розвиток двомовної освіти в Європі здійснює політика Європейського Союзу - відмова від пріоритету якоїсь із мов та орієнтація на рівноправне використання мов-партнерів.

Як науковий феномен термін „білінгвізм” означає співіснування двох мов і в науковій літературі розглядається з двох позицій:

1) соціальне явище;

2) індивідуальна характеристика особистості.

Як соціальне явище білінгвізм - це специфічний стан суспільного життя, за якого спостерігається і визнається факт функціонування, співіснування двох мов у межах однієї держави.

На соціальному рівні в рамках двомовного навчання йдеться про взаємодію двох лінгвокультур, двох симбіозів мовного та культурного, які утворюють два різні лінгвокультурні коди. Мета такої взаємодії полягає у досягнення успішного між культурного спілкування, або здатності порозумітися за умови суттєвих відмінностей у сприйняття світу.

Розрізняють офіційний білінгвізм, термін, що відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою на рівні офіційних внаслідок юридично закріплених норм або законів.

Неофіційний білінгвізм відповідає ситуації, коли офіційно визнаною на законодавчому рівні є лише одна з двох мов, якою найчастіше послуговується населення цієї держави. Досить часто можна спостерігати явище, коли, будучи невизнаною на офіційному рівні як державна, друга мова широко використовується значною частиною населення.

Для України цінним є досвід європейських країн, де розвиток двомовної освіти пов'язаний не стільки з внутрішніми процесами, скільки із загальною тенденцією до інтеграції, прагненням до діалогу та між культурної комунікації. Розвиток теорії і практики двомовної освіти відкриває шлях до активного інноваційного пошуку в цьому напрямі.

У Канаді повною мірою реалізуються ідеї плюралізму та полікультурного виховання. Навчання з використанням двох офіційних мов - англійської та французької, гарантовано конституцією цієї країни.

Цікавим є досвід багатомовного Люксембургу, де в шкільній системі застосовують трилінгвальний дидактичний компонент, що передбачає поетапне введення у дошкільному та шкільному віці люксембурзької мови (розмовний варіант німецької), німецької мови з використанням її як засобу навчання і далі - французької мови, яка стає засобом вивчення інших предметів.

Цей варіант набув поширення в так званих європейських школах, де передбачено вивчення від 3 до 9 іноземних мов. У такому випаду радше говорити не про двомовну освіту, а про багатомовну. Адже чим більше мов знає кожен із потенційних учасників процесу міжкультурного спілкування, тим легше відбувається його інтеграція в інтернаціональне співтовариство.

У складі населення України спостерігається перевага двох етносів - українців (77,8%) та росіян (17,3%). Але в цілому в Україні зафіксовано представників більш як 130 етносів (згідно з переписом населення 2001 року).

Українську мову вважають рідною 67,5% населення, для 29,6% рідною є російська мова.

Чотири з двадцяти семи регіонів України переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина). Учні та студенти мають однаково глибоко опанувати мову своєї сім'ї та державну мову.

Вже давно ведуться дебати на вищому рівні щодо надання російської мови статусу другої державної. З огляду на європейський досвід ця проблема може бути вирішена, і вирішена безболісно.

Зважаючи на велику кількість варіантів, йдеться не про пряме перенесення зарубіжного досвіду, а про глибоке осмислення та використання найбільш продуктивних ідей в умовах української школи.

Актуальність цих ідей для України пов'язана з її прагнення до тісної взаємодії зі світовим співтовариством у вирішення глобальних проблем людства, здійсненні гуманітарних проектів та в інших галузях міжнародної співпраці. Ця взаємодія зумовила підвищений інтерес до вивчення мов, що відкриває можливість скористатися перевагами відкритого суспільства.



1.2 Історичні умови розвитку періодики в Україні

Сучасна мовна ситуація в Україні є насамперед результатом тривалої війни проти української мови, української ідентичності й української державності, яку Росія розпочала після 1654 р. Мовне питання тісно ув'язувалося з політичним, з тими «сепаратистськими» задумами, у яких звинувачували українців, підбурюваних (на переконання багатьох поколінь московських політиків, чиновників і аналітиків) поляками, австрійцями і німцями з ворожими намірами щодо Росії. Примітним етапом у розвитку антиукраїнської політики стала поява в 1876 р. Емського указу, що різко обмежував сферу вживання «малоросійської говірки», як називали українську мову в Імперії. У 1881 році царський уряд дещо модифікував Емський указ, зробив певне полегшення, дозволивши друкувати українські словники, тексти до нот, ставити українські театральні вистави. Останнє було особливо важливо, оскільки український театр, по суті, був єдиною публічною трибуною, з якої у той час можна було почути українське слово.

Утиски українського слова тривали і у ХХ столітті.

Маніфест 17 жовтня 1905 р. поклав початок тому періоду в суспільно-політичному житті Російської імперії, який навіть ліберали не без іронії називали "епохою оновленого ладу".

Становище преси на той час регламентувалося низкою додаткових правил, законами про тимчасові та надзвичайні охорони, жорстким і постійним втручанням поліції та адміністрації.

Нелегким був шлях української національної преси до свого читача. Постійні прискіпування, перестороги, надумані заборони, політичні на та адміністративні штрафи переслідували видавців та редакторів кожному кроці. Чимало україномовних видань гинули під тиском місцевої влади на перших номерах, навіть не встигнувши зарекомендувати себе перед читацькою аудиторією. Так сталося з катеринославськими газетами "Запоріжжє" і "Добра порада", одеським часописом "Вісті", київською "Боротьбою", петербурзькою газетою "Наша Дума", що продовжувала демократичні традиції журналу "Вільна Україна", та деякими іншими періодичними виданнями в Росії. Систематичних переслідувань зазнавала полтавська газета "Рідний край". Незважаючи на те, що 1906 р. був відносно сприятливим для зародження української преси, чимало видань не змогли втриматися через несприятливі політичні, адміністративні та цензурні умови. Наприкінці року залишилося на території Наддніпрянської України тільки три видання: "Рідний край" (Полтава), "Світова зірниця" (Могилів-Подільський), "Рада" (Київ).

Періодика кінця ХІХ - початку ХХ ст. значну увагу приділяла обговоренню питань розвитку української літературної мови, її функціонування в суспільстві, унормування, зв'язку з російською мовою та місцевими територіальними діалектами. У кінці 90-х років ХХ ст. знову порушується мовне питання, яке до цього вже неодноразово обговорювалося. Дискусію розпочала газета "Биржевые ведомости", в якій писалося про те, що українська мова є лише говором "общерусской речи", а її літературне виявлення вважається взагалі "чимось недоречним".

Отже, можна зробити висновок, що на початку ХХ ст. преса Східної України, яка знаходилась під владою Російської імперії, отримала певні поступки з боку держави. Це призвело до збільшення кількості періодичних видань не лише російською, але й українською мовою.

Проте, варто зазначити, що багато видань переслідувались цензурою, зазнавали репресій з боку влади. Багато журналів та газет переставали видаватися одразу після першого номера. Так сталося з катеринославськими газетами "Запоріжжє" і "Добра порада", одеським часописом "Вісті", київською "Боротьбою", петербурзькою газетою "Наша Дума", що продовжувала демократичні традиції журналу "Вільна Україна" та деякими іншими періодичними виданнями на території Наддніпрянщини.



1.3 Особливості функціонування двомовної періодики

Розвиток двомовної періодики в Україні налічує майже два століття. Під двомовністю видання розуміють, по-перше, паралельні різномовні версії одного й того самого видання, а по-друге -- газети й журнали, що містять на

своїх шпальтах матеріали одночасно двома мовами.

За типом двомовності видання можна умовно поділити на дві великі групи: ті, в яких за кожною з мов закріплено певну сферу функціювання, і ті, в яких обидві мови функціонують рівноправно, відображаючи реальну мовну ситуацію.

Кількісний та змістовий аналіз періодичних видань в Україні за останні роки засвідчує, що число двомовних українсько-російських видань постійно зростає. Найбільшими двомовними проектами стали все українські газети «Голос України», «Високий замок». Українською і російською виходять у світ аналітичний щотижневик «Дзеркало тижня» (рос. «Зеркало недели»), Український діловий тижневик «Контракти», щоденна всеукраїнська газета «День», «Газета по-українськи», онлайн-газета «Лівий берег -- LB.ua» тощо. Здебільшого двомовність засобу масової комунікації прямо пов'язана з білінгвізмом групи населення, якій він адресований. Мотивацією власників ЗМІ, який має два ідентичних різномовних варіанти, є задоволення мовних преференцій громадян щодо споживання інформації. Тобто видання прагне до розширення читацької чи глядацької аудиторії, ґрунтуючись на переконанні, що мова є вагомим фактором вибору джерела інформації.

Сьогодні більших обертів набуває тенденція до переходу друкованих ЗМІ в електронний формат. Контрольний підрахунок, проведений 29 січня 2007 р. серед перших 500 сайтів, які увійшли до рейтингу рубрики «Топ-25» порталу bigmir.net, засвідчив таке співвідношення українськомовних та російськомовних онлайнових ресурсів, що базуються в УА-неті: українськомовних сайтів -- 23 (4,6 %), російськомовних -- 407 (81,4 %), двомовних (російськомовна і українськомовна версії) -- 70 (14 %). Уа-нет є сегментом Ру-нету, в загальному масиві якого частка українськомовних сайтів мізерна.

З'ясувати, чи справді двомовні ЗМІ задовольняють запити білінгвального українського суспільства в інформаційній і розважальній продукції двома мовами, а чи потрапили в пастку поширених у суспільстві (треба сказати, часто пропагандистських) соціомовних стереотипів, допоміг аналіз даних анкетування студентів-журналістів вищих навчальних закладів України, присвяченого мовним преференціям інформантів у сфері сприйняття публічної інформації та оцінці якості мови засобів масової комунікації. За результатами нашого аналізу, найбільше (43,2 %) серед опитаних студентів вишів виявилося тих, хто схвалює дублювання видання другою мовою, і вдвічі менше (21,7 %) тих, хто не схвалює. Це питання загалом не хвилює третину (33,5 %) майбутніх фахівців у цій галузі.

Проведене дослідження засвідчило:

1. Третина опитаних майбутніх журналістів і редакторів у всіх містах України не зважають на проблему двомовності засобів масової комунікації.

2. Ставлення до дублювання джерел інформації двома мовами лояльніше, ніж до змішування української та російської в одному виданні, теле- чи радіопередачі. Лише 41 % з тих, хто відповів, що схвалює дублювання інформаційної продукції двома мовами, позитивно ставиться і до використання в ній двох мов одночасно.

3. Ідея випуску різномовних версій одного й того самого видання до вподоби респондентам зі Сходу, Півдня, Криму та Центру України -- тим, хто послуговується в повсякденні російською мовою. При цьому українськомовні в побуті та двомовні мовці з Києва, центральних і західних міст дублювання схвалюють меншою мірою, хоча різкого несприйняття ми не зауважуємо.

4. Використання одночасно двох мов у засобі масової комунікації не до душі більшій частині з небайдужих до цього питання. Лише в Криму і в східних містах воно знаходить підтримку, що пов'язано з переважанням тут російської мови в побуті.



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МОВНОЇ СИТУАЦІЇ В ДРУКОВАНИХ ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

2.1 Мовна ситуація на сторінках друкованих ЗМІ

За даними Держкомтелерадіо, в 2016 році за кількістю назв газет, що видавалися, україномовні газети склали 51%, російськомовні - 40%. В Україні поширеною є практика, коли в україномовних а назвою газетах чи журналах взагалі відсутні україномовні матеріали.

Якщо взяти разовий тираж газет за 100%, то з них на україномовні газети припадає 31%, а на російськомовні - 64%. Причому протягом 10 років вага україномовного накладу скорочувалась (з 47% в 1995), а російськомовного - зростала (з 47% в 1995) - дані Держкомтелерадіо.

Щодо річного накладу, то в україномовних газет він становить 34% супроти 63% у російськомовних. Протягом 10 років вага україномовного щорічного накладу скорочувалась (з 50 в 1995), а російськомовного - зростала (з 45% в 1995).

За даними Рахункової палати, оприлюдненими ще в 2010 році, на сто українців припадало 46 примірників газет рідною мовою, а на сто росіян, які проживають в Україні, - 386 примірників або у 8,4 разів більше.

В Україні виходить лише дві загальнонаціональні щоденні газети винятково українською мовою - «Україна молода» та «Газета по-українськи». Ще кілька щоденних газет виходить паралельно двома мовами.

Найбільш тиражні загальнонаціональні щоденні видання («Сегодня», «Факты», «Вечерние Вести», «Комсомольская правда») виходять винятково у російськомовному варіанті.

В той же час кілька україномовних газет, котрі виходять з періодичністю від разу до кількох разів на тиждень, входять до числа лідерів за накладами - зокрема, «Експрес», «Сільські вісті», "Високий замок".

Співвідношення річного накладу журналів (періодичних видань), за даними Книжкової палати України імені Івана Федорова, становить 70 на 19% на користь російськомовних видань: з 132457000 екземплярів 92 932 000 видано російською мовою, і лише 24 923 000 - українською.

Протягом 10 років вага україномовного річного накладу журналів скоротилась з 70% в 1995 до 19% в 2005, а російськомовного - навпаки, зросла з 18 в 1995 до 70% в 2005.

Щодо сегменту так званих глянцевих (жіночих, чоловічих журналів тощо), спеціалізованих журналів, то тут україномовний продукт практично відсутній.

Офіційна статистика не враховує контрабандних потоків, якими потрапляють в Україну з Росії російськомовні ЗМІ, не зареєстровані в Україні.

Російськомовна преса розповсюджується по всій території України. В деяких регіонах Півдня та Сходу україномовна преса майже відсутня в мережах розповсюдження. Єдиними україномовними газетами в цих регіонах є видання, засновані Радами та держадміністраціями.

2.2 Двомовність періодики як одна із тенденцій розвитку суспільства

У 1965 році громадський діяч, письменник і публіцист І. Дзюба у праці «Інтернаціоналізм чи русифікація» запропонував свій вихід із непевної мовної ситуації, що склалася в УРСР - обговорення мовного питання на всіх рівнях, починаючи від спеціалізованих конференцій до дискусій у пресі, на телебаченні та радіо. Він поставив риторичні запитання: «Перше й останнє - свобода обговорення, дискусії, суперечки. Чому так панічно боїться цього теперішня національна політика? Звідки такий переляк перед людським словом і така інквізиторська лють на нього? Чому так ганебно тікають офіційні представники з тих вечорів і дискусій, де зненацька зринає національне питання, чому забороняють, затикають рота - замість того, щоб прийти і роз'яснити справу, перемогти в чесній дискусії, переконати в одвертій розмові?» . Відтоді мовне питання лишилося нерозв'язаним. Наразі суспільство штучно поділене на російськомовних та українськомовних. А заклик письменника лишається актуальним, його взяли на озброєння провідні засоби масової інформації. білінгвізм періодика суржик друкований

Зауважимо, що особливу активність в обговоренні мовного питання широко виявляють двомовні газети: «Голос України», «День», «Дзеркало тижня», «Високий замок». Змістова палітра такої періодики відзначається розмаїттям. На шпальтах преси йдеться про культуру мовлення, мову української естради та інтелігенції, про співвідношення між українськомовною та російськомовною друкованою продукцією.

Двомовні видання «День», «Високий замок» та російськомовна газета «Киевский телеграф» залучають до дискусій про роль і місце української мови в Україні широку громадськість. Усі три газети вміщують на своїх шпальтах різні погляди. У перших двох виданнях матеріали на підтримку української мови займають більший обсяг.

«Дзеркало тижня», «Киевский телеграф», «Високий замок» залучають до обговорення мовного питання популярних письменників, телеведучих, «зірок» і пересічних українців, яким небайдужа доля мови. Кожне видання має свої професійні підходи у подачі матеріалів зазначеного змісту. Редакція газети «День», зокрема запровадила рубрику «Пошта «Дня»», «Киевский телеграф» - «Речь про речь», а «Високий замок» вдається до репортажного стилю, завдяки якому автори розповідають про сприйняття української мови в різних середовищах - у російськомовних регіонах, еміграційному оточенні, в колі науковців тощо.

«Високий замок» намагається здійснити свій внесок у процес популяризації та вивчення української мови. У матеріалах цього видання змальовуються конфліктні ситуації або казуси, які трапляються з білінгвами. Наприклад, в одній публікації переказується комічна, але досить типова ситуація: двоє українців зустрічаються в Польщі і починають спілкуватися російською, лише довідавшись, що обоє з України, переходять на рідну мову (2003. - 9 листоп.). Матеріали подібного змісту зустрічаються і в газеті «День». Скажімо, журналістка К. Гудзик розповідає, як повсюдно в Донецьку спілкувалася українською мовою.

Паралельно з двомовністю в українських ЗМІ активно обговорюються питання двомовності у сфері освіти й науки,книговидавничої справи,масової комунікації. Зокрема,на сторінках газети «День» батьки учнів київських шкіл обурюються відсутністю підручників для дітей українською мовою. Тижневик «Дзеркало тижня» віддає свої шпальти для обговорення мовних проблем регіональним кореспондентам, учителям, громадським активістам. Двомовність преси розглядається в контексті загальної освітньої, наукової, побутової двомовності. Газета проводить паралелі з радянським часом.

«Дзеркало тижня» детально і послідовно відстежує мовну ситуацію в українській періодиці і констатує, що вона постійно складається на користь російськомовної продукції. Зокрема, журналіст М. Таран зазначає: «Досить гостро в Україні стоїть проблема дешевої книги українською мовою», «факти - незаперечні. В книжкових виданнях України - випуск російськомовних книг складає чверть тематичних планів» . Разом із тим «Дзеркало тижня» не критикує і не вітає двомовність, розглядає це явище обережно, як наслідок історичного минулого. Загалом складається враження, що видання намагається відстояти позицію гармонійного співіснування двох мов.

2.3 Суржик на сторінках української преси

За статистикою, сьогодні в Україні лише 31,8% газет і 10,6% журналів видається українською мовою. Натомість російською -- 68,1% газет і 89,4% журналів. На одну українськомовну книгу припадає майже 9 російськомовних. Тенденція до зросійщення спостерігається також на телебаченні, в мережі Інтернет і радіопросторі.

Та значно більше занепокоєння викликає мова окремих періодичних видань, які входять в оту третину українськомовних. Сучасна мовна розкутість призвела до того, що шпальти українських газет просто рясніють русизмами, недолугими кальками і навіть власне російськомовними фразами.

Тому варто погодитися з дослідницею Н. Шумаровою, яка вважає, що сьогодні відбувається «процес демократизації, а може, точніше, лібералізації вибору мовних засобів при передачі будь - якої, навіть офіційної, інформації. На шпальти газет, у радіо й телевізійний ефір прийшло чимало виразів із розмовно - побутової мови, нічим не виправдана кількість запозичень, жаргонізмів, сленгізмів і навіть інвектив. Тенденція до вульгаризації мовлення, що виявляється в Україні, не вирізняється ні новизною, ні інтенсивністю з - поміж аналогічних процесів, що відбуваються на пострадянському просторі або в історичному плані -- в мові будь - якої країни, де мали місце революційні чи просто суспільно вагомі соціальні зрушення. Більше того, в епоху бурхливого розвитку масс - медіа та Інтернету ці процеси активізуються і в мовно - комунікативних сферах стабільних, із політичного та соціокультурного погляду країн, стаючи явищем усеохопним і всепоглинальним» .

Однак питання культури і чистоти мови українських засобів масової комунікації сьогодні набуває особливої гостроти, з огляду на активізацію у провладних колах питання привілейованого статусу російської мови.

У більшості випадків суржик в пресі не несе жодної експресивної функції і свідчить лише про низький культурно - освітній рівень персонажа публікації. Однак для того, аби передати мовні особливості певного регіону чи конкретної особи, часто достатньо вжити одне - два найбільш емоційно забарвлених слова. На позначення усього іншого мовного каліцтва персонажа доцільно скористатися одним із шаблонів: «говорить ламаною українською», «говорить суржиком», «переходить на російську» тощо.

Попри те, русизм у мові персонажа може бути виправданим тоді, коли він несе в собі певне іронічне, саркастичне чи інше емоційне навантаження.

Як зазначає О. Сербенська, «мішаниною двох мов -- української та російської -- говорить частина людності України, хоч загальновідомо, що користуватися сумішшю з двох мов -- це одне з найтривожніших явищ загальнопедагогічного характеру. Скалічена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітиву. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, позаяк паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову…». Таким чином сьогодні український народ зі сторінок газети виступає неграмотним, малоосвіченим, в якого замість мови суцільні мовні покручі. Відтак відбувається і зворотний взаємозв'язок -- культурний рівень населення безпосередньо залежить і від того, що це населення читає.

Культивування мовних покручів -- це вирощування цих мовних паразитів у штучних умовах шляхом зараження ними газетних шпальт, а відтак -- і свідомості людей.

Таке зросійщення українськомовної газети цілком справедливо можна назвати типовим проявом внутрішньої форми російської інформаційної експансії. До таких внутрішніх форм експансії зараховують «заснування і видання в Україні дуже великої кількості (порівняно з потребами росіян, які є громадянами України) російськомовних газет, журналів, книжок…, а також демонстративне ігнорування, зневажання української мови, культури, духовності багатьма представниками від найвищих до найнижчих владних структур української держави». До зовнішніх форм належать масове завезення з Росії досить дешевих російськомовних книг, газет, журналів, відео- та аудіокасет, заповнення українського ефіру російськими телерадіопрограмами та насичення вітчизняного побуту чужоземною масовою культурою. Отож, вживання суржику та російських фраз в українськомовній газеті призводить до звуження сфери вживання української мови. А це якраз і є проявом внутрішньої інформаційної експансії.

Наостанку можна стверджувати, що вживання суржику у мові газетних персонажів може бути виправдано лише за таких умов:

- у висловлюваннях народних обранців задля критики їхньої мовної недолугості;

- окремі слова у мові політиків і простих українців, якщо вони несуть сильне емоційне забарвлення, яке під час передачі іншими словами не матиме такої значної експресії.

В усіх інших випадках покручі у мові газетних персонажів не можуть вважатися доцільними, оскільки засмічують мову і сприяють русифікації українського народу.



ВИСНОВКИ

У ході роботи було досліджено мовну проблематику в друкованих засобах масової інформації України, а саме проблему «зросійщення», наявності суржику у статтях, русизмів, а також функціонування двомовної періодики.

У роботі досліджено історичні передумови виникнення білінгвістичної ситуації у ДЗМІ. Детальне вивчення ринку друкованих видань в Україні дозволило нам провести аналіз періодики на предмет якості подачі матеріалів та інформаційної наповненості.

Мова ЗМІ має важливий вплив на становлення норм літературної мови, водночас мова сучасних українських ЗМІ привертає до себе увагу багатьох лінгвістів своєю недосконалістю. Систематичне підвищення власної мовної культури - обов'язок кожного українця, адже мова - це “доля народу, і вона залежить від того, як ревно ми плекатимемо її”. (О.Гончар). На жаль багато працівників медіа відверто нехтують принципами культури мови, підлаштовуючись під рівень середньостатистичного реципієнта інформації.

Для вдосконалення культури мови працівникам медіа потрібно дотримуватись норм української мови, опрацьовувати навчальні посібники, довідники, де проаналізовано граматичні, лексичні, фразеологічні, стилістичні, орфографічні помилки, систематично користуватися словниками, перечитувати і перевіряти написане.

Дослідження показало, що проблема білінгвізму в Україні стоїть дуже гостро, адже за статистикою 74% мовлення в Україні - російськомовне . Це зумовлено різними факторами.

Було також проведене дослідження щодо ставлення майбутніх фахівців-журналістів до умов функціонування білінгвального суспільства та щодо задоволення його потреб шляхом написання матеріалів як українською, так і російською мовами. За його результатами, використання одночасно двох мов у засобі масової комунікації не до душі більшій частині з небайдужих до цього питання - тобто лише близько 40% усіх респондентів . Лише в Криму і в східних містах воно знаходить підтримку, що пов'язано з переважанням тут російської мови в побуті.

За статистикою, російська мова активно функціонує в медіапросторі. Проте тенденція поширення зройсіщеної преси поступово скорочується. Деякі газети, які раніше друкували статті двома мовами, максимально «очищують» свій контент від російської.

Гостро стоїть також і проблема культури мовлення - тобто застосування в матеріалах жаргонізмів, суржику, сленгізмів, і навіть інвектив.

На підставі аналізу мовних особливостей ДЗМІ, можемо зробити висновок, що найтиповішими помилками у мовленні журналістів є лексичні росіянізми. Зазначимо, що цей різновид помилок характерний для багатьох київських видань, оскільки дається взнаки вплив російськомовного середовища. Тлумачні, орфографічні словники, словники іншомовних слів, перекладні словники, а також праці О. Сербенської «Антисуржик», О. Пономарева «Культура слова: Мовностилістичні поради», М. Волощак «Неправильно-правильно» повинні бути не тільки у редакції, а й у кожного журналіста, щоб вчитися, перевіряти себе, самоудосконалюватися. Також можемо рекомендувати збільшити обсяг курсу «Культура мови журналіста» для студентів-журналістів, а для тих, хто вже у редакціях газет, запровадити щорічні курси підвищення кваліфікації.

Отже, проаналізувавши вищесказане ми вважаємо, що тема вимагає доопрацювання, оскільки основною причиною появи ненормативів є незнання норм сучасної української літературної мови та потужний вплив російської мови.



СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Ажнюк Б. Мовна єдність нації - К.1999.

2. Андрусів С. Страх перед мовою як психокомплекс сучасного українця// Сучасність. - 1995

3. Бондар О. І. Білінгвальна комунікативність як лінгво-екологічна проблема. - 2003.

4. Бурячок Г. «Просвіта». Історія та сучасність - К. 1998

5. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація/ І.Дзюба - Київ, 2005.

6. Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти - К. 1966.

7. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. - К.1984р.

8. Іванишин В. Мова і нація. - Дрогобич, 1994.

9. Їжакевич Г.П. Українсько-російські мовні зв'язки радянського часу - К. 1969.

10. Каращук Г. Амбівалентність і білінгвізм українсько-польського пограниччя (на прикладі Волині)// Державність української мови і мовний досвід світу. Матеріали міжнародної конференції. - К.2000

11. Кочерган М.П. Загальне мовознавство - К. Академія, 2010.

12. Крайнікова Т. Мовна культура українських ЗМІ.

13. Масенко Л. Мова і політика. - К-1999

14. Нікольська Н. Від розмаїття до взаєморозуміння. Іноземні мови в навчальних закладах // Педагогічна преса. - 2008.

15. Огієнко Іван. Історія української літературної мови. - К.2001

16. Потебня О.О. Мова. Національність. Денаціоналізація. Статті і фрагменти - Нью-Йорк, 1992.

17. Римаренко Ю.,Черенець В.Г. та ін. Енциклопедія етнодержавства. - К.2000.

18. Романчук О. Знаки української агресії // Урок української. -- 2004. -- № 11-12.

19. Романчук О. Чи потрібна Україні українізація?

20. Семчинський С.В. Загальне мовознавство - К. Вища школа, 1968.

21. Толочко П. Що заважає українській мові / П.Толочко - Київ, 1997.

22. Українська мова. Енциклопедія: - К. Вид-во «Українська енциклопедія», 2000.

23. Фудерер Т. Мовна ситуація. Двомовність.

24. Вайнрах У. Одноязычие и многоязычие: Новое в лингвистике. Языковые контакты. - М.:Прогресс, 1982.

25. Латышев Л. К. Перевод: проблемы теории, практики и методики преподавания. - М.:Просвещение, 1988

Размещено на Allbest.ru

...