Відмінювання, тобто "словозміна іменних частин мови, що охоплює зміну того самого слова за відмінками, числами і родами" [2: 73], пройшло довгий шлях свого становлення, бо ж "відмінок - одна з найтиповіших, найхарактерніших іменних граматичних категорій, до того ж категорій най - старовинніших" [6: 69]. Відмінюються всі українські іменники, прикметники, числівники, займенники та дієприкметники, іншомовні запозичення, кількість яких щороку збільшується, теж підпадають під цю парадигму. Однак у словниковому складі літературної мови наявна невелика частина запозичених іменників, що не змінюються ні за числами та родами, ні за відмінками. Їх первинне вживання показує непростий шлях пристосування до особливостей української мови або їх спротив, особливо це видно з рекомендацій мовознавців двадцятих років минулого століття, коли, здавалося, були розірвані всілякі перешкоди для розвитку національної мови. Звернемося до лексикографічних праць тих років І. Огієнка та Г Голоскевича.

Свій "Український стилістичний словник" з підзаголовком "Підручна книжка для вивчення української літературної мови" І. Огієнко видрукував у Львові в друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка 1924 р. (друге видання 1978 р. видало Товариство "Волинь" у Вінніпезі з деякими додатками, але без зміни словникової частини) [7]. Автор наголошував: "Взагалі, як чужі слова, так і чужі прізвища ми повинні українізувати" [7: 168], однак деякі з них, переважно французькі, і далі "протестували" проти словозмінювання, напр.: боа, Брюгге, буало, жюрі, кабаре, купе, негліже, парвеню, портьє, сопрано, факсимиле, а до інших лексем мовознавець додав такі ремарки: бюро "відмінюється рідко" [7: 41], Гете "не відмінюється; в Галичині з п. [ольської мови] відмінюється: Ґетого, Ґето - му, Ґетим" [7: 83], Данте "не відмінюється; вживається і форма Дант, тоді відмінюється: Данта, Дантові, Дантом. В Галичині відмінюється з п.: Дантого, Дантому, Дантим" [7: 100], індиго "не відмінюється; в Галичині відмінюється" [7: 173], кіно "ліпше б: кино; звичайно не відмінюється, але це слово поширилося вже так, що стало своїм, а тому часто вже й відмінюється: з кіна, перед кіном" [7: 185]; п'янино "звичайно не відмінюється; в Галичині відмінюється" [7: 330], пальто "в літ. мові частіше не змінюється; в Галичині змінюється: без пальта, в пальті; так само і в народній мові на Великій Україні змінюється" [7: 270] та ін. Отже, І. Огієн - ко враховував функціонування таких запозичень у двох тодішніх літературних мовах, але орієнтувався насамперед на народне мовлення.

Непохитнішу позицію у цьому питанні відстоював Г. Голоскевич у "Правописному словнику" [5], зазначаючи в ремарках незмінні іншомовні запозичення і вказуючи закінчення у змінних (при цьому будь-які хитання недопустимі). Наведемо тільки ті змінні іншомовні слова, що потім стали невідмінюваними, крім пальто: авто, - та, - тові, - том, в авті; авта, авт і автів [5: 2]; депо, депа, - пу, в депі; депа, деп [5: 94]; кіно, - на, - ну, - ном, в кіні; кіна, кін [5: 171]; пальто, - та, - ту, в - ті; пальта, пальт [5: 269]; трюмо, - ма, - му [5: 403]; лише частково відмінюване радіо "не відм.; тільки ор. радіом. Передати радіом" [5: 332].

І пізніше час від часу питання про змінність запозичень порушували громадськість та мовознавці, бо спостережено, що відмінювання таких слів залежить і від народного мовлення, і, як це не парадоксально, від демократичного ладу суспільства, коли "тоталітарні віжки хоч трішки попускали" (пор. період так званої "хрущовської відлиги", "перебудови" та перших років незалежності і т.д., тоді багатьох шокувала така вседозволеність нашої преси). Однак вирішальна роль була за народним мовленням: чи ці рекомендації прийняло населення і наскільки вони органічні, щоб стати нормативними. Літературна мова і говіркове мовлення - дві мовні системи, які розвиваються паралельно, лише частково впливаючи одна на одну, тому широковживані лексеми спершу мають пройти випробування народним мовленням, як, скажімо, пальто, що вже має такий статус, чи кіно та авто, змінність яких ще "не узаконена", але на часі.

незмінна західнополіська іменна лексема

І хоч лексичний склад сучасної української літературної мови досить відчутно відрізняється від словника говорів, проте це одна національна мова, відмінність між складовими частинами якої існує не тільки в кількості лексем, а й у їхньому функціонуванні, напр. незмінних іншомовних запозичень. Характеризуючи лексику літературної мови, зокрема іменників, мовознавці у підручниках та посібниках звертають увагу і на незмінні слова, подаючи рекомендації щодо встановлення їхнього роду. Наскільки нам відомо, така окрема характеристика незмінних слів відсутня навіть у найповніших описах діалектної лексики, тому мета нашого дослідження - виявити ці слова у мовленні жителів Західного Полісся.

Джерельною базою слугували: друге видання "Словника західнополіських говірок" (далі - СЗГ) та збірники текстів з розповідями діалектоносіїв кінця ХХ - поч. ХХІ ст.: "Голоси з Берестейщини" (ГБ), "Голоси з Волинського Полісся" (ГВП), "Голоси з Підляшшя" (ГП), а також зібрання малих форм фольклору "Сказав як два зв'язав: Народні вислови та загадки із Західного Полісся і західної частини Волині" (НВ).

Як і в літературній мові, так і в говірковій незмінні всі прислівники (тут не враховуємо творення ступенів порівняння), а також прийменники, частки, сполучники та вигуки, що представлені майже однаковою кількістю лексем у цих двох мовних системах, оскільки серед них рідкісні іншомовні запозичення. Усі ці лексеми не потребують визначення їхньої родової належності.

З рештою частин мови склалося інакше.

Іменник. Як відомо, іменники становлять найбільшу групу незмінних слів літературної та діалектної мови при безперечній кількісній перевазі перших. Оскільки в українській мові всі іменники, крім множинних, належать до одного з трьох родів, тому, як слушно зауважував І. Огієнко, "Справа надання роду перейнятому чужому слову єсть для кожної мови справою дуже складною й нелегкою, бо ці переймання відбуваються ріжного часу і при ріжних обставинах, відбуваються людьми ріжної освіти" [7: 489], а особлива трудність у визначенні роду незмінних іменників.

А те, що в літературній мові незмінних запозичених іменників більше, ніж у говірковій, спричинено, на нашу думку, такими факторами:

оскільки літературна мова щодо кількісного складу свого словника переважає будь-яку говірку чи говір, то і в процентному відношенні незмінних слів теж буде набагато більше, тим паче, що в ній ужито багато спеціальних наукових термінів;

деякі незмінні слова іншомовного походження в діалектному мовленні виявилися просто зайвими, напр.: амплуа, боа, імброльйо, какаду, Борнео, Пількомайо; обмежено вживані депо, поні, таксі, шимпанзе;

деякі одиничні говіркові лексеми змінюються тільки в окремих непрямих відмінках, в інших - незмінні: для депо і бюро зрідка вживана форма р. в. одн. - з депа, з бюра, іменнику Сільпо `мережа продуктових магазинів' властиві змінні закінчення тільки в р. та о. в. - сільпа, за сіль - пом; пор. рекомендації щодо радіо зі словника Г Голоскевича - "не відм.; тільки ор. радіом" [5: 332], а в говірках ця лексема має повну відмінкову парадигму (див. нижче);

частина запозичених слів повністю пристосувалася не лише до говіркової фонетики, а й граматики, як кіно чи пальто, пор.: радіо >ра - д 'іво (рад 'іва, рад 'іви, рад 'іво, рад 'івом, у рад 'ів'і || рад 'іви; мн. рад 'іва, рад 'ів, рад'івам, рад'іва, урад'івах), шосе >соша (соши, сош'г || соши, соту, сошойу, на сош'г || соши; мн. сош'і, сош, сошам, сош'і, на сошах) || чоса || шос || чос || ч'іс (чоса, чосу, чос, чосом, на чос'і); пор. вживання у зв'язному мовленні: по фадїви казали дошч; от йак дес /ко^лис'то со^ш'і ж ни бу^ло (ГВП: 338); до асфал 'та ^|виїду /до соФ'е йак в нас називали/не асфал т а сош (ГБ: 346); а Футика буїла ^|сама Плавна дорога на ^|сосу / за ^буг^х (ГБ: 258); і здиїме паршого ^|ліпшого камиФц'а / Фш'ко тої шо Аобре л'еЖит' // на суф'і (ГВП: 220);

здебільшого у побутовому мовленні не вживані українські жіночі прізвища на о та приголосний, які в літературній мові належать до незмінних; на Західному Поліссі для називання дочок чи дружин використовують похідні від прізвищ чи імен чоловіка та батька (офіційні форми, зазвичай, відсутні), пор.: чоловіче прізвище Бобик - дружина Бобичиха, дочка Бобичишка або Бобикова, Джус - Джусиха, Джусишка, Ройко - Ройчиха, Ройчишка, Ройкова і т. ін.

Звичайно, у цих двох системах є і спільні невідмінювані лексеми: ательє, фойє, ґето, пані, поні, таксі та деякі інші, однак у словниковому складі західнополіського діалекту наявні невідмінювані іменники, відсутні в літературній мові, більшість із яких не запозичені:

усічені лексеми: бра `брате', ма `мамо', пра? `правда? '; `справді? ', дорож `дорожнеча' (дорож всо - ни купи<sup>е</sup>ш), шом `шомпол'; пор. спа `спасибі'; з усіх трьох видів усічення - аферези, синкопи та апокопи - незмінними виявилися слова, що постали в результаті усічення кінця (апокопа);

незмінні назви свят такого зразка: Дмитра, Миколи, Михаїла, Петра || Петра, Йевдохи, Гандрёйа, Семёна || Семена та ін.; це наслідок усічення багатокомпонентних словосполучень: День Святого Великомученика Димитрія > Дмитра, Собор Святого Архистратига Михаїла > Михаїла (Михаїла попадайе в понеділок), Собор Славних і Всехвальних Первоверховних Апостолів Петра і Павла > Петра || Пётра (ни завше в сёреду Пётра) та ін.; пор.: предтол'ниїФраз'н'ік в нас/в нас воз'н'їс'ен'ійе і/ Семена та^киїФраз' - н'ік / с'імйона с^товпн'іка / то нас то^ш Фраз'н'ік (ГБ: 304); І'вана Гла^и - погаФ'еї ^|синкуво^ли (НВ: 17); про антропоніми такого творення І. Франко зауважував, що в них "перший відмінок є другим відмінком одиничного числа" [10: 16], тобто форма родового відмінка виконує роль називного, через що Ю. Редько назвав його "скам'янілим родовим відмінком" [8: 15];

не відмінюються деякі іменники для позначення переважно етнографічних назв чи побутових реалій, що виникли внаслідок "скам'яніння" форм непрямих відмінків (і не тільки родового): до скоку `весільні пісні, які виконували, пританцьовуючи', до сорома `весільні пісні сороміцького змісту', за гайом `назва давнього танцю', на пироги `повесіль - щина', на черевички `дарування грошей на хрестинах', пор. назви ігор: попа, панаса, в'івса (в'івса така гра була), шит'к'і `забавляння малої дитини, підкидаючи її вгору' (синочок шит'к'іхоче?) (СЗГ: 621); пор. ще: на женц'і пути `найнятися жати жито', у свічках `період від Різдва до Водохреща', нахата `горище будинку', евфемізми на сороц: и і нарубас<sup>ш</sup>ци `менструація', и ни-ни-ни? `уживають як питальне прохання зменшити ціну на якийсь товар під час торгування' (двацит' гривен' и ни-ни-ни?) та ін.;

у берестейських та підляських говірках незмінні іменники рік і год у сполученні з кількісними числівниками: ¹к'іл'ка ж буЛо мн'і тих р'ік? (ГБ: 224); до с'імдиЛ'ат їденрик дожиЛа (СЗГ: 202); биЛо мн'Л тогди шесЛанцит' Може с'імЛанцит'руок (ГП: 348); уМре ваЛил Лаже/сем год буЛ-о / і так і помер (ГВП: 308); пор. сполучення з іменником літа (`роки'): йак вродивс'а /то воЛи три літ йак Лийіхал'і // по мн'і йак йа вродивс'а (ГП: 42); то ¹тойе дерво майе вже коло Лто Одесит'лУт (ГП: 114); то йа Ломн'у / бо йа майу Л'емдис'ат два л'Лт (ГП: 114); пор. ще: а то з сімйатич т^рицит' к'іЛ'ометер (ГП: 142); Лонад дЛацит' к'іло^метер т}реба буЛо до Лтаційі Ліхати (ГП: 474); мороЛа Лаже биЛ'і на т^рицит' Лрадуси /так /так /на т^рицит' Лрадуси (ГП: 242); пор. ще: а с'іно^коси то там даЛеко /там три пувгеМтара буЛо (ГБ: 372);

слова з дитячого лексикону, вживані в значенні іменника: гам `їжа' (на, дитинко, тоби гам), пйл'і `сало' (вріжу пил'і д'іт'ам), куп-куп `купання', чик-чик `різання' і т.д., поз'іхун'і (наш синочокробит' поз'іхун'і - хоче спатки); поз'іхус'і `т. с. ' (СЗГ: 417); пор. срул'о `насмішкувата назва дитини' (СЗГ: 523) зі "скам'янілим" кличним відмінком (тоїсрул'о знов пре до тибе), а також вираз іди наз'у `спустися з рук на землю; додолу';

оказіоналізми та застарілі слова: перевер, аби не вмер; дівка повин: а бути німка; наварила йаглй ди ї спати голодни л'агли; туди^е вен', с'уди^е вен' - так і пруїде вес' ден'; п'іс Л 'а Л: і л ітов'і тил 'іЛ і `закінчується літо'; прибЛри пен', то Луде вподоЛен' (приклади із (НВ);

у всіх трьох західнополіських групах - волинсько-поліській, берестейській та підляській - уживаний незмінний дериват давнього творення л 'уд 'а та його фонетичний варіант л 'уд 'е: [А про погану людину кажуть лю - дя?] ну да/о'то та^ке л'уд'а йаке/от Лите Лравил'но гоЛорите (ГБ: 312); і: /` ^Ігид^тко і с'Л 'акот ' / вс'орвдо пус'кали до ¹хати [на вечорниці] таЛ'і добр і л'у'д 'а (ГБ: 438); от йаЛайа в^р'еднайа л'уд'е/оЛо/ Лажут' / ¹кажут' / так/ пишЛа л 'уди^ена / а так ¹тико от в^р'еднайа л 'уд'е // да / да (ГВП: 82).

Як зазначають дослідники, незмінні "слова виражають усі граматичні значення, що й інші повнозначні слова, проте тільки з допомогою синтаксичних зв'язків з іншими словами" [4: 149], що й видно на прикладі цього слова, пор.: йак од 'он / то л 'уд 'а, йак дужо / то л 'уди^е говор' ат ' (СЗГ: 293) - однина; так'і добр'іл'уд'а (СЗГ: 293) - множина; ото таке л'уд'а йакес' (СЗГ: 293) - с. р.; так пишка л'у^Іди^ена/а так ¹тико от в^Ір'ед - найа л'у^д'е (ГВП: 82) - ж. р.; пор. хитання у роді: то так'іїл'уд'а. ну. такойел'уд'е (СЗГ: 293), - усе це свідчить, що л'уд'а || л'уд'е давнього творення, але виходить з активного вжитку, як і подібні деривати куря, гуся, козя, котя, однак людя не становить з ними один словотвірний тип, оскільки в ньому відсутнє значення недорослості (пор.: вовча, вороня, паця).

Цей дериват на Підляшші фіксував ще І. Бессараба на початку ХХ ст., докладно тлумачачи його значення (зберігаємо правопис): "Но на такого чоловіка - обибоку жидуовського пальцями показывають и насмиха - ютьця зъ ёго, що за килька рубли або за кварту горілки продався жидамъ, но такое людя нэ мае встыду ни сумленя: ему абы горло заліати горіалкою, буольшъ ему ничего на трэба на сьвіати." [1: 70]. А в берестейських говірках ця лексема має позитивне значення: но ^Іето чолов'ік кч'ін'харошиї/ то кажут' кокис' стариш к'уде какали / ох йа^Ікойе ^Ікаже ^Ідобре л'у^Ід'а (ГБ: 366); і ^Ігид^тко і с'к'акот' вс'орв^Іно пускали до Хати так'і^Ідобр'і л'у^Ід'а (ГБ: 438). Паралелей до цієї лексеми, за нашими даними, в інших діалектах не виявлено.

Прикметник. У дослідженнях літературної лексики здебільшого відсутні приклади незмінних прикметників, лише іноді називають запозичені бордо і хакі [3: 374] та ще короткі форми прикметників, які "у сполученнях з усіма непрямими відмінками іменників <. > залишаються незмінними" [2: 74]. У побутовому мовленні такі короткі прикметники трапляються рідко, значно частіше у малих формах фольклору - прислів'ях, приказках та загадках: буки Зетак'і к'уде / шо ^Інат: о м^Інига кол'а в йіх бук^-о / да йім с'^ш'кит не вид'он був (ГБ: 226); пушка вак'ачка в: ишНев са¹доч'ок (з пісні) (ГВП: 138); брат со^Іб'ірад / а систра со^Іб'і ниска (НВ: 30); хто скуп / тої соби ни глуп (НП: 45); повин пен' голокен' (відгадка: галушки) (НВ: 157); кус'т'ан диривйан черес Зору с^Івини гнав (відгадка: гребінець) (НВ: 160).

Порівняйте назву релігійного свята Чесного прикметникового походження з наступною субстантивацією, що виникла внаслідок усічення компонентів словосполучення Свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього (27 вересня) > Чесного: на Чесного гадин': а вила - зит ' на дирева [СЗГ: 606].

У північнопідляських говірках широко знаний незмінний прикметник баїк'і з такими значеннями `хороший; пристойний; такий, що можливий; посередній', пор. приклади зі "Словника західнополіських говірок": Баїк'і тайа д'івчина. [А не кажуть байка?]. Ни, дивчина баїк'і; Ше баїк'і здоровйа; С' ітого року картохл'і баїк'і (СЗГ: 9). Засвідчено і похідний прикметник баїковати `посередній': жиц' е било баїковате (СЗГ: 9). В інших говіркових групах Західного Полісся цей прикметник невідомий.

Числівник.І. Вихованець указує на два незмінні числівники - мало і чимало [3: 374], зауважуючи, що всі кількісні відмінюються, а в двісті - дев'ятсот другий складник відмінюється як іменник [2: 74]. Але так було не завжди.І. Огієнко в першій половині двадцятих років минулого століття зазначав: двісті "в Галичині деїста; звичайно не відмінюється, або р. в. двохсот" [7: 101], п'ятьсот або пятсот "звичайно не відмінюється, або р. в. п'ятисот" [7: 331], шістьсот або шістсот "частіше не відмінюється" [7: 465], дев'ятсот "або дев'ятьсот, звичайно не відмінюється, або має один р. в. - дев'ятисот" [7: 103], і лише про триста зазначено: "р. трохсот, д. тромстам, ор. тромастами; або частіше не змінюється: не було триста душ, дав триста учням, поїхав з триста учнями" [7: 411].

У говірковому мовленні теж усі складні числівники п'ятдесят - вісімдесят та двісті - дев'ятсот, а також сорок, дев'яносто і сто незмінні, пор.: лед' до п'ідиЧ'ат дот'аЧнув; без дЧ'іс'т'і^|тишча; із сторубЛ'ами по Бессараба И.В. Матеріальї для этнографш Сдлецкой губерніи. - Санктпетербургъ, 1903. - 324 с. йі - хаву луцк; жиЧу на шиЧ: от с ¹пенсийі та ін. Зауважимо і те, що відмінювання числівників в усному мовленні навіть для тих, хто добре володіє літературною мовою, становить значні труднощі, при цьому або їх змінюють за російським зразком, або вживають лише форму називного відмінка.

Займенник. Здебільшого кажуть про невідмінювані присвійні займенники його, її, їх [3: 374], хоч у діалектному мовленні трапляються й інші, насамперед короткі форми прикметникових займенників всякий, кожний, жодний, пор.: на Кол'ір і смак товариш ни вс'ак; Кожен краї¹майе св'іїобиЧаї (НВ: 42); в четЧервже в молоЧого переЖовини, ден' че^итЧер, ни Жад'ен, но че^итЧер (СЗГ: 151).

Незмінними виступають питально-відносні ск'їки || ск'їко || к'їко `скільки' та вказівні стик'і || стико `стільки'.

Не відмінюються й усічені займенники, що постали внаслідок апокопи, пор.: чо ви бойїтес'а миЛе?; чо ти Чикайеш тут коло Чене? (СЗГ: 610); вз'ав Чилка і прокоЛов йі Чогу (ГВП: 106); Чобру Ч'івку з сво сиЛа ни ви - пус'т'ат' (НВ: 31); в Л'іси гуде / а ду^Ідом ниЧо ни їде (НВ: 40).

Незмінні дві лексеми, запозичені з польської мови, - н'іц `нічого' і л'ада `будь-хто, будь-який': ни бйе, ни лайе і н'іц не дайе (НВ: 52); а тепер н'іц нЧмайе - ни короЧайа. (СЗГ: 348); а теЧер ^родиц'а - и не^иЧа нец (СЗГ: 348); до Йурйа шоббуЛо Ч'іна в л'ада Чурн'а (НВ: 16). Декілька слів про це останнє слово, яке І. Огієнко подав у формі леда з таким коментарем: "незмінне, часте в Галичині з п. leda, lada. <. > Цей п. на Великій Україні не вживається, тут: кожний, будь-який" [7: 211]. Зазначимо, що Леся Українка не цуралася цього слова, очевидно, давніше воно було більш уживане на нашій території, пор.:

З нагірного шпиля людині видко простори вільні, та вона сама прикована до площинки малої, бо леда крок - і зірветься в безодню

[9 VI: 104].

Сього, либонь, ти теж навчилася в свого пророка, що жінка має право вимагати розлучного листа за леда-слово?

[9V: 179]

(написання леда-слово подаємо за виданням).

Якщо леда II л 'ада майже повністю вийшло з народного вжитку, то н'іц ще активно функціонує в багатьох говірках, очевидно, в результаті мовленнєвої ощадності (ніц односкладове, а в його відповіднику нічого три склади).

Дієслово. Про незмінні дієслова в мовознавчих дослідженнях літературної мови не йдеться, але в говірках є одне усічення, яке не змінюється ні за особами та числами, ні за часами - це дієслово хо `хочу, хочеш, хоче, хочемо, хочете, хочуть' і заперечення не хо (я || ти || він || ми || ви || вони не хо), крім нього зрідка трапляється д'а `дякую'. Порівняйте вживання в під - ляських говірках ще дієслова пуда: Ти, дівчино, Пуда за мене? - Йак ^бу - диш борати, то Пуда (с. Полічна ґм. Кліщель Підляського воєводства).

Як свідчить проаналізований матеріал, незмінними в літературній мові виступають лише іншомовні запозичення та жіночі прізвища на приголосний та - о, тимчасом як у західнополіських говірках переважають давні лексеми власного творення, що зазнали усічення (апокопи) та "скам'яніння" переважно родового відмінка. Безперечно, західнополіські говірки не становлять винятку щодо наявності незмінних слів іменних частин мови, тому для їхнього виявлення потрібно більше фіксацій народного мовлення з усіх п'ятнадцяти українських діалектів.

Умовні скорочення

ГБ - Аркушин Г. Голоси з Берестейщини (Тексти). - Луцьк, 2012. - 536 с. + електрон. опт. двосторон. диск (DVD).

ГВП - Аркушин Г. Голоси з Волинського Полісся (Тексти). - Луцьк, 2010. - 542 с. + 2 електрон. опт. диски (DVD).

ГП - Аркушин Г. Голоси з Підляшшя (Тексти). - Луцьк, 2007. - 536 с. + електрон. опт. диск (DVD).

НВ - Аркушин Г. Сказав як два зв'язав: Народні вислови та загадки із Західного Полісся і західної частини Волині. - Люблін; Луцьк, 2003. - 177 с.

СЗГ - Аркушин Г. Словник західнополіських говірок. - Вид.2-ге переробл., випр. і доп. - Луцьк, 2016. - XXIV + 648 с.1 Вихованець І.Р. Відмінювання // Українська мова: Енциклопедія. - К., 2000. - С. 73-74. Вихованець І.Р. Незмінні слова // Українська мова: Енциклопедія. - К., 2000. - С. 374-375. Ганич І.Д., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища школа, 1985. - 360 с. Голоскевич Г. Правописний словник. - Вид. дванадцяте. - Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто; Львів, 1994. - 461 с. Історія української мови: Морфологія. - К.: Наук. думка, 1978. - 540 с. Огієнко І. Український стилістичний словник. - Вид. друге. - Вінніпег, 1978. - 496 с. Редько Ю. Сучасні українські прізвища. - К.: Наук. думка, 1966. - 216 с. Українка Леся. Зібрання творів: У 12-и томах. - К.: Наук. думка, 1975-1979. Франко І. Назвознавчі праці. - Вінніпеґ, 1957. - 80 с.

Hryhoryi Arkushyn

Lesya Ukrainka Eastern European National University, Lutsk UNCHANGEABLE WESTERN POLESIAN LEXEMES