Проблеми лексикографічного опису та перекладу номінацій "Народної мови"

Мова як суспільне явище невіддільна від життя народу. У ній засвідчуються історичні факти, етапи суспільного розвитку певної нації, реалізуються системні і несистемні вияви культури, особливості розвитку певного національного менталітету і т.п. Мову можна впевнено вважати дзеркалом, у якому відбиваються усі процеси життєдіяльності людини.

Коли ми говоримо про контакти різних етнічних груп, чи то на певній території чи то у різних просторових площинах, ми не можемо заперечувати факту впливу одного культурного середовища на інше, виявом чого у першу чергу стає мова. Такі процеси відбувалися постійно в процесі становлення певної нації. Відповідно кожна національна мова вплітає у себе іншомовні субстрати, а національні культурні константи змінюються під впливом сторонніх реалій. Найпомітніші такі процеси у літературному, нормативному слововживанні. Коли ж ми звертаємось до, так званої «народної мови», тобто регіоналізмів, діалектизмів, просторіччя і т.п., поповнення та зміна словникового складу яких є менш помітними завдяки культурно-ареальній замкнутості та маргінальності останніх, виникає потреба у детальному мовно-історичному аналізі номінацій та зверненні до глибинних етнокультурних страту мів, аналізі етнос відомості, що й зумовлює актуальність нашого дослідження.

Метою розвідки є намагання проаналізувати лексикографічну базу етнолінгвістичних досліджень в Україні та закордоном, означити необхідність створення порівняльного етнолінгвістичного словника. Завдання статті - спроба продемонструвати складнощі перекладу номінацій «народної мови», які є переважно лакунарними.

Процеси становлення літературної мови зафіксовано у нормативних словниках, народні ж лексеми переважно представляються у діалектних, регіональних словниках. Такі джерела є відносно малочисленними та охоплюють лінгвістичні розвідки на порівняно невеликих територіях у певний історичний період.

Етнолінгвістика, як наука, є розділом мовознавства чи - ширше - напрямом у мовознавстві який орієнтує дослідження на розгляд співвідношення та зв'язку мови та духовної культури, мови та національного менталітету, мови та народної творчості, їх взаємозалежності та різних типів їх кореспонденції [7].

Етнолінгвістичні словники, у такому випадку, фіксують концептуальні мовно-культурні співвідношення у рамках певної мовної сім'ї. Найбільш представницькими зразками словників такого типу у слов'янському мовознавстві вважаються лексикографічні розвідки російської та польської етнолінгвістичних шкіл під загальною редакцією С. М. та М. І. Толстих та Є. Бартмінського. Багатотомне видання «Славянские древности» видане авторським колективом відділу етнолінгвістики та фольклору Інституту слов'янознавства РАН налічує 5 томів присвячене систематизації розвідок у царинах фольклору, міфології етнографії народного мистецтва, традицій у межах слов'янських мов. У словнику представлено об'ємний матеріал, який безсумнівно сприяє декодуванню прихованих культурномаркованих смислів. Спеціальні статті присвячені народним уявленням про організацію світу, природу, святих покровителів, чаклунів, нечисту силу, різних духів, народному календарі, обрядам, звичаям, святам і сімейному укладу слов'ян [6].

Завданням словника, який видається у рамках Люблінської етнолінгвістичної школи Єжи Бартмінського є глибинна реконструкція національних польських культурних смислів, символічної мови культури. У структурі словника планується видання 7 томів. В даний час йде робота над наступними томами словника: І. «Космос» II. «Рослини», III. «Тварини», IV. «Людина», V. «Суспільство», VI. «Релігія, демонологія», VII. «Час, простір, заходи, колір». Наразі побачили світ перші 2 томи [11].

Лексикографічна база етнолінгвістики в Україні представлена досить обмежено. Укладено ряд профільних словників традиційної народної культури українців (О. Пошивайло), словник народного одягу (автор К. Матейко), словник деревообробки (Є. Шевченко), словник тканини і ткацтва (Є. Шевченко), словник народного поліського календаря (С. Толстая), етнолінгвістичний словник Гуцульська міфологія (Н. Хобзей). Як слушно зазначає П. Гриценко: «За своїми засадами, прийомами опрацювання матеріалу, ці словники різняться між собою, хоча не можна не помітити спільної для них риси - реалізації в цих словниках прагнення їх авторів до повноти фіксації матеріалу, до збереження важливої для історії української і слов'янської культури вихідної мовної та етнографічної інформації» [2].

До словників, які містять часткову етнолінгвістичну інформацію можна віднести Словник Американської регіональної англійської Dictionary of American Regional English (DARE). Праця є багатотомним довідником, який, документує слова, фрази та варіанти вимови Сполучених Штатів, що розрізняються за територіальним принципом, характеризує діалектні відмінності регіонів США [9].

У словнику міститься інформація, яка переважно ґрунтується на інтерв'ю, проведених у всіх 50 штатах в період з 1965 року по 1970 рік, а також на великій колекції письмових матеріалів (щоденників, листів, романів, історій, біографій, газет, урядових документів і т.д.), які охоплюють історію США починаючи від колоніального періоду по теперішній час. Словникові статті включають регіональні варіанти вимови, варіантні форми, фрагментарно етимологію, а також регіональний та соціальний розподіл слів і фраз. Етнолінгвістична та лінгвокультурологічна інформація представлена спорадично.

До фундаментальних етнолінгвістичних праць можна віднести Словник англійських діалектів English Dialect Dictionary. Словник, укладений Джозефом Райтом, вважається найавторитетнішим з діалектних словників кінця ХІХ-го століття, та є видатним доробком історичного мовознавства. Опублікована в шести томах, у період з 1898 по 1905 роки, ця праця містить 5000 сторінок та декларується не тільки кращим словником діалектів ХІХ -го століття, але й суттєвим внеском у сферу історичної географії діалектів, дослідження ідіом та розмовних особливостей пізнього новоанглійського періоду (Late Modern English) [12].

Особливостями словника є: історичний діапазон, що охоплює 200 років, починаючи з 1700, тобто початок того, що ми тепер називаємо Late Modem English; точний та науковий метод лінгвістичного опису, від фонетики до цитування ілюстративного матеріалу; словник укладено у відповідності до політики англійського діалектного товариства English Dialect Society, з докладною культурною та історичною довідкою, яка містить інформацію про забобони, релігійні практики, звичаї та традиції у контексті смерті, чаклунства, суспільно-побутових реалій та ін.

До словникової статті включено 5 основних та 3 додаткових компоненти: реєстрове слово, позначка частини мови, наприклад v. - дієслово, використання поміток, наприклад - obs. (obsolete) застаріле, вказівку на регіон діалекту, фонетичну транскрипцію, значення номінацій, цитати з їх джерелами, коментарі або перехресні посилання.

З огляду на концептуальні проблеми, що виникають у процесі діалогу культур, виникає потреба в укладанні порівняльного етнолінгвістичного словника. На сьогодні не існує порівняльних етнолінгвістичних словників, у яких словникова стаття вміщуватиме не лише слов'янський, а й германський матеріал. Такий словник дасть змогу розкрити та реалізувати прихований потенціал семантичного наповнення ключових культурних концептів та реалій у міжмовному контексті, реконструювати глибинні приховані смисли у синхронному та діахронічному виявах. Такі паралелі дозволять концептуалізувати народну картину індоєвропейського світу, виокремити спільні та відмінні риси, прослідкувати еволюцію образів притаманних тій чи іншій лінгвокультурі. У структурі статей етнолінгвістичних словників пострадянського світу та Європи превалює етнографічний та фольклорний матеріал. Тому постає необхідність створення ресурсу, який спиратиметеся саме на мовний сегмент, а етнографічна та фольклорна база виступлять як вторинні, залучатимуться для реконструкції образів, аналізу мотиваційних та словотворчих моделей номінативних одиниць.

Пропонований словник укладається за ідеографічним принципом. Працюючи над словником ми у першу чергу відштовхуємось від слова у його етнолінгвістичному вимірі.

Зафіксований матеріал поділено на тематико-семантичні сфери, кожна з яких реалізується в окремому виданні [4].

Матеріал до словника добирається із англомовних та україномовних лексикографічних, етнографічних та фольклорних пам'яток ХІХ та початку ХХ століття. Серед українських джерел можна зазначити словники Б. Грінченка, М. Номиса, Галицько-руські приповідки І. Франка, маленькі регіональні словники. Багато цікавого ілюстративного матеріалу дібрано із журналів, які видавались на межі сторіч: «Киевская старина», «Зірка», «Записки НТШ» та ін. Суттєвим виявився доробок етнографів та фольклористів ХІХ (П. Чубинського, М. Драгоманова, В. Мілорадовича т. ін). В контексті етнографічної бази Британських островів серед інших варто згадати праці: Elizabeth Mary Wright «Rustic Speech and Folk-lore», Hilderic Friend «A Glossary of Devonshire Plant Names», Napier James «Folk

Lore, Superstitious, Beliefs in the West of Scotland within This Century», T. F. Thiselton Dyer, M. A. Oxon «English folk-lore».

У словнику побудованому за ідеографічним принципом фіксуються номінації згідно поданих вище семантичних сфер. У контексті представлення народної лексики на різномовному тлі існує ряд труднощів. Наприклад, у кожній окремій мові можуть бути представлені однакові концептуальні поняття, що може схиляти користувача словника до підміни автентичних лінгвокультурем схожим майже ідентичним, але, таким, який не реалізує оригінального культурного навантаження. У минулому, з огляду на відсутність порівняльних етнолінгвістичних словників різноструктурних мов, це могло призвести до спотворення змісту перекладів. Спробуємо продемонструвати останнє явище на прикладі перекладів українських народних казок на англійську мову виданих на межі XIX та XX ст. [8].

Якщо брати до уваги, наприклад, системи демонімів то буде помітно преважну асиметрію образів, яка виникає через різницю у світосприйнятті, еволюції міфосистем тощо. У деяких таких образах спостерігається часткове співпадання внутрішньої форми. Візьмімо до прикладу український міфологічний персонаж мавка. У перекладах українських казок на англійську мову фігурує еквівалент лексеми water-nixe: “А за наймичок у Оха мавки - такі зелені, як рута! ”. “And Oh had water-nixies for serving-maids, and they were all as green as rue. ”

У словнику «Української міфології» В. Войтовича підкреслено, що мавки не живуть у воді: «Мавки -- це душі померлих дітей, але на відміну від русалок, які живуть у воді, живуть на деревах у лісах, полях і в траві. Люблять жити і у гірських печерах. Там їхні світлиці вистелені та обвішані барвистими килимами. Навесні, як тільки починають розтавати сніги, мавки вечорами засаджують прогалини квітами, а коли все зазеленіє і розцвіте на довкіллі, бігають по травах, рвуть квіти, гойдаються на гілках дерев, мов у колисці, викачуються в житах, сплітають вінки і танцюють. Там, де вони танцюють, трава росте краще і густіше. Мавки - то вродливі молоді дівчата, високого зросту, лице миловидне і кругле, а коси довгі, спускаються на плечі і завжди затикані квітами. Одяг тонкий та прозорий, спереду виглядають як дівчата, а насправді не має в них ні тіла, ні душі. Через те немає в них і тіні, а коли бігають по траві, то вона під їхніми ногами не хитається» [1].

На нашу думку найближчим до української мавки міфологічним образом Британських островів була б лісова німфа wood nymph. Розглянемо образність та походження слова Nixe в англійській мові: Neck, Nicor, чи Nixie чи Nokken (німецьке: Nixe; норвезьке: nokk; шведське: nack; фінське: nakki) є у германській міфології та фольклорі духами води, що можуть змінювати свою зовнішню форму та, такі які зазвичай з'являються у вигляді інших істот. Лексема Nixe походить від староверхньонімецького слова nihhus зі значенням крокодил; у санскриті номінація пов'язується із nijanas «мити себе». Чоловічий міфологічний образ Nix (Nicker), зазвичай, був анімальним водяним монстром, що вважався злим та небезпечним. У Швеції схожа міфологічна істота називалась Nack. Жіночий міфологічний образ Nixe це водяний дух із торсом жінки та риб'ячим хвостом [10]. Існують схожі міфоперсонажі у фольклорі багатьох націй, як то Русалка у слов'ян чи Нінгьо у японців. Та зрозуміло, що такі образи не мають майже нічого спільного із українською Мавкою.

Те ж саме стосується вживання та перекладу міфологем чорт, демон, диявол. Лексема чорт звично передається на англійську мову як demon чи devil. Чорт (нечистий, дідько, біс, щезник) - як і всяка нечиста сила має людську зовнішність, але з рогами. Ці злі тварини водяться по безлюдних, запущених місцях: в очереті, бур'янах, бузині, в болоті й під землею [1].

Хоча в Малоросії ім'я чорта згадують вголос, лише попередньо перепросивши, проте як у друкованих етнографічних матеріалах, так і в устах народу, чорт має дуже багато назв. По-перше, його, між іншим, називають сатана, біс, той, рябий. По-друге, він відомий ще як: сатанаїл, сатанюк, ідол, ізвир, фіон, ірод, змій, демон, диявол, дябел, чорт, чортяка, чорний, проклятий, лукавий, нечистий, нечиста сила, несвідомий дух, куций [3].

Але, на нашу думку, найсуттєвішу проблему опису становить так звана лакунарна лексика, пошук еквівалента до якої ґрунтується на глибинній реконструкції культурного образу. До культурологічних лакун відносять етнографічні (відсутність реалій), асоціативні (наприклад, відсутність асоціацій на якусь власну назву); інтеркультурні лакуни (наприклад, неспівпадіння символіки кольорів); діяльнісно-комунікативні (відображають специфіку різних типів діяльності, характерних для того чи іншого етносу, наприклад загадки, жести); лакуни культурного простору (ландшафту); емотивні (у тексті перекладу з'являються знаки оклику, три крапки тощо, для вираження емоцій хоча вони відсутні у мові оригіналу).