Норми літературної вимови та причини відступів від них

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Практичне заняття

Норми літературної вимови та причини відступів від них

орфоепія літературний мова

Орфоепія (від гр. усхпемрйб - правильність мови) - розділ мовознавства, в якому вивчається система норм єдиної вимови, властивої літературній мові. Цим словом називається й система загальноприйнятих правил, що визначають єдину вимову, властиву літературній мови.

Орфоепічні норми - це правила вимови голосних, приголосних звуків, звукосполучень у мовленнєвому потоці. Дотримання цих норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного тексту, не допускає спотворення змісту слів і речень.

Предмет вивчення орфоепії:

ь звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

ь правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

ь правильна вимова звукосполучень;

ь правильна вимова окремих слів і їх форм.

Функції орфоепії

Наголос в українській мові. Історичні основи українського наголосу

Наголос - виділення одного складу слова за допомогою артикуляційних засобів, властивих мові, - м'язової напруженості мовного апарату, збільшення сили видиху, зростання тривалості.

Своїм характером наголос в українській мові, як і в більшості слов'янських мов, є переважно динамічний, тобто силовий, заснований на силі видиху: наголошений склад, передусім голосний у ньому, виділяється у слові або фразі посиленням м'язової напруги і натиску видихуваного струменя повітря, що збільшує силу голосу. Але динамічно наголос в українському слові відносно слабкий: видихова енергія - порівняно з іншими слов'янськими мовами - загалом значно рівномірніше розподіляється між його складами, тому наголошений склад не різко виділений з-поміж інших складів слова, наголос мало зосереджений на ньому, він поодинокі склади у слові, сказати б, координує, а не підпорядковує собі.

Наголос в українській мові

Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу.

Явища наголошування слів, що позначаються терміном «просодія», простежуються в стародавніх українських граматиках. Як вчення про наголос просодія є окремою складовою частиною граматики Л. Зизанія, що вийшла 1596 р. (правда, тут автор поруч з цим грецьким терміном у дужках подає свій власний - «припало»), граматики М. Смотрицького, яка видана в 1619 р. У недавно віднайденій рукописній граматиці Івана Ужевича «у розставленні знаків наголосу автор непослідовний, а в окремих випадках має місце навіть розбіжність у наголошенні тієї ж самої граматичної форми…». На важливе значення наголосу при вивченні мови вказує у своїй граматиці О. Павловський (1818).

У граматичних працях першої половини XIX ст. терміну «наголос відповідає «слогоудареніє» («просодія»), в інших джерелах цього періоду - «голосовдар» і «гласовдар». Лише в пізніших посібниках і підручниках (приблизно з другої половини XIX ст.) починається поширення терміна «наголос», і просодія вже не завжди вважається частиною граматики.

Підсумком тривалих досліджень закономірностей наголошування слів є посібник Л.А. Булаховського «Український літературний наголос (характеристика норми)», що вийшов 1943 р. в м. Уфі (у 1947 р. він був із деякими доповненнями перевиданий). У ньому автор, подаючи в синхронному плані наголошування слів та їх граматичних форм, описав акцентуаційну систему української мови. Ця робота і тепер має теоретичну і практичну цінність при визначенні нормативності наголосу слів сучасної літературної мови, при укладанні словників, вона також дає корисний фактичний матеріал для порівняльно-історичних студій із слов'янської акцентології.

Основи наукового вивчення наголосу української мови закладені ще в працях О.О. Потебні. Цінною є праця В.М. Винницького «Наголос у сучасній українській мові» (1984), в якій аналізуються акцентаційні особливості наголошування самостійних і службових слів.

Причини виникнення порушень норм літературної вимови

Порушення орфоепічних норм шкодить повноцінному спілкуванню, обмежує можливості мови. Порушення правил норм української літературної вимови спричинена переважно:

v впливом правопису - мовці намагаються відтворювати написання слів (наприклад, сміється - - впливом діалектного оточення - наприклад, через вплив південно-західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови (наприклад [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож] тощо);

v впливом на вимову близькоспорідненої мови - зокрема, під впливом російської мови вимовляють м'яко шиплячий [ч]: [«ка], [руч'ка], [ч'аi] тощо; відсутністю до 1990-х років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо).

v Відхилення від літературної (нормативної) вимови спричинене місцевим діалектом (зорйа, бурак, суль «сіль», пИшу тощо), впливом контактуючої мови, що особливо виявляється в умовах двомовності ([н'ішка], [рипка], [ходиф], [харашо], [ч'аі] та ін.); рідною мовою у випадках спілкування іноземною мовою (наприклад, вимова англійського слова demonstration, як [damons'treijen] чи [dimAns'treiJen], замість [deman'streijn]

Підготуйте вірш або уривок з прозового тексту для виразного читання напам'ять. Прочитайте його вголос. Вимова яких слів (звуків) викликала у вас труднощі?

Гаї шумлять -

Я слухаю.

Хмарки біжать -

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.

Гей, дзвін гуде -

Iздалеку.

Думки пряде -

Над нивами.

Над нивами-приливами,

Купаючи мене,

мов ластівку.

Я йду, іду -

Зворушений.

Когось все жду -

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав

голублячий.

Щось мріє гай -

Над річкою.

Ген неба край -

Як золото.

Мов золото - поколото,

Горить-тремтить ріка,

як музика.

Павло Тичина

орфоепія літературний мова

Під час прочитання вірша у мене виникли труднощі із вимовою деяких звуків:

· Шиплячих [ш], [ч].

· М'яких приголосних: [д], [р].

· Твердого приголосного [г].

Запишіть по 3 скоромовки на вимову голосних і приголосних звуків.

Скоромовки на вимову приголосних:

ь (Ч, б, к) - Летів горобчик, сів на стовпчик, прибіг хлопчик - утік горобчик.

ь (Ш) - Над шляхом Явдошка шукала волошки.

ь (Г, к) - Галасливі ґави й галки в гусенят взяли скакалки. Гусенята їм ґелґочуть, що й вони скакати хочуть.

Скоромовки на вимову голосних:

1. Коза в лузі - лоза в тузі.

Бери лозу - жени козу.

2. Принеси, синку, синьку,

Підсинить мама косинку,

Підсинить собі сорочку -

Піднеси ж синьку синочку.

3. Заснув і упав уві сні.

Якби не упав уві сні -

Сидів би він ще на сосні.

4.Відвідайте урок української мови в одній із місцевих шкіл. Запишіть слова, у яких ви помітили порушення норм вимови. Підготуйте виступ для школярів «Типові помилки у вимові голосних і приголосних звуків української мови»

Слова, у яких я помітила порушення норм вимови:

o вимова [с] замість [з] везти - вести, приві[д] - приві[т];

o неправильне наголошення слів: озна?ка, середи?на, одноразо?вий, ота?ман, спи?на, ра?зом, ві?ршів, до?нька, гро?шей, за?гадка, чорно?зем, рукопи?сний;

o глуха вимова дзвінких приголосних перед глухими та в кінці слів: [нігті], [кіш];

o м'яка вимова приголосного [р] в кінці слова: [лікар].

Виступ для школярів

«Типові помилки у вимові голосних і приголосних звуків української мови»

Вітаю, любі учні! Сьогодні я хочу допомогти вам удосконалити своє мовлення. Для цього розповім про типові помилки у вимові голосних і приголосних звуків української мови.

Помилки, що виникають через порушення норм орфоепії - літературної вимови голосних і приголосних - становлять групу орфоепічних, серед яких розрізняють:

· неправильну вимову ненаголошених [е], [и];

· неправильну вимову ненаголошеного звука [о] перед складом з [у];

· глуху вимову дзвінких приголосних перед глухими та в кінці слів [каска], [дуп];

· м'яку вимову приголосного [р] в кінці складу і в кінці слова [зв'ір'];

· м'яку вимову шиплячих звуків [н'іч'], [ч'асто];

· роздільну вимову дж, дз у словах типу дзвінок, джміль.

Інтонаційні мовленнєві недоліки - пов'язані порушенням норм наголошування. Окремо серед недоліків усного мовлення виділяють невміння учнів робити логічний наголос, паузи між частинами речення, реченнями, абзацами, невміння дотримуватися потрібної сили голосу, швидкості, невміння надавати голосу емоційного забарвлення, відповідно до ситуації спілкування.

Серед орфоепічних норм виділяються акцентологічні норми, або норми наголошування, що регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених (кілометр, а не кілометр, старий, а не старий).

Пропоную вам пам'ятку для уникнення мовленнєвих помилок:

1. Слідкуйте за відсутністю в мові плеоназмів - зайвих слів. Наприклад, не варто вживати вирази: перспективи на майбутнє, вперше знайомитися і т.д.

2. Уникайте спільного вживання однокореневих слів: характерна риса характеру.

3. Слідкуйте за тим, щоб підмет у реченні не було перекрито прямим доповненням, інакше зміст пропозиції може стати неоднозначним: «Широкі лоджії обрамляють екрани з тонованого скла».

4. Слідкуйте за порядком слів у реченнях: «У магазин надійшли ліжечка для малюків різних забарвлень» і «Зробили огляд місця події, де було скоєно злочин за участю понятих».

5. Намагайтеся вживати якомога менше штампів, кліше, слів-паразитів.

6. Слідкуйте за правильним наголосом та відсутністю у мовленні суржику та діалектизмів.

Отже, орфоепія стосується насамперед усної форми мовлення, тобто вона вчить, як мають вимовлятися ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, у певних сполученнях з іншими звуками, в окремих граматичних формах, у групах слів. Для того щоб уникнути їх необхідно дбати про своє мовлення.

Размещено на Allbest.ru