Властивості образної синергетичної системи художнього цілого (ендогенні параметри)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Київський національний лінгвістичний університет

Властивості образної синергетичної системи художнього цілого (ендогенні параметри)

Суворова Т. М.

Системний підхід до вивчення лінгвістичних явищ уможливлює заглиблення в механізми творчого відтворення дійсності через з'ясування основних властивостей образності як цілісного системного утворення. Ендогенні параметри образної системи відбивають структурну конфігурацію художнього цілого.

Ключові слова: образність, словесний образ, система, ендогенні та екзогенні властивості.

Системный подход к лингвистическим явлениям позволяет глубже познать механизмы творческого отражения действительности. Эндогенные параметры образной системы определяют структурную конфигурацию художественного произведения.

Ключевые слова: образность, словесный образ, система, эндогенные и экзогенные свойства.

Systems approach towards linguistic phenomena enables deep understanding of creativity. Endogenous characteristics of imagery reflect the structure of an artistic whole. ендогенний художній лінгвістичний

Key words: imagery, a word image, system, endogenous and exogenous characteristics.

У другій половині ХХ століття розпочав формування новий міждисциплінарний науковий напрямок, якому німецькій фізик Герман Хакен дав назву “синергетика” (від грец. synergos - взаємодія, кооперація) [30]. Термін “синергетика” стає все більш популярним у гуманітарних науках. За твердженням І. Пригожина, одного з основоположників синергетики, нерівномірність у системі може слугувати джерелом організації і порядку, а сама синергетика - це теорія, що вивчає “виникнення нових якостей на макроскопічному рівні” [30, с. 99-105]. У рамках цієї теорії породження смислу розглядається, як зазначає Г. Хакен, “...як виникнення нової якості системи, чи, іншими словами, як самопородження смислу” [30, с. 296].

Для гуманітарного знання загалом синергетика цікава як універсальна наукова парадигма, яка вивчає точки дотику між живою і неживою природою [8, с. 121]. Завдячуючи синергетиці, інтуїтивні та раціональні знання зустрічаються і починають взаємодіяти, стає зрозумілою поведінка складних систем.

Плідними стали спроби застосування ідей синергетики для вивчення лінгвальних та мовленнєвих явищ. Різні напрямки лінгвосинергетики (саме таку назву набула нова галузь лінгвістики, що сформувалася на тлі впровадження ідей синергетики для вивчення мовних явищ) розробляють такі вітчизняні вчені, як Л. С. Піхтовнікова, О. О. Семенець, О. В. Тарасова, О. І. Морозова, І. Є. Фролова. Дослідженню синергетичних аспектів баладного твору присвячено, зокрема, декілька наших власних публікацій. Об'єктом лінгвосинергетики виступають мова, мовлення та мовленнєва діяльність, що розглядаються як складноорганізовані, синергетичні системи. Аналітичний огляд літератури з лінгвосинергетичної методології дозволяє окреслити основне коло інтересів лінгвістів. Очевидним є зацікавленість проблемою синергетики тексту (К. І. Бєлоусов, О. І. Глазунова, І. Ю. Моісеєва, Г. Г. Москальчук); дискусу (М. Ф. Алефіренко, О. Ю. Муратова, Л. С. Піхтовнікова, Є. В. Пономаренко), перекладу (Л. В. Кушніна), мовленнєвих девіацій (В .Е. Пашковський, В. Р Піотровська, Р Г. Піотровський), ідіолекту (О. О. Семенець), словотвору (С. М. Єнікієва), діахронічна лінгвосинергетика (Т. І. Домброван).

Незважаючи на популярність лінгвосинергетичного підходу до аналізу словесних творів мистецтва, образність як одна з основних естетичних категорій творчості не досліджувалася в рамках розуміння цього феномену як відкритої складновпорядкованої системи. Тому автор статті ставить за ціль підійти до розв'язання питання образності з урахуванням системних властивостей образності, а саме - ендогенних.

Виходячи з позиції наслідування наукового знання та беручи до уваги важливі у світлі нашого дослідження напрацювання представників різних парадигм, ми розглядаємо образність як складну систему, що є багаторядним та багатоструктурним формуванням як результат функціонування окремих словесних образів (СО). Складність образності полягає в тому, що СО - це ментальне динамічне утворення, доступ до якого можливий опосередковано, через його вербальний вияв. Сама образність є всеохоплюючою та перекриваючою всі етапи творення художнього цілого від імпульсу, що надихає на творчість до розвитку та оформлення образності через когнітивні схеми у вербальні форми за допомогою когнітивних операцій та процедур. Виправданість залучення системного підходу до образності визначається механізмами сприйняття та розуміння тексту як цілісного феномену [12, с. 272], який є виходом на картину світу, що переживається особистісно, з усіма її сутностями, якостями, зв'язками, відношеннями та емоційно-оцінними аспектами [12, с. 231]. Самі СО не можуть трактуватися як статичні одиниці художнього освоєння дійсності, бо виникають у результаті та формуються під час мислення, а, отже, відбивають динаміку свого існування. СО не існують відособлено в тексті, адже вони є поняттями, що створені в дії задля дії, а дія упорядкована через схеми та зв'язана ситуаціями. Організація ситуацій у єдине ціле означає формування образу художнього світу за аналогією до світу об'єктивних речей. Таке розуміння текстового світу виходить з концепції П. Стоквелла [40] та А. Палмера [37] про універсальність мислення, творчого в тому числі. Оскільки образність існує в глибоких перцептивно-когнітивно-афективних прошарках [12, с. 238] та втілюється у вербальних, то можна говорити про мовну картину світу. Під мовною картиною світу маються на увазі вербальні засоби, що притягуються до моделювання образу художньо переломленого світу на ментальному рівні за допомогою мислення та уяви. Так, якщо схематично зобразити словесний витвір мистецтва як складне явище, то стабілізуючим фактором системи виступає словесне оформлення твору, яке дозволяє дістатися творчої свідомості, де формуються художні образи, функціонують, об'єднуючись у складні конфігурації образного простору. Образний простір характеризується категоріями простору та часу, які уможливлюють розуміння моделі словесного твору як художнього світу [див. Рис. 1].

Рис. 1. Модель устрою художнього словесного твору

Таким чином, художній твір можна розглядати як об'єкт мистецтва, виражений у слові, на що вказує зовнішня лінія на рисунку, яка охоплює всі складники моделі. А також можна розглядати як складну функціональну систему, у якої є свої закони побудови як форми, так і змісту, про що сигналізує внутрішня лінія на рисунку, причому і внутрішнє наповнення, і зовнішнє вираження такої системи є взаємозумовленими. Так, якщо змінити формульно- типову подачу змісту балади на індивідуально-креативну, то мова йтиме вже не про фольклорні балади, а про авторські. Те ж стосується і змісту - якщо в основі словесної образності будуть лежати не прототипні образ-схеми, а кенотипні, то це свідчитиме про конструктивно-творче мапування, а не канонічне як механізм творчого мислення, залучений до створення образності баладного твору. Когнітивні інструменти, які дають можливість зрозуміти, як формується та функціонує образність, засвідчують той факт, що художній світ є не моделлю буття, а є моделлю свідомості.

В. В. Кожинов як аргумент на користь мети вивчення художнього твору зазначав, що кожен цінний твір є свого роду організмом, який здатен до самостійного буття та розвитку, він стає ніби маленьким “універсумом”, бо несе в собі “закони” життя, подібні самому життю [1].

У такому разі художня образність є умовною, адже реальність, що створюється у свідомості творця, не є тотожною реальній дійсності, в ній не має реальної повноти, вона є вибірковою. Творча та естетична сила художньої свідомості виявляється у відборі та компоновці елементів відтворюваної дійсності, у суміщенні їх та переводі їх з рівня емпіричного на рівень універсальності [2], з одного боку, а з другого, у потенції креативного відтворення художньої дійсності за допомогою мислення та уяви на основі словесного стимулу.

Враховуючи той факт, що образність словесного утворення є категорією, яка існує як імпліцитно, так і експліцитно та може визначатися як результат творчих зусиль, так і процес, то мова йде про складність як основну властивість цього явища. Складність як основна характеристика будь-яких ментальних утворень і образності в тому числі є в наш час усюдисущим феноменом [14, с. 66]: різномасштабні структури космічного простору, біологічних організмів, комп'ютерних систем софтвер та хардвер, художнього твору з його глибинною та поверхневою структурою. Осягнути “архітектуру складності” з часів публікації, що стала класичною, однойменної статті Гербера Саймона [39, с. 467-482], проникнути думкою у світ складних самоорганізованих структур намагаються вчені за допомогою теоретичних уявлень та моделей нелінійної динаміки, самоорганізації, динамічного хаосу, автопоезису, фрактальності, самоорганізованої критичності. Усі ці моделі спрямовані на те, щоб подолати та редукувати складність, звести її до простого, визначити оптимальну кількість параметрів порядку, які дозволяють зв'язати розрізнені елементи та різносистемні одиниці в єдине ціле, яке характеризується інтегративною властивістю [14, с. 67; 3, с. 49]. Інтегративність є однією з найважливіших текстових категорій, яка в тісному зв'язку з інформативністю, цілісністю, завершеністю, пресупозицією та семантичною зв 'язністю [26, с. 84] забезпечує формування образності як складної динамічної системи.

Складність образності визначається не тільки входженням її в усі рівні як концептуальні, так і вербальні художнього цілого через СО, але й у динамічних властивостях цього феномену, адже образність виникає у процесі творчості. У такому разі можливим є комплексний опис складного системного утворення з позицій внутрішньосистемних характеристик через його структуру та зовнішньосистемних через його композицію.

З позицій системного підходу будь-яка система містить елементи, описується за допомогою понять “структура” та “організація” [43, с. 583]. Словесна образність як система у якості елементів використовує СО.

Отже, система з позицій когнітивної лінгвістики може визначатися за допомогою понять структура, конструкт, частини, ціле, причина. Слід звернути увагу на той факт, що під структурою розуміється не ціле, складене з окремих елементів, а мається на увазі модель, що створюється на базі чотирьох структур знань - пропозиційного, образно-схемного, метафоричного та метонімічного [31; 32; 33; 34; 38]. Сама модель носить характеристики гештальтної, цілісної константної структури свідомості [23, c. 391]. Таким чином структура системи вказує на її наповнення, зміст, тобто сама структура об'єкта дослідження не обов'язково вказує на особливі якості та властивості, що виникають на рівні об'єкта в цілому. Іншими словами, структура системи визначається її природою, тоді як цілісність загальносистемні характеристики самої системи, відбиваючи її природу, є зумовленими саме цілями її існування, причинністю [44, с. 218-230]. Ось ця причинність системи, що виражається в меті її існування, реалізується через поняття організації (від лат. organizo - передаю стрункий вид, облаштовую). Організація системи вказує на узгодженість автономних частин цілого, визначає можливість існування та функціонування системи як деякого інваріантного по своїй суті феномену [там само]. Тому поняття “організації” вживається в однині, тоді як кількість структур у межах системи є необмеженою. “Організація” системи та її інтегральна “структура” не є зіставними поняттями, адже у першому випадку йдеться про те, чому так побудована система, а у другому - яким чином вона побудована. Організація і структура системи реалізують, у такому разі, поняття смислу і змісту системи.

Образність поетичного тексту твориться в результаті взаємодії всіх рівнів та компонентів твору, формуючи естетичне ціле, тим самим засвідчуючи ефективність залучення системного підходу до розуміння принципів текстотворення, адже системою можна назвати “тільки комплекс таких вибірково залучених компонентів, у яких взаємодія і взаємовідношення приймають характер взаємоспівдії компонентів для отримання сфокусованого корисного результату” [4, с. 47]. Текст розглядається як генеруюче віяло можливих потенцій образного простору. Фактором множинності інтерпретації, під якою мається на увазі устремління розшифрувати “закадровий” сенс художнього цілого, є кількість позицій, які беруться до уваги. Так, існують різні підходи до інтерпретації образності, основні з яких є такі: 1) автор - текст - реципієнт; 2) текст - реципієнт; 3) реципієнт - текст; 4) текст.

Одна з головних причин варіативної інтерпретації текстів криється в різних алгоритмах мінімізації тексту та виділенні “вузлових точок” [9, с. 99-108].

Стосовно до образності як системного утворення вважаємо за можливе розглядати принципи її утворення та функціонування з двох позицій - мінімально скороченої до тексту та максимально охоплюючої з лінгвістичного погляду автор - текст - реципієнт. Такий підхід дає можливість дослідити різні властивості системи СО твору. Будь-який об'єкт, і художнє ціле у тому числі, наділений якостями, які є невіддільними від буття, суттєвими визначеннями об'єкта [21, с. 14]. Якості виявляються через властивості об'єкта та є такими, що належать об'єкту самому по собі, поза залежністю від суб'єкта, який сприймає ці якості у взаємодії з ним [17, с.14]. Тобто якість у об'єкта є завжди, а властивість може виявлятися, а може не виявлятися. Властивості залежать від способу взаємодії суб'єкта з об'єктом або тексту з реципієнтом.

У такому випадку, враховуючи позицію максимально скорочену, тобто текст сам по собі, мова йтиме про ендогенні (endogenous, ендо... і ...генний - зумовлений внутрішніми чинниками) властивості образності, які будуть відбивати структуру образної системи, яка вибудовується завдяки таким текстовим категоріям, як інформативність, пресупозиція, семантична зв 'язність та інтегративність. Тоді як з широкої позиції врахування факторів, що впливають на формування та функціонування системи СО, розглядатимуться екзогенні (exogenic, екзо... і ...генний - зумовлений зовнішніми чинниками) властивості образності, які впливатимуть на організаційні принципи образності та відображатимуть текстові категорії цілісності та завершеності.

Система як абстракція охоплює сукупність певних компонентів, які мають інтегративну властивість. Деякі властивості системи можуть бути описані кількісно, а міра кількісного опису властивостей називається параметром системи [17, c. 14]. Маючи дані про системні параметри, можна зробити висновки про принципи функціонування, якість та ефективність СО як системи. Результати узагальнених даних про систему звичайно фіксуються шляхом моделювання її організації та структури [27; 41]. Під ендогенними властивостями матимемо на увазі структурні характеристики образності як системи та розрізнятимемо компоненти системи, їхню будову та функції.

Структура є ключовим поняттям будь-якого системного утворення, оскільки є стійким у деякому діапазоні умов формуванням, яке протидіє змінам зовнішніх умов, наприклад, іншим об'єктам [24, c. 23]. Так, образність виявляється через СО, які при відповіді структури зовнішнім чинникам відображають властивості об'єкта, тобто інформація, яка в ній є. Інформація - це передача, відображення різноманіття в будь-яких об'єктах і процесах [20]. Саме інформація, яка міститься в об'єкті та відображається суб'єктом, задає якість об'єкта, при взаєморефлексії цих якостей на інші об'єкти виявляються властивості, а пізнання - це процес відображенння властивостей, тобто це перенос інформації від об'єкта до суб'єкта [29, с. 19]. Іншими словами, “як тільки стан одного об'єкта приходить у відповідність до стану іншого об'єкта, можна сказати, що один об'єкт має інформацію про інший, відображає інший” [29]. Інформація в такому разі постає “філософською категорією, яка дозволяє кількісний опис” [29].

Таким чином, інформація міститься в самому об'єкті, проте віднайти її можна лише у її відображенні в іншому об'єкті. Влучними в цьому розумінні інформації видаються слова П. П. Бажова про те, що справжній майстер це той, хто, вдивляючись у шматок малахіту, бачить візерунок у самому камені, а не нав'язує свій малюнок [цит. за 28, с. 53].

Так, образність містить певну інформацію, яка відображається у процесі сприйняття художнього твору у свідомості реципієнта. Звичайно, повнота відображення залежить від компетентності реципієнта, його загального інтелектуального та культурного рівня [26], проте середню міру повноти такого відображення можна визначити, якщо взяти до уваги той факт, що інформація, за Клодом Елвудом Шенноном, - це міра кількості знятої невизначеності [3]. Подолати невизначеність, або іншими словами, віднайти значення, приховане за висловленням, можна базуючись на теорії О. П. Воробйової про те, що текст містить імпліцитну, проте запрограмовану автором апеляцію тексту до асоціативного мислення адресата, тобто фактор адресатності. Цю асоціативну апеляцію автора можна розкрити, залучивши когнітивні теорії концептуальної метафори М. Тернера та Дж. Лакоффа, когнітивних ідеалізованих моделей Дж. Лакоффа, блендингу Ж. Фоконьє, які вважаються універсальними структурами знання людини. Це дає можливість зрозуміти, яка саме глибина образності вимальовується, які глибинні рівні концептуальної іпостасі образності задіяні в результаті актуалізації та активації образ- схем та архетипів. За допомогою зазначених когнітивних інструментів можна осягнути не лише глибину словесної образності тексту [15], а й імпліцитного смислу, додаткових відтінків значення, “підспудного” значення відрізку тексту [26; 25, с. 84-90], а, значить, реалізувати текстову категорію пресупозиції.

Якщо кількість інформації, закладеної автором в образність баладного твору не залежить від реципієнта, то цінність цієї інформації створюється в результаті відображення цієї інформації. Нова інформація, яка створюється реципієнтом, виникає як результат ланцюга взаємовідображень отриманої інформації та наявної вже у свідомості адресата. Так, маючи певні універсальні чи енциклопедичні знання та індивідуальний досвід, що формують наївну картину світу людини [33; 34; 35; 38], а також володіючи тактиками креативного мислення [5; 42], реципієнт розуміє, що означає той чи інший СО та може встановити зв'язки та відношення між ними, послуговуючись механізмом концептуального мапування -атрибутивного, релятивного, ситуативного, контрастивного, наративного [5]. Розкривши механізми креативного поетичного мислення - аналогового, асоціативного, парадоксального, параболічного та конструктивно-творчого в ході творення СО балади, можна визначити якість образності балад за переважною кількістю обраних типів мапування, що свідчитиме про тип художньої свідомості американського народу, відбитої в образності баладних творів. Відповідно, важливим для повного розуміння структури образності баладного твору розкриття структури та функціонування як окремих СО твору, так і взаємозв'язків та відношень усіх СО у межах баладного твору.

У лінгвістиці категорія інформативності тексту звичайно охоплює три типи інформації: змістово-фактуальну, змістово-підтекстову та змістово-концептуальну [6]. Ця багатоканальна гетерогенна інформативність спрямована на формування концепту всього твору, відповідно засвідчуючи той факт, що інформативність як текстова категорія проявляється на різних рівнях текстової структури та в кооперації з іншими категоріями семантичної зв'язності та інтеграції [26; 13]. Виокремлення різних рівнів інформації образності вказує на складність самого феномену та намагання розв'язати її

через параметризацію рівнів глибини тексту - від текстових (змістово-фактуальна інформація, презентована тропами та фігурами мовлення) до концептуальних (змістово-підтекстова та змістово-концептуальна інформація, репрезентована архетипами, міфологемами, концептами).

Орієнтуючись на три типи текстової інформації, через які виявляється образність, а також беручи до уваги те, що структура тексту у цілому, згідно

з концепцією Н. С. Болонової, “складається з інформативно-смислового та прагматичного рівнів, у рамках яких виділяють підрівні” [24, с. 3], пропонуємо такий алгоритм моделювання структури образності художніх творів [рис. 2]:

Рис. 2. Алгоритм моделювання структури образності як системи

Фундамент нашого бачення структури системи СО творів словесності становить розуміння того, що в точних науках називають принципом суперпозиції [11], тобто коли компоненти будь-якої системи є самі по собі системами, а значить існують різні рівні абстракції, яка моделюється структурою системи. Словесні образи вважаємо базовими одиницями образності, які, з одного боку формують певний образний світ за допомогою концептів та вербальних одиниць - мовну картину образного художнього світу, а, з другого, самі є динамічними утвореннями, які можна описати в термінах системи, адже вони наділені певною структурою, функціонують, а значить, відповідають певним структурним принципам. Оскільки СО визначається як базова одиниця, то вважаємо за необхідне розкриття суті СО, залучених до творення образності балад у ході аналізу їхньої концептуальної та вербальної структури. Це дасть можливість зрозуміти, які когнітивні та семіотичні принципи образної творчості характерні американським баладам. Функціональний бік образності розглядатимемо з двох позицій: 1) яка модель художньої свідомості відбивається та 2) які типи мовних картин світу створюються за допомогою баладної образності.

Перше поставлене питання окреслить структуру, типи СО відповідно до інформації, вилученої за допомогою концептуального аналізу, а також обмеження, що накладаються на можливості образотворчості в баладному жанрі.

Друге питання допоможе розв'язати проблему того, що створює автор за допомогою образності, яким чином утілює свій намір створити образний світ та як оцінює своє творіння. Іншими словами, за допомогою категорій семантичної зв'язності та інтегративності, які забезпечують внутрішньорівневі і міжрівневі зв'язки та відношення між СО в межах балади, намагатимемося структурувати образний світ за трьома модусами: референтним, метареферентним та модальним. Під модусом (від modus - міра; спосіб; образ, вид) маємо на увазі спосіб функціонування образності.

Таким чином, моделювання структури образності забезпечується комплексним когнітивно- семіотичним аналізом кожного окремого образу [рис. 3], що дозволить виділити інваріанти художнього цілого.

Рис. 3. Роль СО у формуванні структури образності балади

Маючи справу зі складним динамічним перцептивно-когнітивно-афективним явищем, вираженим у знаках мови, яким є система СО твору, важливим видається вивчення не лише глибинного рівня за допомогою когнітивних інструментів, але й вербальної організації, а також взаємодії обох рівнів. Свідоцтвом на користь зазначеного вище підходу є спостереження дослідників художньої творчості про особливі закономірності смислопородження в поетичному тексті [6; 7; 10; 13; 16]. Поетичний текст не тільки вирізняється високим ступенем концентрації смислу, а й, беручи до уваги семіотичне протиставлення форми і змісту, особливими формальними характеристиками, які додають смислу, під впливом якого “змістові якості переосмислюються та перетворюються в ряд символів - знаків з безкінечною інтерпретативною глибиною” [13, с. 183]. Акцентування на процесуальності як основного фактору, який необхідно враховувати, трактуючи творчий процес, є у фокусі багатьох лінгвістичних досліджень останнім часом [5; 20; 21; 22]. Спеціалісти привертають увагу до того факту, що множинність інтерпретації того чи іншого факту творчості можлива лише тому, що існує співвідношення мовного знака з незнаковою реальністю і людиною як інтерпретатора реальності [13, с. 15]. Таким чином, лінгвосеміотична модель процесу функціонування знака може включати чотири компоненти: 1) знаковий засіб (тіло знака); 2) те, на що вказує знак (десигнат); 3) фактор, завдяки якому щось сприймається як знак (інрепретанта) і 4) той, хто інтерпретує [13, c. 6]. Така модель відображає імпліцитну інформацію (семантичний аспект), інформацію про учасників (прагматичний аспект), інтерпретацію самого знака, передбачає його відношення до інших знаків у знаковій системі (синтаксичний аспект) [15, с. 39, 42]. В. І. Карасик вказує на те, що науковці виділяють ще відношення знака до його форми (синтагматика знака) [13]. Важливих ознак семіозису можна виділити і більше, все залежить від мети інтерпретації. Базовий семіотичний трикутник Арістотеля: предмет, звук, душевний стан [13, с. 7] - можна розгорнути за потреби в більш складне утворення.

У рамках нашого подальшого дослідження відношення між словесними знаками та імпліцитною інформацією, що за ними міститься можна визначити словами Г. С. Кнабе [4, с. 37-42] про те, що знак виникає в рамках обмеженої групи, прив'язаний до певної історичної епохи, піддається змінам та сполучає в собі об'єктивну і суб'єктивну інформацію. Інструментами дослідження будуть методологічні розробки когнітивно-семіотичного та лінгвосинергетичного спрямування, для того щоб відобразити структурні та організаційні принципи існування та функціонування образності як системи зі статичними та динамічними характеристиками.

Література

Аникин В. П. Варианты и версии фольклорного произведения / В. П. Аникин // Русский фольклор: Учебн. пособие для филол. спец. вузов. - М. : Высш. шк., 1987. - С. 53-61.

Аникин В. П. Жанры в фольклоре и системный анализ / В. П. Аникин // Русский фольклор: Учебн. пособие для филол. спец. вузов. - М. : Высш. шк., 1987. - С. 62-82.

Аршинов В. И. Принципы процессов становления в синергетике / В. И. Аршинов, В. Г Буданов, В. Э. Войцехович // Тр. XI Междунар. конф. “Логика, методология, философия науки”. - Т. VII. - М.-Обнинск, 1995. - С. 3-7.

Аршинов В. И. Синергетика как инструмент формирования новой картины мира / В. И. Аршинов, В. Г. Буданов // Человек, наука, цивилизация: К 70-летию акад. В. С. Степина; [отв. ред. И. Т. Касавин]. - М., 2004. - С. 428-463.

Белоусов К. И. Синергетика текста: От структуры к форме : [монография] / К. И. Белоусов. - М. : Кн. дом “ЛИБРОКОМ”, 2008. - 248 с.

Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. - М. : Наука, 1981. - 139 с.

Гаспаров М. Л. Статьи о лингвистике стиха / М. Л. Гаспаров, Т. В. Скулачева. - М. : Языки славянской культуры, 2004. - 288 с.

Глазунова О. И. Синергетика творчества: Опыт анализа художественного текста / О. И. Глазунова. - М. : Кн. дом “ЛИБРОКОМ”, 2012. - 344 с.

Гудков Д. Б.. Межкультурная коммуникация / Д. Б. Гудков. - М., 2000. С. 99-108.

Жирмунский В. М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика / В. М. Жирмунский. - Л. : Изд. “Наука”, 1977. - 408 с.

Домброван Т. И. Язык в контексте синергетики. Монография / Т. И. Домброван. - Одесса : КП ОГТ, 2013. - 346 с.

Залевская А. А. Значение слова и метафора “живой поликодовый гипертекст” / А. А. Залевская [Электронный ресурс]. 2013 - Режим доступа: http://gisap.eu/ru/node/13717. - Дата доступа : 14.06.2014.

Карасик В. И. Языковая кристаллизация смысла / В. И. Карасик. - М. : Гнозис, 2010. - 351 с.

Князева Е. Н. Синергетика: Нелинейность времени и ландшафты коэволюции / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов; вступ. ст. Г. Г. Малинецкого. - М. : КомКнига, 2011. - 272 с.

Кожина М. Н. Соотношение стилистики и лингвистики текста / М. Н. Кожина // Науч. докл. высш. шк.: Филол. науки. - 1979. - № 5. - С. 62-68.

Кубрякова Е. С. Эволюция лингвистических идей во второй половине ХХ века (опыт парадигмального анализа) / Е. С. Кубрякова // Язык и наука конца ХХ века. - М. : ИНИОН РАН, 1995. - С. 144-238.

Малинецкий Г. Г. Математические основы синергетики. Хаос, структуры, вычислительный эксперимент / Г. Г. Малинецкий. - Изд. 7-е. - М. : Кн. дом “ЛИБРОКОМ”, 2012. - 312 с.

Москальчук Г. Г. Структура текста как синергетический процесс : [монография] / Г. Г. Москальчук. - М. : Едиториал УРСС, 2010. - 296 с.

Пименова М. В. Концептуальные исследования. Введение : [учеб. пособ.] / М. В. Пименова,

O. Н. Кондратьева. - М. : ФЛИНТА: Наука, 2011. - 176 с.

Пиотровский Р. Г. Лингвистическая синергетика: исходные положения, первые результаты, перспективы / Р. Г. Пиотровский. - СПб. : Филол. фак-т СПб.ГУ 2006. - 160 с.

Пищальникова В. А. Лингвосинергетика как методологическая основа исследования текста / В. А. Пищальникова, И. А. Герман // Человек - коммуникация - текст. - Вып. 4 / под ред. А. А. Чувакина. - Барнаул : Изд-во Алт. ун-та, 2000. - С. 29-40.

Піхтовнікова Л. С. Стилістика і синергетика дискурсу / Л. С. Піхтовнікова // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен : [кол. монографія] / [за загальн. ред. Шевченко І. С.] - Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2005. - С. 29-35.

Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми / Олена Селіванова. - Полтава : Довкілля-К, 2008. - 712 с.

Семенець О. О. Синергетика поетичного слова : [монографія] / О. О. Семенець. - Кіровоград : Імекс ЛТД, 2004. - 338 с.

Сильман Т. И. Подтекст как лингвистическое явление / Т. И. Сильман // Филологические науки. 1969. - № 1. - С. 84-90.

Слухай Н. В. Художественный текст в аспекте лингвистики текста / Н. В. Слухай. - Симферополь : Крымское учебно-педагогическое учебное издательство, 2000. - 84 с.

Суворова Т. Н. Контрапункт как организующий принцип системы словесных поэтических образов / Т. Н. Суворова [Электронный ресурс] / Режим доступа : http://www.gisap.eu/ru/ node/34557. - Дата доступа : 14.06.2014.

Тамарченко Н. Д. Теоретическая поэтика: Введение в курс / Н. Д. Тамарченко. - М. : Рос. гос. гуманит. ун-т, 2006. - 208 с.

Тарасенко В. В. Фрактальная семиотика: “слепые пятна”, перипетии и узнавания / Закл. ст. Ю. С. Степанова. Изд. 2-е. - М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2012. - 232 с.

Хакен Г. Синергетика / Г. Хакен. - М. : Мир, 1980. - 406 с.

Fauconnier G. Mappings in Thought and Language / G. Fauconnier. - Cambridge: Cambridge University Press, 1997. - 205 p.

Fauconnier G. Mental Spaces: Aspects of Meaning Construction in Natural Language / G. Fauconnier. - Cambridge : Cambridge University Press, 1994. - 190 p.

Размещено на Allbest.ru