Синтаксичні особливості як образотвірні елементи у французьких жіночих автобіографічних романах ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Синтаксичні особливості як образотвірні елементи у французьких жіночих автобіографічних романах ХХ століття

Тучкова О.О.

Анотація

синтаксичний жіночий конструкція французький

У статті розглянуто синтаксичні особливості у французьких жіночих автобіографічних романах ХХ ст. Вивчення зумовлене їх безпосередньою участю у створенні певного образу, тому вони постають образотвірними елементами. Досліджено асиндетон, хіазм, зевгму, синтаксичний паралелізм, конвергенцію тощо. Вибір синтаксичних конструкцій залежить від прагматичних настанов автора-жінки у створенні образу.

Ключові слова: синтаксичні конструкції, образотвірні елементи, автор-жінка.

Аннотация

В статье рассматриваются синтаксические особенности французских женских автобиографических романов ХХ ст. Изучение обусловлено их непосредственным участием в создании образа, что определяет их как образосоздающие элементы. Исследуются асиндетон, хиазм, зевгма, синтаксический параллелизм, конвергенция. Выбор синтаксических конструкций зависит от прагматических целей писательницы в создании определенного образа.

Ключевые слова: синтаксические конструкции, образосоздающие элементы, автор- женщина.

Annotation

The article deals with syntactical particularities in French women autobiographical romans of XX century. Analysis is determined by their participation in image creation so they are called image making elements. It is researched asyndeton, chiasmus, zeugma, syntactical parallelism, convergence etc. The choice of syntactical constructions depends on pragmatic goals of writer-women in image creation.

Key words: syntactical constructions, image making elements, writer-women.

На свідомий вибір автора одиниць мови в комунікації впливають чисельні фактори: його індивідуальність, біографія, світогляд, психічні та інтелектуальні особливості тощо (М. М. Бахтін, Б. О. Серебренніков, О. Л. Каменська, К. Кожевнікова, О. С. Кубрякова, Д. Менгено, Є. А. Реферовська). Цим і зумовлена цікавість до синтаксису авторів-жінок, адже він є відображенням їх способу мислення, їх світосприйняття. Дослідження синтаксичних студій останнього часу доводять визначну роль синтаксису як в усному, так і в писемному мовленні (Ж. Антуан, Т В. Ахутіна). Проте саме в писемному мовленні синтаксичні форми обираються більш свідомо, аніж у писемному, де превалює спонтанність (Л. С. Виготський, Г В. Колшанський). Відтак у створенні образу важливу роль відіграє не тільки лексика, стилістичні прийоми, але й синтаксичні одиниці. Отже, вивчення синтаксису як образотвірного елемента у французьких жіночих автобіографічних романах ХХ століття постає актуальним питанням.

Мета статті полягає у вивченні синтаксичних особливостей як образотвірних елементів у французьких жіночих автобіографічних романах ХХ століття.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- виявлення конструкцій експресивного синтаксису;

- аналіз складових елементів синтаксичних конструкцій;

- визначення прагматичних настанов синтаксичних одиниць.

Предметом вивчення є синтаксичні образотвірні елементи у французьких жіночих автобіографічних романах ХХ століття.

Об 'єктом для дослідження постають синтаксичні одиниці, синтаксичні конструкції.

Матеріалом слугують французькі жіночі автобіографічні романи ХХ століття (С.-Г Колетт “La Naissance du jour”, А. Ерно “La Honte”).

Синтаксичні особливості жіночих автобіографічних романів у сукупності формують загальну тканину твору. Серед них неможливо виділити головний прийом, адже функціонують вони як одне ціле, зорієнтовані на утворення відповідного ефекту. Складність будови синтаксичних конструкцій ніби відображає складність і заплутаність змісту [1, с. 42]. Відтак синтаксис невід'ємно пов'язаний зі змістом твору, який у свою чергу підпорядковується загальній його концепції. Саме вона визначає ті необхідні лінгвістичні (лексичні, стилістичні, синтаксичні) засоби для утворення як певного образу, так і загального стилю твору. Наразі ми зупинимося на вивченні образотвірних синтаксичних особливостях відповідних романів.

Романтичний і сенситивний стиль Колетт реалізується саме через синтаксичні фігури. Оповідь письменниці виділяється насиченістю однорідних членів, з уживанням яких пов'язані стилістичні фігури. Наведемо приклад асиндетона: “Le chemin de cote qui remonte de la nuit, de la brume et de la mer... Etpuis, le bain, le travail, le repos ... Commme toutpourrait etre simple... Aurais-je atteint ici ce que l'on ne recommence pas ?” (5, 581). Однорідні обставини виражені іменниками і поєднані безсполучниковим зв'язком (“de la nuit, de la brume”), крім останньої (“et de la mer”). Вдало обрані іменники окреслюють пейзажну картину в уяві читача. В переліку відсутній градаційний елемент, проте наголошено на таких аспектах, як час доби (“de la nuit”), погодні умови (“de la brume''”) і місцезнаходження (“de la mer”) стежки. Еліптична конструкція надає стислість і енергетичну ємкість наступному реченню. Еліпсис уважається сильним засобом емоційності речення [2, с. 353]. У цьому фрагменті (“Etpuis, le bain, le travail, le repos... ”) перераховані іменники надають опису особливого динамізму. Автор-жінка визначила цільові слова (“le bain, le travail, le repos”) для висловлення своєї думки, всі решта заповнюються читачем через розуміння контексту. Лексичні одиниці le bain, le travail, le repos виокремлюють основні дії письменниці увечері: прийняти ванну, попрацювати, тобто написати декілька сторінок, йти відпочивати. Але немає необхідності так докладно виписувати ці дії, адже саме їх послідовність полегшує розуміння алюзії читачем. Уживання письменницею еліпсису напружує увагу читача, яка надалі скеровується на риторичне висловлення і запитання. Перше розпочинається із сполучника commme для позначення тотожності, а Conditionnel pmsent і незакінченість думки додають ностальгічних ноток міркуванням. Форму риторичного питання автор-жінка наповнює Conditionnel Passe, аби передати читачам свій смуток від того, що вже не відбулося.

Іноді асиндетон вибудовується на основі певного градаційного елемента: “Si je me fiais а cette mensuetude, cet instant serait mon instant de grandir, de braver, d'oser, de mourir ”(5, 603). В основі логічного ланцюга перерахованих дієслів лежить градація поняття сміливості. Певний рівень росту в чомусь (“degrandir”) породжує сміливість (“de braver”), яка дозволяє насмілюватися (“d'oser”) аж до фатального кінця (“de mourir”). Повтор іменника instant зі змінною займенника (cet^mon) вказівного на присвійний акумулює важливість моменту сміливості саме для автора-жінки.

Поєднання повтору і антитези ефектно виявляється в хіазмі. Е. М. Береговська виокремлює три види хіазму: суто синтаксичний хіазм, семантично ускладнений хіазм, хіастичний каламбур [2, с. 21-22]. У С.-Г. Колетт зустрічаємо суто синтаксичний хіазм: “Je deviens de jour en jour suspecte а mes semblables. Mais s 'ils etaient mes semblables, je ne leur serais pas suspecte... ” (5, 599). Лексичний повтор у цій хіастичній структурі посилюється симетричністю. Конкретизуємо загальну формулу хіазму АВ / ВА, де А (suspecte) В (mes semblables) / В (mes semblables) А (suspecte). А становить полісемічну лексему, яка з'являється в лівій і правій частині з незмінним значенням, В змінює синтаксичну функцію з непрямого додатка (“а mes semblables ”) на частину іменного присудка (“5'ils etaient mes semblables”). У відношенні протиставлення залишається і часовий простір. У першому реченні Pmsent Indicatif стверджує факт (“Je deviens ”), посилений уточнювальною обставиною часу (“de jour en jour ”). Тоді як у другому дія розуміється як абсолютно умовна, що виражена через уживання в підрядному Imparfait Indicatif, а в - головному Conditionnel Present. Таким чином, уживання хіазму скероване на окреслення свого філософського ставлення до оточуючих людей, що розкриває образ автора як особистість мудру, тонку творчу натуру, не схожу на інших. Саме хіазм через гру слів справляє на читача вражаючий ефект без зайвої деталізації.

Формула хіазму АВ/ВА представлена в наведеному нижче фрагменті: “Mais je subissais ma mauvaise timidite, face a face avec cette jeune Helene en desarroi. Le desarroi n'est pas de la timidite ” (5, 615). Гра лексичних одиниць посилюється симетричністю в синтаксичному хіазмі, де А - “timidite ”, В - “en desarroi ” / В - “le desarroi ”, А -- “la timidite ”. Протиставлення підкріплюється запереченням дієслова Ktre (n 'estpas). Якщо перша частина хіазму безпосередньо окреслює конкретну ситуацію взаємовідносин автора-жінки з Елен Клеман, то друга налаштовує на філософське міркування.

Нерівнозначні однорідні члени в еліптичній конструкції породжують зевгму: “Blonde et emue, enervee -je n'en pouvais douter. Elle baissa vite, avec embarras, son bras nu, belle anse rougeatre, encore un peu plate entre l'epaule et le coude” (5, 613). Перераховуються однорідні частини мови, але різнорідні за своєю семантикою прикметники, оформлені в парцельовану конструкцію, тобто відмежовані від основного речення знаком пунктуації (тире). Прикметник blonde adj. - de la couleur la plus claire, proche du jaune [4, с. 130] окреслює фізичні дані матері. Сполучник et передбачає близький за значенням наступний прикметник. Але автор-жінка подає прикметник emu adj. - en proie a une emotion plus ou moins vive [4, с. 437], який розкриває образ матері з емоційного боку. Цей прикметник уточнюється наступним із безсполучниковим зв'язком enerve adj. - qui se trouve dans un etat de nervosite inhabituel [4, с. 443]. Конотативно нейтральний прикметник emu скеровується до негативного враження прикметником enerve. Використовуючи зевгму, автор-жінка виокремлює риси зовнішності, характеру і емоційного стану в образі матері.

Зевгма на основі безсполучникового зв'язку продовжує розкривати образ матері: “Dans le coeur. dans les lettres de ma mere etaient lisibles l 'amour, le respect des creatures vivants ” (5, 600). Однорідні обставини місця, поєднані безсполучниковим зв'язком, є семантично різними. Обставина “dans les lettres de ma mere” близька за своїм значенням до іменного присудка “etaient lisibles”, тоді як обставина dans le coeur приєднується до присудка на основі метафоричного перенесення значення. Метафора також супроводжує поєднання підметів і присудка “etaient lisibles l'amour, le respect”. Інверсія вводить першою обставину місця (“Dans le coeur, dans les lettres de ma mere”), яка є формальною ознакою реми. Саме початкова позиція реми, акцентована ще й стилістичною фігурою, надає їй по відношенню до теми (підмети) головуючу позицію. Підмети, ускладнені додатком і означенням, та обставини в першочерговій позиції привертають увагу читача, упускаючи присудок. Уживання декількох стилістичних фігур слугує для яскравого створення образу матері, серце якої сповнене кохання та поваги до всього оточення.

Синтаксичний паралелізм як фігура експресивного синтаксису є домінантною в автобіографічних романах С.-Г Колетт. Наведемо приклад: “Quelle saisonpour le devouement sensuel, quel treve dans la suite monotone des luttes d'egal a egal, quelle halte alors sur un sommet ou se baisent deux versants! ” (5, 592). Синтаксичний паралелізм характеризується морфологічним паралелізмом на рівні частин мовлення. В таких паралельних конструкціях слова, які займають однакові місця і виконують еквівалентні синтаксичні функції, належать до однієї і тієї самої частини мови. На основі схеми, яку пропонує для аналізу паралельних синтаксичних конструкцій

Е. М. Береговська [2, с. 83], складемо відповідну обраному прикладові: Adj.inter. - N - Prep. - N / Adj.inter. - N - Prep. - N / Adj.inter. - N - Prep. - N. Кожна окрема частина з паралельної тріади різниться лише наявними детермінативами чи то у вигляді прикметника (“sensuel”, “monotone”), іменника з функцією означення (“des luttes d'egal а egal”), чи то у вигляді підрядного речення (“ou se baisent deux versants”). Нанизування таких конструкцій робить зв'язок між частинами речення щільнішим, що додає переконливості наведеним думкам із паралельною будовою. Метафора виходить за рамки складносурядного речення в межі макроконтексту. Метафорична образність апелює до звичайних понять і людських ситуацій. У першій конструкції метафора є як безпосередньо внутрішньою, адже чуттєва відданість мислиться через певну пору року saison n.f. - epoque de l'annee caracterisee par un certain climat et un certain etat de la vegetation [4, с. 1153], так і спрямована в макроконтекст (“Quelle saison pour le devouement sensuel”). Друга і третя конструкції є метафоричними в макроконтексті, звертаються до таких понять, як боротьба (quel treve dans la suite monotone des luttes d'egal а egal) та альпінізм (quelle halte alors sur un sommet), також збагачений внутрішньою метафорою (ou se baisent deux versants). Експресивності синтаксичному паралелізму надає не тільки його форма, але й залучення відповідної лексики, що посилює його ефект. Відтак для переконання читача автор-жінка вживає саме синтаксичні паралельні конструкції, підкріплюючи їх метафоричною образністю, яка залучає різнобічні поняття для досягнення цілі переконання.

Паралельні синтаксичні конструкції в межах розгорнутого речення супроводжують інші стилістичні прийоми, як, наприклад, полісиндетон: “Pour ecrire un livre il faut de la patience, et aussi pour apprivoiser un homme en etat de sauvagerie, et pour raccommoder du linge use, et pour trier les raisins de Corinthe destines au plum-cake” (5, 622). Паралельну конструкцію, яка огортає головне речення (il faut de la patience), схематично зобразимо так: Prep. - V - N / et Prep. - V - N / et Prep. - V - N / et Prep. - V - N. Неодноразовий повтор сполучника et посилює зв'язок між описом різнопланових моментів життя, які потребують терпіння. Зауважимо, що паралельні конструкції допомагають авторці привернути увагу читача будь-якої статі до тієї широкої зони діяльності, яка вимагає від жінки терпіння. Це і стосунки з чоловіком (“et aussi pour apprivoiser un homme en etat de sauvagerie”), і вміння бути майстринею (“et pour raccommoder du linge use ”), вміння не просто випікати, а знати кулінарні тонкощі (“et pour trier les raisins de Corinthe destines au plum-cake”). Проте головне завдання автор-жінка виносить на першу, ударну, позицію в реченні - “pour ecrire un livre ”. Надалі полісиндетон у паралельних конструкціях утворює враження нескінченності всього того, що потребує терпіння. Саме таке розташування паралельних синтаксичних конструкцій підкреслює, що крім головної справи, яку має жінка, вона повинна встигати виконувати ще багато інших повсякденних обов'язків.

Гру слів, яку Колетт демонструє з постійністю в автобіографічних романах, реалізується і в синтаксичному паралелізмі: “Je n'ai paspeur d'etre emue, mais j 'ai peur de m 'ennuyer” (5, 609). У цьому прикладі синтаксичний паралелізм поєднується з антитезою, створеною шляхом протиставлення заперечної (“Je n'ai pas peur”) і стверджувальної форм (“j 'ai peur”), а також контекстуальної протилежності фонетично схожих понять “d'etre emue та m 'ennuyer”. Свої страхи і уподобання автор-жінка окреслює у форму синтаксичного паралелізму, що справляє більше враження на читача.

Стиль Колетт особливо вирізняється пишністю стилістичних фігур на одне речення чи мікроконтекст, а тому і конвергенція є наявною в її автобіографічних романах. Е. М. Береговська відносить конвергенцію до прийомів свідомого використання, “навіть якщо конвергенція виникає випадково, при повторному читанні автор її неминуче помічає і за необхідності доопрацьовує” [2, с. 89]. У такий спосіб свідоме використання різноманітних стилістичних прийомів якнайяскравіше виявляє жіночу сутність. Відкидаються аргументи дискусії про жіночий свідомий і несвідомий вияв гендерних рис. Конвергенція так само синтезує форму і зміст задля наочного вияву жіночого єства на письмі.

На матеріалі роману найуживаніші випадки конвергенції стосуються опису погоди, рослин, загалом природи чи окремих її явищ. Як доказ наведемо такий приклад: “L 'astre ramasse, vers la fm de la journee, le peu de nues, qu'evapore la mer chaude, les entraine au bas du ciel, les embrase et les tord en chiffons de feu, les etire en barres rougies, s'incinere en touchant les Maures..". (5, 601). Опис вечірньої пейзажної картини за рахунок паралельних синтаксичних конструкцій підрядних речень та обраної лексики передає напружену атмосферу, схвильовує читача. На синтаксичному рівні нагнітання атмосфери неспокою досягається низкою паралельних підрядних конструкцій, об'єднаних безсполучниковим зв'язком. Схема є загальною для всіх підрядних: Compl. Dir. + Predicat + Compl. (differents) (“qu'evapore la mer chaude, les entraine au bas du ciel, les embrase et les tord en chiffons de feu, les etire en barres rougies, s 'incinere en touchant les Maures"). Під час читання асиндетон у паралельних синтаксичних конструкціях допомагає створити ефект “набирання обертів”, нарощування сили, кінцівка не визначена, що підтверджується трикрапкою. Паралельні синтаксичні конструкції вибудовуються не хаотично, а в логічному порядку, що полегшує утворення відповідної образної картини в уяві читача. Обставина часу (“vers la fin de la journee "), виокремлена пунктуаційно, уточнює і зупиняє увагу останнього саме на моменті, коли відбуваються такі природні явища. Атмосферу неспокою створюють відповідні лексичні одиниці. Автор-жінка вживає контекстуальним синонімом сонцю іменник astre, який через перерахування всіх дій (ramasser, entrainer, embraser, tordre, etirer, incinerer) набуває рис персоніфікації. Дієслова embraser v. tr. - enflammer. incendier [4, с. 430], incinerer v. tr. - reduire en cendres, syn. bruler [4, с. 662] уже містять сему вогню. Інші, такі, як tordre v. tr. - deformer en tournant sur le cote, enrouler en helice [4, с. 1282], etirer v.tr- allonger ou etendre par traction [4, с. 487], які не мають семи вогню, супроводжуються відповідними іменниками з прикметниками, утворюючи метафори з образами вогню. Так, “les tord en chiffons de feu" метафорично вимальовує в уяві читача закручені хмари, наче клапті вогню. Сема вогню передається безпосередньо лексичною одиницею feu n. m. - combustion degageant des flammes, chaleur et lumiere [4, с. 534]. У підрядному реченні les etire en barres rougies (“які витягнуті наче почервонілі брусся”) вона передається через метафоричний образ en barres rougies, адже символічно вогню відповідає саме червоний колір [3, с. 435]. В останньому підрядному реченні, де метафора сонця (L'astre), яке доторкнулося Маврів, спопелилося (“s'incinere en touchant les Maures"), образно обґрунтовує чорну шкіру Маврів. В аналізованому прикладі конвергенція набуває рис змішаного типу [2, с. 204], адже в ньому беруть участь не тільки фігури експресивного синтаксису (синтаксичний паралелізм, асиндетон), але й метафора, алюзія як представники стилістичних тропів. У більшості аналізованих фрагментів в автобіографічних романах С.-Г Колетт конвергенція відповідає саме цьому типу, де стилістичні фігури і тропи об'єднуються з експресивним синтаксисом заради ще сильнішого ефекту на читача.

Наведемо приклад конвергенції, яка належить до типу синтаксичної конвергенції [2, с. 67]: “Mais, en interrogeant ton visage, ma fille, je le reconnais. Je le reconnais a ta fievre, a ton attente, au devouement de tes mains ouvertes, au battement de ton coeur et au cri que tu retiens, au jour levant qui t'entoure, oui, je reconnais, je revendique tout cela" (5, 580). Повтор кінцевого елемента (“je le reconnais ") на початку наступної фрази утворює епанафору. Повторювана одиниця “je le reconnais " у другому реченні розширює своє значення завдяки перерахуванню у вигляді паралельно вибудованих конструкцій (“a ta fiuvre, a ton attente, au devouement de tes mains ouvertes, au battement de ton coeur et au cri que tu retiens, au jour levant"). Однорідні перерахування несуть уточнювальну функцію, яка інтенсифікує емоційність. Саме така синтаксична конструкція посилює емоційний компонент конотативно незабарвлених лексичних одиниць (“ta fievre ", “ton attente", “au devouement de tes mains ouvertes", “au battement de ton coeur", “au cri", “tu retiens", “au jour levant"). Через перерахування читачеві відкривається всеохоплююча материнська чуйність, ніжність стосовно до своєї доньки. Сила епанафори підтримується дистантним повтором “je reconnais ”, зміна якого градаційно переростає “je revendique tout cela”. Абстрактне звертання “ma fille”, наявність стверджувальної частки oui полегшують сприймання опису думок, почуттів матері у вигляді монологу, адже виявляється об'єкт, на який спрямовані роздуми авторки. Пронизлива материнська чуттєвість виявляється в аналізі обличчя доньки (“en interrogeant ton visage ”), якому підлягає кожна ситуація (“а ta fiwre ”, “а ton attente ”), кожний рух (“tes mains ouvertes ”, “au battement de ton coeur ”, “au cri ”) доньки. Таким чином, синтаксична конвергенція підсилює зміст елементами форми для підтримки певного образу, зокрема образу матері, її уважне ставлення до доньки.

Зовсім інший синтаксичний малюнок простежується в автобіографічному романі А. Ерно “La Honte”, який зберігає тенденцію стилю `Tecriture plate”. У ньому відсутні синтаксичні фігури. Єдине, чим він вирізняється, це наявність довгих, розлогих речень разом із реченнями середнього чи малого розміру. Розлогі речення складаються з головного і кількох підрядних різного типу. Середні чи малі за розміром речення зустрічаються найчастіше в описі з домінантою дії: “Elle a surgi en sang et couverte de bleus dans l 'epicene. Ma mere l 'a accomvagnee а la gendarmerie et chez le medecin. J'ai traine un rhume mile de toux durant tout le mois. A un moment, mon oreille droite s'est brutalement bouchee ” (6, 119). Головна мета автора полягає в повідомленні дії з невід'ємними супровідними ознаками: обставинами (“dans l'epicerie”, а la gendarmerie et chez le medecin ”, “tout le mois”), додатками (“de toux”, “droite ”). Поряд із таким типом синтаксичної будови речень існує й інший, який зустрічається як в топографічному описі, так і провадить роздуми в роман. Так, наприклад, у топографічному описі спостерігаємо розлогі речення з придатними: “Descendre du center-ville au quartier du Clos-des-Parts, puis de la Corderie, c'est encore glisser d'un espace ou l'on parle bien frangais а celui ou l'on parle mal, c 'est^-dire dans un frangais melange а du patois dans des proportions variables selon l 'age, le metier, le desir de s 'elever” (6, 57). Прогулянка кварталом Clos-des-Parts породжує в авторки спогади про особливу французьку, якою там розмовляли (“c'est encore glisser d'un espace ou l'on parle bien frangais а celui ou l'on parle mal”). Для цього вживається метафора glisser d'un espace, де дієслово glisser v. - passer doucement, graduellement [4, с. 592] утворює образ занурення в мовну атмосферу тієї частини міста. Речення ускладнене не тільки підрядними місця, які окреслюють внутрішні кордони кварталу за рівнем французької (“ou l 'on parle bien frangais a celui ou l 'on parle mal”), але й поясненням із Participe passe (“c 'est-a-dire dans un frangais melange а ”), перерахуванням (“des proportions variables selon l'age, le metier, le desir de s'elever”). У романі саме роздуми набувають складних синтаксичних форм: “Je reconnais tous les mots et je pourrais sans regarder devider la suite d'Agnus dei ou de quelque autre priere courte, mais je ne peux pas me reconnaitre dans la fille qui, chaque dimanche et jour de fete, relisait le texte de la messe avec application, peut-etre ferveur, considerant sans doute comme un peche de ne pas le faire” (6, 30). Складносурядні речення поєднані між собою сполучниковим зв'язком (`et, mais”). Наступне підрядне речення (“qui relisait le texte de la messe avec application”) містить уточнення (“ chaque dimanche et jour de fete, peut-etre ferveur”), Participe present (“considerant”). До створення образу автора-жінки долучається порівняння comme un peche. Таким чином, синтаксичний стиль А. Ерно варіюється від простих до складнопідрядних і складносурядних речень залежно від мети, яку вони реалізують. Невеликі за розміром речення пришвидшують оповідь, окреслюючи зміни подій, станів. Проте розлогі, ускладнені речення уповільнюють динаміку читання, аби не втратити послідовність авторських роздумів, описів. Зміна синтаксичного темпу утримує увагу читача, полегшує сприймання прочитаного, не перевантажуючи водночас його надмірними розмірами чи швидкою зміною подій.

Безсполучниковим зв'язком поєднаний основний перебіг дії, які виконуються родиною автора-жінки: “Jeudi, conge, parution de Lisette. Vendredi, du poisson, samedi, du menage en grand et du lavage de tete " (6, 62). Хоча власне номінації дій через дієслова немає, навпаки присутні здебільшого іменники і прислівник (“en grand"). Іменники підібрані таким чином, аби спроектувати домислення читачем відповідної дії, роблячи алюзію на неї. Так, із настанням четверга (“jeudi”), наступали канікули (“conge"), з'явився фільм (“parution de Lisette"). У п'ятницю (“vendredi") їли рибу (“du poisson"), у суботу (“samedi") робили прибирання (“du menage en grand") і мили голову (“lavage de tete "). В еліпсисі підібрані лексичні одиниці не створюють варіаційності тлумачення, а тому не потребують слів уточнень. Саме асиндетон з еліпсисом допомагають відтворити атмосферу рутини, повторювані з тижня в тиждень дії. Це надає певний ритм тексту і потребує відповідного темпу читання, нешвидкого, аби правильно зрозуміти натяк автора на дію. У такому темпі виписаний увесь абзац, який автор розпочинає так: “La semaine s 'egrene en “jours de " definis par des usages collectifs etfamiliaux, des emissions de radio" (6, 64). Уже саме дієслово s'egrener v.pron. - s'allonger en file en se divisant en elements successifs [4, с. 422] налаштовує читача на буденність повторюваних дій. Отже, поєднання асиндетону з еліпсисом утворює алюзію на певні дії, потребує від читача логічного перебігу думок. Наявність кількох речень чи абзацу в такому стилі формує монотонну атмосферу дій.

Асиндетон як вид перерахування набуває особливих форм у системі невербальних засобів роману. Перерахування носить систематизуючий характер, коли авторці необхідно виокремити основні положення, риси певного феномена зі свого минулого. Так, наприклад, автор-жінка перераховує речі, які їй залишилися з 52 року: “Comme traces materielles de cette annee-la, il me reste" (6, 27). Далі ставиться двокрапка, групуються всі залишки того часу за певними ознаками, виписуючи їх в окремі абзаци, які до того ж розпочинаються з малої літери. Так, до матеріальних слідів (“traces materielles ") належать: “une carte postale-photo en noir et blanc d'Elisabethe II. Elle m'a ete offerte par une petite fille d'amis havrais de mes parents, qui etait allee en Angleterre avec sa classe pour la fete du couronnement [...]" (6, 27). Наступним пунктом є “une petite trousse a couture en cuir rouge, vide de ses accessoires, ciseaux, crochet, poingon, etc, cadeau de Noёl que j'avaisprefere a un sous-main, parce queplus utile a l'ecole" (6, 28). У перерахуванні автор-жінка не тільки зазначає сам об'єкт (“trousse a couture"), який їй залишився, але й додає деталі кольору, форми, матеріалу (“une petite, en cuir rouge "), його наповнення (“vide de ses accessoires, ciseaux, crochet, poingon, etc"), причину саме такого подарунка (“que j'avais prefere a un sous-main, parce que plus utile a l'ecole"). Деталі, які супроводжують той чи інший пункт, різноманітні і залежать від того, який вплив вони здійснили на автора. Перерахуємо найцікавіші заголовки: “Les gestes quotidiens qui distinguent les femmes et les hommes" (6, 59); “Et le temps de la vie s'echelonne en “age de"" (6, 62); “Laplitesse etait la valeur dominante, le principe premier du jugement social. Elle consistait, par exemple, a ”(6, 69); “Parmi les articles du code de la perfection commergante qui me concernent" (6, 72); “Il est bien vu" (6, 88); “Il est mal vu" (6, 89) тощо. Кожен такий заголовок закінчується двокрапкою, підпункт розпочинається з абзацу, може мати декілька підпунктів. Тож візуально текст роману має схематичну будову. Кожен пункт може бути нею прокоментований, а може лише констатувати факт. Виписування подібних перерахувань потребує попереднього системного опрацювання своїх спогадів, пригадування деталей. Це свідчить про написання роману не під владою емоцій, почуттів, як це позиціонують гендерні стереотипи, а на основі логічного системного підходу, що характеризує письменницю як особу скрупульозну, прагматичну, раціональну. Така риса не є характерною для письменниць початку ХХ століття. Натомість уже наприкінці століття невербальні образотвірні елементи також залучаються до створення образу автора жіночого роману. Відтак синтаксична фігура асиндетон разом із невербальним засобом не тільки утворює нову, іншу, друковану сторінку автобіографічного роману, але й додає певних рис образу авторки.

У такий спосіб, різноманітність безсполучникового зв'язку породжує асиндетон, який ефектнішим постає з лексикою, об'єднаною певним градаційним елементом, в еліптичних конструкціях, притаманний обом романам. Хіазм і зевгма стають такими синтаксичними конструкціями, які найбільший ефект утворюють саме у взаємодії з вдало підібраними лексичними одиницями, що є характерною рисою романів С.-Г Колетт. Синтаксичний паралелізм, підкріплений метафоричною образністю, полісиндетоном, є образотвірним елементом, скерованим саме на підтримку обраної автором-жінкою концепції власного образу. Конвергенція вважається одним із шляхів контролю за процесом сприйняття тексту читачем, “деавтоматизації сприйняття” [2, с. 210]. Вона заважає читачеві передбачати текст, не допускає поверхового читання роману. Конвергенція утримує повністю увагу читача, затримуючи її на кожному елементі. До невербальних образотвірних елементів в романах А. Ерно додаємо заголовки з перерахуваннями у стовпчик, які безпосередньо спрямовані на створення образу автора-жінки.

Перспективою подальших досліджень є вивчення синтаксичних особливостей як образотвірних елементів в інших жанрах жіночого письма.

Література

1. Кухарено В. А. Интерпертация текста: Учебное пособие для студентов педагогических институтов / Валерия Андреевна Кухаренко. - М. : Просвещение, 1986. - 80 с.

2. Синтаксические фигуры как система, коллективная монография / [под. ред. Эды Моисеевны Береговской]. - Смоленск : Издательство СмолГУ, 2007. - 416 с.

Довідники

3. Dictionnaire des symboles / [sous la direction de J. Chevalier et A. Gheerbrant]. - P. : Robert Laffont, 1997. - 1060 p.

4. Le Robert Micro Poche. Dictionnaire pratique d'apprentissage de la langue frangaise / [sous la direction de Jalain Rey]. - P. : Dictionnaire Le Robert, 1993. - 1376 p.

Джерела ілюстративного матеріалу

5. Colette S.-G. La naissance du jour, Editions Robert Laffont, S.A. - Paris, 1989. - P. 579-655.

6. Erneaux A. La Honte. - Р. : Gallimard, 1997. - 142 p.

7. Erneaux A. La Place. - Р. : Gallimard, 1983. - 114 p.

Размещено на Allbest.ru