Класифікація респонсивних стратегій і тактик (на матеріалі англомовного діалогічного дискурсу)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Класифікація респонсивних стратегій і тактик (на матеріалі англомовного діалогічного дискурсу)

Лук'янець М.Г.

Анотація

респонсивний стратегія кооперація конфлікт

У статті розглянуто респонсивні стратегії і тактики як засоби досягнення кооперації чи загострення конфлікту в діалогічній взаємодії. За ступенем активності адресата в діалозі виокремлено активні респонсивні стратегії (співпраці та конкуренції), пасивні (пристосування та уникнення) та їх проміжний різновид (компроміс), кожна з яких представлена відповідними респонсивними тактиками.

Ключові слова: респонсивні стратегії, респонсивні тактики, співпраця, конкуренція, пристосування, уникнення, компроміс.

Аннотация

В статье рассматриваются респонсивные стратегии и тактики как средства достижения кооперации или обострения конфликта в диалогическом взаимодействии.

По степени активности адресата в диалоге выделены активные респонсивные стратегии (сотрудничества и конкуренции), пассивные (приспособления и избегания) и их промежуточный вид (компромисс), каждый из которых представлен соответствующими респонсивными тактиками.

Ключевые слова: респонсивные стратегии, респонсивные тактики, сотрудничество, конкуренция, приспособление, избегание, компромисс.

Annotation

The article deals with responsive strategies and tactics as a means of achieving cooperation or escalating conflict in dialogical interaction. According to the degree of addressee's activity in the dialogue we have differentiated active responsive strategies (cooperation and competition), passive ones (adaptation and avoidance) and their intermediate variant (compromise), all of which are presented by corresponding responsive tactics.

Keywords: responsive strategies, responsive tactics, cooperation, competition, adaptation, avoidance, compromise.

Респонсивність адресата в діалогічному мовленні виявляється в актуалізованих ним респонсивних стратегіях і тактиках реагування на репліки адресанта. Згідно з комунікативними умовами міжособистісного спілкування загалом та прагматичними цілями адресата зокрема, розрізняють кооперативні, компромісні та конфліктні респонсивні стратегії, яким підпорядкована низка відповідних респонсивних тактик. Однак дослідження характеру взаємодії учасників спілкування в діалогічному дискурсі є недостатньо вивченим у сучасних прагмалінгвістичних студіях, що і зумовлює актуальність нашого дослідження.

Мета цієї лінгвістичної розвідки полягає у виокремленні респонсивних стратегій і тактик за ступенем активності адресата в діалогічній взаємодії. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань: 1) охарактеризувати активну та пасивну роль адресата у взаємодії з адресантом; 2) розмежувати активні та пасивні респонсивні стратегії і відповідні їм тактики; 3) виявити мовленнєве втілення виокремлених респонсивних стратегій і тактик.

Об 'єктом дослідження є респонсивні стратегії і тактики адресата, виділені в сучасному англомовному діалогічному дискурсі.

Предметом дослідження є мовленнєві особливості втілення респонсивних стратегій і тактик залежно від рівня активності адресата.

Ступінь взаємодії комунікантів у діалозі вказує на те, що респонсивні стратегії реалізують спільні, одновекторні дії комунікантів, спрямовані на співпрацю, або індивідуальні, різновекторні дії комунікантів, що виявляють конкуренцію між ними. Вибір респонсивних стратегій і тактик детермінується соціальним статусом адресата та його гендером. Врахування ступеня залучення адресата у ведення діалогу дозволяє класифікувати респонсивні стратегії як активні, коли адресат відкрито висловлює свою позицію, та пасивні, коли він бажає не виявляти експліцитно свої погляди. Взаємозв'язок вище описаних респонсивних стратегій представлено в Таблиці 1.

Таблиця 1. Типологія респонсивних стратегій діалогічного дискурсу

Активність позиції адресата виражається у виборі ним респонсивних стратегій і тактик, спрямованих на залучення та ведення діалогічної взаємодії з адресантом. Залежно від особистісної позиції адресата та його прагматичних цілей комунікації, тобто спрямованості на кооперативний чи конфліктний сценарій ведення діалогу, в англомовному діалогічному дискурсі виявляються активні респонсивні стратегії співпраці та конкуренції.

Респонсивна стратегія співпраці спрямована на активний пошук рішення адресатом способів досягнення спільної мети, які задовольнили б інтереси обох комунікантів. Використовуючи аналізовану стратегію, адресат бере активну участь у діалогічному спілкуванні, захищає власні інтереси, але при цьому прагне знайти взаємопорозуміння з адресантом. Адресат не стільки намагається довести свою думку, скільки прикладає зусилля для пошуку рішення можливих непорозумінь.

Випадки використання адресатом респонсивної стратегії співпраці зумовлені його пошуком спільної мови з адресантом через добір відповідних ситуації мовних засобів, вибору дружньої тональності спілкування та формування сприятливої атмосфери комунікації. Слідуючи обраній стратегії співпраці, адресат застосовує тактики переконання, ствердження, пропозиції та / чи поради.

В основі респонсивної тактики переконання лежить упевненість адресата в істинності своєї думки та прагнення переконати співрозмовника у правдивості власної позиції, змінивши уявлення адресанта. Відтак, репліки адресата характеризуються аргументованістю, чіткою формою подачі інформації. Основою реплік є судження-репрезентативи про правдиві і беззаперечні факти та їх інтерпретація на основі власного досвіду адресата [7, с. 12]. Вони подані у формі наказових речень типу “Do this way, I know this better!”, “Don t do this, I know for sure!”, де домінують експліцитно чи імпліцитно виражені директиви.

Маючи на меті переконати адресанта та залучити його до співпраці адресат виражає свою думку чи судження, використовуючи респонсивну тактику ствердження, тобто аргументацію, в основі якої лежить предикація як ствердження своєї позиції. Аналізована тактика передбачає описування фактів чи дій, доведення їх істинності. У термінології Дж. Серля вона називається асертивом і вказує на стан речей у дійсності [7, с. 14]. Респонсивна тактика ствердження в англомовному діалогічному дискурсі представлена лексичними та граматичними засобами, які забезпечують зв'язність і дієвість аргументації, фокусуючи увагу адресата на актуальних для адресанта питаннях. До лексичних засобів її вираження належать перформативні дієслова, наприклад, “say, think, consider”, модальні дієслова із значенням упевненості “can't, must” у репліках на зразок “I dare say,.. ”, “It can t be true. ”, “It must be right. ”

Спрямованість респонсивної стратегії співпраці на спонукання адресанта до спільних дій виявляє прагнення адресата скоординувати свої дії зі співрозмовником та втілюється

в респонсивній тактиці пропозиції та / чи поради. Вона пов'язана з регулятивом, оскільки діалогічна взаємодія в цьому разі являє собою систему узгоджених дій обох комунікантів. У діалозі на прохання адресанта про пораду або вираження ним незнання, як учинити, адресат реалізує аналізовану тактику, представляючи один або кілька альтернативних планів дій, які, на його думку, можуть допомогти адресанту розв'язати проблему. Вербально тактика пропозиції та / чи поради виражена репліками “I suggest the following... ”, “Why don t you try to do this way?”.

Аналізовані вище респонсивні такти переконання, ствердження, пропозиції та / чи поради є найбільш конструктивними в діалозі та спрямовані на реалізацію респонсивної стратегії співпраці, втілюючи активну кооперативну позицію адресата.

Респонсивна стратегія конкуренції реалізує прагнення адресата захистити свої особисті інтереси у протистоянні з адресантом у формі відкритої боротьби. Вона використовується в ситуаціях, де компроміс неможливий, тому виявляє активну позицію адресата у веденні діалогу. Заради досягнення прагматичної мети адресат може апелювати до влади, вдаватися до примусу, застосувати психологічний тиск чи користуватися емоційною залежністю співрозмовника. Основними респонсивними тактиками втілення аналізованої стратегії є попередження чи погроза, вимога, осуд та обвинувачення.

Респонсивна тактика погрози чи попередження втілює прагнення адресата керувати процесом протікання діалогічної взаємодії згідно з власним планом та змушуючи адресанта до певного способу дій. Відтак, названа тактика є регулятивним мовленнєвим спонуканням адресанта та категоризується як промісив (припущення, обіцянка) і менасив (припущення, погроза) в системі мовленнєвих актів Г Г Почепцова [2, с. 217-218]. Адресат сприймає мовленнєву поведінку адресанта як негативну чи загрозливу, тому попереджує його про можливі наслідки, застосовуючи аналізовану тактику. Він не є пасивним спостерігачем дій адресанта, а наділений правом здійснити покарання за неприйнятні вчинки співрозмовника. Залежно від ступеня роздратування адресат використовує респонсивну тактику попередження або погрози, виражені перформативними дієсловами “warn, tell, let” та умовними реченнями типу “If you don't stop, I will... ”, “Don't do this, otherwise I will... ”.

За допомогою респонсивної тактики вимоги адресат ініціює дії адресанта, спонукаючи до певних учинків, реалізуючи, таким чином, дерективи [ 7, с. 37-38]. Адресат має власний план дій, який він нав'язує співрозмовнику. Його репліки містять інформаційний компонент, тобто повідомлення про бажану ситуацію, яку слід досягти, а також включають пресупозицію законності поставленої ним цілі. Респонсивна тактика вимоги характеризується відсутністю етикетних формул спілкування, домінуванням дієслів у формі наказового способу “Go!”, “Do it!”, наявністю інвективної лексики або слів з негативною семантикою, які позначають дію, виконання якої є небажаним для адресанта.

Респонсивна тактика осуду є способом висловлення адресатом незадоволення або несхвальне ставлення до дій адресанта [3, с. 7]. Наміром адресата є не лише дати негативну оцінку щодо вчинків адресанта, але й бажання принизити його, примусити відчувати сором чи вину за вчинене. Відповідно, респонсивні тактики осуду корелюють з експресивами [7, с. 172-173], виражаючи психологічний стан адресата та характеризуючи ступінь його незадоволення. У респонсивних репліках осуду інтенсивність оцінки дій адресанта пропорційно співвідноситься з інтенсивністю її вираження. Аналізована респонсивна тактика представлена в діалогічному дискурсі репліками адресата з пейоративами, тобто словами з негативною конотацією “rubbish, bustard, spoild”, емотивними структурами кліше “What the devil... ” “Why on Earth... ” та знижено-конотативними лексемами “devil, hell, deuce”.

Респонсивна тактика обвинувачення виявляє вину адресанта, його небажані дії, наміри чи якості та направлена на негативну оцінку його дій. Використовуючи таку респонсивну тактику, адресат завдає психологічного тиску на адресанта, викликаючи емоційний дискомфорт [1, с. 19]. Звинувачення в репліці адресата моделюється через внесення до діалогу часто неіснуючих подій та фактів, які вимагають від адресанта виправдань чи пояснень, необхідних адресату. Згідно з класифікацією мовленнєвих актів, вони співвідносяться з асертивами [7, c. 14], зобов'язуючи адресата нести відповідальність за правдивість звинувачень, та виражаються за допомогою оцінних корелятів дій співрозмовника “What a shame!”, “How could you... ”, або оцінки його як особистості через негативну характеристику його вчинків.

Таким чином, респонсивна стратегія конкуренції як вияв активної позиції адресата, відмінної від позиції адресанта, реалізується в тактиках попередження чи погрози, вимоги, осуду та обвинувачення. Адресат перехоплює ініціативу ведення діалогу і наполягає на власній думці щодо обговорюваної теми.

Пасивна позиція адресата в діалогічному дискурсі передбачає, що він першочергово піддається впливу адресанта, є бездіяльним, а не є активним учасником діалогічної взаємодії. Адресат виявляє невпевненість у власних силах або байдужість до обговорюваної теми, обираючи респонсивні стратегії пристосування чи ухилення.

Респонсивна стратегія пристосування є формою пасивної співпраці адресата, направленою на уникнення конфліктної ситуації, збереження гармонії відносин за допомогою згоди з адресантом. Аналізована стратегія застосовується адресатом, коли результат взаємодії є важливішим для адресанта, й адресат готовий добровільно поступитися власними інтересами. Однак ця стратегія може бути оцінена як вияв слабкості адресата та загрожувати втраті його іміджу в очах адресанта, оскільки адресат занижує свої вимоги. Основними респонсивними тактиками реалізації респонсивної стратегії пристосування є поступка, часткова згода.

Респонсивна тактика поступки передбачає низьку спрямованість адресата на особисті інтереси водночас з високою оцінкою прагнень адресанта, тобто адресат жертвує своїми інтересами на користь співрозмовника з метою уникнення чи нівелювання конфлікту. Він намагається редукувати загрозливий потенціал своєї поступки і вдається до таких мовленнєвих засобів, що надають йому змогу реагувати збалансовано та обережно. Респонсивна тактика поступки реалізується через пропозиціональне пом'якшення змісту реплік адресанта шляхом модифікації адресатом її істинності на користь адресанта. Вона досягається за допомогою акцентування суб'єктивності поглядів адресата на фоні успішно реалізованої адресантом тактики переконання ретрактивами [ 8, с. 76] - зміною та коректуванням власних тверджень, відмовою від попередніх позицій “Let it be. ” “You may be right. ”

Респонсивна тактика часткової згоди втілюється адресатом у діалогічному дискурсі за його незгоди з думкою адресанта, але водночас бажанні бути ввічливим і йти йому на певні поступки, демонструючи готовність прийняти до уваги аргументи співрозмовника. На відміну від респонсивної стратегії співпраці, де позиція адресата повністю збігається з думкою адресанта та має спільну ціль, у випадку тактики часткової згоди кооперація має лише частковий та формальний характер, спрямована на підтримання дружніх стосунків із співрозмовником. Аналізована тактика співвідноситься із мовленнєвим актом комісиву (за К. Бахом) [ 5, с. 140], тобто прийняття або згодою прийняти позицію комуніканта, наприклад, “I partially agree. ”, “There is some sense in your words. ”.

Тож, аналізована респонсивна стратегія пристосування виражає пасивність адресата в діалозі, виявлену різним ступенем поступки щодо його позиції від часткової згоди до повної поступки.

Респонсивна стратегія ухилення застосовується адресатом як спосіб уникнення співпраці з адресантом, відсутність бажання йти назустріч співрозмовнику, усвідомлюючи власну слабкість чи небажання відстоювати особисті інтереси в несприятливих умовах, що склалися. Причина вибору аналізованої стратегії може також виникати за умов, коли предмет суперечки не важливий для адресата чи питання може бути розв'язане саме пособі. Адресат не бажає брати відповідальність за прийняття рішення та продовження діалогу. Він не визнає існування суперечностей з адресантом та заперечує конфлікт, не поступається співрозмовнику, але й не наполягає на своїй позиції, уникаючи суперечок, дискусій, заперечень адресанту. Основними респонсивними тактиками втілення респонсивної стратегії ухилення є уникнення відповіді на запитання, зміна теми, ігнорування.

Респонсивна тактика уникнення відповіді на запитання використовується адресатом за умов, якщо висловлене адресантом запитання ставить співрозмовника в незручне становище і будь-яка правдива відповідь буде для адресата невигідна, що і змушує його вдаватися до цієї респонсивної тактики. Іншою умовою застосування тактики уникнення відповіді може бути відсутність у адресата інформації або невпевненість у власних знаннях, що зумовлює потребу апелювати до більш компетентного джерела, а відповідно, уникати висловлення власної позиції. Таким чином, адресат виявляє свою пасивну позицію у спілкуванні, прагнучи завершити незручну розмову. Як правило, вираженням аналізованої респонсивної тактики в діалозі є мовчання адресата, що вербально виражено в англомовному діалогічному дискурсі мовними одиницями на позначення мовчання, наприклад, “There was no reply. ”, “He kept silence. ”, “There was no response. ”

Дотримуючись пасивної ролі у веденні діалогу, адресат застосовує респонсивну тактику зміни теми, намагаючись змінити русло розмови. При цьому адресат уникає конфлікту, оскільки на незручне запитання адресанта він дає відповідь, яка не збігається із запитанням, порушуючи таким чином максиму релевантності [6, с. 12]. Враховуючи здатність адресата перехоплювати ініціативу ведення діалогу, аналізована тактика виявляє свою подвійну природу: активність і пасивність адресата. Зміна теми бесіди припиняє можливий конфлікт, але актуальна тема залишається без уваги, тобто уникається. Адресат змінює тему за допомогою таких виразів: “By the way...”, “I've just remembered that...” та ін.

Особливість респонсивної тактики ігнорування виявляється коли, адресат показово не помічає свого співрозмовника, не бажаючи вступати з ним у конфлікт або навпаки співпрацювати. На психологічному рівні аналізована тактика є засобом підсвідомого захисту адресанта, прагненням позбавитися від джерела неприємного впливу, тобто адресанта. Адресат використовує мовчання, замовчування або приховування інформації. Знаючи істинний (на його погляд) стан речей, він навмисно ігнорує подальший розвиток діалогу. Мовчання інтерпретується як особливий мовленнєвий акт, інтенціональний, емоційний та оцінний компоненти якого залежать від репліки адресанта, а також ситуації та обставин спілкування. Відтак, аналізована респонсивна тактика характеризує емоційний стан адресата та його ставлення до слів і дій співрозмовника.

Таким чином, респонсивна стратегія уникнення є способом мовленнєвої поведінки адресата, який одночасно займає пасивну роль щодо розвитку теми і активну - у зміні вектора розмови, використовуючи респонсивні тактики уникнення відповіді на запитання, зміни теми чи ігнорування.

Респонсивна стратегія компромісу - це інтегральна характеристика мовленнєвої поведінки адресата, яка утворюється на межі виявлення його активної та пасивної позиції та залежно від ситуації, спрямованої на кооперацію чи конфлікт. Ця стратегія репрезентує прагнення адресата знайти спільне рішення, прийнятне для обох комунікантів. Респонсивна стратегія компромісу є не лише визнанням адресатом права адресанта на іншу думку, але й виявленням поваги до його позиції в поєднанні з настановою на взаємну зміну позицій у результаті обговорення. Відтак, інтереси обох учасників комунікації не повністю задоволені.

Респонсивна стратегія компромісу включає два етапи у процесі ведення діалогічної взаємодії: 1) збір інформації про особистість адресанта, тему розмови та обставини її ведення, а також 2) вибір тактик, що відповідають поставленій меті адресата, передбачаючи можливі ситуації поступки власної позиції на користь адресанта. У цьому разі актуалізуються тактики інтеграції, емоційного налаштування, часткового вираження критики чи схвалення.

Респонсивна тактика інтеграції передбачає окреслення адресатом своїх пріоритетів та переконання адресанта в них, утворюючи групу ідентичних інтересів, які передбачають взаємну вигоду для обох комунікантів. Аналізована тактика виявляється за допомогою інклюзивного особового займенник “we”, присвійного займенника “our” і експліцитного заклику до пошуку конвенційного компромісу.

Респонсивна тактика емоційного налаштування є способом впливу на емоції та почуття адресанта та створення гармонійної атмосфери в діалозі. Вона представлена мовленнєвими актами прохання, схвалення, компліменту та навіть жарту, викликаючи необхідну емоційну реакцію. Ця респонсивна тактика будується на почутті емпатії адресата, його співпереживанні та розумінні емоційного стану адресанта, а також проекції власних емоцій у діалозі.

Респонсивна тактика часткового вираження критики чи схвалення презентує позитивну чи негативну оцінку адресатом мовленнєвих дій співрозмовника. Адресат лише частково погоджується з позицією адресанта, конструктивно критикуючи його вчинки, а не особистісні якості, характер чи розумові здібності. Водночас він схвалює особистісні характеристики співрозмовника, підтримуючи його самооцінку. Ціллю такої тактики є пошук рішення, що допоможе змінити ситуацію, оскільки адресат намагається максимально релевантно оцінити як позитивні, так і негативні чинники, що призвели до непорозумінь. Тактика часткового вираження критики чи схвалення виражається протиставними реченнями на зразок “You have done a lot for this deal, but we should correct some details. ”. Тож, респонсивна стратегія компромісу має на меті урегулювання непорозумінь з адресантом шляхом взаємних поступок для досягнення спільної прагматичної мети, використовуючи тактики інтеграції, емоційного налаштування, часткове вираження критики чи схвалення.

Таким чином, враховуючи спрямованість адресата на кооперацію чи конфлікт, а також диференціюючи ступінь активності адресата в діалогічній взаємодії, виділено респонсивні стратегії активного та пасивного реагування на репліки адресанта, а також їх проміжну ланку. Респонсивні стратегії співпраці, конкуренції, пристосування, уникнення та компромісу реалізуються відповідними респонсивними тактиками в діалогічному дискурсі, сприяючи досягненню адресатом прагматичної цілі комунікації.

Література

1. Волкова О. С. Прагмалингвистические особенности межличностного общения в коммуникативной ситуации “бытовой конфликт” (на материале английского языка) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04 / О. С. Волкова. - Волгоград, 2009. - 22 с.

2. Почепцов Г. Г. Избранные труды по лингвистике / Г. Г. Почепцов. - Харьков : ХНУ им. В. Н. Каразина, 2009. - 556 с.

3. Черняк О. П. Структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості висловлень осуду (на матеріалі англомовного художнього дискурсу) : автореф. дис. . канд. філол. наук : 10.02.04 / О. П. Черняк. - Чернівці, 2009. - 23 с.

4. Austin J. L. How to Do Things with Words. Second Edition / J. L. Austin; [ed. by J. O. Urmson, M. Sbasa]. - Cambridge : Harvard University Press, 1975. - 355 p.

5. Bach K. Linguistic communication and speech acts / K. Bach, M. Harnish. - Cambridge : MA:MIT Press, 1979. - 327 p.

6. Grice P Studies in the way of words / P. Grice. - Cambridge : Harvard University Press, 1989.- 394 p.

7. Searle J. R. Speech Acts / J. R. Searle. - Cambridge : Cambridge Univ. Press, 1969. - 98 p.

8. WunderlichD. Linguistische Pragmatik / D. Wunderlich. - Frankfurt : Suhrkamp Verlag, 1976. - 384 р.

Размещено на Allbest.ru