Явище ізоляції та семантична координація головних членів речення в перській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЯВИЩЕ ІЗОЛЯЦІЇ ТА СЕМАНТИЧНА КООРДИНАЦІЯ ГОЛОВНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ В ПЕРСЬКІЙ МОВІ

Кшановський О.Ч.

Київський національний лінгвістичний університет

Однією з головних синтаксичних ознак аглютинативних мов є наявність синтаксичного явища ізоляції. Замість узгодження в межах атрибутивних словосполучень використовуються інші способи, які не вимагають підлаштовування словоформ одна до одної, тобто зміни їхньої форми. Координація форм головних членів речення також відбувається за іншими правилами. Вони ґрунтуються не на граматичній координації словоформ, що виражають підмет і присудок, а на координації функціонально-семантичних ознак лексем, що виражають підмет і присудок. У статті опрацьовано правила маркування множини іменників суфіксом -ВП (основного суфікса множини в середньоперській мові та поширеному в класичній мові для людей та деяких наділених людськими якостями об'єктів) та дієслів із суфіксами 3 ос. множини and.

Ключові слова: перська мова, азербайджанська мова, ізоляція, координація, узгоджувальний клас.

In the modern Persian the subject and predicate are coordinated the plural only under the condition that the subject (plural) is a living creature. However, with the plural not alive subject the verb can be both singular and plural. In the modern Persian nouns, acting as subjects, are divided into two agreement classes, but the line between them is based on autonomous-not autonomous function in every situation a thing (or their number) marked by a plural noun. That is why such objects as peoples with a natural feature of the autonomy in making decisions for activities are always described by plural verbs. Other objects depending on the communicative situation and the individual intention of speaker can act as endowed with feature of the autonomy and does not have it. That is what in the modern Persian differs the rules for marking plural nouns by suffix -ВП (the main plural suffix in the Middle Persian and widespread in the Classic language for humans and endowed with the human qualities objects) and verbs with plural 3 person suffixes -and.

Key words: Persian, Azerbaijani, isolation, coordination, agreement class.

Якщо вживати поняття тип мови вузько термінологічно, як ієрархічний комплекс різнорівневих (фонетичних, лексико-словотвірних, морфологічних та синтаксичних) характеристик, що мають між собою імплікативні відношення, тобто спряжено “працюють” на збереження своєрідної структурної будови мови - детермінанти мовного типу (згідно з детермінантною типологією Г П. Мельникова (див.: [2])), то опис типу окремої мови становитиме опис її одиниць усіх без винятку мовних рівнів. Такою детермінантою для аглютинативних мов є збереження недоторканними морфемних меж (чи то між самостійними морфемами, чи то між службовими), оскільки морфеми в таких мовах мають головну рису - самостійність, яка дає їм можливість одночасного функціонування як службового елемента, так і самостійного слова. Для фузійних мов такою детермінантою є збереження за всяку ціну цілісності словоформи, оскільки саме словоформа, у складі якої є частини, які набувають значення винятково в поєднанні між собою, несе головне комунікативне навантаження. Отже, в аглютинативних мовах на всіх мовних рівнях існує набір мовних одиниць, які забезпечують автономне функціонування головної структурної одиниці - непохідної морфеми-слова. У фузійних мовах на всіх мовних рівнях існує набір мовних одиниць, які у свою чергу забезпечують нерозривне функціонування головної структурної одиниці - похідної словоформи-слова.

У зв'язку зі сказаним, головною специфічною рисою синтаксичної системи сучасної перської мови є формально ізольоване вживання членів синтагми, через що особливого значення для передачі смислу висловлення набувають позиція елементів у синтагматичному ланцюгу та їх семантична (а не граматична) координація. Слово, взяте окремо, не має чіткої граматичної належності. Усі форми ізольовано закріплені або за словами лише однієї частини мови, або словами близьких за властивостями частин мови (наприклад, перське слово в множині є обов'язково чи то іменником, чи то займенником, але, скажімо, не прикметником, як в українській мові). Така властивість слів створює сприятливі умови для поширення цього явища ізоляції в аглютинативних мовах, де для уникнення порушення морфемних меж відсутня (або мінімалізована) словозміна (про ознаки ізоляційних мов та ізоляції порівняно з аглютинацією та аналітизмом див.: [6]). У таких мовах загальнограматична оформленість слова переважає морфологічну [Там само, с. 148]. Граматичні значення слова формуються (а не виявляються, як, наприклад, рід у деяких російських іменників, пор.: мой кенгуру, наша колибри) у сполученнях з іншими словами. Самому ж слову, взятому окремо, граматичні значення не притаманні (щось на взірець рос. Врач пришел і Врач пришла).

Мета цієї розвідки - показати роль граматичного явища ізоляції у формуванні особливого семантичного узгодження головних членів речення в сучасній перській мові.

Ізоляція. Ізоляцією прийнято називати синтаксичну характеристику мови, за якої слово набуває синтаксичної функції лише у співвідношенні з іншими словами. У сучасній перській мові слова звичайно наділені лише загальнограматичними ознаками (крім дієслівних форм), пор.:

man (1) in(2)ja (3) kar mikonam (4)

`Я (1) тут (2,3) працюю (4)' (досл. `Я (1) це (2) місце (3) працюю (4)');

in(1)ja(2)-ye dast(3)-am (4) dard mikonad (5)

`Це (1) місце (2) моєї (4) руки (3) болить (5)' (У мене тут болить рука).

У прикладі наведено складне слово inja `тут', яке складається з вказівного займенника in `це' та іменникаje `місце'. У різних контекстах це слово може бути як прислівником (з функцією обставини дії), так і іменником (з функцією підмета).

Нерідко граматичну належність слів узагалі важко визначити, пор.:

ba (1) tamam-e (2) qodrat (3)=ba qodrat-e tamam

`З (1) усією (2) силою / міццю (3)'.

У прикладі наведено слово tamam `весь, цілий', навіть загальнограматична належність якого не є прозорою.

Процес кількісного розширення класу слів “без морфології" в сучасній перській мові триває, пор. класичне слово khish `свій', яке може вживатися тільки як ізафет не означення, та сучасне слово khod з таким самим значенням, яке може вживатися і як ізафетне означення, і самостійно. Явище ізоляції в перській мові притаманне й дієслівним формам, пор.:

pashiman (1) gasht (2) shah (3) az (4) karde-ye (5) khish (6) (Незамі XIII ст.)

`Пошкодував шах, що це зробив' (досл. `Таким, що шкодує (1) став (2) шах (3) від (4) зробленого (5) свого (6)').

У прикладі дієприкметник минулого часу вжито у функції іменника (головного слова ізафетного словосполучення) (про це дет. див.: [9]).

З причини ізольованості словоформ у висловленні нерідко трапляються два однакових члени, пор.:

man (1) khosh(2)-am (3) amad (4)

`Мені сподобалося' (досл. `Я (1) добре (2) я / мені (3) прийшов (4)').

У прикладі двічі вжито займенник 1 ос. одн.: самостійну (елемент 1) та енклітичну (елемент 3) форми, які виконують роль додатка. Такі приклади притаманні старанному та дещо експресивному стилю мовлення. До речі, явище подвійного придієслівного додатка притаманне мовам тюрксько- балканського ареалу, пор., наприклад, болг.:

Мене ме викат

`Мене кличуть'.

Крім цього, явище ізоляції деякою мірою притаманне й фінітним формам перських дієслів. Так, у перській мові форма доконаного виду в минулому часі виражається суфіксом -е, який додається до основи минулого часу. Перський перфект позначає дію, яка відбулася в минулому, а її результат можна спостерігати в теперішньому (для граничних дієслів) або вона (дія) продовжується (для статичних дієслів), пор.: neveshte-ast

`(Він) написав' (лист, книгу); neshaste-ast

`(Він) сидить' (сів і продовжує сидіти).

Форма тривалого (континуального) виду в минулому і теперішньому часі виражається префіксом mi-, який додається до основи минулого чи теперішнього часу. Перський минулий тривалий час позначає дію, яка відбувалася в минулому чи відбувається в теперішньому регулярно, пор.: minevesht

`(Він) писав' (наприклад, вірші в юності); minevisad

`(Він) пише' (наприклад, книгу).

У перській мові є можливість одночасного вживання кількох показників однієї категорії, зокрема, дієслівного виду. Це відбувається, наприклад, у межах форм так званого минуло- теперішнього тривалого (див.: [5, с. 247]), або минулого тривалого перфекта (див.: [10, с. 44-45]). Ця видо-часова форма позначає дію, яка передається в репортативному чи цитативному вигляді, пор.: mineveshte-ast

`(Він) (очевидно) писав' (так всі кажуть, це загальновідомо).

У прикладі має місце вживання двох показників однієї категорії - виду. Інакше кажучи, показники граматичних категорій уживаються ізольовано, незалежно один від іншого. Для ізолюючих мов загалом притаманні морфеми, які беруть участь у творенні форм слова (словозміні), але не виражають синтаксичних відношень (нереляційні) [6, с. 144], тобто не змінюють сусіднього слова.

Проте невираженість у формах слів їхніх взаємовідношень, створюючи, з одного боку, формальну ізоляцію слів одне від одного, не перешкоджає, з другого боку, семантико-граматичній взаємодії слів і розвитку особливого семантико-граматичного узгодження та керування.

Семантичне узгодження. Однією з головних синтаксичних ознак аглютинативних мов є відсутність синтаксичного зв'язку узгодження між членами словосполучення. У давньоперській період узгодженням разом з іншими засобами (протиставленням типів основ і почасти типів флексій) виражалася категорія роду (див.: [1, с. 40]). Замість узгодження в межах атрибутивних словосполучень використовуються інші способи, які не вимагають підлаштовування словоформ одна під одну, тобто зміни їхньої форми. Таким способом, наприклад, у тюркських та іранських мовах, виступає ізафет, пор. азерб.: avtobus stansiyasi

`автобусна зупинка; зупинка автобуса' (де приголосний звук [s] перед ізафетом є епентетичним в інтервокальній позиції); almlor akademiyasi `академія наук'.

В обох прикладах ізафетний формант э маркує головне слово та показує родовий відмінок залежного слова. При цьому жодне зі слів не зазнає зміни структури. Якщо ж залежне слово вже має атрибутивну семантику (тобто є прикметником), то синтаксичний зв'язок виражається лише порядком слів, пор. азерб.:

qirmizi ma§m `червона машина'.

Аналогічна ситуація склалася в перській мові, за винятком того, що перський ізафет виражає всі види атрибутивного зв'язку (див. попередній підпункт), пор.: miz-e (1) boland (2)

`високий (2) стіл (1)'; istgah-e (1) otubus (2)

`автобусна (2) зупинка (1); зупинка автобуса'.

Координація форм головних членів речення також відбувається за іншими правилами. Вони грунтуються не на граматичній координації словоформ, що виражають підмет і присудок, а на координації функціонально-семантичних ознак лексем, що виражають підмет і присудок.

У сучасній перській мові задіяні два традиційні формальні засоби граматичного узгодження підмета і присудка: суфікс множини для імен та особові суфікси для дієслів. В іменах маркується лише множина (тобто іменник в однині не має жодних показників), а в дієсловах маркується як однина (три особи), так і множина (три особи) для всіх часових форм. Імена не мають поділу на ті, які можуть маркуватися суфіксом множини, і на ті, які не можуть. Натомість для дієслів існує поділ імен (підметів) на такі, що завжди узгоджуються з дієсловами (присудками) в числі, і на такі, що не завжди узгоджуються з дієсловами (присудками) в числі. До перших належать істоти, люди, а до інших - неживі предмети, пор.: marda (1) umadan (2) khune (3)

`Чоловіки (1) прийшли (2) додому (3)' (де -а є розмовним варіантом суфікса множини підмета, а -an - суфіксом 3 ос. множини присудка); ketaba (1) bad (2) forush raft (3)

`Книги (1) погано (2) продавалися (3)' (де -а є розмовним варіантом суфікса множини підмета, а raft - дієслівною формою 3 ос. однини присудка).

Як видно з прикладів, у перській мові форми підмета та присудка координуються в множині лише за умови, що підмет (у формі множини) є істотою. Однак з підметом неістотою в множині дієслово може бути як в однині, так і в множині, пор. [8, c. 126-127]: sosisa sukht sosisa sukhtan

`Сосиски згоріли (підгоріли)'.

У першому прикладі (з підметом у множині, а присудком у формі 3 ос. однини) йдеться про те, що, наприклад, в одній сковороді смажилися овочі, а в другій - сосиски. Саме вони (а не овочі) й згоріли. У другому прикладі (з підметом у множині і присудком у формі 3 ос. множини) йдеться про те, що смажилося окремо, наприклад, три сосиски в трьох сковородах. Усі вони згоріли. Інакше кажучи, число дієслівної форми вносить відчутну різницю в семантику виразів. Дієслівна форма в однині при підметі в множині сигналізує про так звану “збірну” інтерпретацію іменника в множині. Дієслівна форма в множині при підметі в множині сигналізує про так звану “роздільну” інтерпретацію іменника в множині. Зрозуміло, що подібні “прочитання” смислу висловів найтіснішим чином пов'язані з комунікативним контекстом та суб'єктивним задумом мовця.

Діахронічні дослідження функціонально-семантичної координації головних членів речення в перській мові показують, що функціонування цієї категорії на принципово відмінних від фузійних мов засадах почалося в перській мові принаймні з середньоперського періоду. Саме в середньоперській мові категорія особи стала виявлятися в предикативному узгодженні й тісно пов'язалася з формою числа підмета. У цей період яскраво спостерігається регулярне (за формою та змістом) узгодження в числі присудка з підметом у слів, що позначають осіб, а також регулярна форма однини у присудка при підметах, що позначають предмети та поняття. Саме в цей період яскраво спостерігаються перебої в узгодженні при підметах, що позначають істоти або уподібнені до істот предмети, але не людей (тобто птахів, тварин, міфічні істоти, сили природи) [3, с. 59-60] (дет. про узгодження підмета з присудком в історії іранських мов див.: [4, с. 243-248]). У класичній перській мові, як показують спеціальні дослідження (див.: [8, с. 128-133]), ця тенденція остаточно закріпилася. Так, якщо підмет у множині є істотою та / або людиною, то як у класичній, так і в сучасній мові присудок буде у формі множини. Винятки можуть стосуватися лише істот, яким передують числівники, пор.: dar (1) abgiri (2) se (3) mahi (4) bud (5) (“Каліла і Димна”, ХІ ст)

`У (1) ставку (2) було (5) три (3) риби (4)'.

Необхідно відзначити також, що всі “неузгоджені” дієслова є дієсловами із семантикою буття. У реченнях з кількома предикатами це яскраво виявляється, пор.:

an (1) do (2) bat (3) ke (4) az (5) pas-e (6) malek (7) bekhastand (8) va (9) pish-e (10) u (11) forud amadand (12) do (13) sar asb (14) bashad (15)... (“Каліла і Димна”, ХІ ст)

`Ті (1) дві (2) качки (3), що (4) з(5)-поза (6) царя (7) злетіли (8) та (9) перед (10) ним (11) опустилися (сіли) (12) є (15) двома (13) кіньми (14)...'.

У прикладі підмет у формі однини (елемент 3), але, фактично, він є в множині (`ті дві качки'), узгоджується з двома присудками, вираженими дієсловами руху (елементи 8, 12) у формі множини, а також не узгоджується з присудком (елемент 15), вираженим дієсловом буття у формі однини.

Якщо ж підмет у множині виражено неістотою, то вже в класичній мові присудок переважно виражався дієсловом в однині, пор.:

baranha (1) motavater (2) shod (3) (“Каліла і Димна”, ХІ ст)

`Дощі (1) стали (3) частішими (періодичними) (2)' (досл. `Дощі (1) періодичний (2) став (3)'); absar (1) va (2) muy (3) va (4) dandan(5)-ash (6) zayel shavad (7) (Тусі, XIV ст.)

`Його (6) очі (1) та (2) волосся (3), та (4) зуби (5) зникнуть (7)' (досл. `Очі (1) та (2) волосина (3) та (4) зуб (5) його (6) зникає / зникатиме (7)').

З іншого боку, в класичній мові знаходимо приклади (притаманні й сучасній), у яких присудок у множині координує власну форму з підметом у множині, пор.:

asmanha (1) va (2) zaminha (3) mosakhar-e (4) hokm-e (5) vey (6) and (7) (Румі, ХІІІ ст.) `Небеса (1) та (2) землі (3) є (множ.) (7) підкореними (4) Його (Бога) (6) вердикту (5)'.

Із цього приводу варто зауважити, що такого роду приклади містять чи то персоніфіковані підмети, чи то підмети, виражені сурядним словосполученням однорідних підметів, пор.: ma 'adan-e (1) zar(2)-o (3) noqre (4) va (5) la 'l(6)-o(7)yaqut (8) zaher mishavand (9) (Румі, ХШ ст.) `Поклади (1) золота (2), і (3) срібла (4), і (5) рубінів (6), і (7) яхонтів (8) з'являються (9)' (досл. `Поклад золота і срібла і рубіну і яхонту явний стають').

У сучасній перській мові подібна закономірність цілковито зберігається, пор.: magazeha (1) va (2) dokanha (3) baz (4) shod (5)

`Магазини (1) та (2) крамниці (3) відчинилися (4, 5)' (досл. `Магазини (1) та (2) крамниці (3) відкритий (4) став (5)').

Відзначимо також і подальше тривання в сучасній перській мові процесу наділення побутових речей автономним (незалежним від волі людини) статусом. Цей процес є своєрідним підвидом явища персоніфікації в художній літературі (на зразок художньої та побутової метафори), пор.: otobusha-ye (1) shahri (2) dar (3) raft-o-amad (4) budand (5)

`Міські (2) автобуси (1) були (5) в (3) русі (4)'.

У прикладі дієслово в множині (елемент 5) узгоджується з іменником у множині (елемент 1). Велика кількість такого роду “автономних” уживань іменників на позначення неістот існує в кожній мові, пор.: Кінотеатр зачинився на ремонт; Уряд підписав угоду та под. Процес наділення різноманітних речей автономними (незалежними від волі людини) якостями, як свідчать результати діахронічних досліджень, у сучасній перській мові є активним і динамічним. Кожна з таких речей (предметів) за умови відповідного комунікативного контексту та задуму мовця може виступити в “автономному” прочитанні (див. [Там само, с. 131 і далі]).

Таким чином, у перській мові в різні історичні періоди при координації граматичних форм підмета і присудка (за єдино можливою після давньоперського періоду категорію множини) мав бути врахований цілий комплекс функціонально-семантичних рис: одиничність, автономність, істота, людина (тобто всі притаманні тюркським мовам ознаки, пор. у: [7, с. 143-187]). Так, у середньоперський період усі імена, що виступали в ролі суб'єктів, поділялися на два узгоджувальні класи - людей та не людей. Із суб'єктами-людьми в множині дієслова узгоджували форми в числі. З суб'єктами-не людьми в множині дієслова не узгоджували форми в числі. У класичний період усі імена, що виступали в ролі суб'єктів, поділялися на два інші узгоджувальні класи - істот та неістот. Із суб'єктами-неістотами дієслова узгоджували форми в числі лише за умови їх персоніфікації. У сучасній перській мові імена, що виступають у ролі суб'єктів, також поділяються на два узгоджувальні класи, однак межа між ними проходить за ознакою автономного - неавтономного функціонування в ситуації кожного з (тієї кількості) предметів, позначених іменником у множині. Так, для опису функціонування неіндивідуалізованих предметів у складі їхньої множини (двох і більше) носій сучасної перської мови інтерпретує їх як збірний об'єкт і вживає дієслово у формі 3 ос. однини. Для опису функціонування предметів у складі їхньої множини (двох і більше), кожен з яких окремо бере участь у комунікативній ситуації, носій сучасної перської мови інтерпретує їх роздільно і вживає дієслово у формі 3 ос. множини (пор. вище приклад з сосисками). Саме тому такі об'єкти, як люди, маючи природну рису автономності в прийнятті рішень для проведення дій, завжди описуються дієсловами в множині. Інші предмети залежно від комунікативної ситуації та індивідуального задуму мовця можуть виступати як наділеними рисою автономності, так і не наділеними нею. Саме цим у сучасній перській мові відрізняються правила маркування множини іменників суфіксом -an (основного суфікса множини в середньоперській мові та поширеному в класичній мові для людей та деяких наділених людськими якостями об'єктів) та дієслів з суфіксами 3 ос. множини -and, пор. табл.

семантичний речення перський мова

Література

1. Виноградова С. П. Древнеперсидский язик / С. П. Виноградова // Языки мира: Иранские языки. I. Юго-западные иранские языки. - М. : Индрик, 1997. - С. 35-57.

2. Мельников Г. П. Системная типология языков. Принципы. Методы. Модели / Г. П. Мельников. - М. : Наука, 2003. - 395 с.

3. Молчанова Е. К. Среднеперсидский язик / Е. К. Молчанова // Языки мира: Иранские языки. I. Юго-западные иранские языки. - М. : Индрик, 1997. - С. 57-70.

4. Опыт историко-типологического исследования иранских языков. Том II. Эволюция грамматических категорий. - М. : Наука, 1975. - 476 с.

5. Рубинчик Ю. А. Грамматика современного персидского языка / Ю. А. Рубинчик. - М. : Издательская фирма “Восточная литература” РАН, 2001. - 600 с.

6. Солнцева Н. В. Проблемы типологии изолирующих языков / Н. В. Солнцева. - М. : Наука, 1985. - 253 с.

7. Cagri I. M. Minimality and Turkish relative clauses. Dissertation submitted for the degree of Doctor of Philosophy / I. M. Cagri. - Maryland: University of Mariland, 2005. - 265 p.

8. Lotfi A. R. Agreement in Persian // Linguistic online. - 2006. - Vol. 29. № 4. - Р. 123-141.

9. Rustamova T. Naqsh-e sefat-e fe'li dar qana-ye ganjine-ye loqat-e zaban-e farsi / T. Rustamova // Iranshenakht. - 1997. - № 6. - S. 43-59.

10. Vahidian Kamyar T., Emrani Gh. Dastur-e zaban-e farsi (1) / T. Vahidian Kamyar, Gh. Emrani. - Tehran : SAMT, 2003. - 125 s.

Размещено на Allbest.ru