М.М. Бахтін та становлення мовної особистості

Жданова О.Л.

У статті проаналізовано педагогічний досвід М. М. Бахтіна та його науковий доробок, що наскрізь пройнятий “пафосом особистості”. Розкрито шляхи формування мовної особистості, яка не лише репродукує рідне мовлення, а й виявляє мовне чуття та мовний смак до естетичної цінності рідного слова.

Ключові слова: М. М. Бахтін, мовна особистість, науково-навчальне мовлення, педагогіка діалогу.

бахтін особистість пафос мовлення

В статье анализируется педагогический опыт М. М. Бахтина и его научная работа, которая насквозь пронизана “пафосом личности”. Раскрываются пути формирования языковой личности, которая не только репродуцирует родную речь, но также проявляет языковое чутьё и вкус к эстетической ценности родного слова.

Ключевые слова: М. М. Бахтин, языковая личность, научно-учебная речь, педагогика диалога.

The article analyses Mikhail Bakhtin's pedagogical experience and his work that is throughout devoted to the theme of personality. It describes the ways of the formation of linguistic personality that not only reproduces native speech but shows linguistic sense and taste towards the esthetic value of native language.

Key words: Mikhail Bakhtin, linguistic personality, scientific and educational speech, dialogic pedagogy.

Ім'я російського вченого М. М. Бахтіна відоме на весь світ; його наукові праці в галузі філософії та літературознавства нині вважаються класичними. Серед неординарних теорій та поглядів М. М. Бахтіна виділяється його концепція особистості: “Немає людини взагалі, є Я” [2, с. 44]. М. М. Бахтін характеризує особистісне буття як “мою небайдужість”, тобто відповідальну причетність за смисл свого буття. Як особистість людина відповідальна за все, що відбувається з нею та навколо неї. Так, за своє життя М. М. Бахтін зарекомендував себе як видатний учений і талановитий педагог, метою якого було сприяння процесу становлення мовної індивідуальності студентів та учнів, формування такої особистості, яка не лише репродукує рідне мовлення, а й виявляє мовне чуття та мовний смак до естетичної цінності рідного слова.

Концепція “особистість” є провідною категорією у філософській антропології М. М. Бахтіна. Російський учений не тільки розкрив сутність особистості, її буття та становлення, а й сформулював принципи діалогу та діалогічного розуміння особистості. М. М. Бахтін указує, що особистість - це “все в людині, що визначається словами “я сама” чи “ти сама”, все, в чому вона [людина] знаходить та відчуває себе, все, за що вона відповідає, все між народженням та смертю” [6, с. 336]. Продовжуючи акцентувати на цій ідеї, вчений підкреслює, що “відкриття людини-особистості ... не могло б відбутися без відкриття нових моментів у слові, у засобах мовленнєвого вираження людини” [6, с. 336]. Таким чином, становлення мовної особистості починається в ранньому дитинстві та продовжується все життя.

З філософсько-лінгвістичного погляду, концепція мовної особистості віддзеркалює стосунок людини до слова та, навпаки, слова до людини. Саме через мовлення людина рефлексує або виражає своє ставлення до навколишнього світу та себе, виявляє свою інтелектуальну культуру та духовно-моральні якості. Як форма пізнання, рефлексія є унікальною ланкою, що з'єднує внутрішній та зовнішній світи людини, адже кожна людина особлива та неповторна. Унікальність людської рефлексії яскраво відображена у філософській антропології М. М. Бахтіна, де головними характеристиками особистості є “конкретність (ім'я), цілісність, відповідальність, невичерпність, незавершеність, відкритість” [6, с. 362].

Важливу роль у становленні мовної особистості учня / студента відіграє мовна особистість учителя / викладача. Аналізуючи університетські лекції російського вченого, Н. В. Сівцова та О. Л. Аріскіна провели дослідження рис мовної особистості М. М. Бахтіна як ученого-лектора та визначили мовні засоби репрезентації знань у єдності трьох компонентів: онтологічного, аксіологічного, методологічного. Будучи предметом науково-навчального мовлення, знання повинні бути “сприйняті учнями, засвоєні ними та відтворені в аналогічних мовних структурах у процесі подальшої комунікації” [7, с. 10]. Дослідники зазначають, що в лекціях М. М. Бахтіна упорядковані знання створюють “гнучку та інформаційно багату структуру, що поступово розгортається перед адресатом та впливає на його наукове та світоглядне мислення” [10, с. 3]. Результати мовного аналізу засобів вираження різноаспектного знання в лекціях М. М. Бахтіна вказують на присутність упорядкованої системи вихідних, основних та пояснювальних понять, діалогічність авторського мислення, велику кількість зображувально-виражальних одиниць: метафор, уособлень, епітетів, іронії, градації. Крім того, дослідники визначили чітку схему подання знань ученим-лектором: поняття - визначення поняття - характерні риси - поділ понять на ціле та частини - характеристика частин - висновки [10, с. 8]. Хоча засоби вираження знань у лекціях М. М. Бахтіна є відносно стандартними і нормативними та зумовлені специфікою певної сфери комунікації, зміст наукового тексту сприймається як нове “живе” знання завдяки індивідуальному підходу вченого та його особистому стилю мовлення.

Зінченко В. П. визначає, що “головним у перспективі розвитку освіти повинно стати живе знання, ... яке будується як живий образ, живе слово, живий рух” [8, с. 22]. Носієм живого знання являється вчитель, який завжди відчуває, що зацікавити учня та підтримати його інтерес може тільки живе знання. Приклад творчого вивчення “живої” російської мови В. П. Зінченко знаходить у досвіді роботи М. М. Бахтіна в середній школі.

За М. М. Бахтіним, діалог особистостей - це діалог найвищого рівня, важливою характеристикою якого є рівноправність, тобто взаємне ставлення співрозмовників один до одного та до себе як до особистості. Тільки в такому діалозі особистість існує як особистість та тільки в діалозі може бути досягнуто її розуміння як особистості: “Справжнє життя особистості доступне тільки діалогічному проникнення у неї, якому вона сама відповідно та вільно розкриває себе” [5, с. 70]. Такий погляд на особистість та її становлення є основою діалогічного підходу до викладання, що представлений у методичній статті М. М. Бахтіна. Стаття “Питання стилістики на уроках російської мови в середній школі” - це єдина праця М. М. Бахтіна, що безпосередньо торкається питань навчальної методики. Зокрема, у статті засуджується підхід до навчання рідної мови, що оснований на заучуванні і безглуздому повторенні граматичних правил, орієнтацію на розбір готових чужих текстів, тоді як усне та писемне мовлення школярів майже не збагачуються.

У своїй статті М. М. Бахтін окреслює шляхи викладання, які допоможуть “вивести учнів з глухих кутів книжності на дорогу грамотної, культурної й разом з тим живої, сміливої, творчої мови життя” [4, с. 155-156]. Безсполучникові речення, що були предметом його викладання та дослідження, стали засобом боротьби зі знеособленою книжною мовою та платформою, де народжується мовна індивідуальність учня, де “найвільніше виявляється індивідуальне обличчя того, хто говорить, найвиразніше звучить жива інтонація” [4, с. 156]. Мова та мислення, подані так, як це робив М. М. Бахтін, виступають основною метою гуманітарної освіти, тому що вони тісно пов'язані з індивідуальністю, з творчими здібностями учня.

Діалогічний підхід М. М. Бахтіна є по суті міждисциплінарним, оскільки вчений вірив, що діалогічні відносини - це майже універсальне явище, що пронизує всю людську мову

і всі відносини ... взагалі все, що має смисл та значення ... Де починається свідомість, там починається діалог” [6, с. 51]. Ми розглядаємо педагогіку діалогу, описану у статті М. М. Бахтіна, як інтерактивну взаємодію в умовах конкретної навчальної ситуації, яка забезпечує взаємообмін навчальною інформацією, поглядами, позиціями та сприяє засвоєнню соціального та культурного досвіду. Сутність такої взаємодії визначається не тільки поєднанням спілкування, обміну думок й обговорення спільних дій, але і наявністю дискусій, критики та самокритики, різних точок зору, протилежних поглядів та міркувань. Крім того, ми сприймаємо цю статтю як діалог між М. М. Бахтіним та всіма учасниками та складниками навчального процесу.

Стаття М. М. Бахтіна описує новий на той час вид викладацької діяльності, що може бути названий “діалогічною педагогікою”, на противагу “монологічній педагогіці” [9]. М. М. Бахтін дав дефініцію педагогічного діалогу в 1929 році у своїй книзі “Проблеми творчості Достоєвського”. Він писав: “На грунті ... монологізму неможлива суттєва взаємодія свідомостей, а тому неможливий суттєвий діалог. По суті ... [монологізм] знає лише один вид пізнавальної взаємодії між свідомостями: той, хто знає і володіє істиною, навчає того, хто не знає і помиляється, тобто взаємовідношення вчителя та учня й відповідно тільки ... [монологічний] педагогічний діалог” [3, с. 60-61]. Учений продовжує розвивати свою ідею: “За монологічного підходу ... інший повністю залишається тільки об'єктом свідомості, але не іншою свідомістю. Від нього не чекають такої відповіді, яка б могла все змінити у світі ... свідомості” [6, с. 336]. У монологічному педагогічному діалозі учні виступають як об'єкт педагогічного впливу, коли “їхня свідомість уявляється . порожнім сосудом, що заповнюється потрібними знаннями . і правильними уявленнями про життя” [9, с.85]. У статті М. М. Бахтін критикує традиційне викладання російської мови в радянській школі, що полягало в заучуванні граматичних правил, диктуванні та зубрінні. Такий підхід, вважає М. М. Бахтін, веде до схоластики: “Вивчення синтаксису без стилістичного пояснення, не збагачуючи мовлення учнів, позбавлене всякого творчого значення, не допомагає їм творити власне мовлення, воно вчить їх тільки розбиратися у вже створеній чужій готовій мові. А це вже схоластика” [4, с.144]. На противагу цьому діалогічна педагогіка будується на зіткненні та перевірці різноманітних ідей, що запропонованих різними “голосами”, різними членами шкільного колективу, як вчителями, так і учнями. У педагогіці діалогу вчитель не вишукує учнівських помилок, швидше він навчається від учнів того, як вони сприймають навколишній світ та самого вчителя. Розходження в думках між учнями та вчителем ціниться, поважається та очікується.

М. М. Бахтін стверджує, що істина за своєю суттю має діалогічну природу: “Істина не народжується і не міститься в голові окремої людини, вона народжується між людьми, які спільно шукають істину, у процесі їх діалогічного спілкування” [5, с. 124]. Тобто істина народжується з діалогу, і щоб навчати істини М. М. Бахтін показав, як “вести діалог” із шкільною навчальною програмою з російської мови, розкриваючи “стилістичну та драматичну” природу граматики. “Тут має місце прямий зв'язок між “драматичністю” і “діалогічними відносинами”, - стверджує Л. А. Гоготішвілі “Бахтін використовує прийом драматизації аналізованих речень, тобто навмисне перебільшення міміки, жестів, емоційної інтонації, . для того, щоб наочно продемонструвати наявність у кожному безсполучниковому складному реченні кількох “героїв”, які вносять у . монологічну конструкцію свій “голос”, і відповідно вступають між собою у діалогічні стосунки” [4, с. 515-516]. Під час свого педагогічного експерименту М. М. Бахтін пропонує виконати завдання на заміну одних граматичних форм іншими, і це викликає різноманітний відгук в учнів. Такі завдання об'єднують учнів у колектив читачів, які тестують, чия пропозиція найкраще відповідає авторському задуму. У своїй статті М. М. Бахтін пише: “Ставимо перед учнями питання: чим відрізняється побудоване нами сполучникове речення від безсполучникового пушкінського? ... відповідь: що в нашій переробці втрачена емоційна виразність пушкінського речення . воно стало холодніше, сухіше, логічніше . повністю зник драматичний елемент речення . речення стало більш книжним, німим . не проситься більше на живий голос” [4, с. 147]. Отже, діалогічне походження та природа граматики може бути виявлена через читацьку / учнівську реакцію на граматичне перетворення. Примітно, що “такий аналіз з трансформацією речень й аналізом того, як не можна говорити . - звичайна річ у сучасній лінгвістиці, але нестандартна для 40-х років” [1, с. 300].

Через таке діалогічне тестування граматичних конструкцій на основі текстів класиків - російських поетів та письменників, як Пушкін, Гоголь, Крилов, Карамзін, - учні М. М. Бахтіна не тільки мали доступ до класичної літератури, але й можливість краще усвідомити ідею та значення твору, відчути його художні прийоми, зрозуміти естетичні правила епохи. Як вказує Б. Сіротініна, саме формування елітарного типу мовної особистості здійснюється з опорою на тексти класичної художньої літератури [11, с. 9].

Наступний важливий крок у діалогічній педагогіці - це перехід від учнівського діалогічного тестування літературних творів до учнівського діалогічного авторства. Під час експерименту М. М. Бахтін запропонував учням практичні вправи, творчі домашні та класні завдання. Учнівську творчу роботу ми розглядаємо як авторство, тобто діалогічну відповідь на читацьке / учнівське тестування літературного тексту; більш того, як міст, що з'єднує літературні твори російських класиків з життям школярів. У своїй статті М. М. Бахтін зазначає: “При розборі [учнівських] робіт у класі всі речення зачитувалися та обговорювалися, та іноді “автори” не погоджувалися з моєю редакцією, виникали жваві та цікаві суперечки” [4, с. 154]. Дискусії та спори, навіть з учителем, є важливими ознаками діалогічної педагогіки, адже індивідуальність кожного учня розкривається у взаємовідносинах з іншими членами літературної громади: однокласниками, вчителем, класиками літератури. В результаті експерименту відбулося “загальне покращення стилю учнів: стиль став жвавіший, більш образний, емоційніший, а головне - у ньому стало розкриватися індивідуальне обличчя того, хто пише, зазвучала індивідуальна інтонація” [4, с. 154].

Завдяки своєму особистому стилю мовлення та підходу до викладання М. М. Бахтін трансформував традиційний стиль викладання, оснований на заучуванні і безглуздому повторенні граматичних правил, у живі, демократичні уроки, наповнені особливим для кожного учасника значенням. Адже мета М. М. Бахтіна була не тільки навчити школярів правильно використовувати граматичні форми, а “прищепити учням смак до них, змусити полюбити безсполучникове речення як дивовижний засіб мовної виразності, ... добитися перелому в ... мовленні учнів; знову наблизити його до. мови живого життя” [4, с. 145-146, 155].

М. М. Бахтін розглядав мову не лише як засіб передачі інформації, але і як основний чинник формування своєрідності та неповторності особистості. У своїх наукових ідеях та педагогічному досвіді М. М. Бахтін представив шляхи формування мовної особистості, у результаті чого досконале володіння літературною мовою, її творче використання стають органічними засобами самоствердження та самовираження людини. Таким чином, науковий доробок М. М. Бахтіна є актуальним та перспективним сьогодні, потребує переосмислення з позицій сучасної освіти та пошуку шляхів його творчого використання.

Література