Труднощі морфемної сегментації запозичень романського походження в сучасній англійській мові

Субота С.В.

Київський національний лінгвістичний університет

Стаття присвячена дослідженню складних випадків морфемного аналізу лексики романського походження в сучасній англійській мові. Розглянуто існуючі підходи до розв'язання проблем морфемного аналізу, проаналізовано низку складних і суперечливих випадків та обґрунтовано їх морфемну сегментацію.

Ключові слова: морфемна сегментація, морфемний статус, коренева морфема, асемантична морфема, запозичення.

лексика романський мова англійський

Статья посвящена изучению сложных случаев морфемного анализа лексики романского происхождения в современном английском языке. Рассмотрены существующие подходы к решению проблем морфемного анализа, проанализированы сложные и спорные случаи, а также рационально аргументирована их морфемная сегментация.

Ключевые слова: морфемная сегментация, морфемный статус, корневая морфема, асемантическая морфема, заимствования.

The article deals with difficult cases of morphemic analysis of Romance loanwords in Modern English. The existing solution approaches to the problems of morphemic analysis are briefly summarized, a number of difficult and controversial cases of morphemic segmentation are analyzed and explained.

Key words: morphemic segmentation, morphemic status, root morpheme, empty morpheme, loanwords.

Загальновідомим є факт, що в сучасній англійській мові існує досить значна кількість лексичних одиниць іноземного, насамперед романського походження. Це пов'язане з екстралінгвальними чинниками, а саме - соціально-історичними умовами розвитку мови, оскільки лексичний склад постійно змінювався, забезпечуючи потреби номінації, безпосередньо відображаючи все нове, що виникало в житті народу.

Проникнення в англійську мову лексики романського походження почалося ще в давньоанглійський період (5-11 ст.), особливо інтенсивно цей процес розвивався після норманського завоювання - в середньоанглійський період (12-15 ст.) і активно тривав до 21 сторіччя. Як наслідок, частка питомої германської лексики в лексикографічних джерелах сучасної англійської мови нині не перевищує 30 % [1, c. 187]. Кількість лексичних одиниць романського походження за даними аналізу лексикографічних джерел майже вдвічі перевищує кількість питомих германських слів, що дозволяє деяким дослідникам визначати англійську мову, незважаючи на її германське походження, як “високо романізовану” [26, с. 7].

Здійснюючи морфемний аналіз лексичних одиниць сучасної англійської мови, дослідники виникають стикаються зі значними труднощами у виділенні морфем у складі багатьох слів романського походження (слова запозичувалися відразу з латинської або через французьку мову). Тому мета цієї статті - проаналізувати низку складних і суперечливих випадків морфемного аналізу та визначити морфемний статус компонентів у складі лексичних одиниць романського походження в сучасній англійській мові, що дозволить оптимізувати процес ідентифікації морфем.

Перш ніж розглядати ряд проблем, пов'язаних з морфемним аналізом запозичень в англійській мові, зробимо короткий огляд основних підходів до ідентифікації морфем, які були запропоновані різними дослідниками, залежно від їх позиції стосовно визначення самого терміна “морфема”.

Ці підходи загалом можна розподілити на три основні напрями трактування та ідентифікації цієї мовної одиниці [6, с. 10-11]:

1) Формальний підхід, представлений групою американських структуралістів (Дж. Трейджер, Б. Блок [14], З. Харріс [18]).

Досліджуючи мови корінного населення Північної Америки, коли значення мовних форм було невідоме, американські вчені почали застосувати формальний критерій для ідентифікації мовних одиниць, ігноруючи семантичний критерій. Прихильники цього підходу вважали, що формальний опис мовних одиниць без урахування їх значення може бути цілком вичерпним для дослідження мови, тому вони прагнули мінімізувати використання семантичного критерію та визначали дистрибутивний критерій як основний для ідентифікації морфем. Морфема розглядається як одиниця плану вираження, мінімальна формальна одиниця, як “послідовність сегментних фонем”, частина окремих висловлень, що повторюється [18, с. 158].

C. Андерсон до основних проблем, що виникають при морфологічному аналізі слів та словоформ, відносить проблему наявності асемантичних структур, пустих морфів (empty morphs) (наприклад, морфема -ceive у словах: de-ceive, re-ceive, per-ceive) [10, с. 53, 266]. Наявність подібних морфем легко пояснюється за допомогою формального підходу до визначення морфеми. Марк Аронов, повністю відкидаючи семантичний критерій, запропонував спеціальний термін “морфома” (morphome) для ідентифікації морфологічних одиниць, ідентичність яких базується виключно на формальних ознаках, позбавлених значення [11, с. 25]. На прикладі англійських слів stand, understand i withstand учений демонструє, що ці слова семантично не пов'язані й при морфемному аналізі не можуть бути проаналізовані як “префікс + корінь stand”, подібно як stand - stood не може бути визначене завдяки семантичному критерію як чергування однієї морфеми в трьох словах. М. Аронов робить висновок, що stand - stood у цих прикладах виступають не як варіанти однієї кореневої морфеми, а як морфома /st. ..d/ [22].

2) Функціональний підхід, згідно з яким морфема розглядається як функціональна одиниця, що слугує для передачі різних типів мовного значення, не тільки лексичного (Г. Глісон [5], Г Бой [16]), але й граматичного (Р О. Будагов [3], Ж. Вандріес [4],) та структурного (Ю. С. Маслов [7]), а форма морфеми несуттєва для виконання її функції.

Представники цього напрямку стверджують, що морфема може бути представлена як однією фонемою або їх послідовністю, так і будь-яким комплексом фонем, вона навіть може не мати матеріальної субстанції, головне, щоб відбувалася зміна значення, інакше кажучи, будь-який засіб вираження різних типів мовного значення розглядається як морфема [4, с. 77-91; 5, с. 106-122]. Як аргумент на користь такого твердження прихильники цього підходу наводять випадки з так званою нульовою морфемою, тобто морфемою, яка не має жодного матеріально вираженого аломорфа.

Так, наприклад, у сучасній англійській мові форма множини іменника sheep або форма дієслова cut у минулому часі виражені, на думку представників цього напряму, за допомогою нульової морфеми: sheep (однина) - sheep (множина), cut (теп. час) - cut (мин. час).

Ідентифікуючи морфеми представники цього напряму враховують виключно їх значення, тому до варіантів однієї морфеми деякі з них відносять не тільки окремі фонеми та їх комплекси [16], але й нульові морфеми [5], словесний наголос [4], різні типи інтонації [19], які виконують смислову або граматичну функцію.

3) Формально-функціональний підхід (О. С. Ахманова [2], О. С. Кубрякова [6], Л. Блумфілд [15], Е. Кастерс-Макартні [17], Ф. Катамба [20]), згідно з яким морфема розглядається як двостороння одиниця мови, що співвідносить план вираження з планом змісту, своєрідний “місток між планом вираження та планом змісту” [13, с. 105], тому для її ідентифікації враховується як форма, так і значення. Морфема визначається як “мовна форма, позбавлена часткової фонетико-семантичної подібності з будь-якою іншою формою” [15, с. 161], відрізок, що сигналізує про одне и те саме значення, повторюючись у такому вигляді в різних оточеннях, не розкладається далі за формою без руйнування Його значення” [6, с. 30], “найменша відмінність у формі слова, що корелює з найменшою відмінністю у значенні слова, речення або граматичної структури” [20, с. 24].

Варто зазначити, що кожен з перерахованих підходів має право на існування, оскільки кожен з них для ідентифікації морфем зосереджує увагу на певній характеристиці такого багатоаспектного об'єкта, яким є морфема. На нашу думку, ідентифікуючи морфеми у складі слів та словоформ, потрібно враховувати як формальні, так і функціональні характеристики, оскільки поєднання формального та функціонального підходів дозволить оптимізувати процес ідентифікації морфів. Тому як робоче визначення морфеми в нашому дослідженні ми використовуємо формально-функціональне визначення морфеми як найменшої (неподільної далі без втрати певної якості) мовної одиниці системи вираження, що регулярно відтворюється відповідно до моделей мови та безпосередньо співвідноситься з відповідним їй елементом системи змісту (семемою) [2, с. 241].

Як уже зазначалося, здійснюючи морфемний аналіз лексичних одиниць сучасної англійської мови, дослідники часто стикаються з труднощами у виділенні коренів у складі багатьох слів романського походження. Автор словника українських морфем Л. В. Полюга зазначає, що морфеми можна виокремити лише у слові, де вони мають значення і змінюються [8, с. 5]. Цю умову часто порушують слова, запозичені з іншої мови, особливо якщо морфемна структура запозиченого слова представлена коренем й афіксами, які не повторюються в інших запозичених словах із цієї мови, утворюючи таким чином унікальні елементи, морфемний статус яких лишається далеким від єдиного та чіткого трактування.

Ми вважаємо, що варто дотримуватися думки тих лінгвістів [1; 21; 23], які розглядають подібні елементи, що не повторюються і не можуть бути замінені на інші, як такі, що виступають як цілісні кореневі морфеми, причому це стосується як усіх трьох періодів розвитку англійської мови (пор. да. abbud “абат” с}шєп “кмин, тмин”; са. oistre, ostire “устриця”, scaffold “ешафот”, muscheron “гриб”; на. glamour “чари, чарівність”, carrot “морква”), так і запозичень з інших мов. Так, слово taboo “табу, заборона” полінезійського походження, утворене етимологічно з двох коренів ta і bu “надзвичайна позначка”, варто розглядати в сучасній англійській мові як одну кореневу морфему /to'bu:/.

На нашу думку, суфікси та префікси романського походження варто відокремлювати від кореня, якщо запозичені слова, утворені від цього кореня, в англійській мові в досліджуваний період дають підстави здійснювати таку морфемну сегментацію. Наприклад, у слові feminine “жіночий, властивий жінкам” ми виокремлюємо залежну кореневу морфему /'femon/ і суфікс -ine, оскільки в сучасній англійській мові існують інші слова, корені яких виявляють формально- семантичну подібність із цією кореневою морфемою: feminism “фемінізм”, feminize “ставати жіночним, фемінізувати”, feminist “фемініст(ка)”, feminity “жіноча стать, жінки” та ін. Натомість aubergine “баклажан” варто розглядати як одну неподільну кореневу морфему /'ооЬезі:п/ (від фр. aubergine, з арабського al-badinjan “баклажан”, від al + badinjan “баклажан” [9, с. 125]), оскільки в сучасній англійській мові відсутні слова, корені яких можуть бути ототожнені за формальними та семантичними (функціональними) ознаками в одну спільнокореневу групу, що унеможливлює сегментацію цього слова на менші значущі елементи.

При виокремленні кореня слово має бути позбавлене всіх афіксів, які функціонують у певний період розвитку англійської мови як значущі сегменти. Виокремлення афіксів має бути осмисленим й обґрунтованим, воно не може бути зведеним до механічної процедури. Досить часто одна й та сама послідовність фонем в одному слові є частиною кореневої морфеми, в іншому - афіксом. Розглянемо для прикладу ряд схожих, на перший погляд, за морфологічною будовою слів: attraction, abortion, fusion, auction, fashion, passion.

У словах attraction, abortion, creation кінцева послідовність фонем /эн/ виступає як суфікс, оскільки в цих дериватах у сучасній англійській мові наявні структурно-семантичні зв'язки з іншими словами attract, attract-ive, attract-or, abort, abort-ive, abort-uary, fuse, fus-ible, відповідно елемент /эн/ у цих словах потрібно розглядати як суфікс. Що стосується слова auction, то воно в на. період не перебуває в деривативних відношеннях з гіпотетичним *auct, натомість функціонує як неподільна коренева морфема auction-eer, auction-able, auction-ary та ін. Доречно відзначити, що прихильники етимологічного підходу до морфемного аналізу виокремлюють корінь auc (auc / aug) у слові auction, аргументуючи це тим, що в наш період існує ряд слів, у яких функціонує цей корінь - augment, augur, august [див., наприклад, 25, с. 202]. Однак, на нашу думку, автори подібних тверджень не розмежовують етимологічний і синхронний морфологічний аналіз, на відмінності яких ми хотіли б ще раз наголосити. Що ж стосується слів fashion “мода” та passion “пристрасть”, то вони у сучасній англійській мові перебувають у деривативних відношеннях не з такими дієсловами, як fash “дратувати, турбувати” та pass “рухатися вперед, протікати”, а з такими, як fashion-able “модний, фешенебельний”, fashion-y “модний”, fashion-er “модельєр”, passion-al “пристрасний, палкий”, passion-ate “пристрасний”, passion-less “безпристрасний” Таким чином, слова auction, fashion, passion у на. період функціонують як неподільні кореневі морфеми /'о: k/эп/, /'рж/эп/, /Тж/эп/, у яких фонемна послідовність /эп/ є частиною кореня.

Значні труднощі з виокремленням зі складу слів романського походження значущих сегментів виникають також тоді, коли виокремлені в результаті морфемного аналізу повторювані елементи, які розрізнювали значення ряду слів, були позбавлені самостійного лексичного значення, що відповідно створювало передумови піддавати сумніву морфемний статус цих елементів. Ця проблема стосується переважно морфемного аналізу лексичних груп слів, як наприклад, deceive - conceive - receive - perceive; defer - confer - refer - prefer - infer; detain - contain - retain; deduce - conduce - reduce - induce та ін.

У наш час у лінгвістиці немає єдиної думки стосовно морфемного статусу елементів у зазначених лексичних одиницях, незважаючи на те, що вчених давно цікавить питання про морфологічну структуру запозичень.

Суть проблеми полягає в тому, що дослідники по різному визначають морфемний статус компонентів романського походження в запозичених словах. У зв'язку із цим у лінгвістиці виникли три різні концепції. Вчені пропонують компоненти типу -ceive, -fer у словах deceive - conceive - receive - perceive; defer - confer - refer - prefer - infer розглядати як: 1) кореневі морфеми; 2) елементи з особливим морфемним статусом; 3) частину мономорфемних слів.

При цьому дослідники наводять вагомі аргументи на захист тієї чи іншої концепції. Розгляньмо їх детальніше.

Прихильники першої концепції (Л. Блумфілд, Е. Картерс-Маккартні, Х. Бесков, Л. С. Бархударов та ін.) розглядають слова з цих груп як біморфемні, що складаються з префікса та кореня (звичайно зв'язаного) [12, с. 3-36; 15, с. 240-242; 17, с. 23-26]. Значення префіксальної морфеми в цих біморфемних сполученнях, на їх думку, є диференційним по відношенню до значення кореневої морфеми. Хайке Бесков, наприклад, стверджує, що романські корені, з яких утворені ці групи слів, мають у сучасній англійській мові власне своєрідне лексичне значення [12].

Це твердження критикують представники другої концепції (Х. Мерчанд, О. С. Кубрякова, C. Андерсон та ін.), які наголошують на особливому статусі таких груп слів. Так, Ханс Мерчанд стверджує, що фонемні послідовності -ceive, -tain у групах слів deceive - conceive - receive - perceive; detain - contain - retain позбавлені спільного значення, тому він пропонує розглядати ці слова як елементи, що виявляють подібність лише за формальними ознаками, як монеми [21, с. 5]. О. С. Кубрякова розглядає ці фонемні послідовності як субморфи або квазіморфи, мовні одиниці, що поряд з морфами функціонують на морфологічному рівні, які “зустрічаються у вигляді складових частин окремих індивідуальних нерегулярних форм, які не досягають у певній морфологічній системі мови статусу справжнього морфа або через не властиву цьому класу морфів низьку поєднуваність (дистрибутивні обмеження), або через семантичну неповноцінність” [6, c. 60].

Прихильники третьої концепції (Р. Кверк, С. Грінбаум, Дж. Ліч, Я. Стартвік, І. Плаг та ін. [23, c. 30-32; 24, c. 1518-1521]), розглядають кожне слово із цих груп як мономорфемне, оскільки послідовності фонем -ceive, -fer, -tain, -duce не мають в англійській мові лексичного значення, а відтак вони не можуть розглядатися як кореневі морфеми в цих групах слів.

Виходячи з того, що коренева морфема є структурно-семантичним ядром слова, носієм його основного лексичного значення, вирішальним, на нашу думку, у її визначенні має бути семантичний критерій. Розгляньмо, наприклад, фонемну послідовність -sist у словах assist “допомагати”, insist “наполягати”, desist “припиняти”, resist “протистояти”, persist “упиратися”. Така послідовність не може бути виокремлена та проаналізована як коренева морфема в цих словах, оскільки вона позбавлена самостійного лексичного значення, що є неприпустимим для семантичного ядра слова, яким є коренева морфема. Так, справді, у лат. мові, з якої були запозичені ці дієслова, вони функціонували як біморфемні сполучення (пор. лат. sistere “ставити, стояти”, лат. as + sistere “стояти поряд”, лат. in + sistere “стояти (на)”, лат. de + sistere “відступати”) однак в англійській мові кожне із цих дієслів функціонує як окрема неподільна коренева морфема, оскільки вони не можуть бути поділені на менші значущі сегменти, тому такі слова, як assist, depend, preside, resist, resent, attract, differ та інші, ми розглядаємо як мономорфемні.

Таким чином, аналіз фактичного матеріалу дозволяє стверджувати, що сегментуючи слова та словоформи, морфемна структура яких у процесі адаптації іншомовних запозичень або розвитку мови зазнала трансформації, потрібно зважати на перерозподіл морфемних меж і при виокремленні кореневих морфем не виходити за межі тих структурних відношень, які характеризують систему мови в певний період її розвитку.

Література