Специфіка диференційних ознак голосних фонем германських та слов’янських мов

Рудківський О.П.

Київський національний лінгвістичний університет

У статті розглянуто проблему спільних і специфічних ознак голосних фонем сучасної німецької, англійської, нідерландської, української, російської та польської мов. Установлено, що в сучасному англійському вокалізмі нестабільною диференційною ознакою є тривалість; протиставлення голосних за цією ознакою втратило функцію розрізнення. Досліджено, що в німецькій та нідерландській мовах відбувається зближення голосних високого та середнього підняття, як це сталося із ненапруженими голосними /і, и/ сучасної англійської мови. Спостерігається послаблення функціонування твердого приступу перед голосними переднього ряду, що пов'язане з його відсутністю в англійській мові. Відмінною рисою німецького вокалізму є наявність огублених голосних переднього ряду, а варіанти голосних фонем слов'янських мов зазнають впливу палаталізованих приголосних.

Ключові слова: вокалізм, германські мови, слов'янські мови, алофон, огубленість, напруженість, підняття, ряд, палаталізація.

В статье рассмотрена проблема общих и специфических признаков гласных фонем немецкого, английского, нидерландского, украинского, русского и польского языков. Было установлено, что кроме отсутствия различия английских гласных по долготе, в немецком вокализме наблюдается сближение гласных высокого и среднего подъема. Отличительной чертой немецкого вокализма является наличие огубленных гласных переднего ряда, а варианты гласных фонем славянских языков находятся под влиянием мягких согласных.

Ключевые слова: вокализм, германские языки, славянские языки, аллофон, огубленость, напряженность, подъем, ряд, палатализация.

The article is devoted to the problem of common and specific features of vowels in contemporary German, English, Dutch, Ukrainian, Russian and Polish.

Apart of absence of distinction in duration of English vowels a convergence of close and half open German vowels is observed. The distinguishing feature of German vocalism is round front vowels, and vocalic allophones of Slavic languages are influenced by their palatalized consonants.

Keywords: vocalism, German languages, Slavic languages, allophone, labialisation, density, height, backness, palatalisation.

фонема голосний німецький англійський

Попри численні праці, присвячені вивченню спільного та специфічного в різних мовах, у сучасній лінгвістиці досі відсутнє детальне висвітлення таких узагальнюючих параметрів порівняльної фонології, як структурно-типологічні характеристики фонологічних систем конкретних мов, зокрема німецької, англійської, нідерландської, української, російської та польської мов. Тому саме цю проблему вважаємо за потрібне розглянути в пропонованій статті. Слідом за В. Д. Аракіним, М. П. Кочерганом під типовим у мовах ми розуміємо ті ознаки порівнюваних мов, які є для них спільними і виявляють типологічні властивості фонологічних мовних систем [1, c. 22; 4, c. 11]. Розгляд специфічного у фонологічних системах мов передбачає аналіз причин, умов і реалізації відмінностей мовних одиниць у структурному і функціональному плані [1, с. 64; 4].

Актуальність обраної теми визначається орієнтованістю досліджень на новітні студії порівняльної філології, а саме - на розкриття функціональних і структурних аспектів мовних (і мовленнєвих) одиниць у германських і слов'янських мовах, установлення аломорфних й ізоморфних характеристик фонологічних систем досліджуваних германських мов порівняно з українською, російською та польською мовами і на цій основі прогнозування ймовірного розвитку фонологічних систем зіставлюваних мов у подальшому.

Проблемою кількісних та якісних показників відмінностей фонемного складу германських та слов'янських мов займалися як українські вчені (В. І. Кушнерик, О. І. Стеріополо [5; 6]), так і зарубіжні науковці (Л. В. Бондарко, С. В. Князєв, У. Хіршфельд [1; 3; 10; 13] та ін.). Проте нерозв'язаною залишається проблема встановлення й порівняння стабільності / варіативності вияву диференційних ознак голосних фонем у порівнюваних мовах.

Завданням дослідження є виокремлення й опис типових та специфічних фонологічних ознак вокалізму німецької, англійської, нідерландської, української, російської та польської мов на основі порівняльного аналізу фонематичних систем цих мов.

Як відомо, німецька, англійська й нідерландська мови належать до мов вокалічного типу, тоді як українська, польська і російська мови - до консонантного [5, с. 136]. Зокрема протиставлення голосних за тривалістю є чужим для фонологічних систем слов'янських мов. З іншого боку, для германського вокалізму не є типовим вплив пом'якшених приголосних на реалізацію голосних.

Зазначимо, що у вокалізмі німецької мови нараховується 15 голосних фонем із відносно розгалуженим фонемним інвентарем [12, с. 12]. Голосні фонеми можуть бути довгі (/a:/, /е:/, /i'J, /о:/, Ы, /&J, /у:/) або короткі (/а/, /є/, /і/, /о/, /и/, /ге/, /y/), та закриті чи відкриті (див. Табл. 1). Виняток становить голосна /є:/, що є довгою й відкритою, наприклад: нім. “Stadte ” - ['Jteita] [16, с. 948]. Окреме місце посідає редукований голосний [э], наприклад: нім. “Bitte” - [Ъйэ] [т. с., с. 375], що виявляється виключно в ненаголошеній позиції. На відміну від вокалізованого варіанта [є] приголосної фонеми /г/ або сполучення фонем /ег/, наприклад: нім. “bitter” - [Ъйв] [т. с., с. 375], редукований [э] є алофоном голосної /е/ в ненаголошеній позиції. Відкритим у сучасному мовознавстві залишається питання щодо тривалості довгих голосних у ненаголошеній позиції запозичених слів, наприклад: нім. “Kritik” - [kBi'tnk] [т. с., с. 677], “Hotel” - [hotel] [т. с., с. 594], а саме - яким чином позначати цю диференційну ознаку: як (+ довгий), чи як(+ короткий) [12, с. 13; 14, с. 16; 12, с. 5].

Відносна довгота голосних у німецькій мові залежить від положення наголосу, тобто як довгі, так і короткі голосні можуть виступати в наголошеній або ненаголошеній позиції, якщо враховувати складні слова, префіксальні деривати та запозичення. У багатьох інших мовах, зокрема в російській, тривалість та наголос корелюють таким чином, що наголошений голосний вимовляється як довгий, ненаголошений натомість як короткий звук.

Особливу групу в інвентарі фонем німецької мови становлять лабіальні (огублені) голосні переднього ряду /y:/, /y/, /0:/, /щ/. Ступінь огубленості в голосних /y:/ та /0:/ вищий, ніж у їхніх коротких відповідників /y/ та /ге/. Передні огублені протиставляються тим самим лабіальним фонемам заднього ряду /u:/, /и/, /o:/, /о/ та переднім нелабіальним фонемам /i:/, /і/, /e:/, /є:/, /є/.

Як відомо, у німецькій мові є три дифтонги /ae/, /ao/, /ощ/ [12, с. 11]. Перехід між елементами дифтонга плавний, при чому в німецьких дифтонгів більш вираженим є перший елемент. Німецькі дифтонги за напруженістю є низхідними. Вони утворюють єдине ціле та вирізняються своєю односкладовістю. Із цього погляду сполучення голосних на зразок нім. “Bar” - [be:E] [16, с. 352], “Chor” - [ko:E] [т.с., с. 412], “Kur” - [ku:E] [т. с., с. 682] є також фонетичними дифтонгами, що, однак, не узгоджується з традиційним трактуванням фонемного статусу згідно з теорією М. С. Трубецького. Сполучення голосних звуків у словах нім. “Theater” - [the'a:te] [т. с., с. 982], “Ionen” - [i'ornan] [т. с., с. 617] не належать до дифтонгів, оскільки вони розпадаються на два склади, а під час ізольованого вимовляння розділяються за допомогою твердого приступу - [^e^aite], [i'?o:nan].

Голосні на початку складу та морфеми в німецькій мові починаються переважно з твердого або м'якого приступу, як справедливо зазначають дослідники, який не має фонологічного статусу [12, с. 13], може виконувати факультативну розрізнювальну функцію, пор., наприклад: нім. “viel Ehre” - [vil |?е:кэ] та нім. “viel^Lehre” - [vil '1е:ка], “beim Essen” - [baem '?esn] та нім. “beim^Messen” - [baem '?mesn], “im Erz” - [?im 'V*ts] та нім. “im Herz” - [?im 'he^ts]. У зазначених випадках, як і в численних інших прикладах, твердий приступ є необхідним. Це ж саме стосується голосних на межі морфем, наприклад: нім. “beenden” - [ba'?endn] [т. с., с. 359], “verantworten” - [fE'?antyoKtlig] [т. с., с. 1025], “geoffnet” - [ga'?ffifnat]. У всіх інших випадках, які тут не названі, твердий приступ відсутній.

У британському варіанті сучасної англійської мови (Табл. 1) розрізнюють 12 голосних фонем [14, с. 16]. Як і в німецькій мові, в англійській розрізнюють голосні за якістю (відкритий / закритий) та за тривалістю (довгий / короткий), причому в англійській мові ще більшу роль, ніж у німецькій мові, відіграє чітке розрізнення тривалості голосних. І хоча класифікація голосних на закриті та відкриті є дискусійним питанням [12, с. 14], однак ця проблема не є предметом аналізу в цій публікації.

Дванадцять голосних фонем англійської мови розрізнюють за тими самими диференційними ознаками, що й у німецькій мові: за тривалістю: довгий / короткий; за якістю: закритий / відкритий; за ступенем підняття спинки язика: високий / середній / низький; за напрямом підняття спинки язика: передній / середній / задній; за участю губ: огублений / неогублений.

Упадає в очі те, що в межах розрізнювальних ознак голосних якість та тривалість і їх комбінацій існує велика кількість градацій, наприклад: якість: закритий - [і:, и:], напівзакритий - [і, и, з], напівзакритий до напіввідкритого - [ю, л], відкритий - [а:], [о].

Участь губ при утворенні голосних в англійському вокалізмі набагато слабкіша, ніж у німецькій мові. Огублені голосні утворюються з відносно меншим ступенем лабіалізації та без випинання. Лабіалізовані голосні переднього ряду в англійській мові відсутні. Розрізнювальна ознака “огубленість” притаманна лише голосним фонемам заднього ряду /о/, /о:/, /и/, /и:/, але навіть лабіалізованість цих голосних не можна порівнювати з енергійним випинанням губ під час артикуляції німецьких дифтонгів. Потрібно додати, що алофони фонеми /з/ у відкритому складі в англійській мові зазнають дифтонгізації [эи], наприклад: анг. “law” - [lau] [17]. У німецькій мові артикуляція відповідного монофтонга залишається стабільною, напр., “ohne” - ['?о:пэ] [16, с. 788]. Зазначимо, що лабіалізовані голосні переднього ряду /у:/ та /0:/, характерні для німецького та нідерландського вокалізму, в англійській мові відсутні. Також ступінь підняття англійських голосних, зокрема голосних [e:], [о:], [u:], менший ніж у німецькій мові. Крім того, не спостерігається контакту кінчика язика з нижніми різцями під час утворення голосних. Язик відтягнутий назад, особливо при вимовлянні голосного [а:].

Потрібно додати, що голосні англійської мови в ненаголошеній позиції можуть змінювати свою тривалість та якість або зазнавати повної елізії. Так, у ненаголошеній позиції, як, скажімо, в кінці слова, голосні в англійській мові редукуються до звука [э], тоді як німецькі та нідерландські голосні, як правило, зберігають свою якість, наприклад: анг. “negative ” - ['negatrv] [17], нім. “negative” - ['ne:gatif] [16, с. 771], нід. “negatief” - [nexa'tif] [18].

Редукований напівзакритий голосний [э] в англійській мові відповідає в німецькій та нідерландській мовах редукованому голосному середнього підняття [э], напр., анг. “bitte” - ['bits] [17], нім. “Bitte” - ['bita] [16, с. 375], нід. “bitten” - ['bita(n)] [18].

Голосний [в], який у німецькій мові утворюється внаслідок вокалізації приголосної фонеми /г/ у складах типу “-er ” або після довгих голосних, не має своїх відповідників ні в англійській, ні в нідерландській мовах. У нідерландському вокалізмі звуки в ненаголошеному складі “-er” реалізуються як [эг] або [э“]. Це може бути пов'язане з тим, що в німецькій мові відбувся зсув артикуляції вокалізованого голосного [в] в напрямку до середнього ряду, однак ступінь підняття залишився напівзакритим [12, с. 7].

Твердий приступ перед голосним не характерний для англійської мови. В англійському вокалізмі можливий м'який приступ та зв'язка останнього у складі чи морфемі приголосного або голосного до вокалічного початку наступного складу слова, напиклад: “Isjt^here? Yes, itjsihere” [17].

У порівнянні з німецькою мовою, алофон [e:] довгої голосної фонеми /e/ в нідерландській мові зазнає дифтонгізації [ei] внаслідок зміни положення артикуляційних органів, наприклад: “zij” - [zei] [5, с. 6].

На відміну від дифтонгів німецької мови, у яких обидва елементи однаково короткі, в англійському вокалізмі перший елемент дифтонгів /еі/, / аі/, /ои/, /оі/, /ю/, /еэ/, /иэ/, як правило, довший за другого. Іншою особливістю дифтонгів в англійській мові є те, що вони перед дзвінкими приголосними довші, ніж перед глухими. Крім цього, дифтонги, розташовані в кінці складу, реалізуються з тривалішим подовженням [14, с. 8].

У нідерландській мові існують довгі, напівдовгі й короткі голосні. Довгі й напівдовгі голосні чітко відрізняються один від одного за допомогою різного тембру. На відміну від німецької мови, в нідерландському вокалізмі не спостерігається точної диференціації між довгими / напруженими та короткими / ненапруженими голосними. Напружені голосні можуть стояти у відкритих та закритих, ненапружені голосні лише в закритих складах. За ступенем підняття голосні фонеми нідерландської мови поділяються на закриті, напівзакриті, середні, напіввідкриті й відкриті голосні (пор. Табл. 1).

Ненапруженими голосними в нідерландській мові є задні /а/, наприклад: нід. “bad” - [bat], /о/, напр., нід. “pot” - [pat], передні /е/, напр., нід. - “bed” - [bet], /і/, напр., нід. “gids” - [/its] та /y/, наприклад: нід. “put” - [pYt] [18]. Напруженими голосними позначають у нідерландському вокалізмі такі голосні: коротка /y/, наприклад: нід. “put” - [pYt]; напівдовга /а7, наприклад: нід. “gaan” - [ga-n], напівдовга leV, наприклад: нід. “been” - [be-n], напівдовга Io7, наприклад: нід. “zoon” - [zo-n], напівдовга І07, наприклад: нід. “steun” - [st0-n]; довгі li:l, наприклад: нід. “bier' - [biirL lu:l, наприклад: нід. “boer” - [bu:r], ly:l, наприклад: нід. “muur” - [my:r], la:l, наприклад: нід. “jaar” - [jair], le:l, наприклад: нід. “eer” - [e:r], lo:l, наприклад: нід. “oor” - [oir], l0:l, наприклад: нід. “geur” - [/air], lffi:l, наприклад: нід. “freule” - ['fireila], а також le:l, наприклад: нід. “serre” - ['seira], lo:l, наприклад: нід. “roze” - ['гэкэ] [18].

Г олосні фонеми li, u, y, e, o, 0l нідерландської мови реалізуються як довгі голосні лише перед одноударним приголосним [г]. В інших положеннях голосні фонем li, y, ul є короткими, а фонеми le, o, 0l напівдовгими [12, с. 8]. У нідерландській мові ступінь підняття короткої голосної фонеми lil дещо вищий, ніж у її короткого відповідника lll в системі фонем німецької мови, і реалізується як напівдовгий алофон [і], пор. нід. “bin” - [bin] та нім. “bin” - [bin] [16, с. 342]. Крім цього, в нідерландському вокалізмі не диференціюється тривалість голосної високого підняття lul. Ступінь підняття її німецького короткого еквіваленту [и] нижчий і вищий для довгого голосного [u:], пор. нід. “goed” - [/ut] [18] та нім. “gut” - [guit] [16, с. 560]. На відміну від німецьких довгих голосних середнього підняття le :l, l0 :l lo :l їх еквіваленти в нідерландській мові зазнають дифтонгізації le :ul, l0 :il lffiYl.

Початок голосного звука в нідерландській мові може вимовлятися як м'який або твердий приступ. Твердий приступ уживається дуже рідко й виключно на початку складу. Якщо дві голосні реалізуються на межі двох морфем, то лише у випадку емоційного наголосу може виявлятися твердий приступ. Типовим для нідерландської мови є м'який приступ, наприклад: нід. “geёindigt” - [gs^enda/t]. Інколи при збігу двох голосних, на відміну від німецької мови, перехід між ними реалізується за допомогою епентези [w] або Ц], пор. нід. “aktuell” - [akty'wel] [18] та нім. “а^шіі” - [?aktu'?el] [16, с. 299], пор. нід. “theater” - [te'jatar] [18] та нім. “Theater” - [the'?aite] [16, с. 982]. Фаза затухання голосного в нідерландській мові супроводжується придихом та є м'якою. Слід додати, що в нідерландській мові перед палатальним алофоном [р] сонорного голосного lnl відбувається часткова назалізація голосних заднього ряду lol та lal, пор. нід. “bon” - [b5p], нід. “man” - [map] [18].

Тривалість голосного залежно від фразового наголосу в нідерландській мові може варіюватися. Ненаголошений голосний може реалізуватися як короткий, якщо його довгий варіант змінює значення фрази, наприклад: нід. “Zij speelt met een bal” - [zei spe :1t met эп 'bai] та “Zij speelt met een bal” - [zei spe :1t met 'э:n bal] [18].

На відміну від німецької мови в нідерландському вокалізмі ступінь лабіалізованості голосних переднього ряду і0і та lyl менший, ніж у їх німецьких довгих відповідників l0 :і та ly :І. Окремо потрібно зазначити, що ступінь розкриття нижньої щелепи під час вимови німецького довгого голосного la l більший, ніж у його нідерландського довгого темного еквівалента la l та короткого світлого відповідника lal.

Дифтонги в нідерландській мові є за інтенсивністю, як і в німецькій мові, низхідні. Виділяють короткі дифтонги, перший елемент яких є ненапруженим голосним, та довгі дифтонги, що починаються на напружений голосний. Такими є короткі дифтонги: ІаиІ або ІоиІ, як нід. “rauw” - [rau], laol або ІоиІ як нід. “oud' ' - [а?4 leil як нід. “klein” - [klei], ІюцІ як нід. “rijs” - [rffiis], IffiYl як нід. “tuin” - [tffiYn]; довгі дифтонги ІацІ як нід. “saai” - [sail], loal як нід. “mooi” - [moil], luці як нід. “moeilijk” - ['muiileik], le:ul як нід. “schreeuwen ” - [s/reiuwa], li:ul як нід. “nieuw” - [niiu] [18]. На відміну від нідерландських дифтонгів, у німецькій мові відсутні довгі дифтонги, тобто перший елемент нідерландських довгих дифтонгів триває значно довше.

В українському вокалізмі налічується 6 голосних фонем: /а/, /о/, /и/, /є/, /і/, /і/ [7, с. 225]. У Табл. 2 зображено розташування голосних фонем української та німецької мов. Можна помітити, що голосні в обох мовах протиставляються за переднім та заднім рядом (при цьому фонеми середнього ряду в українській мові відсутні), за участю губ - “огублений / неогублений” та за ступенем підняття спинки язика - “високий”, “середній”, “низький”.

Голосні /а/, /о/, /и/ вважаються в українській мові короткими, при цьому голосна заднього ряду /и/ закрита; голосні заднього ряду /о/ та /а/ відкриті; голосна переднього ряду /і/ закрита, коротка; голосна заднього ряду /а/ закрита, довга; голосна переднього ряду /є/ відкрита, але в ненаголошеній позиції має тенденцію до звуження. Кількісні характеристики українських голосних фонем не збігаються з фонемами німецької мови, тобто в українській мові відсутнє фонологічне протиставлення довгих і коротких голосних. У наукових джерелах [7, с. 223; 12, с. 10] йдеться про напівдовгі голосні, однак у фонетичній транскрипції згідно МФА вони передаються за допомогою позначок для коротких голосних - [а], [о], [и], [є], [і], [і]. Те саме стосується характеристики за якістю “відкритий / закритий”: фонеми /и/, /і/, /і/ більш відкриті, а голосні /а/, /о/, /є/ більш закриті. Пор.: для системи голосних української мови не властиве протиставлення відкритих та закритих голосних.

У фонетичному плані крайні показники німецьких голосних ступення розкриття ротової порожнини та ступеня підняття спинки язика набагато більші, ніж в українських алофонів. В українській мові відсутні носові голосні, немає огублених голосних переднього ряду. Суттєвою відмінністю від німецьких голосних є те, що кінчик язика під час артикуляції українських коротких [о] та [и] відтягується назад від різців. У випадку з алофоном [о] задня частина спинки язика лежить рівно, тоді як при вимовлянні варіанта [и] все тіло язика відтягнуто назад і він випинається догори.

Система фонем української мови характеризується відсутністю дифтонгів, однак спостерігаються дифтонгоїдні алофони голосних фонем, якщо поряд розташовані два голосних чи голосна та апроксимант, наприклад: [аи] / ^w], [ои] / ^w], [єи] / [ew]. Іншою типологічною ознакою українського вокалізму є модифікаційний вплив оточуючих палаталізованих приголосних на реалізацію голосних звуків.

Різниця в якісних та кількісних параметрах між наголошеними та ненаголошеними голосними в українській мові не так сильно виражена, як у російській. Винятками із цього правила в українській мові можна вважати ненаголошені голосні фонеми /і/, /о/, /є/, які мають

тенденцію до звуження: фонема переднього ряду /є/ змінюється на /і/; голосна заднього ряду /о/ змінюється на /u/; фонема переднього ряду /і/ змінюється на /є/. Варто додати, що твердий приступ для української мови не характерний.

Система фонем російської мови містить шість голосних фонем (див. Табл. 2) [3, с. 229]. Подібність фонемного інвентарю російської мови та германських мов полягає в тому, що існують голосні фонеми переднього, середнього та заднього ряду, а також фонеми високого, середнього та низького підняття. На відміну від німецьких голосних, у яких диференційна ознака “якість” тісно пов'язана з “тривалістю”, у російському вокалізмі такі ознаки не розрізнюються. Як правило, російські голосні реалізуються як напівдовгі.

Загалом диференційними ознаками для голосних фонем російської мови є такі: “високий”, “середній”, “низький" за ступенем підняття спинки язика; “передній”, “середній”, “задній” за місцем артикуляції в ротовій порожнині; “огублений”, “неогублений” за участю губ. Для голосних російської мови не є притаманними дві розрізнювальні ознаки, а саме: “напружений / закритий” та “ненапружений / відкритий” за якістю; “довгий”, “короткий” за тривалістю.

У німецькому вокалізмі спостерігається більше диференційних ознак, ніж у системі фонем російської мови. Складність у російському вокалізмі становить той факт, що шість голосних фонем можуть бути реалізовані в двадцяти різноманітних варіантах фонем (див. Табл.3) [12, с. 13].

У процесі аналізу російського вокалізму було встановлено, що будь-яка їх відповідність до німецьких голосних відсутня. Це пояснюється тим, що якість голосних у російській мові в наголошеній позиції залежить від консонантного оточення, а в ненаголошеному складі артикуляція голосного уподібнюється голосному в наголошеному складі. Потрібно додати, що в Табл. 3 серед голосних фонем російської мови не представлено редукованого алофона [л] фонем /а/ або /о/ та редукованого варіанта [э] фонем /е/ або /о/, /а/.

Ще однією відмінністю системи фонем російської мови є те, що в російському вокалізмі відсутні огублені голосні переднього ряду, існують лише огублені голосні фонеми заднього ряду /и/, /о/. У російській мові, як відомо, відсутні дифтонги. Однак у наголошеному складі алофон [е] фонеми /є/ може зазнавати дифтонгізації [еі]. Помітно, що, як і в нідерландському вокалізмі, серед огублених фонем російської мови відсутні лабіалізовані голосні переднього ряду /у/, /y/, /&J, /те/. Фонологічна система російської мови не диференціює ні твердого, ні м'якого приступу. На відміну від німецької мови редукований алофон [э] фонеми /е/ в кінці слова в російській мові не проявляється. Натомість у російській мові реалізується широкий варіант [є] або вузький алофон [е] фонеми переднього ряду /є/ [3, с. 102].

Перейдемо до розгляду системи голосних фонем польської мови, що містить вісім фонем: шість неносових і дві носові. У Табл. 2 [11, с. 2; 12. с. 6] зображено систему фонем польської та німецької мов, де можна помітити збіг голосних фонем обох мов, які утворюються в передній, середній та задній частині ротової порожнини. Це відповідає поділу польських голосних на передній, середній та задній ряди. Однак це приховує складність польського вокалізму щодо реалізації звуків.

Розрізнення голосних на “довгий / короткий” та “напружений / ненапружений” у польській мові відсутнє, польські голосні є короткими й відкритими, за винятком голосних високого підняття /і/ та /и/. У німецькій мові натомість якість “закритий” пов'язана з тривалістю “довгий”, а “відкритий” із значенням “короткий”. Голосні фонеми польської мови можна схарактеризувати за такими диференційними ознаками: “високий”, “середній”, “низький” за вертикальним положенням спинки язика); “передній”, “середній” та “задній” за горизонтальним розташуванням спинки язика; “носовий”, “неносовий” за участю носового або ротового резонатора.

Порівняно з німецьким вокалізмом у польській мові відсутні такі ознаки, як “огублений / інеогублений”; “напружений / закритий” та “ненапружений / відкритий”; “довгий / короткий”.

Отже, в німецькому вокалізмі порівняно зі слов'янськими мовами спостерігається більша кількість і специфічність диференційних ознак, однак не можна применшувати розмаїття реалізації алофонів голосних фонем польської мови. Зважимо, що реалізація голосних фонем польської мови залежить від їх дистрибуції: носові голосні ніколи не вживаються перед сонорним [n]; голосні [о], [є] реалізуються перед фрикативними приголосними [s, z, J, 3, x, v]; у всіх інших положеннях назалізація голосних не відбувається. Перед та поміж палаталізованими приголосними вимовляються “менш відкриті” голосні, в інших положеннях реалізуються відкриті голосні. Нескладотворчі голосні стоять перед або після складотворчих голосних, в інших випадках вони всі складотворчі, окрім положення на межі морфем [15, с. 176].

Вісім голосних фонем польської мови можуть відтворюватися в мовленні у двадцяти алофонах. Іншою типологічною відмінністю польського вокалізму є те, що в ньому відсутні лабіалізовані голосні переднього ряду, є лише огублені голосні фонеми заднього ряду. На відміну від німецьких голосних, польські не знають ні редукованого варіанта [э], ні вокалізованого алофона [в] сполучення фонем /ег/, що має місце в німецькій мові. Ще однією властивістю польських голосних є те, що в початковій фазі артикуляції голосних реалізується м'який приступ, за винятком алофонів фонеми переднього ряду /і/. На відміну від німецької мови, редукований алофон [э] фонеми /е/ в кінці слова в польській мові не вживається. Замість цього в польській мові реалізується широкий варіант [є] або вузький алофон [е] фонеми /є/. Кількість фонетичних дифтонгів у польській мові набагато вища, ніж у німецькій, вони виявляють відмінну структуру [15, с. 65-89].

На основі проведеного аналізу було встановлено, що в німецькій та нідерландській мовах відбувається зближення голосних високого та середнього підняття, як це сталося з ненапруженими голосними /і, и/ сучасної англійської мови. Також спостерігається послаблення функціонування твердого приступу, що пов'язане з його відсутністю в англійській мові. Загальною відмінною рисою німецького вокалізму є наявність огублених голосних переднього ряду, а варіанти голосних фонем слов'янських мов зазнають впливу палаталізованих приголосних.

Підсумовуючи, потрібно зазначити, що ступінь вияву стабільності диференційних ознак та межі інваріантної реалізації голосних фонем германських та слов'янських мов спричинені не лише позиційно-комбінаторним впливом, а й багатьма іншими мовними та позамовними чинниками.

Перспективу подальших наукових розвідок убачаємо в напрямі дослідження фоносемантики, зіставного та порівняльно-історичного аналізу кожної розрізнювальної ознаки фонем відповідних мов за допомогою фонетичних експериментів, що передбачають проведення ретельного аудитивного та інструментального аналізу.