Комунікативна сила Шевченкового слова дума

Полем розстелися!

Та посійся добрим житом,

Переплітається світ ідей, рефлексій, субстанційне, параоптика; побачене внутрішнім професійним оком гравера дістає свою поетичну форму зображення. Зауважу, що в переліку реалій простору немає улюбленої Шевченком назви степ, превалюють лексеми фонові - переліг, нива-десятина, поле, доли, гори, поширені на всій українській території. Ця інформація має виразно національно-культурний характер. Показовими, як здається, є зафіксовані в Словнику мови Шевченка кількісні показники цих слів: переліг - 4 рази, нива - 17, поле - 181 раз [5]. Маємо своєрідну градаційну схему понять, укорінених у ментальність українця, який приріс до цієї землі, відчуває її силу дати добрий урожай, вміє розмовляти з нею, вірить, що заклики-спонуки, ці Шевченкові засоби вияву комунікативності зі своїм простором, поза всяким сумнівом, олюдненим, будуть почутими. У семантиці наказової форми 2-ї особи однини - орися, засійся, розвернися, розстелися, посійся - своя тональність спілкування: вона спокійна, повільна, розважлива, поважна, “розлога”, як каже Франко, “боговгодна”, розрахована на дію продуману, виважену, обмірковану, розумну (пор. тональність дієслів наказового способу в інших Шевченкових текстах: поховайте, вставайте, порвіте, схаменіться, будьте люде, не дуріте дітей ваших).

У тему “простору”, який готують до засіву, органічно вплітається лінія, знов-таки градаційна, знаків-символів, якими поет передав своє продумане-передумане - а чим засівати, щоб добрі жнива, нехай у майбутньому, таки були. Енергетичним центром стає вислів сію слово; послаблюється тема слова-сльози, активна в минулому: А на перелозі ...Я посію мої сльози, Мої щирі сльози. У Шевченка СЛОВО - поняття незглибиме, закорінене в космічну неосяжність, це потужна сила творчої енергії, активна свідомість; через слово йде осягнення Бога; це Господа слово, благе слово, слово правди; воно добре, не зле, тихе, лагідне.

В аналізованій поезії слово - вимолена в Бога святая сила, засів якої має зійти волею ясною, волею, нічим не затьмареною, радісною, освітленою сяйвом софійності світу, пізнанням його цілісності, синергетичної сили, етичної духовності; це вольная воля, правда-воля, воля-доля. Хоч буває й інша: погана воля; ледача воля; така воля, як собака на прив 'язі. На волю Шевченко дивився, ідеалізуючи минуле (козацька воля; воля, що минулась), але йому не чужі були й погляди тогочасних філософів; його проникливий розум осягав складні проблеми взаємин влади та людини, надто промовистими були факти з власного життя (кріпацтво, арешти, царська кара), з життя рідних, близьких; ментально сильним було вкорінене в народну мудрість трактування поняття волі - вона сплітається в міцну сув'язь з людською долею: Хто без волі, той без долі; Яка воля, така доля [3, т І, с. 377, 378]; Нема ні долі без Божої волі [3, т. ІІ, с. 41].

У нашій мові, можливо, й не випадково, ці слова близькі за звуковою організацією, вони легко римуються, утворюють паралелі, яких чимало у Шевченкових текстах: воля- доля, доля-воля, воля-неволя, доля-недоля. На основі віддалених асоціацій поет вибудовує ускладнену метафору: ...чорна ниво!..Полем розстелися! Та посійся добрим житом, Долею полийся! Власне з неба, однієї із стихій, що їх поетично назвали дітьми Божими, має политися доля - її вимолюють у Бога. До речі, це зафіксовано і в традиційних народних формулах, чимало з яких функціонує у Шевченкових текстах: Та Господь не благословив моєї доброї долі; Не забуде їх Господь милосердий своєю доброю долею. У ментальності українця відчутні також асоціації між поняттями жити-жито. Варто зауважити, що лексеми життя у Шевченковому поетичному дискурсі немає.

У морально-етичному мисленні вибудовується складна фігура: сіяння слова та воля-доля в житті людини, сюди органічно вплітається ще один, надзвичайно важливий елемент - розум як здатність діяти в координатах етичних ідеалів, змінювати і сам суб'єкт знання, як спроможність модифікувати мету, творчо розвивати цінності: Та посійся не словами, А розумом, ниво! Спотворення чи викривлення так вибудованої цілості Кобзар трактує, вже в іншій поезії, як порушення законів життя:

Боже! Боже! Даєш волю І розум на світі,

Процес сіяння на просторі, що розгортається перед очима поетової душі, тривалий, протяглий в часі. І лише в гармонії з великою космічною енергією, в результаті усвідомленої праці, постійних пошуків стратегічних ходів, розумних дій, спрямованих на постійне їх оновлення, можливі добрі жнива.

Промовистими в поезії є лексико-семантичні ряди, які характеризують Шевченкове “Я” тих непростих років. Це насамперед дієслівні форми 1-ї ос.одн.; їх вісім: не нарікаю, орю, сію, дурю (до речі, останнє дієслово повторюється п'ять разів), та чотирнадцять займенникових форм (деякі з них дублюються): я, мій, свій, себе, самий. Лише ці дві групи слів у відношенні до всіх повнозначних, уживаних у поезії (їх 71), становлять 31 %. Але не вони єдині дають змогу, якщо брати до уваги метод інтроспекції, хоч частково наблизитися до розуміння стану поетової душі. Приміром, слово добрий ужито тричі (а всіх прикметникових форм у поезії - вісім): добрі жнива, добре жито, добре слово; окремого прочитання заслуговують означення до слова нива, що в поезії повторюється чотири рази: убога нива, моя нива, чорна нива, нива-десятина. Відчутний вплив тонкої енергії слова на свідомість читача. Неупереджений, він беззастережно сприйме поетову щирість, глибоку психологічну обсервацію власних переживань, сумнівів, болісних роздумів.

І ще дуже важливий факт: це був період, коли Шевченко працював над “Букварем”, частково реалізуючи ще раніше проголошене “Учітеся, брати мої ...”, віддаючи належне ідеям просвітництва, поширенню знань, справжній освіченості. Уже наш час дає чимало прикладів того, що тільки освічене, розумне, морально здорове суспільство здатне не лише здобути, а й зберегти волю. На початку 1861 року Шевченко власним коштом видає 10 тис. примірників “Букваря” для недільних шкіл. Отже, лексема розум в аналізованій поезії не випадкова, вона вмотивована, дає чіткі орієнтири для соціально-політичної діяльності нащадків.

Думи Шевченка-інтелектуала суголосні роздумам нашого сучасника, вони, як і в ті нелегкі часи, рояться в головах багатьох, не дають спокою, рвуться серце розірвати, вони люта мука, з ними лихо. Бо ще не перевелися вороги лукаві, недолюди, діти юридиві, люті кати-людоїди, іродові душі, ще не всі окрадені, сліпі прозріли, ще ледача воля одурманює малі душі, ще не до всіх дійшло слово правди і любові ... Нашою реальністю стало велике Тарасове пророцтво Встане Україна! Але потрібні, як ніколи, титанічні зусилля розуму і серця, щоб Держава розвіяла тьму неволі, засвітила світ правди.

Сіяне кілька століть зерно, запліднене думами-роздумами про волю і шляхи до неї, проростає на нашому просторі. Є часи, що паростки глушить колюче терня, є, що воно дає врожай лише в тридцять біблійних разів. Шевченкові думи вібрують, матеріалізу- ючись, набуваючи різних виявів. Приміром, у молитві про Україну та її народ щодня у пізню вечірню годину лине понад землею огорнуте в поважну мелодію прохання:

Боже великий, єдиний,

Нам Україну храни,

А далі, благаючи щедрий для народу, знову ж таки просять волю-долю-гідне життя:

Дай йому волю, дай йому долю,

У підходах до аналізу Шевченкової творчості безліч різних методів, часто залежних від модних літературних течій, позначених ідеологічними нашаруваннями, новітніх технологій. Однак для всіх часів завжди надійними, перевіреними залишаються поради Івана Франка - одного з найвидатніших дослідників-шевченкознавців. Ще на початку ХХ ст., розмірковуючи про велич Шевченкового слова, про його значення для формування душі та ідеалів народу не лише свого часу, а й майбутніх поколінь, радив з ясним поглядом і скупленою увагою розгортати книгу великого Кобзаря і вичитувати звідти поради й упімнення, та з очима, зверненими вглиб власної душі, пов'язувати їх з національними проблемами свого часу [ 7, т 43, с. 382391]. Сьогодні ця думка дістає своє обґрунтування у вченні Г.-Г. Гадамера: інтерпретація тексту завжди відкрита, а розуміння тексту завжди буде залежним від інтерпретатора.

Прикінцевий акорд суголосний початковому; сумніви, навіяні роздумами про сенс людського буття, про можливість домогтися волі для рідного народу, торжества українського духу, про роль особистості в цьому процесі, своєрідно обрамлюють видиво добрих жнив:

Чи не дурю себе я знову Своїм химерним добрим словом?

А далі вривається нотка сакрального Шевченкового - мучуся... але не каюсь!

Бо лучче одурить Себе таки, себе самого,

Утверджуючи право людини на вольную волю, на непохитність морально-етичних засад у цьому святому прагненні, зберігаючи мужність бути собою, зміцнюючи віру в нагромадження енергії чину і застерігаючи від спокуси шукати правду у ворога, поезія спроектована також на постійний пошук шляхів творення вимріяної в середовищі українських інтелектуалів шевченківської людини.

Список використаної літератури