Розвиток суфіксальної словотвірної підсистеми іменників із транспозиційним значенням опредметненої дії (структури з суфіксом – н(и)/-чин(и))

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток суфіксальної словотвірної підсистеми іменників із транспозиційним значенням опредметненої дії (структури з суфіксом - н(и)/-чин(и))

Особливість дериваційної структури та своєрідність семантики віддієслівних іменників зумовили неослаблений інтерес до їх вивчення. У вітчизняному мовознавстві предметом розгляду стали походження, склад та продуктивність транспозиційних формантів, що беруть участь у творенні згаданих похідних, їх мотивувальна база тощо [1: 128; 2: 111-113; 3: 86-95; 4: 149-177].

За структурними ознаками такі іменники утворюють багату і складну систему лексико-словотвірних типів. Ця система формувалася протягом тривалого історичного періоду. Тому поряд зі спільнослов'янськими суфіксами (-нн(я), - тт(я), - б(а), - ок, - иц(я), - от) в українській мові наявні суфікси іншомовного походження (-аціДа), - аж, - ур(а)). Кожний словотвірний тип на позначення опредметненої дії характеризується певними семантичними особливостями. Саме цим і зумовлюється активність вжитку іменників кожного словотвірного типу та сфера їх стилістичного використання.

Мета нашої розвідки полягає в тому, щоб визначити лексико-словотвірні групи віддієслівних іменників, які творяться за допомогою суфікса - н(и)/-чин(и) та простежити їх динаміку.

Похідні з суфіксом - н(и) становлять один із видів іменників pluralia tantum і позначають дію переважно узвичаєну, традиційну, пов'язану з певними важливими моментами в житті людей, а також дію абстрактного характеру [2: 74]. Така семантична спеціалізація зумовила формування в межах розгляданих дериватів відповідних лексико-словотвірних типів.

1. Іменники на позначення обрядів, звичаїв, традицій.

В обстежених джерелах лише з XVIII ст фіксуються поодинокі іменники зазначеного типу: чтоб чего не учинить уж ему на христинах (ДДГ 310 1750); Тогды в менехристыни, як ест що в хустини (Зин 249).

На початку XIX ст. кількість відповідних дериватів із суфіксом - н-и також залишається обмеженою: розглядини (СМШ II 203), родини (К-О III 117). Протягом століття продуктивність розгляданого словотвірного типу поступово зростає, наприклад: вхідчини (Лев 18), заручини (88), запросини (Голов 575), вродини (ЛексФр 44), народини (135), освідчини (155), уносини (243).

Суттєво збільшується чисельність досліджуваних віддієслівних іменників з формантом - н-и в кінці XIX - на початку ХХст. Так, «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка містить 26 таких похідних, 16 з яких в обстежених джерелах попереднього періоду не фіксувалися, наприклад: виводини (Гр I I49), виглядини (152), відводини (207), заговини (II 28), зазовини (41) «частування після весілля», закладини (207) «закладання фундаменту нової будівлі, що звичайно супроводжується певною урочистістю й обрядами», зводини (134), обстрижчини (III 28) «обряд першого підстригання дитини, якій минув рік», оглядини (III 36) «обряд знайомства батьків молодого з житлом, господарством своїх майбутніх сватів», погребовини «поминки за померлим» (235), почепини (391) «надівання на наречену жіночого головного убору», приносини (429), розглядини (IV 38), розговини (39), сходини (237), уводини (IV 38), похрестини (III 81).

У першій половині XX ст. з'являються поодинокі новотвори такого типу: вихідчини (К I 205) «народний звичай відзначати залишення житла при переїзді, виїзді і т. ін.», уродини (VI 223) «день народження кого-небудь». У другій половині XX ст. інновативів зазначеного типу не виявлено.

Девербативні іменники на - н(и) з відповідним лексичним значенням досить активно функціонують у бойківських, полтавських, поліських, нижньонаддніпрянських, східнослобожанських говірках, наприклад: закладини (Он I 272), згодини (I 303) «міські заручини», заруковини (285) «заручини», зводини (301) «весілля», оглядини (Ващ 66), розглядини (85), хрезьбини (225) «хрестини», уходчини (Чаб IV 181) та ін.

2. Ыенники на позначення стосунків, взаємин між людьми.

Пам'ятки нової української мови фіксують поодинокі утворення, що належать до цього лексико - словотвірного типу, як-от: обходини (Писк 76) «обходження», змовини (О 1862 4) «умова, змова», відвідини (Гр I 207), замовини (Гр II 67) «змова, заклик», запросини (86), перепросини (III 134), розходини (IV 82), сходини (237), відносини (ЛексФр 36), приносини (СУМ VII 691), провідини (VIII 133).

3. В пам'ятках нової української мови зафіксовано окремі іменники з формантом - н-и на позначення комунікативної діяльності: розмовини (Гр ІУ 53), перемовини /рідко/ (К ІІІ 291) «розмови».

Формант - н(и) продукує також поодинокі іменники на позначення переміщення, пересування: ходини (Гр ІУ 407) «ходьба».

Протягом усіх періодів розвитку нової української мови згадані іменники вживаються переважно в мові художніх творів, в уснорозмовному мовленні, зрідка в епістолярному та публіцистичному стилях: Як би інакше склалися наші приятельські відносини, коли б я знала, що він хоч трохи прихильний до мене (ІВ V 134); Зрештою, сьогодні вся Полтава була в радісному збудженні після вчорашніх відвідин (Гончар ІІ 105); Дякую Вас щиро за запросини до Вашого збірника, які приймаю за честь і з радістю готовий стать до послуги, чим можу (Стар листи УІ 627); Тепер ідіть до попа на похрестини, нехай він подивиться на своїх нових парафіян, - сказав перевожчик і повів їх до попа (Н-Л І 491); Тепер, хлопці, справивши вхідчини, ставайте до роботи, - промовив отаман, готуючи човна (Н-Л І 494); Покійна мама любила хвалитися тим, що батько в оказії заручин купив їй золоту браслетку (І В V 88); В історіографії польській знаходить автор відомости про пострижини у Галля і у Кадлубка (Записки І XV 1987 4) та ін.

Отже, похідні pluralia tantum із суфіксом - н(и)/-чин(и) позначають переважно узвичаєну, традиційну дію або дію абстрактну. Така семантична спеціалізація зумовила формування в межах розгляданих дериватів як домінантної лексико-словотвірної групи на позначення обрядів, звичаїв, традицій: родини, вхідчини, зазовини. Обмежене коло дериватів із таким значенням функціонували в новій українській мові вже у ХУІІІ ст. Протягом ХІХ і до початку XX ст. триває збагачення згаданої лексико-словотвірної групи новими утвореннями, але вже в першій половині минулого століття цей процес різко згортається. Писемні джерела ХУІІІ-ХХ ст. фіксують нечисленні віддієслівні субстантиви, що належать до інших лексико-словотвірних груп: іменники на позначення стосунків, взаємин між людьми, на позначення комунікативної діяльності та переміщення, пересування.

Загалом словотвірний тип іменників з суфіксом - н(и)/-чин(и) на позначення опредметненої дії сформувався протягом ХІХ ст. і в сучасній українській мові належить до малопродуктивних.

Список використаних джерел та літератури

лексика іменник суфіксальний морфема

1. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови / С.П. Бевзенко // Нариси із слоовозміни та словотвору. - Ужгород: Закарпат. вид-во, 1960. - 416 с.

2. Словотвір сучасної української літературної мови. - К.: Наукова думка, 1979. - 405 с.

3. Безпояско О.К. Морфеміка української мови / О.К. Безпояско, К.Г. Городенська. - К.: Наукова думка, 1987. - 211 с.

4. Токар В.П. Словотвірні типи іменників на означення дії у сучасній українській мові / В.П. Токар // Тезисы докладов и сообщений научной конференции преподавателей гуманитарных факультетов Донецкого ун-та. - Х.: Изд-во Хар. ун-та, 1967. - 142 с.

5. Білоусенко П. І. Нульсуфіксальне творення віддієслівних іменників у давньоруській мові / П. І. Білоусенко // Вісник Київського ун-ту. - 1992. - №8. - С. 86-95.

6. Олексенко В.П. Словотвірні категорії суфіксальних іменників: [монографія] / В.П. Олексенко. - Херсон: Айлант, 2001. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru