Синтаксичні структури з експресивним компонентом у науковому тексті Івана Огієнка

Для цього насамперед потрібно з'ясувати, які екстралінгвальні чинники вплинули на формування мовної особистості Митрополита Іларіона. Адже, за твердженням М. Тимошика, «свій природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча він однаковою мірою успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик Української церкви» [2, с.9]. Об'єднавчим центром усіх цих іпостасей мислителя було його життєве кредо, яке визначило напрям та мету всієї його діяльності, і, відповідно, вплинуло на його ідіолект. Таким життєвим кредо для Івана Огієнка було «служити Богові та Україні», і, власне, усе його життя є прикладом жертовного служіння національній українській ідеї на ґрунті християнських моральних цінностей. Своєрідність його індивідуального мовости- лю значною мірою зумовлена отим синтезом, поєднанням багатьох сфер діяльності в одній особі, множинністю соціальних ролей, які доводилося виконувати Іванові Огієнку впродовж життя. Проте дві з них найбільш виразно відобразилися на синтаксичному рівні його наукових праць, зокрема в експресивному синтаксисі, - це педагогічна, викладацька діяльність та діяльність релігійна. Обидві ці сфери об'єднує дидактизм, настанова на виховний вплив на реципієнта, які й відобразилися на індивідуальному синтаксисі українського мислителя.

Варто зазначити, що під індивідуальним синтаксисом автора будемо розуміти сукупність часто застосовуваних у різних його текстах, улюблених, іноді специфічних за формою, за функціональним використанням синтаксичних побудов. А під експресивним синтаксисом - синтаксичні структури зі зміщеним смисловим центром, які спрямовані на досягнення виразності й певного додаткового, афективного впливу на адресата [3, с.40]. Також варто звернути увагу на думку, висловлену засновником стилістичної науки Ш. Баллі, який розрізняв у афективному факторі два завдання: вираження суб'єктивного світу мовця і використання мовних засобів для впливу на адресата. Функціональний аспект експресивності полягає у створенні зображально-виражальних ознак тексту, у збільшенні сили його впливу на уяву адресата.

Простежимо, які експресеми синтаксичного рівня найбільш виразні й характерні для наукових текстів Івана Огієнка та якими є їх прагматика й функціонально-стилістичне навантаження (на матеріалі праці «Українська культура»). При цьому зазначимо, що саме цей текст Митрополита Іларіона за мовностилістичними ознаками та цільовою аудиторією належить до науково- популярного підстилю наукового стилю.

Зокрема, було виділено такі типи синтаксичних експресем: 1) риторичні питання; 2) інверсія; 3) стилістичні фігури розгортання: а) на основі ампліфікації; б) на основі лексичного повтору; в) період. При чому найбільш експресивно виразним синтаксичним прийомом у Івана Огієнка є різні типи лексичного повтору, який часто поєднується з іншими експресивними засобами синтаксичного рівня.

Риторичне питання є засобом ораторського мовлення, яке допомагає утримувати увагу аудиторії й акцентувати її на певних проблемах. У Івана Огієнка ця фігура використовується лише у вступній частині з тією ж функцією - привернути увагу читача до основної проблеми, яка буде висвітлюватися на сторінках праці, зацікавити цією проблемою й наголосити на її важливості: Чи народ наш - окремий народ, чи він же має свою культуру - культуру оригінальну, своєрідну? [4, с.54]. В основному тексті «Української культури» риторичних запитань автор не використовує.

Інверсія - це одна зі стилістичних фігур мови, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з метою підкреслити найбільш значуще слово чи вираз, звернути на них увагу. Іван Огієнко досить часто послуговується цим стилістичним прийомом, і у нього можна навіть виділити його «улюблені» способи інверсії. Насамперед це розташування означення у постпозиції до означуваного слова, при цьому саме означення набуває додаткового експресивного відтінку, оскільки на нього падає логічний наголос: Вплив український на московську церкву був таким великим, що на Москві по церквах скрізь запанувала українська вимова... [4, с.136].

Найчастіше в ролі логічно наголошеного означення у постпозиції в досліджуваному тексті виступає прикметник «український»: народ український, правопис український, література українська, одіж українська, мова вкраїнська тощо. Також часто в ролі такого означення вживаються присвійні прикметники «наш», «свій» як синоніми до лексеми «український»: культура наша, люди наші, література наша, віра своя. Це ще раз доводить висловлену вище тезу про те, що в усіх своїх працях, включно з цитованою, Іван Огієнко прагне наголосити на особливій вазі українського народу в історії Європи, його унікальності та визначних культурних здобутках.

Інверсія є частотною також у конструкціях типу «рік/вік+число»: На Україні в віки ХУІ та ХУІІ була сила друкарень, і вони книжками своїми вкрили увесь наш край [4, с. 112]. Усталеним у науковому стилі є порядок «число+рік/вік»: 1995року, у ХХ столітті тощо. Використовувана Іваном Огієнком конструкція є нормативною для релігійного стилю, реалізуючи таку його ознаку, як урочистість, піднесеність. Очевидно, що тут ми спостерігаємо вплив релігійної діяльності й свідомості Івана Огієнка на стилістику його світських творів, яка, втім, відбувалася цілком осмислено. Доказом цього може бути те, що автор вживає обидва варіанти для позначення дати, проте у певних випадках перевагу надає експресивно високому варіанту, щоб підкреслити значущість події, про яку він пише.

За кількісним складом синтаксичної конструкції (ступенем її повноти, наповнення) і тенденціями до його збільшення або, навпаки, зменшення виділяють фігури розгортання (асиндетон, полісиндетон, ампліфікація, повтори) і фігури згортання, скорочення висловлення (еліпсис, умовчання). Особливістю індивідуального мовостилю Івана Огієнка є те, що він практично не послуговується фігурами другого типу, натомість широко використовує фігури розгортання, серед яких виділяємо дві основні групи: побудовані на основі ампліфікації і побудовані на основі лексичного повтору. Крім того, до фігур розгортання, які активно використовує автор, належить період, але його розглянемо окремо, оскільки він має специфічні правила побудови.

Ампліфікація (лат. amplibcatio буквально - поширення, збільшення) - стилістична фігура, що полягає в нагромадженні синонімів і взагалі слів з близьким значенням, однотипних висловів і синтаксичних конструкцій, однорідних членів речення і т. п. для підсилення експресивності висловлення [5, с.145]. Іван Огієнко найчастіше використовує ампліфікацію для вираження великої кількості, при чому перелік часто залишає відкритим, незавершеним, іноді ставлячи у кінці такого речення розділовий знак «три крапки» і даючи реципієнтові можливість продовжити його подумки: Коли сюди добавимо, що вкраїнці були при- ходськими, придворними, військовими та закордонними священиками, працювали місіонерами, законовчителями світських шкіл, екзаменаторами, перекладачами, іконописцями, граверами, то це буде охоплювати ту велику культурну роботу, що її вели в Росії українці. [4, с.172]. Також автор «Української культури» часто будує ампліфікаційний ряд у порядку його наростання, тобто використовує таку стилістичну фігуру на основі ампліфікації, як градація. При цьому прагне бути максимально адекватно декодованим читачем, тому використовує лексичні маркера висхідної градації, наприклад, слово «і навіть»: Він одбився на будівлі, на малюванні, на одежі, на співах, на музиці, на звичаях, на праві, на літературі і навіть на самій московській мові [4, с.133]. У наведеному прикладі гра- даційний ряд побудований таким чином, що висуває на перше місце в націєтвор- чих та культуротворчих процесах окремого народу його національну мову (ідея, яка є основною в праці Івана Огієнка «Рідна мова»). Градаційний ряд у досліджуваній праці може складатися із синонімів, які різняться відтінками значення, розташованих у порядку більш інтенсивного вияву ознаки, на яку автор хоче звернути увагу читача: А візьмімо духовні вірування нашого народу: скільки тут оригінального, своєрідного, такого, чого не стрінемо у інших народів [4, с.73]. Для підсилення експресії, враження великої кількості й незавершеного переліку автор послуговується ще однією стилістичною фігурою на основі ампліфікації - полісиндетоном (фігурою, що полягає у такій побудові фрази, при якій всі або майже всі однорідні члени речення зв'язані між собою одним і тим самим сполучником (найчастіше сполучником «і»)): Українцям прийшлося тоді боронити свою старобатьківську віру од нападу і унії, і католицизму, і соцініанства, і кальвінізму, і од іншого такого, що сунуло тоді на Вкраїну [4, с.88]. Варто звернути увагу на те, що в структурі наукового тексту Івана Огієнка фігури на основі ампліфікації часто займають місце висновкової частини, коли автор формулює «проміжний» висновок до викладеного раніше. Таким чином, увага читача звертається на найбільш суттєві, вагомі, на думку автора, аспекти його тексту.

Найбільш широко й різноманітно у науковому тексті Івана Огієнка представлений такий засіб експресивного синтаксису, як повтор та стилістичні фігури, які будуються на його основі. Повтор ґрунтується на «дво- або кількаразовому використанні в межах контексту в певній послідовності тотожних чи подібних (як у формальному, так і в семантичному аспектах) звуків, слів або їх частин, синтаксичних конструкцій, ужитих компактно або дистантно, для досягнення відповідного виражального чи виражально-зображального ефекту» [6, с.496]. Тобто основною метою повтору є передача не лише логічної, а й експресивної інформації, власне, акцентуація цієї експресивної інформації. Про це неодноразово писали дослідники, які досліджували цю стилістичну фігуру. Так, особливе значення повтору теоретично обґрунтував ще О. Потебня, наголосивши на тому, що збільшення частоти вживання того самого слова надає йому нового значення, об'єктивного або суб'єктивного. Цікавим є зауваження Ю. Лотмана про те, що повтор як фігура мови нічого не додає до змістовно-фактуальної інформації, але як експресивний стилістичний прийом допомагає адресату сприймати глибинний пласт тексту, його змістовно-концептуальну інформацію [7, с.165]. У сучасних дослідженнях повтор розглядається як засіб посилення емоційності та експресивності оповіді. Дослідниця Ю. Волянська зазначає, що на основі повтору мовних одиниць у тексті формуються так звані «ключові» слова чи фрази [8].

Розглянемо, які види лексичного повтору наявні в науковому тексті Івана Огієнка і які функції вони виконують. Найбільш поширеним різновидом у його текстах є лексичний повтор із уточнювальним значенням, коли лексема, повторюючись удруге, супроводжується атрибутивом або атрибутивною конструкцією: Скрізь, на всьому поклав цей народ свою ознаку, ознаку багатої культури й яскравої талановитости [4, с.58]. Як бачимо у наведеному прикладі, такий повтор не тільки розширює, доповнює логічну інформацію повідомлення, а й експресивно виділяє «ключове» слово у реченні, привертає до нього увагу й надає всьому реченню експресивності.

У повторі такого типу Іван Огієнко часто використовує вказівні займенники, які підсилюють уточнювальне значення і ще більше виділяють (інтонаційно, логічно й експресивно) повторюване слово. Переважно це займенник «той» у формах чоловічого, жіночого, середнього роду чи множини: Український народ витворив і своє оригінальне право, те право, що його не змогли знести ніякою російською нівеліровкою [4, с.67]; Проте ж земля ця дала родючі соки народу- велетню, тому народові. що виріс тут своєрідним, великим та дужим, талановитим та тямучим [4, с.57]; Кращі люди на Москві, ті люди, що визначались освітою, що не цурались західної культури, завше дружились з українцями, шанували й боронили їх [4, с.127]. Як демонструють наведені приклади, такий повтор, окрім іншого, забезпечує зв'язність вислову, полегшує його сприймання читачем та розкриває авторську концепцію вислову. Варто зауважити, що цей тип повтору є частим прийомом ораторського мовлення, використовується в усних виступах для ефективного сприймання й запам'ятання слухачами почутої інформації. Можна припустити, що на цю особливість ідіолекту Івана Огієнка вплинула його ораторська та викладацька діяльність, яка примушувала його стежити за доступністю й логічністю викладу.

Ораторським прийомом є й інший вид лексичного повтору, який часто подибуємо у науковому тексті Івана Огієнка, - емфаза. Основна функція, яку виконує ця стилістична фігура, - створення й підсилення емоційної виразності як в усному, так і в писемному мовленні: ХҐІІ вік - це золотий вік нашого письменства, нашої культури [4, с.85]. У наведеному прикладі спостерігаємо відразу два емфатичних повтори, завдяки яким речення сприймається як емоційне, експресивне, з оцінним значенням. Емфаза, крім підсилення експресивності висловлення, може виражати багатократність, тривалість чи повторюваність дії: Так Україна спадала з обіймів в обійми, йшла без спочивку, йшла без змоги спинитись і утворити собі по серцю вільне життя... [4, с.55], - або інтенсивність вираження певної дії: І коли ми читаємо вкраїнські книжки ХУІІ віку, нас дивує величезна ерудиція її авторів, дивує справжній науковий метод, дивує чистота логіки думок [4, с.87].

Ще один вид лексичного повтору, який характерний для індивідуального стилю Івана Огієнка і яскраво проявляється в його праці «Українська культура», - це анадиплосис (повторення слова або групи слів одного речення на початку наступного): І такою ж солодкою, чарівною та привабливою зосталася пісня наша ще й досі. Зосталась такою, хоч останніми часами забороняли нам співати... [4, с.62]. Ця фігура виконує функцію зв'язування в одну цілість окремих думок та виокремлення ключових слів, передаючи водночас і наростання емоційного настрою:... скрізь, по всьому слов 'янському миру запанував той правопис, що подав його Смотрицький. Запанував він і на Москві... [4, с. 14].

Зафіксовано кілька випадків, коли Огієнко використовує лексичний повтор для протиставлення, надаючи таким чином вислову емоційності й експресивності: Широкою річкою пливуть ці книжки з-за кордону, не меншою ж річкою пливуть вони і з своїх друкарень, яких тоді зародилася сила [4, с.87].

Загалом прийом лексичного повтору в науковому тексті Івана Огієнка сприяє кращому розумінню закладеного в тексті повідомлення, оскільки читач насамперед звертає увагу на нову інформацію, а вже відоме виступає фоном, необхідним для кращого сприйняття нового матеріалу [8]. Крім того, він завжди підвищує емоційність й експресивність вислову, акцентуючи увагу на ключових словах, у яких закладено концептуальну інформацію.

На окреме дослідження заслуговує період у науковому доробку Митрополита Іларіона. Ця стилістична фігура відома з часів грецької античності й використовувалася ораторами насамперед для створення урочистості, піднесеності, активного впливу на реципієнта, надання думці вагомості, переконливості, а також для ритмізації мови. У науковому тексті Івана Огієнка функціонують як класичний період, який складається з протазису та апозису: Не можу не згадати нашого вертепа, що появився на Вкраїні ще в XVI віку, прибрав собі дуже гарних форм, зробився живою ходячою сатирою, і широко не дійшов до нашого часу тільки через те, що уряд вживав проти його всяких засобів [4, с.103], - так і обернений період: І ми бачимо, що мова вкраїнська зробилась тоді державною мовою - нею вчили по школах, нею вчили по церквах, нею суд вели і нашою мовою балакали тоді і вища старшина і в королівськім дворці [4, с.83]. У його текстах є всі типи періодів за структурною організацією: еквівалентні простому, складнопідрядному і складносурядному реченню. Часто, як у наведених прикладах, період будується на лексичному повторі, ампліфікації чи градації, поєднує інші стилістичні фігури. Дослідження індивідуальних особливостей періоду Івана Огієнка та його функцій в науково- популярному тексті - перспективна тема подальших наукових досліджень.

Загалом можна підсумувати, що синтаксис як частина форми наукового тексту є інформативним в аспекті індивідуального мовостилю, оскільки будова синтаксичної конструкції відбиває авторське світосприйняття через специфічне розташування окремих структурних елементів. А експресивний синтаксис, зокрема такі прийоми ораторського мовлення, як риторичні питання, інверсія, стилістичні фігури ампліфікації та повтору, період, є виразною ознакою ідіолекту Івана Огієнка не лише як оратора, педагога, громадського діяча, а й науковця. Зумовлюється така особливість ідіостилю Митрополита Іларіона його діяльністю, світобаченням та розуміння своєї місії для популяризації та піднесення української культури та українського народу.

стиль огієнко синтаксичний експресивний

Список використаних джерел