Адаптація німецькомовних вербативів на означення процесів переміщення в південно-західних говорах української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

АДАПТАЦІЯ НІМЕЦЬКОМОВНИХ ВЕРБАТИВІВ НА ОЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ ПЕРЕМІЩЕННЯ В ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ГОВОРАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

К.М. Іваночко

Основу сучасної української літературної мови, як й інших слов'янських, становлять її діалектні одиниці, що зберігають закоріненість у праслов'янську чи праіндоєвропейську спільноту. У цьому плані вирізняються південно-західні говори, що успадкували особливості антської й словенської праслов'янських мовних груп. Лексичний склад означеного наріччя, як й інших, характеризується безперервністю динаміки. І. Огієнко дослідив, що мова (і система наголосу) українських пам'яток дуже близька до живої народної мови, особливо до її західних говорів [8, с.211]. Крім спільнослов'янського фонду чи запозичень із слов'янських мов, у лексичній системі української мови, зокрема південно-західному її наріччі, помітне місце займають германізми. Їх поява зумовлена конкретними історичними причинами, в основі яких - довготривалі контакти українців з носіями німецької. Уплив на українську мову німецької, польської, як і російської, «був природно неминучим, оскільки вони мали за собою тривалу традицію офіційно- адміністративного вживання і виступали провідниками-посередниками в засвоєнні українською мовою нових реалій і понять, пов'язаних із культурними здобутками сусідніх народів» [3, с.88]. Правда, не всі дослідники беззастережно приймають твердження щодо обов'язковості посередництва польської чи іншої слов'янської мов при запозиченні німецької лексики в українську мову [10].

Різноаспектні наукові студії над германізмами південно-західних говорів української мови здійснювали: А. Рот [11], Д. Костюк [4], М. Кочерган [5], В. Лопушанський й Т. Пиц [6], О. Гвоздяк і Г. Меліка [2], О. Майор [12], Т Пиц [9; 10], О. Огуй [7], Х. Вільперт [1], О. Гаврилів [13] та інші. У роботах лінгвістів порушуються проблеми фонетичної, морфологічної й семантичної адаптації запозичень у мові-рецепторі.

Хоча українська германістика відзначається здобутками, однак характеризується й низкою лакун. Оскільки об'єктом значної кількості попередніх досліджень ставав один з говорів чи локальна говірка, і лише зрідка - група говорів, а предметом - переважно їх субстантиви, то лінгвістичний аналіз стосувався саме їх. Мало є праць, присвячених системній характеристиці цілого наріччя, тим більше кільком, у зіставленні з варіантами літературної мови, сучасною українською, іншими слов'янськими й німецькою мовами. Неповнота картотеки вербативів-германізмів південно-західних говорів, як й української мови в цілому, нез'ясованість місця й ролі досліджуваного наріччя у збагаченні лексичного складу сучасної української літературної мови, малокоректність тверджень українських, і не тільки, мовознавців щодо функції посередництва польської чи російської мов при запозиченні германізмів посилюють актуальність дослідження. Метою студії є: виявлення лексико-семантичної, фонетичної, морфологічної й наголосової адаптації вербативів-германізмів на означення процесів переміщення в говорах південно-західного наріччя, у тім - і їх лінгвістичної специфіки, у зіставленні з варіантами української літературної, сучасною українською, іншими слов'янськими й німецькою мовами; потвердити продуктивність, порівняно з мовою-позичальницею, лексико-семантичної деривації аналізованих запозичень у досліджуваних говорах. Реалізація мети зумовлює розв'язання завдань: проаналізувати лексико-семантичні, фонетичні, морфологічні й наголосові особливості означених вербативів у зіставленні з мовою-основою та говірковими системами мови-реципієнта; виявити співвідносні й відмінні в них мовні ознаки, пояснивши причини останніх; закладати підвалини для об'єктивного висвітлення місця й ролі південно-західного наріччя, як і галицького варіанта української літературної мови, у формуванні української мови, у тому числі й сучасної літературної.

Деривати на означення процесів переміщення в південно-західних говорах української мови становлять незначну групу. У процесі проникнення в говіркові системи вони не тільки зберігали лінгвальні особливості мови-основи, але й зазнавали впливу мови-реципієнта. Більшість з них на ґрунті досліджуваних говорів розширили, порівняно з етимоном, семантичний обсяг, зумовлюваний низкою чинників. Найтиповіші з них: а) перенесення ознак за функціями, унаслідок чого відбувся перехід вербатива з термінної сфери до загальновживаної; б) метафоризація; в) метонімічне перенесення. У літературній мові зазначені вербативи відзначаються звуженістю семантики.

Серед них переважають німецькі запозичення, хоча трапляються й утворення, для яких німецька мова є посередницею. У ній вони отримали відмінне від мови-джерела графемне вираження звукової оболонки, з яким і проникали в українську Такі запозичення прийнято вважати також німецькими. Південно- західні говори, як і сучасна українська літературна мова, відзначаються здатністю графемного відтворення німецьких фонетичних одиниць, окрім лабіалізованих голосних о, и. Засвоєння німецьких елементів досліджуваними говірками супроводжувалося й субституцією звуків, позбавлених закономірностей. До таких належать: заміна дифтонгів монофтонгами (ay -y, au -о), голосних голосними (о - а, і -и), приголосних приголосними (ґ- к); відмінність в акцентуації, що мотивується аналогією до наголошування українських вербативів з тотожною морфологічною структурою (wandern - вандровати - правцювати: 1. «прямувати, іти навпростець». 2. «ходити (про дитину)» [СГГ: 156]).

З граматичного аспекту означені вербативи характеризуються однотипністю морфологічної структури - суфіксами -ува-, рідше -а- (с(ш)пацерувати, (швендати(ся), що слугують маркерами ітеративності. Утворення з першим афіксом відзначаються семантикою одновекторності, що, за аналогією до українських вербативів з тотожним суфіксом, мають рухому акцентуацію. Деривати з другим афіксом відзначаються багатовекторністю процесу й збереженням кореневої акцентуації їх автохтонів. Перехід дериватів з термінної лексики у побутову міг супроводжуватися набуттям семантики багатовекторності й конотативності.

Південно-західні говори засвідчують дієслівні утворення, запозичені українською мовою ще в староукраїнський період. До таких належать два фонетичні дієслівні варіанти, спричинені безпосередніми стосунками носіїв мови-позичальниці (німецької) чи мови-посередниці (польської) з носіями мови-реципієнта (українською): вандровати, нім. wandern «мандрувати, подорожувати пішки; тинятися по світі, подорожувати» [Тимч. І: 214].

Південно-західні говори української мови представлені кількома його фонетико- морфологічними варіантами. У галицько-буковинській і карпатській підгрупах вербатив виявився найбільш актуалізованим. Наддністрянські говірки репрезентують його з лексико-семантичною й фонетичною варіантністю (реляційного суфікса): вандровати, вандрувати «подорожувати, утікати». 2. «йти в похід» [Голов.: 382].

Буковинські, гуцульські й локальна марамороська говірки репрезентовані єдиним фонетичним варіантом, який потверджує семантичну співвіднесеність з покликуваними вище говірками: вандрувати: 1. «ходити без діла, тинятися». 2. «.мандрувати» [СБГГ: 47]; вандрувати «.мандрувати» [МСГГ: 20]; вандровати, -руйу, -йеш «мандрувати» [Саб.: 29]. З усіх говорів української мови бойківські вирізняються палітрою фонетико-морфологічних його варіантів: вандрушити «мандрувати» [Кміт 2: 22J, вандрувати, мандрувати «мандрувати». Ще ваньджарувати, ванжирувати; вандрушити, див. вандровати; ванжирувати, див. вандровати; ваньджарувати, ван'джарувати, див. вандровати [СБГ І: 83]; мандрувати, вандрувати ««мандрувати» [СБГ І: 429]. У галицькому варіанті української літературної мови представлені обидва його основні фонетичні варіанти, другий з яких (з ініціальною графемою м) може завдячувати впливові лексикографічної традиції: вандрувати [Жел.: 55], мандрувати [Жел.: 426].

У південноукраїнських говорах (новоукраїнського періоду) означений вербатив теж репрезентований фонетичниии варіантами, другий, з початковою графемою м, під упливом російської мови (мандровать, юж. запд (нЪмц. wandern) «путничать, странствовать, идти въ путь, бол. п%ши» [Даль ІІ: 296]) витіснив староукраїнський: вандровати «бродяжничати, кочувати, подорожувати», вандри (Австр. Укр.) «бродяжництво, вештання, кочування; по- іншому по-українськи - мандри» [Пі: 29], вандровати = мандровати [Б. - Нос.: 68], мандровати «скитатися, бродяжити (волочитися); втікати від свого керівництва». По-нім. wandern [Б. - Нос.: 219].

Південно-східний варіант української літературної мови потверджує обидва фонетичні варіанти, зрозуміло, з перевагою другого (під впливом російської лексикографічної традиції), за яким закріплюються два значення: вандрувати, -рую, єш «мандрувати» (Жел., Фр. Пр.: 136) [Грінч. І: 125], мандрувати, -рую, єш: 1. «подорожувати, їздити». 2 «відправлятися, їхати, відбувати» [Грінч. ІІ: 404], вандрувати «літ. мандрувати» [Голоск.: 37], мандрувати, -рую, єш [Голоск.: 206]. Одинадцятитомовий «Словник української мови» фонетичний варіант з початковою графемою в фіксує з ремаркою «діал.», що убезпечило йому, як і похідним із зазначеною графемою, мовну периферію. Зате російськомовний варіант з ініціальним консонантом м фіксує як нормативний і полісемантичний: вандрувати, -ую, -уєш, діал. «мандрувати» [СУМ І: 289]; мандрувати, -ую, -уєш: 1. «здійснювати мандрівку» // перен. «переноситися думками». 2. розм. «іти, їхати» // жарт, «іти, ходити на незначну відстань» // «відправлятися, вирушати в дорогу». 3. перен. «передаватися (про предмети)» [СУМ ІУ: 618].

Укладачі лексикографічних джерел сучасної української мови, у тому числі й «Етимологічного словника української мови», під впливом позамовних чинників, але всупереч західнослов'янській й романо-германській лінг- вальній традиції відтворювати покликуваний вербатив з початковою графемою в, що й засвідчено в більшості говорів української мови, за означеним варіантом закріплюють стилістичну маркованість і звуження семантичної структури. А субституцію графеми в на м мотивують асиміляційними процесами: мандри¹, [вандри], мандрівець, [вандрівець] (Г, Ж), мандрувати, [вандрувати, _г ваньгро- вати (ВеДо, ведровати (Пі)]; - р. [мандриха] «волоцюга», мандровать «мандрувати, тинятися, швендяти», бр. вандрованне, п. wgdrowanie, ч. vandr, слц. vandry, вл. wandrak «блукач», нл. wadrowanie; - запозичення з німецької мови; н. wandern «бродити, блукати, мандрувати», як і wandeln «блукати, прогулюватися», споріднене з снідерл. wanderen, дфриз. wondria, дангл. wandrian, англ. wander, дат vandre, шв. vandra «тс.», дангл. wendan «обертатися, обходити», windun «крутити, обходити», нвн. winden «вити»; укр. форми з початковим м виникли, очевидно, внаслідок регресивної асиміляції (?) у дієслівній основі вандрува-. [ЕСУМ ІІІ: 380]; вандри, вандрувати, т. ін. див. мандри, мандрувати [ЕСУМР І: 308]. У польській мові германізм функціонує з аналогічними лексичними значеннями. Його ініціальна графема відповідає консонантові w, сонантно-консонантне сполучення -аи- зазнало заміни на носовий Ј: wgdrowac «isc na w^der» [Brnckn: 608]; wqdrowac «мандрувати, подорожувати» [ПУС: 550]; wgdrowac: 1. «odbywac pieszo dalekq drogchodzic, podrozowac».

1. «isc, zmierzac w okreslonym kierunku albo w okreslonym celu»: W^drowala do domu 3. «bycprzekazywanym, przesytanym, przewozonym»[PSJP: 1111].

Досліджувана лексико-семантична група дериватів у південно-західних говорах української мови репрезентована й германізмом с(ш)пацирувати, закорі- неним у латинську мову. У галицько-буковинській і карпатській групах він характеризується співвіднесеністю лексичного значення й фонетичною варіантністю, що зумовлена історичним розвитком німецької мови (діахронією). Давнішими, на думку В. Лопушанського й Т. Пица, є варіанти з інініціальною графемою s-: «Свідченням цього може слугувати поступовий перехід свн. [s] > [s] з ХШ ст. на початку слова перед p, t, I, m, n, w, а також перед голосними та в інтервокальній позиції» [6, с. 111]: шпацирувати «прогулюватися», пор. н. spazieren [СГГ: 219]; шпацірувати «гуляти, прогулюватися» [МСГГ: 228]; спацирувати (п. spacerowac, н. spazieren) «гуляти, походжати» [ДСсР: 83]; спацерувати «проходжуватися, прогулюватися» [Лесюк: 119], шпаціровати [шпац¹ іровати], -руйу, -руйеш «те саме, що шийталовати». Пор. нім. spazieren «гуляти, прогулюватися (пішки)» [Саб: 423]; спацерувати, -ую, -єш «прогулюватися, проходжуватися» [КСЛГ: 287]. У західнополіських говорах він представлений з аналогічною семантикою: шпаціровати [шпацЧровати, шпацЧро¹'вати], -руйу, -руйіш «нічого не робити, ходити без будь-якої мети» [СЗГ 2: 274].

Відсутність означуваного дієслова в «Малорусько-німецькому словарі» С. Недільського мотивується або локальністю його вжитку на час виходу в світ джерела, або недоглядом у роботі укладача, а чи відсутністю в «Толковом словаре» В. Даля (!). Укладачі «Словаря української мови» за редакцією Б. Грінченка аналізований дериват подають з пізнішим фонетичним варіантом й тотожністю семантики: шпацірувати, -рую, -єш «прогулюватися» (Котл.) [Грінч. ІУ: 509]. Фіксація «Правописним словником» Г. Голоскевича аналізованого деривата з трьома фонетичними його варіантами може слугувати маркером темпорально- локальних їх ознак: спацірувати, шпаци(і)рувати [Голоск.: 376].

Шеститомовий «Українсько-російський словник» подає лише новітній фонетичний варіант з ініціальною графемою ш-, до того ж стилістично маркований: шпацирувати, -ую, -уєш, розм. «прогулюватися» [УРС УІ: 519]. Укладачі одинадцятитомового «Словника української мови» фіксують два варіанти, теж марковані, перший з яких (з початковою с), будучи давнішим, відтворює особливості лемківських, наддністрянської й покутсько-гуцульської локальних говірок: спацерувати, -ую, -уєш, діал. «прогулюватися» [СУМ ІХ: 494], шпацирувати, -ую, -уєш, розм. «те саме, що прогулюватися» [СУМ ХІ: 581].

При з'ясуванні етимології значної кількості вербативів чи шляхів проникнення в українську мову запозичених усталилася думка про «обов'язковість» посередництва однієї із слов'янських мов. Щодо аналізованого дієслова, то його запозичення пов'язують з польською. Однак аналіз ілюстративного матеріалу поклику- ваних вище джерел, як й «Етимологічного словника української мови», не потверджує цього: [спацір] «прогулянка», [спацера, шпацір] «тс.»; [спацерувати] «прогулюватися», [спацирувати] «гуляти» (Ба), [спацірувати (Куз)], шпацирувати, [шпацірувати] «тс.»; - бр. [спацыр] «прогулянка», шпацыр «тс.»; - запозичення з польської мови; п. spaсer «прогулянка», spacerowac «гуляти, прогулюватися», походять від нім. spazieren «тс.», яке зводиться до лат. spatiati «тс.», похідного від spatium «простір; місце для гуляння», спорідненого з дінд. spharah «просторий, великий», псл. sped «матиуспіх» [ЕСУМ У: 367].

У сучасній німецькій та польській мовах зазначене утворення засвідчує лише давніший фонетичний варіант і потверджує продуктивність лексико- семантичної деривації: spazieren «тинятися, вештатися; прогулюватися, гуляти», [ВНУС: 563]; spacerowac «гуляти; прогулюватися, проходжуватися» [ПУС: 466], spacerowac «przechadzac siq» [PSJP: 939].

Лексико-семантична група переміщення у досліджуваних говорах представлена й германізмом-вербативом, що характеризується локальністю вжитку - бойківськими й гуцульськими говірками: райзувати «їздити», «подорожувати»». Пор. н. reisen «подорожувати» (Ред.) [СБГ ІІ: 166]; райзувати «подорожувати»; пор. н. reisen [СГГ: 161]. У сучасній локальній гуцульсько- покутській говірці семантична структура наведеного деривата репрезентує конотативну навантаженість: райзувати «з н. їздити туди сюди (без потреби)» [Лесюк: 116]. Південно-західні говори української мови й сучасна німецька мова характеризються семантичною й фонетичною співвіднесеністю аналізованого утворення: reisen «їздити, подорожувати» [ВНУС: 500]. Незафіксованість його в лексикографічних джерелах, що репрезентують південні говори української мови, як і обидва варіанти української літературної, убезпечили йому позанормативність у сучасній українській літературній мові.

У південно-західному наріччі української мови, як і південно-східному, засвідчується германізм з кількома фонетичними варіантами, у морфемній структурі яких наявний тематичний суфікс -а-. Він, попри незначні семантичні відмінності, характеризується співвіднесеністю лексичного значення, з деяким конотативним нашаруванням, ітеративністю й рішовектортстю процесів й збереженням кореневої акцентуації автохтона: швиндатис'і «плентатися попід ноги, заважати», пол. szwankowac «заточуватися, храмати, блукати», нім. schwenken [ДСсР: 98]. Субституція кореневої німецької графеми -е- на -и- в локальній наддністрянській говірці репрезентує фонетичні особливості останньої. Укладач покликуваного джерела польський його відповідник подає через -а-, що відбиває специфіку словацької мови. У буковинських говірках в аналізованому запозиченні засвідчується поглиблення субституційних процесів (консонант [-н-] набуває палатальної вимови [-н'-], а -к- змінюється на -г-) та зміщення наголосу з кореня на тематичний суфікс. До речі, субституцію кореневого німецького сонанта -е- на -а- в аналізованому вербативі означених говірок можна мотивувати, відповідно до ілюстративного матеріалу «Етимологічного словника української мови», похідністю деривата від форми минулого часу (schwand): шваньгати, знев. «швендяти» [СБГГ: 660].

Наявність позначуваної графеми в означеному дієслові локальної сучасної покутсько-гуцульської говірки, як і лемківських та бойківських, потверджує співвідносність з мовою-позичальницею: швендати «швендяти, никати» [Лесюк: 126], швендатися, -ендамся, -ашся «швендятися, тинятися, ходити без мети» [КСЛГ: 346]. У бойківських говірках аналізований дериват виокремлюється суфіксальним комплексом -лі-, що може слугувати дериваційним засобом семантики стану: швенделіти «швендяти» [СБГ ІІ: 380].

Фонетична варіантність означеного дієслова в «Малорусько-німецькому словарі» С. Недільського (твердість / палатальність кінцевого кореневого сонанта) репрезентує взаємодію південно-східної й галицької правописної традиції української мови: швенд(а)ятися [Жел.: 1085].

^ Південно-східні говори засвідчують низку фонетичних його варіантів: швиндати «ходити проворно взад і вперед» [Б.-Нос.: 397], швандяти «тинятися, вештатися» [Пі: 293], швенда(я)ти, -да(я)ю, -єш «плентатися, тинятися, бродити» [Грінч. ІМ 489].

Аналізоване дієслово зафіксоване одинадцятитомовим «Словником української мови» з одноваріантним фонетичним оформленням, що, попри незначні семантичні й фонетичні відмінності, характеризується співвіднесеністю семантики. Проте палатальність кінцевого кореневого його консонанта ([-д'-]) зумовлена не фонетичними особливостями говірок, а згадуваною вище лексикографічною традицією: швендяти, -яю, -єш, розм. «ходити туди-сюди (переважно без певної мети, без потреби), тинятися» // «бродити, блукати де-небудь» // «бувати де-небудь з певною метою» // «повільно рухатися; іти, ходити, не поспішаючи»; до кого «приходити до кого-небудь» // «іти кудись, прямувати, рухатися в певному напрямку») [СУМ ХІ: 428 - 429]; швендятися, -яюся, -єшся, розм., «те саме, що швендяти» [СУМ ХІ: 429].

Етимологічний аналіз зазначеного деривата потверджує його мало- продуктивність у більшості слов'янських мов, крім української, білоруської, польської й російської, що мотивується безпосередністю їх контактів: швендяти (розм.) «вештатися, тинятися», швендятися (розм.) «швендяти», [шеендати, шеандяти, шеиндати], [шеендьоеати] «тс.» (Пі), швенді справляти «тинятися»; - р. [швиндать] «ходити по гостях», бр. (розм.) швэндаць «.швендяти», шеэндацца «тс.», п. szwendac sig (розм.) «швендяти; шастати, вистежуючи», (розм.) szwendalski «нероба, вітрогон», слц. svandra «швендя-жінка; повія»; - не зовсім ясне; можливо, виникло на основі запозичення німецьких слів verschweden «марнувати (у тім числі час)», Verschwender «.марнотратець» і schwinden (мин. ч. schwand) «убувати, зникати» [ЕСУМ VL 397]; szwendac sig, szwgdrac sig «walgsac sig» [Bruckn: 559].

У сучасній німецькій мові означений вербатив, єдиний з аналізованих вище, репрезентує, на відміну від української й польської, продуктивність лексико-семантичної деривації: schwanken: 1. «гойдатися, хитатися». 2. «йти хитаючись». 3. «коливатися, змінюватися (про ціни тощо)». 4. «вагатися» [ВНУС: 544]; szwendacsigрозм. «швендяти, вештатися, шлятися, таскатися» [ПУС: 494], szwendac sig «chodzic bez celu, walgsac sig, wloczyc sig» [PSJP: 999].

Отже, носії південно-західних говорів української мови на різних етапах свого історичного розвитку перебували в безпосередніх чи опосередкованих стосунках з носіями слов'янських (польської, словацької, чеської та ін.), германських (німецькою) і романських (румунською) мов, як і їх говорів. Понад тисячу років досліджуване наріччя зазнавало впливів і з боку угорської мови.

У розвідці з'ясовано генезу німецькомовних вербативів на означення процесів переміщення, проаналізовано їх адаптацію до системи української мови на семантичному, фонетичному, морфологічному й наголосовому рівнях. Більшість з них, порівняно з етимоном, на ґрунті південно-західних говорів зазнала розширення семантики, у тому числі з конотативним нашаруванням, що завдячує метафоризації чи метонімізації. Поодинокий дериват засвідчує реґіоналіьність вжитку. У літературних мовах вони, окрім шеендяти, характеризуються звуженістю семантичної наповнюваності. Проникнення аналізованих вербативів-германізмів у південно-західні говори української мови завдячує безпосереднім контактам їх носіїв з німецькомовними, що потверджує лінгвальна характеристика.

Хоча укладачі етимологічних джерел української мови, як й інших слов'янських, при дослідженні етимології значної кількості дієслів, навіть закорінених у праслов' янську спільноту, часто виводять їх з польської мови, однак ілюстративний матеріал, що репрезентує досліджувані говори, варіанти української літературної мови, сучасну українську літературну й слов'янські мови (польську, російську, чеську й інші), цього не потверджує. Незважаючи на те що носії південно- західних говорів української мови й інших слов'янських на різних етапах свого історичного розвитку перебували в тісних стосунках, проте цього ще недостатньо для визнання польської чи інших слов'янських мов посередницями, принаймні при запозиченні аналізованих германізмів. А висліди укладачів лексикографічних джерел щодо порушуваної проблеми видаються не завжди коректними. Тому при дослідженні лексико-семантичної адаптації полісемантичних німецьких запозичень в українській мові слід враховувати, що їх лексико-семантичні варіанти можуть мати різні джерела й хронологію запозичення [7, с.108-109]. При характеристиці фонетичної адаптації доцільно «ретельно дослідити варіантність слів у німецьких діалектах на різних часових періодах розвитку німецької мови» [7, с.112], виявити в них фонетичні процеси й порівняти їх з аналогічними процесами в мовах-реципієнтах та мовах-посередницях.

вербатив германізм мовний наріччя

Список умовних скорочень

1. Б.-Нос. - Білецький-Носенко П. Словник української мови / П. Білецький- Носенко; підготував до видання В.В. Німчук. - К.: Наук. думка, 1966. - 424 с.

2. ВНУС - Мюллер В. Великий німецько-український словник / В. Мюллер. - К.: Чумацький Шлях, 2008. - 792 с.

3. Голов. - Материалы для словаря Малорусскаго нарічія // Мовознавство - першоджерела: науковий збірник Музею української культури в Свиднику / упоряд.: Й.О. Дзендзелівський, З. Ганудель. - Пряшів, 1982. - Т. 10. - С. 311-612.

4. Голос. - Голоскевич Г Правописний словник / Г Голоскевич. - Лондон: Вид-во Союзу українців у Великій Британії, 1961. - 451 с.

5. Грінч. - Грінченко Б. Словарь української мови: у 4-х томах / Б. Грінченко. - К.: В-во АН УРСР, 1958.

6. Даль - Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4-х т. /В. И. Даль. - М.: Русский язык, 1978. - Т. І. - 699 с.; 1979. - Т. ІІ. - 779 с.; 1980. - Т. ІУ. - 683 с.

7. ДСсР - Горбач О. Словник діалектної лексики північно-наддністрянської говірки сіл Романів, Підсоснів, Підберізці й Лагодів / О. Горбач // Північно- наддністрянська говірка й діялектний словник с. Романів Львівської области. Відбиток з «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту в Мюнхені. - 1965. - Т. VII (X). - 103 с.

8. ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: в 7-и т. - К., 1982. - Т. І. - 631 с.; 1989. - Т. ІІІ. - 549 с.; 2006. - Т. У. - 703 с.; 2012. - Т. УІ. - 568 с.

9. Жел. - Желеховський Є. Малоруско-німецкий словар: у ІІ-х т. / Є. Желеховський, В. Недільський. - Мюнхен: Monachii, 1982. - Т. І-ІІ. - 1117 с.

10. Кміт - Кміт Ю. Словник бойківського говору / Ю. Кміт // Літопис Бойківщини: записки, присвячені дослідам історії, культури й побуту бойківського племені / упор. Р. Данчич. - Львів: Каменяр, 2007. - С. 17-218.

11. КСЛГ - Пиртей П. Короткий словник лемківських говірок / П. Пиртей ; упорядк. й підготовка до друку Є. Турчин. - Івано-Франківськ: Сіверсія МВ, 2004. - 364 с.

12. МСГГ - Піпаш Ю. Матеріали до Словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і Росішка Рахівського району Закарпатської області) / Ю. Піпаш, Б. Галас. - Ужгород: Графіка, 2005. - 266 с.

13. Пі - Словник живої народнеі, письменної і актової мови руськихъ югівщань Російськоі і Австро-Венгерськоі цесарії. - Кіевь: Типографія Е.Я. Федорова, 1882. - 309 с.

14. ПУС - Польсько-український словник / УВ. Житар, С.А. Пікуль, Є.Ф. Попов, Д.Ф. Слободян. - К.: Чумацький шлях, 2010. - 672 с.

15. Саб. - Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району. - Ужгород: Ліра, 2008. - 480 с.

16. СБГ - Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: у 2-ох ч. / М.Й. Ониш- кевич. - К.: Наукова думка, 1984. - Ч. 1. - 496 с.; Ч. 2. - 516 с.

17. СБГГ - Словник буковинських говірок / за заг. ред. Н.В. Гуйванюк. - Чернівці: Рута, 2005. - 688 с.

18. СРЯО - Ожегов С.И. Словарь русского языка / С.И. Ожегов ; главний ред. С.П. Обнорский. - М.: ГИИ и НС, 1949. - 968 с.

19. СУМ - Словник української мови: в 11-ти т. / за ред. І.К. Білодіда. - К.: Наук. думка, 1970. - Т. І. - 799 с.; 1973. - Т. ІУ. - 840 с.; 1978. - Т. IX. - 916 с.; 1980. - Т. ХІ. - 700 с.

20. Тимч. - Історичний словник українського язика / під ред. проф. Є. Тимченка. - Харків: УРЕ, 1932. - Т. І. - С. 529-943.

21. УРС - Українсько-російський словник. - К.: АН УРСР, 1958. - Т. ІІ. - 768 с.; 1963, - Т. УІ. - 620 с.

22. Brukcn. - Bruckner A. Slownik etymologiczny j^zyka polskiego / A. Bruckner. - Warszawa: Wiedza Powszechna, 1970. - 808 s.

23. ISJP - Ilustrowany slownik j?zyka polskiego / pod redakj E. Sobol. - Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2004. - 1160 s.

24. PSJP - Podr^czny slownik j^zyka polskiego / Opracowanie Elzbieta Sobol. - Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2001. - 1304 s.

25. SH - Janow Jan. Slownik huculski [text] / Jan Janow ; Opracowal i przygotowal do druku Janusz Rieger. - Krakow: Wyd-wo naukowe DWN, 2001. - 302 s.

26. SPP - Slownik poprawnej polszczyzny / Opracowanie Lidia Drabiak, Elzbieta Sobol. - Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2006. - 1162 s.

Список використаних джерел

1. Вільперт Х. Німецькі запозичення в гуцульських говірках / Х. Вільперт // Діалектологічні студії 1: Мова в часі та просторі / відп. ред. П. Гриценко, Н. Хобзей. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 2003. - С. 282-290.

2. Гвоздяк О.М. Запозичення лексики німецького походження в українській говірці Ужгородщини / О.М. Гвоздяк, Г.І. Меліка // Проблеми романо-германської філології. - Ужгород: Ужгородський державний університет, 1998. - С. 33-38.

3. Євтупюк О. Будівельна лексика в говірках Ровенщини / О. Євтупюк. - К., 1984. - Вип. 12. - С. 87-90.

4. Костюк Д.В. Польська мова - посередник германізмів в українській мові у ХУІ ст. / Д.В. Костюк // Лексика української мови в її зв'язках з сусідніми слов'янськими і неслов'янськими мовами: тези доп. / відп. ред. Й.О. Дзендзелівський. - Ужгород, 1982. - С. 131-132.

5. Кочерган М. Німецькі лексичні запозичення в південно-західних говірках української мови / М. Кочерган // Мовознавство. - 1997. - №1. - С. 19-24.

6. Лопушанський В.М. Німецькомовні лексичні запозичення в південно-західних говорах України: навчальний посібник для студентів ВНЗ / В. Лопушанський, Т. Пиц. - Дрогобич: ПП «Посвіт», 2011. - 122 с.

7. Огуй О. Міжмовна інтерференція на Буковині початку XX ст. / О. Огуй // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Мовознавство: збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 209-214.

8. Огієнко І. Наголос, яко метод означення місця наголосу стародрукованих книжок. Замітки з історії наголосу на послугах палеотипії / І. Огієнко // Записки НТШ. Праці фільольогічної секції. - СХХХVI-СХХХVIL - Львів, 1925. - С. 197-224.

9. Пиц Т.Б. До проблеми адаптації німецьких слів південно-західними говорами української мови / Т.Б. Пиц // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2011. - Вип. 58. - С. 17-20.

10. Пиц Т.Б. До проблеми посередництва польської мови у запозиченні німецьких слів українською мовою / Т.Б. Пиц // Наукові записки. Сер.: Філологічна. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2013. - Вип. 119. - С. 63-68.

11. Рот А.М. Германские заимствования в лексике украинских говоров Карпат / А.М. Рот // Тезисы докладов, предназначенные для обсуждения на І Всесоюзной конференции по вопросам славяно-германского языкознания. - Минск, 1961. - С. 59-69.

12. Major O. Germanische Interferenzen in den ukrainischen Mundarten (Sprachraum der Karpato-Ukraine) / O. Major // Studien zu deutsch-ukrainischen Beziehungen. - Munchen: UFU, 1999. - Bd. 3. - S. 59-68.

13. Havryliv O. Germanismen im Ukrainischen in Galizien / O. Havryliv // Топоси культур і спогадів. - Львів: ВНТЛ - Класика, 2008. - С. 129-139.

Размещено на Allbest.ru