Функціонально-стилістичний аспект використання українсько-російської інтерференції в художніх текстах (на матеріалі оповідань Б. Жолдака)

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Маріупольський державний університет

Функціонально-стилістичний аспект використання українсько-російської інтерференції в художніх текстах (на матеріалі оповідань Б. Жолдака)

Мокрицька Н.О.

Анотація

Стаття присвячена проблемі українсько-російської інтерференції в художніх текстах, зокрема досліджено функційно-стилістичний аспект використання українсько-російської інтерференції. У статті проаналізовано та узагальнено погляди українських і зарубіжних лінгвістів на явище інтерференції. Інтерпретовано поняття «інтерференція» й «суржик». Класифіковано українсько-російські суржикізми, виділені з художніх текстів. Визначено особливості функціонування українсько-російського суржику в художніх текстах.

Ключові слова: білінгвізм, інтерференція, субмова, суржик, функційно-стилістичний аспект.

Аннотация

Мокрицкая Н.О.

Мариупольский государственный университет

ФУНКЦИОНАЛЬНО-СТИЛИСТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ УКРАИНСКО-РУССКОЙ ИНТЕРФЕРЕНЦИИ В ХУДОЖЕСТВЕННЫХ ТЕКСТАХ (НА МАТЕРИАЛЕ ПРОИЗВЕДЕНИЙ Б. ЖОЛДАКА)

Annotation

Mokritskaya N.O.

Mariupol State University

FUNCTIONAL AND STYLISTIC ASPECTS OF USING THE UKRAINIAN-RUSSIAN INTERFERENCE IN A LITERARY TEXTS (ON THE MATERIAL OF WORKS BY B. ZHOLDAK)

Дослідження у сфері міжмовної інтерференції викликали і викликають особливий інтерес у багатьох лінгвістів. Серед таких вчених слід зазначити В.О. Виноградова, Ю.В. Ковальова, В.М. Манакіна, Л.Т. Масенка, А.Н. Окара, В.Д. Радчука, В.Ю. Розенцвейга, А.А. Сербенську, О.О. Тараненка, В.М. Труба та інших. Наразі в лінгвістиці немає єдиного погляду на визначення поняття інтерференції, а результати досліджень у галузі українсько-російської інтерференції зводяться до розгляду лише окремих прикладів мовних помилок без залучення закінчених текстів. Усе вищезазначене, а також значна поширеність білінгвальних мовних ситуацій у сучасному світі обумовлюють актуальність даного дослідження.

Мета дослідження аналіз функційного та стилістичного аспектів використання українсько-російської інтерференції в художніх текстах.

Основні завдання полягають в уточненні поняття інтерференції в сучасній лінгвістичній літературі, функційному та стилістичному аналізі та класифікації виділених суржикізмів з художніх текстів.

Виклад основного матеріалу. На територіях, де існують діалектні континууми, природним є й існування перехідних діалектних форм між спорідненими мовами сусідніх народів наприклад, між українською мовою та російською, білоруською, польською або словацькою. Одним з природних механізмів розвитку мови є також запозичення елементів інших мов у результаті мовних контактів. Однак розвиток і розповсюдження українсько-російського суржику в Україні пов'язані з тривалим співіснуванням цих двох мов на одній території у нерівному соціально-політичному статусі. У період належності українських територій до Російської імперії, російська мова була мовою вищих соціальних верств і, за державної підтримки, обслуговувала потреби державного апарату, науки, техніки, освіти, армії та флоту [1] тощо, а функції української мови переважно обмежувалися побутовим спілкуванням, фольклором або художніми творами здебільшого про сільське життя. [2] Такі умови сприяли формуванню відношень диглосії з російською мовою у ролі «вищої», а розмовної української (або її місцевих діалектів, або суржику) у ролі «нижчої» (за іншою термінологією, [3] мов відповідно «високої культури» та «низької культури»). В умовах диглосії, форми і лексика з «вищої» мови часто «просочуються» до «нижчої», але у дещо адаптованій формі. інтерференція суржик стилістичний художній

У період існування СРСР українська мова дістала певну державну підтримку (особливо в роки так званої «українізації»), але загалом теж виконувала другорядні функції порівняно з загальнодержавною російською мовою, яка домінувала у сфері науки, техніки, економіки, вищої освіти, державного управління, у партійно-державному апараті і силових структурах, у засобах масової інформації і книговидавництві, а також була «мовою міжнаціонального спілкування». Вплив російської мови на інші мови у СРСР посилювався також через впровадження загальної освіти, розвиток економіки, урбанізацію, мілітаризацію, міграцію населення (у тому числі вимушену) та інші радикальні соціальні перетворення. У самій Росії до 2-ї половини XX ст. практично зникли територіальні діалекти російської мови у їх «незайманому» вигляді, поступившись місцем напівдіалектним формам мови або майже правильній літературній мові з деякими регіональними особливостями. [4]

З урахуванням цих історичних факторів, у багатьох публікаціях суржик розглядається і оцінюється не у суто лінгвістичному аспекті, а у соціально-політичному, у контексті політичної боротьби за роль і статус української та російської мов в Україні, процесів русифікації або, навпаки, українізації. З одного боку, суржик характеризується як мовлення сільських жителів, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста; як проміжна субмова, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською: [5] «За умови виключно російськомовної школи, церкви..., адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови. А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику»; [6] як продукт «засмічення» чистої української мови русизмами або навіть як «хворобливе явище, що загрожує українській мові внутрішньою руйнацією усіх її рівнів». [7] Згідно з альтернативною думкою деяких московських нефілологів, суржик є цілком природним явищем; деякі такі публіцисти взагалі називають суржик справжньою «народною» формою мови, а сучасну літературну українську мову «штучним галицьким новоязом», нав'язуваним народу «націоналістами».

В сучасних умовах може діяти і «зворотній» механізм утворення суржику: як проміжного етапу засвоєння російськомовними міськими жителями української мови [9]. У зв'язку з цим, у публіцистичних статтях висловлюється і думка, що боротьба з суржиком є шкідливою, «бо вона зменшує коло наших союзників, замість того, щоби завойовувати нових», і що боротися треба не з суржиком, а за перехід російськомовних «спочатку хоча б на суржик» [10].

Суржик існує у різноманітних формах. Намагаючись типізувати суржик, дослідники виділяють суржик «на основі української мови» і «на основі російської мови», а також «слабку» та «сильну» форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови (від 10-15% до 25%).

Суржик належить до широко розповсюджених і обговорюваних тем в лінгвістиці. Це нерідке явище можна спостерігати в усному мовленні пересічних громадян, державних діячів, на сторінках газет, в статтях, іноді навіть у публікаціях, присвячених боротьбі з цим мовним явищем. Вживання українсько-російських суржиків зустрічається й у художніх творах сучасних українських письменників.

Використання суржику в художньому стилі застосовується авторами для створення комічного ефекту. Яскравим прикладом є твори Богдана Жолдака.

Слід зазначити, що це не перші випадки, коли письменники використовували у своїх творах суржик. Вважається, що вже у Івана Котляревського, першого письменника, який писав українською мовою, і в його п'єсі «Наталка Полтавка» використовувався суржик як засіб передачі живої народної мови (наприклад, витрачаю літа замість втрачаю роки, часочок -- годиноньку, отвічай -- відповідай, мужем -- чоловіком та ін.).

Сучасний український письменник Богдан Жолдак у своїй збірці «Топінамбур, сину: Extra drive stories» використовує суржик як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації героїв, для створення комічних, а часом і іронічних ситуацій.

Аналізуючи фактичний матеріал, нами було встановлено такі найчастотніші випадки вживання українсько-російських суржиків у оповіданнях Б. Жолдака:

• вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напрімєр (наприклад), допустім (припустимо), мєжду (між), вмєсто (замість), вродє/будто (наче, начебто), імєнно (саме), рядом (поруч), язик (мова), больніца (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль (запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта), почтальйон (листоноша) тощо;