Створення східного колориту російськомовним письменником тюркського походження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

СТВОРЕННЯ СХІДНОГО КОЛОРИТУ РОСІЙСЬКОМОВНИМ ПИСЬМЕННИКОМ ТЮРКСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

Брик М. М.

Анотація

У статті розглянуто проблему мовної особистості письменника на матеріалі його творчості. Основну увагу приділено мовній особистості письменника-білінгва та особливостям створення східного колориту засобами російської мови.

Ключові слова: мова, культура, мовна особистість, письменник-білінгв, східний колорит.

Annotation

The article deals with the problem of language personality. The focus is on the language personality of the bilingual writer and the main features of creation of oriental motifs by the means of the Russian language.

Keywords: language, culture, language personality, bilingual writer, оriental motifs.

Виклад основного матеріалу

Мова завжди вважалася і залишається найбільш яскравою характеристикою етносу. Нерозривним є також зв'язок мови з культурою народу. На початку ХІХ століття В. фон Гумбольдт підтвердив це, розподіливши всі мови світу на чотири групи і висловивши твердження про те, що за ступенем розвитку мови можна судити про інтелектуальний та культурний розвиток народу [1, с. 69].

Найбільшого розквіту дослідження цих питань досягло наприкінці ХХ століття. Парадигма наукових досліджень зазнала змін і на першому плані постали проблеми антропоцентризму, що розглядає людину (творця висловлення) як центр наукових досліджень.

Носієм вербального мислення є мовна особистість, тобто людина, яка живе в конкретному мовному просторі - в спілкуванні, в стереотипах поведінки, зафіксованих у мові, в значеннях мовних одиниць [7].

Одним з вітчизняних учених, які вивчали проблеми мовної особистості, є Ю. М. Караулов. Під “мовною особистістю” дослідник розуміє “сукупність здібностей та характеристик людини, що зумовлюють створення мовленнєвих творів (текстів)” [3, с. 3]. Ю. М. Караулов запропонував розглядати мовну особистість на трьох структурних рівнях: 1) нульовому - вербально- семантичному (лексикон особистості); 2) першому - лінгвокогнітивному (тезаурус особистості; 3) другому - мотиваційному (прагматикон особистості). Перший з виділених рівнів, як стверджує сам автор, “є нульовим для особистості і певною мірою не має змісту... Він потрапляє до поля зору дослідника особистості тільки якщо йдеться про другу для неї мову” [3, с. 36]. Наступний рівень пов'язаний з “картиною світу”, вона представлена у вигляді ідей та концептів. Цей рівень ще прийнято називати інтелектуальним, оскільки саме тут установлюється ієрархія смислів і цінностей у тезаурусі мовної особистості. Третій рівень пов'язаний з комунікативною роллю людини, що включає в себе сфери спілкування, цілі та мотиви.

Поняття мовної особистості розглядає у своїх роботах і М. К. Фролов: “Феномен мовної особистості для лінгвіста розкривається через засоби використання когнітивної оцінки мовленнєвої культури, багатосторонньої мовленнєвої діяльності homo sapiens. Мовна особистість - це виявлення надможливостей конкретного індивіда в його мовленнєвій діяльності. Мовна особистість реалізує себе завдяки особливим якостям, відображальним можливостям пізнання мовного простору” [8, с. 323].

Когнітивний аспект мовної особистості - це міра та ступінь освоєння людиною світу засобами мови. Кожна мовна особистість відбирає та використовує саме ті засоби, які відображають її життєву позицію. У мовній поведінці людини втілюється духовний склад особистості, світ її цінностей та ідеалів, що виражаються в рисах характеру та стереотипах поведінки. Аналіз мовної особистості можливий лише на основі розгляду всіх складових її структури. Наприклад, вибір лексичних одиниць свідчить про комунікативну компетенцію мовця. У слові виявляються ознаки його емоційного стану, інтелект, уміння управляти комунікативним процесом. На лінгвокогнітивному рівні виявляється ставлення мовної особистості до основних понять культури - концептів. Концептуальна картина світу дає змогу вивчати творчу своєрідність мовця, його світогляд.

Художній текст є джерелом для вивчення мовних особистостей персонажів, проте беручи до уваги те, що персонажі твору - це плід авторської думки, то на основі художнього твору можна вивчати і мовну особистість автора. Автор може виявляти себе по-різному, але всі ці вияви виражаються в слові. Творцеві художнього тексту, як і будь-якій людині, притаманні певні особливості, властиві лише йому. Оживляючи героїв на сторінках своїх творів, автор вкладає в них часточку своєї мовної особистості. “Образ автора - це не просто суб'єкт мовлення, найчастіше він навіть не виявляється в структурі художнього твору. Це - концентроване втілення суті твору, що об'єднує всю систему мовленнєвих структур персонажів у їх співвідношенні з оповідачем чи оповідачами та через них є ідейно-стилістичним фокусом цілого [3, с. 5].

Досить актуальним на сьогодні є дослідження мовної особистості письменника-білінгва, оскільки розвиток національних культур потребує все нових способів опису тих чи інших об'єктів у сучасних умовах комунікації. Не є винятком і російська культура, яка виділила ряд “посередників” чи, за О. О. Сулейменовим, “провідників”, які створюють національні образи російською мовою. Таким чином, поява російськомовних авторів - вихідців з різних країн, зокрема східних, є закономірною з погляду еволюції та глобалізації світу та культур. мовний особистість східний колорит

Створення східного колориту засобами російської мови відображає як особливості творчості самого письменника, так і своєрідність обох мовних культур. В. фон Гумбольдт стверджував, що мова не є технічним засобом вираження думки. Мова - це оригінальний орган мислення націй. Пізнання світу перебуває в нерозривному зв'язку з мовою, яка не відображає його безпосередньо, а інтерпретує. Таким чином, вивчення нової мови прирівнюється до набуття нового погляду на відомий предмет чи явище [1].

У нашій статті ми поставили за мету дослідити засоби створення східного колориту російськомовним автором тюркського походження Ельчіном Сафарлі на матеріалі роману “Сладкая соль Босфора”.

Ельчін Сафарлі сучасний письменник, журналіст, який народився в Азербайджані. Свої твори автор пише російською мовою, розповідаючи про східні традиції, культуру, побут, кохання. Довгі роки Е. Сафарлі жив у Стамбулі, що помітно відзначилося на його творчості, адже дія його перших романів відбувається саме в Туреччині.

Рідною мовою для письменника є азербайджанська, адже це мова країни, в якій він народився, мова, якою він здобував освіту. Проживши кілька років у Стамбулі, автор оволодів турецькою мовою, яка й до того не була йому чужою, оскільки є близькоспорідненою з азербайджанською.

Фактором, що зумовив вибір Е. Сафарлі російської мови, як мови його творів є бажання залучити якомога ширшу аудиторію читачів і саме тому, незважаючи на тісний зв'язок письменника зі сходом та його традиціями, він розглядає себе як представника російськомовної культури та пише для російського читача, про що свідчить вступ до однієї з його книг: “Это книга о жизни на Востоке, жизни не плохой и не хорошей - а просто другой. Рассказы, представленные в этом сборнике, написаны нашими: русскими и не совсем русскими авторами, которые выросли в среде советского затворничества. Поэтому мы надеемся, что каждое произведение будет особо интересно русскому читателю... " (5, с. 6).

Будучи письменником-білінгвом, Е. Сафарлі сприймає свою етнічну культуру, в основі якої лежить “перша” мова, дещо відсторонено та репрезентує її засобами “другої мови”. Проте в тексті роману автор навмисно зберігає маркери різних рівнів “першої” мови. Звернення автора до тюркських мов найкраще простежується на лексичному рівні, оскільки відмінності між культурами найлегше виявити за допомогою лексичних засобів мови, бо саме номінативні одиниці прямо пов'язані з позамовною дійсністю. Національно-культурна своєрідність номінативних засобів мови може виявлятися не лише в наявності безеквівалентних одиниць, а й у лакунах, що вказують на відсутність у певній мові слів та значень, виражених в інших мовах.

Е. Сафарлі використовує тюркську лексику для позначення осіб, речей та явищ, що входять до виділених нами в ході аналізу тексту семантичних груп: 1) побут; 2) звичаї; 3) обряди; 4) релігія; 5) родинні зв'язки; 6) явища природи; 7) рослини.

Центральне місце в романі “Сладкая соль Босфора” посідають описи побуту жителів “міста душі” - Стамбула. В цій тематичній групі ми виділили такі підгрупи:

а) назви предметів одягу

З перших сторінок своєї книги автор занурює нас у чарівну атмосферу Сходу, використавши як епіграф до першого розділу уривок з поеми А. П. Шполянського:

...Лаванда, амбра, запах пудры...

Чадра, и феска, и чалма...

Страна, где подданные мудры,

Где сводят женщины с ума...

У цьому уривку згадано назви традиційних головних уборів народів Сходу, як-от чадра, феска, чалма. Хоча й ці слова повністю засвоїлися в російській мові та знайшли своє відображення в більшості тлумачних словників, зокрема у словнику Л. П. Крисіна, та не потребують додаткових пояснень, усе ж їх використання створює в уяві читача образи жителів Сходу, і найкраще ці образи формуються на основі зовнішнього вигляду. Серед інших слів, які належать до цієї тематичної групи, варто виокремити слово чаршаб від тур. gargaf (покривало) “Существует стереотип, что турчанки до сих пор облачаются в чаршабы, не притрагиваются к бровям до замужества, молятся с утра до вечера, не признавая цивилизацию " (4, с. 32). У російській мові воно не знайшло свого відображення ані в “Толковом словаре иностранных слов” Л. П. Крисіна, ані в “Большом словаре иностранных слов” А. М. Булико. Варто звернути увагу на те, що чаршаб у російській має слова-відповідники, як-от чадра, паранджа. Це є доказом того, що Е. Сафарлі вживає це слово для підкреслення національної специфіки позначуваного предмета, а він як людина тюркського походження повністю її розуміє, заповнюючи лексичну лакуну російської мови;

б) назви посуду

“За окном жара. На столе тает ежевичное мороженое в пиалах" (4, с. 132). Слід відзначити, що слово пиала є повністю освоєним російською мовою, про це свідчить навіть граматична форма, в якій воно вжите в цьому реченні (форма множини місцевого відмінка), проте разом з граматичним підпорядкуванням мові-реципієнту це слово втратило і своє початкове значення. Перс. реуеіе - неглибока кругла чашка без ручки, з якої п'ють чай у країнах Середньої Азії та прилеглих територіях. Автор також не вживає це слово в його первинному значенні, а користується значенням слова пиала, що закріпилося в російській мові.

“Раджаб-эфенди допивает чай. Отодвигает в сторону бардак, предлагает сыграть в нарды. С удовольствием соглашаюсь" (4, с. 89). З тур. bardak - склянка, глечик, проте в російській мові це слово закріпилося в значенні “безлад, хаос”. Е. Сафарлі вживає це слово для того, щоб підкреслити специфіку турецької культури чаювання, адже саме витончена за своєю формою склянка - бардак є традиційною посудиною, у якій подають чай у Туреччині;

в) назви страв та напоїв

Найбільш яскраво східний колорит у романі “Сладкая соль Босфора” відображається в описі турецької кухні, адже в уяві кожного читача постають аромати традиційних східних солодощів та спецій, які автор так детально описує, а іноді навіть відтворює цілі рецепти традиційних турецьких страв на сторінках своєї книги.

Серед напоїв, згаданих автором, шербет: “Если мы не видимся, то пишем друг другу бесшабашные эсэмэски. С необременительным текстом. В каждой букве - флюиды тепла. В каждой букве - сумбурные чувства из насыщенно-желтого шербета ” (4, с. 32); каймак: “Почти весь дом подкармливает Мястам. О вкусовых предпочтениях осведомлены. Курятину любит меньше, чем рыбу. Йогурт лакает с неудовольствием. Неравнодушна к каймаку” (4, с. 127). Ці слова повністю засвоїлися російською мовою, про це свідчить наявність у них відмінкових форм. Проте, на відміну від попередньо розглянутих слів, шербет та каймак не втратили свого первинного значення та й донині постають у розумінні представників слов'янської культури як традиційні напої тюркських народів.

Е. Сафарлі використав у своєму творі широке розмаїття турецьких страв. Деякі з них добре знайомі російському читачеві та не потребують додаткового тлумачення: “В эти сезоны волшебство Стамбула обостряется - он пахнет фруктовыми цукатами, ванильным бисквитом, рыбным шашлыком... ” (4, с. 8); “Вне зависимости от сезона он [стамбульский ветер] наполнен ароматом рахат-лукума ” (4, с. 9); “Гарнир - рис со специями. Для желудка столь тяжелая еда - стресс. Спасает айран со щепоткой соли и сушеной мятой... ” (4, с. 6). Добре ознайомлений з російською культурою автор, використавши назви вже майже “традиційних” для російського читача страв, досить легко зобразив таку тонку деталь, як запах східного міста, його атмосферу.

Проте в романі зустрічаємо і зовсім нові та чужі для слов'янської культури страви: салджалы кёфте, кузу чорпасы, шор-гогалы та ін. Розуміючи, що сама лише назва для російськомовного читача нічого не значить, Е. Сафарлі прямо в тексті твору вказує інгредієнти та процедури приготування цих страв, і тим самим дає читачеві можливість зрозуміти, який це вид страви (суп, гарнір, випічка) та її призначення (святкова чи буденна).

“Готовлю салджалы кёфте. Любимое блюдо. Маленькие пирожки с рубленой телятиной поджариваются на масле, после чего тушатся в томатном соусе ” (4, с. 6).

“Тем временем Шинай колдует у плиты. Поджаривает на курдючном жире лук, снимает пену с мясного бульона. В кипящих недрах бултыхаются бледно-зеленые шарики алычи. Сегодня готовим кузу чорпасы” (4, с. 33).

“Двери бабушкиного дома оставались открыты для меня в любой день. С наступлением весны частенько заезжал к ней на шор-гогалы. Готовим эту праздничную круглую выпечку под открытым небом. В саду, где росли грушевые, ореховые деревья. Бабушка тонко раскатывала тесто на слои, щедро смазывала их темно-желтым растопленным маслом, укладывая друг на друга. Тем временем за сладкой беседой я смешивал в медной чаше нежно-зеленую начинку из аниса, тмина, корицы, черного перца, куркумы” (4, с. 46).

Для страв, які мають відповідники в російській кухні, автор не використовує таких детальних описів, а просто надає переклад поза текстом чи в тексті.

“... жители Стамбула, зная о “зимнем кризисе”, принимают город таким, каким он есть. Не стараются поменять что-либо. Лишь улицы подметают, дороги от снега расчищают и шорпу чечевичную варят ” (4, с. 8). В коментарі до тексту автор пояснює значення слова шорпа - тур. суп.

“Готовим хавуч кёфтеси. На русском блюдо называю «морковными котлетами ” (4, с. 47);

г) назви громадських місць

Невід'ємним атрибутом східного колориту є традиційні місця дозвілля турків, серед яких чи не наймальовничішим є базар (від тюрк. bazar). З давніх-давен базар слугував не лише місцем торгових відносин, а й центром відпочинку і місцем для спілкування. Е. Сафарлі описує похід на базар як своєрідний ритуал: "... Претворение в реальность одной из традиций намечено на каждую пятницу. Ближе к 10 утра пятого дня недели встречаемся в районе Эминёню. Оттуда отправляемся на Мисир Чаршысы [Египетский базар]. Лучший базар мира, с 1660 года расположившийся под сводами Новой мечети. В его лабиринтах разгуливает иной воздух. Не чувствуется веяний Босфора. Отдельное королевство. Отдельные законы, порядки, вкусы. Воздух Египетского базара - клубок из тысячи знакомых, незнакомых запахов. Испарения от специй, сыров, овощей, сухофруктов, эссенций, масел смешались под древними куполами, откуда острыми стрелами вонзаются в посетителей ” (4, с. 77).

Поблизу базару традиційно розташовувалася чайхана (тур. чайна в Середній Азії та Ірані). “Еще до слуха доносится дребезжание пустых бардаков, подпрыгивающих на подносах официантов чайханы” (4, с. 60). Варто зауважити, що за часів Османської імперії відвідувати чайхану, власне як і інші громадські місця, мали право лише чоловіки, зараз чайхана є чимось на зразок кав'ярні, але головним напоєм тут все ж залишається чай.

Ще одним традиційним громадським місцем на сході може вважатися хамам. “В Стамбуле пропитался не только суевериями, но и традициями. Последние влились в быт. Придали повседневности систематичность. Дискотечный драйв по субботам, хамам по воскресеньям, солярий по четвергам после работы ” (4, с. 77). Хамам (від араб. ham жарко) - це традиційна громадська лазня, з якою пов'язана маса ритуалів та звичаїв. Особливо улюбленим це місце було в жінок, оскільки для них це була чи не єдина можливість поспілкуватися та відпочити від буденності. Ідучи в хамам, вони одягалися у святковий одяг та несли із собою солодощі. В слов'янському світі хамам не є чимось цілковито незнайомим, оскільки досить часто його використовують як варіант традиційної лазні, можливо саме через це автор і не надає жодних пояснень цього слова.

Підсумовуючи результати проведеного нами дослідження зазначимо, що використання Е. Сафарлі в його романі тюркізмів, їх тлумачення та конкретизація мають досить важливе значення. Вони є своєрідним способом утілення східного колориту та введення окремих національних елементів у російськомовну структуру тексту. Введення національних слів супроводжується повторенням, що дає можливість смислового, граматичного та словотвірного освоєння.

Е. Сафарлі, завдяки оволодінню російською мовною культурою як способом опису дійсності, вдалося у своєму романі передати притаманні національному образу риси та зробити їх зрозумілими для представників інших мовних культур.

Література

1. Гумбольдт В. фон Избранные труды по языкознанию / В. фон Гумбольдт. М.: ОАО ИГ “Прогресс”, 2000. 400 с.

2. Иванова Л. П. Курс лекций по общему языкознанию. Научное пособие / Л. П. Иванова. К.: Освита Украины, 2010. 432 с.

3. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов. М.: Наука, 1987. 267 с.

4. Сафарли Э. Сладкая соль Босфора / Э. Сафарли. М.: Астрель, 2008. 136 с.

5. Сафарли Э. Тысяча и две ночи: Наши на Востоке / Э. Сафарли. М.: Астрель, 2010. 320 с.

6. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми / О. О. Селіванова. Полтава: Довкілля-К, 2008. 712 с.

7. Степанова Ю. В. Языковая личность и аспекты ее изучения / Ю. В. Степанова // Вестник Тюменского государственного университета. Тюмень: Изд-во Тюм. ун-та, 2012. № 1. С. 187-192.

8. Фролов Н. К. Избранные работы по языкознанию. Т. 1. Антропонимика. Русский язык и культура речи / Н. К. Фролов. Тюмень: Изд-во Тюм. ун-та, 2005. 509 с.

Довідники

9. Булыко А. Н. Большой словарь иностранных слов / А. Н. Булыко. М.: Мартин, 2010. 704 с.

10. Крысин Л. П. Илюстрированный толковый словарь иностранных слов / Л. П. Крысин. М.: Эксмо, 2011. 864 с.

11. Rusga-Turkge Turkge-Rusga cep sozlugu / ed. A. Kazimova, S. Merig, M. Eskina. Istambul: Eko Ofset, 2005. 587 s.

Размещено на Allbest.ru