Категорія смислу та значення. Спільне й відмінне

Размещено на http://www.allbest.ru/

Категорія смислу та значення. Спільне й відмінне

Тарас Кияк

Анотації

На основі попередніх досліджень у сфері логіки та філософії мови пропонується концепція розмежування лексичного значення у мові та його реалізація у мовленні як смислу. Лексичне значення есплікується у вигляді дефініції, а смислові зіставляється внутрішня форма(буквальне значення) одиниці. Такий підхід уможливлює перспективне прагматичне застосування розглянутих категорій семантики, наприклад, застосування розглянутих категорій та реалізація категорії вмотивованості лексичної одиниці найперше у фахових мовах. лексичний мовлення семантика

Ключові слова: смисл, значення, внутрішня форма, дефініція, семантика, вмотивованість.

The concept of discrimination of a lexical meaning in language and its realization in speech as sense has been suggested on the basis of the logic and philosophy research. The lexical meaning is explicitly presented in a form of a definition while the sense is referred to inner form (literal meaning) of a linguistic unit. Such an approach envisages a perspective pragmatic use of the semantic categories under consideration, for example, for the characteristic and realization of the category of motivation of a lexical unit first and foremost in languages for special purpose.

Key words: sense, meaning, inner form, definition, semantics, motivation.

Уперше спробу розмежувати поняття смислу і значення зробив у 1892 р. німецький вчений Г. Фреге (1848-1925 рр.) у праці "Uber Sinn und Bedeutung" [28]. Цій проблемі приділяв увагу також Д.С. Міль у своїй "Системі логіки силогічної та індуктивної" [Цит. за 10: 40]. А.А. Вєтров підкреслює: "Відкриття двох видів значення було одним із найбільших досягнень Г. Фреге. Можна погоджуватися або не погоджуватися з його тлумаченням предметного та смислового значення, однак без цих понять семіотика як наука немислима" [3: 25].Зауважу: тут під "предметним значенням" розуміється " Bedeutung", а "смисловому значенню" відповідає "Sinn".

Г. Фреге ввів різницю між предметним значенням (Bedeutung) та інформацією про даний об'єкт, позначений певним виразом, яку він називає смислом (Sinn). Він пише: "Напрошується думка пов'язати з кожним знаком... крім означуваного, яке ми будемо називати значенням знака, також і те, що я назвав би смислом знака і в чому виявляється спосіб даного..." [28: 26].

Всякий знак предмета Г. Фреге називав власним іменем (Eigenname) або одиничним іменем (Einzelname) [27: 197], предмет імені - його значенням, що розглядається як істинність предмета (так само як і його хибність). Під смислом виразу Г. Фреге розумів думку (Gedanke), що міститься у виразі, ту інформацію, що втілена у способі утворення виразу або в його відношенні до інших виразів мови і яка вказує одночасно на значення виразу. Г. Фреге вважає, що смисл імені має об'єктивний характер, оскільки він може бути надбанням багатьох людей. Цим відрізняєгься смисл імені даного предмету від суб'єктивного уявлення про нього. Смисл в утвореному із осмислених елементів складному імені фіксується у способі його побудови.

Визначаючи відношення між смислом та значенням, Г. Фреге стверджує, що смисл займає середнє місце між значенням імені, в ролі якого виступає позначений ним предмет, та уявленням суб'єктивного характеру. Смислові імені відповідає єдине значення, хоч одне значення може визначатися різними смислами. Одиниці природної мови характеризуються певною смисловою спільністю і в той же час відрізняються одна від одної як одиниці системи мови деякою смисловою специфікою.

Досить цікаво інтерпретує Г. Фреге явище полісемії, яку він називає багатоосмисленістю. Він вважає це явище нехарактерним (або, принаймні, воно не повинно бути таким) для мови точних наук. Важко все ж погодитися з трактуванням полісемії як багатоосмисленістю. Один мовний знак має один смисл, хоча даний знак може потенційно бути полісемантичним. Тут "посередник" - смисл - ніби приховує від нас всю різноманітність значення слова. В.А. Звєгінцев пише: "Звичайно, з одним і тим же знаком можна умовно поєднати два "значення", але в такому випадку ми будемо мати не один полісемантичний, а два різних знаки, бо ніякою внутрішньою спільністю два різних "значення", пов'язаних з однією формою свого виявлення, не можуть володіти" [6: 2425]. Зауважимо, у Звєгінцева поняття "значення" відповідає нашому розумінню смислу.

Важливим є трактування Г. Фреге простих імен (сюди можна віднести також непохідні слова). Тоді як складне слово позначає предмет завдяки тому смислові, який мають його частини, прості імена не складаються із осмислених елементів. Вони можуть входити до складу інших імен, але самі імен не вміщають. Отже, можна вважати, що прості імена смислу не мають.

До простих імен Г. Фреге відносить і власне ім'я, смисл якого однозначно окреслює предмет цього імені, але не обумовлює існування цього предмета. Тут я вживаю термін "власне ім'я" у звичайному розумінні (Петро, Венера, Сократ). Тому, на думку Фреге, в природних мовах з'являються "уявні" власні імена, що мають смисл, але не мають значення. У мові науки і техніки не повинно бути таких "порожніх" імен. У зв'язку з цим доречно нагадати вислів К. Маркса: "Назва якої-небудь речі не має нічого спільного з її природою. Я зовсім нічого не знаю про дану людину, якщо я знаю тільки, що її звуть Яковом " [13: 106].

Звичайно, не всі положення теорії Г. Фреге правильні і сприйнятливі для нашої науки. "Однак, незважаючи на те, що погляди Фреге мали в цілому метафізичний характер, його праці (зокрема, вивчення поняття смислу) були великим внеском у розвиток логіки" [1: 551].

На теорію смислу й значення звертало увагу багато радянських та зарубіжних логіків, філософів і мовознавців. Вони уточнювали деякі положення теорії Г. Фреге, поширювали сферу її застосування. Р. Карнап, наприклад, пише: "Поняття смислу й інтенсіоналу відносяться до значення в строгому розумінні, як те, що схоплюється, коли ми розуміємо вираз, не знаючи фактів..." [10: 38]. Ідентичну думку висловив і А. Черч: "Грубо кажучи, смисл це те, що буває засвоєно, коли зрозумілим є ім. 'я, настільки, що можна зрозуміти його смисл, знаючи про денотат тільки те, що він визначається цим смислом"[22: 18]. Людвіг Вітгенштейн, в свою чергу, розглядає смисл як відношення імені (знака) до значення-концепту, як "те, що образ відображає " [4: 36]. Б. Рассел ввів у теорію смислу, спираючись на дослідження Г. Фреге, цікаву диференціацію імен на "визначені описи" та "власні імена" ("столиця Франції" та "Париж") [Цит.за 10].

Сучасні прогресивні вчені, критично оцінюючи доробок Г. Фреге та його послідовників, доповнюють їх положення та виправляють хиби. Німецький лінгвіст Е. Шанквайлер, критикуючи неправильний підхід до семантики американської школи структуралізму, зауважує, що одним із коренів помилкового підходу до цієї проблематики є взяття за основу математичної логіки в неопозитивістському світлі. Разом з тим він рекомендує: "Цей неправильний підхід можна, зокрема, перебороти, якщо, виходячи із діалектичного детермінізму, розглядати цей комплекс проблем з точки зору мовної прагматики і висунути на передній план сигнальну функцію мови, функцію викликати в іншого певну поведінку "[24:208].

Радянський філософ А.А. Вєтров визначав смисл як "слід предмета, до якого відсилає знак, слід залишається в пам'яті тварини або людини чи в кібернетичному пристрої завдяки минулому досвідові" [3: 27]. Подібне визначення смислу знаходимо у П.А. Слюсаревої [20: 281]. Г.П. Щедровицький теж вважає, що "смисл може бути визначений як та конфігурація зв'язків та підношень між різними елементами ситуації діяльності та спілкування, яка створюється та відтворюється людиною, що розуміє текст повідомлення" [25: 230]. Досить чітке розмежування понять смислу та значення дає П.В. Чесноков. Він вважає, що "значення речі є те головне, заради чого річ існує", а "смисл - це щось зв'язане з думкою, з осмисленням" [23: 61,88], і виключає із поняття смислу емоційно-експресивне значення. В дусі структуралістів він розрізняє чотири види значень: 1) структурне значення (відношення між знаками); 2) сигніфікативне або семантичне значення (відношення між сигніфікатами, тобто висловлюваними думками; 3) денотативне значення (відношення знаків до денотатів, тобто до позначуваних речей); 4) прагматичне значення (відношення знаку до позамовної реакції, що викликається цим знаком).

Ми не будемо вникати в деякі суперечливі питання теорії смислу га значення (проблема ототожнювання значення та поняття, віднесення смислу до мови або до мови та мовлення), а приймаємо та використовуємо її у формі, виробленій та відшліфованій логіками.

У лінгвістичні роботи, звичайно, не можна повністю переносити апарат логічного дослідження. Останній може служити доброю аналогією, унаочненням, може допомогти глибше та сміливіше проникнути у таємниці мови, оскільки ми в логіці та мові маємо справу зі знаковим характером досліджуваного матеріалу. А.А. Вєтров справедливо підкреслює: "...ми приходимо до такого розмежування областей логічного, лінгвістичного та семіотичного дослідження: семіотика розкриває природу мови, лінгвістика та сучасна формальна логіка (остання лише в одному із своїх розділів) описує структуру мови, причому лінгвістика робить предметом своєї уваги структуру мови як способу спілкування, а логіка - структуру мови як засіб строгого, формалізованого доведення" [2: 81].

Враховуючи ці застереження, можна дати певну лінгвістичну інтерпретацію теорії смислу та значення.

Смисл складного імені визначається не тільки смислом його частин, а й характером правил, за якими воно побудоване, до того ж смисл виражається лише засобами мови. "Смислом слова не є арифметична сума значень слова, бо встановлене реченням логічне відношення понять є вже 22 новою формою, що відображає нові форми дійсності" [12: 217]. Тому недостатньо розуміти під смислом в логіці та мові зміст, виражений лише сукупністю знаків природної та формалізованої мови. Такого неповного трактування смислу дотримуються В.Є. Семенистий [17, 136] та Карл Аммер [26: 65]. В.С. Тюхтін зазначає: "Об'єднання структурної та семантичної сторін являє собою смислову сторону виразів" [21: 233].

Поняття смислу мовного знака до певної міри наближається до поняття внутрішньої форми значень, які утворені шляхом словотворення і є сукупністю значень словотворчих морфем та відношень між ними. "Внутрішня форма слова, сказаного митцем, дає напрямок думки слухаючого, але вона тільки збуджує цього останнього, дає тільки спосіб розвитку в ньому значень, по називаючи меж його розуміння слова" [15: 185]. Це виникає тому, що створенню слів передує вже сформульований зміст висловлюваного поняття, знання його істотних ознак, тоді як значення не подається смислом, а тільки "висвітлюється" з однієї сторони. Саме завдяки розбіжності між змістовною стороною мовлення та мовними одиницями, вважає В. 3. Панфілов, мислення завжди може вийти за рамки змісту мовних одиниць, створюється можливість впливу мислення на змістовну сторону мовних одиниць, на їх становлення та розвиток [14: 231].

Проте поняття смислу суттєво відрізняється від понять внутрішньої форми та буквального значення. Останні можуть навіть мати своєю передумовою розкриття етимології і відповідних знаків, тоді як поняття смислу є цілком синхронним.

Отже, під смислом ми розуміємо значення слова або стійкого словосполучення, обумовлене виключно семантикою його компонентів, взаємовідношеннями між ними та їх граматичною структурою. Смислова сторона слова утворює не просту сукупність значень та вживань, а певну систему взаємозв'язаних, взаємообумовлених елементів.

Різниця між значенням та смислом полягає в тому, що смислом є функція від двох аргументів - від семантики компонентів лексичної одиниці та від типу структурної моделі, що пояснює, організує ці компоненти в єдине ціле. Під лексичною одиницею тут мається на увазі слово або стійке словосполучення.

Розглянемо термін обчислювальної техніки "лічильник". В ньому легко відокремити як компонент суфікс -ник, який навантажений значенням "пристрій". Значення першого компонента позначимо як "лічба". Структурна модель терміна - "вербальна основа + суфікс -ник". Дана структурна модель прогнозує семантичну модель "пристрій, який виконує дію, що позначена основою". Якщо в цю семантичну модель підставити значення основи (значення суфікса в ній уже враховано), то ми одержимо смисл терміна "лічильник": "пристрій, що виконує лічбу". Вжите тут розуміння структурної та семантичної моделей викладено в роботі С.Ф. Скороходька [18].

Такий компонентний аналіз знайшов своє відображення у так званій теорії ономасіологічних категорій чехословацького лінгвіста Мілоша Докуліла [Цит.за 7: 20].

Із наведеного вище визначення смислу випливає, що до непохідних - кореневих - слів (стіл, лампа, хліб) поняття смислу застосовувати не можна. Якщо вважати, що такі слова є структурно простими й не розкладаються на компоненти, то вони не мають смислу. Якщо ж вважати, що вони належать до граничного випадку похідних утворень, що містять лише один компонент (крім нульової морфеми), то смисл кореневих слів доведеться вважати таким, що дорівнює їх значенню.

Для слів (як кореневих, так і похідних), утворених шляхом лексико-семантичного словотворення, тобто шляхом переосмислення, смислом вважається значення вихідного слова. Наприклад, смислом терміна "пам'ять" - "частина обчислювальної машини, призначена для запису, зберігання та подачі інформації, зображеної в кодовій формі" [5] є загальновживане значення слова "пам'ять".

Ми цілком погоджуємося з думкою А.А. Реформатського: "Переносне значення всякого типу можна пояснити (мотивувати) через пряме, але пряме значення непохідних слів даної мови, де це слово існує, пояснити неможливо" [16: 76].

Таким чином, смисл лексичної одиниці визначається в першу чергу властивостями цієї одиниці й лише опосередковано залежить від лексико-семантичної системи мови. При цьому, певна річ, не треба забувати, що, з одного боку, самі по собі властивості лексичної одиниці, що визначають смисл, тобто значення компонентів і тип структурної моделі, існують в системі мови, більше того, обумовлені системою мови.

Семантика компонентів і тип структурної моделі похідної лексичної одиниці накладають деякі обмеження на положення лексичної одиниці в лексико-семантичній системі мови, а отже, на її значення. Так, наявність у слові суфікса певної категорії (наприклад, агентивного) або певна семантика основи слова частково зумовлюють його значення.

На відміну від смислу, значення в цілому не залежить від семантики компонентів і типу структурної моделі лексичної одиниці. Воно однозначно характеризується однією із двох величин - денотативним аспектом, тобто співвіднесенням із позначуваним класом предметів, або деривативним аспектом, тобто сукупністю семантичних зв'язків лексичної одиниці з іншими елементами лексико-семантичної системи мови [див. детальніше 9; 19].

Саме завдяки розумінню значення слів можна осягнути та отримати необхідну інформацію. Тому ми погоджуємося з думкою Г.П. Щедровицького, що "в усіх випадках конструкції значень виділяють, фіксують і закріплюють ті чи інші зв'язки та відношення, що входять до об'єктивної структури смислу, який створюється розумінням тексту (або текстів повідомлення)" [25: 233].

Значення терміна "лічильник"("вузол обчислювальної машини, який служить для лічби імпульсів, що поступають на його вхід") [5] лише частково визначається семантикою компонентів терміна та його структурною моделлю. Для того, щоб повністю ідентифікувати значення терміна, необхідно вияснити або його реальну денотатну співвіднесеність, або семантичні зв'язки з іншими елементами лексико-семантичної системи мови - вузол, обчислювальна машина, лічба, імпульс, поступання, вхід.

Отже, для певних досліджень під мовним значенням можна розуміти лексичне значення слова або стійкого словосполучення, яке закріпилося за ним у лексико-семантичній системі мови і звичайно зафіксоване у тлумачному або термінологічному словнику у вигляді визначення. Звичайно, в таких випадках розглядається тільки предметна складова лексичного значення.

Такий погляд узгоджується з думкою Ф. Енгельса:"...дефініції не мають значення для науки, тому що вони завжди виявляються недостатніми... Але не для побутового вживання коротка вказівка на найбільш загальні і в той же час найбільш характерні відмінні риси в так званій дефініції часто буває корисною і навіть необхідною, та й не може шкодити, якщо тільки від дефініції не вимагають, щоб вона давала більше за те, що вона в змозі виявити" [8: 322].

Стає зрозумілим, що смисли є лише посередниками між значенням та матеріальною мовною оболонкою. До того ж не в усіх випадках смисл та значення покривають один одного повністю, так само як аналіз смислу слова не завжди допомагає визначити його значення.

На жаль, ми не змогли в даній статті торкнутись усіх сторін проблеми смислу та значення, зокрема місця останніх у знакових ситуаціях, деяких відмінностей смислу й значення загальновживаної лексики у порівнянні із термінологічною лексикою, питань "вторинних смислів", смислу та значення слів з іншомовними компонентами тощо.

Вивчення діалектичного зв'язку між значенням та смислом має велике значення як у теоретичному, так і в прикладному плані (при визначенні умотивованості лексичної одиниці, розглядаючи її як співвідношення між значенням даної лексичної одиниці та її смислом).

Поняття смислу та значення можна, звичайно, трактувати інакше. Однак немає сумніву в тому, що семантичні категорії, які розглядаються тут як значення та смисл, об'єктивно існують у мові і різниця між ними лінгвістично релевантна.

Якщо спробувати зіставити базові категорії семантики, то можна запропонувати своєрідну піраміду їх присутності та функціонування в мові й мовленні.

Як бачимо, в основі піраміди розташований концепт як найширша категорія зрізу культури, яка характеризується трьома рівновіддаленими колами-складовими, крайніми з яких виступають периферійні ознаки, що, в свою чергу, можуть пересікатися з аналогічними ознаками вже сусідніх концептів. Можна б тут виокремлювати й фрейми як згустки інформації, що можуть складатися з репрезентантів даних кіл. Ледве чи доцільно для продуктивних лінгвістичних досліджень ще більше термінологічно ускладнювати концептуальне поле іншими малозрозумілими, по-різному тлумачуваними сентенціями про вузли, але результативність і перспективність таких "препарувань" принаймні на даному етапі становлення концептології в Україні викликає сумніви.

На вищому щаблі піраміди після "концепту" виступає категорія "поняття" як основи концепту, яка на прагматичному рівні може експлікуватися у вигляді словникової енциклопедичної статті. Ще вище категорії семантики репрезентують рівні мови та мовлення. Базою поняття в мові виступає лексичне значення, яке може відтворюватися як дефініція репрезентативного тлумачного словника. У мовленні лексичному значенню відповідає реалізований у тексті зміст. В свою чергу, семантичним ядром лексичного значення у мови виступає внутрішня форма лексичної одиниці, яка актуалізується у мовлення у вигляді смислу. Складниками внутрішньої форми у мові виступають морфеми, яким у мовленні корелюють семами. На вершині піраміди розташовуються найменші семантичні складові - семи.

В такому вигляді піраміда уможливлює більш-менш однозначне розуміння сфери дискурсу з її практичною реалізацією в інших напрямках досліджень (наприклад, проблема вмотивованості, упорядкування терміносистем, зіставні аспекти мовознавства, мовної політики, когнітивістики, комунікативної лінгвістики, перекладознавства тощо, що я намагався доводити низкою своїх попередніх досліджень). Але це вже інша проблема. Для мене головне в наступному: так, наведені категорії можуть трактуватися інакше, але важливіше системне взаємопоєднання, аргументоване дослідження, чого не можна зробити без своєрідної наближеної конвенції вітчизняних лінгвістів стосовно приблизно домовлених параметрів понятійного апарату хоча б у загальних рисах, звісно, без догматизму, інакше витворимо власну Вавілонську вежу терміносистеми мовознавства з аналогічними наслідками згубного взаємонерозуміння та несприйняття інших позицій. Давайте чути і розуміти один одного.

Бібліографія

1. Бирюков Б.В. Теория смысла Готлоба Фреге. - У кн.: Применение логики в науке и технике. - М.: Изд-во АН СССР, 1960.

2. Ветров А.А. Лингвистика, логика, семиотика. - "Вопросы философии", 1967. - № 2.

3. Ветров А.А. Семиотика и ее основные проблемы. - М., 1968.

4. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. - М., 1958.

5. Вычислительная техника. Терминология. - М., 1968.

6. Звегинцев В.А. Очерки по общему языкознанию. - Изд-во МГУ 1962.

7. Горецкий Ян. Соотношение понятия и названия. - В сб.: Лингвистические проблемы научно-технической терминологии. - М., 1970.

8. Энгельс Ф. Анти-Дюринг. - М.: Госполитиздат, 1957.

9. Информационно-поисковая система "БИТ" (отв. ред. А.А. Стогний). - К.: "Наукова думка", 1968.

10. Карнап Р. Значение и необходимость. - М., 1959.

11. Козлова М.С. Философия и язык. - М.: "Мысль", 1972.

12. Колшанский Г.В. Логика и структура языка. - М., 1965.

13. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. - Т.23.

14. Панфилов В. 3. Взаимоотношение языка и мышления. - М.: "Наука", 1971.

15. Потебня A. Мысль и язык. - Харьков, 1892.

16. Реформатский А.А. Введение в языкознание. - М., 1967.

17. Семенистый В.Е. О логико-методологическом соотношении значений некоторых языковых знаков и логических констант. - В сб.: Сочетаемость языковых единиц. - Ростов, 1968.

18. Скороходько Э.Ф. Вопросы теории английского словообразования и ее применение к машинному переводу. - К., 1963.

19. Скороходько Е.Ф. Лінгвістичні основи автоматизації інформаційного пошуку. - К.: "Вища школа", 1970.

20. Слюсарева Н.А. О знаковой ситуации. - В сборнике: Язык и мышление. - М., 1967.

21. Тюхтин В.С. Отражение, системы, кибернетика. - M., 1972.

22. Черч А. Введение в математическую логику. - М.: Изд-во иностр. лит., 1960.

23. Чесноков П.В. Слово и соответствующая ему единица мышления. - М.: "Просвещение", 1967.

24. Шанквайлер Э. К вопросу о коммуникативной семантике. - У кн.: Проблемы лексикологии. - Минск: Изд-во БГУ, 1973.

25. Щедровицкий Г.П. Структура знака: смыслы и значение. - У кн.: Проблемы лексикологии. Минск, 1973.

26. Ammer Karl. Einfuhrung in die Sprachwissenschaft. - Bnd. 1. Halle (Saale), 1958.

27. Frege G. Uber Begriff und Gegenstand.- "Vierteljahrschrift fur wissenschaftliche Philosophie". - Leipzig, 1892. -№16.

28. Frege G. Uber Sinn und Bedeutung. - "Zeitschrift fur Philosophie und philosophische KritiK", 1892. - Bd. 100.

Размещено на Allbest.ru