Квалітативне спостереження в методології досліджень медичного перекладу

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Квалітативне спостереження в методології досліджень медичного перекладу

Поворознюк Р.В.

Анотація

Ключові слова: квалітативне спостереження, медична обізнаність, крос-культурна адаптація, крос-культурне зіставлення, лінгвістична валідація.

Статья определяет место квалитативного наблюдения в общей методологии исследований медицинского перевода. Формулируются требования к компетенции медицинского переводчика, качеству текстов, предназначенных для целевой аудитории пациентов. Особое внимание уделяется роли перевода в развитии медицинской осведомленности целевой аудитории. Рассматриваются механизмы кросс-культурной адаптации медицинских переводов. Ключевые слова: квалитативное наблюдение, медицинская осведомленность, кросс-культурная адаптация, кросс-культурное сопоставление, лингвистическая валидация.

Key words: qualitative observation, health literacy, cross-cultural adaptation, cross- cultural comparison, linguistic validation

Світові дослідження в галузі медичного перекладу відносяться до так званих “квалітативних” методик спостереження (qualitative observational methods). Н. Мейс і К. Поуп вказують на те, що в епідеміології спостереження утворюють групу неекспериментальних методик, у клініці - це методика ведення пацієнта з контролем перебігу хвороби, тоді як у лінгвістиці та перекладі - систематичне детальне вивчення поведінкових і мовних особливостей суб'єкта [10, с. 182]. Тому, стверджуючи, що в методології дослідження медичного перекладу представлене квалітативне зіставлення, ми розширюємо сферу аналізу, поєднуючи традиційне мовознавство з теорією дискурсу, соціо- й психолінгвістикою тощо.

Квалітативне зіставлення, на думку Дж. Голстейна та Дж. Губріума, є найбільш швидким і ефективним методом дослідження текстів про стан суб'єктів, що не здатні або не уповноважені породжувати подібні тексти самостійно [4]. На користь даної методики свідчать ряд чинників, зокрема дослідник здобуває великий ступінь контролю над процесом (що відображається в переконливості результатів), перекладач допомагає встановити двосторонній зв'язок між дослідником і суб'єктом, суб'єкт несе обмежену або мінімальну відповідальність за результати (останній чинник особливо важливий тоді, коли респондент не здатен самотужки описати свій стан внаслідок перенесеної недуги або старечої недієздатності).

Вірогідність отриманих даних підтверджується трьома критеріями: суб'єкти, що їх генерують, самі перебували в описаних умовах, описи їх стану є достатньо повними й детальними, а також, на що вказує К. Мальтеруд, максимально варіативними [8]. Останній критерій передбачає залучення суб'єктів із різноманітних мовних, етнічних і культурних середовищ, отже, виступає передумовою застосування медичного перекладу. Наприклад, В. Мойл пише про те, що дані квалітативних досліджень не повинні забарвлюватися особистими судженнями перекладача й дослідника, що випливають з їхнього попереднього досвіду, теоретичних уявлень, гіпотез або припущень щодо описаної ситуації або явища [10]. Однак повністю уникнути впливу вищевказаних чинників неможливо.

Не менш важливу роль мають лаконічність запитань та розгорнений характер відповідей, безупинна інтерпретація отриманих даних, тобто дослідник уточнює, чи правильно він зрозумів відповіді суб'єкта, задаючи додаткові запитання перекладачеві та через нього суб'єкту. Мовленнєва творчість пацієнтів у оригіналі є зразком “само-комунікації” (self-communicating, суб'єкт розповідає про себе власною мовою), це автономний завершений текст [7].

Вимоги до ролі перекладача в квалітативному спостереженні включають пасивність, невтручання в процес генерації даних, забезпечення контакту між дослідником та пацієнтом і час від часу уточнення інформації. Такі вимоги висувають зокрема Journal of Advanced Nursing і Journal of Clinical Nursing до перекладачів, що беруть участь у феноменологічних дослідженнях. Ступінь участі суб'єктів зазначається в інклюзивних та ексклюзивних критеріях (включення та виключення), серед яких вік пацієнтів, стан здоров'я, володіння мовою, якою ведеться квалітативне спостереження, здатність до комунікації, здатність надавати інформовану згоду. Фонові знання в галузі медицини також необхідні, принаймні на елементарному рівні, хоча й не завжди зазначаються в критеріях інклюзивності.

Іноземні дослідники все частіше пропонують термін “медична обізнаність” (health literacy) для опису масиву знань, необхідних сучасній людині для формулювання вимог, пов'язаних зі сферою охорони здоров'я. Ці знання формуються внаслідок просвітницької діяльності медичної спільноти та комунікативного досвіду, що є комплексом когнітивних та соціальних навичок, спрямованих на отримання й застосування інформації, здатної покращити стан здоров'я пацієнтів [12]. За визначенням К. Соренсен та ін., “медична обізнаність пов'язана із загальною обізнаністю суб'єкта й включає знання, мотивацію й компетенцію, необхідні для здобуття, розуміння, оцінки й застосування медичної інформації з метою винесення суджень і прийняття рішень щодо охорони здоров'я, профілактики захворювань, покращення стану здоров'я, задля підтримання й вдосконалення якості життя протягом усього існування суб'єкта” [15].

Як випливає з даного визначення, концепція медичної обізнаності рівноправно представлена в трьох царинах:

1) охорони здоров'я, де медична обізнаність означає здібність до отримання інформації з медичних та клінічних питань, розуміння, тлумачення й оцінки медичної інформації, прийняття поінформованих рішень і виконання порад лікаря,

2) профілактики захворювань, де вона означає здібність до отримання інформації про фактори ризику, її розуміння, тлумачення й оцінки, а також прийняття рішень про захист від факторів ризику,

3) покращення стану здоров'я, де вона означає регулярне ознайомлення з новими даними про соціальні й фізичні складові концепту “здоров'я”, їх розуміння, тлумачення й оцінку, прийняття рішень, пов'язаних із соціальними й фізичними складовими концепту “здоров'я”, участь у організованих заходах [15].

Як бачимо, в кожній із наведених царин чільне місце посідає категорія “тлумачення” або “інтерпретації”, яка передує етапові перекладу й у рамках герменевтичної теорії створює базу перекладацького аналізу тексту, адже без правильного витлумачення тексту МО неможливий якісний переклад.

Задля перевірки ступеня медичної обізнаності й поділу пацієнтів на групи відповідно до цього критерію були розроблені опитувальники Rapid Estimate of Adult Literacy in Medicine (REALM), the Test of Functional Health Literacy (TOFHLA), the Newest Vital Sign (NVS), the European Health Literacy Survey Questionnaire (HLS-EU-Q) тощо. Більш детально реалізацію медичної обізнаності в умовах реального життя та її вплив на роботу системи охорони здоров'я досліджують the National Assessment of Adult Literacy survey (NAAL), the Critical Health Competence Test (CHC), the Swiss Health Literacy Survey, the Health Literacy

Management Scale (HeLMS), the Health Literacy Questionnaire (HLQ). Цікаво, що окрім навичок з осягнення наукової інформації й здатності приймати рішення щодо власного добробуту й здоров'я, опитувальники також тестують суто лінгвістичні параметри - наприклад, здатність розпізнати медичні терміни в тексті, правильно їх вимовляти тощо.

Натомість в Україні ми змушені вказати на майже повну відсутність просвітницької роботи з пацієнтами, на що прямо вказує, зокрема, брак власних або перекладених версій подібних опитувальників. Інформацію ж про різні інновації у відповідних галузях медицини лікарі отримують із матеріалів конференцій, статей та інструкцій, розпоряджень (Guidelines) міжнародних організацій, як правило в перекладі. Таким чином, говорячи про рівень медичної обізнаності в Україні серед населення без спеціальної освіти, ми маємо на увазі перш за все перекладачів, що працюють у царині медичного перекладу.

Роль перекладу в поширенні медичної обізнаності важко переоцінити. Спираючись на дані порівняльного мовознавства, А. Пим пише про те, що в санскриті та хінді слово на позначення перекладу anuvad означало “повторення через деякий час”, тобто підкреслювалася відмінність між текстом МО та МП не в локальному, а в темпоральному аспекті. “Переклад - це швидше постійне удосконалення й уточнення, аніж передача інформації від однієї культури до іншої" [13, с. 2]. Автор вживає вираз “physical movement across cultures”, тобто “(справжній) інформаційний потік від однієї культури до іншої”.

Саме виходячи з вимог постійного уточнення й удосконалення інформації в перекладі, А. Суейн-Вердьє та ін. пропонують розділити процес медичного перекладу на кілька етапів:

1) відбір перекладачів різної спеціалізації для роботи над єдиним текстом (оптимальною він вважає групу з 5-7 чоловік, які обговорюватимуть чорнові варіанти перекладу між собою),

2) інформування їх щодо функції медичного тексту в культурі оригіналу, його змісту, стильових характеристик та цільової аудиторії,

3) інформування щодо вимог до перекладу (концептуальна еквівалентність, доступність, прийнятність формулювань (acceptability of wording),

4) залучення досвідченого координатора, який слідкуватиме за виконанням вимог,

5) перевірка зрозумілості текстів МП, що призначені для аудиторії нефахівців (пацієнтів), на групі суб'єктів без медичної освіти, яких ознайомлюють виключно з перекладеною версією, щоб їхнє сприйняття тексту не було забарвлене уявленнями про те, що нібито малося на увазі. У фокусній групі працює координатор, який перевірятиме, чи збережене оригінальне значення термінів та структура тексту,

6) складення детального звіту з урахуванням еквівалентів, запропонованих нефахівцями, та змін, запроваджених у текст [17, c. 28].

Цікаво, що А. Суейн-Вердьє та ін. вважають найкращими перекладачами викладачів іноземної мови, оскільки “вони, як ніхто, розуміють важливість точних формулювань для передачі змісту” [17, c. 28], а також рекомендують запросити до групи перекладачів хоча б одного суб'єкта, який володіє МО як рідною (найчастіше це представник організації-замовника). Натомість залучення медиків або науковців необов'язкове, бо координатор володітиме всією необхідною інформацією, знатиме як МО, так і МП, а також у перспективі складатиме текст звіту [17, c. 29]. Крім того, автори стверджують, що науковці нерідко схильні ускладнювати текст МП професіоналізмами. квалітативний переклад медичний текст

Залучення до процесу редагування перекладів нефахівців у галузі медицини може призвести до неочікуваних результатів. Зокрема, культурні відмінності в сприйнятті тих чи інших концептів призводять до виникнення хибних конотацій, що не спадали на думку професійним перекладачам. А. Суейн-Вердьє та ін. ілюструє своє твердження діадою слів embarrassed (анг.) та embarrasse (фр.) [17, c. 29], що лише в деяких контекстах можуть вважатися взаємозамінними еквівалентами.

Дослідження якості медичних перекладів в аспекті квалітативного спостереження може здійснюватися за допомогою двох методик: крос-культурної адаптації та крос-культурного зіставлення. Ф. Гілемін та ін. наполягають на тому, що ці методики не можна плутати, оскільки вони засновуються на принципово відмінних гіпотезах [1, c. 1425]. Адаптація зорієнтована на дослідження поширеності певного феномену в різних культурах, тобто концепт, описаний однією мовою, адаптується до функціонування в іншій культурі. Крос-культурне зіставлення вивчає відмінності у виявах того чи іншого феномену в різних культурах. Дослідження відмінностей стає можливим тільки на основі порівняння еквівалентних перекладів, а отже етап крос-культурної адаптації завжди передує зіставленню. Цікавим у цьому аспекті є твердження Ф. Гілеміна та ін. про особливості перекладу для іммігрантів. Навіть ті латиноамериканці, які проживали в США досить довгий час, розуміли англійську мову й вільно розмовляли нею, все одно оцінювали якість життя, виходячи із критеріїв країни їхнього походження. Тому дослідники пропонують проводити крос-культурну адаптацію перекладів з огляду на рідну мову й культуру емігрантської спільноти, проте керуючись прийнятими в Америці принципами та категоріями [1, c. 1420].

Міжнародна організація, що відповідає за адаптацію й лінгвістичну валіда- цію перекладених текстів, призначених для пацієнтів, має назву International Society for Pharmacoeconomics and Outcomes Research (ISPOR). Саме вона ініціювала створення в січні 2007 р. Translation and Linguistic Validation Task Force (Спеціальної комісії з перекладу та лінгвістичної валідації) й розробила Принципи перекладу та культурної адаптації матеріалів, призначених для пацієнтів (Principles of Good Practice for the Translation and Cultural Adaptation Process for Patient-Reported Outcomes (PRO) Measures), що увійшли до звіту Спеціальної комісії ISPOR (Report of the ISPOR Task Force for Translation and Cultural Adaptation). У звіті були, зокрема, окреслені три важливих напрямки діяльності Організації, пов'язані з медичним перекладом:

1) відбір мов перекладу,

2) аналіз методик перекладу, що застосовуються в різних країнах,

3) збір матеріалів для перекладознавчого дослідження.

Відбір мов перекладу - чинник, зумовлений економічними мотивами. Більшість дослідницьких організацій не готові платити за проведення адаптації та лінгвістичної валідації медичного тексту, призначеного для пацієнтів, що представляють населення однієї країни, в кількох різномовних версіях. Вони пояснюють це різними причинами: етнічна група недостатньо представлена в межах тієї чи іншої країни, деякі недуги характерні лише для певної етнічної групи, оскільки закладаються генетичним шляхом, отже дослідження їх слід обмежити лише суб'єктами того чи іншого етнічного походження (наприклад, серповидноклітинна анемія більш властива представникам негроїдної раси, а хвороба Тея-Сакса - євреям-ашкеназі) тощо. Тому зазвичай замовники пропонують спочатку дослідити популяцію та її мовну приналежність, поширеність недуги чи порушення, яке вивчатимуть за допомогою перекладених медичних текстів, серед тієї чи іншої етнічної групи та провести аналіз того, чи слід включати ту чи іншу мову певної етнічної спільноти в список мов для перекладу. Привертає увагу також те, що для етнічних груп із низьким рівнем грамотності й майже відсутньою писемністю, ISPOR рекомендує застосування усного тлумачення текстів з листа (див. рис. 1). Методика перекладу аналізується в аспекті передачі культурно-специфічних понять (реалій, лакун). Вони так часто зустрічаються в медичних документах, які стосуються пов'язаної зі здоров'ям якості життя (HRQOL), що навіть були об'єднані в класифікацію культурно-специфічних понять, які не можуть бути перекладені за допомогою універсальних відповідників.

До них відносяться лексеми, що описують:

1) систему освіти,

2) демографічні характеристики (рівень доходу, що асоціюється з певним етнічним походженням),

3) деякі концепти, пов'язані з культурою харчування, або ті, що вважаються табуйованими в тій чи іншій культурі (статеве життя, алкоголізм тощо),

4) діяльність національних медичних організацій, зорієнтовану на пацієнтів (програма доставки їжі кволим та соціально незахищеним суб'єктам Meals on Wheels, що діє в США, Австралії та Великобританії),

5) напрямки діяльності та програми уряду, пов'язані з медичним страхуванням, допомогою з інвалідності [18, c. 437].

Рис. 1. Чинники, що визначають відбір мови перекладу медичних текстів [18, с. 432]