До проблеми вивчення дієслівних двоконституентних конструкцій

Ковбаско Ю.Г.

Ключові слова: фразове дієслово, дієслівно-часткова конструкція, фосилізація, ідіаматизація.

Постановка проблеми. На сьогодні в лінгвістиці все більшого поширення набувають дослідження частин мови в межах функціонально-дискурсивної парадигми, спрямовані не тільки на аналіз семантики лексичних одиниць, а й на функціонування цих одиниць у дискурсі в поєднанні їх внутрішніх і зовнішніх аспектів. Такий підхід сприяє виникненню й реалізації лексичними одиницями власного транспозиційного потенціалу, що розглядається нами як здатність слів (і самостійних, і службових) без зміни морфологічних показників реалізовувати функціональну семантику інших частин мови відповідно до синтаксичних моделей речення й інтенції мовця. Відповідно, основою функціональної семантики є поєднання лексичної семантики, того лексичного значення, що притаманне їй як репрезентанту свого класу, та дискурсивної семантики - значення одиниці, яке надається їй у дискурсі.

Об'єктом дослідження виступають дієслівні двоконституентні конструкції в системі сучасної англійської мови, а предметом - їхні внутрішні й зовнішні функціонально-семантичні характеристики. Метою є вивчення взаємозв'язку між внутрішніми й зовнішніми функціонально-семантичними характеристиками конструкцій.

Актуальність дослідження дієслівних двоконституентних конструкцій пояснюється, по-перше, відсутністю єдиного трактування, тобто різні дефініції використовуються на позначення одних і тих самих одиниць; по-друге, невизначеністю граматичної приналежності їх другого конституента.

Б.С. Хаймович вказує: «Це складні (composite) дієслова, утворені з дієслова й лексико-граматичного слова-морфеми» [7, с. 119].

Інше визначення надає І.В. Арнольд, аналізуючи фразові дієслова, що «формуються зазвичай з односкладових дієслів та елементів, які трактуються як «прислівники», «прийменникові прислівники», «постпозиційні одиниці прислівникового походження», «постпозитиви» чи навіть «постпозиційні префікси» [1, с. 120].

На думку О.І. Смирницького, це «дієслівно-адвербіальні фразеологічні одиниці, що розуміються як поєднання дієслів із категоріями прислівників - так званими прийменниковими прислівниками» [6, с. 212].

Н.М. Амосова, І.П. Іванова, В.В. Бурлакова, Г.Г. Почепцов розглядають такі конструкції як «єдиний комплекс дієслів із постдієслівними десемантизованими одиницями (постпозитивами)» [3, с. 89].

О.С. Кубрякова визначає їх як аналітичні дієслівні лексеми, що є комбінацією двох елементів, які утворюють семантичну й функціональну єдність за структурної роздільної оформленості елементів і збереження кожним із них поняттєвої номінативності та які інтерпретують особливе сприйняття часу та простору в єдиному хронотопі [5, с. 286].

Л.С. Бархударов аналізує їх як «словосполучення дієслова та прийменникового доповнення» [2, с. 93].

У роботах Р. Джекендоффа такі конструкції досліджуються як «поєднання перехідних/неперехідних дієслів із дієслівними частками, які можуть вважатися або окремими лексичними одиницями, або утворювати нову ідіоматичну одиницю разом із дієсловами» [16, с. 69].

П. Кук та І. Стівенсон розглядають конструкції як такі, що «поєднують дієслово із часткою, що належить до обмеженого переліку одиниць, та які можуть передавати різноманітні метафоричні й аспектуальні значення» [11, с. 45]. Л.Дж. Брінтон зауважує, що це «поєднання дієслова та частки, комбінація яких може нести неочевидне значення, що не є сумою значень складових конституентів» [9, с. 96].

Е. Редфорд стверджує, що в таких конструкціях має місце «поєднання дієслова та прийменникової частки» [19, с. 300].

М. Еленбаас аналізує «дієслівно-часткову конструкцію як комбінацію лексичного дієслова й дієслівної частки, якою зазвичай є односкладове слово, схоже на прийменник, однак синтаксично відмінне від останнього» [12, с. 1].

Р. Квірк та інші визначають їх як «багатослівні сполучення, що складаються з дієслів і часток, представлених прийменниковими прислівниками, та функціонують як єдине ціле» [20, с. 1150].

Такі структурні й семантичні розбіжності у визначеннях, на нашу думку, зумовлені дискурсивною й діахронною мотиваціями, що сприяє вивченню типологічних закономірностей таких конструкцій у руслі теорій граматикалізації й лексикалізації. Адже для того щоб встановити, чому граматична структура побудована таким чином, необхідно зрозуміти як вона функціонує в реальному дискурсі; для аналізу сучасного явища необхідним є дослідження його походження та становлення.

З огляду на об'єкт дослідження, представленого дієслівними двоконституентними конструкціями в англійській мові, треба вказати на поєднання різних систем, адже нова одиниця формується на основі сполучуваності лексичного та граматичного конституентів. Проте визначальним, на нашу думку, є новостворений вихідний елемент і система, до якої він належить. Так, на думку К. Лемана, «зміни, які репрезентують перехід «у систему лексикону» чи відбуваються «всередині неї», є прикладами лексикалізації, а зміни, що представляють перехід «у граматичну систему» чи відбуваються «всередині неї», належать до граматикалізації» [17, с. 16]. Відповідно, виникнення дієслівних двоконституентних конструкцій необхідно розглядати в межах процесу лексикалізації, оскільки новостворена одиниця є частиною лексичної системи та лексикону.

Лексикалізація традиційно розуміється як явище, що «охоплює всі процеси, які ведуть до виникнення нової лексичної одиниці» [14, с. 22], чому, з точки зору Н. Хіммельмана, сприяє п'ять основних шляхів лексикалізації, а саме: універбація (univerbation), фосилізація (fossilization), виникнення дериваційних афіксів (emergence of derivational formatives), розщеплення (splits), моделі лексикалізації (lexicalization patterns), серед яких останній спосіб не є провідним і вказується тільки заради повноти переліку [14, с. 27].

Новоутворена одиниця характеризується єдиним семантичним значенням, яке формується під час поєднання спільних компонентів у семантичних структурах конституентів конструкції, а процес лексикалізації поширюється саме на комбінацію конституентів, а не на кожен із них зокрема. Саме це дозволяє нам говорити про актуалізацію двох найуживаніших процесів лексикалізації, а саме універбацію й фосилізацію [14, с. 28], які й формують основу дієслівних двоконституентних конструкцій. Універбація розглядається як загальний структурний пересув у мові, процес формування нової лексеми з двох чи більше існуючих, що можуть продовжувати функціонувати в мові незалежно одна від одної, під час якого фрази перетворюються в слова [14, с. 27; 13, с. 94].

Фосилізація, на нашу думку, є наступним кроком у процесі лексикалізації, який фіксує в мові одиницю, утворену шляхом універбації. Цей процес передбачає приєднання продуктивного словотвірного конституента (чи морфеми) до самостійного конституента (кореня слова чи слова), а значення сформованої лексичної одиниці неможливо виокремити шляхом застосування граматичних/лексичних правил, відповідно до чого така одиниця займає власну окрему нішу в лексиконі [18, с. 122]. Водночас аналіз мовного матеріалу вказує на те, що в деяких випадках можливим є встановлення конституентів - основного слова й допоміжної лексеми (чи кореня та морфеми, якщо мова йде про морфемний рівень); в інших випадках такий аналіз не припустимий. Це свідчить про існування ступенів фосилізації одиниць і, відповідно, ступенів їх лексикалізації. Найвищим проявом фосилізації виступає ідіоматизація одиниці - набуття нею нового значення, що не може бути простежене зі значень її конституентів [8, с. 390], тобто семантика одиниці не базується на семантиці її компонентів. Таке значення є сталим, а самі одиниці є цілісними й занесеними в словник. Так, дієслівна двоконституентна структура «Take after» перебуває на завершальній стадії лексикалізації - ідіоматизації одиниці, адже наразі має єдину структурну форму та значення: to look like or behave like an older member of your family [21, c. 297]. У процесі лексикалізації саме цей компонент ідіоматизувався та став провідним, тоді як інший (to begin to follow somebody quickly in order to catch them [21, c. 297]) вважається застарілим і зникає з вжитку. Графічно модель ідіоматизованої конструкції можна відобразити таким чином:

Соп. 1 (FSM) + Соп. 2 (FSM) =LU(FSM+FSS),