Інтерпретація етнофразем в діалектному тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2.81'373.7

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЕТНОФРАЗЕМ В ДІАЛЕКТНОМУ ТЕКСТІ

Г.І. Мартинова

Фразеологічний склад кожної мови є яскравим і своєрідним, у ньому закодовані такі національно-культурні особливості, що є ключем до таємниць розумового універсуму конкретної культури, до пізнання способу мислення народу, специфіки його менталітету. Ядро національної фразеології становлять етнофраземи, стійкі одиниці, пов'язані з духовною культурою народу, чимало з яких є невід'ємною частиною його сімейної та календарної обрядовості.

Постановка проблеми. У східнослов'янському мовознавстві кінця XX - початку XXI ст. відчутна активізація вивчення фразеологізмів народної духовної культури (Є. Брисіна, В. Васильченко, Н. Ворокова, В. Жайворонок, М. Жуйкова, О. Каракуця, В. Коваль, В. Маслова, В. Мокієнко, О. Плєтнєва, Л. Савченко, О. Селіванова, В. Ужченко, Д. Ужченко та ін.). Весільну фразеологію української мови представлено й проаналізовано в різних аспектах у працях В. Ужченка [4; 5], В. Коваля [1; 2], В. Васильченка [6; 7], О. Селіванової [11], Л. Савченко [10], у низці діалектологічних досліджень (М. Бігусяка, І. Магрицької, В. Дроботенко, Н. Хібеби, М. Серебряк та ін.), проте фразеологія середньонаддніпрянських говірок представлена фрагментарно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковане розв'язання проблеми та визначення раніше не вивчених напрямів дослідження. В останні десятиліття надруковано лише три розвідки Л. Філоненко, Л. Лонської, Г. Мартинової, у яких представлено ФО кількох правобережних говірок Середньої Наддніпрянщини [12; 8; 9]. Обрядові фраземи середньонаддніпрянського діалекту взагалі не були об'єктом спеціального лінгвістичного вивчення, хоч на етнічну специфіку окремих із них уже звернено увагу в дослідженнях В. Ужченка, В. Коваля, В. Васильченка, Л. Савченко, де шляхом використання лексикографічних, етнографічних матеріалів, творів художньої літератури, записів усної народної творчості здійснено спроби пояснити стійкі одиниці літературного вжитку (дати (дістати) гарбуза, облизати макогон, готувати (давати, брати) рушники, вернутись з рушниками, ставати на рушник, обміняти хліб, гільце вити, пришивати квітку, покривати молоду (голову) та ін. [4, с. 86-87; 7, с. 29-33], реконструювати внутрішню форму немотивованих етнофразем (колупати піч, під корито підвернути старшу) [2, с. 193-196] та науково обґрунтувати фразеологічні образи в родинно-обрядовому етнокоді культури українців [10, с. 240-246]. Важливим джерелом реконструкції обрядових фразеологізмів є використання діалектних матеріалів, зокрема текстів, які достовірно пояснюють внутрішню форму таких одиниць.

Мета статті - подати текстову репрезентацію фразеологізмів традиційної весільної обрядовості носіїв середньонадніпрянського діалекту, виявити варіативність їхнього складу й окремих компонентів, з'ясувати специфіку етнокультурної семантики та символіки.

Матеріалом для дослідження стали обрядові фразеологізми, засвідчені у зв'язних діалектних текстах про весілля, записаних у середньонаддніпрянських говірках (ГПК, ГЗП, ГЧ). Для інтерпретації інформації, закодованої у фразеологізмі, використовуємо текстоцентричний підхід, що дає змогу з'ясувати глибинне національно-культурне підґрунтя їх формування, влучно та яскраво проілюструвати кореляцію між мовою та культурою народу. Щодо цього В. Васильченко слушно зауважує: «План вираження і внутрішня форма обрядових фразеологізмів є засобами трансляції відповідних семантичних моментів обряду чи елементів обрядової дійсності в сучасній мові, функціонуючи в закодованому вигляді. Розкодування передбачає відтворення певного фрагмента архетипного тексту обряду, згортком якого і є обрядовий фразеологізм» [6, с. 40].

Виклад основного матеріалу. Традиційне весілля середньонаддніпрянців - найбільш складний і давній обряд, який водночас є і найбільш збереженим у їхній етносвідомості. Це театралізоване дійство, крім передвесільного циклу, зазвичай відбувалося цілий тиждень; воно розпочиналося в середу, коли молода їхала к'л'икат' на ви'с'іл':а в сусідні села: йак дес' да'л'еко по ' йіхат' / то во 1 на шче із сири1ди 1 йіде / ну дес ' дали 1 чен 'ко / то во1на ше в 1 сериду ' йіде і зап'рошуйе на ви 1 с'іл':а // (ГЧ, с. 387); у четвер готували обрядові букетики, що мало назву приши 1 ват' в'ін 1 ц'і: з читвир1га / в'ін 1 ц'і / моло да к диче / приши 1 вайут' в'ін 1 ц'і / то 'д'і ж моло 1 дому приши 1 вайут' / йак с'і 1 дайут' на по'сад'і / пов 1 йажут' та 1 к'і в'ін 1 ц'і / і ті 1 сам'і д 'ів 1 чата по 1 сид 'ат ' посп 'і 1 вайут' / о / во 1 на повйа дала / почасту 1 вали погу 'л'али / о ' це во 1 на у чит 1 вер це дробит ' / (ГЧ, с. 366); у п'ятницю пекли коровай, шишки та забирали худобу (придане): у п 1 йатниц'у заб'і'райут' гард'і'роп чи ск'рин'у заб'і'райут' / а в су 1 боту в'іл' 1 це 1робл'ат' / (ГЗП, с. 35); у суботу моло 1 да скл'и 1 кайе д 'ів 1 чат / а моло 1 дий х 'лопц 'ів / і це йдут ' на д'і 1 вич 1 вич'ір / (ГПК, с. 239). Потім відбувалося власне весілля та післявесільний етап: на д другий ден ' моло 1 ду пири 'воз 'ат ' / так / на т 'рет 'ій ден ' ни 1 сут ' йій с ' 'н 'ідат / на чит 1 вертий ден ' і 1 дут ' шу 1 кат ' у Же ж бат ' 1 ки / і 'дут ' шу ' кат ' доч 1 ки / а ті ж і дут ' на пот ^русини / і так 1 ц'ілий 1 тиждин' мо 1 тал'ис'а // (ГПК, с. 239). У записаних діалектних текстах, репрезентовані обрядові фразеологізми, що є невід'ємними компонентами вербального коду весілля. Внутрішню форму значної частини таких одиниць легко реконструювати на фоні омонімічних вільних словосполучень. Так, у текстах про сватання засвідчено синоніміко-варіантний фразеологічний ряд, що репрезентує успішне його завершення, згоду батьків та дівчини на шлюб: пов 1 йазуват' рушни 1 ками, да ват' дустку і хл'і 1 бину (ГПК, с. 285), повйазу 1 ват' рушни 1 ком, повйа дат' дустку, обм'і 1 н'ат хл'іб (ГПК, с. 307), вйа дати рушни 1 ки, запи 1 ват' мого^рич (ГПК, с. 326), мого^рич пит' (ГЗП, с. 34), пеиреивйадат' пл'а 1 точком, пеиреивйадат' рушни 1 ками, обм 'і 1 н 'ат хл 'іб (ГЗП, с. 46), запи 1 ват ' мого^рич (ГЗП, с. 71), хл 'іб зам 'ід'ат ' (ГЗП, с. 192), м 'і н 'ат ' хл'іб (ГЗП, с. 237), м 'і 1 н 'ати хл'іб (ГЗП, с. 251), пирив 1 йазуват' дусткойу (ГЧ, с. 186), моло 1 ду запи ват ' (ГЧ, с. 365), розм 'і 1 н 'ат ' хл'іб, зам 'і 1 н 'ат ' хл 'іб (ГЧ, с. 377) тощо. У тексті: да 1 йе моло 1 дому дустку і хл'і 1 бину / а сва 1 тів пов 1 йазуйе сво 1 йіми рушни 1 ками (ГПК, с. 285); йак 1 шо 1 д'івчина согдасна / то во 1 ни м'ід'ал'ис' хд'ібом / 1 д'івчина пеиреив 1 йазувала жини да пл 'а 1 точком / а старос 1 т 'ів рушни 1 ками (ГЗП, с. 46), сва 1 ти с ватайут' / чи здодиц ':а ж во 1 на п 'і 1 ти дам 'іж за 1 його / чи ни з додиц ':а / зас 1 ватайут' / то 1 д 'і ж хл'і 1 бину би ^рут' / да 1 йе мол'о 1 дий хл'і 1 бину / а йо ''му ж на дад да 1 йут' / м 'і 1 н 'айут' хл'іб / (ГЗП, с. 251).

Усі вищеназвані фразеологізми містять компоненти хліб, хлібина, рушник, хустка, платок, платочок, могорич, які в етносвідомості діалектоносіїв споконвіку символізують достаток, щасливе життя. Так, В. Коваль зазначає, що хліб у повір'ях і уявленнях східних слов'ян узвичаївся як «символ життя, плодючості й дітонародження, добробуту й матеріального достатку» [1, с. 155], а, на думку В. Ужченка, «на родинах, хрестинах, новосіллі, іменинах, весіллі хліб звичайно символізує багатство» [5, с. 226]. Підґрунтям такої символіки, на думку В. Жайворонка, є те, що в українців хліб споконвіку був у великій пошані і ставлення до нього побожне, культове, бо це Божий дар; хліб випікають у формі сонця і називають святим; він сам освячує, стверджує і благословляє нове подружжя [3, с. 618]. Дослідники відзначають, що зазвичай цю хлібину розрізає або розламує сама наречена чи хтось із її дозволу, що символізує згоду вийти заміж, або надкушують обоє молодят, а потім пригощають усіх присутніх [див. за: 5, с. 227-230], проте ми засвідчили протилежний цій обрядодії ритуал, згідно з яким розрізати хліб не можна: об 'м 'ін 'уйут ' хл'і ' бину / і шче ' кажут' / шо о ' ц'у хл'і ' бину ни р 'іжте / хай во ' на л'и ' жит ' / шоб ни 'р'ізал 'и / о' це йак зам 'і ' н 'айут' хл 'іб / то ' д 'і д другим 'разом 'можите з'йісти / а 'р'ізат ' н 'іл ' 'з'а / то шоб ни роз 'р 'ізалас 'а с 'ім' йа ' йіхн 'а / шоб хара' шо жи'ли // (ГЧ, с. 377). У одній з говірок південної Київщини засвідчено стійку сполуку по 'зичит' хл 'і ' бину, яка репрезентує вірування про те, що іти на сватання потрібно з позиченим хлібом: при ''ходили сва ' ти із по 'зичиеним х 'л'ібом): ко 'лис' же ни ого 'лошували / ни ка 'зали / шо ' будут' та с ' ватац ':а і по 'зичиений хл'іб бирали / тре по 'зичит' хл'і' бину / шоб моло ' да ни подкинула молодого / то тре по'зичит' хл'і'бину // 'зараз то пи'чут' хл'і'бину на Сватан ':а / а ко'лис' то йшСи пози ' чат' хл'іб / 'мабут' то шо по'зичиений / то шоб ш 1 част'а буСо (ГПК, с. 307). Очевидно, що така обрядодія мала оберегову функцію; про те, з якою метою позичали хліб нікому не говорили, та й саме сватання в давнину було справою таємною, ішли сватать найчастіше увечері, щоб уникнути допитливих і недобрих очей. Рушник в етносвідомості українців символізує долю, а отже, подаючи рушники дівчина дає згоду іти спільною дорогою життя з парубком, який її сватає. Хустка (платок, платочок) є символом «прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи» [3, с. 626], що засвідчує й фрагмент діалектного тексту:

1 самойу к 'рашчойу 'хусткойу мол'о 1 дойі пирив 1 йажут' мол'о дому руку / шоб в'ін ни т 'і 1 кав от мол'о дойі на вс 'у жиз 'н' / шоб завйа Сат ' йо Му // от ' о та ' кий у нас о 1 бичай // (ГЧ, с. 186).

Нерідко діалектоносії розповідають пізніший у часі, спрощений варіант сватання, коли молоді люди самі домовлялися, заздалегідь узгодивши це з батьками, а приходили в дім нареченої, щоб уточнити день весілля та інші подробиці: ну договор'айиц':а / коС"и прийде жи 1 ниц':а / при ''ходит ' в'ін із друж 1 ком / при ''ходит ' і с 1 ватан ':а / чи 1 п 'ідиш / чи ни 1 п 'ідиш / ну у же ж дого ' ворино / шо 'п'ідиш / по' сид 'іл' 'и / по 'радил' 'ис ' // (ГЧ, с. 377). У цьому разі стійка сполука мого'рич пит' реалізує сему `закріпити попередню домовленість': п'рийдеим мого'рич пит' / ну йак йа сог 'л'асна / при 'ход 'те / при 'ход 'ат ' два чол'о ' в'іки з ' бул'койу / при 'ход 'ат ' / ну мого 'рич сог С'асн'і пит' / мол'о 'да й мол'о 'дий і ' де 'р'ідних там т'і ' ток/ хриш ' чених на мого 'рич / запи 'л'и мого 'рич / на ко 'л'и с' вайба догово 'рил'ис'а / і с ' вайбу 'робл'ат' / (ГЗП, с. 34). Етнофразема мого рич пит ' тут репрезентує не тільки частування з нагоди успішного завершення попередньої домовленості дівчини й хлопця, але й містить давню символіку єднання, властиву лексемі мого 'рич [3, с. 373].

Привертають увагу стійкі словосполучення на позначення обряду перевезення в дім нареченого приданого дівчини. Діалектні тексти репрезентують звичаєву специфіку цього обряду, його дієвий, персонажний, атрибутивний, локативний та часовий плани, вербалізовані в фразеологізмах виз'ти ск'рин'у (ГПК, с. 111), ск'рин'у брат' (ГЗП, с. 61), із:и' ват' на ск'рин'у (ГЗП, с. 62); сун'дук вир'а'иат' (ГЗП, с. 156), заб'ірат' ху'добу (ГЧ, с. 146): ск'рин'у пос' тавили / с'і ' дайе ' сокол на ск 'рин 'у / ' той шо прода ' йе / х 'лопиц' йа ' кийс' / там са ' довл 'ат / чи чоло ' в 'ік муж' чина / шо визе ск 'рин 'у до моло 'дого // кри ' ч 'ат ' ' дайте Сокола / бо ни 'ма ж ' сокола / то ' сокол / в'ін си' дит' аж на скрин'і / чи си'дит' чи дир'жиц':а / йак п' йаний / з ' найите в 'с'ако ж бу ' вайе / то ' сокол / в'ін по ' в'із ск 'рин'у // мол'о ' ду впи 'ред посадо ' вили на пирид' ку / а це на ' воз'і 'з:аду ск'рин'а / (ГПК, с. 111); ск'рин'у пос'тавл'ат' на п'ід'воду / і д ружки обс ' тупл 'ат ' у ' с 'і на ск 'рин 'і / та ' кол'о ск 'рин 'і круж ' ка поста ' новл'ац':а і ' йідут' до мол'о 'дого / йак мол 'о ' дий ск 'рин 'у би ре / і прода ' йут' скрин 'у / (ГЗП, с. 61); моло ' дий і бо ' йари прийі 'ж:али за ск рин 'ойу п'ід' водойу / бо ' йари ви ' носил'и з ко 'мор'і / с' тавили на ' воза / а на ' верх ск рин'і к 'л'ал'и по' душки / 'р'адна / ковд 'р'і / ко 'жухи / а д ружки с'п'і ' вал'и // і йа 'зараз поп 'робуйу зас 'п'і' вати // „с' крин 'а ' наша та ду' бовайа / ой ку ' ди ти найми ' нована / чи в Крим / чи в до 'рогу / чи до с' векра у ко мор 'у // ви 'л 'ика шчир ' бина / де сто ' йала ск 'рин 'а // а шче ' б'іл 'ша шчир ' бина / йак заби 'рут' с'імйа ' нина” // то ' д'і дру 'жок бо' йари поч'ас ' туйут' го 'р'ілкойу // дружки ста'новл'ац':а на 'воза / 'випровод'ат' п'ід'воду з ск'рин'ойу і то' д'і вир' тайуц':а / (ГЗП, с. 62). Цей обряд в одних говірках відбувався напередодні весілля в п'ятницю, а в інших - в неділю, коли весільний поїзд „віз” і молоду, і її придане в дім молодого. У кількох говірках засвідчено стійку сполуку одкри ' ват ' ск 'рин 'у, що вербалізує обрядодію, під час якої наречена передавала своїм подругам естафету заміжжя”: моло ' да це бу 'ло у 'же з под' в'ірйа сво 'го ви 'ходе / одкри ' вайе ск 'рин'у / шоб д'ів ' чата 'зам'іж іш 'л'и / три рази одк рийе і зак'рийе / і повез 'л'и мол'о 'ду / шоб д 'ів ' чата Сам 'іж ви Ходил 'и // (ГПК, с. 214).

В. Ужченко вважає фразеологізм пришивати квітку `висміювати когось гострим слівцем, влучною відповіддю, образити, сказати щось дошкульне' одним із найбільш «темних» виразів, обґрунтовуючи його походження з весільної фразеології [4, с. 86]. Дійсно, коли молодий «викупляв» у брата свою наречену, її сестра пришивала йому квітку чи бант із червоної стрічки: то ' д 'і сеист 'ра моло ' дойі в 'ідр'і 'за в'ід йі ' йі в'ін 'ка к' в 'ітку і приши ' ва моло 'дому // во ' на сп'і ' ва т 'рич'і / „ой дай / мати / ' голку / шче й ' ниточку ' шовку при ' шити к ' в'іточку моло ' дому чел'а ' диноч'ку” // три ра 'зи с' тука ' йіхн 'і ' гол'ови / гол'о ' ва до гол'о ' ви // йій ' тоже п 'л 'ат 'ат ' г'рош 'і / ' чарку і ' шишку // (ГЗП, с. 48). Цю обрядодію супроводжували сміх, жарти, іноді досить дошкульні, адже родину хлопця в цьому обряді вважали чужим родом, «ворожим», тому с ' вашки ганб 'л'ат ' д ружок / а д ружки с ' вашок (ГЧ, с. 379); йак у ' вод 'ат ' у Хату мол'о ' дого / дружки сп'і 1 вайут' // „шчо то за ворона стойіт' край порога // руки розсІтавил'а / рота ро1з':авил'а / 1хоче ул'и ' т'іти / на поку ' т'і ' с'істи // а 'Гал'очка ни пус ' кайе / Іва'нечка дожи 1 дайе” // св 'і 1 тил 'ки і д дружки 1 бор 'уц 'а п'іс 1 н 'ами за мол'о 1 ду / сист ра приши 1 вайе к 1 в 'ітку моло 1 дому до карту1за чи 1 шапки // а брат моло'дойі на ц'іп ' ку ' йіздит' по 1хат'і / прода 1 йе мол'о ду // с ' вашки і св'і ' тил'ки спі'вайут' // „ой та ' тарин брат'іч'ок / та ' тарин / про ' дав сист'риц 'у за 1 даром // 'русу косон ' 1 ку за пйа 1 так / б 'і1ле 'л 'ичен 'ко о 1 д:ав 1 так” / (ГЗП, с. 64); а то 1 д 'і мол 'о 1 дому к 1 в'ітку приши 1 вайут' / та й сп 'і 1 вайе // „1зат 'у же м 'ій ко Ханий / ти ж ми 1 н 'і й нипоХаний / ти ж мо 1 йу сист'ру 'л'убиш // ти ж ми 1 н'і пл'а 1 ток 1 купиш // а ка'зал'и з'ат' ба'гатий / а в 'ін скупу 1 ватий / кл 'аХе грош 'і на тар'ілку шчир ' бату коX 'ійку // Хат 'у ж м 'ій хороший / ни дам 1 шапочки биз гроший / кл'а ' ди ж ми 1 н'і хоч гривин'ку за систриц'у чорнобривин'ку” // (ГЧ, с. 186). Наведені мікротексти переконливо ілюструють підґрунтя виникнення вторинного значення обрядового фразеологізму пришивати квітку.

Коли учасники весільного поїзда поверталися до двору молодого, то відбувався обряд очищення вогнем, реалізований сполуками пиристу 1 пат' чириз о 1 гон', пири 1 носит' чириз оХон' (ГЗП, с. 36-37), неис ' ти ' через ' вогнишче (ГЗП, с. 49), пирийі1ж:ат ' 1 вогнишче (ГЗП, с. 64), пирист рибнут' о Хон ' (ГЧ, с. 323): йак у1же 1 в:одит ' жи 1 н 'іх мол 'о 1 ду в го род / дак кл'а 1 дут ' со Х'оми / і о 1 це ни пири водит ' / в'ін за руку ми Хе дир ''жит ' / і о 1 бойе ми пиристу вал 'и чириз о 'гон' / а це ти 'пер в'ін би 'ре мол'о ' ду і пири 'носит' чириз той о 'гон' жи / (ГЗП, с. 36-37); на во ротах у жеини 'ха го 'рит ' ' вогнишче // жеиХих беире моло ' ду на 'руки і неиІсе ' через вогнишче //(ГЗП, с. 49); свай ' бовий ' пойізд при ' йіхав у ' же до мол'о ' дого // а тут у ' же ' вогнишче на во'рот'ах // пирийі'ж:айут' це 'вогнишче / сп'і' вайут' / тан' ц'уйут' / на ш' час'т'а да'руйут' // (ГЗП, с. 64); а 'б 'іл'а моло' дого розкла' дали ви'ликий кос'т 'ор / де моло' д 'і по' вин ':і бу 'ли пирист 'рибнути // ' цебто ог ' нем т 'реба бу 'ло все по 'гану ' ничис'т' спа 'лити / шчоб з ' чистойу ду'шейу у но' вий д'ім зай' ти (ГЧ, с. 323). У віруваннях українців вогонь має благодійну й очищувальну та захисну силу, це символ плодючості [3, с. 105], у цьому обряді він символізує ще й очищення від енергії іншого роду, адже дівчина переходить до чужої їй родини, у якій її хочуть бачити покірною та слухняною. Підтвердженням цьому є й обрядодія, яку виконували молодий із боярами перед ворітьми дівчини, коли йшли її забирати: а тут у' же сто 'ла ' винисл 'и / і посма 'лил'и йіх / запа 'лил 'и там шос' йа ' кус' / ку ' сочок жи т 'і ' йейі со 'ломки там а' бо шо / посма 'лили / шоб во 'ни пирис ' кочили / шоб во ' ни пирийш 'ли ' чириз у ' сей во 'гон ' / шоб бу 'ли 'мужн 'і / хо 'рош 'і // (ГЧ, с. 379)

Дослідники відзначають, що найбільш драматичним шлюбним ритуалом є обряд покривання молодої, після якого наречена набувала статусу жінки і мусила жити за відповідними йому нормами поведінки. У середньонаддніпрянських говірках цей обряд вербалізований синоніміко-варіантним фразеологічним рядом: розб'і'рат' мол'оду (ГПК, с. 81), розби 'рат' моло ' ду, нап ' нут' 'хусткойу (ГПК, с. 329-330), завйа Хат'Хустку (ГЧ, с. 186), хва ' ту з 'н 'і 'мат ' (ГЧ, с. 323), скри ' ват ' моло 'ду (ГЧ, с. 381): би 'рут ' пла' ток 'гарний / кра ' с 'івий / чи ' чорний / чи зеиХ'ений / ну ни ' б 'ілий / а ' бо зеиХ'ений / а ' б 'іл'ш 'іс 'т ' ' чорний / у цв'і ' тах // і ста ' йе / од ' на ж ста ' йе / і та / би 'рут' за к 'райушки / а мол'о ' дий і мол 'о ' да си ' д 'ат ' / во ' ни над гол'о ' войу ма 'хайут ' / і о 'це ж скри ' вайут' / сп'і ' вайут' же / посп'і ' вал 'и / посп'і ' вал'и і моло ' ду із 'д'івиц'і / із д'ів' чиц'і зро'били мати ^масла/ йа ж то ' б'і ко 'рову 'пасла / го 'нила на 'росу / дай 'масла на ' косу” / ну це ж жарт 'ів 'лив 'і ті п 'іс ' ' н 'і / і вже ж зав ' йазуйе / вже ж зро ' били йі ' йі моло ' диц'ойу й с'п'і ' вайут' / „а на то ' ку п 'росо мо 'лот 'ат' / а там у 'Н'іночки ' косу то 'лочат' / ой п 'росо / п 'росо / воло ' ток / ко ' са мо ' йа 'золото / ни о ' дин р'ік йа ти ' бе чи ' сала / а за 'дин ' веч 'ір пот 'і 'рала” / бо вже ж моло ' дий завйа 'зав йій пла' ток / вже во ' на моло 'диц'а / вже ж во ' на ни 'майе 'права до д 'ів ' чат і' ти / (ГПК, с. 286). В одній із говірок засвідчено специфіку обряду покривання, який могли здійснювати не тільки стосовно нареченої, але й її обранця, що пов'язано з господарськими міркуваннями та віруваннями: моло ' дих покри ' вали / з'н'і 'мали хва' ту з моло ' дойі / і моло 'да ста' вала моло' дицеийу / йакш' чо в моло' дого бу 'ла 'пас'іка / то моло' ду ни розк' в'іч:ували / а розк'в'іч:ували моло'дого / шчоб мед був / а йакш'чо 'пас'іки ни бу'ло / хва'ту з'н'і'мали з моло 1 дойі // (ГЧ, с. 323).

Стійке словосполучення нес 1 ти сн 'і 1 данок репрезентує обрядодії, які відбувалися в понеділок уранці, коли веселий гурт рідних нареченої ніс їй снідати: ни 1 сут' сн'і 1 данок / 1робл'ат' 1 г'ілочку з 1 вишн'і / укра 1 шайут' йі 1 йі ст'р'ічками / ч'іп1л'айут' цу 1 керки ту 1 ди / п1р'ан'ічки / і ни 1 сут' с 1 н'ідат' у Же / і сп'і 1 вайут' там п'іс' 1 н'і у дво р'і / „ми ж до 1 тебе й 1 демо / ми ж то 1 б 'і с'н 'і 1 даночок ни 1 семо / це ж то 1 б 'і с'н 'і 1 даночок ни на р'ік / а це ж то 1 б 'і с'н 'і1даночок на 1 ц'ілий в'ік” / бо вже ж н 'і1хто б 'ілш ни 1 буде нес 1 ти / а то 1 д 'і г'райут ' му1зики / тан 1 ц'уйут' із цим 'г'іл'цегім / вгош ' чайут' ц'іх хат 1 н'іх родич'ів / бат''к'ів / і ц'у ж у же моло 1 ду з мол'о 1 дим / і знов со 1 б'і погу1л'али / повеисеи 1лил'ис'а / (ГПК, с. 286); но'сил'и й с'д 'ідат ' / ну йак пирид 'івайуц':а / і цигани / і врач'і / хто хоч' / і мол 'о'дих / дак йак врод 'і мол'одш / і мол'о'да / поп'ідпир'ізувал'и рушни дами мол 'о ду / а мол'о дий танкам пл'ат дом руку пирив'йажут' / а тоуд 'і й гар'ач'і ж ішд'и / о 'це ж гар'ач'і нази вайуц':а / при 'нос'ат ' с' 1 н 'ідат '/ а с' 1 н 'ідат ' при'нос'ат ' то вже / смотр'а йак хто / хто шо прини'се / при 1 думуйут'/ (ГЗП, с. 300). Символом покірності, хазяйновитості в межах цього ритуалу є обрядодія, яку вербалізує фразеологізм повми 1 вати родич 'ів. Дівчина повинна була рано встати, приготувати їсти, повмивати свекра й свекруху, втерти їх власноруч зробленим рушником і посадити за стіл, а потім зустріти рідних, які принесли їй снідать, повмивати і пригостити: в понеид'ілок не^в'істка по ' вин:а рано встат' / приго 1 товит' 1 йісти / од'аг 1 ти 1 бат 'ка й 1мат 'ір /у1мит ' йіх / поц'ілу 1 ват ' і поса 1 дит ' 1 йісти (ГЗП, с. 49); принисР 'и с' 1 н 'ідат ' / мол'о да вс'іх 1 чисто поназ 1 начуйе о 1 ц'іх / хто при 1 н'іс с' Р'ідат' / р'іже на та Р'і ку 1 сочки Р'енту // а то 1 д 'і са1жайу йіх за ст 'іл і йа Рараз доштуйу / Рараз 1 бат 'ка й 1мат 'ір / свикруху й с 1 векра / пол'ожу кал'а 1 ча / лежн'а пор'іжу і о 1 то / мати ми1н'і риби приго 1 товил'и / й 1 куриц'у ж:арил'и / і го р'ілки добройі / ну й той йа да Р'а руш 1 ник / зл'и Р'а матир'і / а за 1 бат'ка був Хведор ВакуРенк'ів / позл'и 1 вал'а / повми 1 вал'ис'а / 1 с'іл'и за ст'іл / йа йіх по 1 поштувал'а / саХа 1 чарочку з 1 ними 1 випил'а ж / во 1 ни зас 1 тавил'и / а тут і ни 1 сут' с' 1 н 'ідат' / і йіх поса 1 дил'и за ст'іл / (ГЗП, с. 49). Під час цієї обрядодії весільні гості жартували над молодою жінкою, заважаючи її виконанню: моло 1 да йде по 1 воду до кри 1 ниц 'і / шоб повми 1 вати родич'ів / застав Р'айут' йі 1 йі / шо поприби рай у Рат'і / прини ди во ди та повми 1 вай нас / 1 обшим / доки прини 1 сут' 1 цейі во 1 ди / а кир 1 ниц 'а це ж ни о Р 'о / а хо 1 дили аж на йар / доки прини деш йі 1 йі / а ті позас'і 1 дали с 1 тарш 'і моло 1 диц 'і / 1 вивирнули 1 воду / д ругий раз і 1 деш / 1 поки прини 1 сеш ту 1 воду знов жи ж 1 вивиернут' / ну ми прийш ди / з ним принес ди ц 'у 1 воду / 1 вивирнули п 'ід 1 самим по рогом / ну чим у1мити / ни1ма чим / (ГПК, с. 330).

У цей же день відбувається й обряд, вербалізований у фраземі 1 жито мо д'от'ат', виникнення якої, напевне, пов'язане з магічним ритуалом, що забезпечував продовження роду унаслідок народження онуків, символізував зміну в житті батьків нареченої: а в пони 1 д 'ілок с дод 'ац ':а у 1 с'і / хто с 1 вайбу гу д'айе / при 1 нос 'ат ' с 1 н 'ідат' мол'о 1 д 'ій / гу д 'айут' / сп'і 1 вайут' // у пони д'іл'ок і жито мо д'от'ат' // у 1 нос'ат' у дату 1 терниц'у / ц'іп / граб д'і / 1 в'ідра / 1 в'іники // з:а с 1 волока вит 'а 1 гайут ' сн 'іп 1 жита і почи 1 найут' мол'о 1 тит ' // 1 кур'ава ли 1 тит ' на вс'у дату // змоло1тил'и / по д'ійал'и / дат'ку і матир'і у дазуху дисипал'и // а то д'і дат'ка і мат'ір нар'а1жайут' свай 1 бов'і ка 1 тат' на 1 возику по сид'у // (ГЗП, с. 4). Лексема жито в українській етносвідомості - це символ плодючості й багатства, тому сніп жита був обов'язковим атрибутом весільної обрядовості: сніп жита вносили в хату і ставляли на покуті; також зерно жита використовували для обсипання молодих, «щоб їм добре жилося», «на щастя»; сніп жита ставлять у головах молодих при першій постелі [3, с. 221]. обрядовий фразеологізм вербальний семантика

Про завершення весілля в молодої свідчив обряд знімання гільця з хати, куди його закидали, коли молоду проводжали до молодого, репрезентований у стійкому словосполученні зн 'і ^мат ' д 'ілце: а то д 'і те д'ілце с 1 тавл'айут' аж на дату 1 витаскайут ' / і то 1 д 'і зн 'і1майут 'і го р 'ілка / при дод 'ат ' зн 'і1 ¹ г'іл 'це / і знов пйут ' / об 'ратно гу д'айут' закри ¹ вайиц':а / (ГЧ, с. 368). Однак батьки молодих запрошували гостей ще приходити у весільні хати, щоб доїсти й допить те, що залишилося від гуляння. Ця обрядодія вербалізована в фразеологізмі і ти на пот русини, значення якого пояснено через мотивацію компонента потрусини: це 'п 'іс'л 'а с ¹ вайби ше пот русини нази¹вайуц':а // це ж і ¹ дут' до бат ' ¹ к'ів / чи в йіх дат'і все по¹пили та ¹ йіли / та ше потру ¹ сит' бат ' ¹ к'ів // с ¹ вайба / ц'а шо бу да / т 'і д'уди / шо гу д'али / ше на пот русини і 'дут' / та ше в ' сериду нат 'рус 'ац':а 'ловко / та о ¹ то та ¹ ке / шемайут' тевже с вайба пошити 1ц'ілий 1тижден' грл'айут' / тут' / йід'ат' / (ГЧ, с. 580). У „Словарі української мови” Б. Грінченка лексему потрусини, -син, ж., мн. подано як обрядову з близьким значенням: „Собрание небольшого числа гостей, лиць болем близьких семь^ на другой день ro^h пирушки для доедания и допивания остатковь оть вчерашняго дня” (записано в Лубенському повіті) (Грінч., т. 3, с. 382). Також засвідчено звичай, коли весільні гості після завершення гуляння у весільних хатах, ходили ще й у гості один до одного, що реалізоване етнофраземою хо 1 дит' по добридн'ах, яку засвідчено в говірках Західної Полтавщини: о 1 це вже йак 1ход'ат' по добридн 'ах / так о 1 то 1 вар'ат ' ва реники // о 1 то Мати мо 1 йа / хо 1 дил 'а ж на с 1 вайби / 1 бат 'ко хреш' 1 ч 'ений дес' жениц: 'а 1 тош 'ч'о / у1же Мати приб 'і1гайе мо 1 йа / о 1 тут д 'ів 1 ч 'ата да 1 вайте т рошки ва реник'ів / во 1 ни за М 'іс'ат' / а ми робимо / зва рил'и / а тут у 1 же і 1 дут' / той г райе / той сп'і 1 вайе / прийш1л'и у 1хату / погу1л'али / потанц'у 1 вал'и / (ГЗП, с. 125). Очевидно, що компонент добридн 'і утворений від словосполучення добрий день не тільки тому, що воно є формулою мовного етикету українців, а й тому, що унаслідок тривалих веселощів дні гостювань були для них добрими і в буквальному смислі.

З метою закріплення родинних зв'язків свати обмінювалися гостинами: спочатку до батьків молодого та молодят ішли батьки нареченої, оскільки скучали за донькою й хотіли побачити, як вона освоїлася в новій родині, а потім того ж дня чи в наступну неділю - свати з дітьми приходили до них, при цьому відбувався обмін калачами (калач - це «білий хліб особливої форми, випечений із покрученого й переплетеного тіста; ознака достатку, небуденності» [3 с. 267-268]. Цей обряд закріпився у стійких словосполученнях прийі 1 ж:ат ' на пока Зачини (ГЗП, с. 50), і 1 ти на росх Л 'обини (ГЧ, с. 383), компоненти яких пояснено в текстах: у нас 1 тупну неиІд'іл':у з'ат' з доч 1 койу і р'ідними прийі1ж:айут' до бат' 1 к'ів у 1гост'і на пока Зачини // гу1л'айут' там / а то 1 д 'і пеиреиІход 'ат ' до моло дого / йакш 1 чо це в од 1 ному сеи\л'і / то в той же ден' / а йакш 1 чо в д другому / то пока Зачини в од 1 них на 1 одну неиІд 'іл':у / а в д ругих на д ругу неиІд'іл':у (ГЗП, с. 50); і йдут' до мол'о 1 дого на росх1л'обини / моло 1 д'і п рийдут' на д ругу ни д 'іл'у до моло дойі бат ' 1 ки йдут' на росх л 'обини / росхл'о 1 балис'а / запи1ли / вс'о / і на 1 тому ви 1 с 'іл ':а 1 кончилос ' (ГЧ, с. 383).

Висновки

Як бачимо, діалектний текст - це унікальне джерело ентнолігвістичної інформації, що дає змогу не тільки докладніше репрезентувати фразеологізми весільної обрядовості, виявити варіативність їхнього складу й значень окремих компонентів, а й з'ясувати специфіку етнокультурної семантики та символіки, зумовлену стереотипами поведінки діалектоносіїв, їхніх традицій і звичаїв. Текстова інтерпретація здебільшого засвідчує прозорість внутрішньої форми значної частини етнофразем, яку легко реконструювати в діалектних оповідях на фоні омонімічних вільних словосполучень; уможливлює з'ясування глибинного національно-культурного підґрунтя їх формування, влучно та яскраво ілюструє кореляцію між мовою та культурою середньонаддніпрянців. Запронований підхід перспективний і для дослідження внутрішньої форми немотивованих фразеологізмів унаслідок фіксації в діалектних текстах явищ народної духовної культури.

Список використаної літератури

1. Коваль У. І. Народныя уяуленні, павер'і прыкметы: Даведнік на усходнеславянскай міфалогіі / У. І. Коваль. - Гомель : Беларускае Агенцтва навукова-ізхнічнай і дзелавой інфармацьіі, 1995. - 180 с.

2. Коваль В. Украинская этнофразеология: проблемы интерпретации / В. Коваль // Доп. та повідомл. IV Міжнародного конгресу україністів / Відп. ред. В. Німчук. - К. : Пульсари, 2002.- С.193-196.

3. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / В. Жайворонок. К. : Довіра, 2006, - 370 с.

4. Ужченко В. Д. Весільні фразеологізми // Українська мова і література в школі. - 1991. - № 5. - С. 86-88.

5. Ужченко В. Д. Східноукраїнська фразеологія : монографія / В. Д. Ужченко. - Луганськ : Альма-матер, 2003. - 362 с.

6. Васильченко В. Генетичні зв'язки української обрядової фразеології з етнічною культурою / В. Васильченко // Дивослово. - 2009. - № 6. - С. 37-44.

7. Васильченко В. Фразеологізми шлюбної обрядовості / В. Васильченко // Дивослово. 2010. - № 5. - С. 28-33.

8. Лонська Л. І. Народна фразеологія як елемент збереження етнокультури / Л. І. Лонська // Філологічний вісник Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини : збірник наукових праць / гол. ред. Л. М. Полюга. - Умань : ВПЦ „Візаві”, 2011. Вип. 1. - С. 240-249.

9. Мартинова Г. І. Фразеотематична група „Людина” в середньонаддніпрянських говірках / Г. І. Мартинова // Славянская фразеологія в синхронии и диахронии : сб. науч. статей. - Вып. 2 / М-во образования РБ, Гомельский гос. ун-т им. Ф. Скорины / редкол.: В. И. Коваль (отв. ред.) [и др.]. - Гомель : ГГУ, им. Ф. Скорины, 2014. - С. 32-35.

10. Савченко Л. В. Феномен етнокодів духовної культури у фразеології української мови: етимологічний та етнолінгвістичний аспекти : монографія / Л. В. Савченко. - Сімферополь : Доля, 2013. - 600 с.

11. Селіванова О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти): Монографія / О. Селіванова. - К. - Черкаси : Брама, 2004. - 276 с.

12. Філоненко Л. І. Структурно-семантичні моделі фразем у говірках волинсько- середньонаддніпрянського діалекту / Л. Філоненко // Павло Гнатович Житецький і сучасна українська лінгвістика : [зб. матер. Всеукр. наук. конф.; Черкаси, 15-16 лютого 2007 року]. - Черкаси, 2007.- С. 98-105.

Використані джерела

1. ГПК - Говірки Південної Київщини : Збірник діалектних текстів / Упорядники Г. І. Мартинова, З. М. Денисенко, Т. В. Щербина. - Черкаси, 2008. - 370 с. + CD.

2. ГЗП - Говірки Західної Полтавщини : Збірник діалектних текстів / Упорядник Г. І. Мартинова. - Черкаси, 2012. - 325 с. + CD.

3. ГЧ - Говірки Черкащини : Збірник діалектних текстів / Упорядники Г. І. Мартинова, Т. В. Щербина, А. А. Таран. - Черкаси, 2013. - 870 с. + CD.

4. Грінч. - Словарь української мови: у 4 т. / Упоряд. Б. Грінченко. - К. : Наук. думка, 1996 1997. - т. 3 О-П. - 506 с.

5. Крим. - Кримський А. Ю. Звинигородщина. Шевченкова батьківщина. З погляду етнографічного та діалектологічного. - Черкаси: Вертикаль, 2009. - 434 с.

Анотація

Статтю присвячено репрезентації обрядових фразеологізмів як невід 'ємних складників вербального коду весілля в діалектних текстах, записаних від носіїв середньонаддніпрянського говору. У ній розглянуто варіативність компонентного складу фразем, особливості їхньої етнокультурної семантики в текстовій інтерпретації, що дало змогу з 'ясувати глибинне національно-культурне підґрунтя формування цих одиниць, влучно та яскраво проілюструвати кореляцію між мовою та культурою середньонаддніпрянців.

Внутрішня форма значної частини засвідчених одиниць достатньо прозора, її легко реконструювати в діалектних оповідях на фоні омонімічних вільних словосполучень. Унаслідок такого підходу представлене розкодування фрагментів архетипного тексту обряду, що стали основою виникнення обрядових фразеологізмів і зумовлені соціально-побутовим, культурно- релігійним, національно-психологічним рівнями розвитку народу.

Також звернено увагу на регіональну своєрідність обрядової семантики та символіки компонентів стійких одиниць у синоніміко-варіантних фразеологічних рядах, на оберегові функції позначуваних ними обрядодій. Шляхом використання діалектних текстів мотивовано значення застарілих компонентів етнофразем, що уможливило їх пояснення в цілому.

Ключові слова: обрядовий фразеологізм, етнофразема, діалектний текст, варіативність, синоніміко-варіантний фразеологічний ряд, етнокультурна семантика, середньонаддніпрянський говір, діалект, говірка.

В статье впервые представлены обрядовые фразеологизмы как неотъемлемые составляющие вербального кода свадьбы в диалектных текстах, записанных от носителей среднеподнепровского говора. В ней рассмотрены вариативность компонентного состава фразем, особенности их этнокультурной семантики в текстовой интерпретации, что позволило выяснить глубинное национально-культурное основание для формирования этих единиц, метко и ярко проиллюстрировать корреляцию между языком и культурой среднеподнепровцев.

Внутренняя форма значительной части исследуемых единиц достаточно прозрачная, ее легко реконструировать в диалектных записях рассказов на фоне омонимических свободных словосочетаний. Результатом такого подхода стало декодирование фрагментов архетипного текста обряда, мотивировано значение устаревших компонентов этнофразем. Особое внимание уделено региональному своеобразию обрядовой семантики и символике компонентов устойчивых единиц в синонимико-вариантных фразеологических рядах, на обереговые функции обозначаемых ими обрядовых действий.

Ключевые слова: обрядовый фразеологизм, этнофразема, диалектный текст, вариативность, синонимико-вариантный фразеологический ряд, этнокультурная семантика, среднеподнепровский говор, диалект, говоры.

The article originally presents ritual phraseology as an integral component of the wedding code in dialect texts written from the speakers of the Mid-Upper Dnieper patois. The article considers the variation in the component compositon phrases, features of their ethnocultural semantics in textual interpretation, that enable investigation of the deep national and cultural background in formation of these units, amptly and vividly illustrating the correlation between language and culture of the MidUpper Dnieper native speakers.The internal form in largerly most stated units is clear enough and is as well clearly defined in dialect texts while opposed to free homonymous word phrases. In the end this approach represents the decoded archetype text extracts for the ritual and as well motivates the meaning for the outdated components of the ethnophrasemes. The attention is also drawn to the regional peculiarity of ritual semantics and the symbolism for the fixed units components in the synonymically variated phraseological ranks, and to the functions of supernatural protection quests denoted by them.

Keywords: ritual phraseological unit, ethnophraseme, dialect text, variability, synonymically variated phraseological rank, ethnocultural semantics, Mid-Upper Dnieper patois, dialect.

Размещено на Allbest.ru