Темпоральні прислівники із семантикою "пори року" в середньополіських говірках

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Темпоральні прислівники із семантикою `пори року' в середньополіських говірках

Г. І. Гримашевич

Прислівникова діалектна лексика як частина граматичної системи є неодмінною складовою говіркового лексикону, відображає загальні тенденції розвитку діалекту, є свідченням ментальності говірконосія.

З-поміж обставинних прислівників активністю функціонування в зазначених говірках відзначаються прислівники часу, складовою яких є група адвербіативів на позначення пір року, в основі яких лежать відіменникові деривати з давніми коренями зим-, весн-, літ-, осін '-, утворені адвербіалізацію відмінкових форм іменників чи суфіксальним і префіксально- суфіксальним способами.

Зафіксовані в процесі живого спілкування з діалектоносіями та представлені в лексикографічних і текстографічних виданнях із досліджуваної території аналізовані прислівники місця демонструють з огляду на свою безкатегорійність і невідмінюваність формальну варіативність на фонетичному рівні, відображаючи таким чином фонетичні особливості середньополіських говірок, та словотвірному. Усі проаналізовані прислівники належать до активно вживаної в говірках лексики, оскільки, порівняно з іншими розрядами прислівників, використовуються досить часто, що, очевидно, зумовлено тим, що значення таких адвербіативів безпосередньо пов'язане зі сприйняттям говірконосіями природного циклічного часу, здатного змінюватися зі зміною пори року.

Ключові слова: середньополіські говірки, говірка, адвербіальна лексика, адвербіатив, темпоральні прислівники, адвербіалізація, варіативність.

Різноаспектні проблеми прислівникової лексики були в полі зору багатьох мовознавців, які досліджували цю частину мови з позиції фонетики (С. Бевзенко, В. Гальчук), лексико- семантичних характеристик (А. Грищенко, Л. Гумецька, Т. Довга, Є. Карпіловська, Н. Клименко, Н. Костусяк, І. Кучеренко, Т. Назарова, Т. Ніколашина, В. Русанівський, В. Франчук, І. Чапля та ін.); компаративного аналізу (А. Лучик, І. Ощипко), явища адвербіалізації (І. Уздиган), історії розвитку адвербіативів загалом (С. Бевзенко, Л. Гумецька, В. Німчук, Т. Ярун та ін.) та окремих розрядів прислівників у діахронії (М. Вербовий - способу дії, І. Даценко - місця, П. Білоусенко - часу), що свідчить про неабияке зацікавлення класом адвербіативів.

Водночас упродовж останніх десятиріч увагу лінгвістів-діалектологів привертає говіркова граматична система, складовою якої є клас прислівників, що нерівномірно вивчений на різних теренах українського діалектного континууму. Зауважимо, що найбільше діалектологічних досліджень присвячено аналізові прислівників, зафіксованих у говорах південно-західного наріччя (праці О. Брошняк, О. Захарків, М. Леонової, П. Лизанця, В. Німчука, І. Ощипко, І. Пагірі, Т. Розумик та ін.), значно менше - південно-східного (дослідження О. Левенець, Г. Мартинової).

Адвербіальна система північноукраїнського наріччя теж привертала увагу діалектологів. Зокрема, західнополіські прислівники найповніше введені до наукового обігу завдяки різноаспектним працям Г. Аркушина та Ю. Громика, східнополіські - представлені в працях Г. Чешко та частково в лексикографічних виданнях П. Лисенка, водночас середньополіський ареал із позиції функціонування в ньому прислівників досліджений фрагментарно (семантику та структуру прислівників говірок Чорнобильської зони проаналізувала Н. Прилипко [5]), що й зумовлює актуальність дослідження прислівникової системи Середнього Полісся загалом і запропонованої розвідки як його елемента зокрема, оскільки введення до наукового обігу нового діалектного прислівникового матеріалу із середньополіських говірок збагатить емпіричну базу української діалектології й уможливить створення поряд з іншими дослідженнями загальної картини поліської адвербіальної системи.

Зазначимо, що в лінгвістичній літературі загалом відомі різні семантичні класифікації темпоральних прислівників (дослідження П. Білоусенка, І. Вихованця, І. Кучеренка, В. Німчука та ін.) Зокрема, К. Городенська зауважує, що прислівники часу передають часові семантико- синтаксичні відношення, якими пов'язується вихідна для них підрядна темпоральна частина з головною в складнопідрядному реченні, виділяючи за значенням серед них три підгрупи: 1) прислівники, які вказують, коли відбувається дія, процес, стан; 2) прислівники, які визначають вихідну межу часу; 3) прислівники, які визначають кінцеву межу часу [1, с. 306].

Водночас прислівники часу, відзначені в діалектах, досліджені фрагментарно переважно на матеріалі говорів південно-західного наріччя, свідченням чого є стаття О. Захарків, у якій розглянуто семантичну структуру прислівників часу в бойківських говірках [4], та праці Н. Прилипко [6-8], яка зазначає, що темпоральні прислівники характеризуються тим, що об'єднуються в різні лексико-семантичні групи залежно від проміжків часу, які вони означають, зауважуючи, що чимало прислівників часу постало внаслідок адвербіалізації відмінкових форм іменників, які виступали в ролі означень чи обставин, то семантика колишніх іменників, що означали часові поняття, в основному «перейшла» до прислівників [6, с. 52].

Дослідниця поділяє діалектні адвербіативи на такі семантичні групи: 1) які вказують, коли відбувається дія (у межах доби, кількох днів, півроку, одного року, кількох років, якогось певного часового проміжку, вічності); 2) які вказують на час, коли дія починається; 3) які вказують на час, коли дія обмежується або припиняється; 4) які вказують на часову послідовність дії [7, с. 93-94].

Мета нашої розвідки - проаналізувати прислівники місця на позначення пір року, зафіксовані автором у середньополіських говірках Житомирської області та відзначені в лексикографічних і текстографічних виданнях, які репрезентують зазначений етномовний діалектний континуум.

Як зазначають філософи, простір і час - концептуальні елементи, за допомогою яких конструюються універсальні теоретичні моделі, що призначені для понятійної репрезентації не тільки фізико-космологічних реалій, а й лінгвістичних, психічних, культурологічних феноменів [11, с. 529], у мовній свідомості - це синтез інтуїтивних установок щодо розуміння, сприйняття та відображення феномена часу [10, с. 225].

Зауважимо, що семантика зафіксованих адвербіальних лексичних одиниць у свідомості й мовленні діалектоносія пов'язана зі сприйняттям циклічного природного часу, який не залежить від людини, оскільки безпосередньо пов'язаний зі зміною пір року, що уможливило виникнення прислівників, утворених від іменникових коренів весн-, літ-, осін '-, зим-, які залежно від семантики поділяємо на чотири основні семи: `у зимовий час, зимою', `у весняний час, навесні', `літньої пори, улітку, літом', `осінньої пори, восени'.

Семантику `в зимовий час, зимою' в досліджуваних говірках передають спільнокореневі утворення, в основі яких лежить корінь зим-, відрізняючись при цьому фонетичними особливостями, які репрезентують фонетичні риси середньополіських говірок. Найпоширенішими з-поміж них є колишні відмінкові форми орудного відмінка зи'мойу, зи'^мойу, з'і'мойу, у суміжних говірках із білоруськими - з'і'мої; менш уживаними є префіксально-суфіксальні відіменникові деривати у'зимку, у'зиімку, у'з'імку; поодиноко зафіксовані форми у'з'іму, у'з'іму, у'зиму, у'зиму, які за походженням є прийменниково- іменниковими утвореннями з формою знахідного відмінка. Водночас у говірках зафіксовано аналітичні форми прислівників із зазначеним коренем: на ''з'іму, що має в значенні відтінок запланованого майбутнього (назакр'і'вала ус'о'го багато на ' з'іму), за ''з'іму, яка вказує на проміжок часу, що відбувається упродовж усієї зими (ус'е пойе'д'ат за 'з'іму / шо у 'погребі йе), 'з'іму, що має таке ж значення, як і попередньо названа лексема ('цёлу 'з'іму 'робім 'заколот із ва'ре'н ':а да пйом; моїд 'ёд 'з 'іму не ві'лаз 'іт із 'хати1).

Сема `весною, навесні' в досліджуваних говірках репрезентована лексемами вес'нойу, в'ес'нойу, навес'н'і, навес'н'е, навес'н'ё, у говірках, які сусідять із білоруськими, - вес'ної, в'ас'ної, вас'нойу, спорадично відзначений префіксальний дериват 'повесн'і, утворений за допомогою поєднання прийменника по з формою місцевого відмінка однини іменника; зрідка семантика `весною, навесні' передається відприкметниковим дериватом 'затепла, утвореним поєднанням прийменника за з формою колишнього короткого прикметника в родовому відмінку.

Водночас зазначимо, що в говірках функціонує лексема нап'ровесн 'і (варіант нап'ровесн'е) зі значенням `ранньою весною': нап'ровесні'е з бе'рез сок спус'кайом / да у бі'тоніїзл'і'вайом /а портом у'кіном груш су'хіх / 'йаблок /да полу'чайец:а квас.

Найбільшою кількістю утворень у досліджуваних говірках вирізняється сема `літньої пори, улітку, літом': у'л'ітку, у'л'ітку, у'л'ётку, у'л'ётку (префіксально-суфіксальні деривати), 'л'ітом, 'л'ётом (адвербіалізовані форми орудного відмінка іменників), які функціонують часто паралельно з названими вище в одній говірці: 'л'ётом 'босийе / а п'риїде зиі\ма / то 'бат 'ко постояли1 пле^те; спорадично відзначені зменшено-пестливі утворення 'л'ітком, 'л'ётком, 'л'ітечком, 'л 'ёточком, 'л 'ётечком, 'л'ёт'ечком, які свідчать про особливе ставлення поліщуків саме до цієї пори року (йёк не дау Бог у'мерт 'і з 'і'мойу / то шоб і 'л'ёт 'ечком не у'мерт'і / ко'л 'і так 'вес'ело 'сонце с'в^т'іт / 'з'ел'ено ус'е кру'гом), оскільки в інших аналізованих семантичних групах таких утворень не зафіксовано.

Зазначене вище підтверджує думку М. Толстого, який зауважував: «... є багато етнографічних даних про те, що слов'яни в давнину, а в сільській місцевості майже до нашого часу, ділили рік не на чотири, а тільки на два відрізки - літо й зиму» [9, с. 17], тобто й досі на території Середнього Полісся час, пов'язаний із порами року, сприймають залежно від того, холодно (зимою) чи тепло (літом).

Поряд із зазначеними вище зафіксовано аналітичні прислівники на 'л'іто, на 'л'ёто, за 'л'ёто, у 'л'ето. Крім того, саме від коренів зим- і літ- як у досліджуваних говірках, так і в інших середньополіських зафіксовано низку інших прислівників: 'л'ётос' `минулого року', за'л'ётос ', поза'л'ётос' `позаминулого року' (пор. також лєтась `т.с.' [5, с. 114] , 'л'еітос 'торік, минулого року, у минулому році', зо'л'еітос' `позаторік, у минулому році, два роки тому' [2, с. 210], 'з'імно `холодно' [5, с. 84]).

Сему `осінньої пори, восени' передають здебільшого адвербіальні лексеми у форми орудного відмінка, які демонструють низку фонетичних варіантів: 'ос'ін':у, 'осен':у, 'ос'ен':у, 1ос'ен 'у, тос'ен 'йу, твосен 'у, твос'ен ':у, а також інші прийменниково-іменникові за походженням деривати: восе т н 'е, вос 'е 1 н 'е, уво 1 сен ', уво 1 с 'ен ': вос'е 1 н 'е 1ход 'ім у л 'ес по гр 'і 1 б-і; 1 осен ':у т треба при'б^рат'у 1 се на готродах/шоб на тз'іму бутло т ч-істо.

Зауважимо, що зафіксовані в середньополіських говірках аналізовані адвербіальні лексеми демонструють беззаперечний зв'язок з іншими зонами середньополіського етномовного континууму, оскільки такі ж утворення відзначені, наприклад, в інших середньополіських говірках: а по 1 том груба по т с'еред тхати сттройеца гтрийут з'ітмойу [3, с. 115], бу тл'і тат тариі увос'е тніе [3, с. 77], у редуктивній говірці с. Машеве Чорнобильського р- ну Київської обл.: тл'еітом `влітку, літньою порою'; тос'еін':у, утвос'ен' `восени, в період осені, осінньою порою'; зіиІмойу, утз'іимку `зимою, під час зими, у зимовий час'; в'естнойу, нов'естн'еі `весною, під час весни'; ноптров'есн'іи `ранньою весною; на початку весни' [2, с. 209], в інших говірках Чорнобильської зони: з'ітмойу, з'ітмої, вестнойу, в'еастнойу, навестн'і, нав'ест н'е, нав'еаст н'і, тл'ітом, тл'іетоам, тосен':у, т осен'у, т осин':у, утвос'ен', твосен' [8, с. 51], що свідчить про загальні тенденції розвитку діалектної адвербіальної системи, архаїчність зафіксованих лексем, а також частоту їх використання, зважаючи на варіативність прислівників. Це підтверджує думку Н. Прилипко про те, більшість же темпоральних прислівників постала в спільносхіднослов'янський період або розвинулася на ґрунті української мови [6, с. 56].

Отже, обставинні прислівники часу загалом і проаналізовані утворення на позначення пір року зокрема - важлива складова адвербіальної діалектної системи середньополіських говірок. Вони є досить давніми елементами діалектного лексикону, утвореними на основі давніх праслов'янських коренів, відображають здебільшого фонетичні риси середньополіських говірок, демонструють формальну варіативність на словотвірному рівні, вступаючи в зв'язному мовленні у відношення синонімії та антонімії, відображаючи загальні тенденції розвитку адвербіальної діалектної системи й становлячи обов'язкову складову діалектного лексикону, який постійно поповнюється завдяки виникненню нових, переважно фонетичних чи словотвірних, варіантів прислівників.

Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в аналізі інших груп прислівників середньополіських говірок для створення загальної картини адвербіальної діалектної системи однієї з архаїчних зон Славії - Середнього Полісся, що уможливить здійснення компаративних досліджень у царині поліської адвербіальної лексики (середньополіського, східнополіського та західнополіського говорів) та виявлення її місця в загальній діалектній системі українського континууму.

прислівник час рік дериват говірка

Список використаної літератури

Городенська Катерина. Прислівник / Катерина Городенська // Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови : Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. - К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. - С. 298-327.

Говірка села Машеве Чорнобильського району. - К. : Довіра, 2003. - Ч. 3 : Матеріали до Лексичного атласу української мови / Уклад.: Ю. І. Бідношия та ін. - 225 с. : іл.

Говори української мови (Збірник текстів) / Відп. ред. Т. В. Назарова. - К. : Наукова думка, 1977. - 590 с.

Захарків О. П. Семантична структура прислівників часу в бойківських говірках / О. П. Захарків // Українська лексика в історичному та ареальному аспектах. - К. : Наукова думка, 1991. - С. 127-136.

Лисенко П. С. Словник поліських говорів / П. С. Лисенко - К. : Наукова думка, 1974. -260 с.

Прилипко Надія. Прислівникове вираження часових значень в українських говорах / Надія Прилипко // Український діалектологічний збірник. Книга 3. Пам'яті Тетяни Назарової / Упоряд., ред., передм. П. Ю. Гриценко; Редкол. : П. Ю. Гриценко (відп. ред.) та ін. - К. : Довіра, 1997. - С. 52-56.

Прилипко Н. Типи творення відіменникових прислівників в українських говорах / Н. Прилипко // Проблеми української діалектології на сучасному етапі : Тези доповідей і повідомлень. - Житомир, 1990. - С. 93-94.

Прилипко Н. Структура й ґенеза прислівників / Н. Прилипко // Говірки Чорнобильської зони : Системний опис / П. Ю. Гриценко, Г. В. Воронич, Л. І. Дорошенко та ін. - К. : Довіра, 1999. - С. 51-60.

Толстой Н. И. Времени магический круг (по представлениям славян) / Н. И. Толстой // Логический анализ языка. Язык и время. - М. : Индрик, 1997. - С. 17-28.

Томусяк Людмила, Колєснік Людмила. Детермінанти з часовим значенням як засоби вираження темпоральності в художньому тексті (на матеріалі повісті О. Кобилянської «Земля») / Людмила Томусяк, Людмила Колєснік // Науковий вісник Чернівецького університету / наук. ред. Бунчук Б. І. - Випуск 428-429. Слов'янська філологія. - Чернівці : Рута, 2008. - С. 225-229.

Размещено на Allbest.ru