Главная Коллекция "Revolution" Иностранные языки и языкознание Синсемантія як лексико-граматичне явище в системі української мови

Синсемантія як лексико-граматичне явище в системі української мови

Проблема ослаблення значення у семантиці лексем та особливості їх функціонування. Мовна природа синсемантії як лексико-семантичного та граматичного явища. Класифікація синсемантичних слів, типові випадки редукування значень. Ослаблення семантики дієслів.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 15.03.2018
Размер файла 20,4 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Синсемантія як лексико-граматичне явище в системі української мови

О.І. Леута

Анотація

Статтю присвячено розгляду проблеми ослаблення значення у семантиці лексем та особливостям їх функціонування. З'ясовано мовну природу синсемантії як лексико-семантичного та граматичного явища, проведено класифікацію синсемантичних слів, виявлено типові випадки редукування значень. Особливу увагу звернено на ослаблення семантики дієслів української мови.

Ключові слова: автосемантія,валентність, релятивність,семантика, синсемантія, синсемантичні дієслова, суб'єкт.

Аннотация

Статья посвящена рассмотрению проблемы ослабления значения в семантике лексем и особенностям их функционирования. Выяснена языковая природа синсемантии как лексико-семантического и грамматического явления, представлена классификация синсемантических слов, выявлены типичные случаи редукции значений. Особое внимание акцентировано на ослаблении семантики глаголов украинского языка.

Ключевые слова: автосемантия, валентность, релятивность, семантика, синсемантия, синсемантические глаголы, субъект.

Annotation

The article deals with the problem of meaning weakening of lexical item semantics and peculiarities of their functioning. The language nature of synsemantics as lexico-semantic and grammar phenomena has been clarified, the sinsemantic words have been classified, the typical cases of meaning reduction have been revealed. Particular attention is drawn to the weakening of the semantics of verbs. The nature of sinsemantic, which is still deeply studied in local Linguistics, has a complex implementation and can be caused by both lingual and extralingual factors of context situation. Often the semantics weakening is observed in the system of verbs, in which it makes the original acquisition and grammatical features. The verb with reduced meaning acquires the ability to widely use as a grammatical unit that is in an expression of the basic categories.

Keywords: avto semantics, valency, relativity, semantics, synsemantics, sinsemantic verbs, the subject.

Учення про автосемантію і синсемантію мовних одиниць було започатковане ще працями Аристотеля, а особливо інтенсивно його стали розробляти на початку ХХ ст. Е. Гуссерль, А. Марті. Останній, зокрема, намагався здійснити не тільки поділ слів окремих частин мови на автосемантичні і синсемантичні, а й навіть речень. Поняття синсемантії (а відповідно і автосемантії) застосовували до морфологічної структури слова (Є. Курилович), а також при поділі частин мови на повнозначні та неповнозначні (О. Ісаченко), що, за переконаннями багатьох учених, є непереконливим [1, с. 63].

Метою статті є висвітлення процесів зміщення в семантиці лексичних одиниць, зокрема нівеляція значення, що спричиняє порушення їх граматичної природи та дистрибутивних характеристик.

В українському мовознавстві необхідність виокремлення і визначення слів з ослабленою семантикою постала у процесі опису простого речення і була кваліфікована як складний випадок синтаксичного аналізу. Розглядові таких складних випадків синтаксичного аналізу присвячений навчально- методичний посібник Н. Іваницької [3].

Найчастіше синсемантію розуміють як здатність мовної одиниці виражати значення лише в поєднанні з іншими мовними одиницями (словами чи реченнями), на тлі контексту чи ситуації. Слід зауважити, що термін “синсемантія” використовують для позначення лексико-граматичного явища, а “синсемантичність” - для позначення властивості смислової структури слова. На противагу синсемантії, автосемантія - це здатність мовної одиниці виражати значення незалежно від інших лексичних одиниць, контексту чи можливість висловлення (речення) виражати значення незалежно від інших синтаксичних конструкцій.

Автосемантія та синсемантія є диференційними ознаками значеннєвої структури мовних одиниць, але вони мають реалізацію на семантичному, морфологічному та синтаксичному рівнях, тобто мовна природа синсемантії та автосемантії - тривимірна.

Явище синсемантії у сфері лексичних одиниць зумовлене переважно трьома факторами:

1) детермінованістю екстралінгвальними умовами (ситуацією);

2) залежністю від контексту попереднього чи наступного, тобто від мовних одиниць, які перебувають поза межами речення, до складу якого входить синсемантичне слово;

3) залежністю від слова чи підрядного речення, які сполучаються з цією синсемантичною одиницею [1, с. 64].

Відповідно до цих факторів розрізняють ситуативну, контекстуальну та валентну синсемантію.

При ситуативній синсемантії мовна одиниця набуває конкретного значення лише з урахуванням екстралінгвальних умов. Найчастіше це явище характерне при використанні у висловленні власних імен. Наприклад: З ранку до вечора Кравчина в роботі (Довженко).

Власний іменник не має загальної предметної віднесеності, він містить лише певну вказівку на особу, яку можна ідентифікувати тільки в позамовній дійсності. семантика лексема граматичний дієслово

Соломія сиділа неподалік від Оксани (Цюпа). Власні імена набувають конкретної віднесеності до денотата лише в позамовній ситуації, адже такі імена може мати велика кількість осіб. Власні назви втрачають свою синсемантичність у випадку закріплення у свідомості суб'єкта образу особи, про яку йдеться. Наприклад: Чудовий піаніст Лисенко надзвичайно тонко й художньо передавав твори Шумана, Шопена, Ліста (Дяченко).

Мовець чітко ідентифікує віднесеність власних назв до конкретних осіб, але це суто індивідуальне тлумачення у свідомості мовця. Поза цією конкретною свідомістю мовця власні імена залишаються синсемантичними. Така ситуаційна (екстралінгвальна) синсемантія може бути об'єктом психолінгвістичних досліджень. Синсемантична природа власних імен характерна для мови загалом, тобто ця властивість є універсальною.

Контекстуальна синсемантична одиниця (анафоричного чи корелятивного характеру) розкриває своє значення з урахуванням попереднього чи наступного контекстів. Носіями екстралінгвальної синсемантії є особові та вказівні займенники, значення яких також розкривається в конкретній ситуації. Наприклад: Я повний приязні до сонця і йду просто на нього, лице в лице (Коцюбинський).

Займенники в реченні виконують лише заміщувально-вказівні або дейктичні функції: я позначає мовця, а воно (на нього) - предмет, який перебуває поза комунікативною ситуацією, але є важливим для мовця в об'єктивній дійсності. Займенники за своєю семіологічною сутністю є синсемантичними. Їм властивий саме екстралінгвальний різновид синсемантії, а також контекстуальний, які частково накладаються один на одного, зумовлюють конкретне тлумачення займенника як мовного знака. Вказівні займенники (цей, той, такий) мають досить високий ступінь абстрагування від конкретного денотата.

Займенники в контексті можуть виконувати анафоричну функцію, тому контекстуальний різновид синсемантії інколи називають анафоричним. Наприклад:

Хто тебе любов 'ю обікраде,

Хто твої турботи обмине,

Хай того земне тяжіння зрадить І з прокляттям безвість проковтне! (Симоненко).

Контекстуальна синсемантія може мати також корелятивний характер, адже значення мовної одиниці часто стає зрозумілим у співвіднесенні з наступним контекстом, особливо це явище яскраво простежується у складнопідрядних реченнях: Я той, що греблі рве... (Леся Українка).

Значення вказівного займенника розкривається тільки у співвіднесенні з підрядною частиною, тому в структурі головної частини речення він виконує роль співвідносного слова.

Контекстуальна синсемантія притаманна також модальним словам, хоча їх значення має екстралінгвальну природу, адже раціональність оцінки, емоційність значення, модальне значення упевненості/невпевненості висловленого має конкретне позамовне джерело - суб'єкта мовлення. Звичайно тлумачення в контексті значення таких мовних одиниць відбувається безвідносно до мовця - джерела думки.

Ти мене, кохана, проведи до поля, я піду і, може, більше не прийду (Рильський).

Доцільність висловленого сумніву стає зрозумілою з контексту.

Валентна синсемантія передбачає реалізацію значення мовної одиниці тільки в сполученні із залежним словом (чи підрядною частиною речення). Вона характерна лише для дієслів з послабленою семантикою, адже їхнє значення розкривається не суто в контексті, а в певній синтаксичній конструкції (структурі), яка має чіткі семантико-синтаксичні характеристики: певне узагальнене значення дієслівної одиниці, конкретний різновид облігаторного зв'язку, чітку семантику залежного компонента, певні граматичні форми компонентів. Такий різновид синсемантії пов'язаний з унікальною властивістю дієслова - здатністю бути організаційним центром висловлення. Дієслово навіть з послабленою семантикою цю властивість не втрачає.

Значення синсемантичного дієслова набуває конкретного прочитання лише через поєднання з ним у тексті слів. Наприклад, порівняємо значення синсемантичного дієслова споруджувати в реченнях: Церкву споруджують за кошти меценатів та Позавчора возилась, споруджуючи собі відповідне до літньої погоди убрання (Леся Українка) та З цим листом споруджаю до Вас невеличку посилку (Панас Мирний): дієслово фактично функціонує в ідентичній синтаксичній структурі у трьох реченнях і своєю валентністю зумовлює наявність об'єкта у формі знахідного відмінка, проте має три різних значення: у першому реченні - у значенні “щось побудувати”, у другому - “виготовляти що-небудь ручним способом”, а в третьому - “що-небудь збирати, налаштовувати”. Тож, семантика дієслова стає зрозумілою у зв'язку з семантикою об'єкта: у першому реченні - це будівля, у другому - одяг, у третьому - предмет, який пересилають поштою. Це синсемантичне дієслово може мати й інші значення (у розмовній мові): значення “приготувати їжу”: спорудити обід; значення “зробити зачіску”: спорудити зачіску тощо.

Валентна синсемантія є найцікавішою хоча б з огляду на те, що вона є унікальною властивістю кожної мови (на відміну від двох попередніх різновидів, які є універсальними).

Комунікативна неповнота властива дієсловам з обов'язковою сполучуваністю, тобто ці лексичні одиниці “належать до класу слів відкритої семантики, тобто слів, які мають релятивне значення” [2, с. 40].

Дефініції “слова з релятивним значенням”, “слова відносної семантики”, “інформативно недостатні слова”, “комунікативно неповні лексеми”, “слова відкритої семантики” лежать в одній площині дослідження і позначають однакові лексичні одиниці, але з різних поглядів (комунікативного, лексико-граматичного, семантичного). З іншого погляду ці слова можуть бути визначені як інтенційні, незамкнені, неповні тощо [4, с. 5].

Уперше починає виокремлювати дієслова з так званою широкою поняттєвою основою Г. Уфімцева [5, с. 144-145]. Вона зазначає, що такі дієслова часто називають службовими, допоміжними, десемантизованими, й окреслює коло таких семантично дефективних дієслівних лексем (наприклад: бути, йти, закінчувати, робити тощо). Хоч усі ці лексеми належать до релятивних, проте їх починають виділяти в окремий клас за тільки їм властивими ознаками. Такі дієслова, хоч і мають широке значення, проте не становлять особливого типу (як багатозначність та однозначність), а виявляють властивість, зумовлену широкою сферою їх уживання, функціонування. Значення, яке містить максимальний ступінь узагальнення, виявляється у чистому вигляді лише в умовах ізоляції слова з мовлення й отримує відповідне судження та конкретизацію у вживанні цього слова в мовленні. При цьому інтерпретація широкого значення можлива лише в найзагальніших формах і ніколи не може бути тотожною визначенню його конкретизованого варіанта в кожному окремому випадку функціонування цього слова. Зрозуміло, що конкретизація такого значення відбувається у зв'язках з необхідними залежними словоформами, тобто дієслова з широкою поняттєвою основою, хоч і є релятивними, проте уже вирізняються з усього їх масиву.

Близькими до терміна Г. Уфімцевої є дефініції “десемантизовані дієслова” та “делексикалізовані” слова (Н. Потапова, Є. Скоблікова). Термінологічне визначення “десемантизовані” дієслова базоване на визначальній ознаці процесу - десемантизації, за якого дієслова послаблюють семантику. Процес десемантизації дієслів пов'язується з частковою втратою ними як лексичних, так і граматичних ознак. З погляду синтаксичного функціонування такі дієслівні одиниці називають неповнозначними,дієсловами-зв'язками,допоміжними, напівповнозначними, службовими напівповнозначними (Г. Золотова, О. Смирницький).

Проблема термінологічного визначення та кваліфікації одиниць з послабленою семантикою є актуальною для сучасного мовознавства, а її вирішення - принципово важливе для всебічного і ґрунтовного дослідження лексики. Про нагальну необхідність розв'язання цього питання свідчить хоча б той факт, що в науковій мовознавчій літературі вживається понад десяток дефініцій, які стосуються аналізованих мовних одиниць.

Вибір того чи того терміна насамперед зумовлений аспектом вивчення слів, позицією науковця, різними критеріями відбору цих одиниць, складністю їх семіотичної структури та багатьма іншими чинниками лінгвістичних пошуків.

Аналіз, усвідомлення та вирішення проблеми термінологічного визначення слів з послабленою семантикою дозволить зробити певні висновки й узагальнення, які сприятимуть виробленню власної позиції не лише щодо термінологічної ідентифікації обраної лексики, а й виявлення її статусу в лексичній і граматичній системах української мови.

Література

1. Гулыга Е. В. Теория сложноподчиненного предложения в современном немецком языке / Е. В. Гулыга. - М. : Высшая школа, 1971. - 208 с.

2. Дорофеева Т. М. Синтаксическая сочетаемость русского глагола / Татьяна Михайловна Дорофеева. - М. : Наука, 1986. - 105 с.

3. Іваницька Н. Л. Синтаксис простого речення. Складні випадки аналізу / Н. Л. Іваницька. - Київ : Вища школа, 1989. - 63 с.

4. Іваницька Н. Б. Функціонально-семантичні параметри абсолютивних дієслів української мови : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. : спец. 10.02.01 “Українська мова” / Н. Б. Іваницька. - К., 2000. - 20 с.

5. Уфимцева А. А. Типы словесных знаков / Анна Анфилофьевна Уфимцева. - М. : Наука, 1974. - 206 с.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены