Граматичне значення майбутнього часу як засіб вираження оцінки в сучасній українській мові

Аналіз функційної специфіки граматичних одиниць дає змогу мовознавцям акцентувати увагу на їхній прагматичній значущості в комунікативному процесі (праці В. Виноградова, Л. Щерби, Р. Якобсона, О. Бондарка, І. Вихованця, Н. Гуйванюк, Г. Золотової, А. Загнітка, О. Кубрякової, О. Ремчукової та ін.).

Уявлення про граматичний лад української мови, як наголошує А. Загнітко, може бути повним «тільки за умови послідовного розгляду функційних особливостей категорійних форм», при якому «граматичне явище подається в усіх своїх вимірах, простежується функційна специфіка граматичних одиниць у системі мови і системі мовлення», що дає змогу визначити спектри їхніх первинних і вторинних функцій та межі їх поширення [4, с. 7]. Названий дослідник наголошує на необхідності орієнтації «на систему морфологічних і синтаксичних одиниць не як на застиглу величину, а як на таку, що перебуває в динаміці, зумовлювану постійними потребами комунікації», та «врахуванні напрямів реалізації ситуативних, прагматичних, когнітивних, регулятивних, естетичних завдань» [4, с. 8].

Учені досліджують граматичні одиниці і як засоби вираження оцінки, співвідносячи їхні структурні особливості з комунікативним процесом. Дієслівні форми в певних контекстуальних умовах теж можуть слугувати засобами вираження оцінки. Наприклад, при транспонованому вживанні часових форм виникає граматична метафора, основою для створення якої стає «транспозиція граматичної форми в нове синтаксичне оточення, у сферу вживання іншої форми тієї ж системи опозицій. Виникає контраст, необхідний для будь-якої метафори, контраст між семами основного значення перенесеної форми й значенням контексту» [16, с. 52]. Виникнення граматичних ігрем відбувається завдяки навмисному заміщенню форм для створення прагматичного ефекту. Отже, контекстуальне оточення, у якому вживається знак, активує його приховані, невиражені властивості, саме контекст виявляє прагматичний потенціал аналізованих граматичних одиниць.

Мета наукової розвідки -- на прикладі граматичного значення майбутнього часу схарактеризувати способи виникнення граматичних ігрем для вираження аксіологічних смислів.

Думки дослідників щодо вторинних значень досліджуваних форм неодностайні. На думку І. Калініна, форма майбутнього часу не допускає переносного вживання [5, с. 179]. Указуючи, що кожна часова форма, крім своєї категорійної семантики, може виражати семантику суміжних часових форм, К. Городенська називає при цьому грамеми майбутнього недоконаного менш транспозиційними, проте не звертає увагу на вираження ними вторинних смислових відтінків [2, с. 255]. Н. Шведова досліджує переносні вживання форм майбутнього часу, однак не виділяє моделі, що слугують для вираження оцінки [12, Т. 1, с. 633]. І. Голуб наголошує, що майбутній НДВ поступається у виразності іншим формам [3, с. 301], проте серед інших переносних уживань не виділяє можливість вираження оцінних значень. На досліджувану модель також звертає увагу Л. Наконечна, наголошуючи, що транспонування таких дієслівних форм трапляється рідко. Вона вважає переносне вживання для них нехарактерним. При цьому серед дванадцяти типів транспозицій часових форм дієслова дослідниця все-таки виділяє використання майбутнього НДВ у сфері теперішнього та минулого, проте їхні оцінні можливості не аналізує [7, с. 5]. Однак О. Бондарко зауважує, що такі вживання можливі, хоча й зустрічаються дуже рідко [1, с. 164]. Учений пояснює, що менша здатність до транспозиції у форми майбутнього недоконаного й модальна специфіка її переносного вживання пов'язані з тим, що ця форма позначає дію, яка ще не стала реальністю, тобто дії, які вже реалізовані або реалізуються, важко уявити так, начебто вони тільки очікують перспективи бути реалізованими [1, с. 172].

Серед інших переносних уживань О. Бондарко виділяє емоційно-експресивне переносне вживання форм майбутнього недоконаного: А с вами я вообще не буду разговаривать, -- ответило пальто. -- Еще секретарши будут мне указывать (И. Меттер). Обурення мовця викликає несумісність суб'єкта, що заслуговує, на думку мовця, лише на зневагу, та дії, на яку цей суб'єкт посягає (секретарша, а указывает) [1, с. 168].

О. Петрухіна також звертає увагу на переносне вживання часових форм, зокрема виділяє форми майбутнього часу НДВ, що виражають значення минулого з осудом мовця: Ты мне еще будешь об этом рассказывать [10, с. 171]. У такий спосіб суб'єкт, як коментує дослідниця, виражає негативне й зневажливе ставлення до вже здійснених дій співрозмовника. О. Петрухіна справедливо підтримує думку О. Бондарка, що в умовах транспозиції «конфлікт» між граматичною формою й контекстом розв'язується з'явою в часового значення форми додаткових модальних відтінків [10, с. 169].

Такі вживання дієслівних форм спостерігаємо і в українській мові, порівн.: -- Та плюнь-бо ти, кумо, на них [жаб] -- скрикнув розізлений Шлендрян. -- Будеш ти з усяким хробаччям панькатись (І. Франко); Буде ще вона нам вимоги ставити (з розм. мовл.). Як бачимо, дію, здійснену в минулому, здійснювану в теперішньому чи таку, що передбачається, виражає форма майбутнього часу. Моделі на зразок Буде він тут мені наказувати! виражають негативне ставлення до названої формою майбутнього часу НДВ дії через її несумісність з відповідним суб'єктом (він мені наказав/наказує/планує наказувати -- це погано), тобто дія мислиться як така, якої, на думку мовця, не має бути (він не має мені наказувати).

Контекст здатний «змусити» форму майбутнього недоконаного включитися в план минулого (теперішнього, гіпотетичного), але він не може позбавити цю форму її граматичного значення [1, с. 168]. Результатом зіткнення значення форми й значення контексту виявляється вираження минулого (теперішнього, гіпотетичного), що не виключає також і сфери майбутнього. Минуле, теперішнє або можлива дія виражається в контексті майбутнього, а ставлення до нього передається через модальний відтінок. Саме значення майбутнього часу, як було зазначено, не зникає, а бере участь у створенні вторинного відтінку, дає змогу виражати неможливість (недоречність) названої дії в майбутньому (Буде він тут мені наказувати! = він не буде мені наказувати).

Висока емоційність висловлення часто відбивається у відповідному інтонаційному оформленні, що на письмі відображається знаком оклику, порівн.: Буде він нам забороняти! Досліджувана ігрема реалізується також у питальних конструкціях, де відповідь однозначно є негативною, тобто вона унеможливлює виконання дії, названої формою майбутнього часу, порівн.: Буду я терпіти, щоб він Івану свиню підкладав? Ну, ні. Це вже вибач. Я свого товариша на поталу не дам (І. Микитенко). Питальна інтонація в цьому разі не є показником іллокутивного акту запитання (у наведеному прикладі мовець відповідає на своє питання сам), а спрямована швидше на «пробудження» емоційного відгуку співрозмовника та загострює експресивність фрази.

Досліджуваний матеріал засвідчує подібність деяких аналізованих структур, що в них уживаються метафоризовані форми майбутнього часу, зокрема повторюваністю вживання вирізняється синтаксична модель Будуть тут всякі + Inf, що заповнюється інфінітивними формами й виражає негативну оцінку неможливого з огляду на думку мовця факту, дії, вербалізованих формою майбутнього часу: Будуть тут всякі мені казки розповідати! (з розм. мовл.).

За умови функціювання синтаксичного фразеологізму Будуть тут всякі + Inf спостерігаємо аплікацію засобів вираження оцінки: а) транспонована форма майбутнього часу; б) займенник всякі («різні люди, які викликають у мовця негативне ставлення» [6, с. 80]), уживання якого сприяє деіндивідуалізації суб'єкта, чию дію оцінюють; в) модель часто доповнює підсилювальна частка тут у функції дискурсивного слова («уживається для підсилення, заперечення чогось, указівки на неможливість чогось») [9, с. 359]; г) інверсивна зміна порядку слів для виділення смислової значущості певних елементів конструкції та для надання фразі особливого стилістичного забарвлення, що індивідуалізує й емоційно увиразнює мовлення (порівн.: Будуть тут всякі мені наказувати та Всякі будуть мені тут наказувати). Синтаксична конструкція фразеологізується, реалізуючи в мовленні конкретні прагматичні завдання, своєрідно виражаючи оцінку, проте й інваріантні інфінітивні форми та інші структурні елементи доповнюють або модифікують значення фразеологізованої сполуки. Тому й дослідження дієслівних форм як граматичних засобів вираження оцінки можливе як аналіз їх участі в механізмі з'яви оцінних конотацій поряд з іншими засобами як наслідок їхньої аплікації. До речі, фразеологізацію конструкції підтверджує її вживання й без заповнення інваріантною частиною (Будуть тут всякі...) для вираження негативного смислу.

Література